вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
м. Київ
"04" лютого 2025 р. Справа№ 910/8247/24
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Владимиренко С.В.
суддів: Демидової А.М.
Євсікова О.О.
за участю секретаря судового засідання Невмержицької О.В.
за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 04.02.2025
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Господарського суду міста Києва від 25.09.2024 (повне рішення складено 01.10.2024)
у справі №910/8247/24 (суддя Босий В.П.)
за позовом ОСОБА_1
до Державного підприємства «Групова котельня Міністерства внутрішніх справ України»
Фонду державного майна України
про припинення правовідносин,
ОСОБА_1 (далі за текстом - позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва із позовом до Державного підприємства «Групова котельня Міністерства внутрішніх справ України» (далі за текстом - відповідач 1, Підприємство), Фонду державного майна України (далі за текстом - відповідач 2, ФДМУ) про зобов'язання припинити правовідносини з управління Підприємством.
Обгрунтовуючи позовні вимоги позивач посилається на те, що починаючи з 15.06.2021 він виконує повноваження голови ліквідаційної комісії (ліквідатора) Підприємства на підставі наказу Міністерства внутрішніх справи України від 15.06.2021 №450 «Про припинення Державного підприємства «Групова котельня Міністерства внутрішніх справ України». У 2023 році на підставі розпорядження Кабінету Міністрів України від 26.07.2023 №683-р «Деякі питання управління об'єктами державної власності» єдиний майновий комплекс Підприємства передано із сфери управління Міністерства внутрішніх справи України до сфери управління Фонду.
У серпні 2023 року позивач вирішив припинити відносини з управління Підприємством та звернувся із заявою про звільнення (припинення повноважень) голови ліквідаційної комісії/керуючого припиненням, як до самої юридичної особи - відповідача 1, так і до засновника - відповідача 2, як органу, уповноваженого приймати рішення про її ліквідацію (припинення) та утворення ліквідаційної комісії/призначення керуючого припиненням. Проте, як вказує позивач, відповіді ані від відповідача 1, ані від відповідача 2 так і не отримав, що, на його переконання, є порушенням його прав.
Господарський суд міста Києва рішенням від 24.09.2024 у справі №910/8247/24 у задоволенні позову відмовив.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що повноваження із звільнення голови комісії з припинення юридичної особи належать учасникам юридичної особи, суду або органу, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, у даному випадку, Міністерству внутрішніх справ України, тоді як останній не був зазначений позивачем як відповідач, а тому пред'явлення позивачем позову до неналежних відповідачів є підставою для відмови у позові.
Не погодившись із ухваленим рішенням суду першої інстанції, позивач звернувся до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить суд апеляційної інстанції поновити строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 25.09.2024 у справі №910/8247/24, скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 25.09.2024 у справі №910/8247/24 та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Обґрунтовуючи доводи та вимоги апеляційної скарги позивач посилається на суперечливі висновки суду першої інстанції, оскільки Фонд набув статусу уповноваженого органу управління майновим комплексом Підприємства. При цьому суд першої інстанції помилково зазначив, що Підприємство входить до сфери управління Міністерства внутрішніх справ України, за актом приймання-передачі передано лише майно Підприємства, що не свідчить про передачу корпоративних прав.
Позивач вказує на відсутність у нього обов'язку внесення змін до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі за текстом - ЄДР) стосовно засновника, такий обов'язок Законом України «Про управління об'єктами державної власності» та Положенням про порядок передачі об'єктів права державної власності покладено на Фонд. Водночас позивач 14.10.2024 звернувся до Центру надання адміністративних послуг для внесення змін до відомостей по Підприємству, 15.10.2024 ним отримано актуальний витяг з ЄДРПОУ, в якому міститься інформація про те, що центральним чи місцевим органом виконавчої влади, до сфери управління якого належить юридична особа публічного права або який здійснює функції з управління корпоративними правами держави у відповідній юридичній особі - Фонд державного майна України, тоді як змінити в ЄДР відомості щодо учасника (засновника) буде можливим у разі відміни Фондом рішення про ліквідацію Підприємства.
До апеляційної скарги позивач подав лист Департаменту майна та ресурсів Міністерства внутрішніх справ України №35146/25-2024 від 18.10.2024 про розгляд звернення позивача.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.10.2024 апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 25.09.2024 у справі №910/8247/24 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Владимиренко С.В., судді: Демидова А.М., Євсіков О.О.
Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 23.10.2024 витребував з Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/8247/24; відклав розгляд питання про відкриття, повернення, залишення без руху або відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 25.09.2024 у справі №910/8247/24.
Матеріали справи №910/8247/24 надійшли на адресу Північного апеляційного господарського суду 04.11.2024.
Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 06.11.2024 відмовив позивачу у задоволенні клопотання про поновлення процесуального строку на оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 25.09.2024 у справі №910/8247/24, оскільки такий строк ним не пропущено; відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 25.09.2024 у справі №910/8247/24; розгляд апеляційної скарги призначив на 10.12.2024 о 13 год. 00 хв.
Відповідач 2 згідно письмового відзиву на апеляційну скаргу заперечує проти її задоволення, посилаючись на те, що згідно положень Закону України «Про управління об'єктами державної власності», на підставі розпорядження Кабінету Міністрів України від 26.07.2022 №683-р «Деякі питання управління об'єктами державної власності» Фонд набув статусу органу управління єдиним майновим комплексом Підприємства, а не його засновника.
Стосовно заяви позивача про звільнення, то Фонд зазначає, що він не відмовляв та не самоусувався від розгляду вказаної заяви, оскільки листом від 14.09.2023 №10-57-23674 позивача повідомлено про розгляд його заяви після отримання всієї необхідної інформації про Підприємство.
Фонд також звернувся увагу суду апеляційної інстанції на положення Закону України «Про особливості припинення державних підприємств за рішенням Фонду державного майна України», який набрав чинності 21.06.2023, та прийняття Верховною Радою України 08.05.2024 Закону України «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України та деяких підзаконних актів України у зв'язку із прийняттям Закону України «Про особливості припинення державних підприємств за рішенням Фонду державного майна України», який набрав чинності 21.06.2024, на виконання вимог якого Фондом розробляються підзаконні нормативно-правові акти, необхідні для реалізації Закону, у тому числі Порядок відбору, призначення та припинення повноважень керуючого припиненням, після набрання чинності якого буде можливим проведення конкурсу та призначення нового керуючого припиненням Підприємства. Судова практика, на яку посилається позивач, не може бути застосована до спірних правовідносин, оскільки позивач є керуючим припиненням Підприємства, а не його керівником.
У судовому засіданні 10.12.2024 суд апеляційної інстанції відмовив позивачу у долученні та прийнятті до розгляду листа Департаменту майна та ресурсів Міністерства внутрішніх справ України №35146/25-2024 від 18.10.2024 про розгляд звернення позивача, оскільки за приписами частини 3 статті 269 ГПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Така обставина як відсутність існування доказів, які датовані вже після прийняття оскаржуваного рішення, тобто таких доказів взагалі не існувало на момент розгляду спору по суті судом першої інстанції, взагалі виключає можливість їх прийняття судом апеляційної інстанції у порядку статті 269 ГПК України. Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 18.12.2024 у справі №908/2296/23. Допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення норм процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність, правозастосування, а отже системність та послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 23.10.2024 у справі № 903/639/23.
Таким чином, враховуючи те, що лист Департаменту майна та ресурсів Міністерства внутрішніх справ України №35146/25-2024 від 18.10.2024 є доказом, який виник після прийняття оскаржуваного рішення, у суду апеляційної інстанції відсутні підстави для прийняття такого доказу.
Позивач 08.12.2024 сформував та подав до Північного апеляційного господарського суду через систему «Електронний суд» відповідь на відзив на апеляційну скаргу.
Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 10.12.2024 продовжив строк розгляду справи №910/8247/24 та оголосив перерву у розгляді справи №910/8247/24 до 21.01.2025 до 12 год. 00 хв.
10.01.2025 позивачем сформовано та подано до Північного апеляційного господарського суду через систему «Електронний суд» додаткові пояснення по справі, в яких повідомив суд апеляційної інстанції про те, що 13.12.2024 надіслав на адресу Фонду лист-запрошення для передачі майна, документів та ключів від будівлі Підприємства, проте Фонд свого представника не направив. 09.01.2025 позивач надіслав до Фонду ключі від будівлі Підприємства та кабінету бухгалтерії. До пояснень позивач надав суду апеляційної інстанції докази поштового відправлення листа від 13.12.2024 та докази поштового відправлення 09.01.2025 ключів від будівлі Підприємства та кабінету бухгалтерії.
20.01.2025 позивач подав до Північного апеляційного господарського суду докази поштового відправлення листа-запрошення до Фонду 13.12.2024 та трекінг Укрпошти про вручення; докази поштового відправлення 09.01.2025 ключів від будівлі Підприємства та кабінету бухгалтерії, трекінг Укрпошти про їх вручення Фонду.
21.01.2025 позивач сформував та подав до Північного апеляційного господарського суду через систему «Електронний суд» додаткові пояснення.
Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 21.01.2025 оголосив перерву у розгляді справи №910/8247/24 до 04.02.2025 до 12 год. 30 хв.
Докази подані позивачем 20.01.2025 не приймаються судом апеляційної інстанції до розгляду з тих же підстав, за яких суд не прийняв лист Департаменту майна та ресурсів Міністерства внутрішніх справ України №35146/25-2024 від 18.10.2024.
Відповідач 1 своїх представників в судове засідання не направив, про причини неявки суд апеляційної інстанції не повідомив, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином шляхом направлення ухвали Північного апеляційного господарського суду від 21.01.2025 у справі №910/8247/24 до його електронного кабінету.
Відповідно до пункту 12 статті 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
У судовому засіданні 04.02.2025 представник позивача підтримав доводи та вимоги своєї апеляційної скарги, просив суд апеляційної інстанції її задовольнити, рішення Господарського суду міста Києва від 25.09.2024 у справі №910/8247/24 скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
04.02.2025 у судовому засіданні представник відповідача 2 заперечив проти задоволення апеляційної скарги позивача, просив суд апеляційної інстанції відмовити у її задоволенні, а рішення Господарського суду міста Києва від 25.09.2024 у справі №910/8247/24 залишити без змін.
Розглянувши доводи та вимоги апеляційної скарги, відзиву на неї, відповіді на відзив, додаткових пояснень, заслухавши пояснення представників учасників справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.
Згідно Статуту, затвердженого наказом МВС від 29.05.1997 №332, у редакції наказу МВС від 04.04.2018 №284, Підприємство засноване на відокремленій частині державної власності і входить до сфери управління Міністерства внутрішніх справи України (т.1 а.с. 15-20).
Наказом Міністерства внутрішніх справ України №450 від 15.06.2021 вирішено припинити юридичну особу - Державне підприємство «Групова котельня Міністерства внутрішніх справ України» шляхом ліквідації, утворено ліквідаційну комісію та призначено її головою позивача (т. 1 а.с. 22).
Вказаним наказом голові ліквідаційної комісії наказано: 1) у триденний строк після отримання цього наказу затвердити персональний склад комісії; 2) упродовж трьох робочих днів із дня прийняття цього наказу письмово повідомити державного реєстратора юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань про припинення Підприємства; у встановленому законодавством порядку здійснити заходи щодо припинення Підприємства; у тижневий строк з дня прийняття цього наказу затвердити план заходів з припинення Підприємства та подати його копію до Департаменту державного майна та ресурсів МВС; щомісяця, до 10 числа, інформувати МВС про стан проходження процедури припинення та вжити такі заходи; у тижневий строк з дня державної реєстрації проінформувати МВС про припинення Підприємства.
На виконання розпорядження Кабінету Міністрів України від 26.07.2022 №683-р «Деякі питання управління об'єктами державної власності» за актом приймання-передачі від 20.07.2023 єдиний майновий комплекс підприємства передано із сфери управління МВС до сфери управління Фонду (т. 1 а.с. 52-54).
Позивач звернувся до відповідачів 1 та 2 із заявами від 30.08.2023, в яких просив припинити його повноваження голови ліквідаційної комісії Державного підприємства (а.с. 13, 14). У заяві до відповідача 2 позивач просив Фонд звільнити його та повідомити про призначену на його місце особу, якій буде передано Підприємство та документацію до цього Підприємства.
Доказів реагування відповідача 1 на заяву позивача від 30.08.2023 матеріали даної справи не містять.
Фонд листом №10-57-23674 від 14.09.2023 на заяву позивача від 30.08.2023 повідомив останнього про здійснення заходів щодо отримання інформації про Підприємство, після чого буде розглянуто заяву позивача (т. 1 а.с. 12).
У процесі розгляду даної справи відповідачем 2 було надано лист-відповідь №10-47-21488 від 06.08.2024 (т.1 а.с. 89) на лист позивача від 30.08.2023 про звільнення, долучений судом першої інстанції протокольно 31.07.2024.
У вказаному листі Фонд зазначив, що з метою вирішення питання про припинення повноважень позивача, як голови ліквідаційної комісії, останньому необхідно подати до Фонду звіт про виконану роботу з моменту призначення головою ліквідаційної комісії з поясненнями причин не завершення ліквідації Підприємства; документи, які були отримані/складені ліквідаційною комісією (головою комісії), у тому числі: проміжний ліквідаційний баланси, затверджені органом, уповноваженим управляти Підприємством (попереднім органом управління - Міністерством внутрішніх справ України); матеріали інвентаризації та оцінки майна Підприємства (в тому числі щодо земельних ділянок, які належали Підприємству та/або які перебували на праві постійного користування із зазначенням їх кількості, площ тощо); довідку (оригінал довідки) з трудового архіву з інформацією про отримання на зберігання документів щодо працівників Підприємства; інформацію щодо активів, що відчужувалися Підприємством з моменту прийняття рішення про припинення Підприємства (копії договорів відчуження); інформації щодо наявної та погашеної заборгованості перед Підприємством (із зазначенням найменування дебіторів, розмір та дати погашеної дебіторської заборгованості, розмір наявної дебіторської заборгованості та строки її погашення перед Підприємством тощо); інформацію щодо наявної та погашеної кредиторської заборгованості Підприємства (у разі наявності кредиторської заборгованості зазначити її розмір, найменування кредиторів, а також інформацію чи звертався голова ліквідаційної комісії Підприємства до суду відповідно до статті 34 Кодексу України з процедур банкрутства із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство Підприємства); інші належним чином завірені копії документів, складені/оформлені/отриманні комісією з припинення діяльності Підприємства, спрямовані на припинення Підприємства.
Доказів виконання вимог Фонду позивачем суду не надано.
Спір у справі виник через протиправну, на думку позивача, відмову відповідачів у припиненні відносини з управління Підприємством та звільнення його з посади голови ліквідаційної комісії Підприємства.
Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Статтею 16 Цивільного кодексу України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу та способи захисту цивільних прав та інтересів.
З встановлених судом першої інстанції обставин вбачається, що наказом Міністерства внутрішніх справ України №450 від 15.06.2021 вирішено припинити юридичну особу - Державне підприємство «Групова котельня Міністерства внутрішніх справ України» шляхом ліквідації, утворено ліквідаційну комісію та призначено її головою позивача.
Згідно пункту 7.1 Статуту Підприємства припинення діяльності Підприємства здійснюється шляхом його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації за рішенням Органу управління, а у випадках, передбачених законом - за рішенням суду.
Ліквідація Підприємства здійснюється комісією, призначеною Органом управління майном, а в разі припинення його діяльності за рішенням суду - комісією, утвореною судом (пункт 7.4 Статуту).
З моменту призначення ліквідаційної комісії до неї переходять повноваження з управління Підприємством. Комісія вживає усіх можливих заходів щодо виявлення кредиторів, а також письмово повідомляє їх про припинення юридичної особи (пункт 7.5 Статуту).
Відповідно до частин 3, 4 статті 105 Цивільного кодексу України учасники юридичної особи, суд або орган, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, відповідно до цього Кодексу призначають комісію з припинення юридичної особи (комісію з реорганізації, ліквідаційну комісію), голову комісії або ліквідатора та встановлюють порядок і строк заявлення кредиторами своїх вимог до юридичної особи, що припиняється. Виконання функцій комісії з припинення юридичної особи (комісії з реорганізації, ліквідаційної комісії) може бути покладено на орган управління юридичної особи. До комісії з припинення юридичної особи (комісії з реорганізації, ліквідаційної комісії) або ліквідатора з моменту призначення переходять повноваження щодо управління справами юридичної особи. Голова комісії, її члени або ліквідатор юридичної особи представляють її у відносинах з третіми особами та виступають у суді від імені юридичної особи, яка припиняється.
За статтею 1 Закону України «Про управління об'єктами державної власності» управління об'єктами державної власності - здійснення Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими суб'єктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об'єктів, пов'язаних з володінням, користуванням і розпоряджанням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб.
Відповідно до пунктів 1, 2 частини 2 статті 5 Закону України «Про управління об'єктами державної власності» здійснюючи управління об'єктами державної власності Кабінет Міністрів України, зокрема, визначає органи виконавчої влади та державні колегіальні органи, які здійснюють функції з управління об'єктами державної власності; встановлює порядок передачі об'єктів державної власності суб'єктам управління, визначеним цим Законом.
Розпорядженням Кабінету Міністрів України №683-р від 26.07.2022 «Деякі питання управління об'єктами державної власності» вирішено передати із сфери управління уповноважених органів управління до сфери управління Фонду державного майна єдині майнові комплекси державних підприємств, установ та організацій, що підлягають ліквідації або реорганізації, а також повноваження з управління корпоративними правами держави щодо суб'єктів господарювання, що підлягають ліквідації, та визначено Фонд державного майна уповноваженим органом управління, що здійснює контроль за суб'єктами господарювання, що підлягають ліквідації, за переліком згідно з додатком 4.
Додаток 4 до вказаного Розпорядження містить перелік єдиних майнових комплексів державних підприємств, установ та організацій, що підлягають ліквідації або реорганізації, які передаються до сфери управління Фонду державного майна, суб'єктів господарювання, що підлягають ліквідації, повноваження з управління корпоративними правами держави щодо яких передаються Фонду державного майна, та суб'єктів господарювання, що підлягають ліквідації, контроль за діяльністю яких здійснює Фонд державного майна, в який, зокрема, включено і Підприємство.
На виконання розпорядження Кабінету Міністрів України від 26.07.2022 №683-р «Деякі питання управління об'єктами державної власності» за актом приймання-передачі від 20.07.2023 із сфери управління МВС до сфери управління Фонду передано єдиний майновий комплекс Підприємства.
Відповідно до пункту 10 Порядку про передачу об'єктів права державної та комунальної власності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.09.1998 №1482, передача оформляється актом приймання-передачі за формою згідно з додатком до Порядку подання та розгляду пропозицій щодо передачі об'єктів з комунальної у державну власність та утворення і роботи комісії з питань передачі об'єктів у державну власність, затвердженого цією постановою. Акт складається у чотирьох примірниках, підписується головою і членами комісії та затверджується органом, який створив комісію. Право на управління об'єктом передачі виникає з дати затвердження органом, який створив комісію, акта приймання-передачі, а орган, уповноважений управляти державним майном, що здійснював управління об'єктом, або самоврядна організація втрачає таке право.
Згідно із пунктом 10-2 Порядку про передачу об'єктів права державної та комунальної власності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.09.1998 №1482, якщо органом, що приймає об'єкт, є Фонд державного майна, в разі ненадання документів, визначених пунктом 10 цього Положення, у строк, визначений абзацом шостим пункту 9 цього Положення, Фонд державного майна може скласти акт приймання-передачі на підставі наявних у нього документів та відомостей з відкритих відповідних державних реєстрів, зокрема Єдиного реєстру об'єктів державної власності та Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта, Єдиного державного реєстру.
Пунктом 11 Порядку про передачу об'єктів права державної та комунальної власності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.09.1998 №1482, визначено, що органи, до сфери управління яких передано державне майно, з дня затвердження акта приймання-передачі зобов'язані: повідомити у двотижневий строк про таку передачу органам державної статистики, державної податкової служби, фінансовим органам, Фонду державного майна для внесення відомостей до Єдиного реєстру об'єктів державної власності, відповідним органам охорони культурної спадщини (стосовно об'єктів культурної спадщини, що є пам'ятками) та Мінекономіки (стосовно об'єктів, передача яких здійснюється за рішенням Кабінету Міністрів України); закріпити у двотижневий строк нерухоме та інше окреме індивідуально визначене майно за відповідним підприємством на праві господарського відання або оперативного управління; внести відповідні зміни до установчих документів підприємства та провести їх державну реєстрацію відповідно до законодавства; здійснити в установленому законодавством порядку оформлення та державну реєстрацію речових прав щодо об'єктів передачі, права на які підлягають такій реєстрації.
Отже, враховуючи передачу із сфери управління МВС до сфери управління Фонду єдиного майнового комплексу Підприємства на підставі розпорядження Кабінету Міністрів України від 26.07.2022 №683-р «Деякі питання управління об'єктами державної власності» за актом приймання-передачі від 20.07.2023 Фонд став суб'єктом управління Підприємства.
Згідно із частиною 1 статті 1 Закону України «Про Фонд державного майна України» Фонд державного майна України є центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом, що реалізує державну політику у сфері приватизації, оренди, використання та відчуження державного майна, управління об'єктами державної власності, у тому числі корпоративними правами держави щодо об'єктів державної власності, що належать до сфери його управління, а також у сфері державного регулювання оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності.
У відповідності до пункту 11 частини 1 статті 5 Закону України «Про Фонд державного майна України» Фонд державного майна України приймає рішення про створення, реорганізацію (реструктуризацію) та ліквідацію підприємств і організацій, заснованих на державній власності, що належать до сфери його управління.
06.05.2023 набрав чинності Закон України «Про особливості припинення державних підприємств за рішенням Фонду державного майна України», який встановлює порядок та особливості припинення державних підприємств за рішенням суб'єкта управління на основі принципів законності, відкритості та прозорості.
У статті 4 Закону України «Про особливості припинення державних підприємств за рішенням Фонду державного майна України» унормовано повноваження суб'єкта управління, а саме: суб'єкт управління має право:
1) приймати рішення про припинення об'єктів припинення;
2) скасовувати прийняті рішення про припинення об'єктів припинення;
3) приймати рішення про продовження строку проведення процедури припинення;
4) здійснювати відбір, призначати та припиняти повноваження керуючого припиненням;
5) здійснювати контроль за діяльністю керуючих припиненням;
6) встановлювати додаткові заходи, що будуть невід'ємною частиною плану-графіка і є обов'язковими для здійснення припинення;
7) здійснювати компенсацію витрат керуючого припиненням, пов'язаних із здійсненням процедури припинення;
8) затверджувати: а) план-графік та зміни до нього; б) проміжний ліквідаційний баланс (у разі ліквідації об'єкта припинення); в) передавальний акт (у разі реорганізації об'єкта припинення шляхом злиття, приєднання чи перетворення); г) розподільчий баланс (у разі реорганізації об'єкта припинення шляхом поділу); ґ) пропозиції керуючого припиненням щодо подальшого ходу та завершення процедури припинення; д) ліквідаційний баланс (у разі ліквідації об'єкта припинення); е) кошторис витрат керуючого припиненням, пов'язаних із здійсненням процедури припинення; є) порядок відбору, призначення та припинення повноважень керуючого припиненням; ж) типову форму плану-графіка;
9) погоджувати умови реалізації майна об'єкта припинення;
10) погоджувати умови залучення керуючим припиненням третіх осіб для забезпечення здійснення процедури припинення;
11) виконувати дії, спрямовані на формування та передачу архівних документів об'єкта припинення до архівних установ у випадках, передбачених цим Законом;
12) одержувати інформацію та документи від органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій усіх форм власності та їх посадових осіб;
13) здійснювати інші повноваження, передбачені цим Законом.
Отже, до повноважень Фонду входить припинення повноважень керуючого припиненням.
Висновок суду першої інстанції про те, що позов пред'явлено до неналежного відповідача, оскільки повноваження із звільнення голови комісії з припинення юридичної особи належать учасникам юридичної особи, суду або органу, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, тобто Міністерству внутрішніх справи України, про що свідчить витяг з ЄДР є помилковим, оскільки відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України №683-р від 26.07.2022 «Деякі питання управління об'єктами державної власності» передано із сфери управління уповноважених органів управління до сфери управління Фонду державного майна єдині майнові комплекси державних підприємств, установ та організацій, що підлягають ліквідації або реорганізації, а також повноваження з управління корпоративними правами держави щодо суб'єктів господарювання, що підлягають ліквідації, та визначено Фонд державного майна уповноваженим органом управління, що здійснює контроль за суб'єктами господарювання, що підлягають ліквідації, за переліком згідно з додатком 4.
За Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» (стаття 9) відомості про юридичну особу, громадське формування, що не має статусу юридичної особи, та фізичну особу - підприємця вносяться до Єдиного державного реєстру на підставі, зокрема, 1) відповідних заяв про державну реєстрацію; 2) документів, що подаються для проведення інших реєстраційних дій.
В Єдиному державному реєстрі містяться такі відомості про юридичну особу, крім державних органів і органів місцевого самоврядування як юридичних осіб, зокрема, центральний чи місцевий орган виконавчої влади, до сфери управління якого належить юридична особа публічного права або який здійснює функції з управління корпоративними правами держави у відповідній юридичній особі.
Доказів внесення змін до ЄДР стосовно Підприємства Фондом суду не надано.
Водночас відповідно до статті 7 Закону України «Про особливості припинення державних підприємств за рішенням Фонду державного майна України» з моменту призначення до керуючого припиненням переходять функції щодо управління об'єктом припинення, а також права та обов'язки керівника об'єкта припинення, у тому числі право:
1) вживати заходів, спрямованих на пошук, виявлення та повернення майна об'єкта припинення, що знаходиться у третіх осіб;
2) заявляти до третіх осіб вимоги та/або позови щодо повернення об'єкту припинення сум дебіторської заборгованості;
3) подавати до суду заяви про визнання недійсними правочинів (договорів) об'єкта припинення;
4) залучати на договірних засадах для забезпечення виконання своїх повноважень під час здійснення процедури припинення за рахунок об'єкта припинення інших осіб (аудиторів, юристів, суб'єктів оціночної діяльності - суб'єктів господарювання тощо) шляхом укладення керуючим припиненням відповідних договорів у межах кошторису витрат керуючого припиненням, пов'язаних із здійсненням процедури припинення, затвердженого суб'єктом управління;
5) призначати за рахунок об'єкта припинення проведення аудиторських перевірок та експертиз з питань діяльності об'єкта припинення у межах кошторису витрат керуючого припиненням, пов'язаних з проведенням процедури припинення, затвердженого суб'єктом управління;
6) звертатися за інформацією, у тому числі щодо отримання копій документів, до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб, юридичних осіб, у тому числі банків та інших фінансових установ, організацій, громадських об'єднань, а також до фізичних осіб;
7) отримувати від банків, інших фінансових установ, небанківських надавачів платіжних послуг, емітентів електронних грошей інформацію про наявність рахунків/електронних гаманців та/або стан рахунків/електронних гаманців об'єкта припинення, інформацію про обсяг та обіг коштів/електронних грошей на рахунках у банку/небанківському надавачу платіжних послуг, електронних гаманцях об'єкта припинення, а також інформацію про договори об'єкта припинення про зберігання цінностей або надання йому в майновий найм (оренду) індивідуального банківського сейфа, що охороняється банком;
8) звертатися до контролюючих органів із заявами про відстрочення, розстрочення та реструктуризацію грошових зобов'язань та/або податкового боргу, недоїмки із сплати єдиного внеску, а також списання безнадійного податкового боргу; 9) виконувати інші повноваження відповідно до закону.
Суб'єкт управління не несе відповідальності за шкоду, заподіяну керуючим припиненням третім особам.
Статтею 8 Закону України «Про особливості припинення державних підприємств за рішенням Фонду державного майна України» визначено, що керуючий припиненням виконує свої повноваження з моменту призначення до завершення або скасування процедури припинення об'єкта припинення, крім випадків дострокового припинення його повноважень.
У разі прийняття суб'єктом управління рішення про скасування процедури припинення керуючий припиненням за своєю згодою та за рішенням суб'єкта управління може продовжувати виконувати функції керівника із встановленням йому на час виконання зазначених функцій заробітної плати у розмірі однієї мінімальної заробітної плати за кожний місяць виконання таких функцій до моменту призначення суб'єктом управління іншого керівника підприємства.
Отже, повноваження керуючого припиненням у відповідності до положень Закону України «Про особливості припинення державних підприємств за рішенням Фонду державного майна України» можуть бути достроково припиненні.
Позивач звернувся до відповідачів 1 та 2 із заявами від 30.08.2023, в яких просив припинити його повноваження голови ліквідаційної комісії Державного підприємства (т. 1 а.с. 13, 14). У заяві до відповідача 2 позивач просив Фонд звільнити його та повідомити про призначену на його місце особу, якій буде передано Підприємство та документацію до цього Підприємства.
Доказів реагування відповідача 1 на заяву позивача від 30.08.2023 матеріали даної справи не містять.
Фонд листом №10-57-23674 від 14.09.2023 на заяву позивача від 30.08.2023 повідомив останнього про здійснення заходів щодо отримання інформації про Підприємство, після чого буде розглянуто заяву позивача (т. 1 а.с. 12).
Зазначене не свідчить про відмову Фонду позивачу у припинені його повноважень як керуючого припиненням та відповідно про наявність підстав для судового захисту порушених прав та охоронюваних Законом інтересів позивача.
У процесі розгляду даної справи відповідачем 2 було надано лист-відповідь №10-47-21488 від 06.08.2024 (т.1 а.с. 89) на лист позивача від 30.08.2023 про звільнення, долучений судом першої інстанції протокольно 31.07.2024.
У вказаному листі Фонд зазначив, що з метою вирішення питання про припинення повноважень позивача, як голови ліквідаційної комісії, останньому необхідно подати до Фонду звіт про виконану роботу з моменту призначення головою ліквідаційної комісії з поясненнями причин не завершення ліквідації Підприємства; документи, які були отримані/складені ліквідаційною комісією (головою комісії), у тому числі: проміжний ліквідаційний баланси, затверджені органом, уповноваженим управляти Підприємством (попереднім органом управління - Міністерством внутрішніх справ України); матеріали інвентаризації та оцінки майна Підприємства (в тому числі щодо земельних ділянок, які належали Підприємству та/або які перебували на праві постійного користування із зазначенням їх кількості, площ тощо); довідку (оригінал довідки) з трудового архіву з інформацією про отримання на зберігання документів щодо працівників Підприємства; інформацію щодо активів, що відчужувалися Підприємством з моменту прийняття рішення про припинення Підприємства (копії договорів відчуження); інформації щодо наявної та погашеної заборгованості перед Підприємством (із зазначенням найменування дебіторів, розмір та дати погашеної дебіторської заборгованості, розмір наявної дебіторської заборгованості та строки її погашення перед Підприємством тощо); інформацію щодо наявної та погашеної кредиторської заборгованості Підприємства (у разі наявності кредиторської заборгованості зазначити її розмір, найменування кредиторів, а також інформацію чи звертався голова ліквідаційної комісії Підприємства до суду відповідно до статті 34 Кодексу України з процедур банкрутства із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство Підприємства); інші належним чином завірені копії документів, складені/оформлені/отриманні комісією з припинення діяльності Підприємства, спрямовані на припинення Підприємства.
Доказів виконання вимог Фонду позивачем суду не надано. За твердженням позивача, надання запитуваних Фондом документів не ґрунтується на вимогах Закону.
Проте приписами статті 7 Закону України «Про особливості припинення державних підприємств за рішенням Фонду державного майна України» визначенні повноваження, права та обов'язки керуючого припиненням.
Статтею 16 Закону України «Про особливості припинення державних підприємств за рішенням Фонду державного майна України» законодавцем унормовано обов'язки керуючого припиненням. Згідно частини 3 названої норми керуючий припиненням протягом проведення процедури припинення об'єкта припинення забезпечує належне оформлення, упорядкування, зберігання всіх документів, у тому числі фінансово-господарських, та видачу довідок, зокрема необхідних для забезпечення соціального захисту громадян.
Отже, за Законом України «Про особливості припинення державних підприємств за рішенням Фонду державного майна України» на позивача покладено обов'язок проведення процедури припинення об'єкта припинення, забезпечення належного оформлення, упорядкування, зберігання всіх документів, у тому числі фінансово-господарських, та видачу довідок, зокрема необхідних для забезпечення соціального захисту громадян.
Тоді як за Законом України «Про особливості припинення державних підприємств за рішенням Фонду державного майна України» Фонд має право здійснювати контроль за діяльністю керуючих припиненням (пункт 5 частини 1 статті 4).
Наказом Міністерства внутрішніх справ України №450 від 15.06.2021 вирішено припинити юридичну особу - Державне підприємство «Групова котельня Міністерства внутрішніх справ України» шляхом ліквідації, утворено ліквідаційну комісію та призначено її головою позивача.
Вказаним наказом на голову ліквідаційної комісії покладено наступні обов'язки: 1) у триденний строк після отримання цього наказу затвердити персональний склад комісії; 2) упродовж трьох робочих днів із дня прийняття цього наказу письмово повідомити державного реєстратора юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань про припинення Підприємства; 3) у встановленому законодавством порядку здійснити заходи щодо припинення Підприємства; 4) у тижневий строк з дня прийняття цього наказу затвердити план заходів з припинення Підприємства та подати його копію до Департаменту державного майна та ресурсів МВС; 5) щомісяця, до 10 числа, інформувати МВС про стан проходження процедури припинення та вжити такі заходи; у тижневий строк з дня державної реєстрації проінформувати МВС про припинення Підприємства.
Доказів виконання покладених вказаним наказом обов'язків позивачем суду не надано, посилання останнього на те, що вся документація зберігається у кабінеті бухгалтерії будівлі котельні площею 676,6 кв.м. за місцезнаходженням: м. Київ, вул. Давнар-Запольського, 10-А, судом апеляційної інстанції оцінюється критично, оскільки позивач, будучи керуючим припиненням Підприємства має обов'язок з проведення процедури припинення та вжиття відповідних заходів, тоді як відповідач 1, як суб'єкт управління згідно частини 2 статті 7 Закону України «Про особливості припинення державних підприємств за рішенням Фонду державного майна України» не несе відповідальності за шкоду, заподіяну керуючим припиненням третім особам.
Отже, для прийняття Фондом рішення про звільнення позивача та припинення його повноважень, як керуючого припиненням, як матеріально відповідальної особи щодо державного нерухомого майна цілісного майнового комплексу Підприємства, позивач має передати документацію стосовно виконаної ним роботи з припинення Підприємства з моменту його призначення та до дати його звільнення, з відповідним документальним підтвердження, документи, які були отримані/складені ліквідаційною комісією (головою комісії), у тому числі: проміжний ліквідаційний баланси, затверджені органом, уповноваженим управляти Підприємством (попереднім органом управління - Міністерством внутрішніх справ України); матеріали інвентаризації та оцінки майна Підприємства (в тому числі щодо земельних ділянок, які належали Підприємству та/або які перебували на праві постійного користування із зазначенням їх кількості, площ тощо); довідку (оригінал довідки) з трудового архіву з інформацією про отримання на зберігання документів щодо працівників Підприємства; інформацію щодо активів, що відчужувалися Підприємством з моменту прийняття рішення про припинення Підприємства (копії договорів відчуження); інформації щодо наявної та погашеної заборгованості перед Підприємством (із зазначенням найменування дебіторів, розмір та дати погашеної дебіторської заборгованості, розмір наявної дебіторської заборгованості та строки її погашення перед Підприємством тощо); інформацію щодо наявної та погашеної кредиторської заборгованості Підприємства (у разі наявності кредиторської заборгованості зазначити її розмір, найменування кредиторів, а також інформацію чи звертався голова ліквідаційної комісії Підприємства до суду відповідно до статті 34 Кодексу України з процедур банкрутства із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство Підприємства); інші належним чином завірені копії документів, складені/оформлені/отриманні комісією з припинення діяльності Підприємства, спрямовані на припинення Підприємства. Тоді як позивач таких доказів ані до суду першої інстанції, ані до суду апеляційної інстанції не надав.
Посилання позивача у суді першої інстанції на те, що він не має інженерних, інших необхідних знань та необхідного обсягу кваліфікації для проведення інвентаризації майна; виконує такі обов'язків вперше; відсутність в інших членів ліквідаційної комісії необхідного досвіду у питаннях ліквідації; перенесення заходів з ліквації у зв'язку із захворюванням позивача та через відсутність опалення у будівлі; звільнення та мобілізацію до Збройних Сил України членів ліквідаційної комісії, що стало причиною не завершення інвентаризації, не заслуговують на увагу суду апеляційної інстанції, оскільки наведені позивачем причини не можуть слугувати підставою для звільнення його від покладених на нього обов'язків як керуючого припиненням.
Таким чином, подання позову про зобов'язання припинити правовідносини з управління Підприємством без належного виконання матеріально відповідальною особою зобов'язань з передачі документів та цілісно майнового комплексу Фонду, є передчасним.
Твердження позивача стосовно бездіяльності Фонду прийняти документацію та прийняти рішення про звільнення позивача з посади керуючого припиненням, відмови укласти мирову угоду суд апеляційної інстанції оцінює критично, оскільки позивач не позбавлений права звернутися до суду із захистом своїх порушених прав та охоронюваних законом інтересів, тоді як позивач з позовом про визнання незаконною бездіяльності Фонду до суду не звертався, що також підтверджено самим позивачем під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції.
При цьому твердження Фонду про те, що Порядок відбору, призначення та припинення повноважень керуючого припиненням ще не затверджено, що унеможливлює призначення нового керуючого припиненням, який повинен прийняти від позивача відповідну документацію та будівлю Підприємства, не заслуговують на увагу суду апеляційної інстанції, оскільки згідно з пунктом 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про особливості припинення державних підприємств за рішенням Фонду державного майна України» Фонд державного майна України повинен протягом шести місяців з дня набрання чинності цим Законом розробити нормативно-правові акти, необхідні для реалізації цього Закону.
Відповідно до пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про особливості припинення державних підприємств за рішенням Фонду державного майна України» голови ліквідаційних комісій та комісій з реорганізації, ліквідатори, які виконують свої повноваження на день набрання чинності цим Законом, вважаються керуючими припиненням та до них застосовуються положення цього Закону.
Згідно положень пункту 5 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про особливості припинення державних підприємств за рішенням Фонду державного майна України», за яким тимчасово, до затвердження порядку конкурсного відбору щодо призначення та звільнення від виконання повноважень керуючого припиненням, призначення керуючого припиненням здійснюється суб'єктом управління з переліку арбітражних керуючих, внесених до Єдиного реєстру арбітражних керуючих України, які є досвідченими і висококваліфікованими арбітражними керуючими або які протягом останніх трьох років здійснювали повноваження розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора у справах про банкрутство державних підприємств або господарських товариств, у статутному капіталі яких більше 50 відсотків акцій (часток) належать державі, за умови що протягом строку здійснення таких повноважень стосовно таких арбітражних керуючих не застосовувалися дисциплінарні стягнення і вони не притягалися до цивільно-правової, адміністративної чи кримінальної відповідальності, наданого Міністерством юстиції України суб'єкту управління на його запит.
Отже, відповідач 2 не позбавлений можливості призначити керуючого припиненням з переліку арбітражних керуючих, внесених до Єдиного реєстру арбітражних керуючих України, які є досвідченими і висококваліфікованими арбітражними керуючими або які протягом останніх трьох років здійснювали повноваження розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора у справах про банкрутство державних підприємств або господарських товариств, у статутному капіталі яких більше 50 відсотків акцій (часток) належать державі, за умови що протягом строку здійснення таких повноважень стосовно таких арбітражних керуючих не застосовувалися дисциплінарні стягнення і вони не притягалися до цивільно-правової, адміністративної чи кримінальної відповідальності, наданого Міністерством юстиції України суб'єкту управління на його запит, що спростовує доводи Фонду про необхідність затвердження Порядку відбору, призначення та припинення повноважень керуючого припиненням Фонду.
Крім того, Фонд в порушення пункту 5 розпорядження Кабінету Міністрів України №683-р від 26.07.2022 «Деякі питання управління об'єктами державної власності» не надав суду докази інформування у тримісячний строк Міністерства економіки про прийняті рішення щодо переданих до сфери управління Фонду державного майна об'єктів державної власності.
Відповідно до частини 1 статті 73, статей 76, 77 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Частинами 4, 5 статті 236 ГПК України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову з мотивів викладених у даній постанові.
Посилання апелянта на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 06.09.2023 у справі №127/27466/20, не заслуговують на увагу суду апеляційної інстанції, оскільки на розгляд Великої Палати Верховного Суду передано питання щодо правової природи відносин, що існують між товариством з обмеженою відповідальністю та його директором, який ініціював своє звільнення з цієї посади, і про те, у який спосіб директор товариства, якого позбавлено можливості звільнитись, може ефективно захистити відповідне право, тоді як у справі, що розглядається позивач є керуючим припиненням Підприємства, суб'єктом управління якого є Фонд державного майна України, відносини між якими регулюються спеціальними Законом у сфері управління державним майном і судом встановлено, що позов заявлено позивачем передчасно через невиконання ним обов'язків як керуючого припиненням.
Відповідно до частини 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, серед іншого (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
У справі «Салов проти України» від 06.09.2005 ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно статті 6 Конвенції рішення судів достатнім чином містять мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (рішення від 27.09.2001 у справі «Hirvisaari v. Finland»). У рішенні звертається увага, що статтю 6 параграф 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення, може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи (рішення від 09.12.1994 у справі «Ruiz Torija v. Spain»).
У рішеннях ЄСПЛ склалась стала практика, відповідно до якої рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.
ЄСПЛ неодноразово зазначав, що навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов'язаний мотивувати свої дії та рішення (рішення ЄСПЛ від 05.02.2009 у справі «Олюджіч проти Хорватії»). Принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (рішення ЄСПЛ від 03.07.2014 у справі «Мала проти України», від 07 жовтня 2010 року у справі «Богатова проти України»).
Право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином вивчені судом (рішення ЄСПЛ від 21.03.2000 у справі «Дюлоранс проти Франції», від 07 березня 2006 року у справі «Донадзе проти Грузії»).
Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами (рішення ЄСПЛ від 19.04.1994 у справі «Ван де Гурк проти Нідерландів»).
Якщо подані стороною доводи є вирішальними для результату провадження, такі доводи вимагають прямої конкретної відповіді за результатом розгляду (рішення ЄСПЛ від 09.12.1994 у справі «Руїс Торіха проти Іспанії», від 23.06.1993 у справі «Руїз-Матеос проти Іспанії»).
Водночас ЄСПЛ у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.
У справі «Трофимчук проти України» ЄСПЛ також зазначив, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.
У пункті 53 рішення ЄСПЛ у справі «Федорченко та Лозенко проти України» від 20.09.2012 зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.
Судом апеляційної інстанції при винесені даної постанови було надано обґрунтовані та вичерпні відповіді доводам учасників справи, із посиланням на норми матеріального і процесуального права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.
Відповідно до частини 4 статті 277 ГПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що апеляційна скарга позивача підлягає задоволенню частково, а рішення Господарського суду міста Києва від 25.09.2024 у справі №910/8247/24 зміні його мотивувальної частини.
Згідно статті 129 ГПК України судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта (позивача).
Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 25.09.2024 у справі №910/8247/24 задовольнити частково.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 25.09.2024 у справі №910/8247/24 змінити, виклавши його мотивувальну частину у редакції цієї постанови.
3. В іншій частині рішення Господарського суду міста Києва від 25.09.2024 у справі №910/8247/24 залишити без змін.
4. Матеріали справи №910/8247/24 повернути до Господарського суду міста Києва.
5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах в порядку і строки, визначені в статтях 287-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено та підписано суддями 06.02.2025.
Головуючий суддя С.В. Владимиренко
Судді А.М. Демидова
О.О. Євсіков