04 лютого 2025 року
м. Київ
справа № 761/16836/24
провадження № 61-970ск25
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Гудими Д. А., Пархоменка П. І., розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 , поданою адвокатом Пушкарьовим Олексієм Олексійовичем, на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 19 вересня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 15 січня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Авентус Лізинг» про визнання недійсним договору фінансового лізингу,
У травні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ТОВ «Авентус Лізинг», в якому, з урахуванням заяви про зміну предмету позову, просив визнати недійсним договір фінансового лізингу від 10 серпня 2022 року № 2 185, укладений між сторонами.
Позов обґрунтовано тим, що 10 серпня 2022 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Авентус Лізинг» у простій письмовій формі укладений договір фінансового лізингу № 2 185, предметом якого є автомобіль «Ford Transit Connect» вартістю 435 326,21 грн. Строк лізингу становить 36 місяців з моменту підписання сторонами акту прийому-передачі об'єкта фінансового лізингу, а загальна сума лізингових платежів - 785 492,01 грн. Вказаний договір фінансового лізингу, предметом якого є найм транспортного засобу, а сторонами - фізична і юридична особи, всупереч положень статті 799 ЦК України не був нотаріально посвідчений, тому відповідно до вимог статті 220 ЦК України вважається нікчемним.
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 19 вересня 2024 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 15 січня 2025 року, позовні вимоги залишено без задоволення.
Рішення суду першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, обґрунтовано тим, що починаючи з 13 червня 2021 року Законом України «Про фінансовий лізинг» передбачено, що договір фінансового лізингу транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню на вимогу однієї із сторін такого договору.Судом не встановлено, що перед укладенням та на момент укладення договору фінансового лізингу позивач заявляв вимоги щодо нотаріального посвідчення договору, а враховуючи правові позиції Верховного Суду, викладені у постанові від 24 квітня 2024 року по справі № 756/11019/22, оспорюваний договір відповідає вимогам частини третьої статті 15 Закону України «Про фінансовий лізинг». Тому доводи сторони позивача про його нікчемність є необґрунтованими. Посилання представника позивача в апеляційній скарзі на застосування судом першої інстанції норм права без урахування висновків у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 21 лютого 2018 року у справі № 464/7192/15-ц, від 05 березня 2018 року у справі № 731/45/16-ц, від 26 червня 2018 року у справі № 613/433/16-ц, від 27 червня 2018 року у справі № 641/1721/16-ц, не заслуговують на увагу, оскільки у справі, яка переглядається, та у справах, на які посилається представник, встановлені різні фактичні обставини.
Апеляційний суд також вказав, що доводи позивача про те, що пункти 11.1, 11.2, 11.3, 11.3.1 оспорюваного договору щодо сплати неустойки (пені, штрафу) за порушення лізингоодержувачем взятих на себе зобов'язань в силу пункту 5 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» містять несправедливі умови та порушують його права як споживача не приймаються до уваги колегією суддів. Аналіз матеріалів справи свідчить, що у первісно поданій позовній заяві представник позивача просив суд визнати недійсними пункти 11.1, 11.2, 11.3, 11.3.1 договору фінансового лізингу № 2 185 від 10 серпня 2022 року з вказаних підстав. Проте, згодом подав заяву про зміну предмету позову, відповідно до якої просив суд визнати договір фінансового лізингу № 2 185 від 10 серпня 2022 року недійсним в цілому з підстав того, що він не був нотаріально посвідчений. Вказані позовні вимоги були предметом розгляду в суді першої інстанції.
21 січня 2025 року через підсистему «Електронний суд» ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу.
Касаційна скарга мотивована тим, що скаржник не згоден із оскаржуваними рішеннями в зв'язку з невідповідністю висновків судів фактичним обставинам справи, а також через неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, суди неповно з'ясували усі обставини справи, не надали належної оцінки доказам.
У відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких мотивів.
Однією з основних засад судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, встановлених законом (пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України, пункт 9 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Конституційний Суд України 22 листопада 2023 року ухвалив Рішення у справі
№ 10- р(ІІ)/2023 щодо відповідності Конституції України (конституційності) пунктів 1, 5 частини шостої статті 19, пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, зокрема, визнав таким, що відповідає Конституції України (є конституційним), пункт 2 частини третьої статті 389 ЦПК України. У пунктах 7.6. - 7.8. Рішення вказано, що Європейський суд із прав людини послідовно обстоює позицію, що для розуміння змісту обмежень права на доступ до суду, гарантованого статтею 6 Конвенції, є потреба у врахуванні ролі касаційних судів та визнанні того, що умови прийнятності касаційної скарги щодо питань права можуть бути суворіші, ніж для звичайної скарги; застосування визначеного у національному праві критерію ratione valoris для подання скарг до Верховного Суду є правомірною та обґрунтованою процесуальною вимогою з огляду на саму суть повноважень Верховного Суду щодо розгляду лише справ відповідного рівня значущості. Верховний Суд як суд касаційної інстанції у цивільних справах із перегляду в касаційному порядку судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, має виконувати повноваження щодо усунення порушень норм матеріального та/або процесуального права, виправлення судових помилок і недоліків, а не нового розгляду справи та нівелювання ролі судів першої та апеляційної інстанцій у чиненні правосуддя та розв'язанні цивільних спорів. Тому внормування процесуальних відносин у спосіб визначення в Кодексі підстав для касаційного перегляду судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, можливе як виняток і лише у разі, коли це обумовлено потребами, що є значущими для дієвості та ефективності правосуддя, зокрема потребою розв'язання Верховним Судом як найвищим судом у системі судоустрою України складного юридичного питання, яке має фундаментальне значення для формування судами єдиної правозастосовної практики.
Предметом касаційного оскарження є судові рішення, ухвалені у справі щодо визнання недійсним договору фінансового лізингу автомобіля «Ford Transit Connect» вартістю 435 326,21 грн.
Відповідно до пункту 2 частини 6 статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є: справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).
Тлумачення статті 19 ЦПК України свідчить, що малозначна справа є такою в силу своїх властивостей, незалежно від того чи визнавав її такою суд першої чи апеляційної інстанції.
Оскільки частина шоста статті 19 ЦПК України розміщена в розділі 1 Загальних положень ЦПК України, то вона поширюються й на стадію касаційного провадження.
З урахуванням предмету позову, характеру правовідносин, складності справи, Верховний Суд вважає за можливе визнати цю справу малозначною.
Справа № 761/16836/24 є незначної складності та не належить до виключень, передбачених пунктом 2 частини шостої статті 19 ЦПК України.
Посилання на випадки, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України за наявності яких судове рішення у малозначній справі підлягає касаційному оскарженню, касаційна скарга та додані до неї матеріали не містять.
Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року).
Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню.
Таким чином, оскаржені судові рішення ухвалені у малозначній справі. Тому у відкритті касаційного провадження слід відмовити, оскільки касаційна скарга ОСОБА_1 подана на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню.
Керуючись статтями 19, 260, 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 19 вересня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 15 січня 2025 року у справі № 761/16836/24.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді Є. В. Краснощоков
Д. А. Гудима
П. І. Пархоменко