ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
06.02.2025Справа № 910/14536/24
Суддя Мудрий С.М., розглянувши справу
за позовом Агентства патентного повіреного "Веполь" (у формі приватного підприємства)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вілен Сістем"
про стягнення 386 533,78 грн
Представники сторін: не викликалися
У листопаді 2024 року Агентство патентного повіреного "Веполь" (у формі приватного підприємства) (далі - Підприємство) звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Вілен Сістем" (далі - Товариство) 386 533,70 грн, з яких: 287 375,00 грн - основний борг, 56 764,00 грн - пеня, 28737,50 грн - штраф, 2 314,70 грн - 3% річних, 11 342,58 грн - інфляційні втрати, посилаючись на неналежне виконання відповідачем зобов'язань за договором №7270/2024 від 05.08.2024 в частині поставки товару та неповернення суми попередньої оплати.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.12.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №910/14536/24 за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання). Встановлено сторонам строки для подання заяв по суті справи.
Відповідач правом, наданим статтею 165 ГПК України, на подання відзиву на позов не скористався, хоча про розгляд справи №910/14536/24 був повідомлений належним чином. Будь-яких заяв чи клопотань на адресу суду не направляв.
При цьому, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами (частина 9 статті 165, частина 2 статті 178 ГПК України).
Приймаючи до уваги те, що Товариство належним чином було повідомлене про розгляд даної справи, а також враховуючи наявність у матеріалах справи достатньої кількості документів для розгляду справи по суті, суд дійшов висновку про її розгляд за наявними матеріалами.
Відповідно до статті 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Водночас, суд враховує, що відповідно до частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.
Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
З огляду на практику Європейського суду з прав людини, критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс проти Греції" від 05.02.2004 та інші).
З огляду на зазначені вище обставини, для визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, а також виконання завдання розгляду справи по суті, розгляд справи здійснено за межами строків, встановлених ГПК України, проте в розумні строки.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає позовні вимоги Підприємства частково обґрунтованими.
05.08.2024 між Товариством (далі за текстом договору - Постачальник) та Підприємством (далі за текстом договору - Покупець) було укладено договір №7270/2024, відповідно до пункту 1.1. якого Постачальник зобов'язується поставити й передати у власність Покупця товар, а Покупець - зобов'язується прийняти його й оплатити на умовах даного договору
Найменування, асортименти, кількість та ціна товару, що поставляється, вказуються в Додатках до даного договору, що становлять його невід'ємну частину (пункт 1.2. договору).
Згідно з пунктом 3.1. договору ціна товару, що поставляється, вказується в Додатках до даного договору. Зміна ціни товару оформляється додатковою угодою Сторін. Загальна сума договору складається із сум усіх Додатків до даного договору.
Пунктом 3.2. договору передбачено, що порядок розрахунків за поставлений товар обумовлюється Сторонами в Додатках до даного договору.
За умовами пунктів 4.1. та 4.2. договору Товар поставляється на умовах, зазначених у Додатках до даного договору. Датою виконання Постачальником зобов'язань по поставці товару вважається дата здачі товару транспортній організації, а при здачі на складі Постачальника або Покупця, відповідно, дата приймально-здавального акту або відмітки в товарно-транспортній накладній про видачу товару Покупцеві. У такому ж порядку право власності на товар переходить від Постачальника до Покупця. Інший порядок поставки товару й (або) переходу права власності на нього може бути встановлений у Додатках до даного договору.
За порушення строків поставки Постачальник сплачує Покупцеві пеню в розмірі 0,1% від вартості не поставленого в строк товару за кожний день прострочення, а за прострочення більше 40 днів додатково штраф у розмірі 5% зазначеної вартості (пункт 6.3. договору).
Пунктом 10.1. передбачено, що даний Договір набуває чинності з моменту підписання Сторонами й діє до 31.12.2025 (включно), але, у будь-якому разі, до повного виконання Сторонами прийнятих на себе зобов'язань, в тому числі, виконання гарантійних зобов'язань.
05.08.2024 Підприємством та Товариством було підписано та скріплено печатками специфікацію №7270 до вказаного правочину, згідно з пунктом 1 якої відповідач взяв на себе зобов'язання поставити позивачу товар - 1 дизельний генератор Marati MB 160, загальною вартістю 547 750,00 (разом із ПДВ).
Вказаною Специфікацією також передбачено, що товар мав бути поставлений за рахунок Постачальника на склад Покупця: Івано-Франківська область, Калушський район, місто Долина, вулиця Молодіжна, 17 (пункт 2 Специфікації).
Товар поставляється на умовах попередньої оплати у розмірі 50% (пункт 3 Специфікації).
Згідно з пунктами 4, 5 Специфікації Товар повинен був бути поставлений протягом 5 днів з дати надходження передоплати на розрахунковий рахунок постачальника. Решта вартості товару сплачується протягом 14 календарних днів з дня отримання товару.
05.08.2024 Товариством було виставлено Підприємству рахунок на оплату №7270 на загальну суму 574 750,00 грн (разом із ПДВ), 50% - 287 375,00 грн.
09.08.2024 Підприємство сплатило на користь Товариства 287 375,00 грн із призначенням платежу: оплата 50% за дизельний генератор згідно рахунку №7270 від 05.08.2024.
Однак обумовлений договором товар не був поставлений Підприємству.
З метою досудового врегулювання спору, 05.09.2024 Підприємство звернулося до Товариства з претензією №6 від 29.08.2024, в якій у зв'язку з порушенням умов договору в частині передання товару у строк просило повернути попередню оплату за договором у розмірі 287 375,00 грн.
Однак вказана претензія була залишена без відповіді та задоволення.
Статтею 11 ЦК України визначено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до статей 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідності до статті 509 ЦК України, статті 173 ГК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Статтею 509 ЦК України визначено, що зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Даючи оцінку правовідносинам, що склались між сторонами в ході виконання договору №7270/2024, суд дійшов висновку, що такий за своєю правовою природою є договором поставки, за яким, відповідно до статті 712 ЦК України, продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Аналогічні положення містяться також і в статті 265 ГК України.
Отже, укладення Товариством та Підприємством договору №7270/2024 від 05.08.2024 було спрямоване на отримання останнім товару та одночасного обов'язку по здійсненню їх оплати.
Частиною 2 статті 712 ЦК України передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Статтею 663 ЦК України визначено, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Відповідно до частини 1 статті 693 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов'язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу.
Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати (частина 2 статті 683 ЦК України).
Як було раніше зазначено, у відповідності до положень пункту 4.1. договору та пункту 3 Специфікації поставка товару здійснюється на умовах попередньої оплати у розмірі 50% від вартості товару, що складає 287 375,00 грн (574 750,00 грн/2).
При цьому, сторони погодили, що товар має бути поставлений протягом 5 днів з дати надходження попередньої оплати (пункт 4 Специфікації).
Оскільки 09.08.2024 Підприємство перерахувало на користь Товариства попередню оплату у розмірі 287 375,00 грн, останнім днем поставки товару було 14.08.2024, відтак строк виконання зобов'язання щодо передання товару є таким, що настав.
Пунктом 4.2. договору встановлено, що Товар поставляється на умовах, зазначених у Додатках до даного договору. Датою виконання Постачальником зобов'язань по поставці товару вважається дата здачі товару транспортній організації, а при здачі на складі Постачальника або Покупця, відповідно, дата приймально-здавального акту або відмітки в товарно-транспортній накладній про видачу товару Покупцеві. У такому ж порядку право власності на товар переходить від Постачальника до Покупця. Інший порядок поставки товару й (або) переходу права власності на нього може бути встановлений у Додатках до даного договору.
Враховуючи відсутність у матеріалах справи жодних доказів поставки товару, позовна вимога про повернення суми попередньої оплати у розмірі 287 375,00 грн є обґрунтованою та підлягає задоволенню.
Також, у зв'язку із неповерненням суми попередньої оплати позивачем на підставі статті 625 ЦК України заявлено до стягнення 11 342,58 грн інфляційних втрат та 2 314,70 грн 3% річних, нарахованих на суму попередньої оплати у розмірі 287 375,00 грн за період з 14.08.2024 по 19.11.2024.
Відповідно до частини 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) статтею 610 ЦК України кваліфікується як порушення зобов'язання.
Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 ЦК України.
За умовами частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Відповідно до встановлених судами обставин справи, за змістом статті 625 ЦК України, яка регулює відповідальність за порушення грошового зобов'язання, стягувана позивачем з відповідача сума інфляційних втрат та 3 % річних від несплаченої (неповернутої) суми попередньої оплати є відповідальністю сторони господарського договору за допущене нею правопорушення у сфері господарювання.
Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах №703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та №646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13 листопада 2019 року у справі №922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження №12-79гс19).
За змістом статей 509, 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постановах від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц (провадження № 14-68цс18) та від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18).
Правовідношення, в якому у зв'язку із фактичним закінченням строку поставки у відповідача (постачальника, продавця) виникло зобов'язання повернути позивачу (покупцю) суму попередньої оплати (тобто сплатити грошові кошти) відповідно до частини другої статті 693 ЦК України, є грошовим зобов'язанням, а тому відповідно на нього можуть нараховуватися інфляційні втрати та 3 % річних на підставі частини другої статті 625 цього Кодексу (пункт 74 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №918/631/19).
Відповідно до статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
При цьому у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Не є таким винятком із загального правила випадок, коли покупець має право вимагати повернення суми попередньої оплати на підставі частини 2 статті 693 ЦК України.
З огляду на таку юридичну природу правовідносин сторін, як грошових зобов'язань, на них поширюється дія положень частини 2 статі 625 ЦК України.
Отже. відповідач прострочив своє грошове зобов'язання з повернення суми попередньої оплати у зв'язку із фактичним закінченням строку поставки (14.08.2024), та яку позивач зажадав повернути на підставі частини 2 статті 693 ЦК України.
Таким чином, у відповідача (постачальника, продавця) виникло зобов'язання повернути позивачу (покупцю) суму попередньої оплати (тобто сплатити грошові кошти) відповідно до частини 2 статті 693 ЦК України, частини 1 статті 530 ЦК України з наступного дня після спливу строку поставки, тобто з 15.08.2024.
Такі ж висновки зробила Велика Палата Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №918/631/19.
Перевіривши, наданий позивачем розрахунок 3% річних, суд вважає його частково необґрунтованим, оскільки Підприємством помилково включено до періоду нарахування останній день поставки товару.
За розрахунком суду, обґрунтований розмір 3% річних складає 2 261,31 грн, нарахованих на суму попередньої оплати у розмірі 287 375,00 грн за період з 16.08.2024 по 19.11.2024, відтак позов у цій частині підлягає частковому задоволенню.
Розраховані позивачем інфляційні втрати у сумі 11 342,58 грн не перевищують розраховані судом суми, а тому у відповідності до статті 14 та частини 2 статті 237 ГПК України позов в цій частині підлягає задоволенню в межах заявленої суми.
Крім цього, Підприємством на підставі пункту 6.3. договору заявлено до стягнення 56764,00 грн пені, нарахованої за період з 14.08.2024 по 19.11.2024 (98 днів) на суму вартості непоставленого товару у розмірі 574 750,00 грн, а також 28 737,50 грн штрафу - 5% від вартості непоставленого товару.
Стаття 549 ЦК України визначає неустойку (штраф, пеню) як грошову суму або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення ним зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Статтею 230 ГК України визначено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми, які учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі неналежного виконання господарського зобов'язання. Цією ж статтею визначено види штрафних санкцій - неустойка, штраф, пеня.
Згідно з частиною 4 статті 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
З системного аналізу вищенаведених положень чинного законодавства вбачається, що вказані штрафні санкції можуть бути стягнуті лише у тому випадку (якщо не встановлено законом), коли основне зобов'язання прямо забезпечено неустойкою (пеня, штраф) у чинному договорі, а також ним встановлено її розмір (встановлено за згодою сторін).
Відповідно до пункту 6.3. договору за порушення строків поставки Постачальник сплачує Покупцеві пеню в розмірі 0,1% від вартості непоставленого в строк товару за кожний день прострочення, а за прострочення більше 40 днів додатково штраф у розмірі 5% зазначеної вартості.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, суд вважає його частково необґрунтованим, оскільки Підприємством включено до періоду нарахування останній день поставки товару.
За розрахунком суду, обґрунтований розмір пені складає 55 750,75 грн, нарахованих на вартість непоставленого товару у розмірі 574 750,00 грн за період з 15.08.2024 по 19.11.2024 у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожний день прострочення, відтак позов у цій частині підлягає частковому задоволенню.
Оскільки період прострочення становить більше 40 днів, вимога Підприємства про стягнення 28 737,50 грн штрафу (574 750,00 грн х 5%) є обґрунтованою, а тому позов в цій частині підлягає задоволенню.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частинами 1-3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно зі статтею 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Отже, позов Підприємства підлягає частковому задоволенню.
Судовий збір згідно статті 129 ГПК України та з урахуванням положень частини 3 статті 4 Закону України "Про судовий збір", якими передбачено застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (4 625,61 грн = 385 467,14 грн х 5 798,01 грн х 0,8 / 386533,78 грн).
Також, у своєму позові Підприємство просило суд стягнути з Товариства витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 20 000,00 грн.
У відповідності до статті 1312 Конституції України для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура.
Право учасників справи користуватися правничою допомогою передбачено статтею 16 ГПК України.
Статтею 123 ГПК України унормовано, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Право учасників справи користуватися правничою допомогою передбачено ст. 16 ГПК України.
Відповідно до частин 1-3 статті 124 ГПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.
Відповідно до статті 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
- розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
- розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.
За змістом наведених законодавчих приписів необхідною умовою для вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу є наявність доказів, які підтверджують фактичне здійснення таких витрат учасником справи.
На підтвердження вимоги про стягнення з позивача витрат на правову допомогу у сумі 20000,00 грн, до позову Підприємством було додано копії: договору про надання правничої (професійної) допомоги від 20.11.2024, акту виконаних робіт та розрахунок витрат на правову допомогу від 22.11.2024, копії свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю серії СМ №000724 від 02.02.202 на ім'я адвоката Бауліної Наталії Василівни, ордеру серії ВМ №1058368 на ім'я вказаного адвоката та платіжної інструкції №912 від 22.11.2024.
За змістом частини 3 статті 237 ЦК України однією з підстав виникнення представництва є договір.
Частиною 1 статті 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до частини першої статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (пункт 4 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").
За приписами частини третьої статті 27 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.
Згідно зі статтею 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Таким чином, адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката залежно від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.
За умовами пунктів 1 та 1.1. укладеного 20.11.2024 між адвокатом Бауліною Н.В. (далі за текстом договору - Адвокат) та Підприємством (далі за текстом договору - Клієнт) договору Адвокат зобов'язується здійснити представництво Клієнта на умовах та в порядку, що визначені цим договором, а Клієнт - оплатити надання правничої допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання цього правочину. Безпосередній зміст правничої допомоги Адвоката полягає в тому, що Клієнт доручає, а Адвокат бере на себе зобов'язання щодо захисту прав та інтересів Клієнта при стягненні коштів за договором №7270/2024 від 05.08.2024, укладеним із Товариством.
Відповідно до пункту 3 вказаного правочину за надання правничої допомоги Клієнт зобов'язаний виплатити Адвокату гонорар (винагороду) та оплатити фактичні витрати, необхідні для виконання цього договору, у розмірі 20 000,00 грн.
22.11.2024 між Клієнтом та Адвокатським бюро було підписано та скріплено печатками акт виконаних робіт, зі змісту якого вбачається, по даній судовій справі Адвокатом було надано, а Клієнтом - прийнято послуги на загальну суму 20 000,00 грн.
Зі змісту вказаного протоколу вбачається, що вартість послуг адвоката за 1 год складає 2 000,00 грн. Адвокатом було надано такі послуги (виконано роботи):
1) первинне ознайомлення із документами Клієнта, надання первинної усної консультації, укладення договору про надання правової допомоги з Клієнтом - 4 000,00 грн;
2) вивчення наявних матеріалів, переданих Клієнтом, вивчення та аналіз судової практики з аналогічних спорів, формування правової позиції, обговорення її з Клієнтом - 6000,00 грн;
3) складення позовної заяви, формування додатків, відправлення відповідачу та звернення до суду.
Підписавши та скріпивши печатками вказаний акт, Клієнт засвідчив відсутність жодних претензій та зауважень щодо наданих послуг.
Отже, вищевказаними доказами та наявними матеріалами справи підтверджується надання Адвокатом позивачу послуг з професійної правничої допомоги у погодженому між ними розмірі 20 000,00 грн.
Витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 126 ГПК України).
Відповідна правова позиція викладена у постановах об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та від 22.11.2019 у справі №910/906/18, а також у додатковій постанові Верховного Суду від 04.03.2020 у справі №914/633/18, які в силу частини 4 статті 236 ГПК України підлягають врахуванню при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
Разом із цим, вищезазначена сума коштів була сплачена Підприємством на користь Адвоката, що підтверджується платіжною інструкцією №912 від 22.11.2024.
У частині 4 статті 129 ГПК України закріплено загальне правило розподілу судових витрат.
Проте у частині 5 наведеної норми ГПК України визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 ГПК України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 ГПК України.
Зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини 4 статті 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5 та 6 статті 126 ГПК України).
У пунктах 119, 120 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 №922/1964/21 зроблено висновок про те, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7 та 9 статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи".
Висновки, аналогічні відображеним вище, також викладені в постанові Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19.
При встановленні розміру гонорару відповідно до частини третьої статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" врахуванню підлягають складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, витрачений ним час, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини.
Також за статтею 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з'їздом адвокатів України від 9 червня 2017 року гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.
Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката.
Таким чином, домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, в межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов'язання.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц).
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", рішення у справі "Баришевський проти України", рішення у справі "Гімайдуліна і інших проти України", рішення у справі "Двойних проти України", рішення у справі "Меріт проти України").
Отже, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача відповідно до положень статей 126, 129 ГПК України, має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим. Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи та витрачений адвокатом час.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Аналогічна правова позиція щодо застосування норми права викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18, від 16.11.2022 №910/1964/21.
Дослідивши зазначені в акті від 22.11.2024 послуги та матеріали справи, суд дійшов наступних висновків.
Недоцільним є покладення на відповідача витрат щодо первинного ознайомлення із документами Клієнта та вивчення наявних матеріалів, переданих Клієнтом, оскільки заявником не доведено необхідність надання цих послуг у такій кількості.
Витрати на укладення договору про надання правової допомоги не пов'язані з розглядом цієї судової справи, а тому не мають покладатися на відповідача.
Аналіз судової практики, ознайомлення та вивчення матеріалів, формування правової позиції та обговорення її з Клієнтом (послуги 1, 2) частково входять до складу послуги зі складення позовної заяви (послуга 3). Тобто окреме виділення зазначених послуг спрямоване на завищення вартості послуг, що не є обґрунтованим.
В акті зазначено, що звернення суду включає участь у судовому засіданні, ознайомлення з матеріалами справи у т.ч. за допомогою системи "Електронний суд", а також складення та направлення відповіді на відзив, заявлення клопотань, складання інших процесуальних документів.
Однак розгляд даної справи здійснювався без виклику сторін (без проведення судового засідання) і жодних інших заяв/клопотань не було надано сторонами, а тому включення до акту послуги з ознайомленням з матеріалами справи та участь у судовому засіданні є безпідставним.
Таким чином, суд вважає, що заявлений розмір витрат на професійну правничу допомогу є завищеним, оскільки зазначені в ньому послуги є тотожними, дублюють та охоплюють одна одну, що призводить до необґрунтованого завищення обсягів фактично наданих послуг та їх вартості, що в підсумку свідчить про штучний та надмірний характер (стягнення таких витрат двічі за одні і ті самі послуги) правової допомоги, а тому витрати на правничу допомогу у розмірі 8 000,00 грн не підлягають відшкодуванню.
З огляду на викладене, враховуючи складність справи, розумну необхідність витрат для даної справи у суді, зважаючи на обсяг наданих адвокатських послуг та часткове задоволення позовних вимог, на переконання суду, співмірною є компенсація витрат відповідача на професійну правничу допомогу в сумі 11 966,89 грн (20 000,00 грн - 8 000,00 грн) х 385 467,14 грн / 386 533,78 грн), у зв'язку з чим заява позивача про компенсацію витрат на правову допомогу у справі №910/145436/24 підлягає частковому задоволенню.
У зв'язку з тим, що судом частково задоволено позов Підприємства, судові витрати, пов'язані із наданням професійної правничої допомоги у розмірі 11 966,89 грн на підставі статті 129 ГПК України покладаються на відповідача.
Керуючись ч. 3,4 ст. 13, ч.1 ст. 73, ч.1 ст. 74, ч.1 ст. 77, ст.ст. 79, 118-119, 129, ч. 9 ст. 165, ст.ст. 231, 236-238, 240, 241, 252 ГПК України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Вілен Сістем" (04070, місто Київ, вулиця Братська, будинок 6, офіс 139; ідентифікаційний код 43892492) на користь Агентства патентного повіреного "Веполь" (у формі приватного підприємства) (40030, місто Суми, вулиця Машинобудівників, будинок 1, офіс 1; ідентифікаційний код 14010462) 287 375 (двісті вісімдесят сім тисяч триста сімдесят п'ять) грн 00 коп. попередньої оплати, 2 261 (дві тисячі двісті шістдесят одну) грн 31 коп. 3% річних, 11 342 (одинадцять тисяч триста сорок дві) грн 58 коп. інфляційних втрат, 55 750 (п'ятдесят п'ять тисяч сімсот п'ятдесят) грн 75 коп. пені, 28 737 (двадцять вісім тисяч сімсот тридцять сім) грн 50 коп. штрафу, 4 625 (чотири тисяч шістсот двадцять п'ять) грн 61 коп. судового збору та 11 966 (одинадцять тисяч дев'ятсот шістдесят шість) грн 89 коп. витрат на професійну правничу допомогу.
3. В іншій частині позову відмовити
4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Відповідно до частин 1, 2 статті 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
СуддяСергій МУДРИЙ