06 лютого 2025 року м. Дніпросправа № 160/9014/24
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Ясенової Т.І. (доповідач),
суддів: Головко О.В., Суховарова А.В.,
розглянувши в письмовому провадженні в м. Дніпрі адміністративну справу за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 липня 2024 року (суддя Лозицька К.Л.) в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання дій протиправними, -
ОСОБА_1 звернулася до суду із адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, в якому просить визнати протиправними дії командування Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо відмови в призначенні виплат грошового забезпечення ОСОБА_1 , дружині, члену сім'ї військовослужбовця ОСОБА_2 , який знаходиться в полоні, викладеної в наданій відповіді на заяву від 08.02.2024 №40/05/10/2-1320/н-40.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що є дружиною військовослужбовця - ОСОБА_2 , який з 11.07.2022 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України. В березні 2023 року, після виконання бойового завдання по захисту держави Україна від збройної агресії російської федерації, її чоловік-військовослужбовець пропав безвісти, а згодом стало відомо, що він потрапив в полон, де перебуває на даний час. В січні 2024 року вона звернулась до Військової частини НОМЕР_1 із заявою про виплату грошового забезпечення як дружині військовослужбовця, захопленого у полон, відповідно до положень Порядку №884. Проте, отримала відмову, викладену у листі від 08.02.2024. Підставою для відмови стало те, що її чоловік начебто добровільно здався у полон. З огляду на те, що відповідач за відсутності обґрунтованих та правових підстав у виплаті грошового забезпечення відмовив, вимушена звернутись до суду із цим позовом за захистом своїх прав та інтересів.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 липня 2024 року адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо не належного розгляду у встановленому законом порядку заяви ОСОБА_1 від 14.01.2024 року про призначення виплат грошового забезпечення як дружині, члену сім'ї військовослужбовця ОСОБА_2 , який знаходиться в полоні, та прийняття відповідного рішення за результатами її розгляду.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 14.01.2024 про призначення виплат грошового забезпечення як дружині, члену сім'ї військовослужбовця ОСОБА_2 , який знаходиться в полоні, з урахуванням висновків суду, викладених в судовому рішенні.
В задоволенні решти позовним вимог відмовлено.
Відповідачем на вказане рішення суду подана апеляційна скарга, в якій зазначено на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, та просить скасувати рішення суду та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України наполягає на тому, що у відповідача відсутні передбачені Постановою № 884 підстави для виплати грошового забезпечення дружині, члена сім'ї військовослужбовця ОСОБА_2 . Підстави на підтвердження даного твердження містяться у відзиву на позовну заяву.
У відзиві на апеляційну скаргу позивачка просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Відповідно до вимог статті 311 КАС України справа розглянута в порядку письмового провадження.
Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву, колегія суддів дійшла таких висновків.
Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 , є дружиною військовослужбовця ОСОБА_2 , що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 , виданим відділом реєстрації актів цивільного стану по м. Ясинувата Ясинуватського міськрайонного управління юстиції Донецької області від 23.08.2008, актовий запис №160. Від даного шлюбу вони мають неповнолітню доньку.
Також ОСОБА_1 разом із своїм чоловіком є внутрішньо переміщеними особами, згідно довідок від 11.11.2014.
З 11.07.2022 чоловік ОСОБА_1 - ОСОБА_2 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України стрілцем 1 відділення 3 стрілецького взводу 1 стрілецької роти НОМЕР_3 стрілецького батальйону.
Згідно довідки Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії Ураїни від 20.01.2024 №255, солдат ОСОБА_2 в період з 19.03.2023 по теперішній час перебуває у місцях несвободи внаслідок збройної агресії проти України.
Так, 19.03.2023 почався наступ противника, в результаті якого сили оборони понесли втрати та після відбиття нападу встановлено, що старший солдат ОСОБА_2 вважається зниклим безвісті із штатною зброєю.
Відділенням поліції №1 Камянського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області до Єдиного реєстру досудових розслідувань №12023041790000187 від 22.03.2023 внесено інформацію щодо ОСОБА_2 з кваліфікацією правопорушення за ознаками ч. 1 ст. 115 КК України, який під час участі в бойових діях близько н.п. Кремінна Луганської області зник безвісти, на зв'язок не виходить.
Також, за цим факту 23.03.2023 повідомлено Луганську спеціалізовану прокуратуру у військовій та оборонній сфері об'єднаних сил та Територіальне управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Краматорськ, а також ІНФОРМАЦІЯ_1 .
У подальшому, в соціальній мережі «Telegram» на російських каналах «ІНФОРМАЦІЯ_2» та «ІНФОРМАЦІЯ_3» з'явився відео матеріал на якому зниклий старший солдат ОСОБА_2 дає відповіді на запитання представника військ російської федерації та розповідає, що після ворожого обстрілу прийняв рішення вирушити «куда глаза гледят» у бік противника та вийшов на позиції ворога. Також, розповідає, що змінив думку щодо війни в Україні та спецназу «ахмат» на кращу, а також про гарне відношення до нього і вдячність за лікування.
За даним фактом 12.04.2023 повідомлено Харківську спеціалізовану прокуратуру у військовій та оборонній сфері об'єднаних сил, а також на підставі наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 20.03.2023 у №378 «Про призначення службового розслідування» по факту неналежного виконання службових обов'язків, вимог законодавства, наказів начальників (керівників) чи інших розпорядчих документів солдатом ОСОБА_2 проведено службове розслідування.
В ході службового розслідування встановлено, що згідно замислу та плану командира НОМЕР_4 бригади НГУ, організовано несення служби південніше н.п. Кремінна Луганської області, також згідно записів в журналі бойових дій під час оборони рубежів з боку ворога проводились ударно-штурмові дії. 19.03.2023 внаслідок страху солдата ОСОБА_2 за своє життя у небезпечній ситуації, слабкості духу та волі військовослужбовця, низький рівень його морально-психологічних якостей, припинив опір ворогові з метою здатися у полон, не застосовував зброю, а також із зброєю вийшов з місця несення служби підрозділу, а саме спостережного пункту «Токіо» та перейшов у місця дислокації військ ворога.
За висновками службового розслідування запропоновано вважати солдата ОСОБА_2 стрільця 1 відділення 3 стрілецького взводу 1 стрілецької роти НОМЕР_3 стрілецького батальйону таким, що добровільно здався в полон.
За даним фактом Другим слідчим відділом (з дислокацією у м. Сєвєродонецьку) Територіального управління ДБР, розташованому у м. Краматорську, до Єдиного реєстру досудових розслідувань №42023132610000385 від 18.10.2023 внесено інформацію щодо ОСОБА_2 з кваліфікацією правопорушення за ознаками ст. 430 КК України, який добровільно здався в полон.
14.01.2024 ОСОБА_1 звернулася до командира Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України із заявою про виплату їй грошового забезпечення за ОСОБА_2 , який перебуває у полоні.
Листом від 08.02.2024 №40/05/10/2-1320/н-40 «Про надання відповіді на заяву» Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України відмовила у виплаті, як дружині, належних видів грошового забезпечення ОСОБА_2 , який з 19.03.2023 перебуває у полоні, у зв'язку з тим, що підстави для виплат відповідно до п.6 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» відсутні, оскільки дія цього пункту не поширюється на військовослужбовців, які добровільно здалися в полон, самовільно залишили військові частини (місця служби) або дизертували із Збройних Сил України. Таким чином, виплата грошового забезпечення членам сімей військовослужбовців, які добровільно здалися в полон, самовільно залишили віськові частини або дизертували, не здійснюється.
Не погоджуючись із протиправними діями відповідача, позивач звернулася до суду за захистом своїх прав.
Надаючи оцінку спірним відносинам, суд апеляційної інстанції зазначає таке.
Згідно частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII (надалі - Закон № 2011-XII) визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі
Відповідно до статті 2 Закону № 2011-XII, ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.
Частиною 1 статті 9 Закону № 2011-XII передбачено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
У відповідності до частин 2-4 статті 9 Закону № 2011-XII, до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України. Порядок і розміри грошового забезпечення військовослужбовців, відряджених до державних органів, підприємств, установ, організацій, а також державних та комунальних навчальних закладів для виконання завдань в інтересах оборони держави та її безпеки із залишенням на військовій службі, визначаються Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до частини 6 статті 9 Закону № 2011-XII, за військовослужбовцями, захопленими в полон або заручниками, а також інтернованими в нейтральних державах або безвісно відсутніми, зберігаються виплати в розмірі посадового окладу за останнім місцем служби, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, інших щомісячних додаткових видів грошового забезпечення постійного характеру та інші види грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення. Сім'ям зазначених військовослужбовців щомісячно виплачується грошове забезпечення, в тому числі додаткові та інші види грошового забезпечення, у порядку та в розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України. Дія цього пункту не поширюється на військовослужбовців, які добровільно здалися в полон, самовільно залишили військові частини (місця служби) або дезертирували зі Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів.
Порядок та умови перерахунку розміру грошового забезпечення, в тому числі додаткового та інших видів грошового забезпечення, військовослужбовців Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів встановлюються Кабінетом Міністрів України.
07.06.2018 наказом Міністерства оборони України № 260 затверджено Порядок виплати
грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (надалі - Порядок № 260), який визначає механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам.
Розділом ХХХ вказаного Порядку регулюється питання щодо виплати грошового забезпечення в разі захоплення в полон чи заручниками, смерті (загибелі) військовослужбовців або якщо вони визнані безвісно відсутніми чи оголошені померлими.
Грошове забезпечення, в тому числі одноразові додаткові види грошового забезпечення, право на які у військовослужбовця виникло включно до дня його загибелі (смерті) або до дня визнання його судом безвісно відсутнім, оголошення померлим, виплачується зазначеним в пункті 1 цього розділу членам його сім'ї, а в разі їх відсутності - спадкоємцям за їх зверненням на підставі наказу командира військової частини про виплату.
Грошове забезпечення зазначеним особам виплачується, якщо звернення за одержанням надійшло до закінчення трьох років із дня смерті (загибелі) військовослужбовця або з дня набрання законної сили рішенням суду про визнання військовослужбовця безвісно відсутнім, оголошення померлим (пункт 2 Розділ ХХХ Порядку № 260).
Механізм виплати грошового забезпечення, в тому числі додаткових та інших видів грошового забезпечення, сім'ям військовослужбовців Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення, Держспецтрансслужби та Держспецзв'язку, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх визначає Порядок виплати грошового забезпечення сім'ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 30.11.2016 № 884 (надалі - Порядок № 884).
Пунктами 1-4 Порядку №884 визначено, що цей Порядок визначає механізм виплати грошового забезпечення, в тому числі додаткових та інших видів грошового забезпечення, сім'ям військовослужбовців Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення, Держспецтрансслужби та Держспецзв'язку, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх (далі - військовослужбовці).
У цьому Порядку під терміном «безвісно відсутній військовослужбовець» слід розуміти зниклого безвісти під час захисту Вітчизни військовослужбовця, щодо якого понад 15 днів відсутні відомості про місце його перебування, крім відомостей про самовільне залишення військової частини або місця служби.
За військовослужбовцями зберігаються виплати в розмірі посадового окладу за останнім місцем служби, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, інших щомісячних додаткових видів грошового забезпечення постійного характеру та інші види грошового забезпечення (далі - грошове забезпечення) з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення.
Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Виплата грошового забезпечення здійснюється з дня захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, а також інтернування в нейтральних державах або зникнення безвісти, членам сімей військовослужбовців за їх заявою на ім'я командира (начальника, керівника) військової частини (установи, організації).
До заяви додаються: копії сторінок паспорта повнолітніх членів сім'ї з даними про прізвище, ім'я та по батькові і реєстрацію місця проживання (перебування); довідка про реєстрацію місця проживання (перебування) членів сім'ї (у разі відсутності такої інформації в паспорті); копія свідоцтва про шлюб (у разі наявності); копії свідоцтв про народження дітей (у разі наявності); копія документа, що засвідчує реєстрацію в Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків (для осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це контролюючому органу і мають відмітку в паспорті, - копія сторінки паспорта з такою відміткою).
Пунктом 5 вказаного Порядку визначено, що командир (начальник, керівник) військової частини (установи, організації) розглядає протягом 15 днів подані документи та приймає рішення щодо виплати або відмови у виплаті грошового забезпечення, про що повідомляється заявнику в письмовій формі.
У рішенні про відмову у виплаті грошового забезпечення обов'язково зазначаються підстави для такої відмови.
Командир (начальник, керівник) військової частини (установи, організації) приймає рішення про відмову у виплаті у разі: подання заяви особами, що не зазначені в пункті 7 цього Порядку; подання не в повному обсязі документів, зазначених у пункті 4 цього Порядку; подання заяви з порушенням строків, визначених абзацами шостим і сьомим пункту 6 цього Порядку; з'ясування в установленому законодавством порядку обставин щодо добровільної здачі військовослужбовця в полон, самовільного залишення військової частини (установи, організації), місця служби або дезертирування.
Прийняття рішення про відмову у виплаті грошового забезпечення у зв'язку з поданням не в повному обсязі документів не позбавляє заявників права звернутися до командира (начальника, керівника) військової частини (установи, організації) повторно після усунення причин, що стали підставою для відмови у виплаті.
Рішення про відмову у виплаті грошового забезпечення може бути оскаржено у судовому порядку.
Виплата грошового забезпечення здійснюється щомісяця на підставі наказів командирів (начальників, керівників) військових частин (установ, організацій) членам сімей:
військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, інтернованих у нейтральних державах, - до дня їх звільнення включно;
військовослужбовців, безвісно відсутніх, - до дня набрання законної сили рішенням суду про визнання їх безвісно відсутніми або оголошення померлими.
Виплата грошового забезпечення членам сімей військовослужбовців здійснюється до повного з'ясування обставин захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, їх інтернування або звільнення, або визнання їх в установленому законом порядку безвісно відсутніми чи померлими. У всіх випадках виплата грошового забезпечення здійснюється не більше ніж до дня виключення військовослужбовця із списків особового складу військової частини (установи, організації).
Виплата грошового забезпечення членам сімей військовослужбовців здійснюється у разі, коли заява про його виплату надійшла до військової частини (установи, організації): до дня звільнення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, інтернованих у нейтральних державах; протягом трьох років з дня набрання законної сили рішенням суду про визнання військовослужбовців безвісно відсутніми або оголошення померлими, але не пізніше ніж до дня набрання законної сили рішенням суду про скасування рішення про визнання їх безвісно відсутніми або оголошення померлими.
Отже, виплата грошового забезпечення членам сімей військовослужбовців здійснюється до повного з'ясування обставин захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, їх інтернування або звільнення, або визнання їх в установленому законом порядку безвісно відсутніми чи померлими та не більше ніж до дня виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини.
Згідно з п. 7 Порядку № 884 виплата грошового забезпечення здійснюється таким членам сімей військовослужбовців: дружині (чоловіку), а в разі її (його) відсутності - повнолітнім дітям, які проживають разом з нею (ним), або законним представникам (опікунам, піклувальникам) чи усиновлювачам неповнолітніх дітей (інвалідів з дитинства - незалежно від їх віку), а також особам, які перебувають на утриманні військовослужбовців, або батькам рівними частками, якщо військовослужбовці не перебувають у шлюбі і не мають дітей.
У разі письмової відмови однієї з осіб від виплати грошового забезпечення її частка рівномірно розподіляється між іншими особами, які мають право на його одержання.
Передбачені п. 7 Порядку № 884 правила щодо кола осіб які мають право на отримання грошового забезпечення узгоджуються із нормами абз. 3 - 4 ч. 6 ст. 9 Закону № 2011-XII, якими передбачено, що грошове забезпечення виплачується таким членам сімей військовослужбовців: дружині (чоловіку), а в разі її (його) відсутності - повнолітнім дітям, які проживають разом з нею (ним), або законним представникам (опікунам, піклувальникам) чи усиновлювачам неповнолітніх дітей (осіб з інвалідністю з дитинства - незалежно від їх віку), а також особам, які перебувають на утриманні військовослужбовців, або батькам військовослужбовців рівними частками, якщо військовослужбовці не перебувають у шлюбі і не мають дітей.
При цьому, аналіз наведених вище норм абз.3 - 4 ч. 6 ст.9 Закону №2011-XII та п.7 Порядку №884 дає підстави для висновку, що першочергове право на виплату грошового забезпечення має дружина (чоловік) військовослужбовця.
В разі їх відсутності це право переходить до повнолітніх дітей військовослужбовця, які проживають разом із ним. На рівні із особами другої черги право на отримання грошового забезпечення мають: 1) законні представники (опікуни, піклувальники) чи усиновлювачі неповнолітніх дітей (осіб з інвалідністю з дитинства - незалежно від їх віку); 2) особи, які перебувають на утриманні військовослужбовців.
У випадку, якщо військовослужбовець не перебуває у шлюбі та не має неповнолітніх дітей, які перебувають на його утриманні та/або повнолітніх дітей, які проживають разом із ним, право на отримання грошового забезпечення переходить до батьків військовослужбовця.
При цьому, у випадку наявності декількох осіб, що мають право на виплату їм грошового забезпечення, сума виплати розподіляється рівними частками на кожного (кожну) із них.
Цей висновок випливає із абз.2 п.7 Порядку № 884, яким передбачено, що у разі письмової відмови однієї з осіб від виплати грошового забезпечення, її частка рівномірно розподіляється між іншими особами, які мають право на його одержання.
Таким чином, виплата грошового забезпечення військовослужбовця, який зник безвісти, передбачена членам сім'ї такого військовослужбовця, зокрема законним представникам (опікунам, піклувальникам) чи усиновлювачам неповнолітніх дітей (осіб з інвалідністю з дитинства - незалежно від їх віку, а батькам за умови, якщо такий військовослужбовець не перебуває у шлюбі і не має дітей.
При цьому повноваження з перевірки вказаних умов для виплати та прийняття рішень (наказів) щодо такої виплати покладено на командира (начальника, керівника) військової частини, та у разі прийняття рішення про відмову у такій виплаті, командир військової частини має обов'язково зазначити у цьому рішенні підстави для такої відмови.
Перелік підстав для відмови у виплаті грошового забезпечення членам сім'ї військовослужбовця, який, зник безвісти, наведений у пункті 5 Порядку №844, є вичерпним.
Позивачці було відмовлено у виплаті грошового забезпечення її чоловіка ОСОБА_2 листом від 08.02.2024 №40/05/10/2-1320/н-40 «Про надання відповіді на заяву».
Відповідач мотивує відмову у виплаті грошового забезпечення позивачу тим, що в ході службового розслідування було встановлено, що солдат ОСОБА_2 перебуває у полоні. При цьому, службовим розслідуванням встановлено, що стрілець 1 відділення 3 стрілецького взводу 1 стрілецької роти НОМЕР_3 стрілецького батальйону ОСОБА_2 добровільно здався у полон.
Разом з тим, копії матеріалів службового розслідування відповідачем суду надані не були.
Крім того, колегія суддів зауважує, що до повноважень відповідача, зокрема, не входить кваліфікація злочину та проведення досудового розслідування, тому питання щодо встановлення фактів та вини особи за фактом добровільної здачі в полон самовільного залишення військові частини (установи, організації), місця служби або дезертирства, віднесено до компетенції органів досудового розслідування та відповідного суду, який розглядає обвинувальний акт.
Отже, є правильним висновок суду першої інстанції, що відповідач у своєму листі від від 08.02.2024 №40/05/10/2-1320/н-40 дійшов передчасних висновків щодо добровільної здачі військовослужбовця ОСОБА_2 в полон.
При цьому, колегія суддів звертає увагу, що отримавши заяву щодо виплати коштів полоненого військовослужбовця, відповідач зобов'язаний був прийняти акт владно-розпорядчого характеру: або про таку виплату, або про відмову у її виплаті.
Водночас, у даному випадку, відповідачем такого обов'язку безпідставно не виконано та допущено протиправну бездіяльність щодо процедури розгляду та вирішення заяви позивача про призначення виплат грошового забезпечення як дружині, члену сім'ї військовослужбовця ОСОБА_2 , оскільки, відповідачем не було прийнято рішення щодо виплати або відмови у виплаті грошового забезпечення ОСОБА_2 .
У постанові Касаційного адміністративного суду від 17.04.2019 у справі №342/158/17 суд касаційної інстанції зазначив, що протиправну бездіяльність суб'єкта владних повноважень треба розуміти як зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу/його посадової особи, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов'язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб'єкта владних повноважень, були об'єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.
У постанові Верховного Суду від 18.02.2021 у справі №160/6885/19, серед іншого зазначено, що бездіяльність суб'єкта владних повноважень може бути визнана протиправною адміністративним судом лише у випадку, якщо відповідач ухиляється від вчинення дій, які входять до кола його повноважень та за умови наявності правових підстав для вчинення таких дій.
Підсумовуючи викладене у сукупності, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що за відсутності прийнятого за результатами розгляду заяви ОСОБА_3 про призначення виплат грошового забезпечення як дружині, члену сім'ї військовослужбовця ОСОБА_2 , відповідачем допущено порушення п. 5 Порядку №844 та про наявність у спірних правовідносинах протиправної бездіяльності військової частини НОМЕР_5 , що полягає у неприйнятті рішення щодо виплати або відмови у виплаті грошового забезпечення на підставі заяви ОСОБА_3 про призначення виплат грошового забезпечення як дружині, члену сім'ї військовослужбовця ОСОБА_2 ..
Щодо доводів апеляційної скарги, що відповідачем надано відмову в задоволенні її вимог та повідомлено про відсутність законодавчих підстав для виплати такого забезпечення, то як встановлено судом із дослідженої відповіді відповідача, оформленої листом від 08.02.2024 №40/05/10/2-1320/н-40 «Про надання відповіді на заяву», його зміст не містить підстав для відмови, які наведені у п.5 Порядку №884, які є вичерпними та не підлягають розширеному тлумаченню відповідачем.
Верховний Суд у постановах від 23.12.2021 у справі №480/4737/19, від 08.02.2022 у справі №160/6762/21 сформулював висновок, відповідно до якого ефективний спосіб захисту прав та інтересів особи в адміністративному суді має відповідати таким вимогам: забезпечувати максимально дієве поновлення порушених прав за існуючого законодавчого регулювання; бути адекватним фактичним обставинам справи; не суперечити суті позовних вимог, визначених особою, що звернулася до суду; узгоджуватися повною мірою з обов'язком суб'єкта владних повноважень діяти виключно у межах, порядку та способу, передбаченого законом.
Конституційний Суд України в своєму рішенні від 30.01.2003 №3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13). При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Доцільно зауважити, що відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Судом встановлено, що військовою частиною НОМЕР_5 не прийнято будь-якого рішення за результатами розгляду запиту позивачки; матеріали про виплату грошового забезпечення не були розглянуті по суті відповідно до вказаного Порядку, що є порушенням п. 5 Порядку №884.
За наведеними вище положеннями Порядку №884, розгляд поданої позивачкою заяви і доданих до неї документів повинен закінчуватись прийняттям відповідного рішення (про виплату або відмову у виплаті грошового забезпечення). Проте, у даному випадку таке рішення відповідачем не прийнято, що свідчить про недотримання ним встановленого законодавством порядку реалізації своїх повноважень.
Враховуючи, що питання наявності чи відсутності у позивача права на отримання грошового забезпечення відповідачем, за результатом поданих документів не вирішено, тому визначення судом конкретного рішення, яке має бути прийнято суб'єктом владних повноважень за результатом розгляду заяви, за умови, що передбаченого законом рішення такий суб'єкт ще не приймав, є передчасним і не відповідає засадам і завданню адміністративного судочинства, яке полягає у здійсненні судового контролю правомірності тих рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, які ним прийняті, вчинені чи допущені.
Верховним Судом України сформовано правову позицію у постановах від 18.03.2014 у справі №21-11а14, від 22.04.2014 у справі №21-484а13, згідно з якою належним способом захисту порушених прав позивача є покладення на уповноважений орган обов'язку повторно розглянути заяву особи та прийняти рішення згідно вимог законодавства.
За таких обставин, з врахуванням викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що належним способом захисту та відновлення порушених прав позивача у цій справі є зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 14.01.2024 про призначення виплат грошового забезпечення як дружині, члену сім'ї військовослужбовця ОСОБА_2 , який знаходиться в полоні, з урахуванням висновків суду, викладених в судовому рішенні.
Отже колегія суддів погоджує висновок суду першої інстанції щодо наявності підстав для часткового задоволення позовних вимог.
Доводи апеляційної скарги не спростовують правового обґрунтування, покладеного в основу судового рішення, тому не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції.
Решта доводів та заперечень учасників справи, висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, зокрема у рішенні у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відображено принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29).
На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи та надано їм належну юридичну оцінку, судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення.
Керуючись статтями 241-245, 250, 311, 315, 316, 321, 322, 328, 329 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України залишити без задоволення.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 липня 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови у випадках, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Головуючий - суддя Т.І. Ясенова
суддя О.В. Головко
суддя А.В. Суховаров