Справа №:754/4289/24
Провадження №: 2/755/5045/24
"11" жовтня 2024 р. місто Київ
Дніпровський районний суд міста Києва у складі: головуючого - судді САВЛУК Т.В., секретаря Лазоренко Н.В.,
учасники цивільного процесу:
позивач - ОСОБА_1 ,
представник позивача - адвокат Демченко М.М.,
відповідач - ОСОБА_2 ,
представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - Служби у справах дітей та сім'ї Деснянської районної у місті Києві державної адміністрації, - Рудковська О.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Дніпровського районного суду міста Києва, в залі суду, в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - Служба у справах дітей та сім'ї Деснянської районної у місті Києві державної адміністрації, про позбавлення батьківських прав,
ОСОБА_1 , звертаючись з позовом до Деснянського районного суду міста Києва, просила позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно неповнолітнього сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що є предметом позову.
01 квітня 2024 року Деснянським районним судом міста Києва постановлено ухвалу про передачу позовної заяви ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету позову, - Служба у справах дітей та сім'ї Деснянської районної у місті Києві державної адміністрації, про позбавлення батьківських прав за підсудністю до Дніпровського районного суду міста Києва.
06 травня 2024 року Дніпровським районним судом міста Києва постановлено ухвалу про відкриття провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - Служба у справах дітей та сім'ї Деснянської районної у місті Києві державної адміністрації, про позбавлення батьківських прав та призначено розгляд справи у порядку загального позовного провадження.
21 червня 2024 року Дніпровським районним судом міста Києва постановлено ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду.
Положеннями статті 174 Цивільного процесуального кодексу України закріплено, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.
У відповідності до статей 174, 178 Цивільного процесуального кодексу України відповідач не скористався своїм процесуальним правом та не направив до суду відзив на позовну заяву із викладенням заперечень проти позову.
Позивач ОСОБА_1 та її представник - адвокат Демченко Марина Михайлівна у судовому засіданні позовні вимоги підтримали, просили позов задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві, та на підставі наявних у справі доказів, додатково пояснили, що з 14 серпня 2010 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, під час перебування у шлюбі у них народилась дитина - син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . У подальшому 28 листопада 2011 року Деснянським районним судом міста Києва ухвалено рішення, яким шлюб між сторонами розірвано. Після розірвання шлюбу відповідач припинив виконувати свої батьківські обов'язки, не цікавиться життям власної дитини, не займається вихованням, не надає матеріальної допомоги, родинних стосунків з ним не підтримує. Ураховуючи викладене, просила суд позбавити відповідача батьківських прав відносно неповнолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відповідач ОСОБА_2 у судовому засіданні заперечував проти позову, однак після з'ясування обставин справи та дослідження доказів у справі, враховуючи думку дитини та висновок Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав, змінив свою позицію та визнав позов.
Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, -Служби у справах дітей та сім'ї Деснянської районної у місті Києві державної адміністрації, - Рудковська Олена Сергіївна у судовому засіданні позов підтримала та просила ухвалити рішення з урахуванням висновку Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації як органу опіки та піклування від 01 липня 2024 року № 102-2848 щодо доцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 стосовно малолітнього сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Вислухавши пояснення учасників цивільного процесу, дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні у справі докази у їх сукупності, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, суд дійшов наступних висновків.
Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, у принципі 6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості.
Відповідно до положень статті 164 Сімейного кодексу України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.
Згідно зі статтею 165 Сімейного кодексу України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.
Судом встановлено, що з 14 серпня 2010 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі.
Під час перебування у шлюбі у подружжя народився син - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження дитини, видане 19 жовтня 2010 року відділом реєстрації актів цивільного стану Деснянського районного управління юстиції у м. Києві (актовий запис № 3101), у свідоцтві про народження дитини батьками записані: батько - « ОСОБА_2 », мати - « ОСОБА_1 ».
28 листопада 2011 року Деснянським районним судом міста Києва ухвалено рішення, яким розірвано шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , зареєстрований 14 серпня 2010 року відділом реєстрації актів цивільного стану Деснянського районного управління юстиції у м. Києві, актовий запис № 950.
Відповідно статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частина друга статті 15 Закону України «Про охорону дитинства»).
Частиною сьомою статті 7 Сімейного кодексу України передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно з частинами першою-четвертою статті 150 Сімейного кодексу України батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.
Пунктом 2 частини першої статті 164 Сімейного кодексу України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини.
Аналіз зазначеної норми дає підстави для висновку, що ухилення від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Згідно зі статтею 166 Сімейного кодексу України позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою надзвичайні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини.
Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
При вирішенні такої категорії спорів судам необхідно мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров'я та психічного розвитку.
Отже, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків. Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише за наявності вини у діях батьків.
Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом у постановах від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18 (провадження № 61-4014св20), від 23 грудня 2020 року у справі № 522/21914/14 (провадження № 61-8179св19), від 22 листопада 2023 року у справі № 1915/2789/12 (провадження № 61-14726св23).
У справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року Європейський суд з прав людини наголосив, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (пункт 54). Вирішення питання позбавлення батьківських прав має ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача, його поведінки; факт заперечення відповідача проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (пункт 58).
Відповідно до ч. 4 ст. 19 Сімейного кодексу України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою.
При цьому суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини (ч. 6 ст. 19 Сімейного кодексу України).
Відповідно до висновку Деснянської районної у місті Києві державної адміністрації (на яку покладенні повноваження органу опіки та піклування) від 01 липня 2024 № 102-2848 визнано доцільним позбавити ОСОБА_2 батьківських прав стосовно його неповнолітнього сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Неповнолітній ОСОБА_3 у судовому засіданні пояснив, що батько не піклується про його духовний та моральний розвиток, жодного разу не був у нього у школі, не виявляє бажання спілкуватись з ним та брати участь у його вихованні, чинить перешкоди у виїзді за кордон для участі у міжнародних змаганнях та не заперечував проти позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 .
У постанові Верховного Суду від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17 (провадження № 61-13752св19) вказано, що позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків.
Як з'ясовано судом, підтверджується наявними у справі доказами, неповнолітня дитина проживає разом з матір'ю, яка самостійно займається вихованням дитини, забезпечує дитині належні умови для його повноцінного розвитку, дитина перебуває на повному її утриманні, у свою чергу, відповідач, як батько дитини, самоусунувся від виховання дитини, не піклується про стан здоров'я дитини, його фізичний та духовний розвиток, матеріальну допомогу на утримання дитини не надає.
Враховуючи вищевикладені обставини, суд вважає доведеним обставини ухилення батька від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини, який самоусунувся від виховання та спілкування з дитиною, не надає матеріальної допомоги на утримання дитини, яка проживає разом з матір'ю, та ураховуючи інтереси неповнолітньої дитини, що у сукупності дає підстави позбавити батьківських прав батька дитини з підстав, передбачених статтею 164 Сімейного кодексу України.
Разом з тим, суд враховує, що відповідно до положень статей 168, 169 Сімейного кодексу України, відповідач, у разі позбавлення батьківських прав, не позбавлений права на звернення до суду із заявою про надання права на побачення з дитиною, так і з позовом про поновлення батьківських прав.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 Цивільного процесуального кодексу України)
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ст. 5 Цивільного процесуального кодексу України).
Відповідно до частини другої статті 89 Цивільного процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Оцінивши зібрані по справі докази у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - Служба у справах дітей та сім'ї Деснянської районної у місті Києві державної адміністрації, про позбавлення батьківських прав, є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.
Враховуючи наведене та керуючись статтями 19, 150, 164, 165, 168, 169, 180-184 Сімейного кодексу України, Постановою Пленуму Верховного Суду від 30 березня 2007 року №3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав», статтями 2, 4, 6-13, 19, 82, 89, 258, 259, 263-265, 273, 352, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - Служба у справах дітей та сім'ї Деснянської районної у місті Києві державної адміністрації, про позбавлення батьківських прав, - задовольнити.
Позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця міста Києва, громадянина України, батьківських прав відносно неповнолітньої дитини - сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця міста Києва, громадянина України.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.