Є.у.н.с.512/375/24
Провадження №2/512/53/25
"05" лютого 2025 р. с-ще Саврань
Савранський районний суд Одеської області у складі:
головуючого судді - Брюховецького О.Ю.,
за участю секретаря - Тімановського А.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми інфляційних втрат та 3% річних від простроченої суми боргу, -
20.05.2024 позивач ОСОБА_1 , звернувся до Савранського районного суду Одеської області з позовом до ОСОБА_2 , про стягнення з останнього 3% річних у розмірі 1672 грн. 00 коп., інфляційні втрати у розмірі 7843 грн. 96 коп., витрати по сплаченому судовому збору в розмірі 968 грн. 96 коп., а також витрати на правову (правничу) допомогу в розмірі 4000 грн. 00 коп.
Заявлені позовні вимоги обґрунтовано тим, що 29.10.2016 року по вул. Люстдорфська дорога в м. Одесі, мала місце дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля «ВА3» державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_2 та автомобіля «Honda» державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , Внаслідок ДТП автомобілю «Honda» завдано механічних пошкоджень матеріальними збитками для Позивача. Постановою Малиновського районного суду м. Одеси від 20.12.2016 року, ОСОБА_2 було визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП. 02.08.2019 між ПрАТ «УПСК» (Первісний кредитор) та ФОП ОСОБА_1 (Новий кредитор) було укладено Договір №02/08/2019 про відступлення права вимоги, відповідно до якого первісний кредитор відступає, а новий кредитор отримує право вимоги відшкодування в порядку регресу збитків, завданих первісному кредитору по договорам страхування, перелік яких наведений у Додатку №1 до Договору у тому числі право вимоги відшкодування у порядку регресу збитків у вигляді виплаченого страхового відшкодування за Полісом №AK/0497717 від 26.08.2016 року.
20.05.2020 року Савранським районним судом Одеської області було задоволено позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів та призначено до стягнення з відповідача на користь позивача завдані збитки в порядку регресу у розмірі 15 397 грн. 37 коп., 768 грн. 40 коп. судового збору та витрат на правову допомогу у розмірі 2 000 грн. 00 коп.
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до відділу державної виконавчої служби із заявою про відкриття виконавчого провадження щодо стягнення заборгованості у примусовому порядку.
Державним виконавцем було відкрито виконавче провадження №70166719 щодо примусового виконання рішення суду згідно виконавчого документа.
03.01.2024 року державним виконавцем було винесено постанову про закінчення виконавчого провадження у зв'язку із фактичним виконанням відповідачем рішення Савранського районного суду Одеської області від 20.05.2020.
З урахуванням вищезазначеного, позивач має право на стягнення з відповідача суми інфляційних втрат та трьох процентів річних від простроченої суми боргу за весь час прострочення, починаючи з наступного дня винесення рішення суду по справі №522/17075/19 - 21.05.2020 року та до дня фактичного виконання рішення суду - 02.01.2024 року.
Загальний розмір інфляційних витрат за вказані періоди складає 7 843 грн. 35 коп. Загальна сума відсотків річних за користування грошовими коштами за період з 21.05.2020 року по 02.01.2024 року складає 1 672 грн. 00 коп.
Оскільки ОСОБА_2 грошові кошти вчасно не повернув, тому з урахуванням викладеного позивач простить суд ухвалити рішення, яким стягнути з відповідача за період з 21.05.2020 року по 02.01.2024 року інфляційні витрати у сумі 7 843 грн 35 коп. та три відсотки річних за користування грошовими коштами у розмірі 1672 грн. 00 коп., витрати на сплачений судовий збір в розмірі 968 грн. 96 коп. та витрати на правову допомогу в розмірі 4000 грн.
Ухвалою Савранського районного суду Одеської області від 03.06.2024 відкрито провадження у справі та вирішено проводити її розгляд в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін на 03.07.2024; запропоновано відповідачу протягом п'ятнадцяти днів із дня вручення йому даної ухвали подати відзив на позовну заяву, а також всі письмові та електронні докази (які можливо доставити до суду), висновки експертів і заяви свідків, що підтверджують заперечення проти позову.
03.07.2024 сторони у судове засідання не з'явилися та у суду відсутня інформація про отримання судових повісток ними, у зв'язку з зазначеним слухання справи відкладено на 18.09.2024.
Слухання справи було відкладено на 18.09.2024, 16.10.2024, 27.11.2024 та 15.01.2025 у зв'язку з неявкою відповідача.
Так, ОСОБА_2 в судове засідання 15.01.2025 не з'явився, повідомлявся належним чином про дату, час та місце розгляду справи. Однак, до суду повернувся конверт з відміткою Укрпошти про відсутність адресата за вказаною адресою (а.с.34).
Слухання справи відкладено на 05.02.2025.
Відповідно до частини 11 статті 128 Цивільного процесуального кодексу України, відповідач, третя особа або свідок зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, викликаються до суду через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України.
З опублікуванням оголошення про виклик відповідача вважається повідомленим про дату, час і місце розгляду справи.
Порядок публікації оголошень на офіційному веб-порталі судової влади України визначаються Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему.
Відповідно до роз'яснення Державної судової адміністрації України від 24.01.2018 року за №10-2141/18 про розміщення оголошень про виклик на офіційному веб-порталі судової влади України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно - телекомунікаційної системи інформація про виклик у справі відповідача, третьої особи, свідка, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, розміщується безпосередньо судом на його офіційній сторінці веб-порталу судової влади України.
У зв'язку з вищевикладеним виклик відповідача додатково був розміщений на офіційному сайті Савранського районного суду Одеської області у розділі, у якому розміщуються оголошення про виклик учасників судових засідань до суду.
Разом з тим, Верховний Суд у постанові від 18.03.2021 у справі №911/3142/19 сформував правовий висновок про те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, в даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №913/879/17, від 21.05.2020 у справі №10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі №24/260-23/52-б).
За висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 10.05.2023 у справі №755/17944/18, довідка поштового відділення з позначкою про неможливість вручення судової повістки у зв'язку «відсутній за вказаною адресою» вважається належним повідомленням сторони, зазначене свідчить про умисне неотримання судової повістки.
23.01.2025 позивач надав клопотання про розгляд справи за його відсутності, на позовних вимогах наполягає, з підстав зазначених в позовній заяві, проти заочного розгляду не заперечує.
Відповідач 05.02.2025 в судове засідання не з'явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлявся судом належним чином, зокрема через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України згідно із частиною 11 статті 128 ЦПК України (а.с.36). Про причини неявки суд не повідомив, відзив на позов не подавав. Інших заяв і клопотань від відповідача на адресу суду не надходило.
Також, інформація про час та місце розгляду справи була розміщена на веб-сайті «Судова влада» в розділі «Найближчі слухання».
Отже, судом вжиті належні заходи для повідомлення відповідача про розгляд справи та реалізації ним права судового захисту своїх прав та інтересів.
Таким чином, правом подати відзив відповідач ОСОБА_2 не скористалася.
До суду не надходило клопотань сторін про розгляд справи в порядку загального позовного провадження.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (AlimentariaSandersS.A. v. Spain).
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі «Смірнова проти України»).
Згідно частини восьмої статті 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
За заявою позивача суд ухвалив - розглядати справу в заочному порядку відповідно до статті 280 ЦПК України, на підставі наявних у справі доказів.
Перешкод для здійснення розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження та вирішення справи і ухвалення судового рішення за наявними матеріалами судом не встановлено.
В порядку частини 2 статті 247 ЦПК України розгляд справи здійснюється судом без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, у зв'язку з неявкою в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі.
Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, суд вважає можливим вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів.
Суд, вивчивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, надавши оцінку доводам та запереченням сторін в сукупності з наданими письмовими доказами та положеннями законодавчих актів, вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Суд встановив, що 20.05.2020 року Савранським районним судом Одеської області було задоволено позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів та призначено до стягнення з відповідача на користь позивача завдані збитки в порядку регресу у розмірі 15 397 грн. 37 коп., 768 грн. 40 коп. судового збору та витрат на правову допомогу у розмірі 2 000 грн. 00 коп., яке набрало законної сили 25.03.2022 (а.с.5-6).
Згідно постанови про відкриття виконавчого провадження ВП №70166719 від 03.01.2024 головного державного виконавця Кравця О.В. вбачається, що з ОСОБА_2 на користь фізичної особи підприємця ОСОБА_1 підлягає стягненню матеріальна шкода в розмірі 15397,37 грн.(а.с.8).
Згідно результатів розрахунку заборгованості вбачається, що основна сума боргу з 21.05.2020 до 02.01.2024 становить 15397,00 грн. (а.с.9-10).
Відповідно до пунктів 3, 4 частини 1 статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є: свобода договору, свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом.
Відповідно до положень статті 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що непередбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.
Статтею 14 ЦК України визначено, що цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Виконання цивільних обов'язків забезпечується засобами заохочення та відповідальністю, які встановлені договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно до статті 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Відповідно до частини 1 статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Положеннями статті 5 ЦПК України передбачено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
За приписами частини 4 статті 82 ЦПК України обставини, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Так, відповідно до частини 1, 2 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Як встановлено судом, 20.05.2020 позовні вимоги фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення, зокрема, матеріальної шкоди задоволено (а.с.5-6).
Вказане рішення набрало законної сили 25.03.2022.
Суд зазначає, що відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 25 липня 2002 року у справі за заявою №48553/99 «Совтрансавто-Холдинг» проти України», а також згідно рішення Європейського суду з прав людини від 28 жовтня 1999 року у справі за заявою № 28342/95 «Брумареску проти Румунії» встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь - якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.
Поряд з цим, позивач вважає, що відповідач має сплатити на його користь у порядку статті 625 ЦК України 3% річних у розмірі 1672 грн. 00 коп. та інфляційні втрати у розмірі 7843 грн. 35 коп.
Однак, суд не погоджується з вказаними аргументами позивача з огляду на наступне.
Частина друга статті 625 ЦК України визначає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання.
Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18). Крім того, Верховний Суд у постанові від 01 липня 2020 року у справі № 535/757/17 (провадження № 61-30148св18) зроблено аналогічний висновок щодо подібних правовідносин.
Стаття 625 ЦК України передбачає, що зобов'язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов'язки можуть визначатися у рішенні суду.
Зазначені правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та у справі № 646/14523/15-ц (провадження №14-591цс18).
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 18 квітня 2019 року у справі № 163/2991/16-ц, зазначив, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України.
Поряд з цим, обов'язок виконати судове рішення виникає у сторони з моменту набрання ним законної сили.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 9 листопада 2023 року у справі № 300/6212/21.
Позивач в позовній заяві просить стягнути з відповідача суму відсотків річних за користування грошовими коштами за період 21.05.2020 по 02.01.2024 що складає 1672 грн. 00 коп.
В матеріалах справи міститься рішення Савранського районного суду Одеської області від 20.05.2020 по справі №522/17075/19, провадження 2/512/112/20 відміткою про набрання законної сили - 25.03.2022 (а.с.10).
Отже, щодо стягнення 3 % річних та інфляційних витрат у період з 25.03.2022 року по 02.01.2024 року, суд зазначає наступне.
Враховуючи викладене, основна сума заборгованості з 25.03.2022 до 02.01.2024 становить 15397 грн. 37 коп.
Інфляційні витрати (період з 25.03.2022 по 02.01.2024): березень 2022 - 104,50%; квітень 2022 - 103,10%.; травень 2022 - 102,07%.; червень 2022 - 103,10%.; липень 2022 - 100,70%.; серпень 2022 - 101,10%.; вересень 2022 - 101,90%.; жовтень 2022 - 102,50%.; листопад 2022 - 100,70%; грудень 2022 - 100,70%.; січень 2023 - 100,80%.; лютий 2023 - 100,70%; березень 2023 - 101,50%; квітень 2023 - 100,20%; травень 2023 - 100,50%.; червень 2023 - 100,80%; липень 2023 - 99,40%.; серпень 2023 - 98,60%; вересень 2023 - 100,50%; жовтень 2023 - 100,80%; листопад 2023 - 100,50%; грудень 2023 - 100,70%.
Інфляційне збільшення:
15397 грн. 37 коп. х 1,2865 - 15397 грн. 37 коп. = 4411 грн. 35 коп.
Щодо 3 % річних.
Період прострочення грошового зобов'язання з 25.05.2020 до 02.01.2024 становить: 15397 грн. 00 коп. х 3% х 1039 : 365 : 100 = 1314 грн. 86 коп.
Таким чином загальна заборгованість за штрафними санкціями в період прострочення грошового зобов'язання 1039 днів становить: 4411 грн. 35 коп. - інфляційне збільшення + 1314 грн. 86 коп. - 3% річних = 5726 грн. 21 коп.
Враховуючи встановлені фактичні обставини справи, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги представника позивача підлягають частковому задоволенню, оскільки останній просить стягнути з відповідача кошти за невиконання грошового зобов'язання не з дня набрання вказаним рішенням законної сили, а з дня його постановлення.
У позовній заяві позивач просить стягнути на свою користь суму судових витрат.
Щодо судового збору суд зазначає наступне: згідно з частинами 1,2 статті 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Частиною 1 статті 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи факт того, що суд встановив наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог, суд приходить до висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача частини суми сплаченого судового збору.
Таким чином, сума судового збору в розмірі 581 грн. 38 коп. підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
Щодо витрат на професійну правничу допомогу, суд встанови наступне.
01.11.2022 року між позивачем та адвокатом Самойленко П.М., було укладено договір №01/11/22 про надання правової допомоги (а.с.11).
З додаткової угоди №20 від 24.04.2024 вбачається, що вартість послуг (гонорар), що надаються клієнту адвокатом встановлено 4000 грн. 00 коп.
Крім того, з акту здачі-прийняття робіт (надання послуг) вбачається, що адвокатом Самойленко П.М. надано ОСОБА_1 наступні послуги: аналіз судової практики та обговорення з клієнтом правової позиції по справі 1 година часу - 500 грн. 00 коп.; складання позовної заяви про стягнення суми інфляційних втрат та трьох процентів річних від прострочення суми інфляційних втрат та трьох процентів річних від простроченої суми боргу, підготовка розрахунку, підготовка документів до позовної заяви 3 години часу - 2000 грн. 00 коп.; подання позовної заяви через систему «Електронний суд» 1 година часу - 700 грн. 00 коп. (а.с.13).
Згідно копії платіжної інструкції від Р24АР24А2638594126D6954 вбачається, що ОСОБА_1 перерахував кошти в сумі 4000 грн. 00 коп. за надання правової допомоги (а.с.22).
На думку суду з огляду на категорію та складність справи, відсутність необхідності у пошуку та аналізу значного обсягу судової практики, а тому 4000 грн. 00 коп. є співмірною сумою для оплати робіт, пов'язаних із складанням позовної заяви.
Крім того, враховуючи категорію та складність справи, яка розглядалась в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами, а також те що адвокатом Самойленком П.М. не здійснювалось представництво інтересів позивача безпосередньо в суді, суд приходить до висновку про відсутність підстав для стягнення витрат на правову допомогу в цій частині.
Згідно пункту 1 частини 3 статті 133 ЦПК України, до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
У статті 137 ЦПК України вказано, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 3-5, 9 статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд, керуючись частинами 3-5, 9 статті 141 ЦПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Об'єднаної Палати Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19.
До того ж у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Тобто, під час вирішення питання про розподіл витрати на професійну правничу допомогу суд
1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині 4 статті 137 ЦПК України (а саме: співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони;
2) з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені частинами 3-5, 9 статті 141 ЦПК України (а саме: пов'язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення чи заявлення неспівмірно нижчої суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами).
Отже, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц.
Саме тому, суд приходить до висновку про можливість стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 4000 грн. 00 коп.
На підставі викладеного, керуючись статтями 4, 12, 81, 133, 137, 141, 247, 259, 263-265, 285-289, 354 ЦПК України, суд, -
Позовну заяву фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми інфляційних втрат та 3% річних від простроченої суми боргу - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 , який зареєстрований АДРЕСА_1 , на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_4 - 3% річних у розмірі 1314,86 (одна тисяча триста чотирнадцять) грн. 86 коп. та інфляційні витрати у розмірі 4411 (чотири тисячі чотириста одинадцять) грн. 35 коп., а загалом 5726 (п'ять тисяч двадцять шість) грн. 21 коп.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 , який зареєстрований АДРЕСА_1 , на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_4 - судовий збір в розмірі 581 (п'ятсот вісімдесят одна) грн. 38 коп.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 , який зареєстрований АДРЕСА_1 , на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_4 - витрати на правову (правничу) допомогу в розмірі 4000 (чотири тисячі) грн. 00 коп.
Ознайомитись з повним текстом судового рішенням, в електронній формі, сторони можуть за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua/.
Рішення є заочним і може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Відповідач, якому рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку для подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому заочного рішення суду.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення, воно може бути оскаржене відповідачем в загальному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Рішення може бути оскаржене позивачем шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом зазначених вище строків не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Суддя: О.Ю. Брюховецький