Справа № 158/1409/24
Провадження № 1-кп/0158/26/25
06 лютого 2025 року м. Ківерці
Ківерцівський районний суд Волинської області в складі:
головуючого судді - ОСОБА_1
секретаря - ОСОБА_2
з участю прокурора - ОСОБА_3
захисника - ОСОБА_4
обвинуваченого - ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Ківерці в режимі відеоконференції кримінальне провадження №12024030590000224 від 08.03.2024 року про обвинувачення ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Маріуполь, Донецької області, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , українця, громадянина України, розлученого, має на утриманні п'ятеро неповнолітніх дітей, офіційно не працевлаштованого, з середньою освітою, згідно ст. 89 КК України раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 3 ст. 286-1 КК України, -
ОСОБА_5 07 березня 2024 року близько 19 години 50 хвилин, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, керуючи технічно справним автомобілем марки «Volkswagen PASSAT», реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухаючись ним по автомобільній дорозі Т-03-13 сполученням «Сильне-Карпилівка-Цумань-Грем'яче-Яківці» у напрямку руху від селища міського типу Цумань до села Грем'яче, на відстані 184 метри від бетонної стели з назвою населеного пункту села Грем'яче, Луцького району, Волинської області, всупереч вимогам п.п. 2.3 (б), 2.9 (а), 10.1, 12.1, п. 12.9 б) Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10.10.2001 (зі змінами та доповненнями відповідно до постанов Кабінету Міністрів України), із перевищенням допустимої швидкості руху на автомобільній дорозі, був неуважний, не стежив за дорожньою обстановкою, не вибрав безпечну швидкість транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним, не врахував дорожню обстановку, на заокругленні дороги праворуч допустив виїзд автомобіля на смугу зустрічного руху і подальший з'їзд автомобіля за межі проїзної частини ліворуч в кювет, де в подальшому допустив наїзд транспортного засобу на бетонну споруду.
В результаті дорожньо-транспортної пригоди пасажир автомобіля марки «Volkswagen PASSAT», реєстраційний номер НОМЕР_1 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , отримав тілесні ушкодження у вигляді закритої черепно-мозкової травми з струсом мозку; перелом верхніх суглобових відростків 5 поперекового хребця; множинні забійні рани голови, множинні поверхневі ушкодження м'яких тканин голови, забій м'яких тканин шиї, забійне садно передньої поверхні правої гомілки, які за ступенем тяжкості відносяться до тілесних ушкоджень середнього ступеня тяжкості за ознакою тривалого розладу здоров'я, оскільки для їх загоєння необхідний час більше 21 доби.
Також, пасажир автомобіля марки «Volkswagen PASSAT» реєстраційний номер НОМЕР_1 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , отримав тілесні ушкодження у вигляді політравми, закритої травми грудної клітки: перелом 5, 8 ребер справа, 3, 4, 5 ребер зліва, закритий перелом лівої ключиці зі зміщенням; закритий травматичний звих лівого стегна, закритий перелом вертлюжної западини зліва, які за ступенем тяжкості відносяться до тілесних ушкоджень середнього ступеня тяжкості за ознакою тривалого розладу здоров'я, оскільки для їх загоєння необхідний час більше 21 доби.
Разом з тим, пасажир автомобіля марки «Volkswagen PASSAT», реєстраційний номер НОМЕР_1 , ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , отримав тілесні ушкодження у вигляді перелому заднього краю лівої вертлюгової западини тазу з краєвим зміщенням відламків; забій-осаднення лобної ділянки зліва, які за ступенем тяжкості відносяться до тілесних ушкоджень середнього ступеня тяжкості за ознакою тривалого розладу здоров'я, оскільки для їх загоєння необхідний час більше 21 доби.
Також, пасажир автомобіля марки «Volkswagen PASSAT» реєстраційний номер НОМЕР_1 , ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , отримав тілесні ушкодження у вигляді відкритої черепно-мозкової травми у вигляді вдавленого, багато-уламкового перелому кісток склепіння та основи черепа, забій головного мозку із крововиливами під оболонку; садна губ та обох гомілок; закритий відламковий перелом правої променевої кістки зі зміщенням; забійна рана лівої гомілки. Комплекс даних тілесних ушкоджень відносяться до тяжких тілесних ушкоджень за ознакою небезпеки для життя і в даному конкретному випадку спричинив смерть потерпілого.
Причиною смерті потерпілого ОСОБА_9 є відкрита черепно-мозкова травма, яка супроводжувалася вдавленим, багато-уламковим переломом кісток склепіння та основи черепа, забій головного мозку із крововиливами під оболонку, що в подальшому призвело до розвитку вторинного гнійного лемптоменінгіту та підтверджується наявністю характерної патоморфологічної картини виявленої при розтині трупа та відображеної в судово-медичному діагнозі.
В прямому причинному зв'язку з виникненням даної дорожньо-транспортної пригоди і наслідками, що настали, стало грубе порушення водієм ОСОБА_5 вимог п.п. 2.3 б), 2.9 (а), 10.1, 12.1, п. 12.9 б) Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10 жовтня 2001 року (зі змінами та доповненнями відповідно до постанов Кабінету Міністрів України), а саме:
п. 2.3 б) для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов'язаний бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі;
п. 2.9 а) водієві забороняється: керувати транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння;
п. 10.1 відповідно до якого, перед початком руху, перестроюванням та будь-якою зміною напрямку руху водій повинен переконатися, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху;
п. 12.1 згідно якого, під час вибору в установлених межах безпечної швидкості руху водій повинен ураховувати дорожню обстановку, а також особливості вантажу, що перевозиться, і стан транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним;
п. 12.9 б) водієві забороняється: перевищувати максимальну швидкість, зазначену у пунктах 12.4-12.7, на ділянці дороги, де встановлено дорожні знаки 3.29, 3.31, або на транспортному засобі, на якому встановлено розпізнавальний знак відповідно до підпункту «и» пункту 30.3 ПДР України.
Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_5 свою вину з приводу пред'явленого йому обвинувачення визнав в повному об'ємі. Дав суду показання про те, що дійсно вчинив дане кримінальне правопорушення. Вказав, що 07 березня 2024 року близько 18 години він приїхав до місця проживання ОСОБА_6 , де вони разом із ОСОБА_7 , ОСОБА_9 та ОСОБА_8 вживали алкоголь. Скільки випили алкоголю пригадати не може. Обставини вчинення дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_5 та як сідав за кермо автомобіля не пам'ятає. Після дорожньо-транспортної пригоди отямився в лікарні. Відповів, що мав можливість комусь іншому доручити керування транспортним засобом, однак цього не зробив. Викладені у обвинувальному акті обставини не оспорював. У вчиненому щиро розкаявся, просить суворо не карати.
Захисник обвинуваченого ОСОБА_5 - адвокат ОСОБА_4 у судовому засіданні зазначила, що ОСОБА_5 вину у вчиненому визнав в повному об'ємі, щиро розкаявся, сприяв у розкритті злочину, позицію потерпілих, які просили суд не призначити ОСОБА_5 покарання пов'язане із позбавленням волі, а тому просить призначити її підзахисному покарання нижче від найнижчої межі санкції ч. 3 ст. 286-1 КК України, за якою обвинувачений ОСОБА_5 притягується до кримінальної відповідальності із застосуванням ст. 69 КК України.
Допитаний в судовому засіданні в режимі відеоконференції потерпілий ОСОБА_7 суду дав показання про те, що 07 березня 2024 року до його місця проживання приїхав ОСОБА_5 , з яким вони поїхали до брата ОСОБА_5 - ОСОБА_8 , проте останнього не було вдома. В подальшому, вони поїхали до місця проживання ОСОБА_6 де вживали спиртні напої. Скільки випили алкоголю не пригадує. Через деякий час вирішили поїхали в с. Грем'яче, де рухалися по автомобільній дорозі транспортним засобом марки «Volkswagen PASSAT», за кермом автомобіля був ОСОБА_5 , який їхав швидко та на повороті не впорався із керуванням, у зв'язку із чим сталася дорожньо-транспортна пригода. Вказав, що він перебував на передньому пасажирському сидінні автомобіля біля ОСОБА_5 , а ОСОБА_8 , ОСОБА_6 та ОСОБА_9 знаходилися на задньому сидінні. Зазначив, що претензій до обвинуваченого не має, просив суд не призначити ОСОБА_5 покарання пов'язане із позбавленням волі.
Допитаний в судовому засіданні в режимі відеоконференції потерпілий ОСОБА_8 суду дав показання про те, що дійсно 07 березня 2024 року він разом із ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_9 їхали в с. Грем'яче, за кермом автомобіля був ОСОБА_5 . Зазначив, що претензій до обвинуваченого не має, просив суд не призначити покарання пов'язане із позбавленням волі.
Допитана в судовому засіданні в режимі відеоконференції свідок ОСОБА_10 суду дала показання про те, що 07 березня 2024 року до її місця проживання приїхав ОСОБА_5 де забрав ОСОБА_7 та ОСОБА_9 , з якими вони поїхали в невідомому напрямку. Вказала, що претензій до обвинуваченого не має, просила суд не призначити ОСОБА_5 покарання пов'язане із позбавленням волі.
Потерпілий ОСОБА_6 в судове засідання не з'явився, у зв'язку із тим, що він призваний на військову службу за контрактом і направлений у військову частину НОМЕР_2 . Подав до суду заяву від 02.07.2024 про розгляд даного кримінального провадження у його відсутності.
Показання потерпілих та свідка суд бере до уваги та вважає їх показання, відповідно до ст. 85, 86 КПК України, належними та допустимими доказами, оскільки вони підтверджують обставини, що підлягають доказуванню в даному провадженні, а також здобуті, шляхом їх безпосередніх допитів в судовому засіданні.
Крім цього, винуватість ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 3 ст. 286-1 КК України повністю підтверджується, зібраними в ході досудового розслідування та дослідженими під час судового розгляду доказами в кримінальному провадженні, а саме:
- протоколом огляду місця події від 07.03.2024 з додатком - схемою ДТП, фототаблицями до неї (а.с.165-190 Т.1), відповідно до якого було оглянуто місце ДТП;
- висновком експерта за результатами судової інженерно-транспортної експертизи № СЕ-19/103-24/3510-ІТ від 20.03.2024, з ілюстративною таблицею до нього, відповідно до якого на момент експертного огляду автомобіля робоча гальмова система знаходилась в працездатному стані, система рульового керування та ходова частина знаходились в непрацездатному стані, виявлені непрацездатності системи рульового керування та ходової частини, які виникли під час ДТП (а.с.200-206 Т.1);
- протоколами тимчасового доступу до речей і документів від 22.03.2024, а саме, медичної картки стаціонарного хворого ОСОБА_7 та медичної картки стаціонарного хворого ОСОБА_6 (а.с.4-7 Т.2);
- висновком судово-медичної експертизи №181 від 26.03.2024, з якого вбачається, що ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , отримав тілесні ушкодження у вигляді політравми, закритої травми грудної клітки: перелом 5, 8 ребер справа, 3, 4, 5 ребер зліва, закритий перелом лівої ключиці зі зміщенням; закритий травматичний звих лівого стегна, закритий перелом вертлюжної западини зліва, які за ступенем тяжкості відносяться до тілесних ушкоджень середнього ступеня тяжкості за ознакою тривалого розладу здоров'я, оскільки для їх загоєння необхідний час більше 21 доби (а.с.12 Т.2);
- висновком судово-медичної експертизи №182 від 26.03.2024, з якого вбачається, що ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , отримав тілесні ушкодження у вигляді закритої черепно-мозкової травми з струсом мозку; перелом верхніх суглобових відростків 5 поперекового хребця; множинні забійні рани голови, множинні поверхневі ушкодження м'яких тканин голови, забій м'яких тканин шиї, забійне садно передньої поверхні правої гомілки, які за ступенем тяжкості відносяться до тілесних ушкоджень середнього ступеня тяжкості за ознакою тривалого розладу здоров'я, оскільки для їх загоєння необхідний час більше 21 доби (а.с.10-11 Т.2);
- протокол огляду місця події від 22.03.2024 з фототаблицею до нього, відповідно до якого було оглянуто труп ОСОБА_9 (а.с.13-17 Т.2);
- висновком судово-медичної експертизи трупа №146 від 02.04.2024, з якого вбачається, що ОСОБА_9 отримав тілесні ушкодження, які стали причиною його смерті (а.с.23-30 Т.2);
- протоколом проведення слідчого експерименту від 28.03.2024 зі відеозаписом, за участю свідка ОСОБА_8 (а.с.31-35 Т.2);
- висновком судово-медичної експертизи №222 від 10.04.2024, з якого вбачається, що ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , отримав тілесні ушкодження у вигляді перелому заднього краю лівої вертлюгової западини тазу з краєвим зміщенням відламків; забій-осаднення лобної ділянки зліва, які за ступенем тяжкості відносяться до тілесних ушкоджень середнього ступеня тяжкості за ознакою тривалого розладу здоров'я, оскільки для їх загоєння необхідний час більше 21 доби (а.с.38-39 Т.2);
- із довідки КП «Волинська обласна психіатрична лікарня м. Луцька» Волинської обласної ради №3129/2-0624 від 25.03.2024, вбачається, що у дослідженій на наявність алкоголю пробі крові ОСОБА_5 встановлено вміст алкоголю в крові 2,0 проміле (а.с.52 Т.2).
Дані докази, відповідно до ст.85, 86 КПК України, суд вважає належними та допустимими, оскільки вони прямо та опосередковано підтверджують обставини, що підлягають доказуванню та мають значення у даному провадженні, а також отримані у порядку, встановленому цим Кодексом.
Показання обвинуваченого ОСОБА_5 про те, що він не пам'ятає обставин ДТП, доповнюються послідовними показами потерпілих, відповідно до яких саме обвинувачений керував транспортним засобом, порушив Правила дорожнього руху внаслідок чого загинув один потерпілий, а інші отримали тілесні ушкодження.
З урахуванням викладеного суд вважає доведеною вину ОСОБА_5 в порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, вчинених в стані алкогольного сп'яніння, що спричинило потерпілим середньої тяжкості тілесні ушкодження та смерть потерпілого і кваліфікує його дії за ч. 3 ст. 286-1 КК України.
Відповідно до положень ч. 6 ст. 368 КПК України, обираючи і застосовуючи норму закону України про кримінальну відповідальність до суспільно небезпечних діянь при ухваленні вироку, суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно з положеннями ч. 5, 6 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються судами при застосуванні таких норм права.
Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2003 року №7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» суд призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку зобов'язаний врахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом'якшують і обтяжують покарання.
У роз'ясненнях, що містяться у п.п. 20, 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року №14 (з наступними змінами і доповненнями) «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» зазначено, що при призначенні покарання за відповідною частиною ст. 286 КК України, суди мають враховувати не тільки наслідки, що настали, а й характер та мотиви допущених особою порушень правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, її ставлення до цих порушень та поведінку після вчинення злочину, вину інших причетних до нього осіб (пішоходів, водіїв транспортних засобів, працівників, відповідальних за технічний стан і правильну експлуатацію останніх, тощо), а також обставини, які пом'якшують і обтяжують покарання, та особу винного.
Колегія суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду у своїй постанові від 09 жовтня 2018 року у справі № 756/4830/17-к вказала про те, що визначені у ст. 65 КК загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у своїй постанові від 15 лютого 2022 року у справі № 699/434/19 зазначив про те, що ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, у значенні ст.414 КПК України, означає з'ясування судом, насамперед, питання про те, до кримінальних правопорушень якої категорії тяжкості відносить закон (ст. 12 КК України) вчинене у конкретному випадку злочинне діяння. Беручи до уваги те, що у ст. 12 КК України дається лише видова характеристика ступеня тяжкості кримінального правопорушення, що знаходить своє відображення у санкції статті, встановленій за кримінальне правопорушення цього виду, суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо.
Згідно з ст. 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання з врахуванням ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особи винного, обставин, що пом'якшують і обтяжують покарання. При цьому воно повинно бути необхідне і достатнє для її виправлення і попередження нових кримінальних правопорушень.
Виправлення, як мета покарання, це той наслідок, який прагне досягнути держава передбаченими законом заходами примусу. Виправлення засудженого - це ті певні зміни в його особистості, які утримують його в подальшому від вчинення нових злочинів. З моральної точки зору виправлення засудженого і є кінцевою метою покарання.
Визначені у ст. 65 КК України загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору форми реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує урахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях (наприклад, у справі «Довженко проти України») зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи з відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, належним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.
В той же час згідно зі ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженим, так і іншими особами. Для досягнення законодавчо визначеної мети покарання суди мають керуватися принципами призначення покарання, до яких належить, у тому числі, принцип індивідуалізації та принцип справедливості покарання. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад кримінального правопорушення та рамки покарання повинні відповідати один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного.
Тобто, при призначенні покарання суд повинен належним чином врахувати не тільки дані про особу обвинуваченого, відсутність обставин, що обтяжують покарання, сукупність пом'якшуючих покарання обставин, тощо, а й особливості вчинення конкретного кримінального правопорушення, обставини та спосіб його вчинення, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали.
При цьому, каральна функція не є домінуючою, а обраний захід примусу має найбільш сприяти досягненню справедливого балансу між правами і свободами особи та захистом інтересів держави й суспільства. У будь-якому разі покарання має бути співмірним злочину, що передбачає врахування способу й об'єкту посягання, тяжкості його наслідків і потенційної суспільної небезпеки. Така домірність є необхідним проявом справедливості кримінальної відповідальності.
У справі «Бакланов проти росії» (рішення від 9 червня 2005 року) та «Фрізен проти росії» (рішення від 24 березня 2005 року) ЄСПЛ зазначив, що «досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принцип «законності» і воно не було свавільним». У справі «Ізмайлов проти росії» (п. 38 рішення від 16 жовтня 2008 року) Суд вказав: «Для того щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистого надмірного тягаря для особи».
Вирішуючи питання про призначення покарання обвинуваченому, суд у відповідності до вимог ст. ст. 50, 65 КК України враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України, відноситься до тяжких злочинів, вчинених з необережності, конкретних обставин його вчинення, які носять підвищений суспільно-небезпечний характер, характеризуючі дані на особу обвинуваченого, який неодноразово притягувався до кримінальної відповідальності, однак згідно ст. 89 КК України є таким, що немає не судимості, має на утриманні п'ятеро неповнолітніх дітей, розлучений, непрацюючий, за місцем проживання характеризується посередньо, є учасником бойових дій, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває.
Обставини, які згідно зі ст. 66 КК України пом'якшують покарання обвинуваченого є: щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення.
Обставин, які згідно ст. 67 КК України обтяжують покарання обвинуваченому судом не встановлено.
Крім того, варто зазначити, що кримінальне правопорушення інкриміноване ОСОБА_5 вчинено ним у стані алкогольного сп'яніння, який керував транспортним засобом, що є джерелом підвищеної небезпеки - автомобілем, допустив ряд грубих порушень ПДР, а також те, що від вказаних дій настала смерть потерпілого ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , а також, завдано середньої тяжкості тілесні ушкодження потерпілим ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_6 .
Враховуючи вищевикладені обставини по справі, ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу обвинуваченого ОСОБА_5 з урахуванням загальних засад призначення покарання, зокрема законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації, а також те, що обвинувачений неодноразово притягувався до кримінальної відповідальності, однак згідно ст. 89 КК України є таким, що немає не судимості, добровільно не відшкодував потерпілим завданих збитків, не компенсував витрати на поховання ОСОБА_9 , згідно характеристики, після звільнення із лав ЗСУ ОСОБА_5 періодично зловживає алкоголем, має на утриманні п'ятеро неповнолітніх дітей, щиро розкаявся, відсутність обтяжуючих покарання обставин, суд дійшов переконання про можливість призначення винному основного покарання у виді позбавлення волі ближчої до мінімальної межі, передбаченої ч. 3 ст. 286-1 КК України, яке слід відбувати реально та додаткового - позбавленням права керування транспортними засобами на строк 5 років.
При призначенні покарання суд враховує, що вчинений обвинуваченим ОСОБА_5 тяжкий злочин є суспільно небезпечним, а мета покарання - це те, чого прагне держава, застосовуючи його, щодо особи, яка вчинила злочин.
Відповідно до ст.ст. 3, 27 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Однією з важливих гарантій здійснення проголошеного статтями 3 і 27 Конституції права людини на життя і здоров'я є беззастережне виконання судами вимог кримінально-процесуального закону щодо забезпечення прав потерпілих від зазначених злочинів.
На переконання суду, таке покарання відповідатиме меті його призначення, буде достатньою мірою відповідальності з метою його виправлення, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень.
Суд вважає, що застосувати положення ст. 69 КК України, про що просить сторона захисту при обранні покарання обвинуваченому ОСОБА_5 та не заперечується потерпілими у даному кримінальному провадженні не є можливим, оскільки покарання не буде відповідати загальним засадам призначення покарання, принципам законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. Крім того, таке покарання буде недостатнім для досягнення мети такого покарання, не буде співмірним протиправному діянню і не може вважатися явно справедливим, не зможе забезпечити реалізацію цілей покарання та негативно вплине на прийняття суспільством необхідності дотримуватися Правил дорожнього руху та запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень іншими водіями.
Та обставина, що потерпілі не мають претензій до обвинуваченого, не є самостійною підставою для застосування до обвинуваченого більш м'якого покарання.
Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 21.08.2019 року у справі №682/956/17 зауважила про те, що позиції потерпілих стосовно призначення покарання, у справах цієї категорії не є обов'язковою для суду, однак вона ураховується в сукупності з обставинами, передбаченими ст. 65 КК, і не має над ними пріоритету.
Враховуючи встановлення судом винуватості ОСОБА_5 у кримінальному правопорушенні, передбаченого ч. 3 ст. 286-1 КК України, тяжкість злочину, у вчиненні якого він обвинувачується, даних про його особу, наявність постійного місця проживання, а також, оскільки обвинуваченому ОСОБА_5 призначається покарання у виді позбавлення волі реально. Попередній запобіжний захід закінчився, суд приходить до переконання, що міру запобіжного заходу відносно нього слід обрати у вигляді домашнього арешту в нічну пору доби, оскільки даний запобіжний захід забезпечать належну процесуальну поведінку останнього.
Ухвалою слідчого судді Луцького міськрайонного суду Волинської області від 16.04.2024 обвинуваченому ОСОБА_5 застосовано запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту, який неодноразово було продовжено, востаннє ухвалою судді Ківерцівського районного суду Волинської області від 28.08.2024 до 28 жовтня 2024 року включно.
На підставі ч. 7 ст. 72 КК України, період перебування обвинуваченого ОСОБА_5 під цілодобовим домашнім арештом слід зарахувати у строк покарання з розрахунку 3 дні цілодобового домашнього арешту відповідають 1 дню позбавлення волі.
Речовими доказами слід розпорядитися відповідно до статті 100 КПК України.
Відповідно до ч. 4 ст. 174 КПК України, підлягає скасуванню арешт накладений ухвалою слідчого судді Ківерцівського районного суду Волинської області від 11.03.2024.
Стягнути із ОСОБА_5 в дохід держави судові витрати, пов'язані із проведенням судової експертизи у розмірі 6058 грн. 24 коп.
Цивільний позов не заявлено.
Керуючись ст. ст. 373, 374 КПК України, суд -
Визнати винним ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 3 ст. 286-1 КК України та призначити покарання у виді 5 (п'ять) років 6 (шість) місяців позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 5 (п'ять) років.
До вступу вироку в законну силу, обрати щодо обвинуваченого ОСОБА_5 запобіжний захід у вигляді домашнього арешту в певну пору доби (нічний час).
Покласти на обвинувачуваного ОСОБА_5 такі зобов'язання:
1. прибувати за першою вимогою до суду, прокурора.
2. заборонити залишати місце проживання: АДРЕСА_1 , без дозволу суду з 22:00 години до 07:00 години, за виключенням оголошення у зазначений період повітряної тривоги у Волинській області для переходу в спеціально обладнане приміщення (укриття).
Строк відбуття основного покарання ОСОБА_5 рахувати з моменту приведення вироку до виконання.
На підставі ч. 7 ст. 72 КК України обвинуваченому ОСОБА_5 в строк покарання зарахувати період його перебування під дією запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту, починаючи з 16.04.2024 по 28.10.2024 включно, у співвідношенні - три дні цілодобового домашнього арешту відповідають одному дню позбавлення волі.
Арешт, накладений ухвалою слідчого судді Ківерцівського районного суду Волинської області від 11.03.2024 - скасувати.
Речові докази:
автомобіль марки «Volkswagen PASSAT» реєстраційний номер НОМЕР_1 , що перебував у користуванні ОСОБА_5 - повернути користувачу;
змиви ПЖР та контрольний змив з керма, які поміщено до паперового конверту; змиви ПЖР та контрольний змив з коробки передач, які поміщено до паперового конверту; змиви РБК та контрольний змив із гумового килиму, які поміщено до паперового конверту; - залишити при матеріалах кримінального провадження.
Стягнути із ОСОБА_5 в дохід держави судові витрати, пов'язані із проведенням судової експертизи у розмірі 6058 (шість тисяч п'ятдесят вісім) грн. 24 коп.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Вирок може бути оскаржений до Волинського апеляційного суду через Ківерцівський районний суд Волинської області шляхом подачі апеляції протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.
Інші учасники судового провадження мають право копію вироку отримати в суді.
Суддя Ківерцівського районного суду ОСОБА_1