29 січня 2025 року м. Дніпросправа № 160/14889/24
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді Олефіренко Н.А. (доповідач)
суддів: Божко Л.А., Дурасової Ю.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в залі судового засідання Третього апеляційного адміністративного суду в м. Дніпрі апеляційну скаргу Львівської митниці на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.09.2024 ( суддя Рябчук О.С.) в адміністративній справі №160/14889/24 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Альфатех" до Львівської митниці про визнання протиправним та скасування рішення,-
Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Альфатех" звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Львівської митниці, з вимогами визнати протиправним та скасувати рішення Львівської митниці №UА209000/2024/000227/2 від 01.05.2024 р. про коригування митної вартості товарів за ВМД 24UА209190009506U8.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з метою митного оформлення товару, придбаного за умовами контракту №TRІ-0307 від 03.07.2023 (далі - Контракт), укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Альфатех» та TRIANGLE TYRE CO. LTD (Китайська Народна Республіка), позивач подав 30.04.2024 року до Тернопільської митниці електронну митну декларацію №24UА209190009506U8, а також всі передбачені митним законодавством обов'язкові документи. Митна вартість придбаного товару визначена позивачем за основним методом, передбаченим Митним кодексом України, а саме - за ціною договору. Проте, відповідач відмовив у митному оформленні товару за заявленою позивачем митною вартістю та виніс рішення №UA209000/2024/000227/2 від 01.05.2024 про її коригування, за яким митну вартість товару визначено за резервним методом. Також позивач додатково зазначив про те, що оскаржувані рішення Львівської митниці є протиправними, оскільки вони прийняті з порушенням зазначеного законом порядку, без дотримання основних принципів митного регулювання: законності та визнання рівності і правомірності інтересів усіх суб'єктів господарювання. А тому такі рішення підлягають скасуванню. Вважаючи, що ним було подано всі необхідні документи для визначення митної вартості товару, позивач не погоджується з винесеними рішеннями про коригування митної вартості товару та просить їх скасувати, про що звернувся з цим позовом до суду.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.09.2024 адміністративний позов задоволено.
Із рішенням суду першої інстанції не погодився відповідач, ним була подана апеляційна скарга. В скарзі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Аргументи, наведені митницею в обґрунтування вимог апеляційної скарги, фактично аналогічні наведеному у відзиві на позов.
Суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження) (п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України).
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу з наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції, відповідно до прямого контракту №TRІ-0307 від 03.07.2023 (далі - Контракт), укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Альфатех» та TRIANGLE TYRE CO. LTD (Китайська Народна Республіка) та укладеної до нього Специфікації №8, а також інвойсу №12242000562-1 від 22.02.2024 р. на суму 256 745,42 доларів США, специфікації до інвойсу 6/7 на митну територію України був завезений відповідний товар - шини загальною кількістю 224 шт. на загальну суму 35 490,00 доларів США.
З метою митного оформлення товару: « 1.Шини та покришки пневматичні гумові нові для автобусів і вантажних автомобілів з індексом навантаження більш як 121.Торговельна марка: Triangle; Виробник: TRIANGLE TYRE CO., LTD; Країна виробництва: CN Китай. За ціною 2,7264 дол. США за кг., на умовах поставки FOB QINGDAO» Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Альфатех» 30.04.2024 року було подано до Львівської митниці електронну митну декларацію №24UA209190009506U8.
До даної митної декларації, як вбачається із інформації, що міститься в гр. 44 МД, уповноваженою особою Позивача до митного оформлення були подані наступні документи: пакувальний лист № 12242000562-1 від 22.02.2024;рахунок-фактура (інвойс) № 12242000562-1 від 22.02.2024;коносамент № 236481406 від 27.02.2024;коносамент № UTRUST24020666 від 27.02.2024;автотранспортна накладна № 9406 від 26.04.2024;декларація про походження товару № 12242000562-1 від 22.02.2024;некласифікований комерційний документ - специфікація № 6/7 від 22.02.2024;банківський платіжний документ, що стосується товару № 156 від 29.01.2024; банківський платіжний документ, що стосується товару № 160 від 22.02.2024; банківський платіжний документ, що стосується товару № 161 від 07.03.2024;рахунок-фактура про надання транспортно-експедиційних послуг від виконавця договору (контракту) про транспортно-експедиційні послуги № 1649 від 22.04.2024;рахунок-фактура про надання транспортно-експедиційних послуг від виконавця договору (контракту) про транспортно-експедиційні послуги № 1709 від 26.04.2024; документ, що підтверджує вартість перевезення товару № 22.04/24-13 від 22.04.2024; документ, що підтверджує вартість перевезення товару № 22.04/24-11 від 26.04.2024; доповнення до зовнішньоекономічного договору (контракту) - специфікація № 8 від 25.01.2024; зовнішньоекономічний договір ( контракт) купівлі - продажу, стороною якого є виробник товарів, що декларуються, та подання якого для митного оформлення не супроводжується поданням пов'язаних з ним посередницьких ( зовнішньоекономічних та/або внутрішніх) договорів TRI -0307 від 03.07.2023;договір про надання послуг митного брокера № 0101/23 від 01.01.2023;договір (контракт) про перевезення № 010223-1 від 01.02.2023;договір (контракт) про перевезення № 081222 від 08.12.2022;договір (контракт) про перевезення № 16018-159 від 21.12.2017;договір (контракт) про перевезення № 211123-1 від 21.11.2023;інші некласифіковані документи - Комерційна пропозиція №0562-1 від 25.01.2024;перепустка № 74208 від 30.04.2024; копія митної декларації країни відправлення № 420420240000048113 від 22.02.2024.
Під час проведення контролю правильності визначення митної вартості товарів було вивчено документи подані декларантом для здійснення митного оформлення, та встановлено, що вони містять розбіжності та не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари митницею було направлено повідомлення відповідно до якого
Позивачу слід було надати за наявності додаткові документи для підтвердження заявленої митної вартості, а саме:
1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається;
2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом);
3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту);
4) виписку з бухгалтерської документації;
5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів;
6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару;
7) копію митної декларації країни відправлення;
8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.
У відповідь на дане повідомлення позивачем було надано Автотранспортну накладну CMR №9406 від 26.04.2024 (була подана до митного оформлення).
За наявності зазначеної відповіді та відповідно до приписів ч. 6 ст. 54 МК України відповідач прийняв рішення про відмову у митному оформленні товарів за митною вартістю, заявленою декларантом. Так, відповідач виніс рішення про коригування митної вартості товарів №UA209000/2024/000227/2 від 01.05.2024 р., яке обґрунтовано у графі 33 Рішення про коригування митної вартості товарів, а саме:
-п. 7 контракту №TRI-0307 від 03.07.2023 (далі - контракт), вказано, що оплата за товар здійснюється на умовах, що вказані в специфікаціях, що, відповідно до п. 1 контракту є невід'ємною частиною контракту. У п. 13 вказано, що контракт укладено англійською та московською мовами. Однак, фактично в контракті наявні англійський та український текст.
Проте, специфікація №8 від 25.01.2024 до контракту складені лише українською мовою.
- За поданими платіжними документами №№156, 160, 161 неможливо відслідкувати оплату оцінюваної партії товару, оскільки вони не відображають повної картини розрахунків з контрагентом за контрактом, а специфікації №1, 3 і 6 до митного оформлення не подавалися.
- Експортна декларація №420420240000048113 від 22.02.2024 у графі "порт призначення" містить запис "UKR", проте товар відправлявся у порт Ґданська (Польща).
- Відповідно до договору на транспортно-експедиторське обслуговування №16018-159 від 21.12.2017 (далі - договір ТЕО), Експедитор організовує перевезення на підставі Заявки, яка є невід'ємною частиною Договору. Заявка до митного оформлення не подавалась. З урахуванням того, що у заявці вказується форма і сума оплати, до митного оформлення не подано частину договору на перевезення, яка визначає вартість послуг.
- Рахунок №1649 від 22.04.2024, містить пункт витрат "винагорода експедитора на території України - 3315,66 грн". Проте, як випливає з самого документу, надані послуги стосуються перевезення також транспортно-експедиторського обслуговування за межами України. Плата за відповідну послугу в поданих документах відсутня та не була врахована під час розрахунку митної вартості.
Джерелом інформації для коригування митної вартості товарів слугувала МД від 16.02.2024р. №24UA500020001328U6, де митна вартість товару "шини та покришки пневматичні гумові нові для автобусів і вантажних автомобілів торгової марки Triangle" становить 3,02 дол. США за кг.
Коригування на умови поставки, комерційні рівні та розмір партії не здійснювалося.
Декларант скористався правом на випуск товарів за МД від 02.05.2024р. №24UA209190009617U9 у вільний обіг під гарантійні зобов'язання відповідно до положень частини сьомої статті 55 Кодексу.
Сума донарахованих митних платежів по оскаржуваному рішенню про коригування митної вартості - 52 914,23 грн.
Не погоджуючись з вказаним рішенням про коригування митної вартості товарів, позивач звернуся до суду з цим позовом.
Оцінюючи спірні правовідносини, колегія суддів виходить з наступного.
Частиною 2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ст.49 МК України митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Частиною 2 ст.51 МК України визначено, що митна вартість товарів, що ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, визначається відповідно до глави 9 цього Кодексу.
Із змісту ст.52 МК України видно, що заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VІІІ цього Кодексу та цією главою. Декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов'язані: 1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з митним органом; 2) подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; 3) нести всі додаткові витрати, пов'язані з коригуванням митної вартості або наданням митному органу додаткової інформації.
Частиною 4,ч.5 ст.58 МК України передбачено, що митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті.
Ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов'язаних із продавцем осіб для виконання зобов'язань продавця.
Частиною 3 ст.53 МК України визначено, що у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи відповідно до переліку, наведеному в даній нормі.
Тобто, митний орган має повноваження вимагати додаткові документи у тому разі, коли у документах, поданих декларантом для митного оформлення наявні розбіжності, ознаки підробки або відсутні всі відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, наявні обґрунтовані підстави вважати, про наявність взаємозв'язку між продавцем і покупцем, який впливає на заявлену декларантом митну вартість. Водночас цим повноваженням митниці на витребування додаткових документів кореспондує обов'язок належним чином обґрунтувати наявність підстав вважати та належним чином обґрунтувати причини, з яких заявлена митна вартість не може бути перевірена на підставі документів, наданих декларантом разом із митною декларацією.
Крім того, наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості є обов'язковою умовою, оскільки з цією обставиною закон пов'язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.
Однак, витребувати необхідно лише ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені ст.53 МК України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.
Аналогічні висновки містяться в постанові Верховного Суду в постанові від 19.02.2019р. у справі № 805/2713/16-а.
Відповідно до ч.1-4 ст.57 МК України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.
Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).
Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.
Частиною 1,ч.2 ст.53 МК України встановлено, що у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.
Документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у ч.5,ч.6 ст.52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.
Крім того, відповідно до ч.5 ст.53 МК України забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.
Згідно ч.1-3 ст.54 цього Кодексу контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості. Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється митним органом шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у ч.1 ст.58 цього Кодексу. За результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів митний орган визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень ст.55 цього Кодексу.
Частиною 6 ст.54 МК України визначено, що митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: - невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; - неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій четвертій ст.53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; - невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 зазначеного Кодексу; - надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.
Системний аналіз вказаних норм дає підстави для висновків, що обов'язок митного органу зазначати конкретні обставини, які викликали певні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності.
Також, встановивши відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів, митний орган повинен вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані складові, та які документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду яка викладена у постанові від 05.03.2019р. у справі №815/5791/17 основними документами, які підтверджують митну вартість товару, є зовнішньоекономічний договір (контракт), рахунок-фактура (інвойс), якщо рахунок сплачено, та банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару. Вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, не передбачені Митним кодексом України (ст. 53) заборонено.
Поряд з цим, відповідно до норм ст.ст.51-58 МК України самої констатації суб'єктом владних повноважень наявних у нього сумнівів щодо вартості товарів недостатньо для прийняття рішення про коригування такої вартості, вказаний сумнів повинен бути обґрунтований з покликанням на інформацію, яка стала підставою його виникнення.
Суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що подані декларантом відповідно до ч.2 ст.53 МК України документи підтверджують складові митної вартості за першим (основним) методом, дозволяють ідентифікували оцінюваний товар та містять об'єктивні дані, що піддаються обчисленню.
Зокрема, колегія суддів звертає увагу апелянта на те, що декларантом не підтвердження митної вартості надано, пакувальний лист № 12242000562-1 від 22.02.2024;рахунок-фактура (інвойс) № 12242000562-1 від 22.02.2024;коносамент № 236481406 від 27.02.2024;коносамент № UTRUST24020666 від 27.02.2024;автотранспортна накладна № 9406 від 26.04.2024;декларація про походження товару № 12242000562-1 від 22.02.2024;некласифікований комерційний документ - специфікація № 6/7 від 22.02.2024;банківський платіжний документ, що стосується товару № 156 від 29.01.2024; банківський платіжний документ, що стосується товару № 160 від 22.02.2024; банківський платіжний документ, що стосується товару № 161 від 07.03.2024;рахунок-фактура про надання транспортно-експедиційних послуг від виконавця договору (контракту) про транспортно-експедиційні послуги № 1649 від 22.04.2024;рахунок-фактура про надання транспортно-експедиційних послуг від виконавця договору (контракту) про транспортно-експедиційні послуги № 1709 від 26.04.2024; документ, що підтверджує вартість перевезення товару № 22.04/24-13 від 22.04.2024; документ, що підтверджує вартість перевезення товару № 22.04/24-11 від 26.04.2024; доповнення до зовнішньоекономічного договору (контракту) - специфікація № 8 від 25.01.2024; зовнішньоекономічний договір ( контракт) купівлі - продажу, стороною якого є виробник товарів, що декларуються, та подання якого для митного оформлення не супроводжується поданням пов'язаних з ним посередницьких ( зовнішньоекономічних та/або внутрішніх) договорів TRI -0307 від 03.07.2023;договір про надання послуг митного брокера № 0101/23 від 01.01.2023;договір (контракт) про перевезення № 010223-1 від 01.02.2023;договір (контракт) про перевезення № 081222 від 08.12.2022;договір (контракт) про перевезення № 16018-159 від 21.12.2017;договір (контракт) про перевезення № 211123-1 від 21.11.2023;інші некласифіковані документи - Комерційна пропозиція №0562-1 від 25.01.2024;перепустка № 74208 від 30.04.2024; копія митної декларації країни відправлення № 420420240000048113 від 22.02.2024.
Колегія суддів звертає увагу на те, що ч.ч.1-2 ст.53 МК України визначено, що у випадках, передбачених цим Кодексом, декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення. Зокрема, документами, які підтверджують митну вартість товарів, є:1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у ч.ч. п'ятій і шостій ст.52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості;2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності;3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу);4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару;5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару;6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів;7) ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню;8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.
З аналізу ч.ч. 1, 2 ст. 53 МК України видно, що цим кодексом передбачено вичерпний перелік документів, що подаються декларантом для підтвердження заявленої митної вартості товарів та обраного методу її визначення.
Вказана норма кореспондується з положеннями ч.3 ст.318 МК України, якою встановлено, що митний контроль передбачає виконання органами доходів і зборів мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи.
На підтвердження заявленої митної вартості, позивач одночасно з митною декларацією подав весь перелік передбачених ч.2 ст.53 МК України документів.
Доводи митного органу в якості підстави для витребування додаткових документів про те, що відповідно до п. 7 контракту №TRI- 0307 від 03.07.2023, вказано, що оплата за товар здійснюється на умовах, що вказані в специфікаціях, що, відповідно до п. 1 контракту є невід'ємною частиною контракту. У п. 13 вказано, що контракт укладено англійською та московською мовами. Однак, фактично в контракті наявні англійський та український текст. Проте, специфікація №8 від 25.01.2024 до контракту складені лише українською мовою.
Так, мова зовнішньоекономічного контракту не впливає на його чинність; сторони вільні у виборі мови контракту.
Згідно вимог ч.2 ст. 6 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» зовнішньоекономічний договір (контракт) укладається суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності або його представником у простій письмовій або в електронній формі, якщо інше не передбачено міжнародним договором України чи законом.
За вказаних обставин дані доводи відповідача є необґрунтованими.
Щодо доводів відповідача, проте, що за поданими платіжними документами №№156,160,161 неможливо відслідкувати оплату оцінюваної партії товару, оскільки вони не відображають повної картини розрахунків з контрагентом за контрактом, а специфікації №1, 3 і 6 до митного оформлення не подавались, то суд зазначає, наступне.
Згідно п. 10 висновків Довідки щодо узагальнення практики застосування адміністративними судами положень Митного кодексу України, в редакції від 13.03.2012 року, яка затверджена постановою Пленуму Вищого адміністративного суду України від 13.03.2017 року № 2, інвойс, засвідчений підписом та скріплений печаткою, що відмінні від тих, які стоять під відповідним зовнішньоекономічним договором, є допустимим засобом доказування митної вартості, допоки орган доходів і зборів не доведе, що такий інвойс отримано з порушенням закону.
Декларантом до митного органу надано інвойс, у якому вказано вартість товару, що повністю відповідає вартості товару, яка вказана у митній декларації.
Згідно п. 7 та п. 9 висновків Довідки щодо узагальнення практики застосування адміністративними судами положень Митного кодексу України, в редакції від 13.03.2012 року, яка затверджена постановою Пленуму Вищого адміністративного суду України від 13.03.2017 року № 2, платіжне доручення без вказівки у ньому на рахунок-фактуру (інвойс), на підставі яких здійснено платіж (у разі коли відповідно до умов відповідних зовнішньоекономічних договорів такий авансовий платіж мав здійснюватися лише після отримання декларантом рахунку-фактури, інвойсу), не є доказом, достатнім для доведення митної вартості певної поставки товару. Ситуація, коли сума коштів, зазначена у платіжному дорученні з оплати за оцінюваний товар, не відповідає ціні цього товару, зазначеній в інших документах, доданих до вантажної митної декларації, не є підставою для твердження про розбіжність у документах, а тому для сумнівів у правильності визначення митної вартості.
Однак судом під час розгляду справи встановлено, що митна вартість партії товару підтверджується інвойсом, у якому сторони погодили вартість товару, який є належним та допустимим доказом митної вартості товару.
Неналежним чином оформлення платіжних документів не впливають на визначення митної вартості товару.
За вказаних обставин дані доводи відповідача є необґрунтованими.
Стосовно доводу відповідача про те, експортна декларація у графі "порт призначення" містить запис "UKR", проте товар відправлявся у порт Ґданська (Польща), суд зазначає, що митна декларація країни відправлення відповідно до вимог ст. 53 МК України не є документом, який підтверджує митну вартість товару. Наявність саме технічної помилки у документі та зміст помилково відсутньої інформації орган доходів і зборів може встановити за допомогою решти інформації, що міститься у цьому ж документі, або інформації з інших документів, пов'язаних із цим документом. Наявність технічної помилки у документі не є підставою для висновку про недостовірність усієї інформації, що у ньому міститься.
Відповідно до Інкотермс-2010 існують лише два види умов поставки, які передбачають обов'язкове страхування, а саме поставки за умовами CIP та CIF. При цьому, обов'язкове страхування здійснюється при перевезенні товару морським транспортом (фрахт). Відповідно, страхування товару під час перевезення товару автомобільним транспортом до кордону України не є обов'язковим, тому при такій поставці сторони контракту самі вирішують чи бажають вони здійснити страхування та в якій мірі.
Відповідно до пункту 1 Договору №16018-159 від 21.12.2017, укладеного між ТОВ “Хіллдом Логістікс» (виконавець) та ТОВ “ТД “Альфатех» (замовник), виконавець зобов'язується за відповідну плату та за рахунок замовника надати транспортно-експедиторські послуги з організації перевезення вантажів морським. Автомобільним, залізничним, авіаційним транспортом, а також перевезення у великотоннажних контейнерах і додаткові послуги, необхідні для організації таких перевезень вантажу.
Пунктом 7 Договору №16018-159 від 21.12.2017 визначено “Страхування відповідальності».
Відповідно до підпунктів 7.1, 7.2 Договору №16018-159 від 21.12.2017 виконавець здійснює страхування своєї відповідальності відповідно до ст.13 Закону України “Про транспортно-експедиторську діяльність». Замовник проінформований, що на дату укладення цього Договору відповідальність виконавця застрахована у страховому клубі ТТ CLUB MUTUAL INSURANCE LTD (далі відповідно “страховик» та “перестраховик»).
За змістом підпунктів 7.1 та 7.2 Договору №16018-159 від 21.12.2017 виконавець ТОВ “Хіллдом Логістікс» здійснює страхування саме своєї відповідальності, а не вантажу.
Отже, зауваження відповідача про ненадання декларантом, страхових документів, а також документів, що містять відомості про вартість страхування, є необґрунтованим, оскільки п.8 ч.2 ст.53 МК України визначено, що такі документи подаються у випадку, якщо страхування здійснювалось, проте, в даному випадку страхування вантажу не здійснювалось, тому такі документи товариством на підтвердження визначеної митної вартості товару не подавались, а вимога митниці про їх надання суперечать вказаним нормам Митного кодексу України.
Отже, на час митного оформлення товару у митного органу була наявна інформація про виробника товару.
За вказаних обставин, вимоги митного органу про витребування додаткових документів відповідно до частини третьої статті 53 Митного кодексу України під час митного оформлення товарів за 24UA209190009506U8 від 30.04.2024 цілком безпідставні.
При цьому, зауваження відповідача щодо сертифіката дилера та комерційної пропозиції не враховуються судом, оскільки не є документами, які підтверджують митну вартість товарів, вичерпний перелік яких наведено у частині першій статті 53 Митного кодексу України.
Суд першої інстанції вірно вказав на те, що відсутні підстави ставити під сумнів заявлену декларантом за першим методом митну вартість спірного товару, оскільки така вартість підтверджується поданими до митного оформлення документами, у яких відсутні розбіжності щодо вартості товару чи ознаки підробки, вони містять достатньо відомостей щодо ціни товару, що не спростував апелянт.
Наведене дає підстави для висновку, що сумніви митного органу щодо складових митної вартості імпортованого товару ґрунтуються виключно на його припущеннях, а не на достовірних відомостях.
Враховуючи позицію Верховного Суду у постановах від 12 березня 2019 року у справі №826/2313/16, 13 червня 2019 року у справі №820/6315/15 слід зауважити, що вимоги ч.3,ч.4 ст.53 та ч.2 ст.58 МК зобов'язують митний орган зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких зможе усунути сумніви у їх достовірності. Встановивши відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товару, митний орган повинен вказати, які саме складові митної вартості товару є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані складові та які документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що формально нижчий рівень митної вартості імпортованого товару від рівня митної вартості іншого митного оформлення не може розцінюватись як заниження декларантом митної вартості та не є перешкодою для застосування першого методу визначення митної вартості товару і не може бути достатньою та самостійною підставою для відмови у здійсненні митного оформлення товару за першим методом визначення його митної вартості.
Рішення про коригування митної вартості товару не може базуватися лише на інформації митного органу, оскільки порядок її формування, ведення, отримання інформації, а також порядок використання її даних суб'єктами господарських відносин під час здійснення зовнішньоекономічної діяльності МК України не передбачено.
Сам факт здійснення митного оформлення подібних товарів за митною вартістю, що є більша заявленої декларантом, не може бути безумовною підставою для коригування митним органам митної вартості товару.
Також, Верховний Суд у постанові від 21.12.2018р. у справі №815/228/17 дійшов висновків, що наявність в інформаційних базах даних митного органу інформації про те, що у попередні періоди аналогічні товари розмитнені із зазначенням більшої митної вартості, жодним чином не доводить неправильність її визначення позивачем, оскільки митна вартість залежить від ряду обставин і визначається в кожному конкретному випадку.
Крім того, колегія суддів зазначає, що будь-яка інформація, отримана від юридичних осіб носить виключно інформативний характер та не є безумовною рекомендацією митному органу визначати митну вартість інших аналогічних/подібних товарів саме за такою вартістю. Кожна зовнішньоекономічна угода містить свої умови, які погоджуються сторонами. Принцип свободи договорів чітко передбачає, що сторони можуть самостійно визначити вартість товару.
Разом з тим, слід зазначити, що в адміністративних процедурах із митного контролю та митного оформлення митний орган повинен обґрунтувати (довести) законність свого рішення; відповідно рішення митного органу не може ґрунтуватися на припущеннях, на сумнівах про повноту і достовірність відомостей про заявлену митну вартість товару; висновки цього органу повинні ґрунтуватися на достовірних і вичерпних доказах.
Частиною 7 ст.54 МК України передбачено, що у разі якщо під час проведення митного контролю митний орган не може аргументовано довести, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товару, у тому числі невірно визначено митну вартість товару, заявлена декларантом або уповноваженою ним особою митна вартість вважається визнаною автоматично.
Також суд зазначає, що Верховний Суд в постанові від 08.10.2019р. у справі №803/776/17 вказав, що декларант не зобов'язаний (звільнений від обов'язку) доводити правильність заявленої ним митної вартості: його твердження про розмір митної вартості вважається правомірним, поки протилежне не буде доведено контролюючим органом.
Враховуючи позицію Верховного Суду у постановах від 12.03.2019р. у справі № 826/2313/16 та 13.06.2019р. у справі № 820/6315/15 колегія суддів зазначає, що вимоги ч.3-ч.4 ст.53 та ч.2 ст.58 МК України зобов'язують митний орган зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких зможе усунути сумніви у їх достовірності. Встановивши відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів, митний орган повинен вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані складові та які документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника.
Митний орган не навів жодних обставин та не надав доказів на підтвердження наявності у митного органу законодавчо визначених підстав для витребування додаткових документів, зокрема, що позивач в митних деклараціях зазначив не всі документи для підтвердження заявленої митної вартості товарів, вніс до декларацій недостовірні або неточні відомості або що надані митному органу документи містили розбіжності чи ознаки підробки.
Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції, що надані позивачем документи кореспондуються між собою та містять чітку, недвозначну і зрозумілу інформацію про товар та його ціну, тобто відомості, які підтверджують числові значення митної вартості (її складових), й не дають підстав для сумніву щодо повноти та правильності її визначення декларантом.
Надаючи оцінку доводам апелянта, покладеним в основу прийняття оспорюваних рішень про коригування митної вартості товарів, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновків, що за відсутності документів, які б пояснили сумніви митного органу, митний орган не мав достатніх та обґрунтованих підстав для невизнання митної вартості товару задекларованого позивачем, враховуючи таке.
Митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема, витребування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей. Такі сумніви можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено, і таке інше.
Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості є обов'язковою умовою, оскільки з цією обставиною закон пов'язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.
Водночас, наявність таких обставин повинна бути обґрунтована та підтверджена відповідними доказами. Встановивши відсутність достатніх відомостей, митний орган має зазначити, які саме складові митної вартості товару є непідтвердженими, з яких причин із поданих декларантом документів неможливо встановити дані складові, та які документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника.
Разом з тим, обов'язок органу доходів і зборів обґрунтовувати причини та порядок здійснення коригування митної вартості встановлюється Правилами заповнення рішення про коригування митної вартості товарів, які затверджені наказом Міністерства фінансів України від 24.05.2012р. № 598.
Так, відповідно до п.2.1 вказаних Правил № 598, у випадку визначення митної вартості оцінюваних товарів із застосування резервного методі (ст.64 МК України) зазначаються докладна інформація та джерела, які використовувались митним органом при її визначенні.
Покликання на використання цінової бази Єдиної автоматизованої інформаційної системи Держмитслужби у Рішенні допускається тільки при визначені митної вартості відповідно до положень ст.59, ст.60, ст.64 кодексу з обов'язковим зазначенням номера та дати митної декларації, яка була взята за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів з поясненнями щодо зроблених коригувань на обсяг партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційний умов тощо.
Тобто, рішення про коригування митної вартості не може ґрунтуватись на припущеннях, на сумнівах про повноту і достовірність відомостей про заявлену митну вартість товару.
Проте, з огляду на те, що позивач надав вичерпні документи на підтвердження митної вартості товару, колегія суддів зазначає, що у митного органу були наявні достатні документи, які підтверджують числові значення всіх складових митної вартості імпортованого товару та відомості щодо ціни товару.
Усі документи, надані до митного оформлення позивачем не містять розбіжностей та визначають єдину ціну товару.
Колегія суддів погоджується також з висновками суду першої інстанції, що декларант надав митному органу всі наявні у нього та достатні документи, необхідні для визначення митної вартості товару за основним (першим) методом.
Апеляційний суд наголошує, що Одеська митниця як суб'єкт владних повноважень не довів суду, що надані позивачем документи містять істотні розбіжності, в них наявні ознаки підробки, або вони не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товару. Наявність інформації про те, що ідентичні або подібні товари оформлено у митному відношенні іншими особами за вищою митною вартістю не може бути єдиною та достатньою підставою для витребування додаткових документів та відмови у прийнятті заявленої позивачем митної вартості товару за ціною контракту.
Крім того, враховуючи позицію Верховного Суду у постановах від 12.03.2019р. у справі №826/2313/16, від 13.06.2019р. у справі №820/6315/15, суд зазначив, що вимоги ч.3, ч.4 ст.53 та ч.2 ст.58 МК України зобов'язують митний орган зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких зможе усунути сумніви у їх достовірності. Встановивши відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товару, митний орган повинен вказати, які саме складові митної вартості товару є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані складові та які документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника.
Частиною .2 ст.77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для задоволення позову, оскільки суб'єкт владних повноважень в особі Запорізької митниці діяв не у спосіб що визначені законами та Конституцією України. Відповідач в порушення вимог ст.77 КАС України не довів наявність у нього обґрунтованого сумніву у правильності визначення декларантом митної вартості товару за основним методом. Зазначене, в свою чергу, дає підстави вважати, що оспорювані рішення про коригування митної вартості товару та картки відмови є протиправними, які слід скасувати.
Такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, яка викладена в постановах від 27.06.2019р. у справі № 803/667/17, від 02.04.2019р. у справі № 809/784/19, від 06.03.2019р. у справі № 809/278/17, від 20.02.2018 р. у справі № 809/1884/1. від 09.10.2018 у справі № 826/24835/15, від 24.01.2019р. у справі № 820/636/17, від 21.01.2020р. у справі № 812/2336/14, від 13.02.2020р. у справі № 810/1175/16, від 26.01.2021р. у справі № 826/13892/16).
Інші доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою апелянта з висновками суду першої інстанцій по їх оцінці, тому не можуть бути прийняті апеляційною інстанцією.
Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).
Також згідно п.41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Ст. 316 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Із врахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним, доводи апеляційної скарги зроблених судом першої інстанції висновків не спростовують і при ухваленні оскарженого судового рішення порушень норм матеріального та процесуального права ним допущено не було тому, відсутні підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 308,311,315,316,321,322,325,329 КАС України, суд ,-
Апеляційну скаргу Львівської митниці залишити без задоволення.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.09.2024 в адміністративній справі №160/14889/24 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили 29 січня 2025 року та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України.
Повне судове рішення складено 31 січня 2025 року.
Головуючий - суддя Н.А. Олефіренко
суддя Л.А. Божко
суддя Ю. В. Дурасова