справа №752/19688/24 Головуючий у І інстанції - Ольшевська І.О.
апеляційне провадження №22-ц/824/4557/2025 Доповідач у ІІ інстанції - Приходько К.П.
06 лютого 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Приходька К.П.,
суддів Писаної Т.О., Журби С.О.,
розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 10 жовтня 2024 року
у справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Київські електромережі», третя особа: Верховна Рада України про ефективний та дієвий захист загноблених прав людини, зобов'язання відновити постачання електричної енергії, стягнення майнової і моральної шкоди, завданої здоров'ю свідомим ігноруванням та залишенням без виконання судових рішень,-
установив:
У вересні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до Голосіївського районного суду м. Києва з позовом до ПрАТ «ДТЕК Київські електромережі», третя особа: Верховна Рада України про ефективний та дієвий захист загноблених прав людини, зобов'язання відновити постачання електричної енергії, стягнення майнової і моральної шкоди, завданої здоров'ю свідомим ігноруванням та залишенням без виконання судових рішень.
Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 23 вересня 2024 року зазначену вище позовну заяву залишено без руху та надано строк для усунення недоліків протягом десяти днів з дня отримання позивачем копії ухвали.
Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 10 жовтня 2024 року позовну заяву визнано неподаною та повернуто позивачу у зв'язку із неусуненням недоліків.
Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, посилаючись на те, що вона постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, та з невідповідністю висновків суду обставинам справи.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги, посилається на те, що вона звернулась до суду за захистом своїх порушених прав та на власний розсуд надала документи, які вважала за потрібне для підтвердження своїх позовних вимог, і здійснила посилання на судові рішення постановлені в її інтересах, які фактично залишаються повністю без виконання та проігнорованими відповідачем.
Вказує, що оскаржувана ухвала суду до своєї суті та змісту не відповідає обставинам справи, оскільки при зверненні вона у позовній заяві конкретно виклала обставини справи, в тому числі було здійснено посилання на закон про звільнення від сплати судового збору.
Зазначає, що ч. 2 ст. 22 НПА «Про захист прав споживачів», є складовою та невід'ємною частиною ч. 3 ст. 22 вказаного закону, що суд, якщо він обізнаний в законі, проігнорував та залишив поза увагою.
Просила суд, скасувати ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 10 жовтня 2024 року, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
На вказану апеляційну скаргу Верховна Рада України подала відзив, в обґрунтування якого зазначила, що у встановлений строк недоліки, вказані в ухвалі Голосіївського районного суду м. Києва від 23 вересня 2024 року, позивачем усунуті не були, а тому суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Просила суд, апеляційну скаргу залишити без задоволення, ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 10 жовтня 2024 року залишити без змін.
Відповідно до ч.2 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, в тому числі про повернення заяви позивачеві (заявникові), розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Згідно з ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Тому, розгляд справи здійснюється без виклику сторін в порядку письмового провадження.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, у вересні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до Голосіївського районного суду м. Києва з позовом до ПрАТ «ДТЕК Київські електромереж», третя особа: Верховна Рада України про ефективний та дієвий захист загноблених прав людини, зобов'язання відновити постачання електричної енергії, стягнення майнової і моральної шкоди, завданої здоров'ю свідомим ігноруванням та залишенням без виконання судових рішень, та просила захистити порушені права людини інваліда ІІІ групи ОСОБА_1 шляхом зобов'язання відповідача відновити електричну енергію з передачі електроенергії у квартиру АДРЕСА_1 ; стягнути з відповідача на користь позивача майнову шкоду в розмірі 1737,50 грн., понесену на придбання скрапленого газу у зв'язку з протиправним відключенням електроенергії квартири АДРЕСА_1 в період часу з 30.04.2023 р. по 25.04.2024 р.; стягнути з відповідача на користь позивача моральну шкоду за умисне ігнорування та невиконання судових рішень, постановлених Конституційним судом України в інтересах українського народу, 3000 євро, які на дату набрання судового рішення законної сили мають бути конвертовані в національну валюту.
Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 23 вересня 2024 року зазначену вище позовну заяву залишено без руху з тих підстав, що хоча поданий ОСОБА_1 позов є позовом про захист її прав як споживача електричної енергії, проте, позовна заява містить три вимоги, серед яких одна вимога про відшкодування моральної шкоди в сумі 3000 євро, на яку не поширюються пільги, щодо звільнення від сплати судового збору.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку, що за позовну вимогу про відшкодування моральної шкоди має справлятися судовий збір у розмірі, встановленому Законом.
На вказану ухвалу 30 вересня 2024 року ОСОБА_1 подала заяву, в якій зазначила, що у неї відсутня робота та будь-які доходи, а тому керуючись ст. 8 Основного закону та ст. 8 ЦК України просила прийняти цю заяву та за результатами її всебічного розгляду суддею Голосіївського районного суду м. Києва відкрити провадження та призначити справу до розгляду з викликом сторін.
Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 10 жовтня 2024 року позовну заяву ОСОБА_1 визнано неподаною та повернуто позивачу у зв'язку із неусуненням недоліків.
Постановляючи зазначену вище ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, щоу встановлений строк недоліки, вказані в ухвалі Голосіївського районного суду м. Києва від 23 вересня 2024 року, усунуті не були.
Судовий збір за вимогу про відшкодування моральної шкоди, у встановлений Законом строк, сплачено не було.
З висновками суду першої інстанції погоджується і колегія суддів, оскільки вони ґрунтуються на матеріалах справи, а також узгоджуються з вимогами законодавства з огляду на наступне.
Відповідно до п.3 Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб (ч.3 ст. 23 ЦК України). Однак спосіб відшкодування моральної шкоди грішми не підміняє собою розуміння моральної шкоди як немайнової шкоди. Отже, моральна шкода відноситься до вимог немайнового характеру.
Як вірно встановлено судом першої інстанції поданий ОСОБА_1 позов є позовом про захист її прав як споживача електричної енергії.
Згідно ч. 3 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів», споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов'язані з порушенням їх прав.
Спеціальний закон, звільнивши споживачів від сплати судового збору за подання позову, зазначив, що вони звільняються від майнового навантаження з метою захисту своїх порушених прав (ч. 3 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів»). Аналогічна за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду №761/24672/15-ц від 19 червня 2018 року.
Проте, позовна заява ОСОБА_1 містить три вимоги, серед яких одна вимога про відшкодування моральної шкоди в сумі 3000 євро.
У постанові КЦС ВС від 28 листопада 2018 року у справі №761/11472/15-ц; ухвалі КЦС ВС від 08 липня 2020 року у справі №213/4130/19 зроблено такий висновок: за змістом ч. 3 ст. 23 ЦК України позовна вимога про відшкодування моральної шкоди є майновою вимогою, якщо вона визначена у грошовому або іншому майновому вимірі, правовим наслідком відшкодування якої є грошове або інше майнове стягнення на користь позивача (стягнення грошових коштів, витребування майна, визнання права на майно тощо). Вимога про відшкодування моральної шкоди, визначена у грошовому вимірі, є майновою вимогою, а, отже, судовий збір підлягає стягненню як за вимогу майнового характеру.
Згідно з ч. 3 ст. 6 Закону України «Про судовий збір» за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру.
Згідно ст. 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою, підлягає до сплати - 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; позовної заяви немайнового характеру, яка подана фізичною особою, підлягає до сплати - 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 176 ЦПК України, суд першої інстанції вірно визначив розмір судового збору за вказану вимогу майнового характеру у розмірі 1383,60 грн.
Пунктом 2.2. Узагальненого науково-консультативного висновку стосовно визначення належності позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди до вимог майнового чи немайнового характеру, викладеного в Листі ВАСУ від 01 січня 2015 року, зазначено, що майновий чи немайновий характер позовної вимоги про відшкодування (компенсації) моральної шкоди залежить від такого. Згідно з ч. 3 ст. 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Аналіз цієї норми дає підстави зробити висновок про те, що позовна вимога про відшкодування моральної шкоди може полягати у відшкодуванні грошима, майном або в інший спосіб. Отже, характер такої вимоги (майновий чи немайновий) є похідним від обраного позивачем (потерпілою особою) способу відшкодування моральної шкоди. Якщо позивач просить відшкодувати моральну шкоду грошима або майном, то така позовна вимога набуває майнового характеру. Якщо ж позивач вибрав інший спосіб відшкодування моральної шкоди, який не має грошового вираження (спростування неправдивих відомостей, прилюдне вибачення тощо), то така вимога є немайновою. Таким чином, позовна вимога про відшкодування моральної шкоди грошима або майном є майновою, а вимога про відшкодування моральної шкоди в інший (немайновий) спосіб є немайновою вимогою.
Зазначений висновок узгоджується з позицією Верховного Суду викладеною у постанові від 28 листопада 2018 року у справі №761/11472/15-ц.
Виходячи з викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що на вимогу позивача про стягнення моральної шкоди, пільга, щодо сплати судового збору, передбачена ч. 3 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів», не поширюється.
Разом з тим, згідно з ч.ч.1, 3 ст.136 ЦПК України суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на визначений строк у порядку, передбаченому законом, але не більше як до ухвалення судового рішення у справі. З підстав, зазначених у частині першій цієї статті, суд, у порядку передбаченому законом, може зменшити розмір належних до сплати судових витрат, пов'язаних з розглядом справи, або звільнити від їх сплати.
Аналогічні вимоги зазначені і у ст.8 Закону України «Про судовий збір», а саме, враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі. Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.
Тобто даними нормами законодавства визначена виключна підстава для відстрочення, розстрочення, звільнення або зменшення сплати судового збору - незадовільний майновий стан сторони.
Особа, яка заявляє відповідне клопотання, згідно зі ст. 12 ЦПК повинна навести доводи і подати докази на підтвердження того, що її майновий стан перешкоджав (перешкоджає) сплаті нею судового збору у встановленому законодавством порядку і розмірі.
Таким чином, аналіз наведених положень закону приводить до висновку, що звільнення від сплати судового збору здійснюється за наявності доказів тяжкого майнового стану та відсутності коштів на сплату судового збору.
Разом з тим, ОСОБА_1 при подачі позовної заяви не заявляла клопотання про відстрочення, розстрочення, звільнення або зменшення сплати судового збору, через незадовільний майновий стан сторони. Такого клопотання вона не заявляла і при подачі заяви на виконання вимог ухвали Голосіївського районного суду м. Києва від 23 вересня 2024 року.
Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_1 надала відомості з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про джерела/суми нарахованого доходу, нарахованого (перерахованого) податку та військового збору, з якої вбачається, що за період з 3 кварталу 2023 року по 2 квартал 2024 року інформація щодо джерел/сум нарахованого (виплаченого) доходу, нарахованого (перерахованого) податку та військового збору в Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків по ОСОБА_1 відсутня.
Проте, ОСОБА_1 не надала доказів, які б підтверджували її тяжкий майновий стан на момент подачі позовної заяви (відсутність рухомого або нерухомого майна, пенсії та ін.).
Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
З цього приводу прецедентними є рішення Європейського суду з прав людини у справах «Осман проти Сполученого королівства» від 28 жовтня 1998 та «Круз проти Польщі» від 19 червня 2001 року.
У вказаних Рішеннях зазначено, що право на суд не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави.
У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції відповідають обставинам справи, які судом установлені відповідно до вимог процесуального закону, які правильно застосовані.
Викладені в ухвалі висновки відповідають обставинам справи та нормам процесуального законодавства, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому апеляційна скарга підлягає відхиленню, а ухвала суду першої інстанції залишенню без змін.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки судове рішення судом ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, і доводи апеляційної скарги позивача цього не спростовують, колегія суддів дійшла висновку про залишення ухвали Голосіївського районного суду м. Києва від 10 жовтня 2024 року без змін, а скаргу ОСОБА_1 без задоволення.
Керуючись ст.ст.374,375,381,382-384 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів, -
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 10 жовтня 2024 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, окрім випадків, передбачених ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Судді К.П. Приходько
С.О. Журба
Т.О. Писана