Справа № 455/2053/24
Провадження № 2/455/137/2025
Іменем України
31 січня 2025 року м.Старий Самбір
Старосамбірський районний суд Львівської області в складі:
головуючого судді Кушніра А.В.,
секретар судового засідання Борковська Н.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Укрпошта» про стягнення грошової компенсації за невикористані дні відпустки та стягнення середнього заробітку за час затримки виплати,
28.08.2024 представник ОСОБА_1 - адвокат Москаль Б.І. звернувся до Старосамбірського районного суду Львівської області із зазначеною позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Акціонерного товариства «Укрпошта» на користь ОСОБА_1 недоотримані кошти компенсації за невикористані відпустки в 2021-2023 роках в сумі 7416 грн. 40 коп. та лікарняних в сумі 816 грн. 10 коп. з утриманням з цієї суми податку та інших обов'язкових платежів відповідно до законодавства України, а також стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 18 липня 2024 року по дату прийняття судового рішення, враховуючи середньоденну заробітну плату - 433,67 грн.
В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що ОСОБА_1 працювала в Акціонерному товаристві «Укрпошта» з 26.06.1998 року. 21.10.2021 року позивачка була звільнена із посади начальника відділення зв'язку поштового ВПЗ Старий Самбір Львівської дирекції АТ «Укрпошта», у зв'язку з втратою довір'я, п.2 ст.41 КЗпП України наказом (розпорядженням) Львівської дирекції АТ «Укрпошта» від 20.10.2021 р. №452/к «Про припинення трудового договору (контракту) ОСОБА_1 ». Рішенням Старосамбірського районного суду від 16 травня 2022 р. у справі №455/1782/21, ОСОБА_1 поновлено на посаді начальника відділення зв'язку поштового ВПЗ Старий Самбір Львівської дирекції Акціонерного товариства «Укрпошта» з 22 жовтня 2021 року. Дане рішення відповідачем було оскаржено у Львівському апеляційному суді та Верховному суді, однак рішення суду першої інстанції залишено в силі. 22.04.2023 року позивачку вдруге звільнено із посади начальника відділення зв'язку поштового ВПЗ Старий Самбір Львівської дирекції АТ «Укрпошта» у зв'язку зі скороченням чисельності (штату працівників) п.1 ст.40 КЗпП України наказом (розпорядженням) Львівської дирекції АТ «Укрпошта» від 21.04.2023 р. № 154/к «Про припинення трудового договору (контракту) ОСОБА_1 ». Позов ОСОБА_1 про незаконне звільнення не був задоволений Старосамбірським районним судом. Львівським апеляційним судом 17.06.2024 прийнято постанову у справі № 455/994/23 за позовом ОСОБА_1 до АТ «Укрпошта», якою рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог про звільнення скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким визнано незаконним та скасовано наказ (розпорядження) Львівської дирекції АТ «Укрпошта» від 21 квітня 2023 року №154/к «Про припинення трудового договору (контракту) ОСОБА_1 ». В позовній заяві також була вимога про стягнення з АТ «Укрпошта» на користь ОСОБА_1 , недотриманих коштів компенсації за невикористані відпустки в 2021-2023 роках в сумі 7416,40 гривень та лікарняних в сумі 816,10 гривень. Позовні вимоги було мотивовано тим, що при нарахуванні компенсації за невикористані відпустки Львівською дирекцією, що підтверджується листом Львівської дирекції від 05.05.2023 брались до уваги календарні дні за травень - вересень 2022 року, однак середній заробіток за цей період в сумі 61185,60 грн. до розрахунку не брався, що призвело до заниження одноденного заробітку на суму 185,41 грн. (450,09 - 264,68). Одноденний заробіток, розрахований Львівською дирекцією становить 264,68 грн. (87343,48 : 330 = 264,68), тоді як повинен становити 450,09 грн. (87343,48 + 61185,60 = 148529,08 : 330 = 450,09). В результаті позивачці занижено розрахункові виплати за невикористану відпустку на суму 7416,40 грн. (18003,60- 10587,20 = 7416,40 грн. Розрахункові повинні становити 18003,60 грн. (450,09 х 40 к.д. = 18003,60), однак нараховано було тільки 10587,20 грн. (264,68 х 40 к.д. = 10587,20).
Зазначає, що розрахунок компенсації за невикористані відпустки передбачений Порядком нарахування середньої заробітної плати, затвердженим Постановою КМУ №100 від 08.02.1995р. із змінами. Відповідно до п.2 Порядку №100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або для виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. Також час, протягом якого працівник згідно із законодавством не працював і за ним не зберігався заробіток або зберігався частково, виключається з розрахункового періоду. П.3 р. III Порядку №100 передбачено, що при обчисленні середньої заробітної плати для оплати за час відпусток або компенсації за невикористані відпустки до фактичного заробітку включаються виплати за час, протягом якого працівнику зберігається середній заробіток (за час попередньої щорічної відпустки, виконання державних і громадських обов'язків, службового відрядження, вимушеного прогулу тощо) та допомога у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю.
Вказує, що 15.06.2023 р. постановою Львівського апеляційного суду залишено в силі рішення Старосамбірського районного суду від 08.12.2022 у справі № 455/1390/22 за позовом ОСОБА_1 до АТ «Укрпошта» про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду. У зв'язку із затримкою виконання рішення суду позивачка перебувала у вимушеному прогулі. АТ «Укрпошта», виконавши рішення суду та виплативши 07.08.2023 позивачці вказану судом суму коштів, не зробило своєчасно уточнюючого звіту по ЄСВ до Пенсійного фонду за травень-вересень 2022 р., за які фактично було зроблено дорахування середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду, та не здійснило перерахунок розрахункових та лікарняних виплат під час звільнення 22 квітня 2023 року. 14.02.2024, на багаторазові звернення, адже позивачка втрачала також 4 місяці трудового страхового стажу, АТ «Укрпошта» надала відповідь листом що уточнюючий звіт по ЄСВ подано до Пенсійного фонду. Згідно Форми ОК-5 Пенсійного фонду України уточнено відомості за звітний 2022 рік, де проставлено суми заробітку та кількість днів зарахованих ОСОБА_1 до страхового стражу за час вимушеного прогулу, в зв'язку із затримкою власником виконання рішення суду, за період з 17 травня 2022 року по 11 вересня 2022 року. Однак, уточнивши звіт ЄСВ, відповідач АТ «Укрпошта» перерахунок розрахункових та лікарняних виплат не здійснив, чим порушує і надалі вимоги Порядку №100.
Також зазначає, що Львівський апеляційний суд розглядаючи справу № 455/994/23 17 червня 2024 р. з даного питання у повній постанові зробив висновок: «Відтак, з урахуванням того, що суд прийшов до висновку про те, що позовні вимоги про визнання незаконним звільнення позивачки з роботи та поновлення її на роботі підлягають до задоволення, то спір між сторонами щодо питання «недоотриманих коштів компенсації за невикористані відпустки в сумі 7416 грн. 40 коп. та лікарняних в сумі 816 грн. 10 коп» підлягає вирішенню в позасудовому порядку (наприклад - шляхом надання позивачці цієї «невикористаної відпустки») або шляхом подання до суду окремого позову з наведеними позовними вимогами.». На виконання рішення апеляційного суду ОСОБА_1 поновлено на посаді начальника відділення зв'язку поштового ВПЗ Старий Самбір Львівської дирекції АТ «Укрпошта» з 23 квітня 2023 року. АТ «Укрпошта» виплатила позивачці середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 23 квітня 2023 року по 17 червня 2024 року включно у розмірі 161 406 грн. 71 коп. (без урахування податків і обов'язкових платежів, які підлягають відрахуванню з цієї суми при її виплаті). Однак недотримані кошти компенсації за невикористані відпустки та лікарняних за 2021-2023 роки так і не було нараховано. З метою досудового врегулювання, позивачка 27.06.2024 знову звернулася до АТ «Укрпошта» електронним листом з заявою, в якій просила нарахувати та виплатити їй недотримані кошти компенсації за невикористані відпустки в сумі 7416,40 гривень та лікарняних в сумі 816,10 гривень. Проте ігноруючи заяву, в порушення Закону України «Про звернення громадян» позивачці навіть не надали відповідь. 17.07.2024 року позивачка звільнена з посади начальника відділення зв'язку поштового ВПЗ Старий Самбір за угодою сторін, згідно ст. 36 п.1 КЗпП України відповідно до наказу від 15.07.2024 № 2134_13/к «Про припинення трудового договору (контракту) ОСОБА_1 ». Згідно наказу від 15.07.2024 № 2134_13/к позивачці нараховано і виплачено компенсацію за 2 дні невикористані відпустки за період з 23.04.2024 по 22.02.2025, однак і надалі недотримані кошти компенсації за невикористані дні відпустки та лікарняні за 2021-2023 роки їй не було нараховано.
Стверджує, що не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з звільненим працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. Як вбачається з Форми ОК-5 Пенсійного фонду України ОСОБА_1 за травень 2024 року (25 робочих днів - вихідний тільки недільні дні) нарахована заробітна плата в розмірі 12071,97 грн., за червень 2024 року (27 робочих днів) нарахована заробітна плата в розмірі 10479,03 грн. Середньоденна заробітна плата складає 433,67 грн. (12071,97 + 10479,03 = 22551,00 : 52 = 433,67), середньомісячна заробітна плата складає 11059,88 грн. Враховуючи те, що позивачка звільнена з АТ «Укрпошта» 17.07.2024 року і в день її звільнення роботодавцем не проведений з нею остаточний розрахунок, періодом, за який підлягає стягненню середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, є період з 18.07.2024 (наступний день після звільнення) по дату прийняття судового рішення (в межах шестимісячного терміну, який передбачений ст.117КЗпПУкраїни).
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.08.2024 року справа передана для розгляду судді Кушніру А.В.
Ухвалою судді від 09 вересня 2024року відкрито провадження у справі, постановлено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
Ухвалою суду від 19.12.2024 у задоволенні заяви представника відповідача про закриття провадження у справі відмовлено.
06.01.2025 від представника відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити у задоволенні позову. В обґрунтування заперечень зазначає наступне. ОСОБА_1 оскаржує середній заробіток при розрахунку компенсації за невикористану відпустку при звільненні 22.04.2023. Згідно наказу на звільнення №154/к від 21.04.2023 ОСОБА_1 нараховано компенсацію за невикористані відпустки 40 календарних днів в сумі 10587,20гривень. Розрахунок компенсації на дату звільнення був здійснений з врахуванням заробітку та відповідно до Порядку 100. Як випливає з суті позовних вимог, вони стосуються розміру грошової компенсації за невикористані дні відпустки, яка виплачувалась під час звільнення 22.04.2023, розрахункові, включаючи нарахування за невикористані дні відпустки, ОСОБА_1 отримала при звільненні, а визначену судом суму компенсації за вимушений прогул - 07.08.2023, що підтверджується відповідними твердженнями, наведеними в позовній заяві, а з позовом звернулась 28.08.2024. За таких обставин, вважає, що позов не підлягає до задоволення як по суті так і з мотивів пропуску строку, передбаченого ст.233 КЗпП України.
06.01.2025 від представника позивача до суду надійшла відповідь на відзив, в якій зазначає, що аргументи відповідача наведені у даному відзиві є безпідставними та такими що не спростовують вимоги позовної заяви з огляду на наступне. Щодо твердження відповідача про те, що позов не підлягає до задоволення як по суті, так і з мотивів пропуску строку, передбаченого ст.233 КЗпП України, то з таким позивачка не погоджується з таких причин. Позивачкою не пропущено тримісячний строк, оскільки після дворазового звільнення, рішеннями судів вона була поновлена на роботі і в розумінні трудового законодавства вона була весь час в трудових відносинах з АТ «Укрпошта». 17.07.2024 року позивачка звільнена з посади начальника відділення зв'язку поштового ВПЗ Старий Самбір за угодою сторін, згідно ст. 36 п.1 КЗпП України відповідно до наказу від 15.07.2024 № 2134_13/к «Про припинення трудового договору (контракту) ОСОБА_1 » Згідно наказу від 15.07.2024 № 2134_13/к позивачці нараховано і виплачено компенсацію за 2 дні невикористані відпустки за період з 23.04.2024 по 22.02.2025, однак недотримані кошти компенсації за невикористані дні відпустки та лікарняні за 2021-2023 роки їй не було нараховано. З часу звільнення (17.07.2024) відповідач міг би рахувати тримісячний строк, який мав би закінчуватися 17.10.2024, а позов подано 27.08.2024, але тільки у випадку як щоб це стосувалося загальних трудових відносин, але не заробітної плати. Вказує, що Конституційний Суд України в рішенні від 15 жовтня 2013 року № 9-рп/2013 щодо офіційного тлумачення положень ч.2 ст.233 КЗпП України роз'яснив, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати, у зв'язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем. Аналіз наведених норм матеріального права з урахуванням висновків, що викладені в рішеннях Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року, дає підстави вважати, що порушення законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з відповідним позовом незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат. Оскільки відповідачем при звільненні не в повному обсязі виплачено позивачці належні їй кошти, то позовні вимоги щодо цієї виплати, а також щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку, не обмежується будь-яким строком звернення до суду, хоча позивачка і не порушила строки. Таким чином, доводи відповідача є безпідставними, так як правова позиція останнього заснована на помилковому тлумаченні норм чинного законодавства.
В судове засідання 31.01.2025 позивачка ОСОБА_1 та її представник Москаль Б.І. не з'явилися, проте подали до суду заяву в якій просили суд справу розглядати у їх відсутності, позовні вимоги підтримали в повному обсязі. В судовому засіданні 21.01.2025 позовні вимоги підтримали, з підстав, викладених у позовній заяві.
Представник відповідача Акціонерного товариства «Укрпошта» Липитчук Я.І. в судове засідання 31.01.2025 не з'явився, проте подав до суду заяву, в якій просить суд справу розглядати у його відсутності, проти позову заперечує. В судовому засіданні 21.01.2025 проти позову заперечував, з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.
Оскільки в судове засідання не з'явилися всі учасники справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу відповідно до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України, не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи, суд прийшов до висновку, що позов необхідно задовольнити з таких підстав.
Судом встановлено, що позивачка ОСОБА_1 з 26.07.2019 року працювала на посаді начальника відділення зв'язку поштового ВПЗ Старий Самбір Львівської дирекції Акціонерного товариства «Укрпошта» (відповідача у справі).
21.10.2021 року позивачка була звільнена із посади начальника відділення зв'язку поштового ВПЗ Старий Самбір Львівської дирекції АТ «Укрпошта», у зв'язку з втратою довір'я, п.2 ст.41 КЗпП України наказом (розпорядженням) Львівської дирекції АТ «Укрпошта» від 20.10.2021 р. №452/к «Про припинення трудового договору (контракту) ОСОБА_1 ».
Рішенням Старосамбірського районного суду Львівської області від 16 травня 2022 р. у справі № 455/1782/21, яке набрало законної сили, ОСОБА_1 поновлено на посаді начальника відділення зв'язку поштового ВПЗ Старий Самбір Львівської дирекції Акціонерного товариства «Укрпошта» з 22 жовтня 2021 року. Рішення в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць допущено до негайного виконання.
Рішенням Старосамбірського районного суду Львівської області від 08.12.2022 у справі №455/1390/22 за позовом ОСОБА_1 до АТ «Укрпошта» про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду, позов задоволено, стягнуто з АТ «Укрпошта» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі в розмірі 61185,60грн. (https://reyestr.court.gov.ua/Review/107849168).
Вказане рішення суду було оскаржено в апеляційному порядку.
22.04.2023 року позивачку ОСОБА_1 звільнено із посади начальника відділення зв'язку поштового ВПЗ Старий Самбір Львівської дирекції АТ «Укрпошта» у зв'язку зі скороченням чисельності (штату працівників) п. 1 ст. 40 КЗпП України наказом (розпорядженням) Львівської дирекції АТ «Укрпошта» від 21.04.2023 р. № 154/к «Про припинення трудового договору (контракту) ОСОБА_1 ». у зв'язку зі скороченням чисельності (штату) працівників п.1 ст.40 КЗпП України.
Згідно вищевказаного наказу №154/к від 21.04.2023 позивачці ОСОБА_1 при звільненні нараховано компенсацію за 40 календарних днів невикористаної щорічної відпустки, з них за періоди роботи: з 23.02.2021 по 22.02.2022 - 8 календарних днів; з 23.02.2022 по 22.02.2023 - 27 календарних днів; з 23.02.2023 по 22.04.2023 - 5 календарних днів.
Як слідує зі змісту листа Львівської дирекції АТ «Укрпошта» від 05.05.2023 (а.с.21-23) при звільненні позивачці було нараховано компенсацію за невикористанні дні щорічної відпустки за такі періоди роботи: період з 23.02.2021 по 22.02.2022 - 8 календарних днів залишку щорічної основної відпустки; період з 23.02.2022 по 22.02.2023 - 24 календарних днів щорічної основної відпустки; з 12.09.2022 по 22.02.2023 - 3 календарні дні додаткової відпустки за ненормований робочий день; період з 23.02.2023 по 22.04.2023 - 4 календарні дні щорічної основної відпустки; з 23.02.2023 по 22.04.2023 - 1 календарний день додаткової відпустки за ненормований робочий день. Кількість календарних днів для розрахунку складає 330. Сума виплат, що включаються в розрахунок середньої заробітної плати за період квітень 2022 - березень 2023 складає 87343,48 грн, з яких квітень 2022 року - 15296,4грн, травень 2022року - 7284грн, червень 2022року - 0грн, липень 2022року - 0грн, серпень 2022року - 0грн, вересень 2022року - 8862,85грн, жовтень 2022року - 11084,17грн, листопад 2022року - 10617,7грн, грудень 2022року - 12737,22грн, січень 2023року - 10692,55грн, лютий 2023року - 10768,59грн, березень 2023року - 0грн. Сума середньої заробітної плати складає 87346,48:330=264,68 грн. Сума компенсації за 40 днів невикористаної відпустки - 10587,20 грн. Щодо суми лікарняного, то зазначено, що листок непрацездатності ОСОБА_1 №7581918-2014309478-1 за період 17.04.2023 по 21.04.2023 надійшов до оплати 29.04.2023, буде оплачено до 11.05.2023р.
В подальшому, постановою Львівського апеляційного суду від 15.06.2023 залишено без змін вищевказане рішення Старосамбірського районного суду Львівської області від 08.12.2022 у справі № 455/1390/22 за позовом ОСОБА_1 до АТ «Укрпошта» про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду, і таке рішення набрало законної сили.
На виконання рішення Старосамбірського районного суду Львівської області від 08.12.2022 позивачці нараховано та виплачено 07.08.2023 середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі в розмірі 61185,60грн.
Згідно листа АТ «Укрпошта» від 14.02.2024 (а.с.20) вбачається, що станом на 14.02.2024 направлено звіт до Пенсійного фонду України для внесення змін по Єдиному соціальному внеску за травень - вересень 2022року по нарахованій ОСОБА_1 заробітній платі.
Із довідки Пенсійного фонду України Форми ОК-5 (а.с.33-39) вбачається, що сума заробітку позивачки ОСОБА_1 за період: травень 2022року - 7284грн +5677,02грн, червень 2022року - 0грн+16400,28грн, липень 2022року - 0грн+16400,28грн, серпень 2022року - 0грн+17031грн, вересень 2022року - 8862,85+5677,02грн.
Постановою Львівського апеляційного суду від 17.06.2024 у справі № 455/994/23 визнано незаконним та скасовано наказ (розпорядження) Львівської дирекції АТ «Укрпошта» від 21 квітня 2023 року №154/к «Про припинення трудового договору (контракту) ОСОБА_1 » та поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника відділення зв'язку поштового ВПЗ Старий Самбір Львівської дирекції АТ «Укрпошта» з 23 квітня 2023 року.
27.06.2024 позивачка ОСОБА_1 звернулася до відповідача із заявою (а.с.18,19), в якій просила нарахувати та виплатити їй недотримані кошти компенсації за невикористані відпустки в сумі 7416,40 гривень та лікарняних в сумі 816,10 гривень.
17.07.2024 року позивачка ОСОБА_1 була звільнена з посади начальника відділення зв'язку поштового ВПЗ Старий Самбір за угодою сторін, згідно ст. 36 п.1 КЗпП України відповідно до наказу від 15.07.2024 № 2134_13/к «Про припинення трудового договору (контракту) ОСОБА_1 ».
Згідно вищевказаного наказу від 15.07.2024 № 2134_13/к позивачці ОСОБА_1 нараховано і виплачено компенсацію за 2 календарні дні невикористаної щорічної відпустки за період з 23.04.2024 по 22.02.2025.
Вказані обставини сторонами не оспорюються та підтверджуються наявними в матеріалах справи письмовими доказами, а саме: копією постанови Львівського апеляційного суду від 17.06.2024 у справі № 455/994/23 (а.с.11-16); копією наказу (розпорядження) Львівської дирекції АТ «Укрпошта» від 21.04.2023 №154/к «Про припинення трудового договору (контракту) ОСОБА_1 » (а.с.17); копією заяви ОСОБА_1 від 27.06.2024 (а.с.18,19); копією листа АТ «Укрпошта» від 14.02.2024 (а.с.20); копією листа Львівської дирекції АТ «Укрпошта» від 05.05.2023 (а.с.21-23); копією листа АТ «Укрпошта» від 17.07.2024 (а.с.24); копією наказу від 15.07.2024 № 2134_13/к «Про припинення трудового договору (контракту) ОСОБА_1 ». (а.с.25); копією розрахункового листа (а.с.26); Довідкою Форми ОК-5 Пенсійного фонду України (а.с.33-39).
Правовідносини, наявні між сторонами, мають наступне правове регулювання.
При цьому, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Як передбачено ч. 1 ст. 47 КЗпП України, роботодавець зобов'язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.
Відповідно до ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Статтею 117 КЗпП України передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Таким чином, Закон покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку настає відповідальність, установлена статтею 117 КЗпП України.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17 зазначила, що належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. При невиконанні такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу настає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
В постанові Верховного Суду від 30 листопада 2023 року у справі № 640/22951/21 зазначено, що, "установивши порушення законодавства про оплату праці (як-то невиплата працівникові при звільненні компенсації за невикористану відпустку), що створює підставу для відповідальності роботодавця за статтею 117 КЗпП України, суд повинен визначити розмір як суми, яка включається за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, до належної працівникові заробітної плати, що складається із усіх виплат згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, так і суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні".
Відповідно до пункту 6 постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24 грудня 1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.
Щодо грошової компенсації за невикористані дні відпустки.
Статтею 83 КЗпП України та статтею 24 Закону «Про відпустки» передбачено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А І групи.
Відповідно до п. 23 постанови Пленуму ВСУ № 13 від 24.12.1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату працю», розглядаючи спори про виплату грошової компенсації за невикористану відпустку, необхідно виходити з того, що згідно зі ст.83 КЗпП вона може бути стягнена на вимогу працівника за всі дні невикористаної ним основної й додаткової щорічної відпустки та додаткової відпустки для працівників, які мають дітей, тільки в разі звільнення його з роботи, а під час неї - лише за частину цих відпусток за умови, що тривалість наданих йому при цьому щорічної й додаткової відпусток становить не менше 24 календарних днів та що працівник не є особою віком до 18 років. Якщо працівник з не залежних від нього причин (не з його вини) не використав щорічну відпустку і за роки, що передували звільненню, суд на підставі ст.238 КЗпП має право стягнути грошову компенсацію за всі дні невикористаної відпустки. Розмір грошової компенсації за невикористану відпустку за попередні роки визначається виходячи із середнього заробітку, який працівник має на час її проведення.
Розрахунок компенсації за невикористані відпустки передбачений «Порядком обчислення середньої заробітної плати», затвердженим Постановою КМУ №100 від 08.02.1995р. із змінами (далі - Порядок №100).
Відповідно до п. 2 розділу ІІ цього Порядку, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.
П.3 р. III Порядку №100 передбачено, що при обчисленні середньої заробітної плати для оплати за час відпусток або компенсації за невикористані відпустки до фактичного заробітку включаються виплати за час, протягом якого працівнику зберігається середній заробіток (за час попередньої щорічної відпустки, виконання державних і громадських обов'язків, службового відрядження, вимушеного прогулу тощо) та допомога у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю.
Згідно п. 7 розділу IV цього Порядку, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або компенсації за невикористані відпустки проводиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців або за фактично відпрацьований період (розрахунковий період) на відповідну кількість календарних днів розрахункового періоду. Із розрахунку виключаються святкові та неробочі дні, встановлені законодавством. Отриманий результат множиться на число календарних днів відпустки.
Щодо допомоги по тимчасовій непрацездатності.
Відповідно до положень статті 15 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» допомога по тимчасовій непрацездатності надається застрахованій особі у формі страхових виплат, які повністю або частково компенсують втрату заробітної плати (доходу), у разі настання одного з таких страхових випадків, зокрема, п.1 тимчасова непрацездатність внаслідок захворювання або травми, не пов'язаної з нещасним випадком на виробництві, а також тимчасова непрацездатність на період реабілітації внаслідок захворювання або травми, не пов'язаної з нещасним випадком на виробництві. Допомога по тимчасовій непрацездатності у випадках, зазначених у пунктах 1 і 7 частини першої цієї статті, виплачується уповноваженим органом управління застрахованим особам з шостого дня непрацездатності за весь період до відновлення працездатності або до встановлення інвалідності (встановлення іншої групи, підтвердження раніше встановленої групи інвалідності) відповідно до законодавства, незалежно від звільнення, припинення підприємницької або іншої діяльності застрахованої особи в період втрати працездатності, у порядку та розмірах, встановлених законодавством. Оплата перших п'яти днів тимчасової непрацездатності у випадках, зазначених у пунктах 1 і 7 частини першої цієї статті, здійснюється за рахунок коштів роботодавця у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до пунктів 2,3,6 Порядку оплати перших п'яти днів тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов'язаної з нещасним випадком на виробництві, за рахунок коштів роботодавця, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 червня 2015 року № 440, оплата днів тимчасової непрацездатності здійснюється за основним місцем роботи застрахованої особи та за місцем роботи за сумісництвом у формі матеріального забезпечення, що повністю або частково компенсує втрату заробітної плати (доходу). Підставою для оплати днів тимчасової непрацездатності, а в разі роботи за сумісництвом - копія листка непрацездатності, засвідчена підписом керівника, скріпленим печаткою за основним місцем роботи. Обчислення середньої заробітної плати для здійснення оплати днів тимчасової непрацездатності проводиться відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) для розрахунку виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 вересня 2001 р. № 1266.
Відповідно до пунктів 2,25,30,32 Порядку обчислення середньої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) для розрахунку виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 вересня 2001 р. № 1266, сума страхових виплат застрахованій особі та оплати перших п'яти днів тимчасової непрацездатності за рахунок коштів роботодавця обчислюється шляхом множення суми денної виплати, розмір якої встановлюється у відсотках середньоденної заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) залежно від страхового стажу, якщо його наявність передбачена законодавством, на кількість календарних днів, що підлягають оплаті. Розрахунковим періодом, за який обчислюється середня заробітна плата, є 12 календарних місяців перебування у трудових відносинах (з першого до першого числа) за останнім основним місцем роботи застрахованої особи, що передують місяцю, в якому настав страховий випадок; для осіб, у яких через деякий час погіршився стан здоров'я у зв'язку з раніше отриманим ушкодженням здоров'я внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, - перед настанням тимчасової непрацездатності. Страхові виплати та оплата перших п'яти днів тимчасової непрацездатності за рахунок коштів роботодавця здійснюються на підставі виданого в установленому порядку листка непрацездатності (у разі видачі листка непрацездатності у формі документа на папері - на підставі його копії, засвідченої підписом керівника і скріпленої печаткою (у разі наявності) за основним місцем роботи) та довідки про середню заробітну плату за основним місцем роботи. Середня заробітна плата для розрахунку допомоги по вагітності та пологах і допомоги по тимчасовій непрацездатності, оплати перших п'яти днів тимчасової непрацездатності за рахунок коштів роботодавця обчислюється роботодавцями на підставі відомостей, що включаються до звіту про суми нарахованої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення, допомоги, компенсації) застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що подаються до ДФС.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 липня 2023 року у справі № 522/16890/20 (провадження № 14-15цс23) вказано: «З моменту надходження коштів Фонду на оплату допомоги по тимчасовій непрацездатності на окремий рахунок роботодавця розпорядником таких коштів стає сам роботодавець, який зобов'язаний здійснити виплату застрахованій особі відповідного матеріального забезпечення в найближчий після дня призначення допомоги строк, установлений для виплати заробітної плати (частина друга статті 32 Закону № 1105-XIV у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин). Якщо страхові кошти перераховано до звільнення працівника і роботодавець став розпорядником таких коштів, то відповідно до частини першої статті 116 КЗпП України такі кошти належать до виплат, які мають бути сплачені працівнику в день звільнення. Визначальною є обставина, чи є на момент звільнення працівника роботодавець розпорядником коштів, що належать до виплати звільнюваному працівнику, і хто винен у тому, що такі кошти не виплачені. Тобто, якщо комісія вчасно розглянула питання про оплату листа непрацездатності, роботодавець направив заяву-розрахунок, а Фонд невчасно перерахував кошти, то відповідальність має нести Фонд. Якщо комісія чи роботодавець не вчинили таких дій, то відповідальність за невиплату такого відшкодування покладається на роботодавця».
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду у своїх постановах від 04 вересня 2019 року у справі № 404/3447/17, від 07 квітня 2020 року у справі № 591/1079/19 виснував, що оскільки у статті 116 КЗпП України йдеться про виплату всіх сум, що належать працівнику від підприємства, установи, організації, що не обмежується лише заробітною платою, а включає в себе також інші нарахування, у тому числі й допомогу по тимчасовій непрацездатності за перші п'ять днів тимчасової непрацездатності, що здійснюється за рахунок коштів роботодавця, тому такі кошти відносяться до виплат, які належать працівнику при звільненні та у разі несплати яких настає відповідальність, передбачена статтею 117 КЗпП України. З такими висновками погодилась Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 липня 2023 року у справі № 552/16890/20 (провадження № 14-15цс23),
Щодо включення до розрахунку середньої заробітної плати оплати за час вимушеного прогулу у розмірі 61185,60гривень.
Відповідно до статті 236 КЗпП України у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.
У Рішенні від 15 жовтня 2013 року № 9-рп/2013 у справі № 1-18/2013 щодо тлумачення положень частини другої статті 233 КЗпП України, статтей 1,12 Закону № 108/95-ВР Конституційний Суд України вказав, що під заробітною платою, що належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
Тобто, Конституційний Суд України фактично зробив висновок, що навіть у разі невиконання трудової функції не з власної вини, працівник вважається таким, що працює і отримує за це заробітну плату, а не компенсацію.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року (справа № 755/12623/19, провадження № 14-47цс21) прописано, що середній заробіток за час вимушеного прогулу за своїм змістом є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин. Правова природа середнього заробітку за час вимушеного прогулу відрізняється від правової природи середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Середній заробіток за час вимушеного прогулу - це заробітна плата, а середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні таким не є. Заробітна плата не може сплачуватися особі, яка не перебуває в трудових відносинах з роботодавцем, який проводить виплату. При виплаті середнього заробітку за час вимушеного прогулу особа поновлюється на роботі з дня звільнення, тобто вважається такою, що весь цей час перебувала в трудових відносинах. Таким чином, середній заробіток за час вимушеного прогулу входить до структури заробітної плати бо є заробітною платою.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 18 серпня 2022 року у справі №560/7496/20 (адміністративне провадження № К/9901/42336/21) зазначено, що: «до вимушеного прогулу прирівнюється затримка роботодавцем виконання рішення про поновлення на роботі (стаття 236 КЗпП України). Середній заробіток за своїм змістом також є державною гарантією, право на отримання якої виникає у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою роботу з незалежних від нього причин».
У постанові Верховного Суду від 05 вересня 2018 року у справі № 750/9956/17 (провадження № 61-12223св18), зазначено, що при розрахунку середньої зарплати для оплати відпусток потрібно враховувати виплати за час, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток. А за час вимушеного прогулу в результаті незаконного звільнення за працівником зберігається місце роботи та середній заробіток.
У цій постанові Верховний Суд зокрема зазначив, що сума, нарахована до виплати за час вимушеного прогулу , включається до розрахунку середньої зарплати за останні 12 місяців і при розрахунку середнього заробітку оплата вимушеного прогулу розподіляється між місяцями, на які припадає вимушений прогул, пропорційно робочим дням за графіком роботи роботодавця (індивідуальним робочим графіком працівника, якщо він відрізняється від загального графіка) в цьому періоді. Також зазначив, що середня заробітна плата, нарахована за період вимушеного прогулу, підлягає включенню до розрахунку оплати компенсації за невикористані щорічні основні відпустки.
У постанові від 13 грудня 2018 року в справі № 211/2214/16-ц (провадження № 61-30976св18) Верховний Суд дійшов висновку про те, що в разі стягнення судом середньої заробітної плати за вимушений прогул роботодавець зобов'язаний включити стягнену суму до фонду оплати праці, попередньо нарахувавши та відобразивши її в бухгалтерському обліку підприємства, а також у встановленому законом розмірі сплатити єдиний соціальний внесок на відповідний казначейський рахунок органу доходів і зборів. База нарахування єдиного соціального внеску визначається шляхом ділення встановленої судом середньої заробітної плати на кількість місяців, за які вона стягнена. Обов'язковою передумовою перерахування єдиного соціального внеску до бюджету є нарахування роботодавцем вказаної в судовому рішенні суми як заробітної плати та її відображення в бухгалтерському обліку. Також зазначено, що суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку, що ТОВ «Комбінат благоустрою» в порушення наведених норм матеріального права, не здійснив нарахування стягнутої судом суми, не включив її до фонду оплати праці та не обрахував і не сплатив єдиний соціальний внесок до бюджету. Тим самим, з вини відповідача індивідуальні відомості про позивача, як застраховану особу не відображали страхового періоду та сплати єдиного соціального внеску за цей період протягом часу з вересня 2014 року по жовтень 2015 року, що зумовило недоплату позивачу державної допомоги по безробіттю, недоплати допомоги у зв'язку із тимчасовою втратою працездатності за лікарняними та компенсації за невикористанні дні відпустки.
Як встановлено судом, на час звільнення позивачки - 17.07.2024, рішення Старосамбірського районного суду Львівської області від 08.12.2022 набрало законної сили і на виконання вказаного рішення 07.08.2023 позивачці нараховано та виплачено середній заробіток за час невиконання рішення суду про поновлення на роботі в розмірі 61185,60грн.
Із довідки Пенсійного фонду України Форми ОК-5 (а.с.33-39) вбачається, що сума заробітку позивачки ОСОБА_1 за період: травень 2022року 7284грн + 5677,02грн, червень 2022року 0грн+16400,28грн, липень 2022року 0грн+16400,28грн, серпень 2022року 0грн+17031грн, вересень 2022року 8862,85+5677,02грн.
Отже, всього сума заробітку позивачки ОСОБА_1 за період квітень 2022 - березень 2023 складає 148529,08гривень (87343,48+61185,6=148529,08).
Відповідно сума середньоденної заробітної плати за вказаний період складає 450,09 грн(148529,08:330=450,09).
В той же час, як слідує із листа Львівської дирекції АТ «Укрпошта» від 05.05.2023 (а.с.21-23), при розрахунку середньої зарплати позивачки за останні 12 місяців (за період квітень 2022 - березень 2023) відповідачем враховано, зокрема, календарні дні за травень - вересень 2022 року, однак середній заробіток за цей період в сумі 61185,60 грн. до розрахунку не включався, що призвело до заниження суми середнього заробітку позивачки за період квітень 2022 - березень 2023 (87343,48грн) та середньоденної заробітної плати за вказаний період (264,68грн).
Відповідно, це зумовило недоплату позивачу допомоги у зв'язку із тимчасовою втратою працездатності за лікарняним та компенсації за невикористанні дні відпустки.
Згідно наданого позивачем розрахунку, сума недоплаченої компенсації за невикористані дні відпустки становить 7416,40гривень, лікарняні в сумі 816,10грн.
Вказаний розрахунок заборгованості не спростований відповідачем із поданням відповідного свого розрахунку або будь-якими іншими належними та допустимими доказами.
При цьому, суд зазначає, що згідно з ч.1ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У постанові Верховного суду від 20 лютого 2019 року у справі № 296/4465/16ц, Верховний Суд врахував, що сторони у справі не є фактично рівними учасниками спірних правовідносин, мають відмінні правові можливості, докази щодо наявності чи відсутності заборгованості із виплати заробітної плати знаходяться у відповідача, який є роботодавцем та повинен вести облік нарахування та виплати заробітної плати своїм працівникам. У позивача є об'єктивні труднощі й перешкоди у наданні таких доказів до суду, натомість відповідач на обґрунтування своєї позиції у справі зобов'язаний на спростування доводів позивача щодо існування заборгованості із заробітної плати надати належні та допустимі докази, якими є первинні розрахункові платіжні документи. У визначенні розподілу тягаря доведення Верховний Суд врахував, що саме відповідач як роботодавець зобов'язаний надати суду такі докази, оскільки вони знаходяться у його розпорядженні.
Доказів проведення повного розрахунку з позивачкою в день її звільнення та по даний час, а також доказів відсутності вини відповідача як роботодавця у невиплаті належних позивачці як звільненому працівнику сум, відповідач до суду не надав.
Відтак судом встановлено, що на день звільнення позивачці не нараховано та не виплачено усі належні до виплати суми.
За таких обставин, враховуючи вищенаведені положення закону, висновки Верховного Суду та встановлені судом обставини справи, суд приходить до висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивачки заборгованості по компенсації за невикористані дні відпустки в сумі 7416 гривень 40 копійок та лікарняних в сумі 816 гривень 10 копійок (без урахування податків і обов'язкових платежів, які підлягають відрахуванню з цих сум при їх виплаті).
Щодо стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні.
Відповідно до положень статті 117 КЗпП України (в редакції чинній на момент звільнення позивачки - 17.07.2024 та по даний час), у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Стягнення з роботодавця (власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними у передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 755/12623/19, провадження № 14-47цс21).
Передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні, факт проведення з ним остаточного розрахунку та встановлення вини.
Враховуючи наведене, оскільки станом на момент звільнення позивача відповідач з порушенням вимог статті 116 КЗпП не провів з позивачем повного розрахунку, то це є підставою для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, шляхом стягнення з нього середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, але не більш як за шість місяців.
Відповідно до пункту 32 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв'язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи - невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи із заробітку за останні два календарні місяці роботи. При цьому враховуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.
Відповідно до висновків Верховного Суду у постанові від 09 червня 2021 року у справі №569/11319/19, середній заробіток працівника за час затримки розрахунку при звільненні слід визначати за правилами, передбаченими пунктами 2, 8 Порядку № 100. Нарахування загальної суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на число робочих днів у розрахунковому періоді, при цьому день звільнення працівника та день остаточного проведення з ним розрахунків у цей період не включаються.
Середній заробіток працівника визначається відповідно до вимог статті 27 Закону України «Про оплату праці» та підлягає розрахунку у відповідності до вимог «Порядку обчислення середньої заробітної плати», що затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08 лютого 1995 року.
Згідно з абзацом 3 пункту 2 Порядку № 100 середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, які передували події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Згідно пункту 8 розділу ІV Порядку, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, на число календарних днів за цей період.
Абзацом 3 пункту 8 вказаного Порядку встановлено, що в разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.
Отже, середньоденна заробітна плата визначається діленням заробітної плати, отриманої за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі дні, на число цих відпрацьованих робочих днів.
Оскільки позивачка звільнена 17.07.2024, відтак для обчислення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні враховується заробітна плата за фактично відпрацьовані позивачкою два календарні місяці, що передували дню звільнення, а саме: червень та травень 2024 року.
Як вбачається з довідки Пенсійного фонду України Форми ОК-5 ОСОБА_1 за травень 2024 року (25 робочих днів - вихідний тільки недільні дні) нарахована заробітна плата в розмірі 12071,97 грн, за червень 2024 року (27 робочих днів) нарахована заробітна плата в розмірі 10479,03 грн.
Отже, середньоденна заробітна плата складає 433,67 грн. (12071,97 + 10479,03 = 22551,00 : 52 = 433,67),
Вказаний розмір середньоденної заробітної плати за останні два місяці перед звільненням сторонами не оспорюється, а тому суд приймає такий при розрахунку середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Періодом, за який підлягає стягненню середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, є період з 18.07.2024 (наступний день після звільнення) по 18 січня 2025року, тобто в межах шестимісячного терміну, який передбачений ст.117КЗпПУкраїни.
Кількість робочих днів за період з 18.07.2024 по 18.01.2025 становить 159 робочих дні (вихідний тільки недільні дні).
Отже, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, становить 68953,53грн (433,67х159=68953,53), яка визначена без врахування утримання податків та інших обов'язкових платежів.
Водночас, суд вважає за необхідне зазначити, що ухвалюючи рішення у даній справі судом враховано приписи чинної редакції статті 117 КЗпП України (чинної на момент звільнення позивачки - 17.07.2024), яким законодавець обмежив виплату 6 місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.
Наведена правова позиція узгоджується із висновком Верховного Суду, викладеному у постановах від 29 січня 2024 року у справі №560/9586/22 та від 30 листопада 2023 року у справі №380/19103/22.
Так, з 19 липня 2022 року частина 1 статті 117 ЦПК України, діє в новій редакції Закону України № 2352-IX від 01.07.2022 року, згідно з якою у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Таким чином, законодавець, встановивши обмеження щодо виплати роботодавцем працівнику сум середнього заробітку за час затримки терміном у шість місяців, закріпив на законодавчому рівні застосування принципів розумності, справедливості та пропорційності під час вирішення вказаної категорії трудових спорів, про необхідність застосування яких Велика Палата Верховного Суду зазначила в постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15.
Щодо доводів відповідача про пропуск позивачкою тримісячного строку, передбаченого статтею 233 КЗпП України для звернення до суду із даним позовом, то суд зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01 липня 2022 року №2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України від 01 липня 2022 року №2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:
«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Аналогічний правовий висновок викладений у рішенні Верховного Суду від 06 квітня 2023 року у справі №260/3564/22.
Як вбачається з матеріалів справи, наказом від 21 квітня 2023 року №154/к позивачку ОСОБА_1 звільнено з роботи з 22.04.2023, проте постановою Львівського апеляційного суду від 17.06.2024 вищевказаний наказ визнано незаконним, скасовано та поновлено позивачку на роботі з 23 квітня 2023 року, тобто позивачка вважається такою, що весь цей час перебувала в трудових відносинах. В подальшому позивачку звільнено 17.07.2024року, до суду із даним позовом вона звернулась 28.08.2024, тобто в межах тримісячного строку, передбаченого статтею 233 КЗпП України, тому суд вважає, що строк звернення до суду нею не пропущений.
Таким чином, всебічно, повно, об'єктивно та безпосередньо дослідивши наявні у справі докази, з'ясувавши обставини, на які посилалися сторони, як на підставу своїх вимог і заперечень, оцінивши належним чином зібрані по справі докази кожен окремо на їх достовірність та допустимість, а також їх достатність та взаємний зв'язок у сукупності, суд приходить до висновку, що позов є обґрунтований та підлягає до задоволення.
Відповідно до вимог ст.141 ЦПК України підлягає стягненню з відповідача в дохід держави судовий збір.
Керуючись ст.ст.12, 13, 76-81, 89, 141, 247, 258, 259, 264, 265, 268, 274 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Укрпошта» про стягнення грошової компенсації за невикористані дні відпустки та стягнення середнього заробітку за час затримки виплати, - задовольнити.
Стягнути з Акціонерного товариства «Укрпошта» (адреса: м.Київ, вул.Хрещатик, 22; код ЄДРПОУ- 21560045), в користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , жительки та зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 (РНОКПП - НОМЕР_1 ) компенсацію за невикористані дні відпустки в сумі 7416 (сім тисяч чотириста шістнадцять) гривень 40 копійок та лікарняні в сумі 816 (вісімсот шістнадцять) гривень 10 копійок (без урахування податків і обов'язкових платежів, які підлягають відрахуванню з цих сум при їх виплаті).
Стягнути з Акціонерного товариства «Укрпошта» (адреса: м.Київ, вул.Хрещатик, 22; код ЄДРПОУ- 21560045), в користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , жительки та зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 (РНОКПП - НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 68953 (шістдесят вісім тисяч дев'ятсот п'ятдесят три) гривні 53 копійки (без урахування податків і обов'язкових платежів, які підлягають відрахуванню з цієї суми при її виплаті).
Стягнути з Акціонерного товариства «Укрпошта» (адреса: м.Київ, вул.Хрещатик, 22; код ЄДРПОУ- 21560045), в дохід держави судовий збір в сумі 1211 (одну тисячу двісті одинадцять) гривень 20 копійок.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Львівського апеляційного суду. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відомості щодо учасників справи:
Позивачка: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП - НОМЕР_1 ;
Відповідач: Акціонерне товариство «Укрпошта», адреса: м.Київ, вул.Хрещатик, 22; код ЄДРПОУ- 21560045.
Повний текст рішення суду складено 06.02.2025.
Суддя А.В.Кушнір