Провадження №2-а/522/56/25
Справа № 522/9647/24
06 лютого 2025 року м. Одеса
Приморський районний суд м. Одеси
у складі: судді - Бондар В.Я.,
за участі секретаря судового засідання - Єрганінової К.В.,
розглянувши у порядку спрощеного провадження (з урахуванням особливостей встановлених ст.ст. 268-271, 286 КАС України) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про скасування рішення про примусове видворення з країни,
Позивач звернувся до Приморського районного суду м. Одеси з позовом до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про скасування рішення про примусове видворення з країни №26 від 03.06.2024.
Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_2 має обставини, відповідно до яких не може бути примусово видворений за межі території України, адже брав участь у бойових діях на боці України, що означає, що його повернення до рф загрожуватиме його життю та здоров'ю. ОСОБА_2 є помічником представника Чеченської Республіки Ічкекія у Дніпропетровській області. Також ОСОБА_3 є членом ГФ «Сектор економічної безпеки». Дане громадське формування активно сприяє Національній поліції в Одеській області. Позивач одружений на громадянці України - ОСОБА_4 . ОСОБА_2 був документований посвідкою на проживання зі строком дії до 22.11.2023, однак не зміг її продовжити, оскільки передбачена згода дружини, яка з початком бойових дій виїхала до Німеччини. Позивач має зареєстроване місце проживання в України та йому присвоєно реєстраційний номер облікової картки платника податків. Виїзд з України ОСОБА_5 заборонений, адже він є обвинувачем в кримінальному провадженні, яке перебуває на розгляді в Малиновському районному суді м. Одеси, справа №521/2552/21.
На підставі протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.06.2024 справу передано судді Свяченій Ю.Б.
Ухвалою судді Свяченої Ю.Б. від 21.06.2024 провадження у справі було відкрите (а.с.29).
До суду 17.07.2024 надійшов відзив Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, згідно якого просять відмовити громадянину рф ОСОБА_5 у задоволенні позову.
На обґрунтування відзиву зазначено, що дозволений строк перебування на території України у ОСОБА_1 закінчився, останній перебуває на території України незаконно, ухиляється від виїзду з України до країни походження або до третьої країни. ОСОБА_2 не має постійного зареєстрованого місця проживання та законного джерела існування. З заявою про визнання біженцем чи особою, яка потребує додаткового захисту позивач не звертався, доказів його переслідування в країні походження немає.
До суду 10.12.2024 надійшли заперечення на клопотання представника позивача від Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області у яких вказано, що ст. 22 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» не підлягає застосуванню, оскільки ухвала про вжиття запобіжного заходу вичерпала свою дію 19.02.2021, а прокуратура та суд не зверталися до Адміністрації Держприкордонслужби з метою внесення позивача до бази даних осіб, якім не дозволяється або обмежується право виїзду. ОСОБА_2 щонайменше 5 разів виїжджав за межі території України за час розгляду кримінального провадження, а саме 07.06.2021, 27.08.2021, 19.12.2021, 14.04.2022, 11.07.2023. Шлюб позивача з громадянкою ОСОБА_4 було розірвано рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 31.10.2024 у справі №523/14640/24.
На підставі розпорядження Приморського районного суду м. Одеси №183/25 від 16.01.2025 на виконання рішення Вищої ради правосуддя від 17.12.2024 «Про звільнення ОСОБА_6 з посади судді Приморського районного суду м. Одеси, у зв'язку з поданням заяви про відставку», по справі було проведено 17.01.2025 повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями в результаті якого справа була передана судді Бондарю В.Я.
У період з 20.01.2025 по 22.01.2025 суддя Бондар В.Я. перебував у відпустці, у зв'язку з чим справа передана судді 23.01.2025.
Ухвалою від 23.01.2025 справа прийнята до провадження судді Бондаря В.Я. та призначена до розгляду у судовому засіданні на 06.02.2025.
У судовому засіданні 06.02.2025 представник позивача Селюков П.В. підтримав позовні вимоги. Представник відповідача Білоконь Н.О. заперечувала проти позову.
Суд, дослідивши матеріли справи, заслухавши пояснення учасників справи, дійшов наступного висновку.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 є громадянином російської федерації, про що свідчить паспорт російської федерації № НОМЕР_1 виданий 21.07.2022, дійсний до 21.07.2032 (а.с.10).
04.11.2019 ОСОБА_2 документований реєстраційною карткою платника податків (а.с.12).
Дійсно, 03 липня 2019 року ОСОБА_2 уклав шлюб з ОСОБА_4 , про що свідчить свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_2 (а.с.13).
Як вірно вказує представник відповідача, шлюб між ОСОБА_7 та ОСОБА_4 було розірвано рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 31.10.2024 у справі №523/14640/24.
З довідки №31-130815-ф/л від 02.06.2021 Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради вбачається, що 02.09.2019 ОСОБА_2 має зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.21).
У період з 22.11.2022 по 22.11.2023 ОСОБА_2 був документований посвідкою на тимчасове проживання в Україні № НОМЕР_3 (а.с.11).
Дійсно у провадженні Малиновського районного суду м. Одеси перебуває кримінальна справа №521/2552/21 за обвинуваченням ОСОБА_1 у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 189 КК України. Наразі судове засідання у цій справі призначено на 07.02.2025.
З 01.01.2024 по 31.12.2024 ОСОБА_1 мав посвідчення № НОМЕР_4 ГФ «Сектор економічної безпеки», яке надавало йому право зберігати та носити пристрої травматичної дії (а.с.24).
02.01.2024 ОСОБА_1 документований службовим посвідчений помічника представника Чеченської Республіки Ічкерія у Дніпропетровській області (а.с.25).
03 червня 2024 року головним спеціалістом відділу адміністративного провадження управління міграційного контролю протидії нелегальній міграції та реадмісії ГУ ДМС в Одеській області Євгеном Новохатським винесено рішення №26 про примусове видворення з України громадянина російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.62-65).
26 червня 2024 Головним управлінням ДМС України в Одеській області прийнято рішення про заборону в'їзду ОСОБА_8 на три роки (а.с.68-70).
Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» встановлює правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, та встановлює порядок їх в'їзду в Україну та виїзду з України.
Відповідно до ч.1 ст. 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, його територіальні органи та територіальні підрозділи, органи охорони державного кордону або органи Служби безпеки України можуть приймати рішення про примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, якщо такі особи затримані за незаконне перетинання (спробу незаконного перетинання) державного кордону України або є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятиметься від виконання рішення про примусове повернення, або якщо така особа не виконала у встановлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення, а також в інших передбачених законом випадках.
Яка з підстав застосовувалася відповідачем при прийнятті рішення про видворення не зазначено, відзначено лише про закінчення строку дії посвідки на тимчасове проживання в Україні, незаконність перебування на території України та відсутність обставин, на підставі яких, відповідно до ст. 31 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» ОСОБА_9 не може бути видворений за межі України.
Згідно ст. 31 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» (в редакції станом на час прийняття оскаржуваного рішення) іноземець або особа без громадянства не можуть бути примусово повернуті чи примусово видворені або видані чи передані до країн:
де їх життю або свободі загрожуватиме небезпека за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань;
де їм загрожує смертна кара або страта, катування, жорстоке, нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження чи покарання;
де їх життю або здоров'ю, безпеці або свободі загрожує небезпека внаслідок загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини, або природного чи техногенного лиха, або відсутності медичного лікування чи догляду, який забезпечує життя;
де їм загрожує видворення або примусове повернення до країн, де можуть виникнути зазначені випадки.
Суд погоджується з доводами відповідача про відсутність обставин заборон видворення передбачених ст. 31 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», оскільки доводи позивача про його участь в бойових діях на боці України не підтверджується жодним доказом, та враховуючи те, що паспорт громадянина рф виданий ОСОБА_8 21.07.2022 органом видачі «МВД 20001», який знаходиться на території рф, тобто після повномасштабного вторгнення рф на територію України ОСОБА_9 їздив до країни свого громадянства та повернувся до України.
Рішення про повернення ОСОБА_10 до матеріалів справи не долучалося, тобто ухилення від виконання рішення про повернення неможливе за відсутності такого рішення.
Як вбачається зі змісту спірного рішення відповідача від 03.06.2024 №26 про примусове видворення з України, підставою для його прийняття слугувало незаконність перебування на території України та закінчення строку дії посвідки, що не є підставою для видворення в розуміння ч.1 ст. 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».
В даному випадку, із зібраних матеріалів у справі та наданих сторонами пояснень вбачається, що відповідач є іноземцем, який не має законних підстав для перебування в Україні, а також порушує законодавство України про правовий статус іноземців та осіб без громадянства.
Згідно ч.1 ст. 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство України з прикордонних питань про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення.
Тож, як вбачається з вищевикладених положень законодавства, порушення іноземцем законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства є достатньою підставою для примусового повернення іноземця в країну походження.
Водночас, з аналізу норм статей 26 та 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», вбачається, що процедурі видворення іноземця або особи без громадянства передує прийняття компетентним органом рішення про його примусове повернення, яке може бути оскаржено до суду.
Застосовуючи приписи частини першої статті 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», варто зважати, що примусове видворення з України іноземця на підставі прийнятої постанови адміністративного суду застосовується, якщо рішення компетентного органу про примусове повернення не виконано іноземцем в установлений строк без поважних причин.
Тобто, зі змісту наведених норм слідує, що примусовому видворенню іноземця чи особи без громадянства передують дві обставини: 1) прийняття рішення відповідним компетентним органом про примусове повернення; 2) ухилення від виїзду після прийняття рішення про повернення або наявність обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятимуться від виконання такого рішення.
Аналогічна правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду від 25.04.2024 року у справі №461/2622/23від 24 травня 2023 року (справа № 296/8455/22), від 26 червня 2019 року (справа № 755/12159/18), від 28 лютого 2019 року (справа № 754/2198/17), від 09 серпня 2019 року (справа № 359/5823/16-а).
Проте, як вказувалося вище у матеріалах даної справи відсутнє рішення міграційного органу про примусове повернення відповідача до країни походження.
У оспорюваному рішенні відповідач посилається лише на ч.1 ст. 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», яка не містить такої підстави для видворення як незаконність перебування на території України.
Окрім того, частиною другою статті 22 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» виїзд з України іноземцю або особі без громадянства не дозволяється, якщо:
- йому повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення або кримінальна справа розглядається судом - до закінчення кримінального провадження;
- його засуджено за вчинення кримінального правопорушення - до відбування покарання або звільнення від покарання;
- його виїзд суперечить інтересам забезпечення національної безпеки України - до припинення обставин, що перешкоджають виїзду.
Як вказувалося вище ОСОБА_9 є обвинувачем у кримінальному провадженні, яке розглядається Малиновським районним судом м. Одеси (кримінальна справа №521/2552/21).
Як вбачається з вищевикладених положень законодавства, виїзд з України іноземцю або особі без громадянства не дозволяється, якщо йому повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, або якщо його кримінальна справа розглядається судом.
Тому, суд вважає, що примусове видворення позивача у цій справі можливе лише за погодженням з органами досудового розслідування та прокуратурою, що підтримує державне обвинувачення по відповідним справам у суді.
В свою чергу, Одеська обласна прокуратура не повідомляла щодо відсутності заперечень на видворення обвинуваченого ОСОБА_11 .
При тому, доводи відповідача про те, позивач щонайменше п'ять разі виїжджав та повертався в Україну, не приймаються судом до уваги, адже, по-перше, не підтвердженні жодним чином, по-друге, не свідчать про правомірність такого виїзду, оскільки ч.2 ст. 22 спеціального закону забороняє виїзд іноземця, якого підозрюють чи обвинувачують у вчинення злочину.
Отже, рішення про примусове видворення з України прийнято передчасно, тобто до результатів розгляду кримінального провадження, без урахуванням всіх обставин та без достатніх правових підстав.
У пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» ЄСПЛ повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.
Обов'язок суду мотивувати прийняття або відхилення доводів сторін по суті спору полягає у відображенні в судовому рішенні висновків суду про те, що саме дало йому підстави прийняти та/чи відхилити аргументи сторін щодо суті спору, з посиланням на з'ясовані у справі обставини та норми матеріального чи процесуального права, що підлягають застосуванню до правовідносин, що склалися.
Водночас, оскільки на суд покладено обов'язок здійснювати правосуддя на засадах верховенства права, забезпечити кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Законів України «Про судоустрій і статус суддів» у редакціях від 07 липня 2010 року та 02 червня 2016 року), зазначений обов'язок суду полягає в закладенні у свої мотиви відповідної аргументації з дотриманням принципів верховенства права.
Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Таким чином, на Головне управління державної міграційної служби України у Одеській області, як на суб'єкта владних повноважень законодавцем покладено обов'язок щодо вчинення дій на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За таких обставин, суд вважає, що позивачем доведено позовні вимоги та такі підлягають задоволення, а прийняте рішення про примусове видворення ОСОБА_10 є протиправним та підлягає скасуванню.
Керуючись ст.ст. 71, 72, 74, 77, 90, 91, 268-271, 288 КАС України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про скасування рішення про примусове видворення з країни - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення №26 Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області від 03 червня 2024 року про примусове видворення з України громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 ( ОСОБА_12 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Судове рішення набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.
Рішення може бути оскаржено до П'ятого апеляційного адміністративного суду, шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.
Повний текст рішення суду складено 06 лютого 2025 року.
Суддя В.Я. Бондар