П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
04 лютого 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/16546/24
Перша інстанція: суддя Бойко О.Я.,
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача - Шляхтицького О.І.,
суддів: Димерлія О.О., Семенюка Г.В.,
секретар - Афанасенко Ю.М.,
за участю: представника позивача - адвоката Алієва А.Т.
позивача - ОСОБА_1
представника відповідача - Половенка В.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 04 листопада 2024 р. у справі № 420/16546/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення № 51034300022076 від 24.04.2024, зобов'язання повторно розглянути заяву та надати дозвіл на імміграцію в Україну, -
Короткий зміст позовних вимог.
У травні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з вищевказаним адміністративним позовом, в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області №51034300022076 від 24.04.2024 про відмову у наданні дозволу на імміграцію в Україну громадянину Азербайджанської республики ОСОБА_1 ;
- зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 та надати дозвіл на імміграцію в Україну громадянину Азербайджанської республики ОСОБА_1 ;
В обґрунтування позовних вимог зазначалось, що відповідачем у рішенні № 51034300022076 від 24.04.2024 не зазначено, які саме неправдиві відомості чи підроблені документи були надані позивачем під час подання заяви для отримання дозволу на імміграцію, на підставі яких йому було відмовлено у отриманні дозволу на імміграцію. Представник позивача звертає увагу, що в отриманих на адвокатський запит матеріалах відсутні будь-які докази, що позивачем надавалися відповідачу свідомо неправдиві відомості, підроблені документи чи документи, що втратили чинність. А ні з оскаржуваного рішення, а ні з висновку не вбачається, які саме неправдиві відомості або підроблені документи були надані позивачем під час подання заяви про надання дозволу на імміграцію в Україну.
Позивач також зазначає, що оскаржуване рішення відповідача, а також висновок за результатами розгляду заяви позивача про отримання дозволу на імміграцію в Україні, жодних посилань на інші закони України, які б вказували на наявність тих обставин, які стали підставою для відмови в наданні позивачу дозволу на імміграцію, як це визначено в пункту 4 частини 1 статті 10 Закону України “Про імміграцію», не містить. Спірне рішення відповідача не відповідає критеріям обґрунтованості, оскільки містить лише посилання на п.4 ч.1 ст.10 Закону України “Про імміграцію» та не окреслює при цьому обставин та доказів, мотивів та підстав, які мали вирішальне значення для його прийняття та не сформульоване з достатньою чіткістю.
Відповідач проти задоволення позову заперечував, надав до суду першої інстанції відзив на позовну заяву, у якому зазначив, що надані в матеріалах справи документи містять суттєві розбіжності в персональних даних заявника і його сина та документально не підтверджують їх родинні стосунки.
Відповідач вважає, що оскаржуване рішення прийнято у відповідності до вимог до норм чинного законодавства, у відповідності, та у спосіб, визначений діючим законодавством, передбачений Конституцією України та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою ці повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, з урахуванням принципу пропорційності, тобто при прийнятті рішення мало місце досягнення розумного балансу між публічними інтересами, на забезпечення яких спрямоване рішення та дії, та інтересами позивача, що вказує на дотримання відповідач вимог чинного законодавства.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції.
Одеський окружний адміністративний суд рішенням від 04 листопада 2024 року позов задовольнив частково.
Визнав протиправним та скасував рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області від 24.04.2024 № 51034300022076 про відмову у наданні дозволу на імміграцію в Україну громадянину Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 .
Зобов'язав Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області здійснити повторний розгляд заяви ОСОБА_1 про надання дозволу на імміграцію в Україну від 03.05.2023 року, з урахуванням висновків суду.
Стягнув за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області на користь ОСОБА_1 судові витрати у справі - судовий збір у розмірі у розмірі 1221 (одна тисяча двісті двадцять одна), 20 грн.
У задоволенні решти позовних вимог відмовив.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги.
Не погоджуючись з даним рішенням суду, Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області подало апеляційну скаргу.
В апеляційній скарзі зазначено, що рішення судом першої інстанції ухвалене з порушенням норм процесуального та неправильним застосуванням норм матеріального права, неповним з'ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків суду обставинам справи, недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважав встановленими, у зв'язку з чим просить його скасувати та ухвалити нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову відмовити.
Апелянт, мотивуючи власну правову позицію, акцентує на таких обставинах і причинах незаконності і необґрунтованості оскаржуваного судового рішення:
- суд першої інстанції не врахував, що надані в матеріалах справи документи містять суттєві розбіжності в персональних даних заявника та його сина та документально не підтверджують їх родинні стосунки.
Позивач проти задоволення апеляційної скарги заперечував, надав до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу у якому, підтримав свою позицію викладену у суді першої інстанції , окрім того, зауважив, що має намір стягнути на його користь правничу допомогу у розмірі 15 000,00 грн за надання правничої допомоги у П'ятому апеляційному адміністративному суді.
Обставини справи.
Суд першої інстанції встановив, що позивач є громадянином Азербайджанської Республіки.
03.05.2023 позивач звернувся до відповідача із заявою про надання дозволу на імміграцію в Україну, як особа, що є батьком громадянина України.
Відповідно до рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області від 24 квітня 2024 року № 51034300022076 про відмову у наданні дозволу на імміграцію виданого позивачу про те, що йому на підставі пункту 4 частини 1 статті 10 Закону України “Про імміграцію» відмовлено у наданні дозволу на імміграцію в Україну
Вказані обставини сторонами не заперечуються, а отже є встановленими.
Висновок суду першої інстанції.
Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем помилково прийнято висновок про свідоме надання заявником про себе завідомо неправдивих відомостей, що не відповідає фактичним обставинам справи та положенням законодавства України, яке регулює спірні правовідносини.
Щодо позовної вимоги позивача про зобов'язання Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 та надати дозвіл на імміграцію в Україну громадянину Азербайджанської республики ОСОБА_1 , то суд першої інстанції виснував, що дане питання віднесено до дискреційних повноважень територіальних органів ДМС України.
Джерела права й акти їх застосування та оцінка суду.
За змістом частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Надаючи оцінку правомірності дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно зі ст. 26 Конституції України іноземці та особи без громадянства, які знаходяться в Україні на законних підставах користуються тими ж правами та свободами, а також несуть такі ж самі обов'язки, що і громадяни України.
Відповідно до ст. 1 Закону України “Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22.09.2011 № 3773-VI (далі - Закон № 3773-VI) іноземець - це особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав.
Іноземці та особи без громадянства можуть відповідно до частини першої статті 4 Закону № 3773-VI іммігрувати в Україну на постійне проживання.
Умови та порядок імміграції в України іноземців та осіб без громадянства, регулюється Законом України “Про імміграцію» від 07.06.2001 № 2491-III (далі - Закон № 2491-ІІІ).
У розумінні положень статті 1 Закону № 2491-ІІІ, імміграцією є прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання; іммігрантом - іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання; квота імміграції - це гранична кількість іноземців та осіб без громадянства, яким передбачено надати дозвіл на імміграцію протягом визначеного періоду; дозвіл на імміграцію - рішення, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію.
Відповідно до частини 1 статті 4 Закону № 2491-ІІІ дозвіл на імміграцію надається іммігрантам, категорії яких визначені в частинах другій і третій цієї статті. У разі масового прибуття іммігрантів в Україну для державного регулювання процесу імміграції за поданням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, Кабінетом Міністрів України встановлюється квота імміграції у визначеному ним порядку.
Пунктом 1 частини 3 статті 4 Закону № 2491-ІІІ передбачено, що дозвіл на імміграцію поза квотою імміграції надається одному з подружжя, якщо другий з подружжя, з яким він перебуває у шлюбі понад два роки, є громадянином України, дітям і батькам громадян України;
Згідно зі ст. 6 Закону № 2491-ІІІ Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів:
1) організовує роботу з прийняття заяв разом із визначеними цим Законом документами щодо надання дозволу на імміграцію від осіб, які перебувають в Україні на законних підставах;
2) організовує роботу з перевірки правильності оформлення документів щодо надання дозволу на імміграцію, виконання умов для надання такого дозволу, у тому числі перевірку обставин, визначених статтею 4-1 цього Закону, відсутності підстав для відмови у його наданні, надсилає запити до заінтересованих органів державної влади з метою отримання інформації про наявність/відсутність підстави для відмови у наданні дозволу на імміграцію;
3) організовує роботу з прийняття рішень про надання дозволу на імміграцію, про відмову у наданні дозволу на імміграцію, про скасування дозволу на імміграцію та видачі копій цих рішень особам, яких вони стосуються;
4) організовує роботу з видачі та вилучення у випадках, передбачених цим Законом, посвідок на постійне проживання;
5) забезпечує ведення обліку осіб, які подали заяву про надання дозволу на імміграцію, та осіб, яким надано такий дозвіл на імміграцію, відмовлено у його наданні або прийнято рішення про скасування дозволу на імміграцію;
6) організовує роботу щодо перевірки законності надання дозволу на імміграцію та видачі посвідки на постійне проживання особам, які звернулися із заявою про обмін посвідки на постійне проживання або набуття громадянства України, а також у разі встановлення обставин, за яких дозвіл на імміграцію підлягає скасуванню відповідно до статті 12 цього Закону, забезпечує ведення провадження щодо прийняття такого рішення
Порядок та перелік документів, необхідних для вирішення питання про надання дозволу на імміграцію, визначені статтею 9 Закону № 2491-ІІІ.
Згідно із ч. 1 ст. 9 Закону № 2491-ІІІ заяви про надання дозволу на імміграцію подаються: 1) особами, які постійно проживають за межами України, - до дипломатичних представництв та консульських установ України за кордоном за місцем їх постійного проживання; 2) особами, які перебувають в Україні на законних підставах, - до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів.
Відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону № 2491-ІІІ заяву про надання дозволу на імміграцію та документи, визначені цією статтею, заявник подає особисто або через законного представника до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, або до дипломатичного представництва чи консульської установи України за кордоном. Особи, зазначені у пункті 2 частини першої цієї статті, які звертаються із заявою про надання дозволу на імміграцію і досягли 12 років, зобов'язані подати свої біометричні дані (відцифрований образ обличчя особи та відцифровані відбитки пальців рук), а особи, які досягли 14 років, - також відцифрований підпис особ.
Згідно із ч.ч. 5, 6 ст. 9 Закону № 2491-ІІІ передбачено, що для надання дозволу на імміграцію до заяви додаються такі документи: 1) три фотокартки; 2) оригінал (після пред'явлення повертається) та копія паспортного документа іноземця (паспортних документів - якщо іноземець має множинне громадянство) або документа, що посвідчує особу без громадянства; 3) документ про місце проживання особи; 4) відомості про склад сім'ї, копія свідоцтва про шлюб (якщо особа, яка подає заяву, перебуває в шлюбі); 5) документ про те, що особа не є хворою на хронічний алкоголізм, токсикоманію, наркоманію або інфекційні захворювання, перелік яких визначено центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.
Вимога пункту 5 не поширюється на осіб, зазначених у пунктах 1, 3, 6 частини третьої статті 4 цього Закону.
Відповідно до ч. 11 ст. 9 Закону № 2491-ІІІ у разі неподання особою всіх визначених цим Законом документів заява про надання дозволу на імміграцію не приймається.
Згідно із ч. 12 ст. 9 Закону № 2491-ІІІ строк розгляду заяви про надання дозволу на імміграцію не може перевищувати шість місяців з дня її подання до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, або один рік з дня її подання до дипломатичного представництва чи консульської установи України за кордоном.
Приписами статті 10 Закону № 2491-ІІІ встановлені підстави для відмови у наданні дозволу на імміграцію.
Так, зокрема відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 10 Закону № 2491-ІІІ дозвіл на імміграцію не надається особам, які в заявах про надання дозволу на імміграцію зазначили свідомо неправдиві відомості чи подали підроблені документи або документи, що не підтверджують законність перебування на території України на день подання документів для отримання дозволу на імміграцію чи наявність підстав для отримання дозволу на імміграцію, передбачених статтею 4 цього Закону, або документи, що підтверджують підстави, які припинилися.
Постановою Кабінету Міністрів України від 26.12.2002 № 1983 затверджено Порядок провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень (в редакції, станом на час розгляду заяви позивача) (далі - Порядок № 1983), який визначає процедуру провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію іноземцям та особам без громадянства, які іммігрують в Україну (далі - іммігранти), поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень (далі - провадження у справах з питань імміграції), а також компетенцію міністерств, інших центральних органів виконавчої влади та підпорядкованих їм органів, які забезпечують виконання законодавства про імміграцію.
Відповідно до абзаців 1-2 підпункту 3 пункту 2 Порядку № 1983 рішення за заявами про надання дозволу на імміграцію залежно від категорії іммігрантів приймають територіальні підрозділи ДМС (надалі - територіальні підрозділи) - стосовно іммігрантів, які на законних підставах перебувають на території України і є іммігрантами позаквотової категорії (крім іммігрантів, стосовно яких рішення приймає ДМС), а саме батьків громадян України.
Згідно з підпунктом 3 пункту 2 Порядку № 1983 за заявами про надання дозволу на імміграцію залежно від категорії іммігрантів приймають територіальні підрозділи ДМС - стосовно іммігрантів, які на законних підставах перебувають на території України і дозвіл на імміграцію яким надається поза квотою імміграції (крім іммігрантів, стосовно яких рішення приймає ДМС або територіальний орган ДМС), а саме одного з подружжя, якщо другий з подружжя, з яким він перебуває у шлюбі понад два роки, є громадянином України, дітей і батьків громадян України.
Пунктом 14 цього Порядку передбачено, що територіальні органи ДМС і територіальні підрозділи ДМС після отримання документів від зазначених у пунктах 12 і 13 цього Порядку органів перевіряють у місячний строк правильність їх оформлення, з'ясовують у межах своєї компетенції питання щодо наявності чи відсутності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію, передбачених статтею 10 Закону України "Про імміграцію", надсилають відповідні запити до МВС, органів Національної поліції, регіональних органів СБУ та Держприкордонслужби.
МВС, Держприкордонслужба, органи Національної поліції, регіональні органи СБУ, функціональні підрозділи Центрального управління СБУ, органи військової контррозвідки СБУ проводять відповідно до компетенції перевірку з метою виявлення осіб, яким дозвіл на імміграцію не надається.
За результатами перевірки в місячний строк після надходження таких запитів надається відповідь про наявність або відсутність підстав для відмови в наданні дозволу на імміграцію. У разі наявності підстав для відмови в наданні дозволу на імміграцію у відповіді зазначається інформація про ці підстави з посиланням на відповідний підпункт частини першої статті 10 Закону України “Про імміграцію» та до неї долучаються матеріали, що підтверджують такі підстави (за відсутності визначених законом заборон для їх передачі або розголошення).
У разі коли у визначений строк відповідь щодо результатів перевірки, зазначеної в абзаці другому цього пункту, не отримана, рішення про надання дозволу на імміграцію чи про відмову в наданні такого дозволу приймається відповідно до пункту 16 цього Порядку та в межах строків, визначених частиною дванадцятою статті 9 Закону України "Про імміграцію».
Пунктом 9 Порядку № 1983 передбачено, що МВС, органи Національної поліції, СБУ та її регіональні органи, Держприкордонслужба відповідно до компетенції вживають у місячний строк за зверненням ДМС, її територіальних органів та територіальних підрозділів заходів, зокрема до виявлення серед осіб, які подали заяву про надання дозволу на імміграцію, таких, яким дозвіл на імміграцію не може бути наданий відповідно до статті 10 Закону України "Про імміграцію";
Із аналізу наведених норм права вбачається, що прийняття рішення щодо надання дозволу на імміграцію належить до компетенції відповідних державних органів, які на підставі заяви іммігранта, аналізу отриманої інформації, матеріалів справи приймають рішення про надання дозволу на імміграцію чи про відмову у наданні такого дозволу. Встановлення органом державної міграційної служби однієї з обставин, передбачених статтею 10 Закону № 2491-ІІІ є підставою для не надання дозволу на імміграцію.
Отже, приписами Закону № 2491-ІІІ та Порядку № 1983 регламентований перелік документів та порядок їх розгляду. У той же час, оскільки відповідні територіальні органи і підрозділи, які забезпечують провадження у справах з питань імміграції, можуть затребувати інші документи, що уточнюють наявність підстав для надання дозволу на імміграцію, з огляду на що, перелік документів не є вичерпним та може бути розширений на розсуд відповідного суб'єкта владних повноважень.
Правовий аналіз зазначених норм матеріального права дає можливість дійти висновку, що прийняття рішення щодо надання дозволу на імміграцію належить до компетенції відповідних державних органів, які на підставі заяви іммігранта, аналізу отриманої інформації, матеріалів справи приймають рішення про надання дозволу на імміграцію чи про відмову у наданні такого дозволу. Встановлення органом державної міграційної служби однієї з обставин, передбачених статтею 10 Закону № 2491-ІІІ.
Як встановлено під час розгляду справи та підтверджено матеріалами справи, відмова у наданні дозволу на імміграцію позивачу обумовлена тим, що надані в матеріалах справи документи містять суттєві розбіжності в персональних даних заявника і його сина та документально не підтверджують їх родині стосунки.
Суд першої інстанції оцінюючи доводи сторін і надані ними докази щодо наявності чи відсутності підстав, передбачених пунктом 4 частини першої статті 10 Закону України "Про імміграцію", для відмови позивачу у наданні дозволу на імміграцію, зазначив про таке.
Матеріалами справи підтверджено, що підставою для прийняття відповідачем оскаржуваного рішення стали розбіжності в прізвищі позивача, в наданих до заяви, документах, а саме позивач надав копії документів:
- свідоцтво про народження позивача із зазначенням прізвища “ ОСОБА_2 » серії НОМЕР_1 виданого 9 серпня 1977 року ;
- свідоцтва про одруження позивача із зазначенням прізвища “ ОСОБА_2 » з ОСОБА_3 серії НОМЕР_2 виданого 29 квітня 2000 року.
- Витягу від 27 квітня 2023 року № 00039434937 з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію шлюбу із зазначенням прізвища “ ОСОБА_2 »;
- свідоцтва про народження (повторно) ОСОБА_4 серії НОМЕР_3 виданого 02 травня 2023 року, згідно з яким про народження останнього 02 липня 2001 року складено відповідний актовий запис № 5, батьками зазначено ОСОБА_1 та ОСОБА_5 ;
- свідоцтва про народження (повторно) ОСОБА_6 серії НОМЕР_4 виданого 27 квітня 2023 року, згідно з яким про народження останнього 29 травня 2009 року складено відповідний актовий запис № 450, батьками зазначено ОСОБА_7 та ОСОБА_5 ;
- паспорту Азербайджанської Республіки позивача НОМЕР_5 виданого 20.06.2008 року та дійсного до 20.06.2018 із зазначенням прізвища “ ОСОБА_8 »;
- паспорту Азербайджанської Республіки позивача НОМЕР_6 виданого 18.01.2022 року та дійсного до 17.01.2032 із зазначенням прізвища “ ОСОБА_8 »;
- паспорту Азербайджанської Республіки позивача НОМЕР_6 виданого 18.01.2022 року із зазначенням прізвища “ ОСОБА_8 »;
Відтак, позивачем надані копії документів, які містять прізвище позивача: ОСОБА_8 та ОСОБА_2 .
Також суд першої інстанції встановив, що позивач разом із заявою про надання дозволу на імміграцію, зокрема надав розписку від 03.05.2003, в якій повідомив, що ІНФОРМАЦІЯ_1 , народився в Азербайджані та отримав прізвище ОСОБА_2 . В 1993 році був прийнятий Закон ОСОБА_9 про не застосування закінчень “ов», “єв» для подальшого належання національності, і відмова від цих закінчень. У зв'язку з цим позивач в 2003 році прибрав із прізвища закінчення “ов», тому позивач просив прийняти ці пояснення разом з пакетом документів.
Згідно з відкритих даних Інтернет ресурсів, дійсно, в 1993 році в Азербайджані було прийнято закон про приведення прізвищ громадян країни у відповідність до державної мови.
Відповідно до довідки Голови Урвської сільської ради Гусарської районної виконавчої адміністрації Азербайджанської Республіки від 31 січня 2023 року, виданої Головою Урвської сільської ради Гусарської районної виконавчої адміністраціх про те, що він дійсно народився ІНФОРМАЦІЯ_2 в селі Чілегір Гусарського району та відповідно до Реєстру актів про народження зареєстроване на ім'я ОСОБА_1 відповідає посвідченню особи НОМЕР_7 , яке підтверджує, шо гр. Алім ОСОБА_10 є тим самим вищезгаданим громадянином (а.с.24-25).
Наведене, на переконання суду першої інстанції свідчить про зміну прізвища позивача.
Проте, колегія суддів зазначає, що такий висновок суду першої інстанції є передчасним, адже такого висновку суд може дійти лише при аналізі офіційних документів, які мають бути легалізовані в України .
Натомість довідка Голови Урвської сільської ради Гусарської районної виконавчої адміністрації Азербайджанської Республіки від 31 січня 2023 року не може автоматично слугувати доказом у адміністративній справі з точку зору його допустимості ( ст. 74 КАС України), оскільки він має бути легалізований у відповідності до приписів Закону України «Про приєднання України до Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів» від 10.01.2002 № 2933-ІІІ та інших міжнародних правових актів.
Таким чином мотивувальну частину рішення суду у відповідності до приписів частини 4 статті 317 КАС України слід змінити, виключивши із її мотивувальної частини висновок суду про встановлення факту зміни прізвища позивачем згідно з законодавством Азербайджанської Республіки.
Втім, наведений аналіз не спростовує загальний висновок суду першої інстанції, що відповідачем помилково прийнято висновок про свідоме надання заявником про себе завідомо неправдивих відомостей.
Колегія суддів констатує, що з обсягу встановлених судом першої інстанції обставин випливає, що позиція відповідача зі спірного питання - є помилковою, такою, що не відповідає фактичним обставинам справи та положенням законодавства України, яке регулює спірні правовідносини.
Щодо позовної вимоги позивача про зобов'язання Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 та надати дозвіл на імміграцію в Україну громадянину Азербайджанської республики ОСОБА_1 , суд першої інстанції ґрунтовно зазначив, що дане питання віднесено до дискреційних повноважень територіальних органів ДМС України, до того ж слід зазначити, що в цій частині рішення суду в апеляційному порядку не оскаржувалось, а тому відповідно до частини 1 статті 308 КАС України апеляційний суд не дає правові висновки щодо неоскарженої частини судового рішення.
Відповідно до статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
В ході розгляду справи позивач частково довів суду ті обставини, на які він посилався в обґрунтування заявлених вимог, а відповідач не надав суду належні докази на підтвердження своїх заперечень проти позову.
Доводи апеляційної скарги.
Доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. В апеляційній скарзі апелянт, як на підставу для задоволення поданої скарги, посилається лише на висновки оскаржуваного рішення. Водночас, як вже зазначалось вище такі висновки спростовуються матеріалами справи та судом усім наведеним висновкам надано оцінку.
Щодо посилання апелянта на те, що суд першої інстанції не врахував, що надані в матеріалах справи документи містять суттєві розбіжності в персональних даних заявника та його сина та документально не підтверджують їх родинні стосунки колегія суддів зазначає, що оскаржуване рішення № № 51034300022076 від 24.04.2024 не містить відомостей про те, які саме неправдиві відомості або підроблені документи було подано позивачем для отримання посвідки.
Інші доводи апеляційної скарги, яким була дана оцінка в мотивувальній частині постанови, ґрунтуються на суб'єктивній оцінці фактичних обставин справи та доказів. Зазначені доводи не містять посилань на конкретні обставини чи факти або на нові докази, які б давали підстави для скасування рішення суду першої інстанції.
Таким чином, на підставі встановлених в ході судового розгляду обставин, суд першої інстанції правильно по суті дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є частково обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню, водночас мотивувальну частину рішення суду першої інстанції у відповідності до приписів ст. 317 КАС України слід змінити з підстав наведених вище .
Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
З огляду на залишення рішення суду першої інстанції по суті позовних вимог без змін відповідно до приписів статті 139 КАС України підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 308, 309, 315, 321, 322, 325 КАС України, -
Апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області задовольнити частково.
Змінити мотивувальну частину рішення Одеського окружного адміністративного суду від 04 листопада 2024 року у справі № 420/16546/24 шляхом виключення із мотивувальної частини висновку суду першої інстанції про підтвердження факту зміни прізвища позивачем - ОСОБА_1 .
В решті рішення Одеського окружного адміністративного суду від 04 листопада 2024 року у справі № 420/16546/24 - залишити без змін
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення у випадках, передбачених підпунктами а), б), в), г) пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Дата складення та підписання повного тексту судового рішення - 05 лютого 2025 року.
Суддя-доповідач О.І. Шляхтицький
Судді О.О. Димерлій Г.В. Семенюк