03 лютого 2025 року
м. Київ
справа № 462/1005/23
провадження № 51-3376км24
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
засудженого ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції),
захисника ОСОБА_7 ,
потерпілої ОСОБА_8 (у режимі відеоконференції),
представника потерпілої - адвоката ОСОБА_9 (у режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_6 на вирок Залізничного районного суду м. Львова від 26 лютого 2024 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 15 травня 2024 року щодо нього в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12022142390000465, за обвинуваченням
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 ,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України.
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Залізничного районного суду м. Львова від 26 лютого 2024 року ОСОБА_6 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України, та йому призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років.
Постановлено стягнути з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_8 160 000 грн на відшкодування моральної шкоди.
Цим же вироком вирішено питання щодо речових доказів.
За вироком суду ОСОБА_6 визнано винуватим за те, що він 16 грудня 2022 року приблизно о 07:30, перебуваючи за місцем проживання ОСОБА_8 , а саме біля вхідних дверей квартири АДРЕСА_2 , на ґрунті особистих неприязних відносин, умисно застосував до потерпілої ОСОБА_8 фізичне насильство, зокрема схопив її лівою рукою за волосся, а правим кулаком заподіяв їй удар у ліву частину обличчя. Потім схопив ОСОБА_8 за волосся правою рукою та вдарив правою частиною обличчя об полотно вхідних дверей, унаслідок чого потерпіла втратила рівновагу і впала на бетонне покриття. Після цього він завдав їй удар ногою в ліву частину тулуба в ділянку живота, чим спричинив тяжке тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння.
Ухвалою Львівського апеляційного суду від 15 травня 2024 року апеляційні скарги захисника ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_6 та представника потерпілої ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_9 залишено без задоволення, а вирок місцевого суду стосовно ОСОБА_6 - без змін.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі засуджений, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність і невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, просить змінити судові рішення, перекваліфікувати його дії з ч. 1 ст. 121 на ст. 128 КК України, призначити покарання в межах зазначеної статті та зменшити розмір моральної шкоди.
На обґрунтування своїх вимог посилається на те, що показання потерпілої та свідків не містять інформації стосовно механізму заподіяння тілесних ушкоджень потерпілій та наявності чи відсутності умислу на спричинення їй тяжких тілесних ушкоджень, оскільки очевидцями подій вказані особи не були. Зазначає, що свідок ОСОБА_10 в судовому засіданні підтвердила, що потерпіла їй не говорила про заподіяння їй удару ногою в ділянку живота.
Указує, що під час порівняння висновків експертиз та свідчень експерта в суді є певні протиріччя, зокрема, у висновках заперечується факт отримання розриву селезінки в ході вільного падіння, у той же час на допиті експерт уточнює, що внаслідок вільного падіння виникнення такого тілесного ушкодження малоймовірне.
Звертає увагу, що в кримінальному провадженні не встановлено доказів наявності в нього умислу на заподіяння тяжкого тілесного ушкодження потерпілій. Вважає, що в цьому конкретному випадку має місце необережне завдання тяжкого тілесного ушкодження, оскільки він не передбачав, але повинен був і міг передбачити, що внаслідок ударів потерпіла може отримати таку травму, а тому його дії необхідно кваліфікувати за ст. 128 КК України як необережне тяжке тілесне ушкодження.Указує на те, що, визначаючи міру покарання, суди попередніх інстанцій не врахували повною мірою даних про особу обвинуваченого, який раніше не судимий, не перебуває на обліках у психіатра та нарколога, частково визнав вину в спричиненні тілесних ушкоджень, шкодує про такий вчинок, відшкодував потерпілій матеріальну шкоду в повному обсязі, готовий відшкодувати моральну шкоду в об'єктивно визначеному розмірі. Вважає, що стягнута на користь потерпілої моральна шкода в розмірі 160 000 грн є необґрунтованою. На його думку, місцевий суд не врахував його матеріального стану та фізичної можливості відшкодування саме такої суми. Суд апеляційної інстанції зазначених протиріч не взяв до уваги й не усунув, а доводи апеляційної скарги сторони захисту в цій частині усупереч вимогам ст. 419 КПК України належним чином не перевірив.
Позиції учасників судового провадження
Засуджений ОСОБА_6 та його захисник ОСОБА_7 підтримали касаційну скаргу і просили її задовольнити.
Потерпіла ОСОБА_8 , її представник - адвокат ОСОБА_9 та прокурор ОСОБА_5 вважали касаційну скаргу засудженого необґрунтованою, просили залишити її без задоволення.
Заслухавши суддю-доповідача, з'ясувавши позицію учасників судового розгляду, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та дослідивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви Суду
Згідно зі ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
При цьому за правилами ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Суд касаційної інстанції є судом права, а не факту. Неповнота судового розгляду та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження не є підставою для перегляду судових рішень у касаційному порядку.
Зі змісту касаційної скарги вбачається, що засуджений, надаючи оцінку доказам, по суті заперечує достовірність окремих із них та правильність установлення фактичних обставин кримінального провадження, тоді як їх перевірка, на підставі положень статей 433, 438 КПК України, не належить до компетенції суду касаційної інстанції і не є предметом перегляду. Суд виходить із фактичних обставин, установлених місцевим та апеляційним судами.
Так, доводи засудженого щодо неправильної кваліфікації його дій за ч. 1 ст. 121 КК України та необхідності їх перекваліфікації на ст. 128 цього Кодексу є необґрунтованими з огляду на таке.
У результаті касаційного перегляду встановлено, що висновок суду про доведеність винуватості засудженого ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення підтверджується зібраними у кримінальному провадженні й безпосередньо дослідженими в судовому засіданні доказами, оціненими відповідно до ст. 94 КПК України з точки зору їх належності, допустимості, достовірності, а в їх сукупності - з точки зору достатності для прийняття рішення.
Зокрема, такими доказами є показання потерпілої ОСОБА_8 , яка в місцевому суді пояснила, що ОСОБА_6 схопив її лівою рукою за волосся і правим кулаком заподіяв удару в ліву сторону обличчя, після чого вдарив її правою стороною обличчя об полотно вхідних дверей. Від удару вона втратила рівновагу та впала на бетонне покриття, після чого відчула ще один удар, який ОСОБА_6 завдав ногою в ліву частину тулуба в ділянку живота.
Згідно з висновками від 28 грудня 2022 року № 305/22 та від 05 січня 2023 року № 01/23 (додатковий), складеними судово-медичним експертом ОСОБА_11 , у потерпілої ОСОБА_8 виявлено забійну рану на слизовій оболонці ротової порожнини, синець у виличній ділянці праворуч, струс головного мозку, розрив селезінки з внутрішньочеревною кровотечею. Указані ушкодження могли утворитися 16 грудня 2022 року від контакту з тупими предметами, якими могли бути удари кулаками сторонньої людини в обличчя (не менше двох) та ногою у взутті сторонньої особи в ділянку живота ліворуч (не менше одного), вони не могли утворитися при падінні з висоти власного росту, могли бути спричинені за обставин, на які вказує потерпіла, і в сукупності належать до тяжких тілесних ушкоджень за ознакою небезпеки для життя в момент спричинення.
Допитаний у місцевому суді експерт ОСОБА_11 підтвердив свої висновки та пояснив, що наявне в потерпілої ушкодження селезінки вимагало сильного удару в ділянку 8 - 10 ребер або падіння з висоти власного зросту на лівий бік із значним прискоренням унаслідок поштовху, у результаті вільного падіння його виникнення малоймовірне. Через ушкодження селезінки біль виникає не одразу, а лише після великої крововтрати. Таке тілесне ушкодження тяжко діагностувати, несвоєчасне реагування може призвести до летальних наслідків, та відноситься до тяжкого тілесного ушкодження за ознакою небезпеки для життя в момент спричинення незалежно від своєчасності звернення за медичною допомогою.
Отже, за встановлених обставин, суд першої інстанції, з яким обґрунтовано погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про те, що механізм заподіяння тілесних ушкоджень, кількість ударів, сила та локалізація таких свідчить про те, що ОСОБА_6 мав на меті заподіяти потерпілій тілесне ушкодження, розраховував на можливі наслідки своїх дій, і те, що здоров'ю потерпілої буде спричинено шкоду. При цьому, ОСОБА_6 не заперечував, що спричинював потерпілій умисні удари.
За таких обставин, колегія суддів уважає висновки судів попередніх інстанцій про те, що саме в результаті дій ОСОБА_6 настали наслідки у вигляді тяжкого тілесного ушкодження, небезпечного для життя в момент заподіяння, а саме розрива селезінки з внутрішньочеревною кровотечею, мотивованими і належно обґрунтованими та одночасно звертає увагу, що у тому разі, коли особа діяла з неконкретизованим умислом, кримінальна відповідальність настає за наслідками, які фактично настали.
Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що винуватість ОСОБА_6 у заподіянні потерпілій ОСОБА_8 умисного тяжкого тілесного ушкодження, небезпечного для життя в момент заподіяння, доведено повністю, а його дії правильно кваліфіковано за ч. 1 ст. 121 КК України.
Твердження засудженого ОСОБА_6 про те, що тяжке тілесне ушкодження потерпілій він заподіяв з необережності та не мав на меті спричинити такі наслідки, а тому його дії потребують кваліфікації за ст. 128 КК України, були перевірені судами попередніх інстанцій і визнані безпідставними за обставин, викладених вище.
Доводи засудженого про невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок суворості є необґрунтованими з огляду на таке.
Відповідно до вимог ст. 50 КК України метою покарання є виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень.
Статтею 65 КК України визначено, що суд призначає покарання у межах, установлених у санкціях частин статей Особливої частини КК України, які передбачають відповідальність за вчинені кримінальні правопорушення, відповідно до положень Загальної частини КК України, із врахуванням ступеня тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, даних про особу винного, та усіх обставин справи. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
Так, призначаючи ОСОБА_6 покарання, місцевий суд, з яким правильно погодилася й апеляційна інстанція, зокрема, врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, що належить до категорії тяжких, особу винуватого, який раніше хоч і не судимий на підставі ст. 89 КК України, проте у 2007 році притягувався до кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 121 КК України, а у 2022 році - за ч. 1 ст. 125 КК України, що характеризує його як особу, схильну до вчинення кримінальних правопорушень проти життя та здоров'я особи, на обліках у психіатра і нарколога не перебуває, не працює, одружений. Крім того, суди врахували суспільну небезпечність ОСОБА_6 , який після вчинення кримінального правопорушення повернувся того ж дня о 15:50 додому до потерпілої ОСОБА_8 , де вчинив хуліганські дії щодо останньої, а саме хапав і шарпав її за одяг у ділянці шиї та грудей, погрожував фізичною розправою, виражався нецензурною лайкою, і постановою Залізничного районного суду м. Львова від 20 березня 2023 року провадження у справі про адміністративне правопорушення за ст. 173 КУпАП щодо нього закрито з нереабілітуючих підстав.
Обставин, які пом'якшують покарання ОСОБА_6 , суд не встановив. Обставиною, яка обтяжує його покарання, є вчинення кримінального правопорушення особою, що перебуває у стані алкогольного сп'яніння.
З огляду на наведені обставини, колегія суддів уважає, що покарання засудженому ОСОБА_6 призначено місцевим судом відповідно до вимог закону, яке за своїм видом та розміром є необхідним і достатнім для його виправлення й попередження нових злочинів, відповідає приписам статей 50, 65 КК України. Підстав вважати, що таке покарання є явно несправедливим через суворість, немає.
Що стосується тверджень засудженого про необґрунтоване стягнення судом першої інстанції на користь потерпілої 160 000 грн моральної шкоди, то вони є безпідставними.
Відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, у її душевних стражданнях через протиправну поведінку щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.
Таким чином, законодавець визначив загальні критерії щодо меж судової дискреції у вирішенні питання про розмір грошового відшкодування моральної шкоди, тобто визначення розміру такого відшкодування становить предмет оціночної діяльності суду.
Визначаючи розмір моральної шкоди, яку потрібно стягнути з ОСОБА_6 на користь потерпілої, суд першої інстанції врахував: тяжкість наслідків, яких зазнала потерпіла внаслідок вчинення щодо неї кримінального правопорушення, тривалість лікування, необхідного їй для відновлення здоров'я, потребу в зміні звичного способу життя, а також глибину моральних переживань. Керуючись засадами виваженості, розумності та справедливості, суд дійшов висновку про необхідність задоволення цивільного позову ОСОБА_8 частково і стягнення з обвинуваченого на її користь 160 000 грн моральної шкоди та навів докладні мотиви свого рішення.
Доводи засудженого про те, що місцевий суд, задовольнивши частково позов потерпілої та стягнувши з нього моральну шкоду в розмірі 160 000 грн, безпідставно не врахував його матеріального стану, не є слушними.
Відповідно до ч. 4 ст. 1193 ЦК України суд може зменшити розмір відшкодування шкоди, завданої фізичною особою, залежно від її матеріального становища, крім випадків, коли шкоди завдано вчиненням кримінального правопорушення.
У цьому випадку суди правильно не взяли до уваги матеріального становища засудженого та інших обставин, на які сторона захисту посилалася як на підстави для зменшення заявленого розміру моральної шкоди.
Колегія суддів не вбачає підстав для зміни або скасування судових рішень у цій частині.
Суд апеляційної інстанції відповідно до приписів статей 370, 419 КПК України в цілому дав належну оцінку викладеним в апеляційній скарзі захисника доводам, які співпадають з доводами, наведеними в касаційній скарзі засудженого, та обґрунтовано відмовив у її задоволенні. При цьому таких істотних порушень процесуального порядку збирання, дослідження та оцінки наведених судом у вироку доказів, які б з огляду на зазначене перешкодили ухвалити законне рішення, апеляційний суд не встановив. З викладеними в ухвалі апеляційного суду висновками щодо законності та обґрунтованості вироку суду першої інстанції погоджується і колегія суддів. Ухвала апеляційного суду відповідає положенням ст. 419 КПК України.
За таких обставин, колегія суддів не встановила у цій справі неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, порушень вимог кримінального процесуального закону, які були б істотними та підставами, передбаченими ст. 438 КПК України, для зміни чи скасування оскаржуваних судових рішень, а тому в задоволенні касаційних вимог засудженого потрібно відмовити.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Суд
ухвалив:
Вирок Залізничного районного суду м. Львова від 26 лютого 2024 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 15 травня 2024 року стосовно ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційну скаргу засудженого ОСОБА_6 - без задоволення.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3