Справа № 320/33155/23 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Перепелиця А.М.,
Суддя-доповідач Кобаль М.І.
28 січня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого Кобаля М.І.,
суддів Бужак Н.П., Черпака Ю.К.,
при секретарі Литвин С.В.
за участю:
представника відповідача: Войнова А.В.
представника третьої особи: Бабіч К.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 07 серпня 2024 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Київської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача: Комунальне підприємство «Київтранспарксервіс» про визнання протиправним та скасування рішення, -
ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся до суду із адміністративним позовом до Київської міської ради (далі по тексту - відповідач, КМР) в якому просив визнати протиправним та нечинним рішення Київської міської ради від 23.06.2011 №242/5629 «Про встановлення місцевих податків і зборів у м. Києві» в частині Таблиці №1 до додатка 5 до рішення Київської міської ради 23.06.2011 №242/5629.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 07 серпня 2024 року у задоволенні зазначеного адміністративного позову відмовлено повністю.
Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове рішення, яким задовольнити позов в повному обсязі.
Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, які з'явилися у призначене судове засідання, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, виходячи з наступного.
Згідно із ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Частиною 1 ст. 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 31.08.2021 року КМР прийнято рішення №2185/2226 «Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 23.06.2011 №242/5629 «Про встановлення місцевих податків і зборів у м. Києві» (далі по тексту - Рішення №2185/2226).
Пунктом 1 Рішення №2185/2226 Таблицю №1 до додатка 5 до рішення Київської міської ради від 23.06.2011 №242/5629 «Про встановлення місцевих податків і зборів у м. Києві» (далі по тексту - оскаржуване рішення) (в редакції рішення Київської міської ради від 24 грудня 2020 року №22/22) викладено в новій редакції.
Колегією суддів апеляційної інстанції досліджено повний текст оскаржуваного рішення та додатки до нього в електронному вигляді.
Так, у Таблиці №1 до додатка 5 до Рішення №2185/2226 визначено перелік паркувальних майданчиків, закріплених за КП «Київтранспарксервіс», з яких справлятиметься збір за місця паркування транспортних засобів.
Позивач вважаючи, що оскаржуване рішення КМР в частині таблиці №1 до додатка 5 порушує його права та законні інтереси, звернувся до суду із цим позовом.
Приймаючи рішення про відмову в задоволенні адміністративного позову, судом першої інстанції встановлено відсутність прямих юридичних наслідків для позивача внаслідок прийняття оскаржуваного рішення, жодних доказів, які б свідчили про порушення прав, свобод та інтересів позивача, матеріали справи не містять.
Відтак, на думку суду першої інстанції, вказані обставини підтверджують, що безпосередньо позивач не зазнав жодного втручання в свої права, внаслідок прийняття спірного рішення, оскільки воно не спричинило негативного впливу саме на позивача і він не зазнав жодної реальної шкоди.
Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.
Дослідивши матеріали справи, повно і всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
У даному випадку основним питанням яке має вирішити суд є наявність/відсутність порушеного права ОСОБА_1 , яке передує розгляду питання щодо правомірності (законності) рішення, Київської міської ради від 23.06.2011 №242/5629 «Про встановлення місцевих податків і зборів у м. Києві», яке оскаржується.
Положеннями частини першої статті 2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з ч.1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси
Тобто, завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи у публічно-правових відносинах.
У справі за конституційним поданням щодо офіційного тлумачення окремих положень ч. 1 ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) Конституційний Суд України в Рішенні від 1 грудня 2004 року N 18-рп/2004 дав визначення поняттю «охоронюваний законом інтерес», який вживається в ряді законів України, у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «право» (інтерес у вузькому розумінні цього слова), який розуміє як правовий феномен, що: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.
поняття «охоронюваний законом інтерес» у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «право» має один і той же зміст.
Отже, обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Гарантоване ст. 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.
З наведеного слідує, що суд під час розгляду справи повинен встановити факт або обставини, які б свідчили про порушення прав, свобод чи інтересів позивача з боку відповідача - суб'єкта владних повноважень, створення перешкод для їх реалізації або мають місце інші порушення прав та свобод позивача.
При цьому, позивач на власний розсуд визначає чи порушені його права, свободи чи інтереси рішенням суб'єкта владних повноважень. Водночас, задоволення відповідних позовних вимог можливе лише в разі об'єктивної наявності порушення, тобто встановлення, що рішення протиправно породжує, змінює або припиняє права та обов'язки саме позивача у сфері публічно-правових відносин.
Якщо особа не довела факту порушення особисто своїх прав чи інтересів, то навіть у разі, якщо рішення суб'єкта владних повноважень є протиправними, підстав для задоволення позову немає.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 оскаржується рішення Київської міської ради від 23.06.2011 №242/5629 «Про встановлення місцевих податків і зборів у м. Києві» в частині Таблиці №1 до додатка 5 до рішення Київської міської ради 23.06.2011 №242/5629, яке у розумінні положень КАС України, є нормативно-правовим актом.
Так, для оскарження нормативно-правових актів суб'єктів владних повноважень закон передбачає особливий порядок адміністративного провадження, який встановлено статтею 264 КАС України.
За змістом частини 1 ст. 264 КАС України. такий порядок поширюється на розгляд адміністративних справ щодо законності (крім конституційності) постанов та розпоряджень Кабінету Міністрів України, постанов Верховної Ради Автономної Республіки Крим; законності та відповідності правовим актам вищої юридичної сили нормативно-правових актів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, інших суб'єктів владних повноважень.
Частиною 2 статті 264 КАС України передбачено, що право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.
Об'єктом судового захисту є права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб.
Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорювані права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, а позивач посилається на формальне порушення закону, в адміністративного суду відсутні підстави для задоволення позову.
При цьому, захисту підлягають лише порушені, невизнані або оспорювані права, свободи та інтереси учасників адміністративних правовідносин. Визнання протиправним рішення суб'єкта владних повноважень можливе лише за позовом особи, право або законний інтерес якої порушені цим рішенням.
Отже, під час розгляду справи суд повинен установити, чи має місце порушення прав позивача, оскільки без цього неможливо виконати завдання судочинства. Якщо позивач не довів факту порушення особисто своїх прав, то навіть у разі, якщо дії суб'єкта владних повноважень є протиправними, підстав для задоволення позову немає. Звернення до суду є способом захисту порушених суб'єктивних прав, а не способом відновлення законності та правопорядку у публічних правовідносинах.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 29.05.2024 у справі №640/26683/21.
Відповідно до статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Щодо наявності законного права на звернення до суду з даним позовом, ОСОБА_1 послався на те, що він є суб'єктом спірних правовідносин, у яких оскаржуване рішення буде застосовано.
Разом з тим, під час розгляду справи у судових засіданнях в судах першої та апеляційної інстанцій, було встановлено відсутність прямих юридичних наслідків для ОСОБА_1 внаслідок прийняття оскаржуваного рішення.
Жодних доказів, які б свідчили про порушення прав, свобод та інтересів позивача, матеріали справи не містять, а скаржником не надано.
Відтак, вказані обставини підтверджують, що безпосередньо позивач не зазнав жодного втручання в свої особисті права та законні інтереси, внаслідок прийняття КМР спірного рішення, оскільки воно не спричинило негативного впливу саме на позивача і він не зазнав жодної реальної шкоди.
Окрім того, колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги, що оскаржуване рішення та зміни до нього є чиним та діють вже досить тривалий час, починаючи з 2011 та 2021 року відповідно, проте, позивачем не надано жодного належного доказу, що саме вплинуло на його права та законні інтереси, станом на момент подання позовної заяви (14.07.2023 року).
Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що відсутність порушених прав та інтересів є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову, адже завданням адміністративного судочинства є саме ефективний захист та відновлення порушених та оспорюваних прав та інтересів особи, чого не можливо досягти без підтвердження (доведення) реальних фактів порушення прав, свобод чи інтересів позивача.
Вказана позиція суду повністю узгоджується із позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 14.06.2023 по справі № 1840/3226/18.
Разом з тим, суд не вбачає підстав для наведення мотивів щодо надання оцінки правомірності (законності) оскаржуваного рішення вимогам законодавства з огляду на їх передчасність, оскільки, як було вказано вище, відсутність порушеного права позивача у даній справі є самостійною підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.
Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у постанові від 23.01.2023 у справі 580/1526/20.
Аналіз наведених правових положень та вищезазначених обставин справи дає підстави колегії суддів апеляційної інстанції для висновку, що позовні вимоги є безпідставними, а тому у задоволенні адміністративного позову необхідно відмовити.
Так, судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Пунктом 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 року №14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах по деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», зміст постанови має відповідати вимогам, передбаченим статтями 283 і 284 КУпАП. У ній, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У даному випадку, відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, доведено правомірність своїх дій, відповідно до норм чинного законодавства.
Колегія суддів апеляційної інстанції доходить висновку, що інші доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються.
Отже, суд апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.
Обставини, викладені в апеляційній скарзі, до уваги не приймаються, оскільки є необґрунтованими та не є підставами для скасування рішення суду першої інстанції.
В зв'язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст. 242, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 07 серпня 2024 року - залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.
Головуючий суддя: М.І. Кобаль
Судді: Н.П. Бужак
Ю.К. Черпак
Повний текст виготовлено 04.02.2025 року