05 лютого 2025 р. Справа № 902/900/24
Господарський суд Вінницької області у складі : головуючий суддя Тісецький С.С., секретар судового засідання Полотнянко Б.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду матеріали у справі
за заявою: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 )
про неплатоспроможність
за участю :
Боржник - ОСОБА_1
арбітражний керуючий Бобрук Т.В.
В провадженні Господарського суду Вінницької області перебуває справа № 902/900/24 про неплатоспроможність ОСОБА_1 .
Ухвалою суду від 16.10.2024 року відкрито провадження у справі № 902/900/24 про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_1 .. Введено процедуру реструктуризації боргів боржника. Призначено керуючим реструктуризацією у справі арбітражного керуючого Бобрука Т.В..
17.10.2024 року оприлюднено оголошення про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність ОСОБА_1 та встановлено строк подання заяв кредиторів з вимогами до боржника: протягом 30 днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність.
15.11.2024 року до суду від ОСОБА_2 надійшла заява б/н від 15.11.2024 року (вх. № 01-36/1141/24) про визнання кредиторських вимог до боржника в розмірі 1 649 784,00 грн у справі № 902/900/24.
Ухвалою суду від 19.11.2024 року залишено заяву ОСОБА_2 б/н від 15.11.2024 року (вх. № 01-36/1141/24) про визнання грошових вимог до боржника у справі №902/900/24 - без руху. Повідомлено заявника про недоліки, виявлені судом при огляді заяви б/н від 15.11.2024 року (вх. № 01-36/1141/24) про визнання грошових вимог до боржника у справі № 902/900/24. Встановлено заявнику строк для усунення недоліків кредиторської заяви - протягом п'яти днів з дня вручення копії ухвали суду про залишення заяви без руху. Зобов'язано заявника надати до суду: докази на підтвердження надсилання боржнику - ОСОБА_1 та керуючому реструктуризацією - арбітражному керуючому Бобруку Т.В. копії кредиторської заяви б/н від 15.11.2024 року та доданих до неї документів (описи вкладення з зазначенням переліку вкладення до поштового відправлення).
21.11.2024 року до суду від ОСОБА_2 надійшов лист б/н від 21.11.2024 року про усунення недоліків.
В подальшому, ухвалою суду від 22.11.2024 року призначено заяву ОСОБА_2 б/н від 15.11.2024 року (вх. № 01-36/1141/24) про визнання грошових вимог до боржника у справі № 902/900/24, до розгляду в судовому засіданні на 05.02.2025 року.
На визначену дату - 05.02.2025 р. в судове засідання з'явилися Боржник та арбітражний керуючий Бобрук Т.В..
Також, судом встановлено, що 03.02.2025 року до суду від арбітражного керуючого Бобрука Т.В. надійшло повідомлення № 05/01 від 27.01.2025 року про розгляд вимог кредиторів у справі № 902/900/24.
В судовому засіданні Боржник та керуючий реструктуризацією вказали про можливість розгляду вказаної кредиторської заяви в цьому судовому засіданні.
Принагідно, суд зауважує, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін учасників справи, а неможливість вирішення справи у відповідному судовому засіданні (стаття 202 ГПК України).
Так, згідно ч. 1 ст. 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Враховуючи положення ст.ст. 13, 74 ГПК України якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав, а тому вважає за можливе розглядати заяву ОСОБА_2 про визнання грошових вимог до боржника за наявними матеріалами справи.
В ході розгляду справи, керуючий реструктуризацією вказав, що заперечення стосовно заявлених грошових вимог відсутні.
Боржник визнав заявлені грошові вимоги.
Суд, розглянувши вказану вище кредиторську заяву, заслухавши учасників судового процесу та дослідивши матеріали справи, встановив наступне.
За змістом заяви ОСОБА_2 б/н від 15.11.2024 року та наданих доказів, 16.03.2021р. між ОСОБА_2 (Позикодавець) та ОСОБА_1 (Позичальник) був укладений договір позики, на таких умовах :
Позикодавець передав Позичальнику, а Позичальник прийняв у позику грошові кошти в сумі 1 105 736,00 (один мільйон сто п'ять тисяч сімсот тридцять шість) гривень, що на день передачі грошей відповідає еквівалентові суми 40 000,00 (сорок тисяч) доларів США за курсом НБУ, необхідну Позичальнику на придбання нерухомого майна в м. Києві (квартири), та здійснення ремонтних робіт.
Вказані вище кошти було отримано Позичальником від Позикодавця в повному обсязі до підписання цього Договору. Будь-які претензії з приводу передання коштів, у нас, Сторін цього Договору, відсутні (п. 1).
Ця позика надана без сплати відсотків строком на 3 (три) календарних років.
При цьому Позичальник зобов'язується повернути позичені кошти Позикодавцю не пізніше 16 (шістнадцятого) березня 2024 (дві тисячі двадцять четвертого) року за місцем реєстрації Позикодавця (п. 2).
Грошові кошти позики, що підлягають поверненню на день розрахунку мають відповідати еквівалентові долару США за курсом НБУ (п. 3).
Позичальник має право достроково повернути Позикодавцю усю суму позики, або її частину (п. 4).
В разі сплати позики частинами така сплата повинна підтверджуватися відповідними письмовими розписками Позикодавця про одержання грошей, які Позикодавець зобов'язаний видати Позичальнику одночасно із отриманням кожного окремого платежу від Позичальника (п. 5).
Сторони стверджують, що укладення цього Договору повністю відповідає їхнім намірам, про що сторони свідчать, проставляючи свої підписи під його текстом. Цей договір укладений з метою створення правових наслідків і не носить характеру фіктивного чи удаваного правочину. Всі умови цього договору сторонам цілком зрозумілі (п. 7).
В подальшому, Заявником для мирного вирішення спору були особисто вручені претензії Боржнику - ОСОБА_1 , однак відповіді на них ОСОБА_2 не отримав та борг станом на сьогоднішній день являється непогашеним.
Враховуючи вищенаведене, вимогами ОСОБА_2 є грошові вимоги на суму 1649784, 00 грн (еквівалент станом на 15.11.2024 р. за курсом НБУ - 40 000,00 дол. США).
На підставі викладеного, Заявник просить суд : визнати грошові вимоги Кредитора - ОСОБА_2 до Боржника - ОСОБА_1 у справі №902/900/24 у розмірі - 1 655 840,00 грн, з яких : 1 649 784,00 грн - незабезпечені вимоги, 6056,00 грн - судовий збір; включити відповідні грошові вимоги до реєстру вимог кредиторів в черговості, встановленій ст. 133 Кодексу України з процедур банкрутства.
Наведені у заяві обставини підтверджені відповідними письмовими доказами.
Згідно повідомлення арбітражного керуючого Бобрука Т.В. № 05/01 від 27.01.2025 року про розгляд вимог кредиторів у справі № 902/900/24, ознайомившись із заявою ОСОБА_2 та враховуючи відсутність заперечень з боку боржника, керуючий реструктуризацією повідомляє, що не має заперечень щодо заявлених ОСОБА_2 грошових вимог до фізичної особи ОСОБА_1 в такому рахунку :
- 1 649 784,00 грн - вимоги, що не забезпечені майном боржника (друга черга задоволення вимог кредиторів);
- 6 056,00 грн - відшкодування судового збору (відшкодовуються до задоволення вимог кредиторів).
З врахуванням встановлених обставин, суд дійшов таких висновків.
За змістом ч. 3 ст. 13 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
В силу ч. 1, ч. 2 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно ч. 1, ч. 2 ст. 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За змістом ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частина 1 ст. 2 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ) передбачає, що провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законами України.
Відповідно до ст. 113 КУзПБ, провадження у справах про неплатоспроможність боржника - фізичної особи, фізичної особи - підприємця здійснюється в порядку, визначеному цим Кодексом для юридичних осіб, з урахуванням особливостей, встановлених цією Книгою.
За змістом ст. 1 КУзПБ, грошове зобов'язання (борг) - зобов'язання боржника сплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового правочину (договору) та на інших підставах, передбачених законодавством України.
Кредитор - юридична або фізична особа, а також контролюючий орган, уповноважений відповідно до Податкового кодексу України здійснювати заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу та недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у межах своїх повноважень, та інші державні органи, які мають вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника, а також адміністратор за випуском облігацій, який відповідно до Закону України "Про ринки капіталу та організовані товарні ринки" діє в інтересах власників облігацій, які мають підтверджені у встановленому порядку документами вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника; конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, що виникли до відкриття провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника.
Частина 1 ст. 122 КУзПБ передбачає, що подання кредиторами грошових вимог до боржника та їх розгляд керуючим реструктуризацією здійснюються в порядку, визначеному цим Кодексом для юридичних осіб.
Згідно ч. 1 ст. 45 КУзПБ, конкурсні кредитори за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство, зобов'язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом 30 днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство. Відлік строку на заявлення грошових вимог кредиторів до боржника починається з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство.
Як вказувалось вище, 17.10.2024 року оприлюднено оголошення про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність ОСОБА_1 та встановлено строк подання заяв кредиторів з вимогами до боржника: протягом 30 днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність.
Відповідно до матеріалів справи, заява ОСОБА_2 б/н від 15.11.2024 року про визнання кредиторських вимог до боржника у справі № 902/900/24, надійшла до суду 15.11.2024 року за вх. № 01-36/1141/24.
Разом з цим, згідно матеріалів справи, 21.11.2024 року до суду від ОСОБА_2 надійшов лист б/н від 21.11.2024 року про усунення недоліків зазначеної вище кредиторської заяви та ухвалою суду від 22.11.2024 року відповідна заява у цій справі була призначена до розгляду.
Суд зважає на те, що згідно ч. 2 ст. 46 КУзПБ, якщо конкурсний кредитор усунув недоліки заяви у строк, встановлений судом, вона вважається поданою у день первинного її подання до суду.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що заява ОСОБА_2 б/н від 15.11.2024 року про визнання кредиторських вимог до боржника у справі № 902/900/24, подана до суду у межах визначеного ч. 1 ст. 45 КУзПБ строку на подання заяв з грошовими вимогами до боржника.
Частиною 4 ст. 236 ГПК України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
За змістом постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 31.07.2024 року у cправі № 910/1246/21, заявник сам визначає докази, які, на його думку, підтверджують заявлені вимоги; проте, обов'язок надання правового аналізу поданих кредиторських вимог, підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог, покладений на господарський суд, який здійснює розгляд справи про банкрутство. Під час розгляду заявлених грошових вимог суд користується правами та повноваженнями, наданими йому процесуальним законом; суд самостійно розглядає кожну заявлену грошову вимогу, перевіряє її відповідність чинному законодавству та за результатами такого розгляду визнає або відхиляє частково чи повністю грошові вимоги кредитора (постанова від 26.02.2019 у справі № 908/710/18);
- на стадії звернення кредиторів з вимогами до боржника та розгляду зазначених вимог судом принципи змагальності та диспозитивності у справі про банкрутство проявляються у наданні заявником відповідних документів на підтвердження своїх кредиторських вимог та заперечень боржника та інших кредиторів проти них (постанова від 23.04.2019 у справі №910/21939/15);
- покладення обов'язку доказування обґрунтованості відповідними доказами своїх вимог до боржника саме на кредитора не позбавляє його права на власний розсуд подавати суду ті чи інші докази, що дозволяє суду застосовувати принцип диспозитивності господарського судочинства та приймати рішення про визнання чи відмову у визнанні вимог кредитора, виходячи з тієї сукупності доказів, яка надана кредитором-заявником грошових вимог. Законодавцем у справах про банкрутство обов'язок доказування обґрунтованості вимог кредитора певними доказами покладено на заявника грошових вимог, а предметом спору в даному випадку є вирішення питання про належне документальне підтвердження цих вимог кредитором-заявником. У випадку ненадання заявником-кредитором сукупності необхідних документів на обґрунтування своїх вимог, суд у справі про банкрутство відмовляє у визнанні таких вимог та включенні їх до реєстру вимог кредиторів. Надані кредитором докази мають відповідати засадам належності (стаття 76 ГПК України), допустимості (стаття 77 ГПК України), достовірності (стаття 78 ГПК України) та вірогідності (стаття 79 ГПК України). Комплексне дослідження доказів на предмет їх відповідності законодавчо встановленим вимогам є сутністю суддівського розсуду на стадії встановлення обсягу кредиторських вимог у справі про банкрутство. У випадку ненадання заявником-кредитором сукупності необхідних документів на обґрунтування своїх вимог, суд у справі про банкрутство відмовляє у визнанні таких вимог та включенні їх до реєстру вимог кредиторів (постанова від 27.08.2020 у справі № 911/2498/18, від 01.03.2023 у справі №902/221/22);
- розглядаючи кредиторські вимоги, суд в силу норм статей 45 - 47 КУзПБ має належним чином дослідити сукупність поданих заявником доказів (договори, накладні, акти, судові рішення, якими вирішено відповідний спір тощо), перевірити їх, надати оцінку наявним у них невідповідностям (за їх наявності), та аргументам, запереченням щодо цих вимог з урахуванням чого з'ясувати чи є відповідні докази підставою для виникнення у боржника грошового зобов'язання (постанова від 21.10.2021 у справі № 913/479/18).
- використання формального підходу при розгляді заяви з кредиторськими вимогами та визнання кредиторських вимог без надання правового аналізу поданій заяві з кредиторськими вимогами, підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог створює загрозу визнання судом у справі про банкрутство фіктивної кредиторської заборгованості до боржника. Наведене порушує права кредиторів у справі про банкрутство з обґрунтованими грошовими вимогами. Для унеможливлення загрози визнання судом у справі про банкрутство фіктивної кредиторської заборгованості до боржника, суду слід розглядати заяви з кредиторськими вимогами з застосуванням засад змагальності сторін у справі про банкрутство у поєднанні з детальною перевіркою підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, розміру та моменту виникнення. У разі виникнення обґрунтованих сумнівів сторін у справі про банкрутство щодо обґрунтованості кредиторських вимог, на заявника кредиторських вимог покладається обов'язок підвищеного стандарту доказування задля забезпечення перевірки господарським судом підстав виникнення таких грошових вимог, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог (постанова від 07.08.2019 у справі № 922/1014/18).
Розглядаючи кредиторські вимоги, суд має належним чином дослідити сукупність поданих заявником доказів (договори, накладні, акти, судові рішення, якими вирішено відповідний спір тощо), перевірити їх, надати оцінку наявним у них невідповідностям (за їх наявності), та аргументам, запереченням щодо цих вимог з урахуванням чого з'ясувати чи є відповідні докази підставою для виникнення у боржника грошового зобов'язання (див.висновок, викладений у постановах Верховного Суду від 10.02.2020 у справі №909/146/19, від 27.02.2020 у справі № 918/99/19, від 29.03.2021 у справі № 913/479/18, постанова Верховного Суду у складі суддів палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 15.03.2023 у справі № 904/10560/17).
У справі про банкрутство господарський суд не розглядає по суті спори стосовно заявлених до боржника грошових вимог, а лише встановлює наявність або відсутність відповідного грошового зобов'язання боржника шляхом дослідження первинних документів (договорів, накладних, актів тощо) та (або) рішення юрисдикційного органу, до компетенції якого віднесено вирішення відповідного спору (постанови Верховного Суду від 26.02.2019 у справі № 908/710/18, від 15.10.2019 у справі № 908/2189/17).
Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, 16.03.2021 р. між ОСОБА_2 (Позикодавець) та ОСОБА_1 (Позичальник) був укладений договір позики, згідно п. 1 якого Позикодавець передав Позичальнику, а Позичальник прийняв у позику грошові кошти в сумі 1 105 736,00 гривень, що на день передачі грошей відповідає еквівалентові суми 40 000,00 (сорок тисяч) доларів США за курсом НБУ, необхідну Позичальнику на придбання нерухомого майна в м. Києві (квартири), та здійснення ремонтних робіт. Вказані вище кошти було отримано Позичальником від Позикодавця в повному обсязі до підписання цього Договору. Будь-які претензії з приводу передання коштів, у нас, Сторін цього Договору, відсутні.
Також, цим договором позики обумовлено, що Позичальник зобов'язується повернути позичені кошти Позикодавцю не пізніше 16 (шістнадцятого) березня 2024 (дві тисячі двадцять четвертого) року за місцем реєстрації Позикодавця.
Крім цього, судом встановлено, що ОСОБА_2 звертався до Боржника - ОСОБА_1 із письмовими претензіями від 22.03.2024 р. та від 28.06.2024 р. (копії наявні у справі), в яких повідомлено про укладений договір позики від 16.03.2021 р. та в яких ОСОБА_2 просив з дня отримання даної претензії перерахувати на його поточний рахунок грошові кошти в сумі, що на день сплати грошей відповідатиме еквівалентові суми 40 000,00 (сорок тисяч) доларів США за курсом НБУ.
Поряд з цим, на вказаних претензіях наявні письмові відмітки про отримання цих претензій ОСОБА_1 22.03.2024 р. та 28.06.2024 р. відповідно, а також підпис останнього.
Разом з тим, матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про надання Боржником відповідей на зазначені претензії.
Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно ч. 1 ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 1047 ЦК України, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.
На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Приписами ч.ч. 1-3 ст. 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.
Позика, надана за договором безпроцентної позики, може бути повернена позичальником достроково, якщо інше не встановлено договором.
Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.
Згідно постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 22.08.2024 року у справі № 922/2714/23, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов'язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, що є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.
Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.
Подібний правовий висновок викладений, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 464/3790/16-ц.
Факт передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками, з яким стаття 1046 Цивільного кодексу України пов'язує укладення договору позики, може бути зафіксований, зокрема, у розписці позичальника або в іншому документі, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або кількості речей (частина 2 статті 1047 Цивільного кодексу України), або ж у самому тексті договору, якщо з його змісту можна встановити, що відбулася передача певної суми коштів чи речей від позичальника до позикодавця.
Як згадувалось вище та встановлено судом, згідно п. 1 укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 договору позики від 16.03.2021 р., передбачені цим договором кошти було отримано Позичальником від Позикодавця в повному обсязі до підписання цього Договору. Будь-які претензії з приводу передання коштів, у Сторін цього договору, відсутні.
Отже, беручи до уваги викладене, суд, надавши оцінку умовам пункту 1 вказаного договору позики, дійшов висновку, що у тексті відповідного договору зафіксовано передачу ОСОБА_2 грошових коштів ОСОБА_1 у розмірі 1 105 736,00 грн, що на день передачі грошей відповідає еквівалентові суми 40 000,00 доларів США за курсом НБУ та Сторони у цьому договорі вказали про відсутність будь-яких претензій з приводу передання коштів.
Крім цього, в судовому засіданні Боржник визнав заявлені ОСОБА_2 грошові вимоги.
Відтак, зважаючи на вказане та беручи до уваги надані Заявником докази (договір позики, претензії), суд дійшов висновку, що заявлені ОСОБА_2 грошові вимоги до Боржника підтверджені належними доказами.
Відповідно до ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Статтею 525 ЦК України визначено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За змістом ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Приписами ч. 1 ст. 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно ч. 1 ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Стаття 629 ЦК України визначає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Судом встановлено, що за умовами пунктів 1, 3 вказаного вище договору позики від 16.03.2021 року, Позичальник прийняв у позику грошові кошти в сумі 1 105 736,00 гривень, що на день передачі грошей відповідає еквівалентові суми 40 000,00 (сорок тисяч) доларів США за курсом НБУ та грошові кошти позики, що підлягають поверненню на день розрахунку мають відповідати еквівалентові долару США за курсом НБУ.
Отже, згідно умов даного договору позики, Боржником має бути повернута Заявнику позика у сумі, яка на день розрахунку має відповідати еквівалентові суми 40 000,00 доларів США за курсом НБУ.
За змістом абз. 4 ч. 2 ст. 45 КУзПБ, склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті України. Якщо зобов'язання боржника визначені в іноземній валюті, то склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
Відповідно до відомостей з офіційного вебсайту Національного банку України, курс долара США відносно гривні станом на 15.11.2024 року (день подання ОСОБА_2 кредиторської заяви до суду по справі № 902/900/24) становив 41,2446 грн, про що також вказано Заявником у кредиторській заяві.
Відтак, заборгованість по договору позики від 16.03.2021 року в сумі 40 000,00 дол. США у еквіваленті до гривні за вказаним курсом НБУ (41,2446 грн) станом на дату подання ОСОБА_2 заяви з грошовими вимогами до боржника, складає 1 649 784,00 грн.
Таким чином, суд перевіривши заявлену до визнання суму заборгованості, дійшов висновку, що Заявником вірно визначено суму боргу за вказаним вище договором позики від 16.03.2021 року в розмірі 1 649 784,00 грн, яка підтверджена матеріалами справи.
Поряд з цим, судом встановлено, що станом момент розгляду поданої кредиторської заяви, доказів щодо погашення Боржником заборгованості перед ОСОБА_2 в загальній сумі 1 649 784,00 грн не надано.
Відповідно до ч. 6 ст. 45 КУзПБ, заяви з вимогами конкурсних кредиторів або забезпечених кредиторів, подані в межах строку, визначеного частиною першою цієї статті, розглядаються господарським судом у попередньому засіданні суду.
За результатами розгляду зазначених заяв господарський суд постановляє ухвалу про визнання чи відхилення (повністю або частково) вимог таких кредиторів.
Ухвала господарського суду набирає законної сили негайно після її оголошення, може бути оскаржена у встановленому цим Кодексом порядку та є підставою для внесення відомостей про таких кредиторів до реєстру вимог кредиторів.
Згідно ч. ч. 2, 4 ст. 133 КУзПБ, витрати, пов'язані з провадженням у справі про неплатоспроможність (витрати на оплату судового збору, сплату винагороди і відшкодування витрат арбітражного керуючого, пов'язаних з виконанням ним своїх повноважень, оплату послуг спеціалістів для проведення оцінки майнових об'єктів, що підлягають продажу), відшкодовуються у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
Вимоги кредиторів, включені до реєстру вимог кредиторів, задовольняються у такій черговості: 1) у першу чергу задовольняються вимоги до боржника щодо виплати заборгованості із заробітної плати працівникам, які перебувають/перебували у трудових відносинах із боржником, сплати аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи, сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування; 2) у другу чергу задовольняються вимоги щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) та проводяться розрахунки з іншими кредиторами; 3) у третю чергу сплачуються неустойки (штраф, пеня), внесені до реєстру вимог кредиторів.
Враховуючи викладене та встановлені обставини справи у їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення заяви ОСОБА_2 б/н від 15.11.2024 року (вх. № 01-36/1141/24) про визнання кредиторських вимог до боржника у справі № 902/900/24, в повному обсязі та визнання заявлених вимог в розмірі 1 649 784,00 грн - незабезпечені вимоги, які підтверджені наданими доказами з віднесенням їх до другої черги задоволення.
Крім того, визнанню підлягають вимоги в розмірі 6 056,00 грн - судового збору за подання кредиторської заяви (підлягають відшкодуванню позачергово до задоволення вимог кредиторів).
Керуючись ст.ст. 1, 2, 9 (ч. 4), 45, 113, 133 Кодексу України з процедур банкрутства, ст.ст. 2, 3, 13, 18, 42, 73, 74, 76-79, 86, 232-236, 242, 326 ГПК України, суд -
1. Задоволити заяву ОСОБА_2 б/н від 15.11.2024 року (вх. № 01-36/1141/24) про визнання кредиторських вимог до боржника у справі № 902/900/24, повністю.
2. Визнати грошові вимоги ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) в розмірі 1 649 784, 00 грн - незабезпечені вимоги (друга черга задоволення вимог кредиторів); а також 6 056,00 грн - витрат на сплату судового збору за подання кредиторської заяви (підлягають відшкодуванню позачергово до задоволення вимог кредиторів) у справі № 902/900/24.
3. Арбітражному керуючому (керуючому реструктуризацією) Бобруку Т.В. внести відповідні кредиторські вимоги до реєстру вимог кредиторів Боржника по справі №902/900/24.
4. Копію ухвали надіслати учасникам справи до електронних кабінетів ЄСІТС та на електронні адреси: ОСОБА_1 - ІНФОРМАЦІЯ_1 ; арбітражному керуючому Бобруку Т.В. - ІНФОРМАЦІЯ_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ; ОСОБА_2 - ІНФОРМАЦІЯ_4
Згідно ч. 6 ст. 45 Кодексу України з процедур банкрутства, ухвала господарського суду набирає законної сили негайно після її оголошення.
Ухвала може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції в порядку та строки, встановлені статтями 254-257 ГПК України.
Суддя Тісецький С.С.
Віддрук. прим.: 1 - до справи.