Справа № 580/8776/24 Суддя (судді) першої інстанції: Василь ГАВРИЛЮК
05 лютого 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Судді-доповідача: Ключковича В.Ю.
Суддів: Грибан І.О., Кузьмишиної О.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про визнання протиправним та скасування рішення і зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач) подала позов до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (далі - відповідач, апелянт), в якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення № 231850002268 Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області від 17.07.2024 про відмову в призначені ОСОБА_1 пенсії за віком;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 10.07.2024 № 1129 про призначення пенсії за віком, зарахувавши періоди роботи в колгоспі з 1986 по 1988 роки та з 1992 по 2000 роки до страхового стажу.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що за даними трудової книжки та трудової книжки колгоспника, а також відповідних архівних довідок підтверджується наявний трудовий стаж, що дає право на призначення пенсії за віком, однак відповідач протиправно не зарахував його до страхового стажу.
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2024 року позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області від 17.07.2024 № 231850002268 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 .
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 10.07.2024 № 1129 про призначення пенсії за віком, зарахувавши періоди роботи з 24.04.1986 по 15.12.1988, з 15.04.1992 по 14.10.2000 до страхового стажу.
У задоволенні іншої частини вимог відмовлено.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору в розмірі 1211 грн 20 коп.
Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області подало апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення прийнято з неповним та невірним з'ясуванням фактичних обставин справи, порушенням норм матеріального права.
Апелянт зазначає, що до страхового стажу згідно наданих документів не враховано періоди роботи з 1986 по 1988 роки та з 1992 по 2000 роки в колгоспі згідно довідки від 01 липня 2024 року № 288/09.05 та трудової книжки НОМЕР_1 від 24 квітня 1989 року. Згідно поданих документів про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (довідка про присвоєння ідентифікаційного номеру, трудова книжка, документи про стаж) страховий стаж позивача становить 25 років 05 місяців 28 днів. Пенсії громадянам, які працювали на окупованих територіях, призначаються на умовах, визначених № 1058-ІV. Підстави для зарахування до страхового стажу позивача періоду роботи з 24.04.1986 по 15.12.1988, з 15.04.1992 по 14.10.2000 - відсутні, оскільки підприємство знаходиться на окупованій території.
Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 28 листопада 2024 року та від 19 грудня 2024 року відкрито апеляційне провадження та призначено справу до судового розгляду в порядку письмового провадження.
10 грудня 2024 року від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу.
Керуючись частинами 1 та 2 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Перевіривши повноту встановлення окружним адміністративним судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Відповідно до фактичних обставин справи, 10.07.2024 позивач звернувся до органу Пенсійного фонду із заявою, в якій просив призначити пенсію за віком.
Рішенням № 231850002268 від 17.07.2024 Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області відмовило у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком у зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу, зазначивши, що до страхового стажу не зараховано періоди роботи з 1986 по 1988 роки та з 1992 по 2000 роки згідно довідки № 288/09.05 від 01.07.2024 та трудової книжки НОМЕР_1 від 24.04.1989 за ті ж періоди на території республіки Крим, оскільки згідно Закону України від 01.12.2022 № 2783-IX "Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року".
Листом від 22.07.2024 № 2300-0205-8/53810 Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області повідомило про прийняте рішення за наслідками розгляду заяви позивачки.
Позивач, вважаючи протиправними такі дії відповідача щодо відмови у призначенні пенсії за віком, звернувся до суду з даним позовом.
Частково задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виснував, що оскаржуване рішення № 231850002268 від 17.07.2024 є необґрунтованим, оскільки не містить жодного правового обґрунтування з посиланням на відповідні норми щодо підстав неврахування періодів роботи позивача з 24.04.1986 по 15.12.1988, з 15.04.1992 по 14.10.2000 до її страхового стажу. Невмотивованість рішення суб'єкта владних повноважень є підставою для його скасування, у зв'язку із чим рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області від 17.07.2024 № 231850002268 належить визнати протиправним та скасувати. Суд також вважає, що у спірному випадку належить зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області (як орган, який прийняв протиправне рішення) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 10.07.2024 № 1129 про призначення пенсії за віком, зарахувавши періоди роботи з 24.04.1986 по 15.12.1988, з 15.04.1992 по 14.10.2000 до страхового стажу.
Оскільки відповідач у своїй апеляційній скарзі оскаржує судове рішення в частині задоволення позовних вимог, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що саме в цій частині перевіряється законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначені Законом України від 09.07.2003 № 1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж мають право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи (стаття 8 Закону № 1058).
Відповідно до частини 2 статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Статтею 56 Закону України №1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення" передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Згідно із статтею 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року № 1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Пунктами 1, 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Відповідно до пункту 3 Порядку за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
При обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю.
Згідно постанови Верховної Ради України від 12 вересня 1991 року № 1545-ХІІ "Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу PCP", до прийняття відповідних актів законодавства України на території республіки застосовуються акти законодавства Союзу PCP з питань, які не врегульовані законодавством України, за умови, що вони не суперечать Конституції і законам України.
Порядок ведення трудових книжок колгоспників врегульовано Основними положеннями про порядок видачі та ведення трудових книжок колгоспників, які затверджені постановою Ради Міністрів СРСР від 21 квітня 1975 року № 310 (далі Порядок № 310).
Відповідно до пункту 1.2 Порядку № 310 трудова книжка колгоспника є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів.
Трудові книжки ведуться на всіх членів колгоспу з моменту їх вступу в члени колгоспу.
Відповідно до пункту 5 Порядку № 310 до трудової книжки колгоспника, зокрема, заносяться: відомості про колгоспника: прізвище, ім'я, по-батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про роботу: призначення на роботу, переведення на іншу роботу, закінчення роботи; відомості про трудову участь: прийнятий в колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, його виконання.
Згідно із пунктом 6 Порядку № 310 всі записи в трудовій книжці засвідчуються у всіх розділах за час роботи в колгоспі підписом голови колгоспу або спеціально уповноваженої правлінням колгоспу особи та печаткою.
Відповідно до пункту 13 Порядку № 310 відповідальність за організацію робіт по веденню, обліку, зберіганню та видачі трудових книжок покладається на голову колгоспу. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок посадові особи несуть відповідальність у відповідності до статуту та правилами трудового розпорядку колгоспу, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
При вирішенні спору, що виник між сторонами, суд виходить із того, що положення Порядку № 637 щодо підтвердження стажу роботи мають застосовуватися лише у чітко визначених та вичерпних випадках, а саме: за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.
Як слідує з трудової книжки колгоспника серії НОМЕР_1 , позивач:
- з 24.04.1986 прийнята в члени ордену Леніна колгоспу "Росія" Красногвардійського району Кримської області УPCP (призначена виноградарем 1 відділення);
- з 15.12.1988 по 20.10.1991 перебувала у відпустці по догляду за дитиною до 3-х років, 20.10.1991 дозволено вихід із членів ордену Леніна колгоспу "Росія" Красногвардійського району Кримської області УРСР на підставі заяви за власним бажанням;
- з 15.04.1992 прийнята в члени ордену Леніна колгоспу "Росія" Красногвардійського району Кримської АРСР (направлена на роботу посудомийником в ресторан агрофірми ордену Леніна колгоспу "Росія" Красногвардійського району);
- 25.06.1994 переведена черговою готелю;
- 01.01.1998 переведена покоївкою;
- 29.06.2000 КСП Агрофірма колгосп "Росія" реорганізовано в СООО "Росія";
- 14.10.2000 звільнена на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України.
Судом установлено, що трудова книжка колгоспника серії НОМЕР_1 містить відомості, необхідність внесення яких передбачено постановою Ради Міністрів СРСР від 21.04.1975 № 310, зокрема і щодо виконання річного мінімуму трудової участі позивача у періоди його роботи з 24.04.1986 по 15.12.1988, з 15.04.1992 по 14.10.2000. Вказані відомості скріплені підписами посадових осіб роботодавця, засвідчені печаткою.
В контексті доводів апелянта про те, що підстави для зарахування до страхового стажу позивача періоду роботи з 24.04.1986 по 15.12.1988, з 15.04.1992 по 14.10.2000 відсутні, оскільки підприємство знаходиться на окупованій території, колегія суддів враховує наступне.
Відповідно до положень Порядку ведення трудових книжок колгоспників врегульовано Основними положеннями про порядок видачі та ведення трудових книжок колгоспників, які затверджені постановою Ради Міністрів СРСР від 21 квітня 1975 року № 310, а також Порядку ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях визначався Інструкцією, затвердженого постановою Державного Комітету СРСР з праці та соціальних питань від 20 червня 1974 року № 162 та Інструкції "Про порядок ведення трудових книжок працівників", затвердженої спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року № 58 вбачається, що заповнення трудової книжки здійснюється роботодавцем, а не працівником.
За приписами пункту 1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 (далі - Інструкція №58), зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 за №110, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
При цьому, як передбачено пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 "Про трудові книжки працівників", заповнення трудової книжки вперше провадиться адміністрацією підприємства, установи, організації в присутності працівника, а відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.
Відповідно до пункту 2.4 Інструкції №58 від 29.07.1993 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Згідно пункту 2.6 Інструкції №58 у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов'язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.
Відповідно до пункту 4.1 Інструкції №58 у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
Отже, обов'язок щодо внесення достовірних даних покладено на уповноважений ним орган, тобто на підприємство де працював позивач.
Також відповідачем не надано доказів того, що позивач не працював у спірний період на вказаному підприємстві, чи записи у трудовій книжці позивача стосовно спірного періоду зроблені з іншими вадами, які заважають їх зарахуванню до страхового стажу, або взагалі відсутні, а тому суд вважає за можливе вважати їх як належною інформацією, яка утримує в собі доказову складову на підтвердження права позивача на пенсійне забезпечення.
Водночас, суд зауважує, що на підставі пункту 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (діючого на час вчинення спірних правовідносин), затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25 листопада 2005 року, в редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07 липня 2014 року №13-1 (надалі Порядок №22-1) при прийманні документів орган, що призначає пенсію:
1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж.
2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів;
3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності).
Суд звертає увагу, що відповідачем не надано суду доказів проведення ним перевірки відомостей, поданих для обчислення пенсії з первинними документами.
Щодо окупованих територій у практиці Міжнародного суду ООН сформульовані «намібійські винятки»: документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян.
Так, у Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21.06.1971 року «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначено, що держави - члени ООН зобов'язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справах «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016) приділив значну увагу аналізу цього висновку та подальшої міжнародної практики. При цьому ЄСПЛ констатував, що «Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов'язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим [ЄСПЛ]. Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, § 96). При цьому, за логікою цього рішення, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, § 92). Спираючись на сформульований у цій справі підхід, ЄСПЛ у справі "Мозер проти Республіки Молдови та Росії" наголосив, що "першочерговим завданням для прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони [тобто є окупованою]" (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016, § 142).
Враховуючи викладене, в даному випадку можливо застосувати названі загальні принципи (Намібійські винятки), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та ЄСПЛ, в контексті оцінки документу, виданого закладом, що знаходиться на не підконтрольній Україні території, як доказу, оскільки його неприйняття призведе до порушень та обмежень прав позивача на соціальний захист та гарантоване йому право на пенсійне забезпечення як громадянину України.
Така правова позиція викладена Верховним Судом в постановах від 30.10.2018 у справі № 234/3038/17, від 11.12.2018 у справі № 360/1628/17, від 31.01.2019 у справі № 233/1181/17, від 17.07.2019 у справі № 302/757/17-а, від 02.10.2018 у справі № 569/14531/16-а, від 31.03.2021 у справі № 0440/6809/18, від 01.03.2021 у справі № 426/12447/17, від 25.02.2021 у справі № 522/6812/17.
Разом з тим, колегія суддів зазначає, що обставини щодо неможливості відповідачем реалізувати свої повноваження внаслідок ліквідації відповідних підприємств, знаходження їх на окупованій території тощо, не можуть бути правовою підставою для позбавлення позивача права на соціальний захист та призначення пенсії з урахуванням пільгового стажу при роботі на відповідних підприємствах. Крім того, позивач набув трудовий стаж, коли населений пункт, де здійснювали свою діяльність організації, у яких працював позивач, перебував під контролем української влади.
Таким чином, додатково подана позивачем довідка №288/09.05 від 01.07.2024, яка не була врахована відповідачем, не відміняє тієї обставини, що факт роботи позивача у періоди з 1986 по 1988 роки, з 1992 по 2000 роки зафіксований записами у трудовій книжці, тобто є належним чином підтверджений, внаслідок чого у Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області були відсутні підстави для неврахування вказаних періодів роботи позивача до страхового стажу при розгляді його заяви про призначення пенсії.
Суд апеляційної інстанції також звертає увагу на положення частини другої статті 19 Конституції України, якими встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Таким чином, судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції, який вказав, що позовні вимоги підлягають задоволенню шляхом, зокрема, зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 10.07.2024 № 1129 про призначення пенсії за віком, зарахувавши періоди роботи з 24.04.1986 по 15.12.1988, з 15.04.1992 по 14.10.2000 до страхового стажу.
Належних обґрунтувань неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права апеляційна скарга відповідача не містить.
Доказів, які б відповідали вимогам статей 73 - 76 Кодексу адміністративного судочинства України, та спростовували зазначені вище мотиви або підтверджували відсутність підстав для задоволення позову апелянтом до суду апеляційної інстанції не надано.
Інші доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки не спростовують висновки суду першої інстанцій.
Згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.
Таким чином, враховуючи вищенаведене у сукупності, беручи до уваги при цьому кожен аргумент, викладений учасниками справи, рішення суду першої інстанції у цій справі є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд, у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права ухвалив рішення повно і всебічно з'ясувавши обставини справи.
Відповідно до статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно зі статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 242, 308, 315, 311, 316, 321, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області - залишити без задоволення.
Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2024 року - залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Суддя доповідач: В.Ю. Ключкович
Судді: І.О. Грибан
О.М. Кузьмишина