05 лютого 2025 року справа №320/6325/24
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Василенко Г.Ю., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Головного управління ДПС у м.Києві до ОСОБА_1 про стягнення податкового боргу,
До Київського окружного адміністративного суду звернулось Головне управління ДПС у м.Києві з позовом до ОСОБА_1 про стягнення податкового боргу у сумі 976 169,71 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідно до інтегрованої картки платника податків у відповідача наявний податковий борг на суму 976169,71 грн., який виник внаслідок несплати відповідачем узгодженої суми грошового зобов'язання по земельному податку з фізичних осіб.
Несплата у добровільному порядку відповідачем суми податкового боргу стала підставою для звернення до суду з даним позовом.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду відкрито провадження у справі та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.
Відповідач правом на надання відзиву на позовну заяву не скористався.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) перебуває на обліку в органах Державної податкової служби України.
Звертаючись до суду з позовом у цій справі, контролюючий орган зазначає, що відповідачем не було своєчасно та у повному обсязі сплачено до бюджету земельний податок з фізичних осіб, що призвело до утворення заборгованості на загальну суму 976 169,71 грн., яка підлягає примусовому стягненню.
З цього приводу суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Підпункт 14.1.39 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України) встановлює, що грошове зобов'язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету або на єдиний рахунок як податкове зобов'язання та/або інше зобов'язання, контроль за сплатою якого покладено на контролюючі органи, та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності та пеня.
Відповідно до підпункту 14.1.156 пункту 14.1 статті 14 ПК України податкове зобов'язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету або на єдиний рахунок як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк), та/або сума коштів, сформована за рахунок податкових пільг, що були використані платником податків не за цільовим призначенням чи з порушенням порядку їх надання, встановленим цим Кодексом та/або Митним кодексом України.
Згідно з підпунктом 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий борг - сума узгодженого грошового зобов'язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом.
Згідно з пунктом 38.1 статті 38 ПК України виконанням податкового обов'язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов'язань у встановлений податковим законодавством строк.
Згідно з положеннями статті 54 ПК України крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов'язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов'язання та/або пені вважається узгодженою.
Контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, або зменшення суми податку на доходи фізичних осіб, задекларовану до повернення з бюджету у зв'язку із використанням платником податку права на податкову знижку, якщо:
- платник податків не подає в установлені строки податкову (митну) декларацію, а при здійсненні заходів податкового контролю встановлено факти здійснення платником податків діяльності, що призвела до виникнення об'єктів оподаткування, наявності показників, які підлягають декларуванню, відповідно до вимог цього Кодексу та наявності діючих (у тому числі призупинених) ліцензій на право здійснення діяльності з підакцизною продукцією, яка підлягає ліцензуванню згідно із законодавством;
- дані перевірок результатів діяльності платника податків, крім електронної перевірки, свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань та/або іншого зобов'язання, контроль за сплатою якого покладено на контролюючі органи, суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, або завищення суми податку на доходи фізичних осіб, що підлягає поверненню з бюджету у зв'язку із використанням платником податку права на податкову знижку, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках;
- згідно з податковим та іншим законодавством особою, відповідальною за нарахування сум податкових зобов'язань з окремого податку або збору та/або іншого зобов'язання, контроль за сплатою якого покладено на контролюючі органи, застосування штрафних (фінансових) санкцій та нарахування пені, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, є контролюючий орган;
- дані перевірок щодо утримання податків у джерела виплати, в тому числі податкового агента, свідчать про порушення правил нарахування, утримання та сплати до відповідних бюджетів податків і зборів, передбачених цим Кодексом, у тому числі податку на доходи фізичних осіб таким податковим агентом;
- результати митного контролю, отримані після закінчення процедури митного оформлення та випуску товарів, свідчать про заниження або завищення податкових зобов'язань, визначених платником податків у митних деклараціях.
Якщо згідно з нормами цієї статті сума грошового зобов'язання розраховується контролюючим органом, платник податків не несе відповідальності за своєчасність, достовірність і повноту нарахування такої суми, проте несе відповідальність за своєчасне та повне погашення нарахованого узгодженого грошового зобов'язання і має право оскаржити зазначену суму в порядку, встановленому цим Кодексом.
Згідно з пунктом 57.1 статті 57 ПК України платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Пунктом 57.3 статті 57 ПК України передбачено, що у разі визначення грошового зобов'язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1 - 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов'язаний сплатити нараховану суму грошового зобов'язання протягом 10 робочих днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу.
У разі оскарження рішення контролюючого органу про нараховану суму грошового зобов'язання платник податків зобов'язаний самостійно погасити узгоджену суму, а також пеню та штрафні санкції за їх наявності протягом 10 робочих днів, наступних за днем такого узгодження.
Пунктом 56.1 статті 56 ПК України визначено, що рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку.
Судом встановлено, що податковий борг ОСОБА_1 виник на підставі податкового повідомлення-рішення від 28.04.2015 № 623-17, згідно з яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання із земельного податку з фізичних осіб у розмірі 593555,18 грн.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 18.12.2015, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 23.02.2016, у справі № 826/25591/15 адміністративного позов ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправним та нечинним з моменту прийняття податкового повідомлення-рішення - задоволено, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління ДФС у м. Києві від 28 квітня 2015 року № 623-17.
Постановою Верховного Суду від 15.01.2019 у справі № 826/25591/15 касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління ДФС у м. Києві задоволено, постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 18.12.2015 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23.02.2016 у справі№ 826/25591/15 скасовано, ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Таким чином, з 15.01.2019 грошове зобов'язання на суму 593555,18 грн., визначене податковим повідомленням-рішенням від 28.04.2015 № 623-17, набуло статусу узгодженого, а у платника податків виник обов'язок самостійно погасити узгоджену суму, а також штрафні санкції за їх наявності, протягом 10 календарних днів, наступних за днем такого узгодження.
Разом з тим, відповідно до детального розрахунку податкового боргу по ОСОБА_1 , наявного в матеріалах справ, вказаний борг виник внаслідок несплати земельного податку з фізичних осіб у розмірі 544857,38 грн згідно з податковим повідомленням-рішенням форми Ф №1913/26-15-33-13-13.
Суд зазначає, що позивачем долучено до матеріалів справи копію податкового повідомлення- рішення від 28.04.2015 № 623-17 на суму 593555,18 грн, грошове зобов'язання в якому набуло статусу узгодженого після касаційного оскардження, та докази його направлення на адресу позивача.
Проте, оскільки у наданому позивачем детальному розрахунку податкове повідомлення-рішення від 28.04.2015 № 623-17 на суму 593555,18 грн не зазначене, а жодних інших доказів чи пояснень стосовно нарахування відповідачу суми податкового боргу у розмірі 544857,38 грн згідно з податковим повідомленням-рішенням форми Ф №1913/26-15-33-13-13, яка є предметом позову в межах заявлених позовних вимог, позивачем не надано, суд дійшов висновку, що позивачем не підтверджено заявлену до стягнення суму податкового боргу у загальному розмірі 976169,71 грн., з яких: 544857,38 грн - за основним платежем; 431312,33 грн - пеня.
Матеріали справи містять також копію корінця податкової вимоги від 11.02.2020 №9060-10, виставлену ОСОБА_1 , відповідно до якої станом на 10.02.2020 сума боргу становить 976169,71 грн., у тому числі за основним платежем 544857,38 грн та пенею 431312,33 грн, а також докази її направлення на адресу відповідача.
Разом з тим, зважаючи на невідповідність заявлених у межах даного позову сум податкового боргу із земельного податку з фізичних осіб та не підтвердження його походження, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підтверджуються документально та нормативно, що, відповідно, є підставою для відмови у задоволенні позову.
За приписами частини другої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до пункту 30 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані.
Згідно з пунктом 29 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Відповідно до пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Згідно з ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до вимог статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Тобто, ці норми одночасно покладають обов'язок на сторін доводити суду обґрунтованість своїх тверджень або заперечень.
З огляду на зазначене, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що у задоволенні адміністративного позову слід відмовити.
Підстави для вирішення судом питання про розподіл між сторонами судових витрат у відповідності до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України відсутні.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242 - 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні адміністративного позову відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Василенко Г.Ю.