П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
04 лютого 2025 р.м. ОдесаСправа № 400/9707/24
Категорія:106010000 Головуючий в 1 інстанції: Дерев'янко Л.Л.
Місце ухвалення: м. Миколаїв
Дата складання повного тексту: 11.12.2024 р.
Колегія суддів П'ятого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого - Бітова А.І.
суддів - Лук'янчук О.В.
- Ступакової І.Г.
у зв'язку з відсутністю клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю, справа розглянута згідно п.1 ч.1 ст. 311 КАС України,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , третя особа військова частина НОМЕР_1 , про визнання протиправним та скасування наказу,
У жовтні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - ІНФОРМАЦІЯ_2 ), третя особа військова частина (далі - в/ч) НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 №427 від 08 жовтня 2024 року (з основної діяльності) про призов солдата ОСОБА_1 , 1994 рн. на військову службу під час оголошення загальної мобілізації в Україні з 08 жовтня 2024 року та направлення його для проходження військової служби до в/ч НОМЕР_2 .
Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2024 року відкрито провадження у справі, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, встановлено строки для подання сторонами заяв по суті.
29 жовтня 2024 року до Миколаївського окружного адміністративного суду надійшла заява представника позивача адвоката Качан Р.Ю. про забезпечення позову шляхом встановлення заборони посадовим особам в/ч НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ) здійснювати будь-які дії з переміщення для подальшого проходження військової служби під час мобілізації на особливий період солдата ОСОБА_1 до набрання законної сили судовим рішенням в адміністративній справі №400/9707/24.
Обґрунтовуючи необхідність вжиття заходів забезпечення позову, представник заявника посилався на те, що позивач наразі перебуває у в/ч НОМЕР_1 та згодом може бути переміщений в до іншої військової частини. Так, позивачу стало відомо, що на 01 листопада 2024 року заплановано прийняття ним присяги та видання наказу про його виключення зі списків в/ч НОМЕР_1 з відправкою до іншої військової частини.
Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2024 року у задоволенні заяви про забезпечення позову відмовлено.
09 грудня 2024 року від представника позивача адвоката Качан Р.Ю. надійшла заява про забезпечення позову шляхом встановлення заборони посадовим особам в/ч НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ) здійснювати будь-які дії з переміщення для подальшого проходження військової служби під час мобілізації на особливий період солдата ОСОБА_1 до набрання законної сили судовим рішенням в адміністративній справі №400/9707/24.
В обґрунтування заяви представник позивача посилався на те, що наразі позивач перебуває у в/ч НОМЕР_1 , яка є третьою стороною у справі. Ця військова частина має усі повноваження щодо переміщення позивача по службі, у тому числі щодо направлення на проходження служби до інших військових частин, що становить загрозу можливого невиконання в подальшому судового рішення.
Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2024 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову - відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 ставиться питання про скасування судового рішення (ухвали Миколаївського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2024 року) в зв'язку з тим, що воно постановлено з неправильним застосуванням норм матеріального та з порушенням норм процесуального права, з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, а також у зв'язку з тим, що висновки суду не відповідають обставинам справи.
Доводи апеляційної скарги:
- суд першої інстанції помилково вважав, що забезпечуючи позов шляхом заборони вчиняти дії, пов'язані з мобілізацією позивача, судом фактично ухвалюється рішення без розгляду справи по суті, що не відповідає меті застосування правового інституту забезпечення позову та є неприпустимим. Фактично, прохаючи забезпечити позов, сторона позивача не просить ухвалити рішення по суті справи, а лише просить про тимчасовий захист позивача від можливих свавільних дій в/ч НОМЕР_1 , яка не вчиняє дії щодо мобілізації, а може вчинити дії щодо переміщення позивача до іншої військової частини, чим унеможливить виконання рішення суду, що прямо відповідає меті інституту забезпечення позову;
- довільними припущення суду першої інстанції про те, забезпечення позову, про яке просить позивач, без з'ясування фактичних обставин справи означитиме надання судом передчасних правових оцінок по суті пред'явленого позову і ототожнюватиметься з фактичним задоволенням позову. Суд першої інстанції нічим не мотивує дане твердження, тим більше що позивач не прохає про надання правових оцінок діям відповідача у справі під час забезпечення позову, а лише наполягає на дотриманні судом принципів, викладених у ст. 2 КАС України, у т.ч. щодо рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом, дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
- у заяві про забезпечення позову не ставиться питання про зупинення наказу або розпорядження командира (начальника), відданого військовослужбовцю в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, як те забороняє п.10 ч.3 ст. 151 КАС України. Натомість, сторона позивача лише просить суд зобов'язати в/ч НОМЕР_1 лише утриматися від здійснення будь-яких дій з переміщення для подальшого проходження військової служби під час мобілізації на особливий період солдата ОСОБА_1 1994 р.н. до набрання законної сили судовим рішенням в адміністративній справі №400/9707/24, не припиняючи при цьому його службу у вказаній військовій частині. Тобто, те що прохає позивач у своїй заяві не є рівнозначним тому, на що посилається Миколаївський окружний адміністративний суд у своїй ухвалі. За такого, дані посилання суду на п.10 ч.3 ст. 151 КАС України є безпідставними і порушують норми процесуального права. Таким чином сторона позивача вважає, що під час винесення ухвали від 11 грудня 2024 року про відмову у забезпеченні позову суд першої інстанції неповно з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, зробив висновки, що не відповідають обставинам справи, неправильно застосував норми процесуального права.
У відзиві в/ч НОМЕР_1 на апеляційну скаргу вказується, що позивачем не наведено аргументованих доводів на підтвердження того, що невжиття заходів забезпечення позову може ускладнити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, виходячи з предмету позову.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 , перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.
Вирішуючи спірне питання, суд першої інстанції виходив з того, що, з врахуванням вимоги п.10 ч.3 ст.151 КАС України та предмет спору у даній справі, відсутні повноваження та підстави забороняти в/ч НОМЕР_1 вчиняти дії у спосіб, який визначений позивачем у заяві про забезпечення позову.
Колегія суддів вважає ці висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам ст.ст. 2, 6-12, 150, 151 КАС України.
Колегія суддів не приймає до уваги доводи апелянта, виходячи з наступного.
Відповідно ст. 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Положеннями ч.1 ст. 151 КАС України визначені види забезпечення позову, а саме:
1) зупинення дії індивідуального акта або нормативно-правового акта;
2) заборона відповідачу вчиняти певні дії;
3) встановлення обов'язку відповідача вчинити певні дії;
4) заборона іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору;
5) зупинення стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Згідно ч.2 ст. 151 КАС України суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Враховуючи вищенаведені правові норми діючого законодавства, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що забезпечення адміністративного позову - це вжиття адміністративним судом, в провадженні якого знаходиться справа або до якого має бути поданий позов, певних процесуально-правових заходів щодо охорони прав, свобод та інтересів позивача, які б гарантували виконання рішення суду у разі задоволення позову; для задоволення судом заяви про забезпечення позову заявник має обґрунтувати необхідність задоволення такої заяви, подати докази наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову, а також довести, що незадоволення заяви призведе хоча б до одного із наслідків, передбачених ч.2 ст. 150 КАС України.
Передумовою для вжиття таких заходів, з урахуванням положень ч.2 ст. 151 КАС України, є існування та встановлення судом обставин, визначених ч.2 ст. 150 Кодексу.
При розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.
Тобто, інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.
Водночас, заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.
Предметом спору у даній справі, зокрема, є визнання протиправним та скасування наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 про призов солдата ОСОБА_1 на військову службу під час оголошення загальної мобілізації в Україні та направлення його для проходження військової служби до в/ч НОМЕР_2 .
За твердженням позивача, наявні підстави для забезпечення позову шляхом заборони в/ч НОМЕР_2 вчиняти будь-які дії про заборону будь-яким особам здійснювати переміщення ОСОБА_1 з в/ч НОМЕР_2 до набуття чинності судового рішення у справ.
Вимоги поданої заяви позивач обґрунтовував тим, що на момент подання позову позивач призваний та направлений для проходження військової служби за мобілізацією до в/ч НОМЕР_2 , де фактично позивач перебуває в навчальному центрі. Після закінчення проходження підготовки та навчання, очевидно, що позивача буде переведено для проходження військової служби до бойового підрозділу військової частини/формування у зоні активних бойових дій/бойового зіткнення.
Верховний Суд у постанові від 03 травня 2023 року у справі №640/15534/22 вказав, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не можуть вирішуватись ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.
Отже, фактичні обставини справи, в тому числі питання щодо правомірності/неправомірності рішень, наказів та дій відповідачів, на які посилається позивач, підлягають встановленню і доведенню на підставі зібраних у справі доказів та аналізу норм права, що регулюють спірні правовідносини, під час вирішення справи по суті.
Колегія суддів зазначає, що сама ж лише незгода позивача із діями (рішеннями) суб'єкта владних повноважень та звернення до суду з позовом про визнання їх протиправними і зобов'язання вчинити певні дії ще не є достатньою підставою для застосування судом заходів забезпечення позову.
Колегія суддів вважає, що при вирішенні спірного питання, також, необхідно керуватися положенням п.10 ч.3 ст. 151 КАС України, згідно якого не допускається забезпечення позову шляхом зупинення наказу або розпорядження командира (начальника), відданого військовослужбовцю в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці.
Таким чином, процесуальний закон містить пряму заборону вживати заходи забезпечення позову шляхом зупинення наказу або розпорядження командира (начальника), відданого військовослужбовцю в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці.
Закон України "Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України" визначає загальні права та обов'язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов'язки основних посадових осіб бригади (полку, корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону) та її підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах.
Колегія суддів зазначає, направлення військовослужбовця для проходження військової служби до іншого місця служби або іншої військової частини, або до іншого навчального центру здійснюється за наказом або розпорядженням командира (начальника), відданого військовослужбовцю в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці.
Заява адвоката позивача про забезпечення позову шляхом встановлення заборони посадовим особам військової частини здійснювати дії з переміщення для подальшого проходження військової служби під час мобілізації на особливий період військовослужбовця (позивача), в даному випадку, є фактично забороною вчиняти дії щодо виконання відповідних наказів, які можуть бути видані командуванням військової частини.
Таким чином, обраний заявником спосіб забезпечення позову за своїм змістом прямо заборонений п.10 ч.3 ст. 151 КАС України.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності підстав для вжиття заходів забезпечення позову.
Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини спірного питання та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, відповідно, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Судові витрати під час вирішення спірного питання відсутні.
Керуючись ст.ст. 308, 311, п.1 ч.1 ст. 315, ст.ст. 316, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення а ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 04 лютого 2025 року.
Головуючий: Бітов А.І.
Суддя: Лук'янчук О.В.
Суддя: Ступакова І.Г.