Справа № 759/14623/24 Головуючий у 1-й інстанції: Шум Л.М.
Суддя-доповідач: Черпак Ю.К.
04 лютого 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача Черпака Ю.К.,
суддів Ганечко О.М., Кобаля М.І.,
за участю секретаря судового засідання Шіндер Ю.О.,
розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 25 листопада 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до інспектора І взводу 5 роти 2 батальйону полку Управління патрульної поліції в м. Києві Круглика Сергія Сергійовича про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення,
15 липня 2024 року ОСОБА_1 (далі - позивач/апелянт/ ОСОБА_1 ) звернувся до Святошинського районного суду м. Києва з адміністративним позовом до інспектора І взводу 5 роти 2 батальйону полку Управління патрульної поліції в м. Києві Круглика Сергія Сергійовича (далі - відповідач/інспектор) про визнання протиправними дій інспектора, скасування постанови про адміністративне правопорушення від 07 липня 2024 року серії ЕНА № 2558100 про притягнення до адміністративної відповідальності за частиною другою статті 126 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) і накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу у розмірі 3 400, 00 грн та закриття справи.
В обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_1 зазначив про відсутність в його діях складу адміністративного правопорушення та безпідставність спірної постанови, оскільки він фактично не був учасником дорожнього руху, поліція його не зупиняла і документи не перевіряла. Інспектор, який склав оскаржувану постанову за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною другою статті 126 КУпАП, не мав достатніх даних вказувати у своїй постанові про керування позивачем транспортним засобом без посвідчення водія відповідної категорії, так як він не був очевидцем даної події, на боді-камеру фіксація не проводилась і не має жодних доказів на підтвердження таких обставин.
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 25 листопада 2024 року у задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що інспектор діяв виключно на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначений чинним законодавством, а постанова винесена з дотриманням всіх вимог, встановлених КУпАП. Позивачем не надано доказів про наявність у нього посвідчення водія відповідної категорії, що виключає його право на керування транспортним засобом.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, просить скасувати вказане судове рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги. Мотивами апеляційної скарги зазначає неповне з'ясування судом першої інстанції всіх обставин справи, що призвело до неправильного висновку, оскільки проігноровано обставину того, що позивач фактично не був учасником дорожнього руху, поліція його не зупиняла і документи не перевіряла. При цьому, він фактично не перебував біля автомобіля на момент приїзду екіпажу поліції, а підійшов до нього лише після телефонного дзвінка інспектора на його номер мобільного телефону, який був написаний на аркуші, розташованому під лобовим склом автомобіля. Матеріали справи не містять жодних доказів, які підтверджують порушення позивачем Правил дорожнього руху, а тому є незрозумілим висновок суду про вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною другою статті 126 КУпАП.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
В судове засідання сторони не з'явились, про день, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, у зв'язку з чим колегія суддів вважає за необхідне здійснити розгляд цієї справи у порядку письмового провадження.
Перевіривши повноту встановлення фактичних обставин справи та їх правову оцінку, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів враховує наступне.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного перегляду справи, що інспектором І взводу 5 роти 2 батальйону полку Управління патрульної поліції в м. Києві Кругликом Сергієм Сергійовичем 07 липня 2024 року винесено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, за частиною другої статті 126 КУпАП, згідно з якою в цей день о 16 годині 19 хвилин в місті Києві по проспекту Академіка Паладіна, 18/30 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , керуючи транспортним засобом RENAULT MEGANE, д.н.з. НОМЕР_1 , не мав посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, чим порушив пункт 2.1.а. Правил дорожнього руху та здійснив адміністративне правопорушення, передбачене частиною другою статті 126 КУпАП.
Позивач, вважаючи оскаржувану постанову протиправною з підстав її невідповідності дійсним обставинам, 15 липня 2024 року звернувся до суду з даним позовом.
Колегія суддів, переглядаючи рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, враховує такі норми чинного законодавства та фактичні обставини справи.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Розглядаючи цей спір по суті у такому суб'єктному складі учасників справи, суд першої інстанції не врахував такого.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 213 КУпАП справи про адміністративні правопорушення розглядаються органами Національної поліції, органами державних інспекцій та іншими органами (посадовими особами), уповноваженими на те цим Кодексом.
За змістом статті 222 КУпАП органи Національної поліції України розглядають справи про такі адміністративні правопорушення, зокрема, про порушення правил дорожнього руху (у тому числі передбачених частиною другою статті 126).
Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.
Уповноваженими працівниками підрозділів Національної поліції України штраф може стягуватися на місці вчинення адміністративного правопорушення незалежно від розміру виключно за допомогою безготівкових платіжних пристроїв.
Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що розгляд справи про адміністративне правопорушення, передбаченого частиною другою статті 126 КУпАП, належить до компетенції органів Національної поліції України. Працівники органів поліції, які мають спеціальні звання поліції, розглядають справи про адміністративні правопорушення від імені цих органів та мають право накладати адміністративні стягнення.
Отже, відповідні інспектори та управління не можуть виступати самостійним відповідачем у таких справах, оскільки належним відповідачем є саме той орган, на який, зокрема положеннями статті 222 КУпАП покладено функціональний обов'язок розглядати справи про адміністративні правопорушення - Департамент патрульної поліції.
Використання у зазначених вище нормах формулювань «від імені органів Національної поліції України розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення», «розгляд яких віднесено до відання органів, зазначених у статтях 222-24420 КУпАП» вказує на те, що відповідачем у таких справах, які розглядаються судом в порядку, визначеному КАС України, є саме орган державної влади - суб'єкт владних повноважень, а не особа, яка перебуває з цим органом у трудових відносинах та від його імені здійснює розгляд справ про адміністративні правопорушення і накладає адміністративні стягнення.
Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 17 вересня 2020 року у справі № 742/2298/17 та від 13 квітня 2023 року у справі № 757/30991/18-а, яка відповідно до частини п'ятої статті 242 КАС України підлягає врахуванню у цій справі.
Відповідно до пунктів 1-4 Положення про Департамент патрульної поліції, затверджений наказом Національної поліції України від 06 листопада 2015 року № 73 (у редакції наказу Національної поліції України від 31 жовтня 2016 року № 1114), Департамент патрульної поліції (далі - ДПП) є міжрегіональним територіальним органом Національної поліції України, який створюється, реорганізовується та ліквідовується Кабінетом Міністрів України за поданням Міністра внутрішніх справ України в установленому законом порядку.
Департамент патрульної поліції складається із структурних підрозділів апарату Департаменту патрульної поліції і територіальних (відокремлених) підрозділів Департаменту патрульної поліції (далі - підрозділи Департаменту патрульної поліції).
Департамент патрульної поліції організовує діяльність своїх підрозділів, здійснює контроль за їх діяльністю, надає їм організаційно-методичну і практичну допомогу та здійснює їх інформаційно-аналітичне, матеріально-технічне та фінансове забезпечення.
Департамент патрульної поліції є юридичною особою публічного права, має самостійний баланс, рахунки в органах Державної казначейської служби України та банківських установах, має печатки із зображенням Державного Герба України, інші печатки та штампи.
Викладене свідчить, що у спірному випадку органом Національної поліції України є Департамент патрульної поліції, від імені якого інспектор І взводу 5 роти 2 батальйону полку Управління патрульної поліції в м. Києві Круглик Сергій Сергійович уповноважений накладати адміністративні стягнення та розглядати справи про адміністративні правопорушення.
Таким чином, позивачем заявлено позов до неналежного відповідача - інспектора І взводу 5 роти 2 батальйону полку Управління патрульної поліції в м. Києві Круглика Сергія Сергійовича, тоді як належним відповідачем у цій справі є Департамент патрульної поліції, тобто відповідний суб'єкт владних повноважень, від імені якого прийнята оскаржувана постанова.
Однак, Департамент патрульної поліції як суб'єкт владних повноважень до участі у розгляді цієї адміністративної справи у якості відповідача судом першої інстанції залучений не був, заміну неналежного відповідача судом не здійснено.
Згідно з частиною третьою статті 48 КАС України якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до ухвалення рішення у справі за згодою позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі, якщо це не потягне за собою зміни підсудності адміністративної справи. Суд має право за клопотанням позивача до ухвалення рішення у справі залучити до участі у ній співвідповідача.
За правилами частини сьомої статті 48 КАС України заміна відповідача допускається до ухвалення рішення судом першої інстанції.
Тобто, заміна первинного відповідача належним відповідачем належить до повноважень суду першої інстанції. Іншого процесуальним законодавством не передбачено.
Cуд апеляційної інстанції на стадії апеляційного перегляду оскаржуваного рішення позбавлений можливості виправити наведену помилку, а тому приходить до висновку про необхідність відмови у задоволенні позову з тих підстав, що він заявлений до неналежного відповідача.
При цьому, колегія суддів вважає за необхідне наголосити на тому, що відмова у задоволенні адміністративного позову, заявленого до неналежного відповідача, враховуючи неможливість його заміни на стадії перегляду судового рішення в апеляційному порядку, не позбавляє позивача права на повторне звернення до суду з тим самим позовом, проте вже до належного відповідача.
Аналогічний за змістом правовий висновок міститься у постановах Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі № 336/2138/17, від 26 червня 2019 року у справі № 303/3794/17, від 09 серпня 2019 року у справі № 821/2089/17, від 09 жовтня 2019 року у справі № 456/2935/15-а, від 30 вересня 2019 року у справі № 819/940/18 та від 31 жовтня 2019 року у справі № 826/17241/16.
Таким чином, зважаючи на встановлені вище обставини звернення ОСОБА_1 до суду із позовом до неналежного відповідача, що було залишено поза увагою суду першої інстанції та мало своїм наслідком розгляд справи по суті без урахування належного суб'єктного складу сторін, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необхідність відмови у задоволенні позовних вимог, однак з підстав, наведених у мотивувальній частині цієї постанови.
При цьому, колегія суддів не надає оцінку аргументам апеляційної скарги щодо правомірності/протиправності оскаржуваної у цій справі постанови про накладення адміністративного стягнення.
Оскільки судом першої інстанції правильно вирішено справу по суті позовних вимог, однак неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, в частині встановлення належного суб'єктного складу сторін, то відповідно до пункту 2 частини першої статті 315 КАС України рішення Святошинського районного суду м. Києва від 25 листопада 2024 року підлягає зміні в частині мотивів, з яких виходив суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, з урахуванням висновків суду апеляційної інстанції, наведених в даній постанові.
Керуючись статтями 229, 272, 286, 308, 315, 317, 322, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 25 листопада 2024 року змінити в частині мотивів, з яких відмовлено у задоволенні позовних вимог.
В решті рішення суду залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач: Черпак Ю.К.
Судді: Ганечко О.М.
Кобаль М.І.