06 лютого 2025 року справа №200/3620/24
м. Дніпро
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Блохіна А.А., суддів Гаврищук Т.Г., Сіваченко І.В., розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 07 серпня 2024 року у справі № 200/3620/24 (головуючий І інстанції Череповський Є.В.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії, -
05.06.2024 року ОСОБА_1 (далі - Позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (далі - Відповідач 1), Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (далі - Відповідач 2), в якому просив суд: визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного Фонду України в Хмельницькій області 17.01.2024 року №№056750008672; зобов'язати Головне управління Пенсійного Фонду України в Донецькій області зарахувати до страхового стажу періоди трудової діяльності ОСОБА_1 : з 17.03.1994 по 26.12.1994 року на посаді тракториста підприємства "Слов'янський райселькомугосп" ("СЛОВ'ЯНСЬКЕ РСКП"), з 08.09.1995 по 24.09.1996 року на посаді тракториста - машиніста підприємства "Слов'янський райселькомугосп" ("СЛОВ'ЯНСЬКЕ РСКП"); зобов'язати Головне управління Пенсійного Фонду України в Донецькій області прийняти рішення про виплату пенсії за віком ОСОБА_1 з урахуванням до страхового стажу періоду роботи з 17.03.1994 по 26.12.1994 року, з 08.09.1995 по 24.09.1996 року на підприємстві "Слов'янський райселькомугосп" ("СЛОВ'ЯНСЬКЕ РСКП"), починаючи з 29.01.2024 року.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 14 січня 2024 року, Позивач звернувся до Відповідач 1 із заявою про призначення пенсії по віку відповідно до ст.26 Закону України “Про пенсійне забезпечення". Підставою для такого звернення є те, що 29.01.2024 року Позивачу виповнилося 60 років, а також те, він станом на момент звернення має страховий стаж понад 31 рік. На виконання постанови правління Пенсійного фонду України від 16.12.2020 №25-1 “Про затвердження Змін до деяких постанов правління Пенсійного фонду України», заяву Позивача було спрямовано на розгляд до Відповідач 2. 17 січня 2024 року, Відповідачем 2 прийнято рішення №056750008672, яким відмовлено Позивачу у призначенні пенсії за віком відповідно до ст.26 Закону України “Про пенсійне забезпечення" в зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу. Відмову у призначенні пенсії аргументовано недостатністю загального періоду підтвердженого страхового стажу, у зв'язку з не зарахуванням періодів роботи з 25.06.1981 по 26.03.1982 року у радгоспі "Слов'янський", з 17.03.1994 по 26.12.1994, з 08.09.1995 по 24.09.1996 року на підприємстві "Слов'янський райселькомугосп". Таким чином, Відповідачами Позивачу відмовлено у призначені та виплаті пенсії за віком, що є протиправним та незаконним, що стало підставою для звернення до суду з вказаним позовом.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 07 серпня 2024 року у справі № 200/3620/24 позов задоволено частково, внаслідок чого визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного Фонду України в Хмельницькій області 17.01.2024 року №№056750008672 щодо відмови ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії від 14.01.2024 року зарахувавши до його страхового стажу періоди роботи з 17.03.1994 по 26.12.1994 року на посаді тракториста, з 08.09.1995 по 24.06.1996 року на посаді тракториста - машиніста. В іншій частині позову - відмовлено.
Відповідач не погодився з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржене судове рішення та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що згідно п. 3 Порядку № 637 передбачено, що коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості про видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудової договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
У відзиві на апеляційну скаргу позивачем висловлено згоду з висновками місцевого суду та прохання залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Справу розглянуто в порядку письмового провадження у відповідності до ст. 311 КАС України.
Відповідно до вимог ч. 1,2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Колегія суддів заслухала доповідь судді-доповідача, перевірила матеріали справи, вивчила доводи апеляційної скарги, і дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що позивач, ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ), є громадянином України, згідно паспорта серії НОМЕР_2 .
Згідно записів в трудовій книжці серії НОМЕР_3 , Позивач в спірні періоди працював:
17 березня 1994 року призначено на посаду тракториста в Слов'янський Райселькомунгосп (наказ №212-к від 17.03.1994 року);
26 грудня січня 1994 року звільнено за власним бажанням (наказ №350-к від 17.03.1994 року);
08 вересня 1995 року призначено на посаду тракториста-машиніста в Слов'янський Райселькомунгосп (наказ №126-к від 08.09.1995 року);
24 червня 1996 року звільнено за власним бажанням (наказ №198-к від 24.06.1996 року).
14.01.2024 позивач звернувся до територіальних органів Пенсійного фонду України з заявою про призначення пенсії за віком.
Заява позивача про призначення пенсії була розглянута за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, за результатом якої прийнято рішення № 056750008672 від 17.01.2024 року про відмову у призначенні пенсії через відсутність необхідного страхового стажу.
З рішення вбачається, що вік заявника 59 років 11 місяців 17 днів. Страховий стаж особи становить 30 років 02 місяці 10 днів.
До страхового стажу не зараховано періоди роботи:
з 25.06.1981 по 26.03.1982 у радгоспі "Славянський", оскільки наявна розбіжність дати прийняття на роботу (25.06.1981) та дати наказу про прийняття нароботу (18.11.1981);
з 17.03.1994 по 26.12.1994, з 08.09.1995 по 24.09.1996 по підприємству Слов'янський райселькоммунхоз, оскільки записи про звільнення завірені печаткою неіснуючої на той час держави (УССР).
Відповідно до форми РС-право період з 25.06.1981 по 26.03.1982, з 17.03.1994 по 26.12.1994, з 08.09.1995 по 24.09.1996 не зараховано до страхового стажу Позивача.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.
Ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із преамбулою Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV, який набув чинності з 01.01.2004 (далі Закон №1058-IV), цей Закон, розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Згідно з ч.1 ст.9 Закону №1058-ІV в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати, зокрема, пенсія за віком.
Відповідно до ст.1 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.
Таке ж саме визначення містить і ч.1 ст.24 Закону №1058-IV, яка передбачає, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Згідно з ч.2 ст.24 Закону №1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Відповідно до ч.4 ст.24 Закону №1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Згідно з частиною 1 статті 26 Закону № 1058 особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років зокрема мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року не менше 31 року.
Таким чином, до 01.01.2004 стаж роботи підтверджується в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності Законом №1058-IV.
Так, приписами ст.56 Закону України “Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-ХІІ (далі - Закон №1788-ХІІ) визначено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Ст.62 Закону №1788-XII передбачено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється КМУ. Такий порядок затверджений постановою КМУ від 12.08.1993 №637 (далі - Порядок №637).
Відповідно до п.1, 2 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Таким чином, основним документом, який підтверджує наявний стаж роботи є трудова книжка, а інші документи приймаються до уваги виключно у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.
Згідно з п.3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Аналіз вказаних норм дає підстави для висновку, що основним документом, який підтверджує трудовий стаж позивача є його трудова книжка. При цьому, лише у разі відсутності трудової книжки або записів в ній органи пенсійного фонду мають право встановлювати трудовий стаж на підставі інших первинних документів.
Надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки як такої або необхідних записів у ній, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 20 лютого 2018 року у справі№ 234/13910/17, від 07 березня 2018 року у справі № 233/2084/17 та від 25.04.2019 у справі № 593/283/17.
Також за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які місять відомості про періоди роботи.
Отже, інші документи необхідні для підтвердження трудового стажу лише за відсутності трудової книжки або у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи.
Спірні правовідносини у даній справі виникли у зв'язку з не зарахуванням пенсійним органом періодів роботи позивача з 17.03.1994 по 26.12.1994, з 08.09.1995 по 24.09.1996 по підприємству Слов'янський райселькоммунхоз, оскільки записи про звільнення завірені печаткою неіснуючої на той час держави (УССР).
Згідно змісту трудової книжки НОМЕР_3 , Позивач в спірні періоди працював:
17 березня 1994 року призначено на посаду тракториста в Слов'янський Райселькомунгосп (наказ №212-к від 17.03.1994 року);
26 грудня січня 1994 року звільнено за власним бажанням (наказ №350-к від 17.03.1994 року);
08 вересня 1995 року призначено на посаду тракториста-машиніста в Слов'янський Райселькомунгосп (наказ №126-к від 08.09.1995 року);
24 червня 1996 року звільнено за власним бажанням (наказ №198-к від 24.06.1996 року).
Належність трудової книжки позивачу відповідачем не заперечується.
Отже, з трудової книжки позивача вбачається, що він дійсно працював в Слов'янському Райселькомунгоспі на посаді тракториста-машиніста у період з 17.03.1994 по 26.12.1994, з 08.09.1995 по 24.06.1996.
Суд зазначає, що на момент внесення записів за вказаний вище період та на даний час чинною є Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників від 29.07.1993 №58 (далі Інструкція №58), п.2.2 якої передбачено, що до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди.
Відповідно до п.2.4 зазначеної вище Інструкції №58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Наприклад, якщо робітник або службовець прийнятий на роботу 5 січня 1993 р., у графі 2 трудової книжки записується “ 05.01.1993».
Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
При дослідженні копії трудової книжки позивача серії НОМЕР_3 , судом встановлено, що в періоди роботи з 17.03.1994 по 26.12.1994, з 08.09.1995 по 24.06.1996 на підприємстві Слов'янський райселькоммунхоз записи про звільнення завірені печаткою неіснуючої на той час держави (УРСР).
Так, записи у трудовій книжці Позивача, щодо спірних періодів роботи зроблено чітко вказано всі дати наказів про прийом/звільнення на/з роботу.
Всі записи, які мають відношення до трудової діяльності працівника та вносяться до трудової книжки, можуть бути внесені вичерпним колом осіб, насамперед керівником підприємства, установи, організації в порядку, строк та спосіб, передбачений відповідним законодавством.
Самостійне внесення працівником відомостей щодо своєї трудової діяльності, а також внесення виправлень у разі неправильного або неточного запису не передбачено.
Таким чином, позивач, як особа на яку не покладено обов'язку щодо організації ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок не може нести відповідальність за неправильність, неточність або неповноту внесених до його трудової книжки відомостей, а тому невірне заповнення трудової книжки не може бути підставою для прийняття органом Пенсійного фонду України рішення про відмову у призначенні пенсії та не зарахування страхового стражу, результатом чого стало обмеження належного соціального захисту громадянина.
Пунктами 2.27, 4.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженого спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення № 58 від 29 липня 1993 року, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України № 17 серпня 1993 року за № 110, передбачено, що запис про звільнення у трудовій книжці працівника провадиться з додержанням таких правил: у графі 1 ставиться порядковий номер запису; у графі 2 дата звільнення; у графі 3 причина звільнення; у графі 4 зазначається на підставі чого внесено запис, наказ (розпорядження), його дата і номер. У разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 року №301 "Про трудові книжки працівників" відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, а тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Враховуючи викладене вище, суд вважає, що недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а відтак, не повинно впливати на її особисті права. Такий висновок суду узгоджується з правою позицією, висловленою Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 по справі №677/277/17 (провадження №К/9901/1298/17).
Крім того, Верховний Суд у постанові від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а (провадження №К/9901/2310/18) висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Більше того, у постанові від 19.12.2019 у справі №307/541/17 Верховний Суд звертає увагу, що однією з підстав для призначення пенсії за віком є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Управління ПФУ не врахувало, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Щодо вказаних доводів відповідача про неможливість зарахування до стажу вказаних періодів роботи, оскільки запис про звільнення скріплено печаткою УРСР, тобто держави, яка припинила своє існування, слід зазначити наступне.
18 жовтня 1993 року наказом МВС №643 було затверджено Інструкцію про порядок видачі дозволів на оформлення замовлень на виготовлення печаток і штампів.
Відповідно до пунктів 3-5 Інструкції про порядок видачі дозволів на оформлення замовлень на виготовлення печаток і штампів, опис печаток і штампів складається з зображення Державного герба, напису “Україна», назви міністерства чи іншого центрального орану виконавчої влади, підприємства, установи і організації.
Однак, суд вважає, що запис про звільнення, який скріплено печаткою УРСР, тобто Державою, яка припинила своє існування 24 серпня 1991 року, не може впливати на права та законні інтереси позивача, оскільки положення Інструкції про порядок видачі дозволів на виготовлення печаток і штампів, затвердженої наказом МВС від 18 жовтня 1993 № 643, не містять вказівок про не чинність фактично існуючих печаток та штампів та про обов'язок їх заміни.
Та обставина, що підприємство не замінило свою печатку новою після припинення УРСР, не може підтверджувати те, що документи та дані, які засвідчені нею, неправдиві.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07 лютого 2018 року у справі № 275/615/17(К/9901/768/17).
Також, Верховним Судом у постанові від 06 березня 2018 року у справі №754/14898/15 вказано на необґрунтованість доводів відповідача щодо відсутності підстав для врахування до загального стажу періоду роботи, звільнення з якої завірено печаткою держави, яка станом на 24 серпня 1991 року припинила своє існування.
Враховуючи викладене вище, суд приходить до висновку про необгрунтованість доводів відповідача про те, що оскільки запис про звільнення скріплений печаткою УРСР, тобто Держави, яка припинила своє існування 24 серпня 1991 року, а тому не має підстав для врахування відповідного стажу.
В свою чергу робота позивача в спірний період підтверджується матеріалами справи, а отже такий період має бути врахований до загального стажу, оскільки визначальним в даному випадку є сам факт зайнятості позивача, який підтверджений документально.
Враховуючи вищезазначене, суд першої інстанції дійшов висновку, що відмова відповідача зарахувати позивачу до страхового стажу період роботи з 17.03.1994 по 26.12.1994, з 08.09.1995 по 24.06.1996 на посаді тракториста-машиніста, є протиправною.
Щодо зарахування періоду роботи позивача з 25.06.1996 по 24.09.1996 до його страхового стажу, суд зазначає, що у вказаний період згідно записів в трудовій книжці позивач взагалі не здійснював трудової діяльності, а том відсутні підстави для зарахування вказаного періоду до страхового стажу Позивача.
З урахуванням встановлених обставин справи, наведених норм чинного законодавства України та правових висновків Верховного Суду, виходячи із наданих ч.2 ст.245 КАС України повноважень, суд першої інстанції у даній справі дійшов висновку, що належним способом захисту прав позивача є прийняття судом рішення про визнання протиправним та скасування рішення відповідача від 17.01.2024 року №№056750008672 щодо відмови позивачу в призначенні пенсії за віком та зобов'язання відповідача 2 повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії від 14.01.2024 року зарахувавши до його страхового стажу періоди роботи з 17.03.1994 по 26.12.1994 року на посаді тракториста, з 08.09.1995 по 24.06.1996 року на посаді тракториста - машиніста.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про часткове задоволення позову.
Колегія суддів звертає увагу, що оскаржуване рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог позивачем не оскаржується, а тому судом апеляційної інстанції не переглядається.
Статтею 316 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Ураховуючи наведене, колегія суддів не знаходить правових підстав для задоволення апеляційної скарги і відповідно для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, правові висновки суду першої інстанції скаржником не спростовані.
Керуючись 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 07 серпня 2024 року у справі № 200/3620/24 - залишити без задоволення.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 07 серпня 2024 року у справі № 200/3620/24 - залишити без змін.
Повне судове рішення складено 06 лютого 2025 року.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя А.А. Блохін
Судді Т.Г. Гаврищук
І.В. Сіваченко