06 лютого 2025 року
м. Київ
справа № 320/11927/22
адміністративне провадження № К/990/3759/25
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Соколова В.М., перевіривши касаційну скаргу Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів на рішення Київського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2023 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 грудня 2024 року у справі №320/11927/22 за позовом ОСОБА_1 до Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів про визнання протиправними дій, скасування наказу та стягнення середнього заробітку,
ОСОБА_1 звернулась до Київського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просила суд:
- визнати протиправними дії Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів в частині позбавлення середнього заробітку ОСОБА_1 ;
- скасувати наказ Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів від 19 липня 2022 року №207/9-03-ос "Про внесення змін до деяких наказів АРМА щодо увільнених працівників центрального апарату АРМА" в частині скасування середнього заробітку ОСОБА_1 ;
- стягнути з Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів на її користь середній заробіток за період з 21 липня 2022 року по 16 грудня 2022 року у сумі 259260,86 грн без урахування обов'язкових податків та зборів, з урахуванням збільшення розміру на день прийняття рішення.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2023 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 грудня 2024 року, позов задоволено частково.
Визнано протиправними дії Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів в частині позбавлення середнього заробітку ОСОБА_1 на підставі частини третьої статті 119 Кодексу законів про працю України.
Визнано протиправним та скасовано пункт 16 наказу Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів від 19 липня 2022 року №207/9-03-ос "Про внесення змін до деяких наказів АРМА щодо увільнених працівників центрального апарату АРМА", яким виключено слова "та середньої заробітної плати" у пункті 1 наказу Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів від 23 травня 2022 року №99/9-03-ос "Про увільнення від роботи ОСОБА_2 ".
Стягнуто з Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів на користь позивача середній заробіток за період з 19 липня 2022 року по 16 грудня 2022 року у сумі 249 617, 63 грн, з якої відраховано обов'язкові податки та збори.
Допущено негайне виконання рішення суду в частині стягнення з Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів на користь позивача середнього заробітку у межах суми стягнення за один місяць в розмірі 48 091, 47 грн, з якої відраховано обов'язкові податки та збори.
В решті позовних вимог відмовлено.
Не погодившись із оскаржуваними судовими рішеннями, відповідач звернувся до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» з касаційною скаргою.
За правилами частини першої статті 334 КАС України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Перевіривши касаційну скаргу та додані до неї матеріали суддя-доповідач дійшов висновку про наявність підстав для її повернення скаржнику з наступних підстав.
Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Згідно з пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України, у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
Імперативними приписами частини четвертої статті 328 КАС України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 4 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається в чому полягає порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень). Зокрема, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо недослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому, на думку скаржника, останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.
У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).
Отже, системний аналіз наведених положень КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.
Під час перевірки поданої касаційної скарги на предмет дотримання вимог статті 330 КАС України встановлено, що у якості підстав касаційного оскарження судових рішень скаржник зазначає пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Обґрунтовуючи посилання на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України скаржник зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування частини першої статті 119 КЗпП України у контексті наявності у роботодавця обов'язку щодо збереження гарантій, визначених зазначеною нормою матеріального права, зокрема в частині збереження права особи на одержання середньої заробітної плати у зв'язку з її залученням у добровольче формування територіальної громади з урахуванням положень частини першої статті 34 Закону України «Про основи національного спротиву».
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України скаржник повинен чітко вказати норму права щодо питання застосування якої у подібних правовідносинах відсутній висновок Верховного Суду та яку, на думку скаржника, судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як на думку скаржника відповідна норма повинна застосовуватися.
Суд указує, що оскарження судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, вимагає не лише констатації факту відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а й визначення норми (норм) права, що потребує висновку, підстав необхідності такого висновку у подібних правовідносинах (усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми), а також зазначення, у чому, на думку заявника, полягає неправильне застосування норми права, щодо якої необхідний висновок Верховного Суду.
Разом із тим, заявник лише перерахував норми законодавства, проте не навів належного обґрунтування чому саме ці норми підлягають застосуванню до спірних правовідносин за обставин, установлених судами у цій справі. При цьому Верховний Суд зазначає, що зміст оскаржених судових рішень свідчить про те, що відмовляючи в позові, суди виходили з саме оцінки доказів у справі.
Позивач навів лише частковий опис обставин справи, з посиланням на власну оцінку документів, що, на його думку, підтверджують факт неналежного звільнення, що є переоцінкою доказів у справі, та навів правове обґрунтування, без взаємозв'язку з предметом спору у цій справі. Отже, касаційна скарга не містить вмотивованих аргументів щодо неправильного застосування судом апеляційної інстанції указаних норм права та необхідність формування висновку Верховного Суду щодо зазначених норм законодавства, за обставин, установлених судами у цій справі.
З огляду на викладене, заявником належним чином не обґрунтовано посилання на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Щодо посилання скаржника на пункт 2 частини другої статті 353 КАС України, що суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження як на підставу касаційного оскарження, Суд зазначає таке.
Згідно із частиною п'ятою статті 12 КАС України умови, за яких суд має право розглядати справи у загальному або спрощеному позовному провадженні, визначаються цим Кодексом.
В порядку спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності (частина шоста статті 12 КАС України), а також інші адміністративні справи, щодо яких процесуальний закон не містить імперативних норм про їхній розгляд за правилами загального позовного провадження (частина четверта статті 12 КАС України) або ж про заборону розглядати їх за правилами спрощеного позовного провадження (частина четверта статті 257 КАС України).
Якщо справа не належить до справ незначної складності у розумінні частини шостої статті 12 КАС України, це не забороняє її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження, як і не вимагає, щоб такий розгляд відбувався виключно за правилами загального позовного провадження (крім випадків, передбачених у частині четвертій статті 257 КАС України).
За відсутності імперативних вимог до порядку розгляду справи (спрощеного або загального) презюмується, що суд розглядає (усі) адміністративні справи за правилами спрощеного позовного провадження. Водночас, з урахуванням вимог, встановлених у частині третій статті 257 КАС України, суд може прийняти рішення про розгляд певної справи (яку дозволено розглядати у порядку спрощеного позовного провадження) за правилами загального позовного провадження.
Зважаючи на положення частини четвертої статті 12, частини четвертої статті 257 КАС України, прямої заборони розглядати цю справу у порядку спрощеного провадження, як уважає скаржник, немає.
З огляду на викладене, Суд вважає безпідставними посилання скаржника на пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження.
Також у касаційній скарзі скаржник посилається на підпункт «а» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, що, на його думку, є підставою для допуску судових рішень судів попередніх інстанцій у цій справі до касаційного перегляду.
У касаційній скарзі не наведено належних обґрунтувань в чому саме полягає фундаментальне значення саме даної справи для формування єдиної правозастосовчої практики.
Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов'язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).
Згідно з пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
При цьому, такий недолік касаційної скарги зумовлює її повернення одноособово суддею, без аналізу колегією суддів дотримання решти вимог, визначених статтею 330 КАС України.
За таких обставин, касаційну скаргу необхідно повернути особі, яка її подала, на підставі пункту 4 частини п'ятої статті 332 КАС України.
Керуючись статтями 328, 330, 332 КАС України,
Касаційну скаргу Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів на рішення Київського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2023 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 грудня 2024 року у справі №320/11927/22 повернути особі, яка її подала.
Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи. Скаржнику надіслати копію ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами.
Повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя В. М. Соколов