06 лютого 2025 року справа №200/599/24
м. Дніпро
Перший апеляційний адміністративний суд у складі суддів: Гайдара А.В., Блохіна А.А., Казначеєва Е.Г., розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 04 квітня 2024 року (головуючий суддя І інстанції - Аканов О.О.), складене у повному обсязі 04 квітня 2024 року, у справі № 200/599/24 за позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Донецькій області про визнання протиправною бездіяльності щодо несписання безнадійного податкового боргу по орендній платі з фізичних осіб в сумі 98475,13 грн., який виник у платника податків - фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 );
зобов'язання списати безнадійний податковий борг по орендній платі з фізичних осіб в сумі 98475,13 грн., який виник у платника податків - фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) із виключенням із інтегрованої картки платника податків відомостей про такий податковий борг,-
До Донецького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Донецькій області, в якій просить:
визнання протиправною бездіяльності щодо несписання безнадійного податкового боргу по орендній платі з фізичних осіб в сумі 98475,13 грн., який виник у платника податків - фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 );
зобов'язання списати безнадійний податковий борг по орендній платі з фізичних осіб в сумі 98475,13 грн., який виник у платника податків - фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) із виключенням із інтегрованої картки платника податків відомостей про такий податковий борг
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 04 квітня 2024 року у позовні вимоги задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Державної податкової служби у Донецькій області щодо несписання безнадійного податкового боргу по орендній платі з фізичних осіб в сумі 98475,13 грн., який виник у платника податків - фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 .
Зобов'язано Головне управління Державної податкової служби у Донецькій області списати безнадійний податковий борг по орендній платі з фізичних осіб в сумі 98475,13 грн., який виник у платника податків - фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 .
В іншій частині позову - відмовлено.
Не погодившись із судовим рішенням, Головне управління ДПС у Донецькій області подало апеляційну скаргу в якій просило суд скасувати постанову Донецького окружного адміністративного суду від 04 квітня 2024 року у справі № 200/599/24, прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволені позовних вимог у повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що за позивачем згідно з даними ІКС ДПС обліковується податковий борг на загальну суму 98475,13 грн. з орендної плати з фізичних осіб. Позивачем самостійно обчислені та подані податкові декларації з плати за землю. Внаслідок не сплати самостійно задекларованих сум позивачем, утворилась вказана заборгованість.
Враховуючи наявну інформацію в ІКС ДПС щодо даних позивача та відповідно до приписів підпункту 38.2 пункту 38 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України, вважають, що у податкового органу наразі відсутні правові підстави щодо списання заборгованості, що обліковується за позивачем.
Апелянт вважає, що позивачем пропущений строк звернення до суду, та заява підлягає залишенню без розгляду.
Сторони в судове засідання не викликались, про дату та місце розгляду справи повідомлявся судом належним чином.
Апеляційним судом витребувано у Донецького окружного адміністративного суду справу, однак справа в паперовому вигляді судом не надана.
Відтак, апеляційний суд вважає за можливе здійснити апеляційний перегляд за документами, наявними в підсистемі «Електронний суд».
Суд апеляційної інстанції, заслухав доповідь судді-доповідача, перевірив матеріали справи і обговорив доводи апеляційних скарг, перевірив юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідив правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, встановив наступне.
02 листопада 2012 року між Макіївської міською радою та фізичною-особою підприємцем ОСОБА_1 укладено договір оренди земельної ділянки, яка знаходиться на території Макіївської міської ради по АДРЕСА_1 , загальною площею 0,3393 га, строком на п'ять років.
Згідно акту приймання-передачі від 22 листопада 2012 року орендодавець Макіївська міська рада надає, а орендар приймає в строкове користування земельну ділянку загальною площею 0,3393 га несільськогосподарського призначення (кадастровий номер 1413500000:04:007:0604) - за рахунок земель промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення для функціонування складу будівельних матеріалів з побутовими та допоміжними будівлями та спорудами, яка знаходиться на території Макіївської міської ради по АДРЕСА_1 .
Згідно з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки 18111612 від 11.10.2012 власником (користувачем) вказаної земельної ділянки є ФОП ОСОБА_1 .
Згідно розрахунку розміру орендної плати за земельну ділянку від 02.11.2012, річний розмір орендної плати складає 66716,96 грн., щомісячний розмір орендної плати - 5559,75 грн.
Позивачем до позову додано скріншот електронного кабінету платника, з якого вбачається наявність заборгованості у сумі 98475,13 грн.
Позивачем подано до Макіївської об'єднаної ДПІ (Гірницьке відділення) податкову декларацію з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної комунальної власності за 2014 та 2015 роки.
Відповідачем до відзиву на повну заяву додано розрахунок заборгованості станом на 13.02.2024, відповідно до якого за позивачем рахується залишок боргу в розмірі 98475,13 грн.
Вважаючи протиправними дії відповідача, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Частково задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що відповідач самостійно не списав податковий борг стосовно якого минув строк давності у 1095 днів.
Суд апеляційної інстанції, погоджує висновки суду першої інстанції з наступних підстав.
Відповідно до пп. 14.1.136 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (далі у розділі - орендна плата).
Пунктом 288.7 ст. 288 Кодексу визначено, що податковий період, порядок обчислення орендної плати, строк сплати та порядок її зарахування до бюджетів застосовується відповідно до вимог статей 285-287 цього розділу.
Відповідно до ст. 285 Кодексу базовим податковим (звітним) періодом для плати за землю є календарний рік. Базовий податковий (звітний) рік починається 1 січня і закінчується 31 грудня того ж року (для новостворених підприємств та організацій, а також у зв'язку із набуттям права власності та/або користування на нові земельні ділянки може бути меншим 12 місяців).
Згідно з п.п. 286.2 та 286.3 ст. 286 Кодексу, яка визначає порядок обчислення плати за землю, визначено, що платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму податку щороку станом на 1 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подають відповідному контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов'язку подання щомісячних декларацій. При поданні першої декларації (фактичного початку діяльності як платника плати за землю) разом з нею подається довідка (витяг) про розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки, а надалі така довідка подається у разі затвердження нової нормативної грошової оцінки землі.
Платник плати за землю має право подавати щомісяця звітну податкову декларацію, що звільняє його від обов'язку подання податкової декларації не пізніше 20 лютого поточного року, протягом 20 календарних днів місяця, що настає за звітним.
Відповідно до п. 287.3 ст. 287 Кодексу податкове зобов'язання щодо плати за землю, визначене у податковій декларації на поточний рік, сплачується рівними частками власниками та землекористувачами земельних ділянок за місцезнаходженням земельної ділянки за податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця.
Отже, Податковим кодексом України визначено право платника податків (за його вибором) подавати декларацію з плати за землю у встановлений строк один раз за весь рік або подавати таку декларацію щомісячно та обов'язок платника податків щомісячно сплачувати плату за землю.
Пунктом 38 підрозд. 10 розд. XX Податкового кодексу України установлено, що тимчасово, на період проведення антитерористичної операції та/або здійснення заходів із забезпечення проведення операції Об'єднаних сил (ООС), для платників податків, які станом на 14 квітня 2014 року мали місцезнаходження (місце проживання) на тимчасово окупованій території, що визнана такою відповідно до Постанови Верховної Ради України "Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями", або в населених пунктах на лінії зіткнення, та/або платників податків, які мають об'єкти оподаткування місцевими податками, зборами на цих територіях, справляння податків і зборів здійснюється з урахуванням особливостей, визначених у цьому пункті. Дія цього пункту не поширюється на територію України, визнану тимчасово окупованою відповідно до Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України".
Згідно з пп. 38.2 п. 38 підрозд. 10 розд. XX Податкового кодексу України на період проведення антитерористичної операції та/або здійснення заходів із забезпечення проведення операції Об'єднаних сил (ООС) для платників податків, місцезнаходженням (місцем проживання) яких станом на 14 квітня 2014 року була тимчасово окупована територія та/або територія населених пунктів на лінії зіткнення і які станом на 1 січня 2017 року не змінили своє місцезнаходження (місце проживання) із зазначених територій на іншу територію України:
1) зупиняється нарахування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) та/або пені за несвоєчасне погашення визначених станом на 14 квітня 2014 року грошових зобов'язань;
2) зупиняється застосування норм статей 59, 60 (в частині податкових вимог), 87-101 цього Кодексу.
Відлік строку давності, визначений статтею 102 цього Кодексу, зупиняється на період, протягом якого до платників податків, зазначених у цьому підпункті, не застосовувалися заходи стягнення, передбачені статтями 59, 60, 87-101 цього Кодексу.
Норми цього підпункту не застосовуються:
з дати реєстрації зміни місця проживання фізичною особою - платником податків і переселення на іншу територію України на постійне місце проживання, місце проживання внутрішньо переміщеної особи та проведення реєстраційної дії щодо зміни місця проживання фізичної особи - підприємця;
з дати реєстрації зміни місцезнаходження юридичної особи на іншу територію України.
Відповідно до пп. 38.7 п. 38 підрозд. 10 розд. XX Податкового кодексу України не нараховується та не сплачується у період з 14 квітня 2014 року по 31 грудня року, в якому завершено проведення антитерористичної операції та/або операції Об'єднаних сил (ООС), плата за землю (земельний податок та орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності) за земельні ділянки, що розташовані на тимчасово окупованій території та перебувають у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди, фізичних або юридичних осіб.
Не нараховується та не сплачується у період з 14 квітня 2014 року по 31 грудня року, в якому завершено проведення антитерористичної операції та/або операції Об'єднаних сил (ООС), плата за землю (земельний податок та орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності) за земельні ділянки (крім земель сільськогосподарського призначення), що розташовані на території населених пунктів на лінії зіткнення та перебувають у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди, фізичних або юридичних осіб.
Згідно з п. 102.1 ст. 102 Податкового кодексу України, якою встановлені строки давності та їх застосування, контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право провести перевірку та самостійно визначити суму грошових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня (2555 дня у разі проведення перевірки контрольованої операції відповідно до статті 39 цього Кодексу), що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, визначеної пунктом 133.4 статті 133 цього Кодексу, та/або граничного строку сплати грошових зобов'язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов'язання (в тому числі від нарахованої пені), а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.
У разі подання платником податку уточнюючого розрахунку до податкової декларації контролюючий орган має право визначити суму податкових зобов'язань за такою податковою декларацією протягом 1095 днів з дня подання уточнюючого розрахунку.
Пунктом 102.4 ст. 102 Кодексу визначено, що у разі якщо грошове зобов'язання нараховане контролюючим органом до закінчення строку давності, визначеного у пункті 102.1 цієї статті, податковий борг, що виник у зв'язку з відмовою у самостійному погашенні такого грошового зобов'язання, може бути стягнутий протягом наступних 1095 календарних днів з дня виникнення податкового боргу. Якщо платіж стягується за рішенням суду, строки стягнення встановлюються до повного погашення такого платежу або визначення боргу безнадійним.
Відповідно до пп. 14.1.175 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий борг - сума узгодженого грошового зобов'язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом.
Згідно з п. 101.2 ст. 101 вказаного Кодексу під терміном "безнадійний" розуміється, зокрема податковий борг платника податків, стосовно якого минув строк давності, встановлений цим Кодексом.
Контролюючим органом протягом 1095 днів заходи щодо примусового стягнення з позивача податкового боргу в сумі 98475,13 грн. (який виник у 2014 та 2015 роках) не вживалися.
Відтак, щодо податкового боргу позивача минув строк давності, встановлений Податковим кодексом України, у зв'язку з чим він набув статусу безнадійного податкового боргу.
Списання безнадійного податкового боргу врегульовано ст. 101 Податкового кодексу України, згідно з п. 101.1 якої списанню підлягає безнадійний податковий борг, у тому числі пеня та штрафні санкції, нараховані на такий податковий борг.
Згідно з п.п. 101.5 ст. 101 Кодексу контролюючі органи щокварталу здійснюють списання безнадійного податкового боргу. Порядок такого списання встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.
Порядок списання безнадійного податкового боргу платників податків затверджений наказом Міністерства доходів і зборів України від 10.10.2013 року № 577.
Згідно з пп. 3 п. 2.1 розд. ІІ вказаного Порядку під терміном "безнадійний податковий борг" слід розуміти податковий борг платника податків, стосовно якого минув строк давності, встановлений статтею 102 глави 9 розділу II Кодексу.
Відповідно до п. 3.1 розд. ІІІ Порядку визначення сум безнадійного податкового боргу, що підлягає списанню органами доходів і зборів, здійснюється на підставі даних інформаційних систем органів доходів і зборів (далі - ІС) станом на день виникнення безнадійного податкового боргу.
Пунктом 3.2 розд. ІІІ Порядку визначено, що днем виникнення безнадійного податкового боргу вважається, зокрема, у випадку, визначеному в підпункті 3 пункту 2.1 розділу II цього Порядку, - дата прийняття рішення керівника органу доходів і зборів.
Відповідно до п. 4.3 - 4.5 розд. ІV Порядку в інших випадках, передбачених підпунктами 1, 2, 3, 5 пункту 2.1 розділу II цього Порядку, орган доходів і зборів здійснює процедури щодо проведення списання безнадійного податкового боргу відповідно до вимог пункту 4.2 цього розділу.
Структурний підрозділ органу доходів і зборів, до функцій якого належить списання безнадійного податкового боргу, здійснює таке списання щокварталу протягом двадцяти календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку, передбаченого для подання податкової декларації (розрахунку) за звітний (податковий) квартал.
Рішення про списання безнадійного податкового боргу вноситься до ІС не пізніше наступного робочого дня після підписання такого рішення.
Зі змісту Порядку списання безнадійного податкового боргу платників податків, що затверджений наказом Міністерства доходів і зборів України від 10.10.2013 року № 577, вбачається, що списання безнадійного податкового боргу, яким є податковий борг платника податків, стосовно якого минув строк давності у 1095 днів, здійснюється контролюючим органом самостійно на підставі даних автоматизованої інформаційної системи станом на день виникнення безнадійного податкового боргу.
При цьому, звернення платника податків про списання безнадійного податкового боргу є обов'язковим лише у випадку, якщо такий податковий борг виник внаслідок непереборної сили (форс-мажорних обставин) (п. 4.1 розд. ІV Порядку). В усіх інших випадках розгляд питання про списання безнадійного податкового боргу ініціюється контролюючими органами щоквартально та проводиться автоматично, без участі платника податків.
Враховуючи викладене, суд погоджується з висновками суду попередньої інстанції, щодо визначення суми податкового боргу щодо якого необхідно провести списання безнадійного податкового боргу позивача з терміном виникнення понад 1095 днів.
Аналогічного висновоку дійшов Верховний Суд у справі № 820/1549/16
Щодо посилання відповідача на порушення строку звернення до суду визначений статтею 122 КАС України, суд зазначає, що у даному випадку позивач оскаржує триваючу бездіяльність відповідача щодо не списання безнадійного податкового боргу.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.
Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Відповідно до положень ч.1 ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, оскільки суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги не містять доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції.
Керуючись статтями 250, 272, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Донецькій області - залишити без задоволення.
Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 04 квітня 2024 року у справі № 200/599/24 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 06 лютого 2025 року.
Судді А.В. Гайдар
А.А. Блохін
Е.Г. Казначеєв