29 січня 2025 рокуСправа № 495/1410/19
Номер провадження 2/495/758/2025
Білгород-Дністровський міськрайонний суд Одеської області
у складі головуючого - судді Шевчук Ю.В.,
при секретарі - Бучка В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Білгород-Дністровському цивільну справу за позовною заявою Першого заступника Білгород-Дністровської окружної прокуратури до Кароліно-Бугазької сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області, ОСОБА_1 про визнання незаконним рішення селищної ради, недійсним свідоцтва про право власності, -
18 лютого 2019 перший заступник керівника Білгород-Дністровської окружної прокуратури Муравйов П. звернувся до Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області з позовною заявою до Затоківської селищної ради, ОСОБА_1 про визнання незаконним рішення селищної ради, недійсним свідоцтва про право власності на земельну ділянку.
Відповідно до заявлених позовних вимог, позивач просить суд:
- визнати незаконним рішення Затоківської селищної ради від 29.12.2014 року № 2709 «Про передачу гр. ОСОБА_1 у власність земельної ділянки площею 0,0300 га (кадастровий номер 5110300000:02:005:0018) для індивідуального дачного будівництва за адресою: АДРЕСА_1 ».
- визнати недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно, індексний номер 32640701 від 24.01.2015, щодо земельної ділянки площею 0,0300 га (кадастровий номер 5110300000:02:005:0018) для індивідуального дачного будівництва за адресою: АДРЕСА_1 .
Позовні вимоги мотивовані тим, що Білгород-Дністровською окружною прокуратурою виявлено схему земельних оборудок на території смт Затока, м. Білгород-Дністровський, пов'язаної із виведенням земель комунальної власності територіальної громади Затоківської селищної ради на користь приватних осіб. Встановлено, що між ТОВ «Кимстрой» та Затоківською селищною радою 12.11.2004 укладено договір оренди щодо земельної ділянки загальною площею 2,3 га, яка знаходиться за адресою: Лиманський курортний район, смт. Затока, м. Білгород-Дністровський, Одеська область, для будівництва оздоровчо-розважального комплексу, який в подальшому 23.11.2004 було розірвано на підставі рішення господарського суду Одеської області у справі № 495/439/13-г.
Позивач вказує, що на підставі технічної документації із землеустрою, щодо поділу та об'єднання земельних ділянок, із земель наданих раніше у користування ТОВ «Кимстрой» проведено державну реєстрацію земельних ділянок по АДРЕСА_2 .
Після державної реєстрації земельних ділянок Затоківською селищною радою 29.12.2014 прийнято рішення про відведення вказаних земельних ділянок у власність на користь приватних осіб.
Рішенням Затоківської селищної ради від 29.12.2014 № 2709 відповідачу ОСОБА_1 передано у власність земельну ділянку площею 0,0300 га (кадастровий номер 5110300000:02:005:0018) для індивідуального дачного будівництва за адресою: АДРЕСА_1 .
У подальшому державним реєстратором реєстраційної служби Білгород-Дністровського міськрайонного управління юстиції в Одеській області за результатами розгляду документів, поданих ОСОБА_1 для оформлення права власності, видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно, індексний номер 32640701 щодо земельної ділянки площею 0,0300 га (кадастровий номер 5110300000:02:005:0018) для індивідуального дачного будівництва за адресою: АДРЕСА_1 .
Позивач вважає, що відповідачем право власності на вказану земельну ділянку набуто з порушенням вимог діючого законодавства, а саме земельну ділянку у порушення статей 79-1, 118 Земельного кодексу України передано без розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність. Відведення земельної ділянки у власність для індивідуального дачного будівництва здійснено у порушення положень Генерального плану смт. Затока. Вказані порушення і стали підставою для звернення до суду позивачем в інтересах держави з відповідним позовом.
03 березня 2018 ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду (суддя Мишко В.В.) провадження по справі було відкрито.
06 червня 2018 ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду (суддя Боярський О.О.) вказана справа прийнята ним до провадження.
30 січня 2019 ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду роз'єднані позови заступника керівника Білгород-Дністровського місцевої прокуратури.
18 лютого 2019 ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду (суддя Боярський О.О.) вказана справа прийнята до його провадження.
27 березня 2019 ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду (суддя Боярський О.О.) відкладено розгляд справи.
23 квітня 2019 ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду (суддя Боярський О.О.) відкладено розгляд справи.
04 червня 2019 ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду (суддя Боярський О.О.) витребувано докази по справі.
11 червня 2019 представником відповідача Затоківської селищної ради Демчишиним П.О. подано відзив на позовну заяву прокурора, відповідно до якого Затоківська селищна рада просить суд розглядати справу за їх відсутності, та розглянути справу на розсуд суду та винести рішення у відповідності до діючого законодавства України.
17 липня 2019 представником відповідача Затоківської селищної ради Мінчевим В.О. подано відзив на позовну заяву прокурора, відповідно до якого Затоківська селищна рада просить суд розглядати справу за їх відсутності, та розглянути справу на розсуд суду та винести рішення у відповідності до діючого законодавства України.
05 серпня 2019 року від представника відповідача надійшла заява про застосування наслідків спливу позовної давності, просить суд в задоволені позову прокурора відмовити у повному обсязі, вказуючи, що початок перебігу позовної давності, ст. 251 ЦК України поширюється і на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів, але не наділяє прокурора повноваженнями ставити питання про поновлення строку позовної давності за відсутності такого клопотання зі сторони самої особи, в інтересах якої прокурор звертається до суду.
05 серпня 2019 ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду (суддя Боярський О.О.) закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.
Згідно розпорядження щодо призначення повторного автоматичного розподілу справи №676 від 20.09.2019 та протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями цивільна справа 495/1410/19 передана на розгляд судді Шевчук Ю.В.
23 вересня 2019 вказана справа прийнята до провадження судді Шевчук Ю. В.
18 листопада 2019 ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду підготовче провадження по справі було закрито та вона призначена до судового розгляду по сутті.
14 квітня 2020 представник відповідача ОСОБА_1 адвокат Садовський В.Є. надав письмову промову, відповідно до якої вказував на те, що на момент прийняття оскаржуваного рішення Затоківської селищної ради, земельна ділянка була сформованою та зареєстрована посадовою особою державного органу виконавчої влади /Держгеокадастром/ із внесенням відомостей про неї, в т.ч. з визначенням виду використання земельної ділянки - для індивідуального дачного будівництва.
Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 10 червня 2021 замінено первісного позивача Білгород-Дністровську місцеву прокуратуру на його правонаступника Білгород-Дністровську окружну прокуратуру (Одеська область, м. Білгород-Дністровський, вул. Незалежності, 39).
Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 10 червня 2021 замінено первісного відповідача Затоківську селищну раду на належного відповідача Кароліно-Бугазьку сільську раду Білгород-Дністровського району Одеської області (Одеська область, Білгород-Дністровський район, с. Кароліно-Бугаз, вул. Приморська, 1).
18 листопада 2020 представник відповідача Горелкова Ю.В. надав письмові додаткові пояснення.
Представник Білгород-Дністровської окружної прокуратури Колісниченко І.В. у судовому засіданні позовні вимоги підтримала та просила суд їх задовольнити в повному обсязі.
У судове засідання представник відповідача Кароліно-Бугазької сільської ради не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, причини неявки суду не відомі.
У судове засідання відповідач ОСОБА_1 не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, причини неявки суду не відомі. В матеріалах справи міститься заява про застосування строків позовної давності, промова, та додаткові пояснення.
Згідно із ч.3 ст.131 Цивільного процесуального кодексу, учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з'явилися в судове засідання без поважних причин.
Частиною 1 статті 223 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; 2) повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника), крім відповідача, незалежно від причин неявки (п.п.1-2 ч.3 ст.223 ЦПК України).
Враховуючи викладені обставини та норми чинного законодавства, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності відповідача ОСОБА_1 та представника Кароліно-Бугазької сільської ради.
Розглянувши позовну заяву, вивчивши матеріали справи, дослідивши надані докази, заслухавши в судовому засіданні пояснення прокурора, суд дійшов до наступних висновків.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено в судовому засіданні, між ТОВ «Кимстрой» та Затоківською селищною радою 12.11.2004 укладено договір оренди щодо земельної ділянки загальною площею 2,3 га, яка знаходиться за адресою: Лиманський курортний район, смт. Затока, м. Білгород-Дністровський, Одеська область, для будівництва оздоровчо-розважального комплексу, який в подальшому 02.04.2013 було розірвано на підставі рішення господарського суду Одеської області у справі № 495/439/13-г.
На підставі технічної документації із землеустрою, щодо поділу та об'єднання земельних ділянок, із земель наданих раніше у користування ТОВ «Кимстрой» проведено державну реєстрацію земельних ділянок по АДРЕСА_2 .
Після державної реєстрації земельних ділянок Затоківською селищною радою 29.12.2014 прийнято рішення про відведення вказаних земельних ділянок у власність на користь приватних осіб.
Рішенням Затоківської селищної ради від 29.12.2014 № 2709 відповідачу ОСОБА_1 передано у власність земельну ділянку площею 0,0300 га (кадастровий номер 5110300000:02:005:0018) для індивідуального дачного будівництва за адресою: АДРЕСА_1 .
У подальшому державним реєстратором реєстраційної служби Білгород-Дністровського міськрайонного управління юстиції в Одеській області за результатами розгляду документів, поданих ОСОБА_1 для оформлення права власності, видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно, індексний номер 32640701 щодо земельної ділянки площею 0,0300 га (кадастровий номер 5110300000:02:005:0018) для індивідуального дачного будівництва за адресою: АДРЕСА_1 , яке зареєстровано згідно рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 24.01.2015 №18832711.
Враховуючи викладені обставини Позивач вважає, що спірну земельну ділянку передано відповідачу ОСОБА_1 у порушення вимог Земельного кодексу України (далі - ЗК України).
Так позивач, як на підставу задоволення позовних вимог посилається на порушення відповідачем Затоківською селищною радою вимог ст.ст. 79-1, 118, 122 ЗК України.
Щодо посилань Позивача на необхідність виготовлення та надання на погодження відповідного проекту землеустрою бажаної земельної ділянки, суд з такими висновками прокурора погодитися не може, вважає їх необґрунтованими та безпідставними, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 2 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею.
Суб'єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади.
Об'єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).
Статтею 4 ЗК України встановлено, що завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.
Відповідно до ч. 1, 3, 4 ст. 79-1 ЗК України, формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі . Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.
Як встановлено матеріалами справи, спірна земельна ділянка площею 0,0300 га (кадастровий номер 5110300000:02:005:0018) для індивідуального дачного будівництва за адресою: АДРЕСА_1 , була зареєстрована у Державному земельному кадастрі із визначенням кадастрового номеру, категорії земельної ділянки та виду використання в межах зазначеної категорії.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про державний земельний кадастр», державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами;
державна реєстрація земельної ділянки - внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера;
кадастровий номер земельної ділянки - індивідуальна, що не повторюється на всій території України, послідовність цифр та знаків, яка присвоюється земельній ділянці під час її державної реєстрації і зберігається за нею протягом усього часу існування.
Статтею 5 Закону України «Про державний земельний кадастр», встановлено, що порядок ведення Державного земельного кадастру визначається Кабінетом Міністрів України відповідно до вимог цього Закону. Державний земельний кадастр є державною власністю.
Відповідно до ч. 1,2 ст. 6 Закону України «Про державний земельний кадастр», визначено, що ведення та адміністрування Державного земельного кадастру забезпечуються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.
Держателем Державного земельного кадастру є центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.
Частиною 2 ст. 7 Закону України «Про державний земельний кадастр», визначені повноваження центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, серед яких окрім іншого:
внесення до Державного земельного кадастру та надання відомостей про землі, розташовані у межах державного кордону України, територій Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, районів, сіл, селищ, міст;
здійснення державної реєстрації земельних ділянок, обмежень у їх використанні.
Постановою Кабінету Міністрів України № 1051 від 14.01.2015 року із наступними змінами затверджено «Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру» (далі - Положення).
Відповідно до п.1 Положення, державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства і який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів.
Відповідно до п. 4 Положення, ведення Державного земельного кадастру здійснює Держгеокадастр та його територіальні органи. Держателем Державного земельного кадастру є Держгеокадастр.
Пунктом 5 Положення визначено, що до складу Держгеокадастру та його територіальних органів входять державні кадастрові реєстратори, які здійснюють внесення відомостей до Державного земельного кадастру і надання таких відомостей в межах повноважень, визначених Законом України «Про Державний земельний кадастр» та цим Порядком.
Державний кадастровий реєстратор має доступ до всіх відомостей Державного земельного кадастру, самостійно приймає рішення про внесення відомостей до нього, надання таких відомостей, а також відмову у внесенні або наданні відомостей.
Втручання будь-яких органів, посадових і службових осіб, громадян чи їх об'єднань у діяльність Державного кадастрового реєстратора, пов'язану із здійсненням державної реєстрації земельних ділянок, забороняється.
Постановою Кабінету Міністрів України № 1051 від 17.10.2012 року, затверджено «Порядок ведення Державного земельного кадастру» (далі - Порядок). Порядок визначає процедуру та вимоги щодо ведення Державного земельного кадастру.
Відповідно до п. 6 Порядку, до повноважень державних кадастрових реєстраторів Держгеокадастру та його територіальних органів окрім іншого належать здійснення державної реєстрації земельних ділянок, обмежень у їх використанні, скасування такої реєстрації; формування поземельних книг на земельні ділянки, внесення записів до них, забезпечення їх зберігання; присвоєння кадастрових номерів земельним ділянкам; проведення перевірки відповідності поданих документів вимогам законодавства
Відповідно до п. 111 Порядку, державний кадастровий реєстратор виконує одну з таких дій:
здійснює державну реєстрацію земельної ділянки:
- за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру присвоює кадастровий номер земельній ділянці;
- відкриває Поземельну книгу та вносить відомості до неї (крім відомостей про затвердження документації із землеустрою, на підставі якої здійснена державна реєстрація земельної ділянки, а також про власників, користувачів земельної ділянки);
приймає рішення про відмову у державній реєстрації земельної ділянки.
Таким чином судом встановлено, що державна реєстрація спірної земельної ділянки проведена державним кадастровим реєстратором на підставі прийнятого ним самостійного рішення, відповідно до поданих останньому документів. Відповідач Затоківська селищна рада, як і інші сторони спору не приймали участь у відповідній державній реєстрації та відповідно не приймали жодних рішень.
Так само судом встановлено, що державна реєстрація спірної земельної ділянки, в тому числі визначення державним органом її цільового призначення здійснено до ухвалення Затоківською селищною радою оскаржуваного рішення про передачу земельної ділянки у власність.
Статтею 10 Закону України «Про державний земельний кадастр» встановлено, що об'єктом державного земельного кадастру в тому числі є земельна ділянка.
Відповідно до ч. 1 ст. 15 Закону України «Про державний земельний кадастр», до державного земельного кадастру включаються в тому числі відомості про земельну ділянку: цільове призначення (категорія земель, вид використання земельної ділянки в межах певної категорії земель).
Відповідно до ст. 20 Закону України «Про державний земельний кадастр», відомості Державного земельного кадастру є офіційними.
З урахуванням вказаних положень Закону України «Про державний земельний кадастр» можливо дійти висновку, що офіційні відомості про земельну ділянку, які внесенні до державного земельного кадастру не потребують додаткової перевірки та є обов'язковими для використання їх у земельних відносинах будь-яким особами, в тому числі органами місцевого самоврядування.
Статтею 12 ЗК України, визначенні повноваження сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст.
Окрім того повноваження сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст визначенні ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування».
З огляду на вищевикладені приписи законодавства суд дійшов висновку, що єдиним органом (посадовою особою) наділеним повноваженнями, щодо формування земельної ділянки є державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) та державні кадастрові реєстратори, які в свою чергу здійснюють державну реєстрацію земельних ділянок та надають останнім ознак об'єктів цивільних прав.
Будь-яка юридична чи фізична особа, будь-який інший орган державної влади окрім держгеокадастру, не може втручатись в діяльність як кадастрових реєстраторів так і держгеокадастру в цілому.
Спірна земельна ділянка була зареєстрована в державному земельному кадастрі із визначеним видом використання - для індивідуального дачного будівництва. Визначення виду використання спірної земельної ділянки - для індивідуального дачного будівництва та внесення зазначених відомостей до Державного земельного кадастру є офіційними та обов'язковими для використання у відносинах пов'язаних із відчуженням, передачею земельної ділянки.
Таким чином Затоківська селищна рада приймаючи рішення про передачу спірної земельної ділянки із визначеним кадастровим номером, цільовим призначенням земельної ділянки та видом її використання не порушила вимог законодавства в частині надання її у власність фізичній особі в межах безоплатної приватизації визначеної ст. 121 Земельного кодексу України.
Щодо посилань Позивача на неможливість передачі земельної ділянки із визначенням виду використання «для індивідуального дачного будівництва» та необхідність виготовлення проекту землеустрою, суд зазначає наступне.
Згідно з положеннями ч.6 ст.79-1 Земельного кодексу України, формування земельних ділянок шляхом поділу та об'єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок.
Цільове призначення земельної ділянки, що була об'єктом об'єднання та поділу на підставі технічної документації із землеустрою «Землі рекреаційного призначення» (вид використання - для будівництва оздоровчо-розважального комплексу).
Цільове призначення спірної земельної ділянки площею 0,0300 га (кадастровий номер 5110300000:02:005:0018) за адресою: АДРЕСА_1 , яка передана відовідачу ОСОБА_1 і зареєстрована за ним на праві власності - Е07 - «Землі рекреаційного призначення» (вид використання - Е07-03 для індивідуального дачного будівництва).
Відповідно до статті 1 Закону України «Про землеустрій» цільове призначення земельної ділянки - використання земельної ділянки за призначенням, визначеним на підставі документації із землеустрою у встановленому законодавством порядку.
Відповідно до ч. 1 ст. 19 Земельного кодексу України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на дев'ять категорій, серед яких землі житлової та громадської забудови.
Частиною 1 ст. 20 ЗК України передбачено, що віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення. Отже, зміна цільового призначення земельних ділянок (тобто переведення земельної ділянки з однієї категорії, яка визначена ч. 1 ст. 19 ЗК України, в іншу) здійснюється за проектами землеустрою та з дотриманням відповідної процедури.
Водночас, відповідно до ч. 5 ст. 20 ЗК України види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони) визначаються її власником або користувачем самостійно в межах вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою.
Отже, зміна виду використання земельної ділянки в межах однієї категорії земель (за виключенням земель сільськогосподарського призначення та земель оборони), здійснюється її власником або користувачем самостійно.
В постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 червня 2021 року у справі № 925/929/19 (провадження № 12-11гс21), в якій Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, викладеного в постановах Верховного Суду України від 05 березня 2013 року у справі № 21-417а12, від 08 квітня 2015 року у справі № 6-32цс15, постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 712/10864/16-а та постановах Касаційного цивільного суду від 26 червня 2019 року у справі № 701/902/17-ц, від 03 червня 2019 року у справі № 708/933/17, від 24 лютого 2020 року у справі № 701/473/17, про те, що зміна виду використання землі в межах її цільового призначення повинна проводитися в порядку, встановленому для зміни цільового призначення такої землі.
Таким чином, зміна виду використання земельної ділянки в межах однієї категорії земель не є зміною її цільового призначення, а отже, не потребує проходження процедур, які відповідно до земельного законодавства України застосовуються при зміні цільового призначення (розробки проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, його затвердження тощо).
Аналогічна правова позиція щодо порядку застосування частини п'ятої статті 20 ЗК України міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 10 жовтня 2018 року у справі № 357/4277/17, від 31 липня 2019 року у справі № 806/5308/15, від 14.11.2019 у справі № 344/10412/16-а, від 24 березня 2020 року у справі № 640/13670/19, від 2 червня 2020 року у справі № 500/2308/18, від 31 травня 2021 року у справі № 826/1581/18.
Зазначений правовий висновок застасовано Верховним Судом при розгляді аналогічної цивільної справи № 495/1439/18, за аналогічних обставин, наявних доказів. Верховний Судом в постанові від 24 листопада 2021 року у справі № 495/1439/18 зроблено наступні висновки, щодо застосування норм права, які стали підставою для відмови в задоволенні позовних вимог Білгород-Дністровської місцевої прокуратури: оскільки за оскаржуваним рішенням Затоківської селищної ради передано відповідачу у власність земельну ділянку із визначеним кадастровим номером, видом використання для індивідуального дачного будівництва, на підставі технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок - відсутні підстави вважати наявність порушень земельного законодавства; зміна використання земельної ділянки з виду «Для будівництва та обслуговування об'єктів рекреаційного призначення» (Розділ секція Е07 підрозділ 07.01) на вид використання «Для індивідуального дачного будівництва» (Розділ секція Е07 підрозділ 07.03) не призводить до зміни цільового призначення земельної ділянки та відбувається у межах однієї категорії земель.
Формування спірної земельної ділянки переданої відповідачу ОСОБА_1 відбулось без зміни цільового призначення, а саме категорії Е07 - «Землі рекреаційного призначення», а лише зі зміною виду використання земельної ділянки в межах даної категорії. Тому, формування земельних ділянок, зокрема спірної земельної ділянки площею 0,0300 га (кадастровий номер 5110300000:02:005:0018) за адресою: АДРЕСА_1 було цілком правомірно здійснено на підставі технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок, в порядку ст.56 Закону України «Про землеустрій».
Окремо суд повертається до попередніх висновків у вказаному рішенні про те, що Затоківська селищна рада приймаючи оскаржуване рішення про передачу земельної ділянки у власність ОСОБА_1 , не здійснювала зміни виду використання земельної ділянки, адже вказане рішення прийняте на підставі відповідних відомостей про земельну ділянку з Державного земельного кадастру, які внесені відповідним державним органом, які на час прийняття оскаржуваного рішення не були скасовані.
Відповідно до ст. 2 Закону України «Про державний земельний кадастр», Державний земельний кадастр (окрім іншого) ведеться з метою інформаційного забезпечення органів державної влади та органів місцевого самоврядування, фізичних та юридичних осіб при: регулюванні земельних відносин; управлінні земельними ресурсами; організації раціонального використання та охорони земель.
Державний земельний кадастр базується на таких основних принципах:
обов'язковості внесення до Державного земельного кадастру відомостей про всі його об'єкти; об'єктивності, достовірності та повноти відомостей у Державному земельному кадастрі; внесення відомостей до Державного земельного кадастру виключно на підставі та відповідно до цього Закону - ст. 3 Закону України «Про державний земельний кадастр».
Основний Закон України встановлює презумпцію правомірності рішень органів державної влади та їх посадових осіб.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України - ст. 19 Конституції України.
Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави - ст. 3 Конституції України.
Верховний Суд у складі КАС у постанові від 21.01.2020 року у справі № 820/5483/17 розглядаючи спір, щодо позбавлення особи певних прав отриманих на підставі прийнятого рішення органом державної влади висловив наступну правову позицію:
«Колегія суддів зазначає, презюмується, що виходячи із принципу відповідальності держави перед людиною за свою діяльність (ст. 3 Конституції України), уповноважений державний орган належним чином буде виконувати свої повноваження з тією метою, з якою йому надано ці повноваження. Тому позивач, отримавши від уповноваженого органу за наслідками його звернення посвідки на постійне проживання в Україні мав усі підстави розраховувати, що дане рішення прийнято на підставі закону та в межах повноважень цього органу. Відтак, позивач добросовісно отримав посвідку на постійне проживання в Україні від уповноваженого органу, не знаючи про те, чи всі належні процедури виконав даний уповноважений орган при розгляді його заяви, як не має підстав і для передбачення, що заявник мав можливість перевірити правомірність проведених цим органом процедур чи достовірно знати про їх протиправність. Отже, фактичне покладення на фізичну особу відповідальності за неналежне виконання уповноваженими державними органами функцій, покладених на них законом, не відповідає принципу верховенства права».
Статтею 39 Закону України «Про державний земельний кадастр» визначені види відповідальності посадових осіб та державних кадастрових реєстраторів за порушення законодавства у сфері Державного земельного кадастру. Так само визначений порядок оскарження рішень державного кадастрового реєстратора та відшкодування завданної шкоди.
Як встановлено матеріалами справи та не спростовано Позивачем, рішення державного кадастрового реєстратора, щодо державної реєстрації спірної земельної ділянки не було оскаржене.
Суд вважає, що прийняте держаним кадастровим реєстратором рішення про формування спірної земельної ділянки, визначення категорії та її виду використання, наступне внесення цих відомостей та визнання державою їх офіційними не мало викликати сумнівів в учасників земельних відносин, щодо наступного розпорядження дійсною земельною ділянкою.
Позивач, як на підставу задоволення позову посилається на порушення порядку розпорядження Затоківською селищною радою спірною земельною ділянкою. А саме позивач вважає, що внаслідок поділу земельної ділянки, належної раніше ТОВ «Кимстрой» для будівництва оздоровчо-розважального комплексу, Затоківська селищна рада мала б розпорядитись спірною земельною ділянкою до цього ж цільового призначення, а не передавати земельну ділянку у власність для індивідуального дачного будівництва.
Враховуючи викладене прокурор вважає, що в даному випадку порушено положення Генерального плану смт. Затока.
Натомість такі висновки не підтвердженні належними доказами та не ґрунтується на нормах діючого земельного законодавства.
Відповідно до ст. 14 Конституції України право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Згідно з положеннями ст. 5, 78, 91, 154 Земельного кодексу України, земельне законодавство базується на принципах невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом; забезпечення гарантій прав на землю, тощо. Право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Власники земельних ділянок зобов'язані забезпечувати використання їх за цільовим призначенням. Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування без рішення суду не мають права втручатись у здійснення власником повноважень щодо володіння, користування і розпорядження належною йому земельною ділянкою або встановлювати непередбачені законодавчими актами додаткові обов'язки чи обмеження.
Згідно з положенням ч. 4 ст. 373, ч. 1 ст. 375 Цивільного кодексу України, власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення. Власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам.
Таким чином, обов'язковою умовою користування земельною ділянкою є її використання за цільовим призначенням, а втручання в таке користування, забороняється.
Відповідно до ч. 1 ст. 16, ч. 1 ст. 17 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», планування територій на місцевому рівні здійснюється шляхом розроблення та затвердження генеральних планів населених пунктів, планів зонування територій і детальних планів території, їх оновлення та внесення змін до них. Генеральний план населеного пункту є основним видом містобудівної документації на місцевому рівні, призначеної для обґрунтування довгострокової стратегії планування та забудови території населеного пункту.
Відповідно до положень ст. 50, 51 Земельного кодексу України, до земель рекреаційного призначення належать землі, які використовуються для організації відпочинку населення, туризму та проведення спортивних заходів. До земель рекреаційного призначення належать земельні ділянки зелених зон і зелених насаджень міст та інших населених пунктів, навчально-туристських та екологічних стежок, маркованих трас, земельні ділянки, зайняті територіями будинків відпочинку, пансіонатів, об'єктів фізичної культури і спорту, туристичних баз, кемпінгів, яхт-клубів, стаціонарних і наметових туристично-оздоровчих таборів, будинків рибалок і мисливців, дитячих туристичних станцій, дитячих та спортивних таборів, інших аналогічних об'єктів, а також земельні ділянки, надані для дачного будівництва і спорудження інших об'єктів стаціонарної рекреації.
Відповідно до ч. 1,3 ст. 52 ЗК України, землі рекреаційного призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.
На землях рекреаційного призначення забороняється діяльність, що перешкоджає або може перешкоджати використанню їх за призначенням, а також негативно впливає або може вплинути на природний стан цих земель.
Відповідно до ч. 5 ст. 20 ЗК України, види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони) визначаються її власником або користувачем самостійно в межах вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою.
Отже суд вважає, що право визначити, які об'єкти рекреації буде розміщено на земельних ділянках і для яких цілей будуть використовуватись земельні ділянки, належить виключно власнику земельних ділянок.
Аналіз вищевказаних норм законодавства дає змогу зробити висновок, що Генеральний план населеного пункту визначає можливість забудови земельних ділянок (території населеного пункту) вимогам містобудівної документації на місцевому рівні, планування та забудову території населеного пункту з урахуванням можливих обмежень, щодо окремих територій в тому числі земель рекреаційного призначення.
Враховуючи вищевикладене та відсутність в матеріалах справи, як діючого на момент виникнення спірних правовідносин Генерального плану смт. Затока та (або) пояснювальних записок до нього, щодо розташування земельної ділянки площею 0,0300 га (кадастровий номер 5110300000:02:005:18 за адресою: АДРЕСА_1 в зоні територій з можливим обмеженням, щодо використання земель рекреаційного призначення, суд приходить до висновку, що будівництво індивідуального дачного будинку, для якого відводилась спірна земельна ділянка не суперечить Генеральному плану смт. Затока, тобто, не суперечить вимогам містобудівної документації на місцевому рівні так само не призводить та не призведе до порушення прав та інтересів третіх осіб.
Таким чином, суд не вбачає невідповідності намірів забудови спірної земельної ділянки вимогам містобудівної документації на місцевому рівні - Генеральному плану, та як наслідок нераціонального використання земельної ділянки саме для індивідуального дачного будівництва.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 74 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», органи та посадові особи місцевого самоврядування несуть відповідальність за свою діяльність перед територіальною громадою, державою, юридичними і фізичними особами.
Підстави, види і порядок відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування визначаються Конституцією України, цим та іншими законами.
Частина 1 ст. 76 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначає, що органи та посадові особи місцевого самоврядування несуть відповідальність перед державою у разі порушення ними Конституції або законів України.
Відсутність нормативно-грошової оцінки та (або) експертних висновків спірної земельної ділянки та належних доказів завдання шкоди позбавляє суд можливості обґрунтовано визначити спричиненні державі і територіальній громаді можливі економічні збитки про які наголошує позивач у власному позові.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до ч.ч. 1, 5, 6 статті 81 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ч. 7 ст. 81 ЦПК України, суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків, щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим кодексом.
З встановлених обставин справи та наданих позивачем пояснень вбачається відсутність встановленої та доведеної протиправної поведінки відповідача, щодо отримання та набуття права власності на спірну земельну ділянку.
З моменту отримання спірної земельної ділянки відповідач ОСОБА_1 відкрито володів та користувався наданою йому земельною ділянкою, так само суду не представлено жодних доказів того, що в результаті набуття ОСОБА_1 права власності на земельну ділянку були порушенні чиїсь права або інтереси.
Згідно ст.1 Першого протоколу Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерела права.
Зокрема, Європейський Суд наголосив на тому, що особа на користь якої органом влади прийняте певне рішення, має повне право розумно очікувати, що якщо місцевий орган влади вважає, що в нього є певна компетенція, то така компетенція дійсно існує, а тому визнання незаконності дій органу влади не повинно змінювати відносини прав, які виникли внаслідок такої дії органу влади.
Європейський Суд підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Цей принцип передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належній і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах «Беєлер проти Італії» [ВП], заява №33202/96, п.120, ЕСНR 2000-1, «Онерллдіз проти Туреччини» [ВП], заява №48939/99, п.128, ЕСНR 2004-ХП, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови», заява №21151/04, п.72, від 8 квітня 2008 року та «Москаль проти Польщі», заява №10373/05, п.51, від 15 вересня. 2009 року).
Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх, дій, мінімізують ризик помилок (рішення у справах «Лелас проти Хорватії», заява №55555/08, п.74, від 20 травня 2010 року та «Тошкуце та інші проти Румунії», заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (рішення у справах «Онер'їлдіз проти Туреччини», п. 128, та «Беєлер проти Італії», п. 119) (п. 70).
Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (рішення у справі «Москаль проти Польщі», п,73). Будь-яка інша, позиція була б рівнозначною, inter alia - санкціонування неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки», заява №36548/97, п.58, ЕСНR 2002-VIII) (п. 71).
З огляду на викладене, суд вважає, що скасування права власності на спірну земельну ділянку через тривалий час з моменту її видачі суперечить принципу юридичної визначеності та належного врядування (Рішення Європейського суду з прав людини «Беєлар проти Італії», «Стретч проти Сполученого Королівства», «Лелас проти Харватії», «Москаль проти Польщі»), оскільки особа, на користь якої прийнято певне рішення органом влади має право розумно очікувати на наявність у органу компетенції на його прийняття, державні органи повинні діяти вчасно, мінімізувати ризик помилок і сприяти юридичній визначеності.
Відповідач ОСОБА_1 , жодним чином не впливав на порядок реєстрації земельної ділянки в державному земельному кадастрі, прийняття Затоківською селищною радою оскаржуваного рішення та державну реєстрацію права власності.
Поряд з цим, наведенні позивачем можливі порушення порядку передачі та державної реєстрації земельної ділянки вчиненні саме державними органами, селищною радою та її посадовими особами.
Під час розгляду справи суд з'ясовує, внаслідок чиїх саме дій (органу місцевого самоврядування, органів державної влади чи фізичної особи) відбулося порушення процедури отримання у власність земельної ділянки, якщо такі порушення мали місце.
ЄСПЛ у рішеннях у справах «Стретч проти Сполученого Королівства» та «Ісмаїлов проти Російської Федерації» наголошує на одному з обов'язкових критеріїв правомірності втручання у право мирного володіння майном - його «пропорційності», «справедливій рівновазі» між суспільним та приватним інтересами.
Загалом, можна зробити висновок, що вимога щодо забезпечення балансу між приватним та публічним інтересом слідує власне зі структури статті 1 Першого Протоколу. Зокрема, вживаючи будь-яких заходів, у тому числі заходів з позбавлення особи її майна, держава повинна подбати про забезпечення при цьому відповідного пропорційного співвідношення між засобами, які застосовуються для цього, і метою, що ставиться. Отже, у кожній справі, в якій зазначається про порушення цієї статті, Суд повинен з'ясувати, внаслідок чого саме відповідна особа була змушена нести непропорційний і надмірний тягар.
Намагання виправити допущену в минулому органом місцевого самоврядування «помилку» не повинно непропорційним чином втручатися у нове право та перекладати на третіх осіб усі негативні наслідки такої «помилки», оскільки задоволення позову сausa formalis (із формальних підстав) покладатиме надмірний індивідуальний тягар на вказаних третіх осіб, а отже, порушить справедливий баланс інтересів сторін - зазначений правовий висновок зроблено Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 квітня 2019 року у справі 372/4581/14-ц, при розгляді справи за аналогічним дійсній справі обставинам та правовідносинам.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права - ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Верховний Суд в постанові Першої судової палати КЦС ВС від від 16.10.2019 року по справі 460/762/16-ц та від 04.12.2019 року по справі № 460/2938/14-ц, із посилання на практику ЄСПЛ а саме рішення ЄСПЛ від 24 червня 2003 року в справі «Стретч проти Сполученого Королівства» та рішення ЄСПЛ від 20 жовтня 2011 року в справі «Рисовський проти України», щодо принципів застосування статті 1 Першого протоколу до Конвенції, зокрема щодо необхідності додержання принципу «належного урядування» при втручанні держави у право особи на мирне володіння своїм майном, виклав наступну правову позицію, щодо можливості позбавлення громадянина України права власності:
«Ухвалюючи рішення у справі про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов правильного та обґрунтованого висновку про те, що відповідач ОСОБА_1 не має ніякого відношення до помилок органів самоврядування та їх посадових осіб, якщо такі мали місце при здійсненні ними своїх повноважень при прийнятті та оформленні рішення про приватизацію присадибної земельної ділянки відповідача».
В дійсній справі не обґрунтовано із посиланням на відповідні докази, що відповідач ОСОБА_1 мав відношення до можливих протиправних рішень органів державної влади або місцевого самоврядування, в результаті чого саме громадянин України має нести відповідальність за помилки органів влади та бути позбавленим власності з цих підстав.
Виходячи з викладеного, суд вважає, що прокурором не доведено, яким саме чином позбавлення відповідача ОСОБА_1 права власності спірною земельною ділянкою сприятиме задоволенню суспільного інтересу.
Відмова у задоволенні позовних вимог по суті, унеможливлює застосування позовної давності про яку заявлено представником відповідача ОСОБА_1 адвокатом Садовським В.Є., оскільки позовна давність застосовується лише до обґрунтованих вимог і є самостійною підставою для відмови у позові.
Згідно із ст.263 Цивільного процесуального кодексу України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Враховуючи вищевикладені обставини та норми чинного законодавства, розглянувши справу в межах заявлених вимог та наданих сторонами доказів, які оцінені судом в їх сукупності, суд, за своїм внутрішнім переконанням, дійшов до висновку про безпідставність та необґрунтованість позовних вимог Білгород-Дністровської окружної прокуратури, у зв'язку з чим в задоволенні позову Білгород-Дністровської окружної прокуратури до Кароліно-Бугазької сільської ради, ОСОБА_1 про визнання незаконним рішення, недійсним свідоцтва про право власності на земельну ділянку - слід відмовити.
Керуючись ст.ст. 19, 20, 79-1, 50-52, 118, 122, 123 Земельного кодексу України, ст.ст. 2, 12, 13, 76-77, 81, 247, 263-265, 273 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -
У задоволенні позовної заяви Першого заступника Білгород-Дністровської окружної прокуратури до Кароліно-Бугазької сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області, ОСОБА_1 про визнання незаконним рішення селищної ради, недійсним свідоцтва про право власності - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили, після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з складання повного тексту рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Повний тест даного рішення суду складений та оголошений 04.02.2025 року о 15 годині 00 хвилин.
Суддя Юлія ШЕВЧУК