29 січня 2025 року справа №320/16696/21
Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Лиска І.Г., розглянувши у м. Києві в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області, в якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 №104550003461 від 18 листопада 2021 року;
- зобов?язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати у загальний стаж ОСОБА_1 , період роботи із 01 січня 1991 року по 27 лютого 1992 року в колгоспі ім.. Ярового с. Боярка Лисянського району Черкаської області та призначити пенсію відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» починаючи із 12 листопада 2021 року.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що має право на призначення пільгової пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", оскільки дотримано усі необхідні умови для призначення такої пенсії. Вважає, що відмова відповідача у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах зі зменшенням пенсійного віку є необґрунтованою.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання.
Відповідач подав відзив, у якому заперечив проти задоволення позовних вимог.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
ОСОБА_1 , 12.11.2021 року звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України з заявою та доданими до неї документами на призначення пенсії із зменшенням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи від 28.02.1991 року №796-ХІІ.
За результатами опрацювання заяви за принципом екстериторіальності, 18.11.2021 року Головним управлінням ПФУ в Дніпропетровській області прийнято рішення №104550003461, яким позивачу відмовлено у призначенні пенсії. Так, у рішенні зазначено, що за наданими документами страховий стаж складає 21 рік 10 місяців 9 днів. До страхового стажу не зарахований період роботи в колгоспі з 01.01.1991 року по 27.02.1992 року, оскільки надані довідки про фактично відпрацьований час (вихододні) від 26.07.2021 №220 га від 14.04.1990 №52 К містять розбіжності за 1991 - 1992 рр.
Не погоджуючись із таким рішенням відповідача, позивач звернувся до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Згідно із положеннями частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій встановлені Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 року № 1058-ІV (далі - Закон № 1058), який набрав чинності 01.01.2004 року.
Частиною першою статті 9 Закону №1058 передбачено, що в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
При цьому, пунктом 13 розділу XV "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №1058 передбачено, що у разі якщо особа має право на отримання пенсії відповідно до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та цього Закону призначається одна пенсія за її вибором.
Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 року № 796-ХІІ (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон №796) визначені основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення.
Умови призначення пенсії за віком встановлено статтею 26 Закону №1058.
Так, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років.
Відповідно до абзацу першого частини першої статті 55 Закону №796 особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.
Відповідно до ч. 2 ст. 55 Закону №796 право на пенсію із зниженням пенсійного віку мають потерпілі від Чорнобильської катастрофи, зокрема:
- особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років, мають право на зниження пенсійного віку - 3 роки та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років;
- особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні посиленого радіологічного контролю за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 4 років, мають право на зниження пенсійного віку на 2 роки та додатково 1 рік за 3 роки проживання, роботи, але не більше 5 років.
Початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначеній зоні з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
Згідно пункту 2 статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 року № 796-ХІІ право на пенсію мають за наявності відповідного стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, а саме 24 роки у разі набуття права на пенсію у 2022 році.
Згідно з частиною 16 Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" положення Закону України "Про пенсійне забезпечення" застосовуються в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах і за вислугу років.
Пенсійний вік за бажанням особи може бути знижено тільки за однією підставою, передбаченою статтею 55 Закону «Про статут і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок чорнобильської катастрофи», якщо не обумовлене інше.
Під час визначення права на пенсію осіб, потерпілих внаслідок Чорнобильської катастрофи, необхідно виходити з того, що застосування початкової величини зниження пенсійного віку обов'язковою умовою є проживання чи робота на забрудненій території у період від 26 квітня по 31 липня 1986 року незалежно від тривалості періоду, а також те, що станом на 1 січня 1993 року особа повинна прожити (відпрацювати) певний період, який відповідає цій зоні радіоактивного забруднення.
Після досягнення позивачем 55 років, ОСОБА_1 , 12.11.2021 року звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України з заявою та доданими до неї документами на призначення пенсії із зменшенням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи від 28.02.1991 року №796-ХІІ.
До вказаної заяви позивачем було долучено, зокрема, архівну довідку №52К від 14.04.1999 Міністерства агропромислового комплексу України Колективного сільського господарського підприємства ім. Ярового та №220 від 26.07.2021 трудового архіву смт Лисянка Лисянського району Черкаської області з якої вбачається, що ОСОБА_1 постійно проживав і був зареєстрований із 01 січня 1991 року по 27 лютого 1992 року с. Боярка Лисянського району Черкаської області, яке віднесене до зони гарантованого добровільного відселення третьої категорії відповідно до ст. 14 (п.3) Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
За результатами опрацювання заяви за принципом екстериторіальності, 18.11.2021 року Головним управлінням ПФУ в Дніпропетровській області прийнято рішення №104550003461, яким позивачу відмовлено у призначенні пенсії. Так, у рішенні зазначено, що за наданими документами страховий стаж складає 21 рік 10 місяців 9 днів. До страхового стажу не зарахований період роботи в колгоспі з 01.01.1991 року по 27.02.1992 року, оскільки відповідно до архівної довідки КСП ім. Ярового №52-К від 14 квітня 1999 року у документах архівного фонду у книгах обліку заробітної плати за 1990-1992 роки є дані про вироблені людино-дні на ОСОБА_1 1990-287, 1991-284, 1992-41. Із архівної довідки №220 від 26.07.2021 року вбачається, що є дані про вироблені людино-дні на ОСОБА_1 лише 1990-287.
Щодо не зарахування до страхового стажу періоду роботи в колгоспі з 01.01.1991 року по 27.02.1992 року, суд зазначає про таке.
Відповідно до статті 62 Закону №1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Також, згідно із статтею 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
У відповідності до п.1 Основних положень про порядок видачі і ведення трудових книжок колгоспників, затверджених постановою Кабінету Міністрів України, Радою Міністрів СРСР від 21.04.1975 року №310, трудова книжка колгоспника є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів.
Статтею 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення та пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів в ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12.08.1993 року встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Пунктом 3 зазначеного Порядку передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. За відсутності зазначених у цьому пункті документів для підтвердження трудового стажу приймаються членські квитки профспілок. При цьому підтверджуються періоди роботи лише за той час, за який є відмітки про сплату членських внесків.
Аналіз наведених правових положень свідчить про те, що основним документом, який підтверджує стаж роботи є трудова книжка.
Відповідно до статей 3, 48 Примірного статуту колгоспників, прийнятого ІІІ Всесоюзним з'їздом колгоспників 27.11.1969 року і затвердженого постановою ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР від 28.11.1969 року, громадяни СРСР приймались в члени колгоспу на підставі заяви, яка розглядалася спочатку правлінням колгоспу, після чого прийом у члени колгоспу проводиться загальними зборами колгоспників за поданням правління. Допускається залучення на роботу за трудовими договорами фахівців та інших працівників з боку лише в тих випадках, коли в колгоспі немає відповідних фахівців або коли сільськогосподарські та інші роботи не можуть бути виконані в необхідні терміни силами колгоспників (стаття 24 Примірного статуту 1969 року).
Як вбачається із копії трудової книжки позивача, згідно запису №5 трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 вбачається, що позивач 01 квітня 1990 року був прийнятий в члени колгоспу ім.. Ярового с. Боярка на роботу в будівельну бригаду. 27.02.1992 року ОСОБА_1 вибув із членів колгоспу ім.. Ярового с. Боярка за власним бажанням, що підтверджується записом №6 у трудовій книжці.
Дійсно, у вказаній трудовій книжці відсутні відомості про встановлений та фактично відпрацьований мінімум трудової участі у громадському господарстві.
При цьому, слід зазначити, що частиною 3 статті 44 Закону №1058 передбачено, що органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.
Відповідні положення кореспондуються і в Законі №1788.
Так, згідно з ч. 1 ст. 101 Закону №1788 органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Питання щодо подання та оформлення документів для призначення пенсій урегульовано Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України 25 листопада 2005 року № 22-1 (далі - Порядок №22-1).
На підставі пункту 4.2 Порядку № 22-1 при прийманні документів орган, що призначає пенсію: 1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж; 2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів; 3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності).
Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Проте, в даному випадку відповідач не здійснив запитів до колгоспу ім. Ярового с. Боярка Лисянського району Черкаської області або архівних установ з метою отримання відомостей про встановлений та фактично відпрацьований мінімум трудової участі у громадському господарстві ОСОБА_1 .
Щодо позовних вимог про зобов'язання призначити пенсію суд зазначає наступне.
Відповідно до пунктів 3, 4, 10 частини другої статті 245 КАС України, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправним та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо звернення позивача, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Відповідно до частини другої статті 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Виходячи із змісту заявлених позивачем вимог та висновків суду, в даному випадку слід застосувати положення статті 9 КАС України, а саме, обрати інший спосіб захисту, який необхідний для повного відновлення порушеного права.
Таким чином, суд дійшов висновку, що в даному випадку, слід:
визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №104550003461 від 18 листопада 2021 року;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 12.11.2021 відповідно до ст. 55 ЗУ «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок ЧАЕС» врахувавши стаж роботи з 01 січня 1991 року по 27 лютого 1992 року, з урахуванням висновків суду викладених у цьому рішенні.
При цьому, суд вважає вищевказаний спосіб захисту достатнім, враховуючи обставини справи.
Суд вважає за необхідне звернути увагу відповідача на те, що відповідно до вимог частини другої статті 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Згідно норм статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин; 4) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 5) як розподілити між сторонами судові витрати; 6) чи є підстави допустити негайне виконання рішення; 7) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.
Норми статті 245 КАС України визначають повноваження суду при вирішенні справи. Так, при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.
Рішення суду, згідно положень статті 246 КАС України, складається з вступної, описової, мотивувальної і резолютивної частин.
У вступній частині рішення зазначаються: 1) дата і місце його ухвалення; 2) найменування суду; 3) прізвище та ініціали судді або склад колегії суддів; 4) прізвище та ініціали секретаря судового засідання; 5) номер справи; 6) ім'я (найменування) сторін та інших учасників справи; 7) вимоги позивача; 8) прізвища та ініціали представників учасників справи та прокурора.
В описовій частині рішення зазначаються: 1) стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача; 2) заяви, клопотання учасників справи; 3) інші процесуальні дії у справі (забезпечення доказів, вжиття заходів забезпечення позову, зупинення і поновлення провадження тощо).
У мотивувальній частині рішення зазначаються:1) обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини; 2) докази, відхилені судом, та мотиви їх відхилення; 3) мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову; 4) чи були і ким порушені, не визнані або оспорені права чи інтереси, за захистом яких мало місце звернення до суду, та мотиви такого висновку; 5) норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування; 6) норми права, на які посилалися сторони, які суд не застосував, та мотиви їх незастосування; 7) мотиви, з яких у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень суд, відмовляючи у позові, дійшов висновку, що оскаржуване рішення, дія чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень визнано судом таким, що вчинено відповідно до вимог частини другої статті 2 цього Кодексу.
У резолютивній частині рішення зазначаються: 1) висновок суду про задоволення позову чи про відмову в позові повністю або частково щодо кожної із заявлених вимог; 2) розподіл судових витрат; 3) строк і порядок набрання рішенням суду законної сили та його оскарження; 4) повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім'я та по батькові (для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, реєстраційний номер облікової картки платника податків сторін (для фізичних осіб), за його наявності, або номер і серія паспорта для фізичних осіб - громадян України.
Суд зазначає, що висновки суду, викладені в мотивувальній частині його рішення є в однаковій мірі обов'язковими для врахування суб'єктом владних повноважень при здійсненні своїх повноважень на виконання рішення суду, як і висновки, визначені в резолютивній частині рішення.
Отже, суд зауважує, що при визначенні меж встановлених зобов'язань необхідно враховувати як резолютивну, так і мотивувальну частини судового рішення.
Решта доводів та заперечень висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).
Частинами першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Враховуючи вищевикладене, виходячи з меж заявлених позовних вимог, положень проаналізованого законодавства, наявних у матеріалах справи доказів та встановлених судом обставин справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.
Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно із частиною другою статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Позивачем сплачено судовий збір у розмірі 908,00 грн.
Зважаючи на часткове задоволення позовних вимог, оскільки друга вимога є похідною від першої, то понесені позивачем судові витрати у виді сплаченого судового збору на суму 908,00 грн, підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області.
Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 №104550003461 від 18 листопада 2021 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 12.11.2021 відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 №796-ХІІ, врахувавши стаж роботи із 01 січня 1991 року по 27 лютого 1992 року.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 908 (дев'ятсот вісім) грн 00 коп. за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Лиска І.Г.