06 лютого 2025 р. Справа № 520/24358/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Калиновського В.А.,
Суддів: Мінаєвої О.М. , Кононенко З.О. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 05.11.2024, головуючий суддя І інстанції: Ширант А.А., м. Харків, по справі № 520/24358/24
за позовом ОСОБА_1
до НОМЕР_1 прикордонного загіну Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 )
про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до суду з позовом, в якому просив:
- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) (ЄДРПОУ - НОМЕР_3 ) щодо відмови ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_4 ) у звільненні з військової служби на підставі абзацу 4 підпункту «г» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) (ЄДРПОУ - НОМЕР_3 ) звільнити військовослужбовця ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_4 ) з військової служби на підставі абзацу 4 підпункту «г» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» за сімейними обставинами - необхідність постійного догляду хворим батьком, який за висновком медико-соціальної експертної комісії та лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 05.11.2024 відмовлено у задоволенні позову.
Позивач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного, на його думку, вирішення спору судом першої інстанції.
Так в апеляційній скарзі скаржник посилається на те, що відповідач протиправно відмовив позивачу у його звільненні з військової служби за сімейними обставинами на підставі пп."г" п. 3 ч.5 ст.26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" у зв'язку з необхідністю здійснення догляду за його батьком ОСОБА_2 , який за висновком лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду та який являється особою з інвалідністю ІІ (другої) групи.
Враховуючи подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, яке ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження, справа розглядається в порядку письмового провадження, відповідно до приписів п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, за наявними у ній матеріалами.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 є військовослужбовцем Державної прикордонної служби, молодшим сержантом, молодшим інспектором прикордонної служби 1 категорії 4 групи інспекторів прикордонної служби відділення інспекторів прикордонної служби відділу прикордонної служби " ІНФОРМАЦІЯ_2 " 1 категорії (витяг з наказу начальника НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 03.08.2021 № 325-ОС (а.с. 17).
Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_5 ОСОБА_2 є батьком позивача (а.с. 11).
ОСОБА_2 з 24.05.2023 є особою з інвалідністю ІІ групи (довідка до акта огляду МСЕК серія 12 AAB № 699654 (а.с. 20-21), та відповідно до довідки ЛКК №231123/1 потребує постійного стороннього догляду (а.с. 24).
Також, як вбачається з висновку про наявність порушень функцій організму від 23.11.2023, виданого КНП "Міська поліклініка № 17" Харківської міської ради (форма №080-4/о) ОСОБА_2 потребує соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи (а.с.23).
ОСОБА_2 16.05.2023 розірвав шлюб із ОСОБА_3 (свідоцтво про розірвання шлюбу серія НОМЕР_6 , видане третім відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції) (а.с.25).
Матеріали справи містять нотаріально завірену заяву батька позивача (від 11.12.2023 №205) про те, що він є інвалідом 2 (другої) групи загального захворювання, на теперішній час у зареєстрованому шлюбі та у фактичних шлюбних відносинах з будь-якою жінкою на території України не перебуває. Також повідомляє, що має одну дитину - повнолітнього сина, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Інших дітей не має. Його мати - ОСОБА_4 , померла ІНФОРМАЦІЯ_4 . Його батько - ОСОБА_5 , помер ІНФОРМАЦІЯ_5 та він підтверджує той факт, що інших родичів не має (а.с.26).
Позивач 19.12.2023 року звернувся до відповідача з рапортом із додатками (в тому числі й документи щодо його батька - ОСОБА_2 : копія довідки до Акту МСЕК № 699654 щодо встановлення ОСОБА_2 другої групи інвалідності, копія Висновку про наявність порушень функцій організму щодо ОСОБА_2 від 23.11.2023, копія довідки № 231123/1 за Висновком ЛКК від 23.11.2023, копія Свідоцтва про розірвання шлюбу між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 серія НОМЕР_6 , копія нотаріально засвідченої заяви ОСОБА_2 про відсутність інших осіб окрім сина, які б могли здійснювати догляд № 205 від 11.12.2023), у якому просив звільнити його на підставі пп. "г" п. 3 ч. 3 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" у зв'язку із необхідністю здійснювати постійний догляд за батьком з числа осіб з інвалідністю ІІ групи за відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд (а.с. 27).
У відповідь на адвокатський запит № 22 від 17.01.2024 р. щодо результатів розгляду рапорту ОСОБА_1 про звільнення з військової служби (а.с. 28-29) НОМЕР_1 прикордонним загоном Державної прикордонної служби України (ВЧ НОМЕР_2 ) надано відповідь № 08/791-24 від 25.01.2024, у якій представника позивача повідомлено про відсутність правових підстав для звільнення з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини позивача (а.с. 30-32).
Рішенням суду від 20.05.2024 по справі № 520/6594/24 зобов'язано відповідача розглянути по суті рапорт про звільнення позивача з військової служби та прийняти відповідне рішення (а.с. 33-35).
Представник позивача 13.06.2024 звернувся до відповідача з адвокатським запитом №174 у якому просив надати відомості (письмові докази) на підтвердження виконання вищевказаного рішення суду, а також надати письмові результати такого виконання (а.с.36-37).
Зі змісту відповіді відповідача № 10/6678-24-Вих від 19.06.2024 на адвокатський запит вбачається, що рішення суду щодо розгляду по суті рапорту про звільнення позивача з військової служби та прийняття відповідного рішення буде розглянуто 21.06.2024 на засіданні атестаційної комісії. Разом з тим, за результатами атестаційної комісії відповідне рішення буде доведено до військовослужбовця встановленим порядком (а.с. 38).
В подальшому представником позивача направлено адвокатський запит до відповідача, в якому він просив: надати інформацію про результати розгляду та прийняте рішення по рапорту позивача про звільнення з військової служби; прийняти рішення за рапортом позивача, про прийняте рішення повідомити ініціатора (а.с. 39-40).
Відповідачем у листі № 10/7427-24-Вих від 05.07.2024 повідомлено позивача, що в задоволенні рапорту позивача про його звільнення з військової служби - відмовлено через ненадання необхідних документів (а.с. 41-42).
Не погодившись з діями відповідача щодо відмови ОСОБА_1 у звільненні з військової служби, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що задля звільнення позивача на підставі пп. "г" п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" необхідно одночасна наявність двох обставин: (1) захворювання батька, яке має підтверджуватися належною медичною документацією та (2) відсутність інших осіб, які б могли такий догляд здійснювати. Проте, позивач не надавав відповідачу достовірні, достатні та належні докази на підтвердження відсутності інших осіб, які б могли такий догляд здійснювати за батьком позивача, зокрема свідоцтво про смерть матері та батька ОСОБА_2 , отже не виконав умови, які потрібні для його звільнення за обраною ним підставою.
З цих підстав суд першої інстанції дійшов висновку, що рішення відповідача про відмову звільнити позивача за його рапортом відповідає вимогам ст.2 КАС України, а тому позовні вимоги є необґрунтованими, а тому не підлягають задоволенню.
Даючи правову оцінку фактичним обставинам справи, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке.
Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Згідно із статтею 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України.
Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Відповідно до статті 106 Конституції України Президент України, зокрема, приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.
У зв'язку з військовою агресією Російською Федерації проти України, Указом Президента України від 24.02.2022 №64/202 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався та діє станом на сьогоднішній день.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначено Законом № 2232-XII, у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин березень 2024 року.
За змістом частин першої та третьої статті 1 Закону № 2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Частиною шостою статті 2 Закону № 2232-XII визначені види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Від виконання військового обов'язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом (частина п'ята статті 1 Закону № 2232-XII).
Підстави звільнення з військової служби передбачено статтею 26 Закону № 2232-XII.
Відповідно до підпункту «г» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону № 2232-XII контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби під час проведення мобілізації та дії воєнного стану на підставах:
через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) - у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Частиною сьомою статті 26 Закону № 2232-XII визначено, що звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Колегія суддів враховує, що визначення терміну "медичний висновок" наведено у п. 3 "Порядку ведення Реєстру медичних висновків в електронній системі охорони здоров'я", затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України "Деякі питання ведення Реєстру медичних висновків в електронній системі охорони здоров'я" від 18.09.2020 за № 2136, як електронний документ, що формується на підставі медичних записів в системі та містить висновок лікаря про тимчасову або постійну втрату працездатності, придатність до певних видів діяльності, про стан здоров'я пацієнта або щодо інших питань, визначених законодавством.
У п. 3 "Порядку розслідування та ведення обліку нещасних випадків, що сталися з поліцейськими", затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 05.10.2020 за № 705, термін "медичний висновок" вжито у значенні висновку у формі рішення лікарсько-консультативної комісії (лікарсько-експертної комісії) закладу охорони здоров'я (у разі нещасного випадку та/або гострого професійного захворювання (отруєння) за місцем амбулаторного обліку, лікування або обстеження потерпілого поліцейського.
У п. 3 "Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.04.2019 за № 337, термін "медичний висновок" визначено як висновок у формі рішення лікарсько-консультативної комісії (лікарсько-експертної комісії) закладу охорони здоров'я (у разі нещасного випадку та/або гострого професійного захворювання (отруєння) та висновок у формі рішення лікарсько-експертної комісії високоспеціалізованого профпатологічного закладу охорони здоров'я (у разі хронічного професійного захворювання (отруєння) за місцем амбулаторного обліку, лікування або обстеження потерпілого про встановлення зв'язку погіршення стану здоров'я працівника з впливом на нього важкості та напруженості трудового процесу, небезпечних, шкідливих виробничих факторів, психоемоційних причин або протипоказань за станом здоров'я виконувати роботу.
Отже, як вбачається з вищенаведеного, медичний висновок - це документ, який містить об'єктивні дані про стан здоров'я особи та видається з питань, пов'язаних з таким станом здоров'я.
Суб'єктами формування чи видачі медичного висновку зазначені лікарі, лікарсько-консультативні та лікарсько-експертні комісії закладів охорони здоров'я.
В свою чергу, відповідно до п.19, 24 Положення про медико-соціальну експертизу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 № 1317, комісія (МСЕК) проводить засідання у повному складі і колегіально приймає рішення. Відомості щодо результатів експертного огляду і прийнятих рішень вносяться до акта огляду та протоколу засідання комісії, що підписуються головою комісії та її членами і засвідчуються печаткою. Комісія видає особі, яку визнано особою з інвалідністю або стосовно якої встановлено факт втрати професійної працездатності, довідку та індивідуальну програму реабілітації і надсилає у триденний строк виписку з акта огляду комісії органові, в якому особа з інвалідністю перебуває на обліку як отримувач пенсії чи державної соціальної допомоги. За місцем роботи зазначених осіб надсилається повідомлення щодо групи інвалідності та її причини, а у разі встановлення ступеня втрати професійної працездатності - витяг з акта огляду комісії про результати визначення ступеня стійкої втрати професійної працездатності у відсотках та потреби у додаткових видах допомоги.
Таким чином, як вбачається з вищенаведеного, лікар, лікарсько-консультативна комісія та лікарсько-експертна комісія за результатами проведеного лікування чи обстеження можуть формувати медичний висновок, а МСЕК за результатами проведеного огляду довідку, акт огляду (витяг з акту огляду) та протокол засідання комісії.
Стосовно повноважень ЛКК та МСЕК на видачу медичного висновку щодо необхідності здійснення постійного догляду, то Положенням про медико-соціальну експертизу, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 №1317, регламентована процедура проведення медико-соціальної експертизи хворим, що досягли повноліття, потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, особам з інвалідністю з метою виявлення ступеня обмеження життєдіяльності, причини, часу настання, групи інвалідності, а також компенсаторно-адаптаційних можливостей особи, реалізація яких сприяє медичній, психолого-педагогічній, професійній, трудовій, фізкультурно-спортивній, фізичній, соціальній та психологічній реабілітації.
Відповідно до пп.1 п.11 цього Положення міські, міжрайонні, районні комісії визначають:
ступінь обмеження життєдіяльності осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі, реабілітації, реабілітаційний потенціал, групу інвалідності, причину і час її настання, професію, з якою пов'язане ушкодження здоров'я, а також ступінь втрати професійної працездатності (у відсотках) працівників, які одержали ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням ними трудових обов'язків;
потребу осіб з інвалідністю у забезпеченні їх технічними та іншими засобами реабілітації, виробами медичного призначення на підставі медичних показань і протипоказань, а також з урахуванням соціальних критеріїв;
потребу осіб з інвалідністю, потерпілих від нещасного випадку на виробництві, із стійкою втратою працездатності у медичній та соціальній допомозі, в тому числі у додатковому харчуванні, ліках, спеціальному медичному, постійному сторонньому нагляді, догляді або допомозі, побутовому обслуговуванні, протезуванні, санаторно-курортному лікуванні, придбанні спеціальних засобів пересування;
ступінь стійкого обмеження життєдіяльності хворих для направлення їх у стаціонарні відділення центрів соціального обслуговування;
причини смерті особи з інвалідністю або особи, ступінь втрати працездатності якої визначений комісією у відсотках на підставі свідоцтва про смерть у разі, коли законодавством передбачається надання пільг членам сім'ї померлого;
У наведеному формулюванні прав та обов'язків МСЕК відсутнє поняття "постійного догляду", є лише право визначати необхідність догляду, стороннього нагляду, аж ніяк не постійного догляду. При цьому доцільно звернути увагу, що поняття "сторонній догляд" не є тотожним поняттю "постійний догляд", позаяк перше говорить про те, ким надається догляд, а друге, коли надається такий догляд. При цьому, "постійний догляд" це безперервний догляд, який надається особі, що не здатна до самообслуговування, догляд, який надається без будь-якого часового обмеження, суцільним порядком.
Водночас, відповідно до Порядку організації експертизи тимчасової втрати працездатності, затвердженого наказу Міністерства охорони здоров'я від 09.04.2008 № 189, при лікувально-профілактичних закладах охорони здоров'я утворюються ЛКК (п.1 розділу III).
Згідно з п.3 розділу ІІІ цього Порядку до основних завдань ЛКК належить:
1) видача документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність особи, відповідно до вимог пункту 4 розділу IV цього Порядку;
2) здійснення направлення хворих на огляд та обстеження до МСЕК для встановлення інвалідності;
3) надання до МСЕК документів хворого, направленого на огляд та обстеження;
4) вжиття заходів щодо перевірки та усунення недоліків у суб'єкта господарювання, що були виявлені за результатом перевірки уповноваженими лікарями, перелік яких затверджується правлінням Пенсійного фонду України, обґрунтованості медичних висновків про тимчасову непрацездатність (у разі звернення керівника суб'єкта господарювання).
Пункт 4 розділу ІV Порядку організації експертизи тимчасової втрати працездатності, визначає, що ЛКК видає такі документи, що засвідчують тимчасову непрацездатність особи:
форму рішення для встановлення причинно-наслідкового у зв'язку захворювання з умовами праці ;
висновки або рекомендації щодо догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку, а в разі, коли дитина хвора на цукровий діабет I типу (інсулінозалежний),- до досягнення дитиною 16-річного віку.
Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 09.03.2021 № 407 "Про затвердження форм первинної облікової документації та інструкцій щодо їх заповнення, що використовуються у закладах охорони здоров'я" затверджено Інструкцію щодо заповнення форми первинної облікової документації № 080-4/о "Висновок про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі". Згідно з п.2, 3 цієї Інструкції такий висновок надається закладами охорони здоров'я усіх рівнів надання медичної допомоги; висновок заповнюється членами лікарської комісії на підставі заповненої лікарем загальної практики-сімейної медицини форми первинної облікової документації № 025/о "Медична карта амбулаторного хворого № _____", затвердженої наказом Міністерства охорони здоров'я України від 14.02.2012 № 110, зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 28.04.2012 за № 661/20974.
Повноваження ЛЛК визначені ще в одному нормативно-правовому акті - наказі Міністерства охорони здоров'я України 31.07.2013 № 667 "Про затвердження форми висновку лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю І чи II групи внаслідок психічного розладу та Інструкції про порядок його надання". В цій Інструкції мова йде про те, що висновок лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю І чи II групи внаслідок психічного розладу видається лікарською консультативною комісією закладу охорони здоров'я за місцем проживання чи реєстрації особи з інвалідністю (п.1).
Слід врахувати, що дійсно є недосконалість та неузгодженість термінів та понять в нормативно-правових актах стосовно питання "яким документом необхідно підтверджувати необхідність здійснення постійного догляду" та "який орган має видавати цей документ".
Аналізуючи повноваження МСЕК, передбачені Положенням про медико-соціальну експертизу, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 №1317, колегія суддів вважає, що остання визначає потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі осіб з інвалідністю, а також осіб, яким визначена ступінь втрати професійної працездатності. ОСОБА_2 (батько позивача) до такої категорії осіб не відноситься, а тому висновок МСЕК і не може бути ним представлений.
Крім того, положеннями абз. 4 пп."г" п.3 ч.5 ст.26 Закону № 2232-XII визначено два альтернативні документи для підтвердження необхідності здійснення постійного догляду за особою: або висновок МСЕК, або ЛКК.
Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом у постановах від 21 лютого 2024 року по справі № 120/1909/23.
Також зі спірного питання висловився Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 13.06.2024 (справа №520/21316/23).
Так, суд касаційної інстанції указав, що твердження судів попередніх інстанцій про те, що у спірному випадку для підтвердження необхідності стороннього догляду за батьком позивач мав надати лише висновок медико-соціальної експертної комісії є помилковим. Необхідність постійного стороннього догляду за хворим батьком може підтверджуватися відповідним медичним висновком лікарсько-консультативної комісії.
Частина 5 статті 242 КАС України передбачає, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Повертаючись до спірних відносин, колегією суддів встановлено, що позивач звернувся із рапортом до відповідача, в якому просив звільнити його з військової служби на підставі абз.4 пп."г" п.3 ч.5 ст.26 Закону № 2232-XII - у зв'язку з необхідністю здійснення догляду за своїм батьком, ОСОБА_2 , який за висновком лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду та який являється особою з інвалідністю ІІ (другої) групи.
До рапорту позивачем було додано, зокрема:
- довідку до Акту МСЕК № 699654 на ім'я ОСОБА_2 (підтверджує інвалідність II групи у батька позивача та потребу ОСОБА_2 у сторонньому догляді);
- висновок лікарсько-консультативної комісії про наявність порушень функцій організму щодо ОСОБА_2 від 23.11.2023 року (підтверджує рекомендацію щодо отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи);
- довідку № 231123/1 за Висновком ЛКК від 23.11.2023 року (підтверджує, що ОСОБА_2 потребує постійного стороннього догляду).
З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що в розумінні вимог абз. 4 пп."г" п.3 ч.5 ст.26 Закону № 2232-XII поданий позивачем до рапорту про звільнення з військової служби висновок ЛКК є належним і достатнім документом для підтвердження того, що особа (батько позивача) потребує постійного догляду що в свою чергу, є належною підставою для звільнення позивача з військової служби.
Разом з тим, колегія суддів зазначає, що висновки суду першої інстанції щодо необхідності доведення відсутності інших осіб, які можуть здійснювати догляд за хворим батьком позивача, є помилковими, з огляду на наступне.
Так, суд першої інстанції зазначив, що задля звільнення позивача на підставі пп. "г" п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" необхідно одночасна наявність двох обставин:
(1) захворювання батька, яке має підтверджуватися належною медичною документацією та
(2) відсутність інших осіб, які б могли такий догляд здійснювати.
Також суд першої інстанції дійшов висновку, що з двох вищевказаних обставин наявною є лише одна - захворювання батька позивача, що підтверджується висновком за формою № 080-4/о щодо ОСОБА_2 про наявність в нього порушень функцій організму від 23.11.2023, виданого КНП "Міська поліклініка № 17 Харківської міської ради, з якого вбачається, що він потребує соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи.
Натомість інша обставина - відсутність інших осіб, які б могли такий догляд здійснювати за батьком позивача - позивачем належним чином не підтверджена.
Із даного приводу суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що норма абз.4 пп."г" п.3 ч.5 ст.26 Закону №2232 взагалі не передбачає умови щодо відсутності інших осіб, які можуть здійснювати відповідний догляд.
Таким чином, суд першої інстанції помилково поширює на застосування до спірних правовідносин, як на підставу для звільнення з військової служби, умови щодо здійснення постійного догляду за особою, лише в разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд.
Іншими словами, застосування сукупності умов для звільнення позивача з військової служби, які передбачені абз.7 пп."г" п.3 ч.5 ст.26 Закону №2232, тобто у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю II групи або за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд, є необґрунтованим, оскільки позивач звертався до відповідача з вимогою звільнити його з військової служби на підставі абз.4 пп."г" п.3 ч.5 ст.26 Закону №2232, тобто у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Отже, необхідність здійснення постійного догляду за хворим батьком є самостійною підставою для звільнення з військової служби за сімейними обставинами, незалежно від того чи має військовослужбовець інших родичів.
Крім того слід зазначити, що позивачем дотримано законодавчо визначеної процедури подання рапорту та доданих до нього документів, якими у своїй сукупності, на виконання пп.«г» п. 3 ч. 5 статті 26 Закону №2232-ХІІ підтверджено наявність поважних сімейних обставин відповідним медичним висновком лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
З огляду на викладене, колегія суддів доходить висновку, що відповідач протиправно відмовив позивачу у його звільненні з військової служби на підставі абз.4 пп."г" п.3 ч.5 ст.26 Закону №2232, у зв'язку з чим суд першої інстанції помилково визнав дії відповідача щодо відмови ОСОБА_1 у звільненні з військової служби законними та обґрунтованими.
Отже, колегія суддів доходить висновку про наявність підстав для задоволення позову в частині визнання протиправними дій Військової частини НОМЕР_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) (ЄДРПОУ - НОМЕР_3 ) щодо відмови ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_4 ) у звільненні з військової служби на підставі абзацу 3 підпункту «г» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Щодо належного способу захисту порушеного права позивача, апеляційний суд зазначає таке.
Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
Отже, "ефективний засіб правого захисту" у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
За викладених обставин, у зв'язку з протиправністю відповідача щодо відмови позивачу у звільненні з військової служби на підставі абзацу 4 підпункту «г» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону №2232, колегія суддів вважає за необхідне зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) (ЄДРПОУ - НОМЕР_3 ) звільнити військовослужбовця ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_4 ) з військової служби на підставі абзацу 3 підпункту «г» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (чинної редакції закону станом на грудень 2023 року) за сімейними обставинами - необхідність постійного догляду хворим батьком, який за висновком медико-соціальної експертної комісії та лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду.
Відповідно до частин першої-четвертої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Пунктом 2 частини першої 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Згідно пункту 4 частини першої статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що рішення суду підлягає скасуванню, з ухваленням постанови про задоволення позову.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 317, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 05.11.2024 по справі № 520/24358/24 - скасувати.
Ухвалити постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 - задовольнити.
Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) (ЄДРПОУ - НОМЕР_3 ) щодо відмови ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_4 ) у звільненні з військової служби на підставі абзацу 4 підпункту «г» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) (ЄДРПОУ - НОМЕР_3 ) звільнити військовослужбовця ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_4 ) з військової служби на підставі абзацу 4 підпункту «г» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (чинної редакції закону станом на грудень 2023 року) за сімейними обставинами - необхідність постійного догляду хворим батьком, який за висновком медико-соціальної експертної комісії та лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя В.А. Калиновський
Судді О.М. Мінаєва З.О. Кононенко