04 лютого 2025 року м. Дніпросправа № 280/10823/23
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Ясенової Т.І. (доповідач),
суддів: Головко О.В., Суховарова А.В.,
розглянувши в письмовому провадженні в м. Дніпрі адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 18 березня 2024 року (суддя Сіпака А.В.) в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернулась до суду із адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, в якому позивач, з урахуванням уточнення, просить суд:
визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 15.09.2023 №083950018936 про відмову у призначенні ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 дострокової пенсії за віком;
зобов'язати Пенсійний фонд України призначити мені. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 пенсію на підставі п.3 ч.1 ст. 115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» зарахувавши весь трудовий стаж.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачка є матір'ю дитини з інвалідністю, що підтверджується відповідними доказами. Позивач здійснювала догляд за своїм сином, була його опікуном та отримувала державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства з надбавкою на догляд за дитиною-інвалідом. Позивач звернулася до Управління Пенсійного фонду з заявою про призначення пенсії за віком як матері інваліда з дитинства відповідно до пункту 3 статті 115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 15.09.2023 №083950018936 позивачці відмовлено в призначені дострокової пенсії за віком як матері інваліда з дитинства, у зв'язку з відсутністю підтвердження інвалідності дитини до 6-річного віку. Позивач вважаючи, рішення про відмову у призначенні пенсії протиправним та такими, що суперечать нормам чинного пенсійного законодавства, звернулася до суду із даною позовною заявою.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 18 березня 2024 року адміністративний позов задоволено.
Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області на вказане рішення суду подана апеляційна скарга, в якій зазначено на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, та просить скасувати рішення суду та прийняти нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом першої інстанції не надано належної оцінки усім доводам сторін у справі, зокрема те, що за результатами розгляду заяви позивача за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України в Хмельницькій області прийнято рішенням від 15.09.2023, яким відмовлено позивачу в призначені дострокової пенсії відповідно до п. 3 ст. 115 розділу XIV Закону №1058, у зв'язку з відсутністю необхідних документів. Вік позивача на дату подання заяви 56 років 08 місяців 04 дні. Страховий стаж становить 26 років 04 місяці 14 днів. За результатами розгляду заяви позивача рішенням від 15.09.2023 відмовлено позивачу в призначені дострокової пенсії відповідно до п. 3 ст. 115 розділу XIV Закону №1058, у зв'язку з не підтвердженням наданими документами визнання дитини особою з інвалідністю з дитинства або дитиною з інвалідністю до 6 років. Також вважаю за необхідне зазначити, що до документів доданих до заяви не долучалося документи, що підтверджують визнання особи з інвалідністю з дитинства або дитиною з інвалідністю, що засвідчується випискою з акта огляду в МСЕК, що передбачено Порядком 22-1. Рішення відповідача від 15.09.2023 приймалося із визначення права на призначення пенсії за віком на пільгових умовах на підставі Закону №1058 зі змінами внесеними Законом №2148. На сьогоднішній день нормативно-правові акти, в тому числі і положення ст. 115 Закону №1058, на які посилається відповідач в обґрунтування своєї позиції є чинними, законними, Конституційним Судом України неконституційними не визнавалися, а відтак підлягають застосуванню та дотриманню учасниками пенсійних правовідносин. Період роботи з 01.01.1992 по 01.05.1992 не зараховано до страхового стажу позивача, оскільки організація знаходиться на території держави, з якою розірвано дипломатичні відносини на підставі Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», а зараховано лише до 31.12.1991 року, відповідно до зазначеного вище листа. Враховуючи вище зазначене, позивачу не може бути врахований весь стаж роботи на території Російської Федерації. Періоди роботи з 01.05.1995 по 26.06.1995 в трудовій книжці запис про звільнення зроблено без додержання вимог зазначених в Інструкції № 58.
позивачем до Управління інші документи, які підтверджують роботу за ці періоди не було надано, а також не доведено неможливість надати зазначені документи.
Відповідно до вимог статті 311 КАС України справа розглянута в порядку письмового провадження.
Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла таких висновків.
Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 є матір'ю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження, серія НОМЕР_1 , виданим 03.12.1988.
Син позивачки 01 квітня 1994 року був визнаний дитиною з інвалідністю до досягнення шестирічного віку, що підтверджується висновком ЛКК №1249 КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги №9» Запорізької міської ради.
Позивачка була опікуном ОСОБА_2 та отримувала соціальну пенсію дітям-інвалідам до 18 років на ОСОБА_2 , що підтверджується довідкою №1213 від 11.12.2023 Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області.
Позивачка 08.09.2023 звернулася до Головного управління ПФУ в Запорізькій області із заявою про призначення пенсії за віком як матері дитини з інвалідністю.
За принципом екстериторіальності документи позивачки, подані 08.09.2023, щодо призначення пенсії розглядалися Головним управлінням Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, яким прийнято рішення від 15.09.2023 №083950018936 про відмову у призначенні пенсії.
У рішенні зазначено, що загальний страховий стаж позивачки складає 26 років 4 місяці 14 днів.
До страхового стажу позивачки не зараховано періоди:
з 01.01.1992 по 01.05.1992, оскільки організація військова частина польова пошта НОМЕР_2 знаходиться на території російської федерації, з якою розірвано дипломатичні відносини на підставі Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні»;
з 01.05.1995 по 26.06.1995, оскільки у записі № 13 про звільнення з роботи відсутній підпис відповідальної особи всупереч вимогам Інструкції № 162.
Документами, доданими до заяви від 08.09.2023, не підтверджено право на зниження пенсійного віку, оскільки висновок ЛКК про визнання ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 про визнання його інвалідом з дитинства до 6-річного віку з 01.04.1994 не підтверджено відповідною випискою з акту огляду МСЕК.
Позивачка вважає рішення про відмову у призначенні пенсії протиправним та такими, що суперечать нормам чинного пенсійного законодавства, тому звернулася до суду.
Надаючи оцінку спірним відносинам, суд апеляційної інстанції зазначає таке.
Статтею 46 Конституції України гарантовано, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
За приписами п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Законом України, що визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом, є Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі також - Закон №1058-IV).
Статтею 1 Закону №1058-IV передбачено, що пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Статтею 115 Закону №1058-IV передбачено право на пенсійне забезпечення окремих категорій громадян.
Так, відповідно до пункту 3 частини першої вказаної статті право на призначення дострокової пенсії за віком мають жінки, які народили п'ятьох або більше дітей та виховали їх до шестирічного віку, матері осіб з інвалідністю з дитинства та тяжко хворих дітей, яким не встановлено інвалідність, які виховали їх до досягнення зазначеного віку, - після досягнення віку 50 років та за наявності не менше ніж 15 років страхового стажу. При цьому особами з інвалідністю з дитинства вважаються також діти з інвалідністю віком до 18 років.
Аналогічні приписи містяться і у статті 17 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII, відповідно до якої жінки, які народили п'ятеро або більше дітей і виховали їх до восьмирічного віку, і матері інвалідів з дитинства, які виховали їх до цього віку, мають право на пенсію за віком після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 15 років із зарахуванням до стажу часу догляду за дітьми. При цьому до числа інвалідів з дитинства належать також діти-інваліди віком до 16 років, які мають право на одержання соціальної пенсії.
Отже, для призначення пенсії на підставі Закону №1058-IV має значення не факт установлення інвалідності, а термін (момент) настання інвалідності у дитини, що повинен мати місце протягом періоду життя дитини з моменту народження і до інвалідності у дитини до досягнення шестирічного віку, оскільки виховання дитини-інваліда у віці до 6 років створює для жінки більше перешкод для участі у суспільно-корисній діяльності, наслідком якої є отримання заробітної плати і страхового стажу, що зумовлюється сплатою страхувальником єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Відповідно до ч.12 ст.7 Закону України «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні» від 06.10.2005 № 2961-IV Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності медико-соціальними експертними комісіями та лікарсько-консультативними комісіями закладів охорони здоров'я затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Серед повноважень лікарсько-консультативних комісій, визначених Положенням про лікарсько-консультативну комісію, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.11.2013 № 917, визначено надання висновку, що дитина мала медичні показання для визнання її дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку (абз.8 пп.6 п.7 цього Положення).
Процедура звернення особи за призначенням пенсії регламентована Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженим постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 (далі - Порядок № 22-1).
Підпунктом 6 пункту 2.1 розділу II Порядку № 22-1 передбачено, що документами, які підтверджують право на призначення дострокової пенсії за віком жінкам, які народили п'ятьох або більше дітей та виховали їх до шестирічного віку, матерям осіб з інвалідністю з дитинства та тяжко хворих дітей, яким не встановлено інвалідність, які виховали їх до зазначеного віку, є: документи про народження дітей (дитини), виховання їх (її) до шестирічного віку, про визнання дитини заявника особою з інвалідністю з дитинства або дитиною з інвалідністю, тяжко хворою дитиною, якій не встановлено інвалідність. У разі звернення за пенсією батька, яким здійснювалось виховання п'ятьох або більше дітей, дитини з інвалідністю чи тяжко хворої дитини, якій не встановлено інвалідність, додається заява матері про згоду щодо призначення пенсії батьку або документи, що підтверджують її відсутність (свідоцтво органу державної реєстрації актів цивільного стану (далі - ДРАЦС) про смерть, рішення суду тощо) (при призначенні пенсії згідно з пунктом 3 частини першої статті 115 Закону).
Пунктом 2.18 розділу ІІ Порядку №22-1 встановлено, що визнання особою з інвалідністю з дитинства або дитиною з інвалідністю засвідчується випискою з акта огляду в МСЕК, медичним висновком закладу охорони здоров'я, посвідченням одержувача допомоги. У разі якщо дитина визнана дитиною з інвалідністю після досягнення шестирічного віку або особою з інвалідністю з дитинства після досягнення вісімнадцятирічного віку, надається відповідно висновок лікарсько-консультаційної комісії про те, що вона мала медичні показання для визнання її дитиною з інвалідністю до досягнення шестирічного віку, та/або висновок МСЕК про можливість настання інвалідності до досягнення особою вісімнадцятирічного віку (висновок про час настання інвалідності).
Визнання дитини тяжко хворою, якій не встановлено інвалідність, засвідчується посвідченням одержувача допомоги, довідкою про захворювання дитини на тяжке перинатальне ураження нервової системи, тяжку вроджену ваду розвитку, рідкісне орфанне захворювання, онкологічне, онкогематологічне захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкий психічний розлад, цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), гостре або хронічне захворювання нирок IV ступеня, про те, що дитина отримала тяжку травму, потребує трансплантації органа, потребує паліативної допомоги, виданою закладом охорони здоров'я, форма якої затверджена наказом Міністерства охорони здоров'я України від 09 березня 2021 року № 407 «Про затвердження форм первинної облікової документації та інструкцій щодо їх заповнення, що використовуються у закладах охорони здоров'я», зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 15 квітня 2021 року за № 510/36132. У разі якщо дитина визнана тяжко хворою після досягнення шестирічного віку надається медичний висновок закладу охорони здоров'я про те, що дитина мала тяжку хворобу до досягнення нею шестирічного віку.
Орган, що призначає пенсію, додає до заяви одержані від органів, що призначають допомогу, відомості про вид отриманої допомоги та період її одержання (за наявності).
Тобто висновок МСЕК дає можливість опосередковано підтвердити факт догляду матері за дитиною, яка мала право на отримання статусу дитини-інваліда до досягнення шестирічного віку, як це передбачено положеннями Закону № 1058.
Крім того, право на призначення дострокової пенсії також має матір з тяжко хворою дитиною, якій не встановлено інвалідність, за умови надання відповідних підтверджуючих документів, зокрема, медичний висновок закладу охорони здоров'я про те, що дитина мала тяжку хворобу до досягнення нею шестирічного віку.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що мати дитини-інваліда має право на призначення дострокової пенсії за віком, але не раніше ніж за 5 років до досягнення пенсійного віку, передбаченого ст. 26 Закону №1058-IV, у тому разі, якщо дитина, яку вона виховує, визнана дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку. Якщо дитина визнана дитиною-інвалідом після досягнення нею шестирічного віку, або інвалідом з дитинства після досягнення вісімнадцятирічного віку, мати цієї дитини має право на отримання зазначеної пенсії лише у разі наявності висновку лікарсько-консультативної комісії, що дитина мала медичні показання для визнання її дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку.
За таких обставин особа має право на призначення дострокової пенсії за віком, якщо вона надала до пенсійного органу висновок лікарсько-консультативної комісії, що дитина мала медичні показання для визнання її дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку.
Аналогічний висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 15.05.2019 по справі № 330/2181/16-а та Касаційним адміністративним судом у постанові від 19.01.2022 по справі № 636/2618/17.
Як встановлено судом, відповідачами не заперечено обставини, які надають право позивачу на призначення дострокової пенсії за віком, а саме: наявність відповідного страхового стажу не менше 15 років та досягнення відповідного віку 50 років.
Разом з тим, однією підставою для відмови у призначенні пенсії позивачці стало те, що документами, доданими до заяви від 08.09.2023, не підтверджено право на зниження пенсійного віку, оскільки висновок ЛКК про визнання ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 про визнання його інвалідом з дитинства до 6-річного віку з 01.04.1994 не підтверджено відповідною випискою з акту огляду МСЕК
Дослідженою колегією суддів постановою Лікарсько-консультативної комісії при КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги №9» Запорізької міської ради №1249 від 18.08.2023 підтверджено, що син позивачки визнаний дитиною-інвалідом (дитина з інвалідністю) до досягнення шестирічного віку.
Відтак, на переконання колегії суддів, ці обставини дають позивачці право на призначенні їй пенсії на підстав п.3 ч.1 ст. 115 Закону № 1058.
Щодо не зарахування до страхового стажу періодів з 01.01.1992 по 01.05.1992 та 01.05.1995 по 26.06.1995.
Так, спірним рішенням пенсійного органу до страхового стажу позивачки не зараховано періоди:
з 01.01.1992 по 01.05.1992, оскільки організація військова частина польова пошта НОМЕР_2 знаходиться на території російської федерації, з якою розірвано дипломатичні відносини на підставі Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні»;
з 01.05.1995 по 26.06.1995, оскільки у записі № 13 про звільнення з роботи відсутній підпис відповідальної особи всупереч вимогам Інструкції № 162.
За приписами ст.24 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Статтею 44 Закону №1058-IV передбачено, що заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.
Органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
Згідно з п.3 ч.2 ст.64 Закону №1058-IV виконавча дирекція Пенсійного фонду зобов'язана здійснювати функції щодо призначення (перерахунку), забезпечення своєчасного та в повному обсязі фінансування і виплати пенсій та надання соціальних послуг.
Приписами ст.56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
До стажу роботи зараховується також: будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в'язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків; військова служба.
У відповідності до ст.48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Статтею 62 Закону №1788-ХІІ визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Згідно з п.п. 1, 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 (далі по тексту - Порядок №637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Пунктом 3 Порядку №637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Також, згідно з п.20 Порядку №637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток № 5).
У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до яких включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка. У разі відсутності правонаступника підтвердження періодів роботи, що зараховуються до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установленої для окремих категорій працівників, здійснюється у порядку визначеному Пенсійним фондом України за погодженням з Міністерством праці та соціальної політики України та Міністерством фінансів України.
Таким чином, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці не зазначені відомості про умови праці та характер виконуваної роботи, то для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
Відповідно до пункту 1.7 розділу І Порядку №22-1 звернення за призначенням пенсії може здійснюватися в будь-який час після виникнення права на пенсію або не раніше ніж за місяць до досягнення пенсійного віку.
За приписами підпункту 2 пункту 2.1 розділу ІІ Порядку №22-1, до заяви про призначення пенсії за віком додаються, серед іншого, документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок підтвердження наявного трудового стажу). За періоди роботи після впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування (далі - персоніфікований облік) орган, що призначає пенсію, додає індивідуальні відомості про застраховану особу з реєстру застрахованих осіб за формою згідно з додатком 4 до Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 18 червня 2014 року № 10-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 08 липня 2014 року за № 785/25562 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 27 березня 2018 року № 8-1) (далі - Положення), а у разі необхідності - за формою згідно з додатком 3 до Положення (далі - індивідуальні відомості про застраховану особу).
Особи, яким пенсія призначається відповідно до міжнародних договорів (угод) у галузі пенсійного забезпечення, надають документи про стаж, передбачені Порядком підтвердження наявного трудового стажу, а за періоди роботи після 01 січня 2004 року додатково надається інформація, отримана органами, що призначають пенсію, від відповідних фондів держав-учасниць міжнародних договорів (угод) у галузі пенсійного забезпечення (в довільній формі) про сплату страхових внесків.
Згідно з пунктом 4.2 розділу IV в редакції Порядку № 22-1 при прийманні документів працівник структурного підрозділу, який здійснює прийом та обслуговування осіб, серед іншого, уточнює інформацію про факт роботи (навчання, служби, підприємницької діяльності) і про інші періоди діяльності до 01 січня 2004 року, що можуть бути зараховані до страхового стажу. У разі необхідності роз'яснює порядок підтвердження страхового стажу, повідомляє про право особи на здійснення доплати до мінімального страхового внеску відповідно до частини третьої статті 24 Закону, та/або на добровільну участь у системі загальнообов'язкового пенсійного страхування; повідомляє про необхідність дооформлення документів або надання додаткових документів у тримісячний строк з дня подання заяви про призначення пенсії, у разі неналежного оформлення поданих документів або відсутності необхідних документів.
Згідно зі ст.101 Закону України «Про пенсійне забезпечення» органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі. Підприємства та організації несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну громадянам або державі внаслідок несвоєчасного оформлення або подання пенсійних документів, а також за видачу недостовірних документів, і відшкодовують її.
Згідно із ч.3 ст.44 Закону №1058-IV органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
Таким чином, пенсійний орган в силу діючого законодавства наділений повноваженнями самостійно вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Колегія суддів зазначає, що згідно з п.4 постанови Кабінету Міністрів України «Про трудові книжки працівників» від 27.04.1993 №301 відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб'єкта господарювання.
За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Відповідно до п.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженою наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 (далі по тексту - Інструкція) трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п'ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Згідно з п.2.2. Інструкції заповнення трудової книжки вперше проводиться власником або уповноваженим ним органом не пізніше тижневого строку з дня прийняття працівника на роботу або прийняття студента вищого, учня професійно-технічного навчального закладу, що здобули професію (кваліфікацію) за освітньо-кваліфікаційним рівнем «кваліфікований робітник», «молодший спеціаліст», «бакалавр», «спеціаліст» та продовжують навчатися на наступному освітньо-кваліфікаційному рівні, на стажування.
До трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження.
Пунктом 2.11. Інструкції передбачено, що відомості про працівника записуються на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Прізвище, ім'я та по батькові (повністю, без скорочення або заміни імені та по батькові ініціалами) і дата народження вказуються на підставі паспорту або свідоцтва про народження.
В свою чергу, за п. 2.12. Інструкції після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник своїм підписом завіряє правильність внесених відомостей. Першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка.
Відповідно до п.2.13. Інструкції зміна записів у трудових книжках про прізвище, ім'я, по батькові і дату народження виконується власником або уповноваженим ним органом за останнім місцем роботи на підставі документів (паспорта, свідоцтва про народження, про шлюб, про розірвання шлюбу, про зміну прізвища, ім'я та по батькові тощо) і з посиланням на номер і дату цих документів.
Зазначені зміни вносяться на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Однією рискою закреслюється, наприклад, колишнє прізвище або ім'я, по батькові, дата народження і записуються нові дані з посиланням на відповідні документи на внутрішньому боці обкладинки і завіряються підписом керівника підприємства або печаткою відділу кадрів.
Основним правовим питанням в цій справі є правові наслідки виправлення імені та прізвища позивача у його трудовій книжці. З цього приводу судом враховано як релевантну до обставин даної справи наступну судову практику.
У п.30 постанови Верховного Суду від 12.09.2022 у справі №569/16691/16-а зазначено, що відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, а тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, а отже, й не може впливати на її особисті права.
В свою чергу, згідно правової позиції, наведеної у п.34 постанови Верховного Суду від 19.12.2019 у справі №307/541/17, однією з підстав для призначення пенсії за віком є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Управління ПФУ не врахувало, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Враховуючи вказані правові висновки Верховного Суду, а також виходячи зі змісту виправлення, його очевидності та ступеня суттєвості, колегія суддів доходить висновку про необґрунтованість дій пенсійного органу щодо не зарахування до стажу позивачки періоду роботи з 01.05.1995 по 26.06.1995 відповідно до записів трудової книжки серії НОМЕР_3 від 29.08.1985 з підстави відсутності у записі № 13 про звільнення з роботи підпису відповідальної особи.
Як передбачено ст. 4 Закону № 1058-IV, якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.
Статтею 19 Закону України «Про міжнародні договори України» передбачено, що чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.
Відповідно до статті 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року, яка підписана в тому числі Україною та рф, пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць цієї Угоди та членів їх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.
Статтею 5 вказаної Угоди встановлено, що ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав - учасниць Угоди.
Статтею 6 Угоди між Урядом України і Урядом рф про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і росії, які працюють за межами кордонів своїх країн, яка підписана та набрала чинності 14 січня 1993 року, передбачено, що працівники Сторони виїзду, які працюють на території Сторони працевлаштування, користуються правами та виконують обов'язки, що встановлені трудовим законодавством Сторони працевлаштування (включаючи питання трудових відносин, колективних договорів, оплати праці, режиму робочого часу та часу відпочинку, охорони та умов праці та інші). Трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв'язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність. Сторонами визнаються дипломи, свідоцтво та інші документи державного зразка про рівень освіти і кваліфікації, які видані відповідними компетентними органами Сторін, без легалізації.
Статтею 7 даної Угоди встановлено, що питання пенсійного забезпечення регулюються Угодою про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року та двосторонніми угодами в цій галузі.
Отже, при призначенні пенсії за законодавством України враховується набутий стаж та заробіток (дохід), з якого сплачено відповідну суму страхового внеску.
Частиною 2 статті 4 Угоди Про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудівників-мігрантів від 15 квітня 1994 року, підписаної Урядами Азербайджанської Республіки, Республіки Вірменія, республіки Білорусь, Республіки Грузія, Республіки Казахстан, Киргизької Республіки, Республіки Молдова, рф, Республіки Таджикистан, Туркменістану, Республіки Узбекистан, України, передбачено, що трудовий стаж, зокрема стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами.
Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку про те, що обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством держави, на території якої відбувалась трудова діяльність; стаж, набутий на території однієї з цих держав, визнається іншою державою.
Разом з тим, як вже зазначалось колегією суддів відповідно до статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» № 1788-XII від 05 листопада 1991 року (далі - Закон № 1788-XII), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Як встановлено судом першої інстанції та не спростовано відповідачем, в трудовій книжці у хронологічному порядку містяться записи про трудову діяльність позивача у період з 01.01.1992 по 01.05.1992.
Судом також враховано, що згідно ст.101 Закону №1788-XII, органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Підприємства та організації несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну громадянам або державі внаслідок несвоєчасного оформлення або подання пенсійних документів, а також за видачу недостовірних документів, і відшкодовують її.
Відповідно до частини 3 статті 44 Закону №1058-IV органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
Отже, реалізація права особи на отримання пенсії здійснюється шляхом подання заяви до компетентного органу із зазначенням інформації та долученням документів, які передбачені вимогами чинного законодавства. В свою чергу, працівник пенсійного органу під час приймання документів від заявника перевіряє повноту поданих заявником документів та відповідність оформлення таких вимогам законодавства, а сумніви останнього щодо обґрунтованості їх видачі, самі по собі не можуть бути підставою для відмови у зарахуванні відповідних періодів до страхового стажу.
Разом з тим, на підставі Указу Президента України від 24.02.2022 за №64/2022, яким введено на території України воєнний стан, у зв'язку військовою агресією російської федерації проти України, починаючи з 24.02.2022 листування із російською федерацією зупинено, що підтверджується офіційним повідомленням АТ «Укрпошта» на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет.
Оскільки за фактичних обставин, враховуючи розірвання дипломатичних відносин з російською федерацією, звернення органів ПФ України до компетентних органів російської федерації для отримання (витребування) інформації про підтвердження спірного періоду навчання позивача, як і самостійне звернення позивача є неможливими, що, в свою чергу, позбавляє останнього можливості отримувати пенсію у належному розмірі та порушує гарантоване Конституцією України право власності та право на соціальний захист, тому зазначений спірний період має бути зарахований на підставі наданих позивачем документів.
За наведеного у сукупності суд дійшов висновку, що для призначення пенсії згідно пункту 3 частини 1 статті 115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» позивачкою було надано пенсійному органу всі передбачені нормами діючого законодавства документи.
З огляду на вищезазначене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог.
Доводи апеляційної скарги не спростовують правового обґрунтування, покладеного в основу судового рішення, тому не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції.
Решта доводів та заперечень учасників справи, висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, зокрема у рішенні у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відображено принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29).
Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи та надано їм належну юридичну оцінку, судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення.
Керуючись статтями 241-245, 250, 311, 315, 316, 321, 322, 328, 329 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області залишити без задоволення.
Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 18 березня 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови у випадках, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Головуючий - суддя Т.І. Ясенова
суддя О.В. Головко
суддя А.В. Суховаров