04 лютого 2025 року м. Дніпросправа № 280/6208/24
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді Семененка Я.В. (доповідач),
суддів: Бишевської Н.А., Добродняк І.Ю.,
за участю секретаря судового засідання Поспєлової А.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 06 вересня 2024 року (суддя Калашник Ю.В.) у справі №280/6208/24 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив:
визнати протиправними дії відповідача, які полягають у відмові звільнення ОСОБА_1 з військової служби на підставі абзацу 4 підпункту “г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу» в редакції чинній на час звернення позивача до відповідача із рапортом від 23.04.2024 року про звільнення з військової служби, у зв'язку із наявністю у позивача матері дружини ( ОСОБА_2 ), яка є особою з інвалідністю II групи;
зобов'язати відповідача звільнити ОСОБА_1 з військової служби на підставі абзацу 4 підпункту “г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу» в редакції чинній на час звернення позивача до відповідача із рапортом від 23.04.2024 року про звільнення з військової служби, у зв'язку із наявністю у позивача матері дружини ( ОСОБА_2 ), яка є особою з інвалідністю II групи.
В обгрунтування заявлених вимог позивач посилався на те, що 23.04.2024 ним особисто подано по команді командиру ВЧ НОМЕР_1 рапорт про звільнення з військової служби на підставі абз.4 пп. “г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу» (Закон № 2232-ХІІ у редакції від 04.04.2024 станом на час виникнення правовідносин), у зв'язку із наявністю матері дружини з інвалідністю II групи, що підтверджується довідкою медико-соціальною експертної комісії. Проте, отримавши відповідний рапорт, ВЧ НОМЕР_1 у своєму листі № 1789/2/7897 від 29.05.2024, повідомила, що повертає без реалізації матеріали до звільнення з військової служби згідно з підпунктом “г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України; у відповідності до Закону України № 3633 від 11.04.2024 “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» з 18.05.2024 вступили в силу зміни до Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу», яким змінено підстави для звільнення військовослужбовців згідно з підпунктом “г» п. 2 ч. 4 ст. 26 цього Закону. Позивач вказував, що подав рапорт 23.04.2024 на підставі абз. 4 пп. “г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону
№ 2232-ХП (у редакції від 04.04.2024 станом на час виникнення правовідносин). Однак, ВЧ НОМЕР_1 протиправно відмовила ОСОБА_1 у звільненні з військової служби, посилаючись вже на Закон № 2232-ХІ1 у редакції від 18.05.2024. За позицією позивача реалізація права на звільнення з військової служби має здійснюватися за нормами, чинними на момент вираження волевиявлення у формі конкретних дій, у спірному випадку за нормами чинними на момент подання рапорту про звільнення з військової служби, а саме за нормами Закону № 2232-ХІІ (у редакції від 04.04.2024).
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 06 вересня 2024 року в задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що якщо публічно - правові відносини тривали станом на момент запровадження законодавцем іншого (нового) правового регулювання цих відносин і вони не припинились, або виникли після змін у законодавстві, то суб'єкт владних повноважень не має законних можливостей діяти або приймати рішення з урахуванням попереднього нормативно-правового регулювання, яке є нечинним, а його рішення та дії в цих випадках не можуть вважатися протиправними за формальними ознаками.
З цих підстав, встановивши те, що спірні відносини між сторонами виникли 23.04.2024 (день звернення позивача із відповідним рапортом) та припинились 29.05.2024 (день складення на ім'я позивача відповідачем листа-відповіді на рапорт), тобто такі відносини тривали у проміжку часу до та після набуття 18.05.2024 чинності змінами до Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Не погодившись з рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову про задоволення позову. Фактично позиція позивача полягає в неправильному застосуванні судом першої інстанції дії нормативно-правового акту ва часі. Позивач наполягає на тому, що у спірному випадку підлягає застосуванню Закон, який був чинним на час подання позивачем рапорту про звільнення, тобто на час реалізації позивачем свого права, що було передбачено Законом.
Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, правову оцінку досліджених судом доказів по справі, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги з огляду на таке.
Встановлені обставини справи свідчать про те, що позивач проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .
24.03.2016 між позивачем та ОСОБА_3 укладено шлюб (а.с.15).
Відповідно до акту обстеження житлового-побутових умов від 01.04.2024, позивач разом із дружиною, донькою та тещею - ОСОБА_2 проживають в одному будинку (а.с.29).
Теща позивача - ОСОБА_2 , є інвалідом 2 групи (а.с.23).
Відповідно до заяви дружини позивача ОСОБА_4 , остання не має можливості здійснювати постійний догляд за своєю матір'ю, яка потребує постійного стороннього догляду (а.с.26).
23.04.2024 позивач звернувся до командира 3 самохідної артилерійської батареї самохідного артилерійського дивізіону ВЧ НОМЕР_2 із рапортом, у якому просив про звільнення з військової службі на підставі абз.4 пп. “г» п.2 ст. 26 Закону України “Про військовий обов'язок та військову службу», у зв'язку з наявністю у матері дружини інвалідності 2 групи (а.с.41).
Листом №1789/2/7897 від 29.05.2024 рапорт позивач повернутий без реалізації, у зв'язку із тим, що з 18.05.2024 вступили в силу зміни до Закону України “Про військовий обов'язок та військову службу», якими змінено підстави для звільнення військовослужбовців, згідно із пп. “г» п.2 ст. 26 Закону України “Про військовий обов'язок та військову службу» (а.с.29).
Не погодившись з такими діями відповідача, позивач звернувся з позовом до суду.
За наслідками перегляду справи суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити таке.
Положеннями пп."г" п.2 ч.4 ст.26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" у редакції станом на 23.04.2024, військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах, під час дії воєнного стану через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), наявність дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи.
Вказані положення Закону були чинними на день звернення із рапортом про звільнення зі служби.
18.05.2024 року набув чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку" №3633-IX.
У зв'язку із внесеними змінами положеннями пп."г" п.2 ч.4 ст.26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" у новій редакції чинній з 18.05.2024, визначено, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах, під час дії воєнного стану: через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).
Згідно з ч.12 ст.26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", у редакції чинній з 18.05.2024, військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин під час дії воєнного стану у зв'язку із необхідністю здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Отже, положення Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", якими визначено підстави звільнення з військової служби, змінились та законодавцем шляхом внесення змін до нормативно-правового акту встановлено, що для звільнення з військової служби військовослужбовець має довести необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків, чи батьків дружини, який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Вказані положення Закону були чинними на час розгляду відповідачем рапорту позивача про звільненні з військової служби.
Отже, така підстава для звільнення з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах під час дії воєнного стану як наявність другої групи інвалідності у матері дружини зазнала змін станом на час розгляду відповідачем рапорту позивача, хоча і була чинною станом на час звернення позивача до відповідача із відповідним рапортом.
Суд першої інстанції, з огляду на позицію позивача про те, що у спірному випадку підлягають застосуванню положення Закону, які були чинними на час подання рапорту про звільнення з військової служби, правильно виходив з того, що у разі безпосередньо (прямої) дії закону в часі новий нормативний акт поширюється на правовідносини, що виникли після набрання ним чинності, або до набрання ним чинності і тривали на момент набрання актом чинності. Тобто, якщо публічно - правові відносини тривали станом на момент запровадження законодавцем іншого (нового) правового регулювання цих відносин і вони не припинились, або виникли після змін у законодавстві, то суб'єкт владних повноважень не має законних можливостей діяти або приймати рішення з урахуванням попереднього нормативно-правового регулювання, яке є нечинним, а його рішення та дії в цих випадках не можуть вважатися протиправними за формальними ознаками.
Такі висновки суду першої інстанції відповідають офіційному тлумаченню положень ст.58 Конституції України, наведеному у рішенні Конституційного Суду України від 12.07.2019 №5-р(I)/2019, а також узгоджуються з сформованим Верховним Судом підходом у вирішенні питання щодо застосування принципу дії законів у часі у постановах від 09.09.2020 у справі №826/10971/16, від 31.03.2021 у справі №803/1541/16, від 24.01.2023 у справах №640/14816/20 та №600/5806/21-а відповідно, від 10 січня 2024 року у справі №380/13615/21 та ухвалі від 01.08.2024 року у справі №200/843/24.
Отже, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про правомірність дій відповідача, в частині застосування положень Закону №2232-ХІІ, у редакції від 18.05.2024, під час розгляду рапорту позивача про звільнення з військової служби.
Під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції представник позивача зазначив, що за результатами розгляду рапорту позивача відповідачем не було прийнято рішення, а відповідь надано листом, що також свідчить про неправомірність дій відповідача у спірних відносинах.
З приводу цих аргументів представника позивача слід зазначити те, що таких підстав заявленого позову, в якості неправомірності дій відповідача у спірних відносинах, не було визначено позивачем. Не було наведено таких аргументів і в апеляційній скарзі. У свою чергу, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне звернути увагу на те, що виходячи із змісту та обсягу заявлених позивачем вимог, визначальним у цій справі підлягала встановленню наявність чи відсутність у позивача права на звільнення зі служби, а не дотримання відповідачем форми розгляду рапорту позивача.
Підсумовуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції.
На підставі викладеного, керуючись п.1 ч.1 ст.315, ст.ст.316, 321, 322, 325 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 06 вересня 2024 року у справі №280/6208/24 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках та строки, передбачені ст.ст.328, 329 КАС України.
Вступну та резолютивну частини проголошено 04.02.2025
Повний текст постанови складено 05.02.2025
Головуючий - суддя Я.В. Семененко
суддя Н.А. Бишевська
суддя І.Ю. Добродняк