Справа №:755/6735/24
Провадження №: 2/755/11671/24
"03" лютого 2025 р.суддя Дніпровського районного суду міста Києва Савлук Т.В., вивчивши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - Дніпровський відділ ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області, про визнання майна спільною сумісною власністю, визнання права власності на частину квартири, поновлення місця реєстрації неповнолітніх дітей, визнання недійсним договору купівлі-продажу, -
ОСОБА_1 , діючи через представника - адвоката Кушнаренка Дмитра Віталійовича, звернулась до суду з позовом до відповідачів - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , з вимогами:
«Визнати нерухоме майно - квартиру загальною площею 85,9 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , майном з формою спільної сумісної власності.
Визнати право власності на частину квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , за ОСОБА_1 .
Поновити реєстрацію місця проживання малолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та неповнолітньої ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за адресою: АДРЕСА_1 .
Визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири за адресою: АДРЕСА_1 , від 11 квітня 2024 року № 521, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Скульською Тетяною Анатоліївною».
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 25 квітня 2024 року залишено без задоволення заяву ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник ОСОБА_6 , про забезпечення позову, яка подана до відкриття провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - Дніпровський відділ ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області, про визнання майна спільною сумісною власністю, визнання права власності на частину квартири, поновлення місця реєстрації неповнолітніх дітей, визнання недійсним договору купівлі-продажу.
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 25 квітня 2024 року відмовлено у відкритті провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - Дніпровський відділ ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області, про визнання майна спільною сумісною власністю, визнання права власності на частину квартири, поновлення місця реєстрації неповнолітніх дітей, визнання недійсним договору купівлі-продажу.
Постановою від 09 жовтня 2024 року Київський апеляційний суд задовольнив апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана представником ОСОБА_6 .
Ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 25 квітня 2024 року - скасовано, справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.
16 грудня 2024 року на підставі протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду цивільну справу № 755/6735/24 передано в провадження судді Савлук Т.В.
Вивчивши матеріали позовної заяви на предмет дотримання позивачем вимог цивільного процесуального законодавства щодо форми та змісту поданої до суду позовної заяви, суддя доходить наступних висновків.
Як вбачається з поданого позову, позивачем вказано останнє відоме місце проживання відповідача ОСОБА_2 , який є громадянином Сполучених Штатів Америки - АДРЕСА_1 .
На виконання вимог ч. 4 ст. 165 Цивільного процесуального кодексу України суддею в порядку досудової підготовки справи здійснено запит до Електронного реєстру територіальної громади м. Києва «ГІОЦ/КМДА» та Єдиного державного демографічного реєстру, відповідно до наданої інформації відповідач ОСОБА_2 зареєстрований за вищевказаною адресою не значиться.
Відповідно до ч. 9 ст. 28 Цивільного процесуального кодексу України позови до відповідача, місце реєстрації проживання або перебування якого не відоме, пред'являються за місцем знаходження майна відповідача чи за останнім відомим зареєстрованим його місцем проживання або перебування чи постійного його заняття (роботи).
Відповідно до положень статті 497 Цивільного процесуального кодексу України підсудність судам України цивільних справ з іноземним елементом визначається цим Кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Закон України «Про міжнародне приватне право» визначає приватноправові відносини як відносини, які ґрунтуються на засадах юридичної рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності, суб'єктами яких є фізичні та юридичні особи. (п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про міжнародне приватне право»)
Загальні правила підсудності судам України цивільних справ з іноземним елементом визначені у статті 75 Закону України «Про міжнародне приватне право».
Підсудність судам України справ з іноземним елементом визначається на момент відкриття провадження по справі, незважаючи на те, що в ході провадження у справі підстави такої підсудності відпали або змінились, крім випадків, передбачених статтею 76 цього Закону.
Відповідно до статті 76 Закону України «Про міжнародне приватне право», в якій містяться підстави для визначення підсудності справ судам України, суди розглядають будь-які справи з іноземним елементом у таких випадках, зокрема, якщо на території України відповідач у справі має місце проживання або місцезнаходження, або рухоме чи нерухоме майно, на яке можна накласти стягнення, або знаходиться філія або представництво іноземної юридичної особи - відповідача.
Статтями 3, 5 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» передбачено, що місце перебування - житло або спеціалізована соціальна установа для бездомних осіб, інший надавач соціальних послуг з проживанням, у якому особа, яка отримала довідку про звернення за захистом в Україні, проживає строком менше шести місяців на рік або отримує соціальні послуги.
Місце проживання - житло з присвоєною у встановленому законом порядку адресою, в якому особа проживає, а також апартаменти (крім апартаментів у готелях), кімнати та інші придатні для проживання об'єкти нерухомого майна, заклад для бездомних осіб, інший надавач соціальних послуг з проживанням, стаціонарна соціально-медична установа та інші заклади соціальної підтримки (догляду), в яких особа отримує соціальні послуги.
Законними підставами перебування на території України іноземців та осіб без громадянства для реалізації своїх прав на свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні є підстави, встановлені Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» або Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».
Разом з тим, позивачем не долучено належних та допустимих доказів, які мають підтвердити місце проживання відповідача в Україні, що є обов'язковою обставиною для визначення підсудності даного спору місцевому загальному суду з урахуванням положень статті 76 Закону України «Про міжнародне приватне право».
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. (стаття 4 Цивільного процесуального кодексу України)
Частинами першою, третьою статті 13 Цивільного процесуального кодексу України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Відповідно до частини першої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Вимоги до форми та змісту позовної заяви викладено у статті 175 Цивільного процесуального кодексу України.
Відповідно до частин 1, 3 статті 175 Цивільного процесуального кодексу України, у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.
Позовна заява, серед іншого, повинна містити: зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці; зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.
Пунктом 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року № 2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ в суді першої інстанції» роз'яснено, що суди мають звертати особливу увагу, зокрема, на те, що у позовній заяві повинні не лише міститися позовні вимоги, а й бути викладені обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, і зазначені докази, що підтверджують кожну обставину.
Зміст позовних вимог - це певна форма захисту, яку просить позивач від суду. Під підставами позову, як вказує Верховний Суд України, слід розуміти обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги. Виклад обставин та підстав також необхідний для визначення тотожності позову, захисту відповідача від позову, зміни позову позивачем і, найголовніше, - для визначення предмета доказування по даній справі.
Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.
Підстави позову становлять обставини (фактична підстава), якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу, і норми права (юридична підстава), які у своїй сукупності дають право особі звернутися до суду з позовними вимогами до відповідача.
Разом з тим, обираючи спосіб захисту позивачем дослівно викладено вимоги наступним чином: «визнати нерухоме майно - квартиру загальною площею 85,9 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , майном з формою спільної сумісної власності; визнати право власності на частину квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , за ОСОБА_1 ».
Відповідно до п.п. 2, 9 ч. 1 ст. 176 Цивільного процесуального кодексу України ціна позову визначається у позовах про визнання права власності на майно або його витребування - вартістю майна; у позовах про право власності на нерухоме майно, що належить фізичним особам на праві приватної власності, - дійсною вартістю нерухомого майна.
Згідно з п. 16 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» №10 від 17 жовтня 2014 року розмір судового збору за подання позовної заяви про визнання права власності на майно або його витребування (у тому числі з урахуванням положень, передбачених частиною п'ятою статті 216, статтею 1212 ЦК України тощо) визначається з урахуванням вартості спірного майна, тобто як зі спору майнового характеру.
Згідно із Постановою Пленуму Верховного Суду України № 20 від 22.12.1995 року «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» під дійсною вартістю розуміється грошова сума, за яку майно може бути продане в даному населеному пункті чи місцевості.
Постановою Кабінету Міністрів України від 10 вересня 2003 року № 1440 затверджено Національний стандарт № 1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав».
Пунктом 3 поняття, що вживаються у цьому Стандарті, використовуються в інших національних стандартах у значенні, встановленому цим Стандартом, зокрема, ринкова вартість - вартість, за яку можливе відчуження об'єкта оцінки на ринку подібного майна на дату оцінки за угодою, укладеною між покупцем та продавцем, після проведення відповідного маркетингу за умови, що кожна із сторін діяла із знанням справи, розсудливо і без примусу.
Статтею 3 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» визначено, що незалежною оцінкою майна вважається оцінка майна, що проведена суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання.
Процедури оцінки майна встановлюються нормативно-правовими актами з оцінки майна. У випадках проведення незалежної оцінки майна складається звіт про оцінку майна. У випадках самостійного проведення оцінки майна органом державної влади або органом місцевого самоврядування складається акт оцінки майна.
Ціна позову визначається від ринкової вартості майна на момент звернення до суду та повинна бути підтверджена відповідними відомостями (оцінкою відповідної установи).
Відповідно до ст. 12 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» документом, який підтверджує вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання відповідно до договору є звіт про оцінку майна.
Таким чином, якщо у позивача виникають труднощі з визначенням ціни позову, що відповідатиме дійсній вартості спірного майна, позивач не позбавлений можливості провести експертну оцінку такого майна, за результатами якої позивач може визначити вірну ціну позову, оскільки оцінка має бути дійсною, тобто за висновком спеціаліста-оцінювача, чиннім протягом шести місяців, що передують даті звернення позивача з позовом до суду.
Відповідно до частин 4, 5 статті 177 Цивільного процесуального кодексу України до позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону. Позивач зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).
Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Правові засади справляння судового збору, платників, об'єктів та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору, регулюються положеннями Закону України «Про судовий збір».
Судовий збір - це збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір входить до складу судових витрат.
Судові витрати - це передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, понесені ними у зв'язку з розглядом справи та вирішенням, а у випадках звільнення від сплати цих осіб - це витрати держави, які вона несе у зв'язку з вирішенням конкретної справи.
Положеннями п. 2 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що за подання позовної заяви немайнового характеру, яка подана фізичною особою, ставка судового збору становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та складає 1 211 гривень 20 копійок; за подання позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою, ставка судового збору становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (1 211 гривень 20 копійок) та не більше 5 розмірів прожиткових мінімумів для працездатних осіб (15 140 гривень 00 копійок).
Відповідно до ч. 3 ст. 6 Закону України «Про судовий збір» за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру. У разі коли в позовній заяві об'єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.
Виходячи з предмету позову, позивачем одночасно пред'явлено чотири вимоги, а саме: одна вимога майнового характеру (про визнання права власності на майно) і три вимоги немайнового характеру (про визнання спільною сумісною власністю об'єкту нерухомості, про поновлення реєстрації місця проживання та про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна).
При зверненні до суду, представником позивача - адвокатом Кушнаренком Дмитром Віталійовичем надано до суду квитанцію від 16 квітня 2024 року про сплату судового збору в розмірі 5 451 гривня 00 копійок, що, у свою чергу, не може слугувати належним доказом сплати судового збору та зумовлює вирішення питання про надання позивачу строку для усунення недоліків для надання доказів сплати судового збору додатково.
Водночас станом на звернення із позовом до суду позивачем у позовній заяві не визначено ціну позову - вартість об'єкту нерухомості, а саме квартири АДРЕСА_2 , та не підтверджено належним доказом щодо реальної вартості об'єкта майна, за яким позивач просить визнати майнові права, на дату подання позовної заяви, з урахуванням якої і має бути визначено ціну позову та сплачено судовий збір.
Крім того, в разі неможливості визначити вартість майна, позивачем має бути сплачено максимальний розмір судового збору за подання позову майнового характеру, виходячи зі ставок судового збору, встановлених Законом України «Про судовий збір».
Додатково роз'яснюю, що при зверненні з позовом до Дніпровського районного суду міста Києва судовий збір сплачується за наступними реквізитами: отримувач коштів: ГУК у м.Києві/Дніпров.р-н/22030101; код отримувача (код за ЄДРПОУ): 37993783; банк отримувача: Казначейство України (ел. адм. подат.); рахунок отримувача: UA478999980313141206000026005; код класифікації доходів бюджету: 22030101.
Недотримання обов'язкових вимог до змісту позову є перешкодою до відкриття провадження у справі.
Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких-не допустити судовий процес у безладний рух. Право на суд не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави.
У зв'язку з наведеним, вимога суду про усунення недоліків позову не є порушенням права на справедливий судовий захист.
Крім того, як наголошує у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватись належними їй процесуальними правам та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Відповідно до ч. 1 ст. 185 Цивільного процесуального кодексу України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
За таких обставин, суд дійшов висновку про наявність підстав для залишення позовної заяви без руху із наданням строку позивачу для усунення зазначених в ухвалі недоліків, оскільки позовна заява не відповідає вимогам процесуального закону.
На підставі викладеного та керуючись статями 4, 175, 177, 185 Цивільного процесуального кодексу України, суддя, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - Дніпровський відділ ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області, про визнання майна спільною сумісною власністю, визнання права власності на частину квартири, поновлення місця реєстрації неповнолітніх дітей, визнання недійсним договору купівлі-продажу, - залишити без руху.
Надати можливість позивачу виправити недоліки в строк не більше ніж десять днів з дня отримання позивачем ухвали, про що у вказаний термін надати суду документальні підтвердження.
Попереджаю, що у разі невиконання вимог суду щодо усунення вказаних недоліків, Ваша заява буде вважатись неподаною та підлягає поверненню.