Справа № 154/2250/24 Провадження №11-кп/802/180/25 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1
Доповідач: ОСОБА_2
05 лютого 2025 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд в складі:
головуючого судді - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю секретаря судового засідання - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
обвинуваченої - ОСОБА_7 ,
захисника обвинуваченої - ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду матеріали кримінального провадження за апеляційною скаргою захисника обвинуваченої ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 на вирок Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 11 листопада 2024 року,
Даним вироком суду ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженку та жительку АДРЕСА_1 , з повною загальною середньою освітою, не працюючу, не одружену, громадянку України, українку, не судиму,засуджено за ч.1 ст.121 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п'ять) років.
На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_7 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням, та встановивлено іспитовий строк тривалістю 3 (три) роки, якщо вона протягом іспитового строку не вчинить нового кримінального правопорушення і виконає покладені на неї обов'язки, передбаченіст.76 КК України, а саме: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації, повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи.
Запобіжний захід ОСОБА_7 до набрання вироком законної сили залишено без змін - цілодобовий домашній арешт.
Вироком також вирішено питання щодо речових доказів.
Так, ОСОБА_7 визнана винною і засуджена за те, що вона 23 березня 2024 року близько 00:30 год., перебуваючи в стані наркотичного сп'яніння, знаходячись по АДРЕСА_2 , шляхом розбиття скла дверей, незаконно проникла до приміщення аптеки «МЕД-СЕРВІС», що за адресою: Волинська область, Володимирський район, місто Володимир, вулиця Ковельська, 12, де діючи умисно, нанесла ОСОБА_9 15 ударів кулаками обох рук в ділянку голови та тулуба, 5 ударів обома ногами в ділянку тулуба, 3 ударів вогнегасником в різні ділянки голови, крім цього, взяла в праву руку уламок скла від розбитих нею ж дверей та нанесла 25 порізів в ділянках рук, щоки та скронево-нижньощелепної ділянки. Після чого, продовжуючи свої дії, спрямовані на нанесення тілесних ушкоджень, пальцями рук вдавлювала очі та укушенням зубами за ліве вухо, спричинила потерпілій тілесні у ушкодження у вигляді множинних відкритих ран голови, краєвих переломів остистих відростків 5-7 грудних хребців, різаних ран щоки та скронево-нижньощелепної ділянки, різаних ран рук, травматичної ампутації завитка та частиною хряща лівого вуха, закрито черепно мозкової травми, струсу головного мозку, котрі відносяться до категорії: рани, закрито черепно мозкова травма, струс головного мозку, травматична ампутація завитка та частини хряща лівого вуха - легких тілесних ушкоджень, з короткочасним розладом здоров'я; краєві переломи остистих відростків 5-7 грудних хребців - тілесних ушкоджень середнього ступеню тяжкості за ознакою тривалості розладу здоров'я; рубці обличчя, завушної ділянки, лівої вушної мушлі не нівелюються з плином часу, та потребують хірургічного втручання, тобто є невиправними, в результаті чого наступило непоправне знівечення (спотворення, обезображення) обличчя потерпілої ОСОБА_9 , що потягнуло за собою тяжкі тілесні ушкодження.
У поданій апеляційній скарзі захисник обвинуваченої ОСОБА_7 - адвокат ОСОБА_8 не оспорюючи фактичних обставин кримінального провадження, доведеності її вини та кваліфікацію дій, вважає вирок необґрунтованим та незаконним в частині призначеного покарання, яке на його думку є суворим в частині строку випробувального терміну, призначеного на підставі ст.75 КК України. Зазначає про те, що суд першої інстанції призначаючи обвинуваченій випробувальний термін не в повній мірі врахував того, що вона є особою молодого віку, повністю визнала вину, щиро розкаялася у вчиненому, добровільно відшкодувала потерпілій завдану шкоду, раніше не судима, навчається на денній формі навчання в Республіці Польща, а на утриманні має малолітню дитину. Не врахував суд також позиції потерпілої, яка просила не позбавляти обвинувачену волі, а звільнити її від відбування призначеного покарання з випробуванням, жодних претензій до обвинуваченої немає. При цьому, прокурор не заперечував щодо звільнення обвинуваченої від призначеного покарання на підставі ст.75 КК України. На думку захисника, такі обставини свідчать про можливість визначення обвинуваченій меншого строку іспитового строку, а саме один рік. Посилаючись на наведені обставини, апелянт просить вирок суду першої інстанції в частині призначеного покарання змінити, визначивши обвинуваченій покарання за ч.1 ст.121 у виді позбавлення волі на строк 5 років, яке й призначено судом першої інстанції, та на підставі ст.75 КК України звільнити від відбування покарання з однорічним випробувальним терміном.
Заслухавши суддю-доповідача, який виклав суть вироку і доводи апеляційної скарги, обвинувачену та її захисника, які підтримали скаргу з підстав викладених у ній, прокурора, яка заперечила апеляційні доводи посилаючись на їх безпідставність, перевіривши матеріали кримінального провадження, апеляційний суд приходить до наступного висновку.
Судом першої інстанції матеріали кримінального провадження за згодою учасників судового провадження розглянуті у порядку, передбаченому ч.3 ст.349 КПК України. Встановлені судом фактичні обставини вчиненого обвинуваченою кримінального правопорушення та його кваліфікація за ч.1 ст.121 КК України є правильними. При цьому, у відповідності до вимог ч.3 ст.349 КПК України з'ясовано правильність розуміння учасниками судового провадження змісту цих обставин та добровільність їх позицій. Діям обвинуваченогї дана правильна юридична оцінка, яка також ніким не оспорюється.
Водночас, сторона захисту у поданій апеляційній скарзі вказує про невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі винної внаслідок суворості і, відповідно вважає, що суд першої інстанції мав можливість та підстави призначити менший іспитовий строк згідно із ст.75 КК України.
Проте такі доводи сторони захисту є неприйнятними з огляду на таке.
Так, відповідно до ст.50 та ст.65 КК України, які визначають мету та загальні засади призначення покарань, п.1, 2 постанови Пленуму Верховного суду України №7 від 24.10.2003 «Про практику призначення судами кримінального покарання», суд призначає покарання у межах санкції статті (частини) статті Особливої частини Кодексу та з врахуванням вимог положень Загальної частини цього Кодексу. При цьому, суд має враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного, та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання необхідне і достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів.
Згідно із ч.1, 3 ст.75 КК України, якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов'язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене ст.403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене ч.3 ст.127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
У випадках, передбачених ч.1, 2 цієї статті, суд ухвалює звільнити засудженого від відбування призначеного покарання, якщо він протягом визначеного іспитового строку не вчинить нового кримінального правопорушення і виконає покладені на нього обов'язки. Тривалість іспитового строку та обов'язки, які покладаються на особу, звільнену від відбування покарання з випробуванням, визначаються судом.
У п.9 вищезгаданої постанови Пленуму ВСУ роз'яснено, що рішення суду про звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням має бути належним чином вмотивовано у вироку. Звільняючи особу від відбування покарання з випробуванням, суд покладає на неї обов'язки, передбачені ст.76 КК України, з метою організації органами виконання покарань належного контролю за її поведінкою.
Тривалість іспитового строку встановлена у ч.4 ст.75 КК України в межах від одного року до трьох років. При цьому, критерієм його тривалості в кожному випадку має бути час, необхідний для того, щоб засуджений довів своє виправлення без реального відбуття основного покарання. Цей критерій необхідно визначати з урахуванням характеру і тяжкості вчиненого злочину, виду і строку призначеного покарання, обставин, що характеризують особу засудженого та інше.
Слід зазначити про те, що суд, виклавши відповідні мотиви, має встановити тривалість іспитового строку в межах визначених ч.4 ст.75 КК України, з урахуванням кількості вчинених кримінальних правопорушень, форми вини, виду умислу чи необережності, мотивів та мети, якими керувався винуватий, стадії вчинення злочину, конструкції складу злочину (формальний, матеріальний, усічений), характеру та ступеню суспільної небезпеки вчинених кримінальних правопорушень та особи обвинуваченого, форми та виду співучасті, обставин, що пом'якшують та обтяжують покарання, тощо.
Вищевказані вимоги матеріального права та роз'яснення ПВСУ при призначенні обвинуваченій ОСОБА_7 покарання, у тому числі, при встановленні іспитового строку, передбаченого ст.75 КК України, були повністю дотримані судом першої інстанції, а також в повній мірі враховані обставини, на які зроблено посилання в апеляційній скарзі, поданій стороною захисту.
Так, призначаючи покарання ОСОБА_7 місцевим судом враховано, що обвинувачена вчинила кримінальне правопорушення, передбачене ч.1 ст.121 КК України, яке за формою вини є умисним, а за по ступеню тяжкості згідно із ст.12 цього Кодексу, відноситься до тяжкого.
До обставин, які пом'якшують покарання, місцевий суд відніс щире каяття, та добровільне відшкодування шкоди, а до обставин, що його обтяжують, - вчинення кримінального правопорушення в стані, викликаному вживанням наркотичних засобів.
З достатньою повнотою судом взято до уваги дані, які характеризують особу обвинуваченої ОСОБА_7 , а саме те, що вона є особою молодого віку, вперше притягується до кримінальної відповідальності, раніше не судима, на утриманні має неповнолітню дитину, на обліку в лікарів психіатра чи нарколога не перебуває.
Враховано було також думку потерпілої, яка просила призначити обвинуваченій покарання із застосуванням ст.75 КК України, а також те, що вона жодних претензій до обвинуваченої немає, оскільки остання відшкодувала матеріальну та моральну шкоду.
Проаналізувавши вищевикладене, колегія суддів приходить до переконання, що суд першої інстанції врахувавши тяжкість кримінального правопорушення, форму вини, мотив та мету, характер та ступінь суспільної небезпеки, особу обвинуваченої та інші обставини справи, правильно визначив тривалість іспитового строку в межах визначених ч.4 ст.75 КК України - у 3 (три) роки, про що й навів відповідні мотиви.
За таких обставин, апеляційний суд вважає, що в даному випадку тривалість визначеного судом іспитового строку у три роки буде тим часом, який необхідний для того, щоб обвинувачена довела своє виправлення без реального відбуття призначеного їй покарання у виді позбавлення волі строком на п'ять років, який є мінімальним, передбаченим санкцією ч.1 ст.121 КК України.
В загальному призначене покарання відповідає принципам законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, є необхідними і достатніми для виправлення обвинуваченої попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень, і не є надто суворим в оскаржуваній частині - застосування тривалості іспитового строку, як про це зазначено в апеляційній скарзі сторони захисту.
За наведених вище обставин, підстав для зміни вироку та пом'якшення обвинуваченій призначеного покарання шляхом зменшення іспитового строку, з мотивів наведених в апеляційній скарзі, апеляційний суд не знаходить.
При цьому, усі доводи сторони захисту, викладені в апеляційній скарзі щодо невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченої, колегія суддів вважає голослівними і до уваги не приймає, оскільки вони фактично були враховані судом першої інстанції при призначенні покарання та відповідно не спростовують висновків місцевого суду і не дають жодних підстав для зміни оскаржуваного вироку.
Таким чином, вирок суду першої інстанції в оскаржуваній його частині, є вмотивованим, обґрунтованим та законним в розумінні ст.370 КПК України.
У зв'язку з цим, апеляційна скаргу захисника обвинуваченої слід залишити без задоволення, а оскаржуваний вирок, - без змін.
Керуючись ст.ст. 376, 405, 407 КПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу захисника обвинуваченої ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 залишити без задоволення, а вирок Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 11 листопада 2024 року, - без змін.
Ухвала може бути оскаржена до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення апеляційним судом.
Головуючий
Судді