Постанова від 22.01.2025 по справі 369/5621/19

Унікальний номер справи 369/5621/19

Номер апеляційного провадження 22-ц/824/2125/2025

Головуючий у суді першої інстанції Л. М. Ковальчук

Суддя - доповідач у суді апеляційної інстанції Л. Д. Поливач

Постанова

Іменем України

22 січня 2025 року місто Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

головуючого Поливач Л. Д. (суддя - доповідач),

суддів Стрижеуса А. М., Шкоріної О. І.

секретар судового засідання Комар Л. А.

прокурор Холоденко А. С.

сторони

позивач Центральне міжрегіональне управління лісового

та мисливського господарства

відповідач Гореницька сільська рада

Києво-Святошинського району Київської області

відповідач ОСОБА_1

відповідач ОСОБА_2

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 05 липня 2022 року в частині вирішення позовних вимог першого заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Центрального міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства про визнання незаконним та скасування рішення сільської ради, витребування з чужого незаконного володіння земельної ділянки, ухвалене у складі судді Ковальчук Л. М., в примішенні Києво-Святошинського районного суду Київської області,

УСТАНОВИВ:

У травні 2019 року перший заступник керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Державного підприємства «Київське лісове господарство», Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства звернувся до суду з позовом до Гореницької сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування рішення сільської ради, витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння.

В обгрунтування завлених позовних вимог зазначив, що на підставі рішення 31 сесії 25 скликання Гореницької сільської ради № 3/4 від 29 липня 2010 року ОСОБА_1 видано державний акт на право власності серія ЯЛ № 367474 на земельну ділянку з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства площею 0,2391 га, за кадастровим номером 3222482001:01:007:0647, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Цей акт зареєстрований 27 серпня 2010 року в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 011094701880. В подальшому, право власності на вказану земельну ділянку перейшло до ОСОБА_2 на підставі договору дарування. Спірна земельна ділянка відноситься до земель лісогосподарського призначення, відповідно до матеріалів лісовпорядкування 2003 року відносилась до кварталу 44 виділу 27, відповідно до матеріалів лісовпорядкування 2014 року відноситься до кварталу 68 виділу 26 Приміського лісництва ДП «Київський лісгосп», частково накладається на земельну ділянку ДП «Київський лісгосп» (квартал 68, виділ 26 Приміського лісництва ДП «Київський лісгосп»), яка перебуває у постійному користуванні вказаного підприємства на підставі планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування (плану лісонасаджень, карти-схеми розподілу території лісгоспу). ДП «Київський лісгосп» та Київське обласне та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства на момент прийняття оспорюваного рішення погодження на вилучення з постійного користування частини спірної земельної ділянки не надавали.

Гореницькою сільською радою на підставі оспорюваного рішення від 29 липня 2010 року всупереч вимог статей 6, 14, 19 Конституції України, частини четвертої статті 20 Земельного кодексу України, частини третьої статті 57 Лісового кодексу України відведено у приватну власність спірну земельну ділянку лісогосподарського призначення з кадастровим номером 3222482001:01:007:0647 за відсутності погодження зміни цільового призначення з органом виконавчої влади з питань лісового господарства, що вказує на перевищення сільською радою передбачених законом повноважень.

Про наявні порушення вимог закону, інтересів держави та необхідність їх захисту в судовому порядку Прокурору стало відомо лише у 2018 році під час здійснення представницької діяльності за результатами опрацювання інформації різних органів державної влади, місцевого самоврядування установ та організацій отриманої під час здійснення представницької діяльності, а саме: Публічної кадастрової карти, ДП «Київське лісове господарство», ВО «Укрдержліспроект», Київського обласного та по м. Києву Управління лісового та мисливського господарства, відділу Держгеокадастру у Києво-Святошинському районі Київської області, що є об'єктивними обставинами, пов'язаними зі складнощами своєчасного виявлення порушень земельного законодавства та інтересів держави. ДП «Київське лісове господарство» про вищевказане порушення вимог закону стало відомо 14 листопада 2018 року при моніторингу кадастрової карти України.

З урахуванням наведеного Прокурор просив суд визнати поважними причини пропуску строку звернення до суду з позовом та поновити його, визнати незаконним та скасувати рішення Гореницької сільської ради 31 сесії 25 скликання № 3/4 від 29 липня 2010 року на підставі якого ОСОБА_1 отримала державний акт на право власності серія ЯЛ № 367474 на земельну ділянку з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства площею 0,2391 га, кадастровий номер 3222482001:01:007:0647, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , витребувати на користь держави в особі ДП «Київський лісгосп» з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,2391 га з кадастровим номером 3222482001:01:007:0647, яка розташована в адміністративних межах Гореницької сільської ради.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 05 липня 2022 року, яке залишене без змін постановою Київського апеляційного суду від 11 липня 2023 року, відмовлено у задоволенні позову першого заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі ДП «Київський лісгосп», Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства до Гореницької сільської ради, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування рішення сільської ради, витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння.

Постановою Верховного Суду від 01 серпня 2024 року рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 05 липня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 11 липня 2023 року в частині позовних вимог першого заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Державного підприємства «Київське лісове господарство» скасовано, позов в цій частині залишено без розгляду.

Постанову Київського апеляційного суду від 11 липня 2023 року в частині позовних вимог першого заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства до Гореницької сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування рішення сільської ради та витребування з чужого незаконного володіння земельної ділянки скасовано, справу в цій частині передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 05 липня 2022 року та постанова Київського апеляційного суду від 11 липня 2023 року в скасованих частинах втратили законну силу.

Підставою передачі справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції слугувало те, що апеляційним судом не було з'ясовано чи входить спірна земельна ділянка до масиву земель площею 5,9 га, вилучених Гореницькою сільською радою. Відтак суд касаційної інстанції вважав, передчасним висновок суду апеляційної інстанції про залишення без змін рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову першого заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства.

Державне підприємство «Київське лісове господарство» 20.06.2024 припинено як юридичну особу у зв'язку з прийняттям рішення щодо його реорганізації. Правонаступником Державного підприємства «Київське лісове господарство» є Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» (код ЄДРПОУ 44768034, адреса: 01601, м. Київ, вул. Шота Руставелі,9А).

Враховуючи висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 01 серпня 2024 року, з метою об'єктивності з'ясування обставин справи, та ураховуючи припинення ДП «Київський лісгосп» як юридичної особи, суд апеляційної інстанції ухвалою від 15.11.2024 витребував у Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» оригінали матеріалів лісовпорядкування ДП «Київське лісове господарство» 2014 року і 2003 року, включаючи планшети лісовпорядкування 2014 року та 2003 року.

11.12.2024 Київський апеляційний суд ухвалою, внесеною до протоколу судового засідання, залучив до участі у справі у якості тертьої особи, яка не заявляє самостійних вимог - Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» (код ЄДРПОУ 44768034, адреса: 01601, м. Київ, вул. Шота Руставелі,9А).

11.12.2024 Київський апеляційний суд ухвалою, внесеною до протоколу судового засідання, замінив позивача у справі Київське обласне та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства на його правонаступника - Центральне міжрегіональне управління лісового та мисливського господарства (10029, м. Житомир, вул. Степана Бандери, 8, код ЄДРПОУ 45121148).

Таким чином, при новому розгляді справи судом апеляційної інстанції перевіряється законність та обгрунтованість рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 05 липня 2022 року, ухваленого у цій справі, про відомову у задоволенні позову в частині позовних вимог першого заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Центрального міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства (яке є правонаступником Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства) до Гореницької сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування рішення сільської ради та витребування з чужого незаконного володіння земельної ділянки.

У апеляційній скарзі, заступник керівника Київської обласної прокуратури, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин справи, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про задоволення позову.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що позовні вимоги у даній справі пов'язані з протиправним отриманням земель лісогосподарського призначення у приватну власність на підставі рішення не уповноваженого органу державної виконавчої влади, за відсутності факту зміни цільового призначення земельних ділянок лісового фонду у передбаченому законом порядку.

Суд дійшов помилкового висновку, що спірна земельна ділянка надана відповідачу за рахунок вилучених земель, а тому не відноситься до лісів. У матеріалах справи наявні беззаперечні докази належності оспорюваної земельної ділянки з кадастровим номером 3222482001:01:007:0647 до земель лісогосподарського призначення. Згідно відповіді ДП «Київське лісове господарство» від 08.09.2022 № 01-485, оспорювана земельна ділянка з кадастровим номером 3222482001:01:007:0647 відноситься до масиву земель лісогосподарського призначення, що були вилучені із постійного користування державного підприємства рішенням Гореницької сільської ради № 5 від 26.08.2005.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції не врахував матеріали лісовпорядкування, які містять достовірні відомості про перебування у титульному володінні спеціалізованого державного лісогосподарського підприємства земель лісогосподарського призначення державної форми власності.

Прокурор вказує на те, що надана у приватну власність ОСОБА_1 спірна земельна ділянка не входить до масиву земель площею 5,9 га, вилучених Гореницькою сільською радою, а тому належить до земель лісогосподарського призначення державної власності та перебуває у постійному користуванні ДП «Київське лісове господарство».

Судом першої інстанції не враховано, що на момент виникнення спірних правовідносин спірна земля на законних підставах перебувала у титульному володінні спеціалізованого державного лісогосподарського підприємства, а тому в силу вимог ст.ст. 55-57, 84 Земельного кодексу України відносились до категорії земель лісогосподарського призначення державної форми власності, що є імперативно обмеженими в цивільному обороті та не могли взагалі бути передані у приватну власність (за виключенням випадків визначених ч.ч. 2, 3 ст. 56 Земельного кодексу України).

Прокурором Холоденко А. С. у судовому засіданні підтримано подану апеляційну скаргу. Прокурор просить визнати незаконним і скасувати рішення сільської ради, витребувати спірну земельну ділянку з чужого незаконного володіння.

Представник ОСОБА_1 - адвокат Клокун Т. Г. заперечувала проти задоволення апеляційної скарги, рішення суду в частині його перегляду апеляційним судом просить залишити без змін як законне та обгрунтоване.

Відповідач ОСОБА_2 заперечувала проти задоволення апеляційної скарги, рішення суду в частині його перегляду апеляційним судом просить залишити без змін як законне та обгрунтоване.

Представник третьої особи - Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» Семко В. Ю. просить задовольнити апеляційну скаргу Прокурора, рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позов.

У судове засідання апеляційного суду Центральне міжрегіональне управління лісового та мисливського господарства явку свого представника не забезпечило, про час, дату та місце розгляду справи повідомлене належним чином. Позивач надіслав до суду заяву про розгляд справи за відсутності представника Центрального міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства.

Відповідно до ч.2 ст. 372 ЦПК неявка сторін, або інших учасників справи належним чином повідомлених про час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Суд вважав за можливе розглянути дану справу за відсутності представника Центрального міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства, враховуючи, що інтереси держави в судовому засіданні представляє Прокурор.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з'явилися в судове засідання, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Відповідно до ч.ч.2, 4 ст.263 ЦПК України, законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із ч.1, ч.2 ст.264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.

Відповідно до ч.1, ч.2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Відповідно до частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

За змістом частин першої та третьої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Особа, якій належить порушене право, може скористатися не будь-яким на свій розсуд, а певним способом захисту такого свого права, який прямо визначається спеціальним законом, що регламентує конкретні цивільні правовідносини, або договором. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Положеннями ст. 204 ЦК України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Судом встановлено, що рішенням Гореницької сільської ради Києво-Святошинського району Київської області 31 сесії 25 скликання № 3/4 від 29.07.2010 ОСОБА_1 надано безкоштовно у приватну власність земельну ділянку з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, площею 0,2391 га, що розташована в АДРЕСА_1 .

27.07.2010, на підставі зазначеного рішення, ОСОБА_1 видано державний акт на право власності на землю серії ЯЛ №367474, зареєстрований в книзі записів державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №011094701880, кадастровий номер 3222482001:01:007:0647.

Згідно інформаційної довідки № 156977540 від 20.02.2019 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, земельна ділянка за кадастровим номером 3222482001:01:007:0647, розташована за адресою АДРЕСА_1 , з 21.09.2016 року належить на праві власності ОСОБА_2 .

Як вбачається із матеріалів справи, відповідно до інформації Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об'єднання «Укрдержліспроект» від 29.12.2018 №612 спірна земельна ділянка, згідно матеріалів лісовпорядкування 2003 року, відноситься до 44 кварталу 27 виділу,

При цьому, відповідно до матеріалів лісовпорядкування 2014 року, спірна земельна ділянка відноситься до 68 кварталу виділу 26, Приміського лісництва ДП «Київське лісове господарство».

У листі ДП «Київське лісове господарство» №02-02/879 від 14.11.2018 зазначено інформацію, згідно з якою спірна земельна ділянка 3222482001:01:007:0647 накладається на земельну ділянку ДП «Київське лісове господарство» (квартал 68 Приміського лісництва ДП «Київське лісове господарство»), яка перебуває у постійному користуванні вказаного підприємства на підставі планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а саме планом лісонасаджень, картою-схемою розподілу території лісгоспу.

ДП «Київське лісове господарство», як постійний користувач спірної земельної ділянки, листом № 02-02/136 від 14.02.2019 повідомило, що на момент прийняття оспорюваного рішення згоду на вилучення з постійного користування частини земельної ділянки лісогосподарського призначення з кадастровим номером 3222482001:01:007:0647 не надавав. Вказана територія відносилася і на даний час обліковується в землях лісогосподарського призначення лісового фонду Приміського лісництва квартал 68 виділ 20,21,22,23,24,26 згідно матеріалів лісовпорядкування 2014 року, по матеріалах лісовпорядкування 2003 року квартал 44 виділ 29,30,35,36,37.

Київське обласне та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства листом № 04-48/334 від 18.02.2019 повідомило, що на момент прийняття оспорюваного рішення погодження на вилучення з постійного користування частини земельної ділянки лісогосподарського призначення з кадастровим номером 3222482001:01:007:0647 не надавало.

Судом першої інстанції встановлено, що листом №01-248 від 13.07.2005 ДП «Лісове господарство» погодило вилучення земельної ділянки Приміського лісництва (квартал 44, виділу 27), площею 5,9 га, розташованої в межах населеного пункту с. Гореничі Києво-Святошинського району Київської області.

При цьому, ДП «Київське лісове господарство» у своєму погодженні зазначило про вилучення вказаної земельної ділянки, площею 5,9 га та зарахування її до земель запасу Гореницької сільської ради.

Матеріалами справи підтверджується та визнається Прокурором, що спірна земельна ділянка з кадастровим номером 3222482001:01:007:0647 за даними матеріалів лісовпорядкування 2003 року та до 2014 року входила до кварталу 44, виділу 27 Приміського лісництва ДП «Київське лісове господарство».

Вилучення спірних земель з користування ДП «Київське лісове господарство» відбулося на підставі рішення №5 Гореницької сільської ради від 26.08.2005 року, для чого сільською радою і отримувалася згода ДП «Київське лісове господарство».

Цим рішенням вилучені землі були передані до земель запасу Гореницької сільської ради.

Так, ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцем розташування виконують водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах (частина друга статті 1 ЛК України).

Землі лісогосподарського призначення є об'єктами підвищеного захисту зі спеціальним режимом використання та спеціальною процедурою надання.

Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави (частина третя статті 1 ЛК України).

Згідно пункт 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» ЛК України до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Відповідно до частини першої статті 8, частини першої статті 9 ЛК України у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності; у комунальній власності перебувають ліси в межах населених пунктів, крім лісів, що перебувають у державній або приватній власності.

Згідно зі статтею 10 ЛК України ліси в Україні можуть перебувати у приватній власності; суб'єктами права приватної власності на ліси є громадяни та юридичні особи України.

Відповідно до статті 12 ЛК України громадяни та юридичні особи України можуть безоплатно або за плату набувати у власність у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств замкнені земельні лісові ділянки загальною площею до 5 гектарів; ця площа може бути збільшена в разі успадкування лісів згідно із законом; громадяни та юридичні особи можуть мати у власності ліси, створені ними на набутих у власність у встановленому порядку земельних ділянках деградованих і малопродуктивних угідь, без обмеження їх площі; ліси, створені громадянами та юридичними особами на земельних ділянках, що належать їм на праві власності, перебувають у приватній власності цих громадян і юридичних осіб.

Можливість набуття права приватної власності на земельну ділянку лісогосподарського призначення передбачена також положеннями статей 56, 57 ЗК України.

Подібний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц.

Звертаючись до суду з позовом у справі, яка переглядається, Прокурор посилався на те, що спірна земельна ділянка відноситься до земель лісового фонду, які перебувають у державній власності, її передача у приватну власність фізичній особі здійснена з порушенням вимог земельного та лісового законодавства, у зв'язку із чим рішення органу місцевого самоврядування підлягає визнанню недійсним, рішення про державну реєстрацію - скасуванню, а земельна ділянка - поверненню у державну власність.

Направляючи справу до суду апеляційної інстанції на новий розгляд, суд касаційної інстанції вказав, що апеляційним судом не звернуто увагу, що законодавець імперативно визначив необхідність здійснювати відхилення доводу (аргументу) апеляційної скарги, з яким апеляційний суд не погоджується та не з'ясовано чи входить спірна земельна ділянка до масиву земель площею 5,9 га, вилучених Гореницькою сільською радою.

Відтак щодо доводів апеляційної скарги про те, що надана у приватну власність ОСОБА_1 спірна земельна ділянка не входить до масиву земель площею 5,9 га, вилучених Гореницькою сільською радою, а тому належить до земель лісогосподарського призначення державної власності та перебуває у постійному користуванні ДП «Київський лісгосп», колегія суддів зазначає наступне.

Згідно досліджених наданих представником третьої особи - ДСГП «Ліси України» в судовому засіданні апеляційної інстанції оригіналів матеріалів лісовпорядкування приміського лісництва ДП «Київське лісове господарство» 2014 року та ДЛГО «Київліс» 2003 року, а саме: Планшет №4 лісовпорядкування 2003 року, Планшет №5 лісовпорядкування 2014 року, Проект організації та розвитку лісового господарства ДП «Київське лісове господарство» приміське лісництво Ірпінь-2015, Проект організації та розвитку лісового господарства Виробничої частини ДЛГО «Київліс» Ірпінь-2004, План лісонасаджень ДП «Київський лісгосп» 2014 року та 2003 року, колегією суддів встановлено наступне.

Так, згідно статті 79 Земельного кодексу України, земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташовування, з визначеними щодо неї правами.

Право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий (ґрунтовий) шар, а також на водні об'єкти, ліси і багаторічні насадження, які на ній знаходяться, якщо інше не встановлено законом та не порушує прав інших осіб.

Відповідно до частини першої та другої статті 50 Закону України «Про землеустрій» визначено, що проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок складаються у разі зміни цільового призначення земельних ділянок або формування нових земельних ділянок.

Проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок погоджуються та затверджуються в порядку, встановленому Земельним кодексом України.

Згідно ст. 55 Земельного кодексу України до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства.

До земель лісогосподарського призначення не належать землі, зайняті зеленими насадженнями в межах населених пунктів, яку не віднесені до категорії лісів; окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках.

Відповідно до статті 48 Лісового кодексу України в матеріалах лісовпорядкування дається якісна і кількісна характеристика кожної лісової ділянки, комплексна оцінка ведення лісового господарства, що є основою для розроблення на засадах сталого розвитку проекту організації та розвитку лісового господарства відповідного об'єкта лісовпорядкування.

Лісовпорядкування на всій території України ведеться Українським державним проектним лісовпорядним виробничим об'єднанням ВО «Укрдержліспроект» за єдиною системою в порядку, встановленому Державним агентством лісових ресурсів України.

Матеріали лісовпорядкування затверджуються в установленому порядку органом виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань лісового господарства за погодженням відповідно з органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища.

Затверджені матеріали лісовпорядкування є обов'язковими для ведення лісового господарства, планування і прогнозування використання лісових ресурсів.

Статею 49 Лісового кодексу України визначено, що державний лісовий кадастр на території України ведеться з метою ефективної організації охорони і захисту лісів, раціонального використання лісового фонду України, відтворення лісів, здійснення систематичного контролю за якісними і кількісними змінами лісів; Державний лісовий кадастр ведеться на основі державного земельного кадастру.

Документація державного лісового кадастру ведеться органом виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства, на основі державного земельного кадастру, матеріалів лісовпорядкування, інвентаризації, обстежень та обліку лісів окремо по власниках лісів і постійних лісокористувачах (ст.52 Лісового кодексу України).

Відповідно до пункту 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України до здійснення державної реєстрації, але не пізніше 1 січня 2027 року, державними та комунальними лісогосподарськими підприємствами, іншими державними і комунальними підприємствами та установами права постійного користування земельними ділянками лісогосподарського призначення, які надані їм у постійне користування до набрання чинності ЗК України, таке право підтверджується плановокартографічними матеріалами лісовпорядкування.

Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерального дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу.

Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентується галузевими нормативними документами.

Згідно пункту 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Державним комітетом СРСР по лісовому господарству 11 грудня 1986 року, планшети лісовпорядкувальні належать до плановокартографічних матеріалів лісовпорядкування, а частина друга зазначеної Інструкції присвячена процедурі їх виготовлення.

У п. 2.1.2 даної Інструкції вказано, що упорядницький оригінал планшета має бути викреслений відповідно до прийнятих умовних знаків та містити повне навантаження (топографічне та лісотаксаційне). На ньому мають бути вказані область, район, лісгосп, лісництво, номер та площа планшета, картографічна основа, використана при складанні планшета, підписи та прізвища виконавців, які брали участь у його складанні: начальника лісоустрійної партії, геодезиста, інженера-таксатора.

Всі ці відомості розміщуються за рамкою планшета у встановлених місцях.

У кожному кварталі проставляється його номер та площа, номери таксаційних виділів, а по окружному кордону - найменування суміжних землекористувачів та номери суміжних планшетів.

Складені оригінали планшетів, які мають межі з іншими землекористувачами, завіряються в органах землевпорядкування того району, де проводяться лісовпорядкувальні роботи (пункту 2.1.4 даної Інструкції).

Порядок ведення державного обліку лісів і державного лісового кадастру, у період з 27.09.1995 по 20.06.2007 був визначений і затверджений Постановою КМ України від 27.09.1995 № 767, за положеннями якого дані про розподіл земель лісового фонду між користувачами та кількісний склад цих земель погоджуються з місцевими землевпорядними органами.

Зміни, що відбулись у структурі земель лісового фонду, вносяться постійними лісокористувачами в матеріали первинного обліку лісів за станом на 1 січня.

На основі цих даних щорічно до 1 лютого уточнюється облікова документація державного лісового кадастру.

Державні органи лісового господарства Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя щорічно подають місцевим землевпорядним органам показники державного лісового кадастру з урахуванням поточних змін для ведення ними державного земельного кадастру.

Документація державного лісового кадастру по країні поновлюється один раз на п'ять років.

Підприємства, установи, організації і громадяни, що мають у постійному користуванні землі лісового фонду, в рік проведення чергового державного обліку лісів подають до 1 березня завірену керівником (громадянином - користувачем ділянки лісового фонду) та погоджену з органами землевпорядкування документацію первинного обліку лісів державному лісогосподарському підприємству, в зоні якого знаходяться землі лісового фонду.

Державні органи лісового господарства Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя перевіряють повноту і достовірність одержаної облікової інформації, формують зведені дані державного лісового кадастру по відповідному регіону. Зведені дані подаються Мінлісгоспу до 1 серпня року здійснення обліку.

Відповідно до п.п. 4-7 Порядку ведення державного лісового кадастру та обліку лісів, затвердженого Постановою Кабінету міністрів України №848 від 20.06.2007 року, в редакції 2007 року, документація кадастру ведеться на основі даних державного земельного кадастру, матеріалів лісовпорядкування, інвентаризації, обстежень та первинного обліку лісів окремо за власниками лісів і постійними лісокористувачами на підставі документів, визначених статтею 52 ЛК України (п. 4 Порядку від 20.06.2007).

Дані про розподіл лісового фонду між власниками лісів і постійними лісокористувачами, його кількісний склад погоджуються з територіальними органами земельних ресурсів (п. 5 Порядку).

Як вбачається, Планшет №4 лісовпорядкування 2003 р. (Київська обл., Києво-Святошинський район, Приміське лісництво ВЧ ДЛГО «Київліс», Інв. ном. 3207/03/04, Дозвіл: «Укрдержліспроекту» 29.01.04, масштаб 1:10000, загальна площа 469 га, складений на основі геоданих землевпорядкування 1990-1991 р.р. і лісовпорядкування 1993 р.), за підписами двох осіб: начальника партії ОСОБА_3 і інженера Д.Г.Бондарчук.

При цьому Планшет №5 лісовпорядкування 2014 р. (Київська обл., Києво-Святошинський район, Приміське лісництво ДП Київський лісгосп, Інв. ном. 3207/03/05, Дозвіл: №1 ВО «Укрдержліспроект» від 31.01.15, масштаб 1:10000, загальна площа 99,5 га, складений на основі ортофотопланів зйомки 2007-2009 р.р. та матеріалів лісовпорядкування 2003 р.), за підписами двох осіб: начальника партії ОСОБА_4 і інженера Т.Є. Пашко.

У вказаних документах, оригінали яких були досліджені судом апеляційної інстанції, відсутні підписи геодезиста і інженера-таксатора, Плашнети не погоджені з територіальними органами земельних ресурсів.

Згідно розділу 1, 2 «Порядку ведення лісовпорядкування» затвердженого наказом Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України 15 листопада 2021 року №749 (далі - Порядок № 749) (втрата чинності - 18.04.2023), актуалізація матеріалів лісовпорядкування - внесення поточних змін до матеріалів лісовпорядкування на підставі щорічних лісотаксаційних робіт на лісових ділянках, в яких проведені лісогосподарські заходи, або які зазнали змін внаслідок стихійних явищ, що не призвели до зміни обсягу запроєктованого фонду рубок головного користування на 30% і більше, наданих/вилучених земельних лісових ділянках з метою щорічного оновлення таксаційної і картографічної баз даних, уточнення поточних планів рубок і лісогосподарських заходів з територіальним їх розміщенням без внесення змін у фонди рубок, фонд лісових ділянок та нелісових земель, які не підлягають залісенню, розрахункову лісосіку, поділ лісів на категорії та виділення особливо захисних лісових ділянок.

Технічна документація з лісовпорядкування складається з інструктивно-методичних матеріалів, що регламентують процедури, протоколи, методи збору, обробки та передачі інформації про показники, контроль робіт, інші технічні аспекти проведення польових і камеральних робіт.

Технічна документація складається і затверджується організацією, що здійснює лісовпорядкування.

Лісовпорядкування за цільовим призначенням розділяється на первинне базове та повторне базове.

До матеріалів первинного базового та періодичного повторного базового лісовпорядкування можуть вноситися зміни з метою підтримання в актуальному стані таксаційної та картографічної баз даних, які містять кількісну та якісну інформацію про лісові ділянки та з метою виготовлення актуальних матеріалів лісовпорядкування.

Первинне базове лісовпорядкування здійснюється в лісах, які впорядковуються вперше. Під час його проведення виконуються лісотаксаційні роботи із застосуванням інструментальних вимірювань, закладання необхідної кількості і видів пробних площ, ландшафтні, ґрунтові, лісотипологічні, лісобіологічні та інші обстеження і дослідження лісових природних комплексів, виявлення пралісів, квазіпралісів, природних лісів, типових та унікальних природних комплексів, місць зростання та оселення рідкісних та таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів тваринного і рослинного світу і які підлягають заповіданню, включенню до екологічної мережі, особливій охороні в окремих областях згідно з регіональними (обласними) переліками, та виконання інших робіт, визначених рішенням першої лісовпорядної наради відповідно до технічної документації з проведення лісовпорядкування.

Повторне базове лісовпорядкування здійснюється в раніше впорядкованих лісах. Під час його проведення здійснюється часткове коригування внутрішньогосподарської організації, виконуються лісотаксаційні роботи, закладається необхідна кількість пробних площ, здійснюється повторне обстеження всіх пробних площ, які збереглися від попередніх лісовпорядкувань, ландшафтні, ґрунтові, лісотипологічні, лісобіологічні та інші обстеження і дослідження лісових природних комплексів, виявлення місць зростання та оселення рідкісних та таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів тваринного і рослинного світу та виконання інших робіт, визначених рішенням першої лісовпорядної наради відповідно до технічної документації з проведення лісовпорядкування.

Під час базового лісовпорядкування складається Проект організації і розвитку лісового господарства, який включає в себе наступні матеріали лісовпорядкування: пояснювальну записку до Проекту організації і розвитку лісового господарства (далі - пояснювальна записка); таксаційні описи лісів; відомість визначення розрахункової лісосіки на проєктний період у випадку, якщо матеріалами лісовпорядкування планується проведення рубок головного користування; фонди рубок, лісовідновлення, лісорозведення, лісових ділянок та нелісових земель, які не підлягають лісорозведенню, відомості запроєктованих лісогосподарських заходів; плановокартографічні матеріали на паперових і електронних носіях, виготовлені на оновленій картографічній основі в цифровій формі як набори тематичних геопросторових даних; форми державного лісового кадастру; матеріали поділу лісів на категорії та виділення особливо захисних лісових ділянок; висновки про належність конкретної лісової ділянки або її частин до пралісів, квазіпралісів чи природних лісів та бланки ідентифікації пралісів, квазіпралісів та природних лісів; висновки про врахування результатів зоологічних, ботанічних та геоботанічних досліджень; протоколи лісовпорядних нарад; таблиці врахування пропозицій та зауважень; обґрунтування розрахункових лісосік у випадках, визначених цим Порядком; інші документи, визначені рішеннями лісовпорядних нарад та технічною документацією з проведення лісовпорядкування.

Матеріали лісовпорядкування, які містять атрибутивну та картографічну інформацію про кількісні та якісні характеристики лісових ділянок, розробляються, зберігаються та оприлюднюються в електронній формі.

Натомість у наявних у матеріалах справи документів лісовпорядкування приміського лісництва 2014 року (ДП «Київське лісове господарство») та 2003 року (ДЛГО «Київліс») відсутня будь-яка інформація про матеріали топографо-геодезичних зйомок, за результатами яких повинен був складений геожурнал та формуляр-документ, у якому записуються всі основні дані вибраної технологічної схеми і точності знімання, відомості про прийняту систему координат і висот, що суперечить Інструкції з проведення лісовпорядкування в єдиному державному лісовому фонді СРСР, затвердженої постановою Державного комітету СРСР по лісовому господарству від 12.09.1985 №4, Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Державним комітетом СРСР по лісовому господарству 11.12.1986, Інструкцією з топографічного знімання у масштабах 1:5000, 1:2000, 1:1000 та 1:500 (ГКНТА-2.04-02-98), затвердженою наказом Головного управління геодезії, картографії та кадастру від 09.04.1998 №56.

Отже, колегією суддів встановлено, що надані планово-картографічні матеріали лісовпорядкування 2003 року і 2014 року не містять інформацію про систему координат, за допомогою яких можливо встановити місцерозташування земельних ділянок.

Копії Проекту організації та розвитку лісового господарства ДП «Київське лісове господарство» Ірпінь-2015 Приміське лісництво: таксаційний опис, відомості поквартальних підсумків), Проекту організації та розвитку лісового господарства Виробничої частини ДЛГО «Київліс» Державного лісогосподарського об'єднання «Київліс» Ірпінь-2004: Інвентаризаційний номер 583; Таксаційний опис, поквартальні суми площ та загальних запасів насаджень приміського лісництва, Плану лісонасаджень ДП «Київський лісгосп» Приміське лісництво Київська область, загальна площа 2967,2 га, лісовпорядкування 2014 року та 2003 року, які додані до позову, та надані в судовому засіданні апеляційної інстанції для огляду представником третьої особи- ДСГП «Ліси України» оригінали, містять інформацію про: таксаційні описи лісів; відомість визначення розрахункової лісосіки на проєктний період; фонди рубок, лісовідновлення, лісорозведення, лісових ділянок та нелісових земель, які не підлягають лісорозведенню, відомості запроєктованих лісогосподарських заходів; планово - картографічні матеріали в паперовому вигляді без картографічної основи; матеріали поділу лісів на категорії та виділення особливо захисних лісових ділянок, при цьому не визначають межі земельних ділянок ДП «Київське лісове господарство» згідно наданих Прокурором планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування 2003 та 2014 років на момент виділення земельної ділянки 3222482001:01:007:0647 у власність ОСОБА_5 у 2010 році.

Суд апеляційної інстанції вважає, що надані позивачем картографічні матеріали з начебто нанесеними межами та накладанням земельних ділянок, включаючи Фрагмент з публічної кадастрової карти з нанесеними межами частини кварталу №44 Приміського лісництва ДП «Київський лісгосп» за даними лісовпорядкування 2003 року, та фрагмент з публічної кадастрової карти з нанесеними межами частини кварталу №68 Приміського лісництва ДП «Київський лісгосп» за даними лісовпорядкування 2014 року, не містять масштабу, будь-яких розмірів та одиниць вимірювання, кадастрового номеру ділянки лісогосподарського призначення, координат поворотних точок земельних ділянок, дати складання, підпису та печатки сертифікованого інженера-геодезиста, землевпорядника або іншої особи, яка має право складати та посвідчувати достовірність таких документів.

Відтак Прокурором не надано жодних доказів, які б підтверджували час, спосіб, вид системи координат, кваліфікацію виконавця, яким було проведено топографо-геодезичні та картографічні роботи, кадастрові зйомки (комплекс робіт, спрямованих на вивчення необхідних топографічних елементів місцевості щодо пунктів геодезичної мережі (зокрема, меж земельних ділянок з їх найменуваннями, кількісними та якісними показниками) і нанесення їх на планшет для створення планів (карт), що служать основою для кадастрів), за наслідками яких було визначено координати поворотних точок, зокрема, й кварталів на які встановлено накладення.

Позивачем до позовної заяви не додано матеріалів лісовпорядкування, які б відповідали вимогам чинного законодавства та підтверджували б відношення оспорюваної земельної ділянки до земель лісового фонду.

Згідно з абзацами четвертим та п'ятим ст. 1 Закону України «Про захист інформації і інформаційно-комунікаційних системах» володілець інформації - фізична або юридична особа, якій належать права на інформацію; власник інформаційної, телекомунікаційної та інформаційно-телекомунікаційної системи - фізична або юридична особа, якій належить право власності на систему.

Частиною 4 ст. 5 Закону України «Про Державний земельний кадастр» встановлено, що Державний земельний кадастр є державною власністю, а частиною 2 ст. 6 Закону - що держателем Державного земельного кадастру є центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин (Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр).

Головне управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області листом від 09.12.2024 року за №29-10-0.223-11913/2-24 повідомило, що земельні ділянки лісогосподарського призначення ДП «Київське лісове господарство», які є суміжними (межують) із земельною ділянкою з кадастровим номером 3222482001:01:007:0647 в Державному земельному кадастрі не зареєстровані.

Оскільки земельні ділянки Державного підприємства «Київське лісове господарство» на території Гореньцької сільської ради Києво-Святошинського району (нині Бучанського), які є суміжними (межують) із земельною ділянкою з кадастровим номером 3222482001:01:007:0647, в Державному земельному кадастрі не зареєстровані, тому визначити межі земель лісогосподарського призначення Державного підприємства «Київське лісове господарство» згідно відомостей Державного земельного кадастру не вбачається за можливе.

У Головному управлінні відсутні відомості щодо погодження матеріалів лісовпорядкування ДП «Київське лісове господарство» за 2003 р. та 2014 р. За інформацією наданою Відділом №4 Управління забезпечення реалізації державної політики у сфері земельних відносин Головного управління в архіві Відділу відсутні архівні примірники правовстановлюючих документів що видані ДП Київське лісове господарство на території Гореницької сільської ради Києво - Святошинського району Київської області.

У Державному земельному кадастрі відсутні зареєстровані земельні ділянки лісового фонду ДП «Київське лісове господарство», що межують із земельною ділянкою з кадастровим номером 3222482001:01:007:0647.

Програмно-апаратний комплекс Національна кадастрова система Державного земельного кадастру функціонує з 01.01.2013, тому здійснити будь який аналіз станом до цієї дати не вбачається за можливе.

Фактом наявності перетину меж об'єктами Державного земельного кадастру відомості про один із яких відсутній в НКС є рішення про відмову у здійсненні державної реєстрації земельної ділянки надане державним кадастровим реєстратором.

На даний час в Державному земельному кадастрі відсутні факти наявності перетину меж земельної ділянки з кадастровим номером 222482001:01:007:0647 з об'єктами державного земельного кадастру.

З урахуванням зазанченого, доводи апеляційної скарги в тому, що відповідно до відповіді ДП «Київський лісгосп» від 08 вересня 2022 року № 01-485 спірна земельна ділянка з кадастровим номером 3222482001:01:007:0647 частково відноситься до масиву земель лісогосподарського призначення, колегія суддів оцінює критично. Такі доводи не підтвреджуються належними доказами та спростовуються встановленими вище обставинами справи.

Таким чином рішенням Гореницької сільської ради від 29.07.2010 року сільська рада виділила землю ОСОБА_1 не за рахунок земель лісового фонду, а за рахунок земель, які вже близько 5 років до того відносилися до земель запасу.

Відтак і ОСОБА_5 і ОСОБА_2 набули право власності на спірну земельну ділянку добросовісно, що передбачає законне володіння нею спірною земельною ділянкою.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини на які посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та друга статті 77 ЦПК України).

Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно зі статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв'язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.

Розуміння допустимості доказів досягається крізь призму прав, що охороняються законом: допустимим є доказ, отриманий без порушення закону.

Допустимість доказів характеризується органічним зв'язком процесуальної форми засобів доказування та законністю отримання інформації про той чи інший факт, який має значення для справи. Тому одержання доказів з дотриманням порядку, встановленого законом, слід розуміти як відсутність при одержанні доказів порушення норм матеріального права та норм процесуального права, як одночасне дотримання передбачених законом особистих немайнових і майнових прав та процесуальної форми.

Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Так, лист Державного підприємства «Київське лісове господарство» Київського обласного управління лісового господарства» від 13.07.2005 року №01-248, яким державне підприємство, враховуючи розташування даної земельної ділянки в межах населеного пункту Гореничі, і не перспективність для подальшого ведення господарства на ній, погодило вилучення земельної ділянки квартал НОМЕР_1 виділ НОМЕР_2 площею 5,9 га, включаючи площу земельної ділянки з кадастровим номером 3222482001:01:007:0647, за результатами розгляду якого було прийняте Рішення Гореницької сільської ради 21-ї сесії 24-го скликання від 26.08.2005 року за №5 «Про припинення права користування землями ДП «Київський лісгосп», як доказ, що спростовує твердження Прокурора, що земельна ділянка була незаконно вилучена у постійного землекористувача ДП «Київське лісове господарство» та незаконно передана у приватну власність ОСОБА_1 .

Прокурором даний факт належними доказами не спростовано.

Фрагменти публічної кадастрової карти з нанесеним шаром «ліс» не є об'єктом державного земельного кадастру і не можуть бути належним доказом.

Таким чином твердження Прокурора, що земельна ділянка з кадастровим номером 3222482001:01:007:0647 не увійшла до площі 5,9 га земельної ділянки квартал НОМЕР_1 виділ 27, не підтверджені належними доказами.

У Державному земельному кадастрі відсутні зареєстровані земельні ділянки лісового фонду ДП «Київське лісове господарство», що межують із земельною ділянкою з кадастровим номером 3222482001:01:007:0647, що підтверджує відсутність будь-якої накладки даної земельної ділянки на землі лісового фонду.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що Прокурором не надано суду беззаперечних доказів на підтвердженн того, що надана у приватну власність ОСОБА_1 спірна земельна ділянка не входить до масиву земель площею 5,9 га, вилучених Гореницькою сільською радою, а тому належить до земель лісогосподарського призначення державної власності та перебуває у постійному користуванні ДП «Київський лісгосп».

Жодних доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції в цій частині матеріали справи не містять. Таких доказів не додано апелянтом до апеляційної скарги та не отримано таких доказів судом апеляційної інстанції у ході розгляду справи.

Таким чином, встановивши, що надана у приватну власність ОСОБА_1 спірна земельна ділянка входила до масиву земель площею 5,9 га, вилучених Гореницькою сільською радою, та вона не належить до земель лісогосподарського призначення державної власності, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для відмови у задоволенні позовних вимог про визнання незаконним та скасування рішення сільської ради та витребування з чужого незаконного володіння земельної ділянки.

Крім того колегія суддів зауважує, що постановою Верховного Суду від 01.08.2024 у даній справі рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 05 липня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 11 липня 2023 року в частині позовних вимог першого заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Державного підприємства «Київське лісове господарство» скасовано, позов в цій частині залишено без розгляду.

Постанову Київського апеляційного суду від 11.07.2023 у даній справі в частині позовних вимог прокурора в інтересах держави в особі Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства скасовано, справу в цій частині передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Правонаступником Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства є Центральне міжрегіональне управління лісового та мисливського господарства

Разом з тим, позовними вимогами Прокурора є витребування спірної земельної ділянки з володіння ОСОБА_2 на користь ДП «Київське лісове господарство», правонаступником якого є Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України», яке залучено до участі у справі у якості терьої особи та яке не є позивачем по справі.

Так, Прокурор здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом (пункт 3 статті 131-1 Конституції України).

У визначених законом випадках Прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу (частини третя, четверта статті 56 ЦПК України).

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

Прокурор здійснює представництво інтересів держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб'єкта владних повноважень.

Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, а не Прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, Прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку Прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом, і які є підставами для звернення Прокурора до суду.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ сторонами цивільного розгляду є позивач і відповідач, які мають рівні права, включаючи право на юридичну допомогу. Підтримка прокуратурою однієї зі сторін може бути виправдана за певних умов, наприклад, з метою захисту вразливих осіб, які вважаються не здатними захистити свої інтереси самостійно, або в разі, якщо правопорушення зачіпає велику кількість людей, або якщо вимагають захисту реальні державні інтереси або майно (KOROLEV v. RUSSIA (no. 2), № 5447/03, § 33, ЄСПЛ, від 01 квітня 2010 року; MENCHINSKAYA v. RUSSIA, № 42454/02, § 35, ЄСПЛ, від 15 січня 2009 року).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає у цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками (частина перша статті 167 ЦК України). Держава набуває і здійснює цивільні права й обов'язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції, встановленої законом (стаття 170 ЦК України). Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема у цивільних, правовідносинах. Тому у тих відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов'язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (див. зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11 (пункти 6.21, 6.22), від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18 (пункти 4.19, 4.20).

В судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах. Тобто під час розгляду справи у суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган (див. постанови від 27 лютого 2019 року у справі № 761/3884/18 (пункт 35), від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (пункт 27)). Тому, зокрема, наявність чи відсутність у органу, через який діє держава, статусу юридичної особи, значення не має (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 6 липня 2021 року у справі № 911/2169/20 (пункти 8.10, 8.12) від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 81)). Незалежно від того, хто саме звернувся до суду, - орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах, чи прокурор - у судовому процесі держава бере участь у справі як позивач, а відповідний орган (незалежно від наявності в нього статусу юридичної особи) або прокурор здійснюють процесуальні дії на захист інтересів держави як суб'єкта процесуальних правовідносин. Таким чином, фактичним позивачем за позовом, поданим в інтересах держави, є держава, а не відповідний орган (незалежно від наявності в нього статусу юридичної особи) або прокурор. На відміну від останнього та органів, через які діє держава, юридичні особи, які не є такими органами, діють як самостійні суб'єкти права - учасники правовідносин (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункти 82-83)).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року в справі № 912/2385/18 (провадження № 12-194гс19) зазначено, що «відповідно до частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу. Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу. Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме: подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо. Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим. Частина четверта статті 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб'єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва».

Разом з тим, позовні вимоги Державного підприємства «Київське лісове господарство» на час перегляду справи в апеляційній інстанції залишені без розгляду судом касаційної інстанції, при цьому зміст позовних вимог в інтересах держави в особі іншого суб'єкта Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства, Прокурором не вказано.

Колегія суддів зауважує, що до компетенції Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства, в чиїх інтересах Прокурором заявлено позов, відноситься лише погодження зміни цільового призначення земельних ділянок.

Повноваження Центрального міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства, як правонаступника Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства, щодо зміни цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов'язаних з веденням лісового господарства також визначені Положенням про Центральне міжрегіональне управління лісового та мисливського господарство, затвердженим Наказом Державного агенства лісових ресурсів України від 09.11.2022 р. №1005.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі №359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) Верховний Суд зазначив, що «зміна цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов'язаних з веденням лісового господарства, провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земельних ділянок у власність або надання у постійне користування відповідно до ЗК України…зміна цільового призначення земельних лісових ділянок здійснюється за погодженням з органами виконавчої влади з питань лісового господарства та з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, територіальними органами центральних органів виконавчої влади з питань лісового господарства та охорони навколишнього природного середовища.

Відповідно до п. 12 Розділу Х Перехідних положень Земельного кодексу України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзацах другому та четвертому цього пункту) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради з урахуванням вимог абзацу третього цього пункту, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Відтак, враховуючи викладені вище правові норми, позивачем за позовними вимогами Прокурора в інтересах держави про витребування земельної ділянки має бути відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування.

Положеннями ст. 388 ЦПК України передбачено право власника витребувати майно від набувача, якщо придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач).

Зміст вказаної норми матеріального права свідчить про те, що виключно власник наділений правом витребувати своє майно.

Відповідно до ч.1 ст. 80 Земельного кодексу України суб'єктами права власності на землю є: а) громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності; б) територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності; в) держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.

Згідно із ч. 2 статті 84 Земельного кодексу України право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

За змістом статті 122 Земельного кодексу України органами, через які право державної власності на землю набувається і реалізується державою є: районні державні адміністрації; центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи; обласні державні адміністрації; Київська та Севастопольська міські державні адміністрації; Рада міністрів Автономної Республіки Крим; Кабінет Міністрів України. Київське обласне та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства і його правонаступник - Центральне міжрегіональне управління лісового та мисливського господарство не входять до переліку органів, через які право державної власності на землю набувається і реалізується державою.

В свою чергу Прокурором не надано доказів набуття Київським обласним та по м. Києву управлінням лісового та мисливського господарства та Центральним міжрегіональним управлінням лісового та мисливського господарства права власності на спірну ділянку на загальних підставах, що також виключає можливість застосування механізму, передбаченого ст.ст. 377, 378 Цивільного кодексу України.

Верховний Суд у постанові від 17.02.2022 року у справі №910/19236/20 навів висновок, відповідно до якого у практиці ЄСПЛ (наприклад, рішення ЄСПЛ у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23.09.1982, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21.02.1986, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23.11.2000, "Трегубенко проти України" від 02.11.2004, "Булвес" АД проти Болгарії" від 22.01.2009, "Щокін проти України" від 14.10.2010, "Сєрков проти України" від 07.07.2011, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23.01.2014) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Принцип "пропорційності" передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються.

Пунктами 32-35 рішення ЄСПЛ від 24.06.2003 "Стретч проти Сполученого Королівства" визначено, що майном у зазначеній статті 1 Першого протоколу до Конвенції, вважається законне та обґрунтоване очікування набути майно або майнове право за договором, укладеним з органом публічної влади. За висновком Європейського суду в зазначеній справі "наявність порушень з боку органу публічної влади при укладенні договору щодо майна не може бути підставою для позбавлення цього майна іншої особи, яка жодних порушень не вчинила". Оскільки особу позбавили права на його майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, у такому випадку мало місце "непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулось порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції.

Крім того, за змістом рішення ЄСПЛ у справі "Рисовський проти України" (заява № 29979/04, п.70) суд підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси. Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Згідно із висновками, наведеними у постанові Верховного Суду від 13.11.2019 року у справі №645/4220/16-ц конструкція, за якої добросовісний набувач утрачає майно й сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний та надмірний тягар. Не може добросовісний набувач відповідати у зв'язку з бездіяльністю влади в рамках процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайству при вчиненні правочинів з нерухомим майном.

Відповідні висновки підтверджені у постановах Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 199/7375/16-ц та від 20 травня 2020 року у справі № 199/8047/16-ц із зазначенням про те, що судові рішення, постановлені за відсутності перевірки обставин добросовісності/недобросовісності набувача, що має важливе значення як для застосування положень статей 387, 388 ЦК України, так і для визначення критерію пропорційності втручання у право власності набувача майна, а також за відсутності наведення належних мотивів стосовно практики ЄСПЛ з питання втручання держави у право власності, не можуть вважатися такими, що відповідають нормам справедливого судового розгляду згідно зі ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства України. У постанові Верховного Судувід 02.11.2021року усправі № 925/1351/19 сформовано висновок, за змістом якого добросовісний набувач, крім відомостей, що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, не повинен перевіряти історію придбання нерухомості та робити висновки щодо правомірності попередніх переходів майна, а може діяти, покладаючись на такі відомості, за відсутності обставин, які з точки зору розумного спостерігача можуть викликати сумнів у достовірності цих відомостей. Добросовісний набувач не може відповідати у зв'язку із порушеннями інших осіб, допущеними в рамках процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайства при вчиненні правочинів з нерухомим майном (прилюдних торгів у межах здійснення виконавчого провадження). Конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає такий статус всупереч приписам статті 388 ЦК України, а, відтак, втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний та надмірний тягар.

На момент набуття відповідачем ОСОБА_2 21.09.2016 права власності на спірну земельну ділянку, права відчужувача на вказане майно - право власності ОСОБА_5 з 27.08.2010 були зареєстровані в установленому законом порядку в управлінні держкомзему у Києво-Святошинському районі Київської області, і в державному реєстрі речових прав, а відомості державного реєстру речових прав та державного земельного кадастру прав відповідали документам, які посвідчували право власності, що підтверджується також наданою прокуратурою Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та відомостями державного акту, наявними в матеріалах даної справи.

Також в державному реєстрі прав були відсутні відомості про обтяження чи обмеження на спірне майно. З огляду на викладене, враховуючи принцип «належного урядування», слідує висновок про добросовісність набуття відповідачами права власності на спірне майно.

При цьому, оскільки Прокурором не зазначено та не обґрунтовано, який саме суспільний інтерес захищається внаслідок втручання у право власності відповідачів - ОСОБА_5 та ОСОБА_2 , а також відсутність достатніх та обґрунтованих доказів, які б підтвердили здійснення захисту відповідних інтересів належним чином, втручання у права відповідачів не може вважатися таким, що переслідує легітимну мету, тобто є виправданим.

Отже, Прокурором не визначено зміст позовних вимог в інтересах держави в особі іншого суб'єкта Центрального міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства (правонаступника Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства).

Колегія суддів зазначає, що аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте, Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Суд у своєму рішенні навів мотиви з яких прийняв до уваги заперечення відповідачів щодо відсутності підстав для задоволення позову, дав вірну оцінку доводам Прокурора, наявні матеріали справи не містять доказів, які б доводили, що земельна ділянка з кадастровим номером 3222482001:01:007:0647 не увійшла до площі 5,9 га земельної ділянки квартал 44 виділ 27, яка була прийнята Гореницькою сільською радою до земель запасу згідно Рішення Гореницької сільської ради 21-ї сесії 24-го скликання від 26.08.2005 року за №5 «Про припинення права користування землями ДП «Київський лісгосп»; в якій саме частині (площі) спірна земельні ділянка накладається на землі ДП «Київське лісове господарство кварталу 44 за матеріалами лісовпорядкування 2003 року та частини кварталу 68 за матеріалами лісовпорядкування 2014 року; додані до позову матеріали лісовпорядкування 2003 і 2014 років не відповідають вимогам чинного законодавства та не підтверджують будь-яке відношення оспорюваної земельної ділянки до земель лісового фонду, та дійшов обґрунтованого висновку щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог.

Таким чином, під час розгляду справи суд першої інстанції дотримався вимог закону, повно та всебічно з'ясував обставин справи, надав правову оцінку доводам і запереченням учасників справи та зібраним у справі доказам, вірно застосував норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, з огляду на що, рішення суду першої інстанції в частині його перегляду апеляційним судом є законним та обґрунтованим.

Інші доводи апеляційної скарги, які зводяться до неналежної оцінки зібраних у справі доказів та необхідності у задоволенні позову не знайшли свого підтвердження при апеляційному перегляді оскаржуваного рішення, такі доводи є безпідставними та такими, що не можуть вплинути на правильність висновків суду по суті спору.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам матеріального та процесуального закону. Підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, колегія не знаходить.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржувому рішенні, питання вичерпності висновків суду, колегія суддів виходить із того, що у справі, що переглядається, судове рішення відповідає вимогам вмотивованості.

Справу було розглянуто судом першої інстанції на підставі встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи та належних доказів.

Зважаючи на викладене, суд апеляційної інстанції рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині залишає без змін, а апеляційну скаргу Прокурора без задоволення.

Питання щодо розподілу судових витрат, пов'язаних із розглядом справи у суді апеляційної інстанції, суд вирішує відповідно до положень статті 141 ЦПК України. Судові витрати Прокурора по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги не підлягають відшкодуванню відповідачами, оскільки суд залишає апеляційну скаргу Прокурора без задоволення.

Керуючись ст. ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384, 386, 389 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури залишити без задоволення.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 05 липня 2022 року про відмову у задоволенні позову в частині позовних вимог першого заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Центрального міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства про визнання незаконним та скасування рішення сільської ради, витребування з чужого незаконного володіння земельної ділянки, залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повна постанова складена 06 лютого 2025 року

Судді

Л. Д. Поливач

А. М. Стрижеус

О. І. Шкоріна