06.02.2025ґ м.Дніпро Справа № 904/2768/24
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя: Іванова О.Г. (доповідач)
судді: Верхогляд Т.А., Паруснікова Ю.Б.,
перевіривши матеріали апеляційної скарги ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 23.01.2025 (суддя Примак С.А., повний текст якої підписаний 23.01.2025) у справі №904/2768/24
за заявою Акціонерного товариства "Сенс Банк", місто Київ
до боржника ОСОБА_1 , м. Дніпро
про визнання грошових вимог
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 23.01.2025 у справі №904/2768/24 визнано грошові вимоги Акціонерного товариства "Сенс Банк" до боржника ОСОБА_1 частково на суму 4 698 797,66 грн - 2 черга задоволення вимог кредиторів, 4 844,80 грн - судового збору (позачергово).
В решті грошових вимог позивача відмовлено.
Не погодившись із зазначеною ухвалою до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернулась ОСОБА_1 , в якій просить скасувати оскаржувану ухвалу, застосувати позовну давність до грошових вимог АТ «Сенс Банк», постановити нову ухвалу, якою відмовити, з урахуванням вищезазначеного, в задоволенні грошових вимог АТ «Сенс Банк» до боржника ОСОБА_1 у розмірі 4 698 797,66 грн (2 черга) та 4844,80 грн. - судового збору (позачергово).
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.01.2025 для розгляду справи визначена колегія суддів у складі: головуючого судді - Іванова О.Г. (доповідач), судді - Парусніков Ю.Б., Верхогляд Т.А.
З огляду на відсутність в суді апеляційної інстанції матеріалів справи на час надходження скарги, ухвалою суду від 31.01.2025 здійснено запит матеріалів справи №904/2768/24 із Господарського суду Дніпропетровської області та відкладено вирішення питання про рух апеляційної скарги до надходження матеріалів справи до суду апеляційної інстанції.
05.02.2025 матеріали справи №904/2768/24 надійшли до суду апеляційної інстанції.
Ознайомившись з матеріалами апеляційної скарги, апеляційний господарський суд вважає за необхідне повернути скаржнику апеляційну скаргу з огляду на наступне.
Відповідно до частини першої статті 3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Кодексу України з процедур банкрутства, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Частиною шостою статті 12 ГПК України визначено, що господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку, передбаченому цим Кодексом для позовного провадження, з урахуванням особливостей, встановлених Кодексом України з процедур банкрутства.
За приписами частини першої статті 2 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ) провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законами України.
У приписах Кодексу України з процедур банкрутства законодавець утвердив пріоритет норм цього спеціального закону та субсидіарне застосування у процедурах банкрутства (неплатоспроможності) загальних норм Господарського процесуального кодексу України.
Тому загальні норми Господарського процесуального кодексу України застосовуються при розгляді справ про банкрутство настільки, наскільки це узгоджується із логікою законодавчого регулювання відносин банкрутства (неплатоспроможності), зокрема ті норми Господарського процесуального кодексу України, що мають універсальний характер, тобто застосовні до вирішення однакових, переважно суто процедурних, питань руху справи у позовному провадженні, так само і у процедурі банкрутства (неплатоспроможності) за умови, що інше не встановлено Кодексом України з процедур банкрутства.
Згідно зі статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на судовий захист.
Реалізацією права особи на судовий захист є можливість оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій.
Відповідно до пункту 8 частини першої статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є, зокрема, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
За змістом пунктів 8, 9 частини третьої статті 2 ГПК України одним із принципів господарського судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках.
Зазначені конституційні приписи закріплені також у статті 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та реалізуються в порядку, передбаченому відповідними процесуальними нормами, зокрема в провадженні у справі про банкрутство нормами Кодексу України з процедур банкрутства та Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до частини першої статті 17 ГПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Частиною 2 ст.254 Господарського процесуального кодексу України визначено, що учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції окремо від рішення суду лише у випадках, передбачених статтею 255 цього Кодексу. Оскарження ухвал суду, які не передбачені статтею 255 цього Кодексу, окремо від рішення суду не допускається.
У статті 255 ГПК України наведено перелік ухвал, які можуть бути оскаржені окремо від рішення суду першої інстанції.
Пунктом 17 частини першої статті 255 ГПК України визначено, що окремо від рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції у справах про банкрутство (неплатоспроможність) у випадках, передбачених Кодексом України з процедур банкрутства.
Водночас, Кодексом України з процедур банкрутства, на відміну від Господарського процесуального кодексу України, не визначено вичерпного переліку ухвал у справі про банкрутство, які можуть бути оскаржені в апеляційному порядку окремо від рішення суду, натомість установлено визначальні правила оскарження судових рішень у процедурі банкрутства у статті 9 Кодексу України з процедур банкрутства.
Відповідно до частини першої статті 9 КУзПБ передбачено, що ухвали господарського суду, постановлені у справі про банкрутство (неплатоспроможність) за результатами розгляду господарським судом заяв, клопотань та скарг, а також постанова про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури або процедури погашення боргів боржника можуть бути оскаржені в порядку, встановленому Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною другою статті 9 цього Кодексу, яка стосується саме апеляційного оскарження, визначено, що в апеляційному порядку можуть бути оскаржені постанова про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури/процедури погашення боргів, усі ухвали місцевого господарського суду, прийняті у справі про банкрутство (неплатоспроможність), крім випадків, передбачених Господарським процесуальним кодексом України та цим Кодексом.
Такими випадками (виключеннями) із загального правила апеляційного оскарження всіх ухвал є, зокрема, встановлені частиною другою статті 254, частиною першою статті 255 ГПК України обмеження щодо оскарження ухвал першої інстанції окремо від рішення суду, які поширюються на універсальні ухвали, постановлені у справі про банкрутство (неплатоспроможність), а також окремі застереження за текстом КУзПБ, зокрема, про те, що ухвала про прийняття до розгляду заяви про затвердження плану санації оскарженню не підлягає (частина шоста статті 5 КУзПБ), ухвала за результатами розгляду вимог кредитора не може бути оскаржена окремо від ухвали господарського суду, постановленої за результатами попереднього засідання (абзац другий частини другої статті 47 КУзПБ).
За загальним правилом, закріпленим у частині третій статті 255 ГПК України заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду.
З урахуванням наведеного судова палата для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 16 серпня 2023 року у справі № 920/162/23 зауважила, що системний аналіз співвідношення пункту 8 частини другої статті 129 Конституції України, частини шостої статті 12, статей 254, 255 ГПК України, частини першої статті 2, частин першої, другої статті 9 КУзПБ засвідчує, що у основному провадженні у справі про банкрутство (неплатоспроможність) в апеляційному порядку можуть бути оскаржені:
а) усі спеціальні ухвали місцевого господарського суду за правилом частини другої статті 9 КУзПБ щодо яких цим Кодексом не встановлено виключення (зокрема частина шоста статті 5 КУзПБ, абзац 2 частини другої статті 47 КУзПБ);
б) ухвали, включені до переліку у частині першій статті 255 ГПК України, які суд постановляє, здійснюючи процесуальні дії та вирішуючи інші процесуальні питання, за правилами та на підставі норм ГПК України.
Вирішуючи питання чи підлягає певна ухвала, постановлена у справі про банкрутство, апеляційному оскарженню суду належить почергово вирішити:
1) у якому провадженні постановлено оскаржувану ухвалу (у провадженні у справі про банкрутство чи позовному провадженні в межах справи про банкрутство);
2) чи оскаржувана ухвала вирішує питання, регламентовані ГПК України, або є спеціальною - постановленою відповідно до КУзПБ;
3) чи належить ухвала до переліку ухвал, які можуть бути оскаржені окремо від рішення суду за приписами статей 254, 255 ГПК України чи не передбачено нормами КУзПБ виключення із загального правила апеляційного оскарження за частиною другою статті 9 КУзПБ для цього виду ухвал.
Установивши зазначене та перевіривши наявність/відсутність підстав для залишення без руху (стаття 260 ГПК України), повернення апеляційної скарги (частина п'ята статті 260 ГПК України) або відмови у відкритті апеляційного провадження (частини перша, друга статті 261 ГПК України), апеляційний суд вирішує питання про наявність/відсутність підстав для відкриття апеляційного провадження.
Апеляційний господарський суд не приймає до розгляду і повертає апеляційну скаргу на підставі пункту 4 частини п'ятої статті 260 ГПК України (скаргу подано на ухвалу, що не підлягає оскарженню окремо від рішення суду), якщо таку скаргу подано з порушенням відповідних приписів статей 254, 255 ГПК України, або без урахування окремих виключень за КУзПБ, зокрема щодо неможливості оскарження ухвали за результатами розгляду вимог кредитора окремо від ухвали господарського суду, постановленої за результатами попереднього засідання (абзац 2 частини другої статті 47 КУзПБ).
Наведений правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 16 серпня 2023 року у справі № 920/162/23.
Згідно з ч. 4 ст. 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 18.11.2010 року у справі "Мушта проти України" зазначено: "право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Однак, такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету та має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями".
Отже, визначення законодавцем переліку судових актів, які підлягають оскарженню, має на меті забезпечити збалансованість процесуальних інтересів сторін у справі, можливість розгляду справи в розумні строки та з пропорційним врахуванням загального та приватного інтересу.
Право на оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій є складовою конституційного права особи на судовий захист. Воно гарантується визначеними Конституцією України основними засадами судочинства, які є обов'язковими для всіх форм судочинства та судових інстанцій, зокрема забезпеченням апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом.
Конституційний принцип забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом, гарантує право звернення до суду зі скаргою в апеляційному чи в касаційному порядку, яке має бути забезпечене, за винятком встановленої законом заборони на таке оскарження.
Відповідно до ч. 2 ст. 47 КУзПБ у попередньому засіданні господарський суд розглядає всі вимоги кредиторів, що надійшли протягом строку, передбаченого частиною першою статті 45 цього Кодексу, у тому числі щодо яких були заперечення боржника або розпорядника майна. За результатами розгляду вимог окремого кредитора господарський суд постановляє ухвалу про їх визнання чи відхилення (повністю або частково), що не може бути оскаржена окремо від ухвали господарського суду, постановленої за результатами попереднього засідання.
Ухвала господарського суду, постановлена за результатами попереднього засідання, може бути оскаржена стороною у справі про банкрутство лише в частині конкретних вимог кредиторів (частина 3 статті 47 КУзПБ).
Системне тлумачення пункту 17 статті 255 Господарського процесуального кодексу України, частини першої статті 2, частини 2 статті 9, частини 2 і 3 статті 47 Кодексу України з процедур банкрутства дає підстави для висновку, що ухвала суду, постановлена за результатами розгляду вимог окремого кредитора може бути оскаржена в апеляційному порядку лише разом із оскарженням ухвали суду, постановленої за результатами попереднього засідання, в частині конкретних вимог кредиторів.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 26 лютого 2021 року у справі №29/5005/6381/2011 висловив позицію про те, що процесуально-процедурні обмеження права на апеляційне оскарження деяких ухвал місцевого господарського суду окремо від остаточного рішення суду встановлено з метою ефективного здійснення правосуддя і не зменшують для сторін можливості доступу до суду апеляційної інстанції та не ускладнюють їм цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди самій суті цього права, оскільки сторони не позбавляються права на апеляційне оскарження таких ухвал місцевого господарського суду взагалі, їх право лише відтерміновується до винесення остаточного рішення зі справи.
Навпаки, відповідне обмеження має на меті забезпечити розгляд справи упродовж розумного строку та запобігти зловживанням процесуальними правами, які можуть призводити до невиправданих зволікань під час такого розгляду.
Відповідно до приписів статті 260 ГПК України, апеляційна скарга не приймається та повертається судом апеляційної інстанції, якщо скаргу подано на ухвалу, що не підлягає оскарженню окремо від рішення суду.
Беручи до уваги вказані обставини, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає поверненню, оскільки в апеляційному порядку оскаржується виключно ухвала господарського суду, постановлена за результатами розгляду вимог окремого кредитора, яка відповідно до приписів ч. 2 ст. 47 КУзПБ не може оскаржуватися окремо від ухвали господарського суду, постановленої за результатами попереднього засідання.
Висновок щодо правильності дій суду апеляційної інстанції стосовно повернення без розгляду апеляційної скарги, поданої тільки на ухвалу, якою визнані (відхилені) грошові вимоги окремого кредитора без одночасного оскарження ухвали, постановленої за результатами попереднього судового засідання (в частині вимог такого кредитора), наведені в ухвалі КГС ВС від 24.09.2024 у справі №917/1719/23.
З метою зазначення в одній ухвалі всіх недоліків скарги, суд апеляційної інстанції також зазначає, що апелянтом не були дотримані вимоги п.2 ч.3 ст.258 ГПК України та не подані разом зі скаргою докази оплати судового збору у встановленому порядку і розмірі.
Порядок та розмір справляння судового збору встановлений Законом України "Про судовий збір" № 3674-VІ від 08.07.2011 (зі змінами та доповненнями).
Згідно з ч. 1 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" встановлено прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць з 1 січня 2024 року для працездатних осіб у розмірі 3028,00 грн.
Відповідно пп. 10 п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" ставка судового збору за подання до господарського суду заяви кредиторів, які звертаються з грошовими вимогами до боржника після оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність), а також після повідомлення про визнання боржника банкрутом; заяви про визнання правочинів (договорів) недійсними та спростування майнових дій боржника в межах провадження у справі про банкрутство; заяви про розірвання мирової угоди, укладеної у справі про банкрутство, або визнання її недійсною становить 2 розміри прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Підпунктом 4 п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" визначено, що ставка судового збору за подання апеляційної скарги у справі про банкрутство встановлюється у розмірі 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги.
При зверненні до суду з грошовими вимогами до боржника кредитором (АТ «Сенс Банк») вірно сплачено 4844,80 грн. (3028 х 2 х 0,8 - коефіцієнт пониження судового збору, передбачений ч.3 ст.4 ЗУ «Про судовий збір», за подачу заяви через модуль ЄСІКС «Електронний суд») за меморіальним ордером №994554 від 30.07.2024 (а.с.6, т.1 грошових вимог).
Зі змісту поданої скарги Апелянтом оскаржуються грошові вимоги кредитора АТ «Сенс Банк».
При цьому, скаргу заявницею подано у паперовому вигляді, відтак, на останню не розповсюджуються пільги, встановлені ч.3 ст.4 Закону щодо застосування коєфіцієнту 0,8 і судовий збір має обчислюватися з повної суми судового збору, що підлягала сплаті.
Таким чином, за подання апеляційної скарги у даній справі судовий збір підлягав сплаті у сумі 9084,00 грн (із розрахунку, за оскарження вимог одного кредитора: 3028 - розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2024 х 2 х 1 (кредитор) х 150 %).
Апелянтом судовий збір сплачений не був, відповідних доказів апеляційна скарга не містить.
Керуючись статтями 234, 235, 254, 255, пунктом 4 частини 5 статті 260, ст.281 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 (апеляційна скарга № б/н від 29.01.2025 з додатком на 11 аркушах, клопотання від 31.01.2025 з додатком на 7 аркушах) на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 23.01.2025 у справі №904/2768/24 повернути скаржнику без розгляду.
Апеляційну скаргу скерувати на адресу проживання апелянта ( АДРЕСА_1 ).
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів.
Головуючий суддя О.Г. Іванов
Суддя Т.А. Верхогляд
Суддя Ю.Б. Парусніков