Єдиний унікальний номер 725/9952/24
Номер провадження 2/725/1952/24
05.02.2025 року Першотравневий районний суд м.Чернівців
в складі:
головуючої судді Піхало Н.В.
за участю секретаря судового засідання Соник А.Д.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Чернівці цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ГІГ-АНТ» до ОСОБА_1 про стягнення інфляційних витрат та 3% річних, -
У жовтні 2024 року позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення інфляційних витрат та 3% річних, в обґрунтування якого вказував, що 15 червня 2006 року між відкритим акціонерним товариством комерційний банк «Надра» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №ZZZ489473, відповідно до якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 49 000 доларів США, зі сплатою 10 % річних, строком до 14 червня 2031 року.
Зазначав, що відповідач належним чином не виконував свої зобов'язання згідно умов кредитного договору, внаслідок чого виникла заборгованість за кредитом, яка станом на 31.08.2009 року становить 433 323 гривні 12 копійок.
Так, рішенням Косівського районного суду Івано-Франківської області від 23 грудня 2009 року у справі №2-1289/2009 року стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ВАТ КБ «Надра» заборгованість за кредитним договором №№ZZZ489473 від 15.06.2006 року у розмірі 433 323 гривні 12 копійок.
30 березня 2010 року, Косівським районним судом Івано-Франківської області видано виконавчий лист №2-1289/2009 року про стягнення з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ВАТ КБ «Надра» заборгованість за кредитним договором №№ZZZ489473 від 15.06.2006 року у розмірі 433 323 гривні 12 копійок.
В подальшому, 16.01.2020 року між ТОВ «ГІГ-АНТ» та ПАТ КБ «Надра» укладено договір №GL3N014029 відступлення (купівлі - продажу) право вимоги, за яким банк відступив шляхом продажу ТОВ «Гіг-Ант» право вимоги до боржника ОСОБА_1 за кредитним договором №ZZZ489473 від 15.06.2006 року.
Крім того, зазначав, що станом на 11.10.2024 року рішення Косівського районного суду Івано-Франківської області від 23.12.2009 року не виконане, та заборгованість за кредитним договором складає 433 323 гривні 12 копійок.
Також вказував, що станом на день подання позову ОСОБА_1 не виконав свої грошові зобов'язання за кредитним договором №ZZZ489473 від 15.06.2006 року, які підтверджені рішенням Косівського районного суду Івано-Франківської області у справі №2-1289/2009, яке набрало законної сили 04.01.2010 року у загальній сумі 433 323 гривні 12 копійки, то на вказані суми нараховуються відповідно до ст. 625 ЦК України: інфляційні втрати в сумі 210 506 гривень 31 копійка та 3% річних у сумі 63 645 гривень 08 копійок, що разом становлять 274 151 гривні 38 копійок.
На підставі вищевикладеного, посилаючись на норми права та умови договору, просив стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства згідно вимог ст.. 625 ЦК України інфляційні втрати в сумі 210 506 гривень 31 копійка та 3% річних у сумі 63 645 гривень 08 копійок, що разом становлять 274 151 гривні 38 копійок, а також 4112 гривні 28 копійки у повернення сплаченого судового збору.
Від представника позивача у матеріалах справи міститься заява про розгляд справи у її відсутності. Позов підтримала та просила його задовольнити. У разі відсутності відповідача, не заперечувала проти ухвалення заочного рішення по справі.
Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з'явився, незважаючи на те, що належним чином був повідомлений про час і місце розгляду справи, в тому числі шляхом розміщення на сайті суду оголошення про його виклик. Причину своєї неявки суду не повідомив. Відзиву на позов та жодних клопотань, заяв до суду не надав.
Так, положеннями ч.1 ст.280 ЦПК України визначено, що суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Враховуючи зазначені вище вимоги закону, а також те, що представник позивача не заперечувала проти розгляду справи у відсутність відповідача та можливості ухвалення заочного рішення судом, суд вважає, що по справі слід ухвалити заочне рішення.
Крім того, у зв'язку із неявкою в судове засідання учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось, що відповідає вимогам ч.2 ст.247 ЦПК України.
Дослідивши письмові докази по справі, суд приходить до висновку, що позов обґрунтований та підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Так, відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно положень ст. ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (ч. ч. 3, 4 ст. 77 ЦПК України). Крім того, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 80 ЦПК України).
З матеріалів справи убачається, що між відкритим акціонерним товариством комерційний банк «Надра» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №ZZZ489473, відповідно до якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 49 000 доларів США, зі сплатою 10 % річних, строком до 14 червня 2031 року(а.с.6-7). Договір забезпечений договором іпотеки.
Рішенням Косівського районного суду Івано-Франківської області від 23.12.2009 року у справі №2-1289/2009 року стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ВАТ КБ «Надра» заборгованість за кредитним договором №№ZZZ489473 від 15.06.2006 року у розмірі 433 323 гривні 12 копійок(а.с.8-9).
30 березня 2010 року, Косівським районним судом Івано-Франківської області видано виконавчий лист №2-1289/2009 року про стягнення з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ВАТ КБ «Надра» заборгованість за кредитним договором №№ZZZ489473 від 15.06.2006 року у розмірі 433 323 гривні 12 копійок(а.с.10).
В подальшому, 16.01.2020 року між ТОВ «ГІГ-АНТ» та ПАТ КБ «Надра» укладено договір №GL3N014029 відступлення (купівлі - продажу) право вимоги, за яким банк відступив шляхом продажу ТОВ «Гіг-Ант» право вимоги до боржника ОСОБА_1 за кредитним договором №ZZZ489473 від 15.06.2006 року(а.с.11-14).
Як вбачається із матеріалів справи, що станом на 11.10.2024 року рішення Косівського районного суду Івано-Франківської області від 23.12.2009 року не виконано та заборгованість за кредитним договором не погашена та складає 433 323 гривні 12 копійок.
Так, згідно з ч.1 ст.509 ЦК України зобов'язання це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.
Згідно із ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Також, згідно із ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст.598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
При цьому, згідно із ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом ( ч. 2 ст. 625 ЦК України).
Таким чином, правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення.
Зазначена позиція підтверджена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 4 червня 2019 року у справі № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18).
Зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18) зроблено висновок, що звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни. Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред'явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Наявність судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник виконав не в повному обсязі, не є підставою для нарахування процентів та пені за кредитним договором, який у цій частині змінений кредитором, що засвідчено в судовому рішенні. Якщо за рішенням про звернення стягнення на предмет застави заборгованість за кредитним договором указана в такому рішенні у повному обсязі, кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов'язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України.
Крім того, у пункті 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12-ц (14-10цс18) зроблено висновок, що «після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16 (провадження № 12-142гс19) вказано, що «у межах кредитного договору позичальник отримує позичені кошти у своє тимчасове користування на умовах повернення, платності і строковості. У постановах Великої Палати Верховного Суду уже неодноразово вказувалося на те, що цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, так і випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно. Зокрема, відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані частиною першою статті 1048 ЦК України. Такі проценти є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах, тобто у межах належного та добросовісного виконання сторонами договірних зобов'язань, а не у випадку їх порушення. Натомість наслідки прострочення грошового зобов'язання (коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх) також урегульовані законодавством. У випадках, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов'язання, за частиною першою статті 1050 ЦК України застосуванню у таких правовідносинах підлягає положення статті 625 цього Кодексу. За наведеним у цій статті регулюванням відповідальності за прострочення грошового зобов'язання на боржника за прострочення виконання грошового зобов'язання покладається обов'язок сплатити кредитору на його вимогу суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Проценти, встановлені статтею 625 ЦК України, підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов'язання. Тобто, проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов'язання за частиною другою статті 625 ЦК України є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов'язання. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, зокрема за договором позики, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність. Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини першої статті 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини другої статті 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов'язання».
Таким чином, якщо банк використав право вимоги дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України, то такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов'язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом. Кредитодавець втрачає право нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку у разі пред'явлення вимоги до позичальника про дострокове погашення боргу на підставі статті 1050 ЦК України. Разом з тим права та інтереси кредитодавця в таких правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Отже, з ухваленням рішення про стягнення боргу зобов'язання відповідача сплатити заборгованість за Кредитним договором не припинилося та триває і на даний час, тобто до моменту фактичного виконання грошового зобов'язання. Відтак кредитор має право на захист своїх порушених прав шляхом звернення до суду з вимогами про стягнення з боржника 3 процентів річних інфляційних витрат, визначених ст. 625 ЦПК України.
При цьому, формулювання статті 625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов'язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3 % річних не є неустойкою у розумінні положень статті 549 цього Кодексу.
Отже, за змістом наведеної норми закону нараховані на суму боргу інфляційні втрати та 3% річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Крім того, законодавець визначає обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням 3 % річних за увесь час прострочення, у зв'язку із чим таке зобов'язання є триваючим, а невиконання боржником грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.
Аналогічні за змістом правові висновки виклав Верховний Суд у постановах від 10 квітня 2018 року у справі № 910/16945/14, від 27 квітня 2018 року у справі № 908/1394/17, від 16 листопада 2018 року у справі № 918/117/18, від 21 листопада 2018 року у справі № 642/493/17-ц, від 30 січня 2019 року у справах № 905/2324/17 та № 922/175/18, від 13 лютого 2019 року у справі № 924/312/18 та Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16-ц.
Також слід зазначити, що право кредитора на звернення до суду із позовом на підставі статті 625 ЦК України і стягнення з боржника трьох процентів річних та інфляційних витрат за весь період прострочення виконання рішення суду не залежить від діяльності органів державної виконавчої служби з цього приводу.
Така правова позиція зазначена Верховним Судом у постанові від 4 грудня 2019 року справі № 601/2120/17.
Виходячи з наведених вище положень закону, відповідач ОСОБА_1 зобов'язаний відповідати перед позивачем у межах обов'язків, визначених положеннями ст.625 ЦК, тобто сплатити позивачу встановлені три проценти річних від простроченої суми.
Згідно розрахунку заборгованості за кредитним договором три відсотки річних за період з 03 квітня 2017 року по 23 лютого 2022 року становлять 63 645 гривень 08 копійок.
Як вбачається з розрахунку заборгованості за кредитним договором, внаслідок несвоєчасного ОСОБА_1 виконання зобов'язання, у загальній сумі 433 323 гривні 12 копійок, то на вказані суми нараховуються відповідно до ст.625 ЦК України: інфляційні втрати в сумі 210 506 гривень 31 копійка та 3% річних у сумі 63 645 гривень 08 копійок, що разом становлять 274 151 гривні 38 копійок(а.с.22).
За таких обставин, дослідивши та проаналізувавши подані письмові докази, враховуючи те, що відповідач ОСОБА_1 не виконує взяті зобов'язання за укладеним договором й відповідно не надав суду доказів на спростування вказаного, суд приходить до висновку, що позов є обґрунтованим і таким, що підлягає задоволенню.
Крім того, відповідно до ст.141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати по зверненню до суду в розмірі 4112 гривні 28 копійки.
На підставі наведеного та керуючись ст.ст.11, 15-16, 509-510, 525, 526, 549-554, 611, 612, 625, 1048-1050, 1054 ЦК України, ст.ст. 2, 10, 12, 76, 77, 141, 263-265, 280-282, ЦПК України, суд, -
Позов задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ГІГ-АНТ» (код ЄДРПОУ 40473841, 46010, м. Тернопіль, вул. Текстильна,24а) інфляційних втрат в сумі 210 506 (двісті десять тисяч п'ятсот шість) гривні 31 копійки та 3% річних у сумі 63 645 (шістдесят три тисячі шістсот сорок п'ять) гривень 08 копійок, що разом становить 274 151 (двісті сімдесят чотири тисячі сто п'ятдесят одна) гривня 38 копійки.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ГІГ-АНТ» (код ЄДРПОУ 40473841, 46010, м. Тернопіль, вул. Текстильна,24а) витрати по сплаті судового збору у розмірі 4112 гривень 28 копійок.
Заочне рішення може бути переглянуто судом за письмовою заявою відповідача, поданою ним протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Чернівецького апеляційного суду через Першотравневий районний суд м.Чернівці протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя Першотравневого
районного суду м.Чернівці Н.В. Піхало