06 лютого 2025 року
м. Київ
справа № 523/21570/23
провадження № 51 - 429 ск 25
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянувши касаційну скаргу засудженого ОСОБА_4 на вирок Суворовського районного суду м. Одеси від 02 липня 2024 року та ухвалу Одеського апеляційного суду від 13 листопада 2024 року щодо нього,
встановив:
За вироком Суворовського районного суду м. Одеси від 02 липня 2024 року ОСОБА_4 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК до покарання у виді позбавлення волі строком на 4 роки, з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 2 роки.
На підставі ст. 75 КК ОСОБА_4 звільнено від відбування основного покарання з випробуванням строком 1 рік, з покладенням певних обов'язків, передбачених ст. 76 КК.
За вироком суду, 20.09.2023 року о 09:26 год ОСОБА_4 , керуючи технічно справним мотоциклом «Каwаsаki Ninja ZX-10R» з реєстраційним номером НОМЕР_1 , здійснюючи рух по вул. Миколаївська дорога з боку проспекту Добровольського в напрямку вул. Лузанівська в м. Одесі, де організований двосторонній, дворядний у кожному з напрямків рух, та наявна одна реверсивна смуга посередині, у першій від правого краю смузі свого напрямку руху в денний час доби при достатній видимості по сухому асфальтованому дорожньому покриттю, та наближаючись до будинку № 297 по вул. Миколаївська дорога в м. Одесі, діючи необережно, в порушення вимог п. 12.3, 12.4, 12.9(6) Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10.10.2001, рухаючись по вул. Миколаївська дорога, зі швидкістю 72 км/год, яка перевищувала установлену у населених пунктах швидкість руху, не врахував дорожню обстановку, а саме не переконався, що це буде безпечним для усіх учасників дорожнього руху, зокрема для пішоходів, не вжив заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу та здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_5 , який в той час перетинав проїзну частину вул. Миколаївська дорога по регульованому пішохідному переході на червоний сигнал світлофору з ліва на право за ходом руху зазначеного мотоцикла, в результаті чого потерпілому ОСОБА_5 були спричинені тілесні ушкодження у вигляді закритої черепно-мозкової травми у формі геморагічного вогнища забою у глибинному відділі правої гемісфери головного мозку, переломів лицевого черепа та основи черепа - перелом латеральної та нижньої стінок правої орбіти зі зміщенням уламків, уламкового перелому стінок правої верхньощелепної (гайморової) пазухи зі зміщенням уламків, перелому крилоподібного відростка основної кістки праворуч зі зміщенням уламків, перелому носової кістки праворуч без зміщення уламків, перелому нижньої щелепи основи виросткового відростка праворуч та тіла ліворуч зі зміщенням уламків, осколкового перелому виличної дуги праворуч зі зміщенням уламків, забійної рани спинки носа, множинних гематом обличчя, гематоми повік правого ока, субкон'юнктивального крововиливу та зміщення правого очного яблука, закритого перелому остистого відростка 4-го шийного хребця, забою грудної клітки - паренхіматозного крововиливу верхівки правої легені, переломів 1, 2 ребер праворуч, уламкового перелому середньої третини правої ключиці зі зміщенням уламків, перелому поперечного відростка 1-го грудного хребця, переломів поперечних відростків 5-го поперекового хребця з обох сторін без зміщення уламків, поздовжнього перелому бічної маси крижової кістки праворуч, переломів гілок лобкових та сідничних кісток з обох сторін зі зміщенням уламків, перелому тіла лобкової кістки праворуч, закритого перелому медіального виростку правої стегнової кістки без зміщення уламків, закритого перелому верхньої третини малогомілкової кістки праворуч без зміщення уламків та ускладнились травматичним шоком ІІ-III ст., які згідно п. 2.1.3 «б», «о» Правил судово- медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, затверджених Наказом №6 МОЗ України від 17.01.1995, відносяться до категорії ТЯЖКИХ тілесних ушкоджень за критерієм небезпеки для життя.
При цьому, в умовах даної дорожньо-транспортної пригоди дії водія ОСОБА_4 регламентувалися вимогами пунктів 12.3, 12.4 та 12.9 (б) Правил дорожнього руху, відповідно до яких необхідно було рухатися в населеному пункті зі швидкістю не більше 50 км/год, а з моменту виникнення небезпеки для руху у вигляді пішохода ОСОБА_5 негайно вижити заходи до зниження швидкості руху аж до зупинки. У разі належного виконання вищевказаних вимог Правил дорожнього руху водій ОСОБА_4 мав технічну можливість запобігти наїзду на потерпілого ОСОБА_5 , а його дії з технічної точки зору знаходяться в причинному зв'язку з даною дорожньо-транспортною пригодою.
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 13 листопада 2024 року вирок місцевого суду залишено без зміни.
У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_4 , посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого в частині призначення додаткового покарання у вигляді позбавленням права керувати транспортними засобами, просить вирок місцевого та ухвалу апеляційного судів щодо нього змінити в частині призначеного додаткового покарання та звільнити засудженого від призначеного додаткового покарання у вигляді позбавлення права керування транспортними засобами на строк 2 роки. В решті вирок місцевого суду залишити без зміни.
На обґрунтування своїх вимог засуджений зазначає, що при призначенні додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами, суд першої інстанції не взяв до уваги, що поведінка потерпілого на 50% призвела до виникнення ДТП і настання невиправних наслідків для самого потерпілого так і для обвинуваченого, засуджений жодного разу не був притягнутий до адміністративної або кримінальної відповідальності, визнавання ним вини, відшкодування у повному обсязі (узгодженому з потерпілим розмірі) шкоди, думку потерпілого, який не заперечував про призначення засудженому покарання із застосуванням ст. 75, 76 КК, а також просив суд не застосовувати додаткового покарання, утримання та перевезення у медичні заклади онкохворої матері-інваліда. Зазначає, що у недотримання положень ст. 419 КПК, суд апеляційної інстанції не перевірив аналогічних доводів апеляційної скарги сторони захисту та не навів мотивів, з яких вирок суду першої інстанції залишив без зміни.
Відповідно до вимог п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів убачається, що підстав для задоволення скарги немає.
Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, за обставин, установлених та перевірених місцевим судом за правилами ч. 3 ст. 349 КПК, а також правильність кваліфікації його дій за вказаною статтею у касаційній скарзі засудженим не оспорюються та не заперечуються.
Доводи касаційної скарги про невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок суворості є безпідставними з огляду на таке.
Відповідно до вимог ст. 65 КК особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Суд, призначаючи покарання, зобов'язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом'якшують і обтяжують покарання. При цьому, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами, та не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.
При призначенні покарання за відповідною частиною ст. 286 КК суди мають враховувати не тільки наслідки, що настали, а й характер та мотиви допущених особою порушень правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, її ставлення до цих порушень та поведінку після вчинення злочину, вину інших причетних до нього осіб (пішоходів, водіїв транспортних засобів, працівників, відповідальних за технічний стан і правильну експлуатацію останніх, тощо), а також обставини, які пом'якшують і обтяжують покарання, та особу винного.
У кожному випадку призначення покарання за ст. 286 КК необхідно обговорювати питання про доцільність застосування до винного додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.
Санкцією ч. 2 ст. 286 КК передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від 3 до 8 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк до 3 років або без такого.
Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов'язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.
Підставами для судового розсуду при призначенні покарання виступають: кримінально-правові, відносно-визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважуючі норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання «може», «вправі»; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема «особа винного», «щире каяття» тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб'єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом'якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (статті 66, 67 КК), визначенні «інших обставин справи», можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування ст. 75 КК тощо; індивідуалізація покарання - конкретизація виду і розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину і його суб'єкта.
Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини (зокрема справа «Довженко проти України»), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.
Відповідно до ст. 3 Конституції України - людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
З доданих до касаційної скарги копій судових рішень вбачається, що суд першої інстанції при призначенні покарання ОСОБА_4 врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК є тяжким злочином, його суспільну небезпечність, обставини даного конкретного кримінального провадження та данні про особу засудженого, який раніше не судимий, офіційно працевлаштований, добре характеризується за місцем роботи, відношення обвинуваченого до вчинення злочину, визнання вини, відшкодування збитків потерпілому.
Обставинами, що пом'якшують покарання, суд визнав щире каяття та повне відшкодування збитків потерпілому. Обставин, що обтяжують покарання, судом не встановлено.
При цьому суд першої інстанції, вирішуючи питання призначення додаткового покарання, передбаченого санкцією ч. 2 ст. 286 КК у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, обставини злочину та дійшов обґрунтованого висновку, що воно має бути призначено у межах санкції ч. 2 ст. 286 КК.
Врахувавши всі зазначені обставини в їх сукупності, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про можливість виправлення ОСОБА_4 без ізоляції від суспільства, призначивши йому покарання в межах санкції ч. 2 ст. 286 КК у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки та звільнивши його від відбування основного покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК, і таке своє рішення належним чином мотивував.
Разом з цим, суд першої інстанції, призначаючи ОСОБА_4 , у тому числі додаткове покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами, зазначив що воно буде необхідним і достатнім для виправлення засудженого та запобігання вчинення нових кримінальних правопорушень як обвинуваченим, так і іншими особами.
Вирок суду першої інстанції відповідає вимогам ст. ст. 370, 374 КПК.
Суд апеляційної інстанції розглянув кримінальне провадження в межах апеляційної скарги захисника ОСОБА_6 , належним чином перевірив викладені у ній доводи, які є аналогічними доводам касаційної скарги засудженого ОСОБА_4 , визнав їх безпідставними та належним чином мотивував своє рішення, зазначивши підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою, погодившись із висновком суду першої інстанції про те, що призначене засудженому покарання є необхідним та достатнім для його виправлення і попередження вчинення ним нових злочинів, та відповідає вимогам статей 50, 65 КК.
Ухвала суду апеляційної інстанції відповідає вимогам ст. ст. 370, 419 КПК є законною, обґрунтованою і вмотивованою.
Отже, Верховний Суд вважає, що основне та додаткове покарання, призначене місцевим судом засудженому і залишене без змін судом апеляційної інстанції, є справедливим, необхідним та достатнім для його виправлення, попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.
Враховуючи зазначене, з касаційної скарги та наданих до неї копій судових рішень вбачається, що підстав для її задоволення, зміни вироку місцевого суду і ухвали апеляційного суду щодо ОСОБА_4 в частині призначення додаткового покарання та скасування строку додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними немає, у зв'язку з чим у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити відповідно до вимог п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК.
Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК, Суд
постановив:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_4 на вирок Суворовського районного суду м. Одеси від 02 липня 2024 року та ухвалу Одеського апеляційного суду від 13 листопада 2024 року щодо нього.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3