06 лютого 2025 року м. Рівне №460/15157/24
Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Комшелюк Т.О., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинення певних дій,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Вінницькій області (далі - відповідач), в якому просить суд: 1) визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Вінницькій області від 29.11.2024 №17285002710 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 ; 2) зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Вінницькій області зарахувати до загального страхового та пільгового стажу ОСОБА_1 періоди його роботи на території російської федерації з 22.06.2007 по 21.06.2008, з 29.07.2008 по 22.06.2009, з 28.07.2009 по 26.06.2010, з 25.06.2010 по 01.04.2011, з 08.04.2011 по 23.02.2012, з 21.03.2012 по 01.02.2013, з 09.09.2014 по 09.12.2015, з 26.02.2016 по 12.04.2016 та призначити ОСОБА_1 з 24.11.2024 пенсію на пільгових умовах, як водію міського пасажирського транспорту (тролейбуса), відповідно до п. "з" ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року №1788-XII (з урахуванням висновків, викладених у рішенні Конституційного Суду України №1-p/2020 від 23.01.2020). В обґрунтування позовних вимог стверджує, що пропрацював більше 30 років водієм тролейбуса. 25.11.2024 позивач звернувся до територіального управління Пенсійного фонду України з заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п. "з" ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення". Однак, рішенням відповідача від 29.11.2024 позивачу відмовлено у призначенні пенсії у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу. Позивач не погоджується з такою відмовою та зазначає, що при зверненні ним дотримано всіх необхідних умов для призначення вказаного виду пенсії, що підтверджується доданими до заяви від 25.11.2024 документами. Просить суд позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Ухвалою суду від 12.12.2024 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні).
Відповідач правом на подання відзиву скористався. Зазначив, що 25.11.2024 позивач звернувся до територіального відділу ПФУ з заявою та документами про призначення дострокової пенсії за віком на пільгових умовах згідно п.8 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Згідно принципу екстериторіальності вказана заява та додані до неї документи розглядалися відповідачем. За результатами розгляду даного звернення відповідачем винесено рішення від 29.11.2024 про відмову у призначенні пенсії за віком у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу (30 років). За наведеного, просить суд у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Дослідивши подані письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд виходить з наступного.
Обставини, встановлені судом:
25.11.2024 ОСОБА_1 звернувся до територіального управління ПФУ з заявою про призначення за віком на пільгових умовах відповідно до п. "з" ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення".
Згідно принципу екстериторіальності вказана заява та додані до неї документи розглядалися Головним управлінням Пенсійного фонду України в Вінницькій області.
Рішенням відповідача №172850027120 від 29.11.2024 відмовлено у призначенні позивачу пенсії на пільгових умовах. Зазначено, що вік заявника становить 55 років. Страхових стаж - 22 роки 9 місяців 1 день. Стаж заявника, який дає право на пільгове пенсійне забезпечення - 14 років 27 днів. За доданими документами до страхового та пільгового стажу зараховано всі періоди. Висновок: відмовити в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу.
Вважаючи такі дії відповідача протиправними, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Вирішуючи даний спір та надаючи правову оцінку встановленим обставинам, суд виходить з такого.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Відповідно до статті 64 Конституції України, конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
За приписами пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058).
Частиною першою ст.9 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-ІV від 09.03.2003 (далі - Закон №1058), який набрав чинності 01.01.2004, передбачено, що за рахунок коштів Пенсійного фонду України в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності; пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Так, статтею 1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-ІV пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Частиною першою статті 4 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 (далі - Закон №1058-IV) визначено, що законодавство про пенсійне забезпечення в Україні, яке базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, цього закону, Закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відміни від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення в Україні.
Згідно з частиною 1 статті 8 Закону №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом, досягли встановленого цим Законом пенсійного віку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.
Згідно із частиною четвертою статті 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
З 01.01.2004 таким законом є, насамперед, Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», який був прийнятий на зміну положенням Закону України "Про пенсійне забезпечення".
Отже, оскільки і Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», і Закон України «Про пенсійне забезпечення» регулюють одні і ті ж правовідносини, то пріоритет у застосуванні мають норми Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» як однопредметного та рівносильного акту права, прийнятого пізніше у часі, а норми Закону України «Про пенсійне забезпечення» підлягають субсидіарному (додатковому) застосуванню у разі неурегульованості певного питання у приписах Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з урахуванням дії норм Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».
Згідно з п. «з» ч.1 ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у редакції до внесення змін Законом України від 02.03.2015 №213-VII на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, водії міського пасажирського транспорту (автобусів, тролейбусів, трамваїв) і великовагових автомобілів, зайнятих у технологічному процесі важких і шкідливих виробництв, після досягнення 55 років і при стажі роботи для чоловіків - не менше 25 років, у тому числі на зазначеній роботі не менше 12 років 6 місяців.
Відповідно до п. «з» ч.1 ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у редакції Закону України від 02.03.2015 №213-VII на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, водії міського пасажирського транспорту (автобусів, тролейбусів, трамваїв) і великовагових автомобілів, зайнятих у технологічному процесі важких і шкідливих виробництв, після досягнення 55 років і при стажі роботи для чоловіків - не менше 30 років, у тому числі на зазначеній роботі не менше 12 років 6 місяців.
01.04.2004 набув чинності Закон України від 09.07.2003р. №1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», але норми вказаного акту права не змінювали правил призначення пенсій у порядку п. "з" ч.1 ст.13 Закону України "Про пенсійне забезпечення".
Отже, і після набуття чинності нормами Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (тобто після 01.01.2004) правила призначення пенсій за спеціальний стаж роботи водієм міського пасажирського транспорту (автобусів, тролейбусів, трамваїв) визначався п. «з» ч.1 ст.13 Закону України від 05.11.1991р. №1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення».
Такий стан правового регулювання існував до календарної дати набрання чинності нормами Закону України від 03.10.2017р. №2148-VIII (11.10.2017), яким текст Закону України від 09.07.2003 №1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» був доповнений, зокрема, ст.114.
Згідно з п.8 ч.2 ст.114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» водіям міського пасажирського транспорту (автобусів, тролейбусів, трамваїв) і великовагових автомобілів, зайнятим у технологічному процесі важких і шкідливих виробництв, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу для чоловіків - не менше 30 років, у тому числі на зазначеній роботі не менше 12 років 6 місяців.
Норми п. «з» ч.1 ст.13 Закону України від 05.11.1991 №1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» та п.8 ч.2 ст.114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» мали уніфікований зміст в частині цензів призначення пенсії водіям міського пасажирського транспорту (автобусів, тролейбусів, трамваїв) до моменту прийняття рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020 у справі №1-5/2018(746/5), яким була повернута чинність п. «з» ч.1 ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у редакції до внесення змін Законом України від 02.03.2015 №213-VII, де указано, що ценз загального страхового стажу складає для чоловіків - 25 років, у тому числі на зазначеній роботі не менше 12 років 6 місяців.
Згідно з частиною другою статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.
Так, в рішенні Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 по справі «Щокін проти України» (Shchokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та 37943/06) та рішенні Європейського суду з прав людини від 07.07.2011 по справі «Серков проти України» (Serkov v. Ukraine, заява № 39766/05), вказано, що національне законодавства не було чітким та узгодженим та не відповідало вимозі «якості» закону і не забезпечувало адекватного захисту осіб від свавільного втручання у права заявника; національними органами не було дотримано вимоги законодавства щодо застосування підходу, який був би найбільш сприятливим для заявника, коли в його справі національне законодавство припускало неоднозначне трактування; в разі коли національне законодавство припустило неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов'язків осіб, національні органи зобов'язані застосувати найбільш сприятливий для осіб підхід. Тобто вирішення колізій у законодавстві завжди тлумачиться на користь особи.
Таким чином, на переконання суду, перевагу слід віддати саме тому закону, який у застосуванні найбільш сприятливий для позивача, а саме, така обов'язкова умова для призначення пенсії на пільгових умовах, як необхідний вік та стаж роботи, має застосовуватися в порядку, визначеному Рішенням Конституційного Суду № 1-р/2020 від 23.01.2020, та виходячи з принципу правої визначеності як складового елементу верховенства права, гарантованого статті 8 Конституції України.
Таке застосування судом вказаних вище норм права усуває колізію в їх застосуванні, у спосіб застосування тієї норми, яка створює більш сприятливі умови для реалізації права особи на пенсійне забезпечення, та забезпечує у спірних правовідносинах правову визначеність.
Суд дійшов висновку, що в даних правовідносинах слід застосовувати норму пункту «з» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у редакції до набрання чинності Законом України від 02.03.2015 №213-VIII (на підставі рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020).
Щодо не зарахування до страхового та пільгового стажу періоди роботи в російській федерації з 22.06.2007 по 21.06.2008, з 29.07.2008 по 22.06.2009, з 28.07.2009 по 26.06.2010, з 25.06.2010 по 01.04.2011, з 08.04.2011 по 23.02.2012, з 21.03.2012 по 01.02.2013, з 09.09.2014 по 09.12.2015, з 26.02.2016 по 12.04.2016 суд зазначає наступне.
Основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України (стаття 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення»).
Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (надалі - Порядок № 637).
Пунктом 1 Порядку № 637 передбачено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Таким чином, нормами вказаного Порядку чітко визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. І лише за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, які містять відомості про періоди роботи.
Так, згідно трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 (дата заповнення - 03.07.2002) позивач з 22.06.2007 по 21.06.2008, з 29.07.2008 по 22.06.2009, з 28.07.2009 по 23.06.2010, з 25.06.2010 по 01.04.2011, з 08.04.2011 по 23.02.2012, з 21.03.2012 по 01.02.2013 водієм тролейбуса у філіалі Філевського автобусно-тролейбусного парку ГУП «Мосгортранс».
Трудовою книжкою позивача серії НОМЕР_2 (дата заповнення - 09 вересня 2014 року) підтверджується, що ОСОБА_1 в період з 09.09.2014 по 09.12.2015, з 26.02.2016 по 12.04.2016 працював водієм тролейбуса в муніципальному казенному підприємстві «Тулгорелектротранс»
Вказані записи є чіткими, послідовними, не містять виправлень, спосіб внесення записів у трудову книжку позивача за період його трудової діяльності не дає підстав вважати суду, що мали місце будь-які неправомірні дії з метою штучного (безпідставного) формування стажу позивача.
Відповідно до ч.2 ст.4 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.
У відповідності до ст.19 Закону України «Про міжнародні договори України» чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства.
Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.
13.03.1992 між країнами СНД укладено Угоду про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення. У преамбулі зазначено, що Уряди держав учасниць уклали цю Угоду: «виходячи з необхідності захисту прав громадян у галузі пенсійного забезпечення, усвідомлюючи, що кожна держава - учасниця Співдружності повинна нести безпосередню відповідальність за пенсійне забезпечення своїх громадян, визнаючи, що держави - учасниці Співдружності мають зобов'язання щодо непрацездатних осіб, які отримали право на пенсійне забезпечення на їхній території або на території інших республік за період їх входження до складу СРСР і реалізують це право на території держав - учасниць Угоди, визнаючи необхідність неухильного дотримання зобов'язань за міжнародними угодами, укладеними СРСР з питань пенсійного забезпечення».
Відповідно до вимог статті 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць даної угоди та членів їх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.
Статтею 6 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення встановлено, що призначення пенсій громадянам держав-учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.
Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав-учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.
Обчислення пенсій проводиться з заробітку (доходу) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу.
У разі, якщо в державах - учасницях Угоди запроваджена національна валюта, розмір заробітку (доходу) визначається виходячи з офіційно встановленого курсу на момент призначення пенсії.
Згідно абзацу 2, 3 статті 6 Угоди між Урядом України і Урядом російської федерації «Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і росії, які працюють за межами кордонів своїх країн» від 14.01.1993, трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв'язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.
Отже, наведені положення вказаних Угод передбачають, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди враховується при встановленні права на пенсію і її обчисленні. При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалася трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.
Постановою Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 №1328 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійною забезпечення» (надалі Постанова №1328) постановлено про вихід з Угоди про гарантії прав громадян-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13.03.1992 у місті Москві.
Листом Міністерства закордонних справ України від 29.12.2022 №72/14-612-108210 повідомлено Міністерство юстиції України, що відповідно до пункту 11 Порядку ведення Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів та користування ним, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.04.2001 №376 (із змінами), після письмового повідомлення Виконавчого комітету Співдружності Незалежних Держав про рішення української сторони вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13.03.1992 в м. Москва, зазначений міжнародний договір України припинить свою дію для України 19.06.2023.
Міністерство юстиції України у повідомленні від 10.01.2023, яке опубліковано у Офіційному віснику України від 10.01.2023, підтвердило припинення Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 для України 19.06.2023.
З огляду на визначені наслідки припинення дії міжнародного договору України необхідно дійти висновку, що денонсація Угоди від 13.03.1992 означає, що вказана Угода припинила породження зобов'язань для сторін у майбутньому, але не впливає на права, зобов'язання або юридичне становище учасників цієї Угоди, які виникли в результаті її виконання, - вони зберігаються і після припинення вказаної Угоди.
Суд наголошує на тому, що закон не має зворотної дії в часі. До того ж не зарахування стажу роботи чи розмірів заробітної плати в період чинності міжнародної угоди, осіб які працювали за межами України, у зв'язку з денонсацією угоди щодо пенсійного забезпечення з державами, - є неприпустимим та порушує конституційні принципи. Так, працюючи за межами України, особа мала легітимні очікування щодо її пенсійного забезпечення.
За наявності чинних у період роботи особи положень Угоди, що передбачали відповідне право, така особа не може нести негативні наслідки у вигляді відмови у зарахуванні спірного періоди роботи до страхового стажу.
Як зазначено у правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 19.06.2018 у справі №820/5348/17, розпочатий процес реалізації права, за загальним правилом, повинен бути завершений за чинним на момент початку такого процесу закону (крім випадків, якщо у самому законі не визначений інший порядок), що узгоджується з принципом правої визначеності.
Отже, до набрання чинності Постановою №1328, Україна як держава-учасниця Угоди виконує зобов'язання, взяті згідно із Угодою, в тому числі щодо страхового стажу, отриманого громадянами до підписання Угоди.
Варто зауважити, що відповідно до частини 1 статті 70 Віденської конвенції про право міжнародних договорів, якщо договором не передбачається інше або якщо учасники не погодились про інше, припинення договору відповідно до його положень або відповідно до Конвенції звільняє учасників договору від усякого зобов'язання виконувати договір у майбутньому та не впливає на права, зобов'язання або юридичне становище учасників, які виникли в результаті виконання договору до його припинення.
При цьому, відповідно до ч.2 ст.13 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.
Відтак, Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 підлягає застосуванню при зарахуванні спірного стажу роботи позивача в російській федерації, оскільки вказана Угода була чинною на момент набуття стажу.
Таким чином періоди роботи позивача з 22.06.2007 по 21.06.2008, з 29.07.2008 по 22.06.2009, з 28.07.2009 по 23.06.2010, з 25.06.2010 по 01.04.2011, з 08.04.2011 по 23.02.2012, з 21.03.2012 по 01.02.2013, з 09.09.2014 по 09.12.2015, з 26.02.2016 по 12.04.2016 підлягають зарахуванню як до страхового стажу, так і до пільгового, який дає право на призначення пенсії як водієві тролейбусу відповідно до п. "з" ч.1 ст.13 Закону України "Про пенсійне забезпечення".
Поряд з цим варто зауважити, що період роботи з 24.06.2010 по 26.06.2010 зарахуванню ні до страхового, ні до пільгового стажу позивача не підлягає, оскільки в даний період останній не працював.
Зі змісту спірного рішення відповідача від 29.11.2024 слідує, що позивачу відмовлено у призначенні пенсії у зв'язку відсутністю необхідного страхового стажу (30 років). Відповідач не заперечує наявність у позивача 22 років 9 місяці 1 дня страхового стажу.
За наслідками розгляду справи по суті, суд дійшов висновку, що пенсійним органом до стажу (страхового та пільгового) позивача протиправно не зараховано періоди роботи позивача з 22.06.2007 по 21.06.2008, з 29.07.2008 по 22.06.2009, з 28.07.2009 по 23.06.2010, з 25.06.2010 по 01.04.2011, з 08.04.2011 по 23.02.2012, з 21.03.2012 по 01.02.2013, з 09.09.2014 по 09.12.2015, з 26.02.2016 по 12.04.2016, які підлягають зарахуванню.
Також судом встановлено, що пенсійний орган вирішуючи питання про призначення пенсії позивачу протиправно застосував вимоги п. 8 ч.2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» замість п. "з" ч.1 ст.13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" у редакції до внесення змін Законом України від 02.03.2015 №213-VII (з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020р. №1-р/2020 у справі №1-5/2018(746/5)), який передбачає, що на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, водії міського пасажирського транспорту (автобусів, тролейбусів, трамваїв) і великовагових автомобілів, зайнятих у технологічному процесі важких і шкідливих виробництв, після досягнення 55 років і при стажі роботи для чоловіків - не менше 25 років, у тому числі на зазначеній роботі не менше 12 років 6 місяців.
Спірне рішення відповідача від 29.11.2024 прийняте з підстав відсутності у позивача необхідного страхового стажу, що спростовується вищевикладеним.
Таким чином, оскільки страховий стаж позивача становить більше 25 років (з урахуванням спірних періодів), то рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Вінницькій області №172850027120 від 29.11.2024 є протиправним та підлягає скасуванню.
За наслідками розгляду справи по суті, судом встановлено, що позивачем при зверненні до пенсійного органу з заявою про призначення пенсії від 24.11.2024 дотримано всіх необхідних умов для призначення пенсії (з урахуванням спірних періодів трудової діяльності, що підлягають зарахуванню).
Таким чином, суд вважає, що належним та ефективним способом відновлення порушеного права позивача на пенсійне забезпечення є зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Вінницькій області призначити позивачу пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до п. "з" статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» із врахування рішення Конституційного Суду України №1-2/2020 від 23.01.2020 року.
Суд зазначає, що у цій справі повноваження відповідачів не є дискреційними, оскільки у даному випадку є лише один правомірний і законно-обґрунтований варіант поведінки суб'єктів владних повноважень - призначити позивачу пенсію.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.45 Закону №1058-IV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Як встановлено судом, позивачу виповнилося 55 років 23.11.2024, а із заявою про призначення пенсії він звернувся 24.11.2024, тобто не пізніше трьох місяців з дня досягнення ним пенсійного віку.
З огляду на викладене, пенсія позивачу має бути призначена з 24.11.2024.
При цьому, залишаючи без оцінки окремі аргументи учасників справи, суд виходить з того, що оцінка таких обставин не має вирішального значення для правильного вирішення спору по суті.
Частиною першою статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до частини першої статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частинами першою, другою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідач як суб'єкт владних повноважень в ході розгляду справи частково довів правомірність своєї поведінки в спірних правовідносинах.
Натомість, доводи та аргументи позивача, якими він обґрунтовував позовні вимоги, знайшли часткове підтвердження за наслідками розгляду справи по суті, а тому позовну заяву належить задовольнити частково.
За правилами частини третьої статті 139 КАС України, відповідно до частини третьої статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
З огляду на вказане, сума судового збору в розмірі 605,60грн, сплачена відповідно до квитанції від 09.12.2024 №0.0.4052528829.1, оригінал якої знаходиться в матеріалах справи, підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача пропорційно до задоволених вимог.
Керуючись статтями 241-246, 255, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позовну заяву задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Вінницькій області від 29.11.2024 №17285002710 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Вінницькій області зарахувати до страхового та пільгового стажу ОСОБА_1 періоди його роботи на території російської федерації з 22.06.2007 по 21.06.2008, з 29.07.2008 по 22.06.2009, з 28.07.2009 по 23.06.2010, з 25.06.2010 по 01.04.2011, з 08.04.2011 по 23.02.2012, з 21.03.2012 по 01.02.2013, з 09.09.2014 по 09.12.2015, з 26.02.2016 по 12.04.2016 та призначити ОСОБА_1 з 24.11.2024 пенсію на пільгових умовах, як водію міського пасажирського транспорту (тролейбуса), відповідно до п. "з" ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05 листопада 1991 року №1788-XII (з урахуванням висновків, викладених у рішенні Конституційного Суду України №1-p/2020 від 23.01.2020).
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Вінницькій області судовий збір у сумі 605,60грн (шістсот п'ять гривень, 60 коп).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повний текст рішення складений 06 лютого 2025 року
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_3 )
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (вул. Зодчих, буд.22, м. Вінниця, Вінницька обл., 21005, ЄДРПОУ/РНОКПП 13322403)
Суддя Т.О. Комшелюк