58000, м. Чернівці, вул. О.Кобилянської, 14, тел. 55-09-34, е-mail: inbox@cv.arbitr.gov.ua
про відмову у видачі судового наказу
06 лютого 2025 року Справа № 926/380/25
Господарський суд Чернівецької області у складі судді Ковальчук Т.І., розглянувши
заяву Управління комунальної власності Чернівецької міської ради, м. Чернівці,
до Товариства з обмеженою відповідальністю “Торговий дім “УКРВТОРРЕСУРС», м. Київ,
про видачу судового наказу,
Заявник Управління комунальної власності Чернівецької міської ради звернулося до Господарського суду Чернівецької області із заявою від 17.12.2024 про видачу судового наказу про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю “Торговий дім України “УКРВТОРРЕСУРС» заборгованості у сумі 12969,70 грн. за несвоєчасне повернення приміщення, орендованого на підставі договору оренди нерухомого майна № 15 від 20.01.2014 р.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.02.2025 зазначену заяву Управління комунальної власності Чернівецької міської ради про видачу судового наказу передано до провадження судді Ковальчук Т.І.
Відповідно до статті 147 Господарського процесуального кодексу України судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених статтею 148 цього Кодексу. Із заявою про видачу судового наказу може звернутися особа, якій належить право вимоги. Заявником та боржником в наказному провадженні можуть бути юридичні особи та фізичні особи-підприємці. Судовий наказ підлягає виконанню за правилами, встановленими законом для виконання судових рішень.
Згідно з частиною 1 статті 148 ГПК України судовий наказ може бути видано тільки за вимогами про стягнення грошової заборгованості за договором, укладеним у письмовій (в тому числі електронній) формі, якщо сума вимоги не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Заява про видачу судового наказу подається до суду першої інстанції за загальними правилами підсудності, встановленими цим Кодексом для подання позовної заяви, має відповідати встановленим вимогам і бути оплачена судовим збором (ст.ст. 149-151 ГПК України).
Дослідивши матеріали за заявою Управління комунальної власності Чернівецької міської ради від 17.12.2024, суд встановив таке.
Згідно із заявою, вимоги Управління комунальної власності Чернівецької міської ради про видачу судового наказу звернуті до Товариства з обмеженою відповідальністю “Торговий дім України “УКРВТОРРЕСУРС» (04214, вул. Північна, 6-В. м. Київ, код ЄДРПОУ 3759040) та засновані на договорі оренди нерухомого майна № 15 від 20.01.2014, укладеному з Товариством з обмеженою відповідальністю “Торговий дім УКРВТОРРЕСУРС» (04214, вул. Північна, 6-В. м. Київ, код ЄДРПОУ 3759040).
У доданому до заяви витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців станом на 22.04.2024 міститься інформація про юридичну особу Товариство з обмеженою відповідальністю “Торговий дім УКРВТОРРЕСУРС» (ідентифікаційний код 3759040, місцезнаходження Україна 04214, місто Київ, вулиця Північна, будинок 6-В).
З наведеного суд доходить до висновку, що правильним найменуванням боржника є Товариство з обмеженою відповідальністю “Торговий дім УКРВТОРРЕСУРС».
Відповідно до статті 147 Господарського процесуального кодексу України судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених статтею 148 цього Кодексу.
Із заявою про видачу судового наказу може звернутися особа, якій належить право вимоги.
Заявником та боржником в наказному провадженні можуть бути юридичні особи та фізичні особи - підприємці.
Судовий наказ підлягає виконанню за правилами, встановленими законом для виконання судових рішень.
Згідно з частиною 1 статті 148 ГПК України судовий наказ може бути видано тільки за вимогами про стягнення грошової заборгованості за договором, укладеним у письмовій (в тому числі електронній) формі, якщо сума вимоги не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до статті 149 ГПК України заява про видачу судового наказу подається до суду першої інстанції за загальними правилами підсудності, встановленими цим Кодексом для подання позовної заяви.
За змістом заяви Управління комунальної власності Чернівецької міської ради просить стягнути з боржника 12969,70 грн. компенсації за використання майна в розмірі подвійної орендної плати за несвоєчасне звільнення та передачу орендованого майна на підставі пункту 5.6 укладеного між сторонами договору оренди нерухомого майна № 15 від 20.01.2014.
До заяви Управління комунальної власності Чернівецької міської ради додано копію договору оренди нерухомого майна № 15 від 20.01.2014, відповідно до пункту 1.1 якого Орендодавець Департамент економіки Чернівецької міської ради (правонаступником якого є Управління комунальної власності Чернівецької міської ради, п. 1.6 Положення про Управління комунальної власності міської ради від 22.02.2022) передає а, Орендар ТОВ “Торговий дім УКРВТОРРЕСУРС» приймає у строкове платне користування нежиле приміщення загальною площею 168,6 кв.м (літ. А загальною площею 64,0 кв.м; літ. Б загальною площею 84,0 кв.м; гараж літ. В загальною площею 20,6 кв.м), розташоване за адресою АДРЕСА_1 , окремі будівлі, з метою використання для здійснення діяльності у сфері надання житлово-комунальних послуг населенню.
Звернення до Господарського суду Чернівецької області із заявою про видачу судового наказу до боржника, місцезнаходженням якого є місто Київ, Управління комунальної власності Чернівецької міської ради обгрунтувало тим, що орендоване майно розміщене у м. Чернівці, тому територіальна підсудність справи визначається відповідно до частини 5 статті 29 ГПК України, якою передбачено, що позови у спорах, що виникають з договорів, в яких визначено місце виконання або виконувати які через їх особливість можна тільки в певному місці, можуть пред'являтися за місцем виконання цих договорів.
З цього приводу суд зазначає, що предметом договору оренди нерухомого майна № 15 від 20.01.2014 є нерухоме майно, розташоване у місті Чернівці. При цьому, відповідно до першого речення частини 3 статті 30 ГПК України, яка визначає виключну підсудність справ, спори, що виникають з приводу нерухомого майна, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням майна або основної його частини.
Отже, заява Управління комунальної власності Чернівецької міської ради від 17.12.2024 про видачу судового наказу підсудна Господарському суду Чернівецької області, тому розглядається судом по суті.
Розглянувши заяву Управління комунальної власності Чернівецької міської ради від 17.12.2024 про видачу судового наказу, суд дійшов висновку про відсутність підстав для її задоволення.
Так, умовами договору оренди нерухомого майна № 15 від 20.01.2014 було передбачено його укладення з 20 січня 2014 р. до 19 грудня 2016 р. включно; як видно із заяви і доданих до неї документів, зокрема листів Департаменту економіки Чернівецької міської ради № 02/01-17/2156 від 17.11.2016 та № 02/01-17/763 від 13.05.2017 термін дії договору закінчився та не був продовжений на новий строк; майно повернуто з оренди 04.10.2018 (акт приймання-передачі об'єкта оренди по вул. Сагайдачного Петра гетьмана, 44 від 04.10.2018).
Згідно з пунктом 4.1.17 договору оренди нерухомого майна № 15 від 20.01.2014 після закінчення строку дії цього договору чи у випадку його дострокового розірвання протягом трьох робочих днів орендар зобов'язаний передати орендодавцю за актом приймання об'єкт оренди у належному стані. У разі несвоєчасного повернення майна орендар сплачує орендодавцю додатково компенсацію за використання майна в розмірі подвійної орендної плати по день передачі його орендодавцю за актом приймання-передачі (пункт 5.6 договору).
Відповідно до відомості розрахунків з орендарями по оренді нежитлових приміщень від 19.12.2024 заявник просить стягнути неустойку за період з 01.04.2017 по 04.10.2018 у розмірі 12969,70 грн., тобто після припинення договору оренди нерухомого майна, що не відповідає вимогам статті 148 ГПК України.
Частинами першою, другою статті 785 ЦК України передбачено, що у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу або у стані, який було обумовлено в договорі. Якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.
Неустойка, стягнення якої передбачено частиною другою статті 785 ЦК України, є самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних правовідносин і визначається законодавцем як подвійна плата за користування річчю за час прострочення.
Законодавство у сфері орендних правовідносин пов'язує припинення обов'язків орендаря з фактом поверненням об'єкту договору оренди, тобто з моментом підписання акта приймання-передачі. У разі невиконання обов'язку, передбаченого частиною першою статті 785 ЦК України, цивільним законодавством визначена можливість стягнення неустойки за весь час прострочення виконання зобов'язання щодо повернення об'єкта оренди. Таким чином, право на стягнення неустойки, встановленої частиною другою статті 785 ЦК України, пов'язується з простроченням орендарем виконання зобов'язання з повернення орендованого майна за актом приймання-передачі.
Отже, суд доходить до висновку, що за змістом пункту 5.6 договору оренди нерухомого майна № 15 від 20.01.2014 компенсація, що сплачується орендарем у разі несвоєчасного повернення майна з оренди, має правову природу неустойки, передбаченої статтею 785 ЦК України.
При цьому, яким би способом в договорі оренди не регламентувалися правовідносини між сторонами у разі невиконання (несвоєчасного виконання) наймачем (орендарем) обов'язку щодо повернення речі з найму (оренди) з її подальшим користуванням після припинення такого договору, ці правовідносини не можуть врегульовуватись іншим чином, ніж визначено частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України (зокрема, з установленням для наймача (орендаря) будь-якого іншого (додаткового) зобов'язання, окрім того, що передбачений вказаною нормою).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.04.2021 у справі № 910/11131/19 та у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.06.2021 у справі № 904/4512/20.
Відповідно до статті 614 ЦК України, для застосування наслідків, передбачених частиною другою статті 785 цього Кодексу, необхідна наявність вини (умислу або необережності) в особи, яка порушила зобов'язання. Тобто судам потрібно встановити обставини, за яких орендар мав можливість передати майно, що було предметом оренди, але умисно цього обов'язку не виконав.
З урахуванням наведеного, такі вимоги заявника не можуть бути розглянуті судом в порядку наказного провадження, оскільки під час розгляду вимог в порядку наказного провадження та видачі судового наказу суд не розглядає обґрунтованість заявлених стягувачем вимог по суті.
Відповідно до частини 1 статті 148 ГПК України судовий наказ може бути видано тільки за вимогами про стягнення грошової заборгованості за договором, укладеним у письмовій (в тому числі електронній) формі, якщо сума вимоги не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. За змістом даної норми такі вимоги мають бути безспірними.
Однак, за результатами розгляду заяви наявні достатні підстави вважати, що заявлені Управлінням комунальної власності Чернівецької міської ради вимоги не є безспірними, отже не можуть бути розглянуті у наказному провадженні.
З огляду на викладене суд дійшов до висновку про відмову у видачі судового наказу.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 152 ГПК України суддя відмовляє у видачі судового наказу, якщо заявлено вимогу, яка не відповідає вимогам статті 148 цього Кодексу. Про відмову у видачі судового наказу суддя постановляє ухвалу не пізніше десяти днів з дня надходження до суду заяви про видачу судового наказу (частина 2 статті 152 ГПК України).
Згідно з частиною 2 статті 154 ГПК України за результатами розгляду заяви про видачу судового наказу суд видає судовий наказ або постановляє ухвалу про відмову у видачі судового наказу.
Суд звертає увагу заявника, що відмова у видачі судового наказу з підстав, передбачених пунктами 3-6 частини першої статті 152 цього Кодексу, унеможливлює повторне звернення з такою самою заявою. Заявник у цьому випадку має право звернутися з тими самими вимогами у позовному порядку (частина 2 статті 153 ГПК України).
У разі відмови у видачі судового наказу або в разі скасування судового наказу внесена сума судового збору стягувачу не повертається. У разі пред'явлення стягувачем позову до боржника у порядку позовного провадження сума судового збору, сплаченого за подання заяви про видачу судового наказу, зараховується до суми судового збору, встановленої за подання позовної заяви (частина 2 статті 151 ГПК України).
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 3, 12, 148, 150, п. 3 ч. 3 ст. 152, ст.ст. 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
1. Відмовити Управлінню комунальної власності Чернівецької міської ради у видачі судового наказу про стягнення заборгованості в сумі 12969,70 грн. з Товариства з обмеженою відповідальністю “Торговий дім УКРВТОРРЕСУРС».
Порядок набрання ухвалою законної сили та її оскарження
Ухвала набирає законної сили з дня її підписання і може бути оскаржена протягом 10 днів до Західного апеляційного господарського суду у письмовій формі.
Суддя Т.І. Ковальчук