06 лютого 2025 р. Справа № 440/11499/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Калиновського В.А.,
Суддів: Кононенко З.О. , Мінаєвої О.М. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 03.12.2024, головуючий суддя І інстанції: Н.І. Слободянюк, м. Полтава, по справі № 440/11499/24
за позовом ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до суду з позовом, в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо непроведення нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 15 лютого 2024 року по 22 травня 2024 року;
- зобов'язати Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 15 лютого 2024 року по 22 травня 2024 року у розмірі 77219,10 грн.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 03.12.2024 відмовлено в задоволенні позову.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким позов задовольнити.
Позивач вказує, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Зазначає, що відповідачем не доведено факту та не надано підтверджуючих документів щодо ознайомлення його із рапортом від 07.02.2024 про звільнення та згодою про виключення із списків частини без здійснення повного розрахунку по грошовому забезпеченню. Позивач дізнався про своє звільнення тільки коли остання подія вже відбулася.
Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому, наполягаючи на законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що Відповідно до Витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 08 лютого 2024 року №28-РС /а.с. 38/ відповідно до пункту третього частини п'ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" звільнено з військової служби у відставку за підпунктом "б" за станом здоров'я-на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби з виключенням з військового обліку - солдата військової служби за контрактом ОСОБА_1 , колишнього водія 4 аеромобільного відділення 2 аеромобільного взводу 11 аеромобільної роти НОМЕР_2 аеромобільного батальйону.
Згідно із Витягом із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 14 лютого 2024 року №47 /а.с. 10, 38-зворот/ солдата військової служби за контрактом ОСОБА_1 , який перебуває у розпорядженні командира військової частини НОМЕР_1 , колишнього водія 4 аеромобільного відділення 2 аеромобільного взводу 11 аеромобільної роти 3 аеромобільного батальйону військової частини НОМЕР_1 , звільненого наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 08 лютого 2024 року №28-РС відповідно до пункту третього частини п'ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" у відставку за підпунктом "б" - за станом здоров'я на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби з виключенням з військового обліку, наказано:
- вважати таким, що 14 лютого 2024 року справи та посаду здав, виключити зі списків особовою складу частини та всіх видів забезпечення з 14 лютого 2024 року і направити для зарахування на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
- з 14 лютого 2024 року виключити зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та всіх видів забезпечення;
- згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року №260, доручення Міністра оборони України № 183/уд від 16 січня 2024 року виплатити щомісячну премію за особистий внесок у загальні результати служби у розмірі 0% посадового окладу за повний місяць за період з 01 лютого 2024 року по 14 лютого 2024 року;
- згідно з Порядком виплат грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року №260, виплатити надбавку за особливість проходження служби у розмірі 0% посадового окладу з урахуванням окладу з 01 лютого 2024 року по 14 лютого 2024 року;
- відповідно до абзацу 6 частини другої статті 15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" виплатити одноразову грошову допомогу при звільненні в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за 2 повні календарні роки служби;
- виплатити грошову компенсацію за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2023 рік тривалістю 30 (тридцять) календарних днів та за 2024 рік тривалістю 30 (тридцять) календарних днів;
- виплатити грошову допомогу на оздоровлення за 2024 рік у розмірі 25460,93 грн;
- матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань за 2024 рік не виплачувалась.
Відповідно до довідки про грошове забезпечення за липень 2023 року - лютий 2024 року, виданої Військовою частиною НОМЕР_1 від 08 жовтня 2024 року за №10035 /а.с. 39/ та виписок АТ КБ "ПриватБанк" по надходженням по картці від 23 квітня 2024 року, 26 квітня 2024 року та 23 травня 2024 року /а.с. 11-13/, ОСОБА_1 , зокрема: за липень 2023 року нараховано суму у розмірі 12903,23 грн та виплачено її 22 травня 2024 року; за вересень 2023 року нараховано суму у розмірі 24426,45 грн та її виплачено 23 квітня 2024 року та суму у розмірі 86666,67 грн та її виплачено 25 квітня 2024 року; за жовтень 2023 року нараховано суму у розмірі 24426,45 грн та її виплачено 23 квітня 2024 року та суму у розмірі 100000,00 грн та її виплачено 25 квітня 2024 року; за листопад 2023 року нараховано суму у розмірі 100000,00 грн та її виплачено 25 квітня 2024 року; за грудень 2023 року нараховано суму у розмірі 24426,45 грн та її виплачено 23 квітня 2024 року та суму у розмірі 64516,13 грн та її виплачено 25 квітня 2024 року; за січень 2024 року нараховано суму у розмірі 25079,02 грн та її виплачено 23 квітня 2024 року; за лютий 2024 року нараховано суму у розмірі 9685,69 грн та її виплачено 23 березня 2024 року та суму у розмірі 100316,06 грн та її виплачено 23 квітня 2024 року.
Не погодившись із бездіяльністю відповідача щодо непроведення нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 15 лютого 2024 року по 22 травня 2024 року, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що наявності усної згоди позивача на виключення його із списків особового складу до проведення з ним повного розрахунку при звільненні (про яку зазначено у рапорті про звільнення від 07 лютого 2024 року, який позивачем не оспорюється) достатньо для звільнення відповідача від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України.
Даючи правову оцінку фактичним обставинам справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що до даних правовідносин слід застосовувати норми Конституції України, Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 року №2011-XII, Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», Кодексу законів про працю України.
Так, стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Отже, суб'єкти владних повноважень (до яких відноситься відповідач) мають діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Таким чином межі дій відповідача чітко визначені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Особливим способом реалізації права на працю є проходження військової служби за контрактом.
Однією з встановлених державою гарантій права на своєчасне одержання винагороди за працю є передбачений Кодексом законів про працю України обов'язок роботодавця виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 року №2011-XII.
Водночас, Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" № 2011-XII правові відносини щодо виплати середнього заробітку (грошового забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні не врегульовані, внаслідок чого до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми ст.ст. 116-117 Кодексу законів про працю України.
Наведене відповідає правовій позиції щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців з військової служби, наведеній у постановах Верховного Суду від 31.05.2018 у справі №823/1023/16, від 30.01.2019 у справі №807/3664/14, від 26.06.2019 у справі №826/15235/16 та від 30.04.2020 у справі №140/2006/19.
Відтак, норми трудового законодавства підлягають застосуванню у спірних правовідносинах.
Статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать.
У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність, а саме обов'язок колишнього роботодавця виплатити середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Слід зазначити, що закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
Метою встановлення передбаченої статтею 117 КЗпП України відповідальності роботодавця є захист майнових прав працівника (службовця) у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права на своєчасне одержання заробітної плати (грошового забезпечення) за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Так, з метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат.
Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку.
Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав.
Тому оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру.
Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто реальним виконанням цього обов'язку.
І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Частина 1 статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Частина 2 статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині 1 статті 117 КЗпП України).
Відтак, у цьому випадку, законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Матеріалами справи підтверджується, що позивача звільнено з військової служби наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 08 лютого 2024 року №28-РС з військової служби у відставку за підпунктом "б" за станом здоров'я-на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби з виключенням з військового обліку - солдата військової служби за контрактом.
При цьому, позивач був ознайомлений із порядком розрахунку при звільненні, зокрема із тим, що для розрахунку з ним в день звільнення відповідачу необхідний час і лише після отримання на рахунок військової частини відповідних грошових коштів позивач міг би бути звільнений та з ним проведено розрахунок в день звільнення, однак позивач не забажав чекати, висловивши бажання звільнитись як найшвидше, у зв'язку з чим і надав згоду на звільнення до проведення з ним розрахунку при звільненні.
Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 08 лютого 2024 року №28-РС, з 14 лютого 2024 року ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та всіх видів забезпечення.
Водночас, Відповідно до довідки про грошове забезпечення за липень 2023 року - лютий 2024 року, виданої Військовою частиною НОМЕР_1 від 08 жовтня 2024 року за №10035 /а.с. 39/ та виписок АТ КБ "ПриватБанк" по надходженням по картці від 23 квітня 2024 року, 26 квітня 2024 року та 23 травня 2024 року /а.с. 11-13/, ОСОБА_1 , зокрема: за липень 2023 року нараховано суму у розмірі 12903,23 грн та виплачено її 22 травня 2024 року; за вересень 2023 року нараховано суму у розмірі 24426,45 грн та її виплачено 23 квітня 2024 року та суму у розмірі 86666,67 грн та її виплачено 25 квітня 2024 року; за жовтень 2023 року нараховано суму у розмірі 24426,45 грн та її виплачено 23 квітня 2024 року та суму у розмірі 100000,00 грн та її виплачено 25 квітня 2024 року; за листопад 2023 року нараховано суму у розмірі 100000,00 грн та її виплачено 25 квітня 2024 року; за грудень 2023 року нараховано суму у розмірі 24426,45 грн та її виплачено 23 квітня 2024 року та суму у розмірі 64516,13 грн та її виплачено 25 квітня 2024 року; за січень 2024 року нараховано суму у розмірі 25079,02 грн та її виплачено 23 квітня 2024 року; за лютий 2024 року нараховано суму у розмірі 9685,69 грн та її виплачено 23 березня 2024 року та суму у розмірі 100316,06 грн та її виплачено 23 квітня 2024 року.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що оскільки позивач, надаючи 07.02.2024 згоду на виключення зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 , то позивачу було відомо про невиплату йому всіх належних сум грошового забезпечення.
Надаючи оцінку зазначеним висновкам суду першої інстанції, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що згідно абзацу 3 п. 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 року № 1153/2008 особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням.
Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
При цьому, матеріалами справи підтверджено та не заперечується позивачем, що він надавав згоду на складання рапорту про звільнення іншою особою (в даному випадку - начальником групи персоналу 3 аеромобільного батальону військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_2 ), а також не заявляє про те, що рапорт про його звільнення від 07 лютого 2024 року містить недостовірні відомості, зокрема, в частині: «Солдат ОСОБА_1 усвідомлений, що розрахунок відбудеться після його звільнення зі списків частини та надає згоду на його виключення із списків частини до їх проведення, зі складом та розміром грошового забезпечення ознайомлений».
Водночас, колегія суддів враховує і ту обставину, що рапорт про звільнення позивача з військової служби від 07 лютого 2024 року був складений начальником групи персоналу штабу за рішенням самого позивача, а за такої обставини вимагати від позивача письмово скласти та особисто подати згоду на виключення його зі списків особового складу до проведення з ним повного розрахунку було б нелогічним та вочевидь надмірним формалізмом з боку начальника групи персоналу штабу.
До того ж позивач був ознайомлений із порядком розрахунку при звільненні, зокрема із тим, що для розрахунку з ним в день звільнення відповідачу необхідний час і лише після отримання на рахунок військової частини відповідних грошових коштів позивач міг би бути звільнений та з ним проведено розрахунок в день звільнення, однак позивач не забажав чекати, висловивши бажання звільнитись як найшвидше, у зв'язку з чим і надав згоду на звільнення до проведення з ним розрахунку при звільненні.
Колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апеляційної скарги, що згода на виключення зі списків особового складу до проведення з військовослужбовцем усіх необхідних розрахунків має надаватися у письмовому вигляді особисто військовослужбовцем, який звільняється, оскільки положенням п. 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008, не встановлено вимоги щодо надання військовослужбовцем такої згоди виключно у письмовій формі.
Отже, позивач надав згоду на виключення зі списків особового складу військової частини до проведення з ним усіх необхідних розрахунків, що відповідає абз.3 пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 року № 1153/2008.
З огляду на те, що станом на день звільнення з військової служби позивач надав згоду на його виключення зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 у відповідності до абзацу 3 п. 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 року №1153/2008, відтак, відсутні підстави для зобов'язання відповідача виплатити позивачу середній заробіток за затримки розрахунку при звільненні.
Зазначені висновки відповідають правовій позиції викладеній в пункті 55 постанови Верховного Суду від 30.11.2020 року у справі №480/3105/19.
Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволенні позову.
Вищезазначене є мотивом для відхилення судом апеляційної інстанції аргументів, викладених в апеляційній скарзі, оскільки аргументи відповідача та норми законодавства України, що регулюють дані правовідносини спростовують доводи позивача.
Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За приписами ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги спростовані наведеними вище обставинами та нормативно - правовим обґрунтуванням, у зв'язку з чим підстав для скасування рішення суду першої інстанції не вбачається.
Доводи апеляційної скарги щодо суті спору не спростовують правове обґрунтування, покладене в основу рішення суду першої інстанції, тому не можуть бути підставою для його скасування.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 03.12.2024 по справі № 440/11499/24 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя В.А. Калиновський
Судді З.О. Кононенко О.М. Мінаєва