Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"06" лютого 2025 р.м. ХарківСправа № 922/4379/24
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Лавренюк Т.А.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом 10 Хіммотологічний центр Міністерства оборони України (03115, м. Київ, вул. Відпочинку, 9А, код ЄДРПОУ 08108487)
до Військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 окрема авіаційна ескадрилья Державної прикордонної служби України) ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 )
про стягнення 51 071,62грн
без виклику учасників справи
Позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з відповідача 51 071,62грн заборгованості за отримані послуги. Судові витрати зі сплати судового збору позивач просить суд покласти на відповідача.
Позовні вимоги позивач обґрунтовує неналежним виконанням відповідачем обов'язку в частині здійснення оплати послуг на проведення випробувань пально-мастильних матеріалів, наданих позивачем протягом 2022 року, з посиланням на норми Господарського та Цивільного кодексів України.
Ухвалою суду від 10.12.2024 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, відповідачу визначено строк для подання відзиву на позов - протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали для подання заперечень на відповідь на відзив (якщо така буде подана) - протягом 5 днів з дня отримання відповіді на відзив, позивачу визначено строк для подання відповіді на відзив протягом 5 днів з дня його отримання.
Відповідач у встановлений судом строк надав суду відзив на позов, в якому визнає факт надання позивачем спірних послуг з лабораторного аналізу авіаційного пального (нафтопродуктів) упродовж 2022 року, проте проти позову заперечує, просить суд в його задоволенні відмовити, посилаючись на відсутність підстав для стягнення заборгованості на загальну суму 51 071,62грн, оскільки відсутні домовленості між сторонами про платне надання послуг. Жодних розрахунків та договорів, які б могли підтвердити надання послуг на платній основі позивачем не надано.
Позивач у відповіді на відзив, не погоджуючись із запереченнями відповідача, зазначає про те, що між сторонами не узгоджувались, не підписувались та не затверджувались будь-які адміністративні регламенти процесу надання послуг з випробування зразків пально-мастильних матеріалів, крім того між Міністерством оборони України (його установами, організаціями) та установами, організаціями інших складових Сил оборони держави відсутні алгоритми, процедури чи регламенти взаємовідносин, що регулюють порядок надання послуг з випробувань зразків нафтопродуктів на безоплатній основі. Відповідач не надав жодних доказів наявності задокументованої саме безоплатної взаємодії позивача та відповідача, крім цього відповідач не надав жодних документів чи листів, які підтверджували б згоду позивача на безоплатне надання послуг. Як зазначає позивач, він неодноразово направляв листи відповідачу з актом звіряння отриманих паспортів якості на пально-мастильні матеріали, випробування яких було проведено позивачем, а також вимогу щодо погашення заборгованості. Проте, жодної відповіді від відповідача на адресу позивача не надходило, що свідчить про відсутність взаємодії та небажання відповідача вирішити питання щодо оплати послуг, які ним були отримані від позивача.
Будь-яких інших заяв або клопотань від учасників справи по суті спору не надходило.
З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.
Як зазначає 10 Хіммотологічний центр Міністерства оборони України (позивач) військова частина НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 окрема авіаційна ескадрилья Державної прикордонної служби України) (відповідач) протягом 2022 року зверталась на його адресу з проханням провести аналіз проб пального для уточнення показників якості.
Так, відповідач з метою виконання завдань за призначенням в умовах воєнного стану звертався на адресу позивача з листами від 07.05.2022 № 704/1175-22-вих; від 08.06.2022 № 704/1374-22-вих; від 01.08.2022 № 704/2047-22-вих; від 09.08.2022 № 704/2087-22-вих; від 21.09.2022 №704/2372-22-вих; від 04.10.2022 № 704/2456-22-вих; від 04.10.2022 № 704/2457-22-вих; від 17.10.2022 №704/2520-22-вих; від 25.10.2022 №704/2584-22-вих "Про здійснення аналізу" з проханням здійснити безкоштовні лабораторні аналізи авіаційного палива.
Після отримання від відповідача зразків палива, позивачем протягом 2022 року було проведено випробування зразків нафтопродукту, після чого видано відповідні паспорти якості, а саме: № 427 від 19.05.2022 паливо ТС-1 для реактивних двигунів; № 653 від 14.06.2022 паливо ТС-1 для реактивних двигунів та технічних рідин; № 823 від 27.06.2022 олива Turbonycoil TN-98; № 1137 від 04.08.2022 олива TN-98; № 1274 від 19.08.2022 олива Turbonycoil TN-98; № 1582 від 27.09.2022 суміш 50/50; № 1703 від 07.10.2022 олива Eastman TURBO Oil 2380; № 1704 від 07.10.2022 суміш ТсГіп (67%) та Hidraunycoil FH-51 (33%); № 1800 від 19.10.2022 палива авіаційного для газотурбінних двигунів; № 1801 від 21.10.2022; № 1802 від 19.10.2022; № 1804 від 19.10.2022; № 1805 від 21.10.2022; № 1806 від 21.10.2022; № 1807 від 19.10.2022; № 2029 від 10.11.2022; № 2030 від 10.11.2022 суміш 90% МС-20+10% Мс8П; № 2031 від 14.10.2022 олива МС-8п; № 2032 від 10.11.2022 суміш ТсГіп (67%) та FH-51 (33%); № 2132 від 17.11.2022 олива авіаційна Turbonycoil TN-98.
Як вказує позивач, вартість наданих послуг на проведення випробувань пально-мастильних матеріалів здійснювалась на підставі затвердженого наказом начальника 10 Хіммотологічного центру Міністерства оборони України № 31 від 30.11.2021 протоколу затвердження цін на проведення лабораторних випробувань з визначення фізико-хімічних властивостей нафтопродуктів та вартості послуг з проведення оцінки відповідності/сертифікації продукції та сертифікаційних випробувань паливно-мастильних матеріалів у 10 Хіммотологічному центрі Міністерства оборони України, затвердженому начальником Центру 29.11.2021.
Відповідно до наданих позивачем розрахунків вартості платних послуг по проведенню випробувань ПММ, наданих відповідачу, становить 51 071,62грн.
Позивач надав копії листів, адресованих відповідачу, № 320 від 17.08.2023 про направлення акта звіряння отриманих паспортів якості на пально-мастильні матеріали, № 351 від 22.08.2023, № 358 від 29.08.2023 з проханням вжити заходів щодо погашення заборгованості та № 352 від 22.08.2023 про направлення уточнених актів звіряння отриманих паспортів якості на ПММ.
Відповідач доказів сплати спірних коштів позивачу суду не надав, посилаючись на безоплатність наданих позивачем послуг.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.
За приписами п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ч.1 ст.174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Частина 1 ст.626 Цивільного кодексу України встановлює, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку (ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України).
За змістом ч.2 ст.180, ст.181 Господарського кодексу України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору. Господарський договір укладається в порядку, встановленому Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ч.1, ч.2 ст.205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
За приписами ч.2 ст.184 Господарського кодексу України укладення договору на основі вільного волевиявлення сторін може відбуватися у спрощений спосіб або у формі єдиного документа, з додержанням загального порядку укладення договорів, встановленого статтею 181 цього Кодексу.
Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом (ч.1 ст.639 Цивільного кодексу України).
Частиною 2 ст.640 Цивільного кодексу України визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (ст.638 Цивільного кодексу України).
У ч.1 та ч.2 ст.640 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.
За приписами ч.1 ст.642 Цивільного кодексу України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною.
Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом (ч.2 ст.642 Цивільного кодексу України).
За змістом норм ст.642 Цивільного кодексу України прийняття пропозиції щодо укладення договору може відбутися не лише шляхом направлення акцепту у вигляді листа (документу, що відображає повне і безумовне погодження, зазначених та відображених у оферті, істотних умов), а й шляхом вчинення дії (дій) з боку акцептанта, зміст та характер якої (яких) відповідає умовам пропозиції укласти договір.
Сторонами не заперечуються обставини наявності між ними усної домовленості щодо виконання позивачем на замовлення відповідача послуг з лабораторного випробування авіаційного пального (нафтопродуктів) та їх надання у 2022 році, а відтак суд доходить висновку, що між сторонами був укладений договір про надання послуг у спрощений спосіб.
Так, за приписами ст.901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
До договору про надання послуг законом не встановлено вимоги щодо його форми, а відтак такий договір може бути укладений як в письмовій, так і в усній формах.
Разом з тим, враховуючи доводи обох сторін, спірним є питання оплатності чи безоплатності цих послуг.
За змістом положень глави 63 Цивільного кодексу України договір про надання послуг може бути як оплатним, так і безоплатним, що встановлюється сторонами у договорі.
Позивач не надав суду жодних доказів, які підтверджують узгодження сторонами вартості спірних послуг (акти наданих послуг, листування щодо вартості ціни наданих послуг або погодження сторонами вартості послуг відповідно до протоколу затвердження цін на проведення лабораторних випробувань, тощо).
Натомість відповідачем надано суду листи від 07.05.2022 № 704/1175-22-вих; від 08.06.2022 № 704/1374-22-вих; від 01.08.2022 № 704/2047-22-вих; від 09.08.2022 № 704/2087-22-вих; від 21.09.2022 №704/2372-22-вих; від 04.10.2022 № 704/2456-22-вих; від 04.10.2022 № 704/2457-22-вих; від 17.10.2022 №704/2520-22-вих; від 25.10.2022 №704/2584-22-вих "Про здійснення аналізу", адресовані позивачу, в яких він просив позивача здійснити безкоштовний лабораторний аналіз на авіаційне пальне та суміші олив, після чого позивач продовжував надавати відповідні послуги, що фактично підтверджує його згоду з такою пропозицією.
Хоча в матеріалах справи відсутні докази направлення відповідачем цих лістів на адресу позивача, факт неодноразового звернення відповідача з проханням провести аналіз проб пального для уточнення показників якості позивачем визнається, про що ним зазначено у позовній заяві. Інших лістів, які б свідчили про звернення відповідача з проханням провести аналіз проб пального за плату, матеріали справи не містять.
Доказів переходу на оплатність таких послуг або висловлення ним будь-яких заперечень проти цього позивач суду також не надав.
Суд зазнчає, що у п.п.8.15-8.22 постанови Верховного Суду від 29.01.2021 у справі № 922/51/20 зазначено таке: Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.
Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.
Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.
Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
За наведених обставин, суд доходить висновку, що між сторонами в усній формі був укладений договір про безоплатне надання послуг.
Частиною 1 ст.904 Цивільного кодексу України визначено, що за договором про безоплатне надання послуг замовник зобов'язаний відшкодувати виконавцеві усі фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Під фактичними витратами слід розуміти грошові витрати або використання власних матеріалів і предметів виконавця з повним чи частковим їх споживанням, що здійснюються виконавцем для належного надання послуги. Тягар доведення відповідності понесених витрат, необхідних для виконання договору, лежить на виконавцеві. Виходячи з того, які витрати були понесені виконавцем (у грошовій чи натуральній формі), сторони за узгодженням можуть вирішити питання про відшкодування витрат у формі або грошової компенсації, або повернення речей такого самого роду і якості, відновлення їхніх властивостей. Оцінюючи фактично понесені витрати, слід враховувати тільки ті, які були необхідними для виконання укладеного договору. Жодних інших замовник виконавцеві не сплачує. Не підлягають відшкодуванню прибутки, яких виконавець міг би реально одержати при звичайних умовах, якби в цей час не здійснював виконання договору про надання безоплатних послуг.
Такі правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 01.06.2021 у справі № 916/770/19.
Позивач не надав суду доказів, що підтверджують які саме фактичні витрати на надання спірних послуг були ним понесені та їх вартість, а надані ним розрахунки не є належними доказами таких витрат, оскільки містять лише інформацію щодо найменування робіт (послуг) та їх ціну (відповідно протоколу затвердження цін), тобто про загальні ціни реалізації відповідних послуг, а не про фактичні витрати.
Стосовно посилання позивача у позовній заяві на ст.224 Господарського кодексу України, яка регулює відшкодування збитків, суд зазначає наступне.
Під збитками в розумінні ч.2 ст.224 Господарського кодексу України розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода) (ст.22 Цивільного кодексу України).
До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом (ч.1 ст.225 Господарського кодексу України).
Для застосування такої відповідальності як стягнення збитків необхідна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.
При цьому саме на позивача покладається обов'язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяними збитками. У свою чергу відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків.
Однак позивач не довів належними доказами протиправної поведінки відповідача, розміру завданих збитків та причинного зв'язку між протиправною поведінкою відповідача та збитками.
Відповідно до приписів ст.ст.13, 74 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Водночас, ч.4 ст.13 названого Кодексу передбачено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Передбачивши право учасникам спору на подання своїх доводів та підтверджуючих певні обставини доказів, законодавець встановлює й процесуальні обов'язки таких учасників шляхом визначення певного процесуального порядку реалізації відповідних прав, у разі недотримання яких без поважних причин настають відповідні негативні наслідки для такого учасника у вигляді неприйняття судом його аргументів, оскільки неподання відповідних доказів найчастіше пояснюється неналежною підготовкою сторони до розгляду справи.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч.1 ст.14 Господарського процесуального кодексу України).
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України).
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.
Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц.
Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.
Подібні за змістом висновки викладені у постановах Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 922/1500/18, від 15.08.2019 у справі № 1340/4630/18, від 28.11.2019 у справі № 918/150/19, від 26.01.2022 у справі № 921/787/20 від 14.06.2022 у справі № 904/3870/21, від 13.09.2022 у справі № 918/1222/21.
За наведених обставин, суд доходить висновку, що позивач не підтвердив належними та допустимими доказами виникнення у відповідача обов'язку зі сплати коштів за спірні послуги, як і фактично понесених витрат на їх надання, а отже не довів наявність у останнього заборгованості з їх оплати, що свідчить про відсутність у позивача порушеного права на момент звернення до суду із вимогами щодо стягнення спірної заборгованості та є підставою для відмови у задоволенні позову в цій частині.
Відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по оплаті судового збору покладаються на позивача.
Керуючись ст.ст.129, 237, 238, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд -
В задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Дане рішення може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення шляхом подання апеляційної скарги до Східного апеляційного господарського суду.
Повне рішення складено "06" лютого 2025 р.
Суддя Т.А. Лавренюк