05 лютого 2025 року м. Дніпросправа № 160/31217/23
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача: Шальєвої В.А.
суддів: Іванова С.М., Чередниченка В.Є.,
розглянувши в порядку письмового провадження у м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 вересня 2024 року (суддя Олійник В.М.) в справі № 160/31217/23 за позовом ОСОБА_1 до Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про визнання протиправним рішення, визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про:
визнання протиправним рішення, викладеного у листі від 31 жовтня 2023 року №43724/14.5-25;
визнання протиправною бездіяльності, яка проявилась у непроведенні їй перерахунку та виплати середньої заробітної плати з урахуванням винагороди державного виконавця за період з 21 жовтня 2010 року по 31 березня 2020 року з урахуванням компенсації частини втрати доходів відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 січня 2001 року №159;
зобов'язання провести перерахунок та виплату середньої заробітної плати з урахуванням винагороди державного виконавця за період з 21 жовтня 2010 року по 31 березня 2020 року з урахуванням компенсації частини втрати доходів відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку № 159, за виключенням сум, що вже були нараховані та отримані.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 вересня 2024 року у задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі позивач просить скасувати рішення з підстав невідповідності висновків суду першої інстанції обставинам справи, неправильного застосування норм матеріального права, ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Вказує, що висновки суду першої інстанції, що слугували підставою для відмови у задоволенні позову, не відповідають сформованій у цій категорії справ практиці Верховного Суду.
Винагорода державного виконавця є частиною заробітної плати державного виконавця, відноситься до виплат, що належать до фонду оплати праці, вказана виплата не включена до переліку виплат, що не враховуються при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження згідно з чинним законодавством, наведеному у п. 4 Порядку №100.
Винагорода державному виконавцю за своєю суттю охоплюється поняттям «додаткова заробітна плата» та входить до структури заробітної плати.
Висновок суду першої інстанції про те, що лише у 2016 році законодавець ввів до категорії заробітної плати працівника органу державної виконавчої служби поняття «винагорода», не відповідає сталій практиці Верховним Судом.
Також є помилковими посилання на внесення змін до Порядку № 100, адже у цій справі спірний період з 21 жовтня 2010 року по 31 березня 2020 року, тобто до внесення змін у Порядок №100.
Апелянтом приведено обґрунтування щодо доведеності наявності підстав для стягнення компенсації втрати частини доходів, а також розрахунок понесених витрат під час розгляду справи в суді першої інстанції на професійну правничу допомогу.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просить залишити рішення суду першої інстанції без змін.
Справа судом розглянута без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами на підставі п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України у зв'язку з подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд доходить до висновку, що апеляційна скарга має бути задоволена частково з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 працювала на посаді старшого державного виконавця підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Дніпропетровській області, старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Дніпропетровській області, старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у Дніпропетровській області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у Дніпропетровській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса).
Наказом Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) №6256-к «Про звільнення ОСОБА_1 » ОСОБА_1 з 31 серпня 2023 року звільнено з посади головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Дніпропетровській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) за власним бажанням.
У серпні 2023 року ОСОБА_1 нарахована та виплачена заробітна плата на загальну суму 55 715,09 грн, у тому числі заробітна плата за 18 робочих днів за серпень 2023 року на суму 10 571,48 грн. (посадовий оклад - 4 539,13 грн., надбавка за ранг державного службовця - 313,04 грн., надбавка за вислугу років на державній службі - 1634,09 грн., надбавка за інтенсивність праці - 3177,39 грн., щомісячна премія - 907,83 грн.); відпускні за 5 календарних днів щорічної основної відпустки, наданої у серпні 2023 року з 21.08.2023 року по 25.08.2023 року - 1877,20 грн., грошова допомога до щорічної основної відпустки - 14 429,80 грн.; винагорода державного виконавця за червень 2023 року - 28 836,61 грн.
У серпні 2023 року проводились виплати ОСОБА_1 : 15.08.2023 аванс (заробітна плата за 1 половину серпня) у сумі 3190,87 грн., 17.08.2023 року міжрозрахункова виплата (відпускні та грошова допомога до щорічної основної відпустки) - 13 127,14 грн., 17.08.2023 року міжрозрахункова виплата (винагорода державного виконавця за червень 2023 року) - 23 213,47 грн., 30.08.2023 року заробітна плата за серпень 2023 року у сумі 5319,16 грн.
18 жовтня 2023 року ОСОБА_1 звернулася до Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) з заявою, в якій просила: здійснити перерахунок та виплату її середньої заробітної плати з урахуванням винагороди державного виконавця за період з 21.10.2010 року по 31.03.2020 року, з урахуванням компенсації частини втрати доходів відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.01.2001 №159.
Листом Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 31 жовтня 2023 року №43724/14.5-25 позивачеві повідомлено, що відповідно до Порядку виплати винагород державним виконавцям та їх розмірів і розміру основної винагороди приватного виконавця, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 вересня 2016 року №643, зазначена винагорода виплачується у разі фактичного виконання (повного або часткового) виконавчого документа та за умови дотримання критеріїв виплати винагороди, встановлених Міністерством юстиції України.
Враховуючи, що в період роботи ОСОБА_1 в органах юстиції з 21.10.2010 року по 31.03.2020 року при обчисленні середньої заробітної плати, виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи або за фактично відпрацьований розрахунковий період (для розрахунку відпускних) та виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи (для розрахунку грошової допомоги до щорічної основної оплачуваної відпустки та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань), винагорода державного виконавця не була включена відповідно до вимог чинного законодавства, з огляду на що у Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) були відсутні підстави для проведення перерахунку заробітної плати ОСОБА_1 з урахуванням винагороди державного виконавця за період з 21.10.2010 року по 31.03.2020 року.
Суд першої інстанції, врахувавши, що винагорода державним виконавцям не є щомісячною виплатою, яка має постійний характер, а виплачується державним виконавцям виключно у випадках дотримання норм чинного законодавства, а також внесення змін до Порядку № 100, відповідно до яких при обчисленні середньої заробітної плати не враховується винагорода державним виконавцям, суд першої інстанції дійшов висновку, що винагорода державного виконавця не включається до розрахунків при обчисленні середньої заробітної плати за спірний період.
Оскільки позовна вимога щодо зобов'язання відповідача провести перерахунок та виплату середньої заробітної плати з урахуванням винагороди державного виконавця за період з 21.10.2010 по 31.03.2020 задоволенню не підлягає, суд першої інстанції вважав, що похідна позовна вимога про зобов'язання відповідача провести перерахунок та виплату середньої заробітної плати з урахуванням компенсації частини втрати її доходів також задоволенню не підлягає.
Суд визнає приведений висновок необґрунтованим, з огляду на наступне.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 працювала на працювала на посаді старшого державного виконавця підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Дніпропетровській області, старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Дніпропетровській області, старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у Дніпропетровській області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у Дніпропетровській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса).
Наказом Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 22 серпня 2023 року №6256-к «Про звільнення ОСОБА_1 » ОСОБА_1 з 31 серпня 2023 року звільнено з посади головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Дніпропетровській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) за власним бажанням.
ОСОБА_1 18 жовтня 2023 року звернулася до Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) з заявою про здійснення перерахунку та виплати середньої заробітної плати з урахуванням винагороди державного виконавця за період з 21.10.2010 року по 31.03.2020 року, з урахуванням компенсації частини втрати доходів відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.01.2001 №159.
Листом Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 31 жовтня 2023 року №43724/14.5-25 повідомлено, що відповідно до Порядку виплати винагород державним виконавцям та їх розмірів і розміру основної винагороди приватного виконавця, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 вересня 2016 року №643, зазначена винагорода виплачується у разі фактичного виконання (повного або часткового) виконавчого документа та за умови дотримання критеріїв виплати винагороди, встановлених Міністерством юстиції України.
Спірним в цій справі є питання включення винагороди державного виконавця при обчисленні середньої заробітної плати в період з 2010 по 2020 роки.
Вирішуючи спірні правовідносини, суд виходить з наступного.
Статтею 94 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) визначено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується. Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається цим Кодексом, Законом України «Про оплату праці» та іншими нормативно-правовими актами.
Статтею 1 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» (далі - Закон № 108/95-ВР) визначено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.
Відповідно до статті 2 Закону № 108/95-ВР основна заробітна плата це - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.
Додаткова заробітна плата це - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій. Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку до 05 січня 2017 року визначав Закон України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року №606-XIV (далі - Закон №606-XIV), статтею 46 встановлено, що за сумлінне виконання державним виконавцем своїх обов'язків під час проведення виконавчих дій він має право на винагороду, яка виплачується за рахунок виконавчого збору. Порядок виплати, розмір винагороди та критерії оцінки роботи державного виконавця встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про державну виконавчу службу» від 24 березня 1998 року №202/98-ВР (далі - Закон №202/98-ВР), який був чинним до 05 жовтня 2016 року, заробітна плата працівника органу державної виконавчої служби, зазначеного у частині першій статті 6 цього Закону, складається з посадового окладу, премії, доплати за ранг та надбавки за вислугу років, а також інших надбавок згідно із законодавством. За забезпечення реального, своєчасного і законного виконання виконавчого документа державні виконавці одержують винагороду в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".
Основи організації та діяльності з примусового виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) органами державної виконавчої служби та приватними виконавцями, їхні завдання та правовий статус визначає Закон України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» від 02 червня 2016 року № 1403-VIII (далі - Закон № 1403-VIII), який набрав чинності 05 жовтня 2016 року.
Частиною першою статті 8 Закону № 1403-VIII передбачено, що державні виконавці, керівники та спеціалісти органів державної виконавчої служби є державними службовцями.
Згідно з статтею 13 Закону № 1403-VIII заробітна плата працівника органу державної виконавчої служби складається з посадового окладу, премії, доплати за ранг та надбавки за вислугу років, винагороди, а також інших надбавок згідно із законодавством. Порядок виплати та розміри винагород працівникам органів державної виконавчої служби встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до пункту 1.3 розділу 1 Інструкції зі статистики заробітної плати», затвердженої наказом Державної казначейської служби України від 13 січня 2004 року №5, (далі - Інструкція № 5) до фонду оплати праці включаються нарахування найманим працівникам у грошовій та натуральній формі (оцiненi в грошовому вираженні) за відпрацьований та невідпрацьований час, який підлягає оплатi, або за виконану роботу незалежно від джерела фінансування цих виплат.
Відповідно до розділу 2 Інструкції № 5 фонд оплати праці складається з:
2.1. фонду основної заробітної плати;
2.2. фонду додаткової заробітної плати;
2.3. інших заохочувальних та компенсаційних виплат.
Порядок обчислення середньої заробітної плати врегульовано постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» (далі - Порядок №100).
Пунктом 3 Порядку № 100 в редакції, чинній до 12 грудня 2020 року, визначено перелік виплат, які включаються до розрахунку при обчисленні середньої заробітної плати: основна заробітна плата; доплати і надбавки (за надурочну роботу та роботу в нічний час, суміщення професій і посад, розширення зон обслуговування або виконання підвищених обсягів робіт робітниками-почасовиками, високі досягнення в праці (високу професійну майстерність), умови праці, інтенсивність праці, керівництво бригадою, вислугу років та інші); виробничі премії та премії за економію конкретних видів палива, електроенергії і теплової енергії; винагорода за підсумками річної роботи і вислугу років, тощо. Премії включаються в заробіток того місяця, на який вони припадають згідно з розрахунковою відомістю на заробітну плату.
При цьому підпунктом б) пункту 4 Порядку № 100 встановлено, що при обчисленні середньої зарплати не враховуються одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, тощо).
Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2015 року №126 затверджено Порядок виплати та розміри винагород державному виконавцю (далі - Порядок №126).
Відповідно до пункту 2 Порядку державний виконавець, який забезпечив фактичне виконання в повному обсязі виконавчого документа майнового характеру, одержує винагороду в розмірі 5 відсотків стягнутої ним суми або вартості майна, але не більше двохсот п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а за виконавчим документом немайнового характеру, за яким боржником є фізична особа - в розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та за виконавчим документом немайнового характеру, за яким боржником є юридична особа - в розмірі сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Пунктом 5 Порядку №126 встановлено, що у заяві про виплату винагороди державний виконавець визначає розрахунок розміру належної до виплати винагороди.
Згідно з пунктом 14 Порядку № 126 погоджена керівником структурного підрозділу відповідного Головного територіального управління юстиції Мін'юсту в Автономній Республіці Крим, в області, мм. Києві та Севастополі, що забезпечує здійснення повноважень у сфері організації примусового виконання рішень, або керівником Департаменту державної виконавчої служби Мін'юсту в установленому порядку заява про виплату винагороди державному виконавцю не пізніше ніж протягом наступного робочого дня після погодження надсилається (подається) відповідному Головному територіальному управлінню юстиції Мін'юсту в Автономній Республіці Крим, в області, мм. Києві та Севастополі (уповноваженому структурному підрозділу Мін'юсту) та є підставою для видачі протягом п'яти робочих днів з дня отримання погодженої заяви відповідного наказу із зазначенням у ньому розміру винагороди.
Відповідно до пункту 16 Порядку №126 державний виконавець одержує винагороду одночасно з виплатою заробітної плати.
Пунктом 17 Порядку №126 передбачено, що державному виконавцю, який звільняється із займаної посади раніше дня, установленого для виплати заробітної плати, належна сума винагороди виплачується під час звільнення.
Згідно з Інструкцією щодо застосування економічної класифікації видатків бюджету, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 12 березня 2012 року №333, винагорода державного виконавця включена до коду економічної класифікації видатків (КЕКВ) 2.1.1.1 «Заробітна плата».
Верховний Суд в постанові від 09 вересня 2020 року в справі № 814/564/16 дійшов наступного висновку:
«... винагорода державному виконавцю відноситься до виплат, що належать до фонду оплати праці, вказана виплата не включена до переліку виплат, що не враховуються при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження згідно з чинним законодавством, наведеному у п. 4 Порядку №100.
Суд зауважує, що винагорода державному виконавцю за своєю суттю охоплюється поняттям «додаткова заробітна плата» та входить до структури заробітної плати, оскільки ця стимулююча виплата виплачується за сумлінне виконання державним виконавцем своїх обов'язків під час проведення виконавчих дій. Враховуючи те, що вказана виплата може виплачуватись неодноразово в залежності від якості та результативності праці державного виконавця, продуктивності його роботи, вона не може вважатись одноразовою грошовою виплатою.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що така складова заробітної плати, як винагорода державному виконавцю, враховується при обчисленні середньої заробітної плати працівника у всіх випадках її збереження відповідно до положень Порядку №100.».
Суд зауважує, що цей висновок зроблено Верховним Судом стосовно правовідносин за період 2011-2015 років.
В постанові від 31 січня 2023 року в справі № 160/3848/21, в якій правовідносини стосувались 2020 року, Верховний Суд виснував таке:
«З аналізу вищенаведених норм випливає, що винагорода державного виконавця є частиною його оплати праці. Введення інституту винагороди державного виконавця мало на меті стимулювання своєчасного виконання рішень судів та інших компетентних органів, що сприяє підвищенню авторитету правосуддя, дотриманню принципу законності як складової верховенства права. Право на винагороду у державного виконавця виникає у зв'язку з повним фактичним виконанням виконавчого документу, стягненням виконавчого збору та витрат на проведення виконавчих дій
Таким чином, винагорода державному виконавцю відноситься до виплат, що належать до фонду оплати праці, вказана виплата не включена до переліку виплат, що не враховуються при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження згідно з чинним законодавством, наведеному у пункті 4 Порядку № 100.
Суд зауважує, що винагорода державному виконавцю за своєю суттю охоплюється поняттям «додаткова заробітна плата» та входить до структури заробітної плати, оскільки ця стимулююча виплата виплачується за сумлінне виконання державним виконавцем своїх обов'язків під час проведення виконавчих дій. Враховуючи те, що вказана виплата може виплачуватись неодноразово в залежності від якості та результативності праці державного виконавця, продуктивності його роботи, вона не може вважатись одноразовою грошовою виплатою.
З огляду на наведення, така складова заробітної плати, як винагорода державному виконавцю, враховується при обчисленні середньої заробітної плати працівника у всіх випадках її збереження відповідно до положень Порядку № 100.».
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 23 лютого 2023 року у справі № 400/4679/20 щодо правовідносин 2019 року.
Підстав відступлення від приведених висновків Верховного Суду судом не встановлено, а відповідачем не вказано.
Суд першої інстанції в порушення приписів частини п'ятої статті 242 КАС України не врахував приведені висновки Верховного Суду, не обґрунтував підстав такого неврахування.
Суд відхиляє посилання відповідача, підтримані судом першої інстанції, на положення статті 50 Закону України «Про державну службу», оскільки прямою нормою закону, а саме статтею 13 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» визначено, що винагорода є складовою частиною заробітної плати працівника органу державної виконавчої служби.
Стосовно посилання суду першої інстанції на зміну правового регулювання порядку обчислення середньої заробітної плати внаслідок внесення змін до Порядку № 100 суд зазначає наступне.
Дійсно, підпунктом н) пункту 3 Порядку № 100 в редакції, чинній з 12 грудня 2020 року, встановлено, що при обчисленні середньої заробітної плати не враховуються винагороди державним виконавцям.
Відтак, саме з 12 грудня 2020 року винагорода державного виконавця не враховується при обчисленні середньої заробітної плати, а до цієї дати така винагорода відповідно до усталеної практики Верховного Суду мала враховуватися при обчисленні середньої заробітної плати для цілей відповідних розрахунків.
Відтак, суд визнає неправильним висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для включення винагороди державного виконавця при обчисленні середньої заробітної плати в період з 2010 по 2020 роки.
Обираючи спосіб захисту порушеного права позивача в цій частині, суд виходить з наступного.
Лист від 31 жовтня 2023 року №43724/14.5-25, в якому викладена позиція відповідача, не є індивідуальним актом у розумінні пункту 19 частини першої статті 4 КАС України, тому не може скасований.
Проте оскільки відповідачем вчинено активні дії з відмови у врахуванні винагороди державного виконавця до розрахунку середньої заробітної плати, враховуючи приведені висновки суду, суд визнає такі дії протиправними та зобов'язує відповідача здійснити перерахунок та виплату відповідних виплат, при яких застосовується середня заробітна плата (відпускних, матеріальної допомоги на оздоровлення та для вирішення соціально-побутових питань).
Стосовно позовних вимоги про виплату компенсації втрати частини доходів суд зазначає таке.
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ (далі - Закон № 2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 (далі - Порядок № 159).
Статтею 1 Закону № 2050-ІІІ встановлено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
За положеннями статті 2 Закону № 2050-ІІІ компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством); соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення);сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.
Зі змісту вказаних норм слідує, що їх дія поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата, грошове забезпечення).
Отже, оскільки додаткова винагорода не входить до складових грошового забезпечення, носить разовий характер, тому порушення встановлених термінів виплати додаткової винагороди не є підставою для нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів.
Згідно зі статтею 3 Закону №2050-III сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
За приписами статті 4 Закону №2050-III виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Пункти 1, 2 Порядку № 159 відтворюють положення Закону № 2050-ІІІ і лише конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій.
Згідно з пунктом 4 Порядку № 159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Наведене нормативне регулювання не встановлює першочерговості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи був виплачений нарахований дохід, та чи виплачений він із порушенням строків, чи нараховувався і виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов'язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
Зміст наведених норм права дає підстави для висновку, що основною умовою для виплати громадянину компенсації, передбаченої Законом № 2050-III, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів.
Одночасно законодавець пов'язав виплату компенсації із виплатою заборгованості доходу, тобто і компенсація, і заборгованість по доходу провадиться в одному місяці.
Аналогічна правова позиція щодо застосування норм права викладена у постановах Верховного Суду від 29 вересня 2022 року у справі № 520/1001/19, від 23 березня 2023 року у справі №520/2020/19, від 19 червня 2024 року в справі № 440/700/20.
Відповідачем на виконання цього судового рішення не здійснювалось нарахування та виплата відповідних сум.
Зі змісту норм статей 1, 2, 4 Закону № 2050-ІІІ та Порядку № 159 можна дійти висновку, що ними фактично встановлено (визначено) обов'язок відповідного підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання (у цьому випадку - органу Пенсійного фонду України) у разі порушення встановлених строків виплати доходу (в тому числі пенсії) громадянам провести їх компенсацію (нарахувати та виплатити) у добровільному порядку в тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості з перерахованої пенсії.
Підсумовуючи викладене, суд доходить до висновку про відсутність на цей час підстав для нарахування та виплати на користь позивача компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, тому відмовляє у задоволенні цих вимог.
Вирішуючи заявлені вимоги про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 15 000,00 грн, понесені в суді першої інстанції, а також про стягнення таких витрат, понесених в суді апеляційної інстанції, в сумі 7 000,00 грн, суд виходить з наступного.
Відповідно до акту приймання-передачі наданих послуг від 21 листопада 2023 року (а.с 10 т.1) позивачу адвокатом під час розгляду справи в суді першої інстанції надано наступні послуги: консультація - 3 000 грн; аналіз законодавства та судової практики - 2 000 грн; проведення переговорів з опонентом та підготовка документів щодо вирішення спору у досудовому порядку - 1 500 грн; проведення переговорів з позивачем, вивчення наданих клієнтом документів, формування правової позиції - 2 000 грн; підготовка позовної заяви з додатками - 6 500 грн.
Відповідно до акту приймання-передачі наданих послуг від 09 жовтня 2024 року позивачу адвокатом під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції надано наступні послуги: підготовка та подача в суд апеляційної скарги з додатками - 7 000 грн.
Частиною першою статті 132 КАС України встановлено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини третьої статті 132 КАС).
За змістом частини другої статті 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Відповідно до абзацу першого частини першої статті 139 КАС України, яка регулює питання розподілу судових витрат, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат (частина шоста статті 139 КАС України).
За положеннями частини сьомої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Відповідно до частини дев'ятої статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Частиною п'ятою статті 134 КАС України встановлено вимоги до визначення розміру витрат на оплату послуг адвоката, який має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Тобто, на підтвердження власне факту надання професійної правничої допомоги, її складу та розміру сторона має надати документи про підтвердження обсягу надання такої допомоги, фактичного часу, витраченого адвокатом на здійснення тих чи інших дій в межах заявленого спору.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у додаткових постановах від 20 травня 2019 року у справі № 916/2102/17, від 25 червня 2019 року у справі № 909/371/18, у постановах від 05 червня 2019 року у справі № 922/928/18, від 30 липня 2019 року у справі № 911/739/15 та від 01 серпня 2019 року у справі № 915/237/18.
Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).
Суд враховує рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду заявником документів, їх значення для спору, та доходить до висновку, що заявлений позивачем до стягнення розмір витрат на професійну правничу допомогу (15000 грн та 7000 грн) не є співмірним із складністю справи, виконаними адвокатом роботами (наданими послугами), часом, витраченим на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих послуг та виконаних робіт, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
При цьому суд зауважує, що такий вид послуг, як консультація (3000 грн), аналіз законодавства та судової практики (2000 грн), проведення переговорів з опонентом та підготовка документів щодо вирішення спору у досудовому порядку (1500 грн), проведення переговорів з позивачем, вивчення наданих клієнтом документів, формування правової позиції (2000 грн) фактично охоплюється таким видом послуги, як підготовка позовної заяви, вартість якої складає 6500 грн.
Зважаючи на доведеність факту понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу в межах цієї справи, враховуючи рівень складності справи, часткове задоволення позову, суд доходить до висновку, що на користь позивача має бути стягнуті витрати на правничу допомогу, понесені позивачем у суді першої інстанції, в розмірі 6500,00 грн.
Що стосується витрат на професійну правничу допомогу, понесених позивачем під час апеляційного перегляду справи, суд доходить до висновку, що розумною і необхідною, співмірним із складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, значенням справи для позивача, є сума в розмірі 3000,00 грн.
Загалом на користь позивача суд стягує витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 9500 грн.
З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що судом першої інстанції судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, що є підставою для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення.
Оскільки ця справа є справою незначної складності у розумінні частини шостої статті 12 КАС України, розглянута за правилами спрощеного позовного провадження та не відноситься до справ, які відповідно до КАС України розглядаються за правилами загального позовного провадження, судове рішення суду апеляційної інстанції згідно з п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, передбачених цим пунктом.
Керуючись ст. ст. 6, 7, 8, 9, 242, 243, 308, 315, 317, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 вересня 2024 року в справі №160/31217/23 задовольнити частково.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 вересня 2024 року в справі № 160/31217/23 за позовом ОСОБА_1 до Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про визнання протиправним рішення, визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії скасувати.
Ухвалити в справі № 160/31217/23 нове рішення.
Позов ОСОБА_1 до Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про визнання протиправним рішення, визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) щодо відмови у врахуванні винагороди державного виконавця Куліковської Альони Олександрівни при обчисленні середньої заробітної плати за період з 21 жовтня 2010 року по 31 березня 2020 року.
Зобов'язати Південне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (ЄДРПОУ 43315529, пр. Дмитра Яворницького, 21-а, м. Дніпро, 49005) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) виплат, при яких застосовується середня заробітна плата (відпускних, матеріальної допомоги на оздоровлення та для вирішення соціально-побутових питань), за період з 21 жовтня 2010 року по 31 березня 2020 року.
В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (ЄДРПОУ 43315529, пр. Дмитра Яворницького, 21-а, м. Дніпро, 49005) на користь ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 9500 (дев'ять тисяч п'ятсот) грн.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття 05 лютого 2025 року та відповідно п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених цим пунктом.
Повне судове рішення складено 05 лютого 2025 року.
Суддя-доповідач В.А. Шальєва
суддя С.М. Іванов
суддя В.Є. Чередниченко