Справа № 953/1101/25
н/п 2-о/953/41/25
06 лютого 2025 року м. Харків
Суддя Київського районного суду м. Харкова Кононенко Т.О., розглянувши заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа ІНФОРМАЦІЯ_1 , про визнання фізичної особи безвісно відсутньою за особливих обставин,
установив:
Заявник ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою, у якій просить визнати командира 3 стрілецького відділення 1 стрілецького взводу 1 стрілецької роти військової частини НОМЕР_1 сержанта ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 безвісно відсутнім за особливих обставин з 09.12.2023.
Відповідно до ч. 1ст. 293 ЦПК України - окреме провадження це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Згідно ч. 3ст. 294 ЦПК України справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду.
Відповідно до ч. 9ст. 10 ЦПК України якщо спірні відносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутністю такого суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права).
Зокрема, чинне цивільне процесуальне законодавство не регулює залишення без руху заяви поданої в порядку окремого провадження. Тому при вирішенні питання щодо залишення без руху заяви поданої в порядку окремого провадження суд керується положеннями ЦПК України, якими врегульовано порядок залишення без руху позову.
Вивчивши подані матеріали заяви, вважаю за необхідне наведену заяву залишити без руху та надати заявнику строк для усунення недоліків, за наступних підстав.
Відповідно до ч. 1ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно з ч. 1ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до частини 2статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи, зокрема про визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи оголошення її померлою.
Частиною 4статті 294 ЦПК України передбачено, що справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду. Інші особливості розгляду цих справ встановлені цим розділом.
Отже, заяви у справах окремого провадження повинні відповідати як загальним правилам щодо змісту і форми позовної заяви, встановленим статтями175,177 ЦПК України, так і спеціальним нормам процесуального законодавства, що врегульовують порядок вирішення судом порушеного питання, зокрема у справах за заявами про розгляд судом справ про визнання фізичної особи безвісно відсутньою, встановленого статтями 305-309 ЦПК України.
Порядок визнання фізичної особи безвісно відсутньою передбачений статтею 43 ЦК України: фізична особа може бути визнана судом безвісно відсутньою, якщо протягом одного року в місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування. У разі неможливості встановити день одержання останніх відомостей про місце перебування особи початком її безвісної відсутності вважається перше число місяця, що йде за тим, у якому були одержані такі відомості, а в разі неможливості встановити цей місяць - перше січня наступного року. Порядок визнання фізичної особи безвісно відсутньою встановлюється Цивільним процесуальним кодексом України.
Відповідно до ст.ст.43-44,47 ЦК України підстави та правові наслідки визнання фізичної особи безвісти відсутньою та оголошення її померлою не є тотожними.
Безвісна відсутність - це посвідчення в судовому порядку тривалої відсутності фізичної особи в місці її постійного проживання за умов, що не вдалося встановити місця її знаходження (перебування).
При визнанні особи безвісно відсутньою застосовується презумпція, що особа є живою, однак встановити її місце знаходження у цей час неможливо, причому вказана презумпція має спростовний характер.
Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 06 травня 2020 року, справа № 760/3112/16-ц.
Підставою для задоволення вимог про визнання особи безвісно відсутньою відповідно до статті 43 ЦК України є відсутність відомостей про місце її перебування протягом одного року саме у місці її постійного проживання.
Відповідно до ст. 305 ЦПК України заява про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою подається до суду за місцем проживання заявника або за останнім відомим місцем проживання (перебування) фізичної особи, місцеперебування якої невідоме, або за місцезнаходженням її майна.
За правовими наслідками визнання фізичної особи безвісно відсутньою над майном фізичної особи, місце перебування якої невідоме, суд встановлює опіку.
За правилами ч.1ст.307 ЦПК України, суд до початку розгляду справи встановлює осіб (родичів, співробітників тощо), які можуть дати свідчення про фізичну особу, місцеперебування якої невідоме, а також запитує відповідні організації за останнім місцем проживання відсутнього (житлово-експлуатаційні організації, органи реєстрації місця проживання осіб або органи місцевого самоврядування) і за останнім місцем роботи про наявність відомостей щодо фізичної особи, місцеперебування якої невідоме.
Проте, доказів на підтвердження вказаних обставин заявником не надано, не вказано осіб (родичів,співробітників тощо), які можуть дати свідчення про фізичну особу, місцеперебування якої невідоме, у тому числі інших родичів, близьких осіб, співробітників, інших осіб із зазначенням їх прізвищ, імен, по батькові, місця проживання чи роботи, контактних даних тощо, які можуть дати свідчення про місцеперебування ОСОБА_2 та/або на права та обов'язки яких може вплинути рішення суду щодо визнання його безвісно відсутнім.
Також, в поданій заяві не зазначено організацій, до яких необхідно здійснити запити за останнім місцем проживання відсутнього (житлово-експлуатаційні організації, органи реєстрації місця проживання осіб або органи місцевого самоврядування) і за останнім місцем роботи про наявність відомостей щодо фізичної особи, місцеперебування якої невідоме, що перешкоджає суду здійснити належну підготовку до розгляду справи по суті, як передбачено статтею 307 ЦПК України.
Так, суд звертає увагу, що за правилами ч.2ст.307 ЦПК України, одночасно суд вживає заходів через органи опіки та піклування щодо встановлення опіки над майном фізичної особи, місцеперебування якої невідоме, якщо опіку над майном ще не встановлено. На підставі рішення суду про визнання фізичної особи безвісно відсутньою, відповідно до частини першої вищевказаної статті, нотаріус за останнім місцем її проживання описує належне їй майно та встановлює над ним опіку.
Положеннями статті 44 ЦК України передбачено порядок встановлення опіки над майном фізичної особи, яка визнана безвісно відсутньою.
Опікун над майном фізичної особи, яка визнана безвісно відсутньою, або особи, зниклої безвісти за особливих обставин, приймає виконання цивільних обов'язків на її користь, погашає за рахунок її майна борги, управляє цим майном в її інтересах (частина третя статті 44 ЦК України).
Згідно з частиною четвертою статті 44 ЦК України за заявою заінтересованої особи опікун над майном фізичної особи, яка визнана безвісно відсутньою, або особи, зниклої безвісти за особливих обставин, надає за рахунок цього майна утримання особам, яких вони за законом зобов'язані утримувати.
Опіка над майном припиняється у разі скасування рішення суду про визнання фізичної особи безвісно відсутньою, а також у разі появи особи, зниклої безвісти за особливих обставин (частина п'ята статті 44 ЦК України).
Частиною 4статті 294 ЦПК України передбачено, що справи окремого провадження суд розглядає за участю заявника і заінтересованих осіб.
Виходячи з цього, заінтересованими особами у даній справі мають бути усі родичі особи, якщо вони є, чи відповідна територіальна громада, та орган державної реєстрації актів цивільного стану, який є реєстратором рішення суду про визнання особи безвісно відсутньою чи померлою, тощо.
Проте, заявником не зазначається наявність або відсутність інших родичів фізичної особи, яку заявник просить суд визнати безвісно відсутньою, та які мають бути у даній справі заінтересованими особами.
З урахуванням викладеного та зазначеної в заяві мети, заявнику необхідно визначити коло осіб, які можуть бути залучені до участі у справі в якості заінтересованих осіб з врахуванням їх юридичного інтересу.
Пунктом п. 1постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 31.03.95 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» визначено, що звертається увага судів на наступне: в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто, від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник немає іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право.
У зв'язку з наведеним, вказані вимоги суду не є порушенням права на справедливий судовий захист, залишення заяви без руху жодним чином не перешкоджає заявника у доступі до правосуддя після усунення недоліків заяви.
Враховуючи викладене, заявнику необхідно вжити заходів щодо усунення вищезазначених недоліків шляхом подання до суду заяви у новій редакції відповідно до кількості учасників справи.
Згідно ч. 9ст. 10 ЦПК України, якщо спірні відносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права).
Відповідно до ст. 185 Цивільного процесуального кодексу України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Разом з цим суд роз'яснює, що, якщо заявник відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 175 і 177 Цивільного процесуального кодексу України, заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо заявник не усунув недоліки заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається заявнику.
На підставі наведеного, керуючись ст.ст.175,177,185ЦПК України суд, -
постановив:
Заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа ІНФОРМАЦІЯ_1 , про визнання фізичної особи безвісно відсутньою за особливих обставин.
Надати заявнику строк для усунення недоліків позовної заяви п'ять днів з дня отримання ухвали про залишення заяви без руху.
Роз'яснити заявнику, що в разі якщо у вказаний строк недоліки заяви не будуть усунуті, заява вважається неподаною і повертається заявнику.
Копію ухвали надіслати заявнику.
Ухвала набирає сили з моменту її підписання суддею і оскарженню не підлягає.
Суддя Т.О. Кононенко