Справа № 509/5477/23
29 січня 2025 року с-ще Овідіополь
Овідіопольський районний суд Одеської області у складі:
головуючого судді Бочарова А.І.
при секретарі Сірман Г.В.,
за участю: представника позивача, адвоката Колесник О.В.,
представника відповідачки ОСОБА_1 , адвоката Кравцан В.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду с-ща Овідіополь цивільну справу за позовом
ОСОБА_2
до
ОСОБА_1 ,
ОСОБА_3 ,
про
зміну розміру, або звільнення від сплати аліментів,-
13 вересня 2023 року позивач звернувся до Овідіопольського районного суду Одеської області із зазначеною вище позовною заявою, в якій просив суд:
- зменшити розмір аліментів, які стягуються з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь : ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 на підставі рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 19 вересня 2019 на утримання на утримання дітей: сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та доньки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 розмірі 1/3 частки з усіх видів заробітку, але не менше, ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, до повноліття дитини, щомісячно, починаючи з дня подання позову; ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 на підставі судового наказу Овідіопольського районного суду Одеської області від 06 лютого 2023 року, утримання дитини: сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , в розмірі 1/4 заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше 50% прожиткового мінімуму та не більше десяти прожиткових мінімумів для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 31.01.2023 року і досягнення дитиною повноліття, визначивши єдину частку аліментів на утримання неповнолітніх дітей: сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , доньки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_6 в розмірі 1/6 від заробітку (доходу) ОСОБА_2 , але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, з дня пред'явлення позову до суду і до досягнення дитиною повноліття;
- відізвати виконавчий лист №509/4207/19, виданий на підставі рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 19.09.2019 року;
- відізвати судовий наказ №509/459/23, виданий Овідіопольським районним судом Одеської області від 06.02.2023 року.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.09.2023 року, в моє провадження надійшла зазначена вище цивільна справа.
Ухвалою Овідіопольського районного суду Одеської області від 19 вересня лютого 2023 року провадження у справі відкрито.
В обґрунтування позивних вимог позивач зазначає, що 24 вересня 2011 року між Позивачем - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та відповідачкою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 було укладено шлюб, який зареєстрований Київським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Одеського міського управління юстиції, актовий запис за № 930 та який за рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 23 березня 2020 року було розірвано.
Під час цього шлюбу у Позивача ОСОБА_2 та Відповідачкою ОСОБА_1 народились діти: син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та донька ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , які проживають разом із Відповідачкою - ОСОБА_1 ..
Рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 19 вересня 2019 року присуджено стягувати з Позивача - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь Відповідача - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 на утримання дітей: сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та доньки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , аліменти в розмірі 1/3 частки з усіх видів заробітку, але не менше, ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, до повноліття дитини, щомісячно, починаючи з дня подання позову.
Крім того, 28 серпня 2020 року між Позивачем - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 було укладено шлюб, який зареєстрований Київським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Одесі Південного міжрегіонального управління юстиції (м. Одеса), актовий запис за № 876 та який за рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 07 березня 2023 року було розірвано.
Під час цього шлюбу у Позивача ОСОБА_2 та Відповідачкою ОСОБА_3 народився син ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , який проживає разом із Відповідачкою - ОСОБА_3 .
Відповідно до судового наказу Овідіопольського районного суду Одеської області від 06 лютого 2023 року наказано стягувати з Позивача - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь Відповідача - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , аліменти на утримання дитини: сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , в розмірі 1/4 заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше 50%прожиткового мінімуму та не більше десяти прожиткових мінімумів для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 31.01.2023 року і досягнення дитиною повноліття.
Однак, при винесені вищевказаного судового наказу судом не взято до уваги обставин, які зазначені вимогами ст. 182 Сімейного кодексу України, що передбачають зменшення розміру аліментів.
На сьогоднішній день, у Позивача на утриманні перебувають троє його дітей: син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , донька ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та син ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_6 .
Крім цього, просить суд врахувати наявність перебування на утриманні Позивача непрацездатної матері, яка є інвалідом 2-ї групи та пенсіонеркою за інвалідністю, має невеликий розмір пенсії та хворіє, у зв'язку з чим проходить стаціонарне лікування за призначенням лікаря 2 рази на рік.
Позивач вважає, що для забезпечення потреб дітей доцільним є зменшити розмір аліментів до 1/6 частки від усіх доходів Позивача, що є більшим ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Зважаючи на вищевикладене вважає, що за рішенням суду повинно бути зменшено розмір аліментів, що стягуються на користь Відповідачів.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що він є батьком трьох неповнолітніх дітей.
Відповідно до ст.192 СК України розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення.
Відповідно до ст. 182 СК України передбачено, що розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.
Відповідно до ч. 2 ст.183 СУ України якщо стягуються аліменти на двох і більше дітей, суд визначає єдину частку від заробітку (доходу) матері, батька на їх утримання, яка буде стягуватися до досягнення найстаршою дитиною повноліття.
Згідно ч.1 ст. 183 СК України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Згідно п. 17 Постанови Пленуму ВСУ № 3 від 15.05.2006 р. «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» - розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж зазначений у ч. 2 ст. 182 СК (2947-14). При цьому необхідно мати на увазі, що зміна законодавства в частині визначення мінімального розміру аліментів на одну дитину - не є підставою для перегляду постановлених раніше судових рішень про їх стягнення
Згідно з п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року №3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справи щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів у зв'язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров'я когось із них.
Що ж до максимального розміру аліментів, які стягуються з боржника, то відповідно до ч. 3 ст. 70 Закону України від 21 квітня 1999 р. № 606-XIV (606-14) «Про виконавче провадження» - він не повинен перевищувати 50 відсотків заробітної плати цієї особи. Враховуючи зміст ст.ст. 181, 192 СК України, розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним.
Відповідачка ОСОБА_1 через свого представника адвоката Кравцана В.М. надала до суду відзив на позовну заяву, в якому заперечувала проти задоволення позовних вимог з наступних підстав.
Позивач не надав до суду доказів того, що він дійсно надає допомогу своїй матері, яка потребує матеріальної допомоги. До суду не надані відомості про розмір її пенсії та розмір витрат на її лікування.
Довідка МСЕК про інвалідність, яку Позивач додав до позовної заяви, надана станом на 09.06.2004. Тобто, обставини, на які посилається Позивач існували на момент винесення рішення суду про стягнення аліментів 19.09.2019 і не є тими обставинами, що виникли на даний час і можуть слугувати підставою для зменшення розміру аліментів або звільненням від аліментів.
Крім іншого, доводи Позивача про те, що мати потребує матеріальної допомоги спростовуються тим, що згідно Інформації із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вона 23.04.2021 зареєструвала право власності на підставі договору купівлі-продажу на двокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1 .
Вказане свідчить про те, що матеріальний стан матері Позивача є таким, що вона не потребує допомоги за рахунок аліментів її внуків.
Крім іншого, ОСОБА_1 з дітьми від спільного шлюбу із Позивачем, проживають в гуртожитку по АДРЕСА_2 . Будь-яке інше житло в неї відсутнє. Із липня 2022 вона не працевлаштована, самостійно виховує дітей, які навчаються у Одеському ліцеї №56. Батько, він же Позивач, навчанням дітей не цікавиться, участь у вихованні не приймає.
Син, ОСОБА_4 має проблеми зі здоров'ям. В нього S-образна сколиотична постава. Асиметрія ліній: сосціовидних відростків, плечей, лопаток, гребенів клубових кісток таза. Вальгуносне положення колінних суглобів і стоп, двостороннє поперечно-поздовжнє плоскостопість. Зсув ОЦТ - не оптимальні статики. Згідно останнього висновку лікаря у нього мобільна плока стопа, порушення постави, фізіологічний вальгус нижніх кінцівок. У зв'язку із наведеними захворюваннями ОСОБА_1 постійно витрачає кошти на його обстеження та лікування.
Донька ОСОБА_5 має порушення зору. Їй поставлений діагноз: астигматизм. Вона також потребує періодичного обстеження та лікування.
Представник Позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив суд їх задовольнити.
Представник Відповідачки ОСОБА_1 в судовому засіданні заперечував проти задоволення позову, просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог посилаючись на відзив, який був поданий.
Відповідачка ОСОБА_3 та її представник в судове засідання не з'явилися, були повідомлені належним чином, представником надана заява, в якій просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог та розглянути справу без їх участі.
Заслухавши пояснення сторін, дослідивши письмові докази по справі, суд вважає, що у задоволенні позовних вимог має бути відмовлено з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України - кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
У відповідності до ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Згідно ст. 10-13 ЦПК України - суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Суд застосовує норми права інших держав у разі, коли це передбачено законом України чи міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах - не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Статтею 18 ЦПК України встановлено - судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом. Обов'язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.
У відповідності до ст.ст. 76-83 ЦПК України - доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами : 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на не вчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину не вчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд - не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. Відмова від визнання обставин приймається судом, якщо сторона, яка відмовляється, доведе, що вона визнала ці обставини внаслідок помилки, що має істотне значення, обману, насильства, погрози чи тяжкої обставини, або що обставини визнано у результаті зловмисної домовленості її представника з другою стороною. Про прийняття відмови сторони від визнання обставин суд постановляє ухвалу. У разі прийняття судом відмови сторони від визнання обставин вони доводяться в загальному порядку.
Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.
Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили - не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили - не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.
Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов'язковою для суду.
Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.
Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.
Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.
Стаття 89 ЦПК України встановлює, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Стаття 95 ЦПК України передбачає, що письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.
Відповідно ст. 192 Сімейного Кодексу України, розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
З системного аналізу норм СК України, якими визначені питання, що мають враховуватися при визначені розміру аліментів, їх зміні та інше (ст.ст. 182, 192 СК України) вбачається, що в разі вимоги позивача про зміну розміру аліментів у вигляді їх зменшення, останній має довести в суді обставини, які виникли після ухвалення попереднього рішення суду та негативно впливають на здатність сплачувати аліменти в раніше стягнутому розмірі.
Саме до такого висновку прийшов Верховний Суд України в Постанові Пленуму від 15.05.2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справи щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів».
Судом встановлено, що у Позивача на утриманні перебувають троє його дітей: син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , донька ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та син ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_6 .
Рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 19 вересня 2019 року присуджено стягувати з Позивача - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь Відповідача - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 на утримання дітей: сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та доньки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , аліменти в розмірі 1/3 частки з усіх видів заробітку, але не менше, ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, до повноліття дитини, щомісячно, починаючи з дня подання позову.
Відповідно до судового наказу Овідіопольського районного суду Одеської області від 06 лютого 2023 року наказано стягувати з Позивача - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь Відповідача - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , аліменти на утримання дитини: сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , в розмірі 1/4 заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше 50%прожиткового мінімуму та не більше десяти прожиткових мінімумів для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 31.01.2023 року і досягнення дитиною повноліття.
Так, Позивач подав до суду позов про зміну розміру або звільнення від сплати аліментів, мотивуючи тим, що судом не враховано наявність перебування на утриманні Позивача непрацездатної матері, яка є інвалідом 2-ї групи та пенсіонеркою за інвалідністю, має невеликий розмір пенсії та хворіє, у зв'язку з чим проходить стаціонарне лікування за призначенням лікаря 2 рази на рік.
Суд приймає до уваги той факт, що позивач не надав жодного документального доказу того, що він дійсно надає допомогу своїй матері, яка потребує матеріальної допомоги. До суду не надані відомості про розмір її пенсії та розмір витрат на її лікування. Жодного медичного висновку щодо суттєвого погіршення стану здоров'я матері чи погіршення стану його здоров'я, яке б призвело до вимушеної втрати працездатності, або погіршення матеріального стану Позивача, як це зазначено у частині першій статті 192 СК України - Позивачем до суду також не надано.
Довідка МСЕК про інвалідність матері, яку Позивач додав до позовної заяви, надана станом на 09.06.2004. Тобто, обставини, на які посилається Позивач існували на момент винесення рішення суду про стягнення аліментів 19.09.2019 і не є тими обставинами, що виникли на даний час і можуть слугувати підставою для зменшення розміру аліментів або звільненням від аліментів.
Натомість, Відповідач надав до суду Інформацію із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, згідно якою мати Позивача 23.04.2021 зареєструвала право власності на підставі договору купівлі-продажу на двокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1 . Вказане свідчить про те, що матеріальний стан матері Позивача є таким, що вона не потребує допомоги за рахунок зменшення аліментів на виплату дітям Позивача.
Також, суд приймає до уваги надані Відповідачкою ОСОБА_1 відомості про стан здоров'я дітей, що потребують належного лікування, та відомості про те, що вона разом із дітьми мешкає у гуртожитку. Надані до суду відомості про те, що ОСОБА_1 на даний час не працює свідчить про те, що її матеріальний стан не покращився з моменту призначення аліментів її дітям.
Відповідно до ст.ст. 8,12 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного та соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Частиною 1 ст. 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (ратифікована Україною 27 лютого 1991 року, дата набуття чинності для України 27 вересня 1991 року) визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Практику ЄСПЛ у сфері захисту прав дитини слід розглядати з урахуванням принципів правового статусу дитини. Виділяють принципи правового статусу дитини, які випливають з міжнародно-правових документів, перш за все, з Конвенції про права дитини 1989 р., та якими є: рівноправність дітей (ст. 2); неприпустимість будь-яких форм дискримінації (ст. 2); пріоритет інтересів дитини при вирішенні будь-якого питання, що стосується дітей, так званий принцип якнайкращого забезпечення інтересів дитини (ст. 3); принцип забезпечення захисту і турботи про благополуччя дитини (ст. 5); невід'ємність і пріоритет права на життя (на держави покладається обов'язок забезпечити їх виживання і розвиток, ст. 6); право дитини висловлювати свою думку, викладати інформацію про свої проблеми (діти мають право бути почутими, ст. 12-15); принцип збереження індивідуальності дитини (ст. 8); неприпустимість катувань та інших жорстоких, нелюдських і принижуючих гідність видів поводження і покарання (ст. 37 а); принцип відповідальності батьків за виховання і розвиток дитини (ст. 18).
ЄКПЛ проголосила принцип верховенства права і зобов'язання договірних сторін дотримуватися прав людини. Комплекс прав, закріплених ЄКПЛ, можна розділити на дві підсистеми: 1) права, що належать кожній людині від народження (життя, свобода, особиста недоторканність); 2) права, набуті з настанням певного віку (справедливий судовий розгляд у кримінальній справі, вступ до шлюбу). Окремою підсистемою можна розглянути перелік заборон, виконання яких гарантує реалізацію прав, закріплених в ЄКПЛ (заборона дискримінації, катувань, жорстокого поводження, рабської праці). У тексті ЄКПЛ практично відсутні норми, присвячені захисту прав дітей (за винятком, наприклад, положень про особливий статус неповнолітніх у статтях 5-6), однак обсяг більшості наданих нею прав такий, що ними може користуватися будь-яка людина, незалежно від вікових або інших характеристик. У зв'язку з цим ЄСПЛ, розглядаючи справи, де мало місце порушення прав дітей, посилається на норми ЄКПЛ як базовий документ.
На сьогодні наявні численні рішення ЄСПЛ щодо питань, які пов'язані із захистом прав дитини, ґрунтуються як на положеннях Європейської конвенції про захист прав людини, Загальної декларації прав людини, так і на положеннях Конвенції про права дитини. В ході огляду практики ЄСПЛ виявлено кілька типових ситуацій, де заявники не отримали адекватного правового захисту всередині своєї держави.
Статтею 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Відповідно до частини 2 статті 51 Конституції України, статті 180 Сімейного кодексу України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Відповідно до частини 3 статті 181 Сімейного кодексу України, за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений за рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.
Сімейний кодекс України передбачає підстави для зміни розміру аліментів, визначеного за рішенням суду, але не пов'язує їх зі способом присудження (частина третя статті 181 СК України). Стаття 192 СК України тільки вказує на можливість зміни раніше встановленого розміру аліментів за наявності доведених в судовому порядку підстав, а саме: зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
При розгляді позовів, заявлених із зазначених підстав, застосуванню підлягає не тільки статті 192 СК України, але й низка інших норм, присвячених обов'язку батьків утримувати своїх дітей (стаття 182 «Обставини, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів», стаття 183 «Визначення розміру аліментів у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини», стаття 184 «Визначення розміру аліментів у твердій грошовій сумі»).
Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 05 лютого 2014 року № 6-143цс13.
Частина перша статті 192 СК України передбачає, що розмір аліментів, визначений за рішенням суду або за домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Згідно з п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року №3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справи щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів у зв'язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров'я когось із них.
Враховуючи зміст ст.181,192 СК України, розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. Значне погіршення матеріального становища батька може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів.
З огляду на відсутність імперативної заборони змінювати розмір аліментів шляхом зміни способу їх присудження, за положеннями ст.192 СК України зміна розміру аліментів може мати під собою зміну способу їх присудження (зміна розміру аліментів, стягнутих за рішенням суду у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини на розмір аліментів, визначений у певній твердій грошовій сумі та навпаки).
Така ж правова позиція викладена у постанові ВСУ від 05.02.2014 при розгляді справи №143цс13.
Відповідно до ч. 1 ст. 182 Сімейного кодексу України при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.
Частиною 2 ст. 182 СК України визначено, що розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів. При цьому, суд не обмежується розміром заробітку (доходу) платника аліментів у разі встановлення наявності у нього витрат, що перевищують його заробіток (дохід), і щодо яких таким платником аліментів не доведено джерело походження коштів для їх оплати.
Частиною 4 ст.223 ЦПК України визначено, якщо після набрання рішенням законної сили, яким з відповідача присуджені періодичні платежі, зміняться обставини, що впливають на визначені розміри платежів, їх тривалість чи припинення, кожна сторона має право шляхом пред'явлення нового позову вимагати зміни розміру, строків платежів або звільнення від них.
Що ж до максимального розміру аліментів, які стягуються з боржника, то відповідно до ч. 3 ст. 70 Закону України від 21 квітня 1999 р. N 606-XIV (606-14) «Про виконавче провадження» - він не повинен перевищувати 50 відсотків заробітної плати цієї особи.
Відповідно до ст. 121 СК України - права та обов'язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.
Згідно ч. 1, 2 ст. 141 СК України батьки мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою, розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Статтею 150 цього Кодексу визначені обов'язки батьків щодо виховання та розвитку дитини, а саме: батьки зобов'язані піклуватися за виховання дитини, про її здоров'я, фізичний, духовний розвиток, готувати до самостійного життя. Відповідно до ст. 180 СК України визначено, що батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Стаття 180 СК України передбачає, що батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Згідно із ч. 3 ст. 181 СК України, за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.
Відповідно до статті 182 СК України, при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Одночасно, стаття 183 СК України зазначає частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом. Якщо стягуються аліменти на двох і більше дітей, суд визначає єдину частку від заробітку (доходу) матері, батька на їх утримання, яка буде стягуватися до досягнення найстаршою дитиною повноліття.
Якщо після досягнення повноліття найстаршою дитиною ніхто з батьків не звернувся до суду з позовом про визначення розміру аліментів на інших дітей, аліменти стягуються за вирахуванням тієї рівної частки, що припадала на дитину, яка досягла повноліття.
Статтею 191 СК України передбачено, що аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову.
Згідно зі ст. 192 СК України - розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Оскільки належними та допустимими доказами позивачем не підтверджено погіршення його майнового стану, враховуючи підтверджене належним чином погіршення майнового стану відповідачки, суд не вбачає підстав для задоволення вимог про зменшення розміру аліментів, а отже приходить до висновку про відмову у позові повністю.
Аналогічний за змістом висновок викладено в постановах Верховного Суду від 03 червня 2020 року у справі № 760/9783/18-ц, від 16 вересня 2020 року у справі № 565/2071/19, від 28.05.2021року по справі № 715/2073/20.
Що стосується заявлених позовних вимог щодо відізвання виконавчих листів, то нормами цивільно-процесуального законодавства не передбачено процедури відкликання судом виконавчого листа, який було видано на виконання рішення суду. Вказані позовні вимоги не ґрунтується на нормах діючого законодавства.
Керуючись ст.ст. 3-7,10-13, 18, 11, 12, 76-83, 95, 133, 141, 174, 178, 213, 228, 229, 241-246, 258, 259, 263-268, 272, 273 ЦПК України, ст.ст. 121, 150, 166, 180-184, 191, 192 СК України, Постановою Пленуму ВСУ № 3 від 15.05.2006 р. «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», Конвенцією про права дитини від 20.11.1989 р. (ратифікованої Україною 27.02.1991 р., дата набуття чинності для України 27.09.1991 р.), Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, ст.ст. 51,52 Конституції України, Законом України «Про охорону дитинства», -
У задоволені позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , про зміну розміру, або звільнення від сплати аліментів - відмовити в повному обсязі.
Рішення може бути оскаржено в Одеський апеляційний суд протягом 30 днів з дня його проголошення шляхом подачі апеляційної скарги через Овідіопольський районний суд Одеської області.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду повністю або частково.
Учасник справи, якому рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або після розгляду справи апеляційним судом і прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.
Повний текст рішення складний 06.02.2025 року.
Суддя А.І.Бочаров