05 лютого 2025 року м. Дніпросправа № 160/11064/24
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача: Шальєвої В.А.
суддів: Чередниченка В.Є., Іванова С.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження у м. Дніпрі апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08 липня 2024 року (суддя Рищенко А.Ю.) в справі № 160/11064/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі - ГУ ПФУ в Дніпропетровській області), Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (далі - ГУ ПФУ в Хмельницькій області) про:
визнання протиправним та скасування рішення ГУ ПФУ в Хмельницькій області №122950002667 від 02 квітня 2024 року про відмову в призначенні пенсії;
зобов'язання ГУ ПФУ в Хмельницькій області зарахувати до пільгового стажу за Списком №1 наступні періоди: період навчання - 01.09.1999-10.02.2003 - роки навчання ПТУ №74 міста м. Золоте, Луганська обл. (за професією електрослюсар підземний, електрозварник ручного зварювання 3 розряду); період роботи - 24.02.2003 - 17.04.2003 на шахті ДХК «Первомайськвугілля»; період служби 17.04.2003-06.12.2004; період роботи з 06.12.2004 - на ДП «Первомайськвугілля» шахті «Золоте»; період з 14.05.2007 - машиніст ДП «Первомайськвугілля» шахті «Золоте»; період - 04.08.2007 - 19.08.2007 - стажер на ДП «Первомайськвугілля» шахті «Золоте»; період роботи - 17.09.2007 - 21.10.2007 - на ДП «Первомайськвугілля» шахті «Золоте»; період роботи з 06.11.2007 - на ДП «Первомайськвугілля» шахті «Золоте»; період роботи з 27.06.2022 - на шахті ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» Виробничий структурний підрозділ «Шахтоуправління Тернівське»; період роботи з 23.12.22 на шахті ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» Виробничий структурний підрозділ «Шахтоуправління Тернівське»; період роботи з 26.06.2023 в ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» Виробничий структурний підрозділ «Шахтоуправління Тернівське»;
зобов'язання ГУ ПФУ в Хмельницькій області повторно розглянути заяву від 26.03.2024 року про призначення пенсії на пільгових умовах за списком №1 відповідно до вимог частини третьої статті 114 Закону України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08 липня 2024 року позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області №122950002667 від 02.04.2024 року про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 .
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області зарахувати ОСОБА_1 до пільгового стажу, що дає право на призначення пенсії на пільгових умовах відповідно до ч. 3 ст. 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", наступні періоди: з 01.09.1999 по 10.02.2003, з 17.04.2003 по 06.12.2004, з 14.05.2007 по 05.11.2007, з 28.10.2013 по 31.10.2013, з 30.11.2013 по 30.11.2013.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 26.03.2024 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах згідно ч. 3 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням наданої судом у цьому рішенні правової оцінки.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі відповідач ГУ ПФУ в Хмельницькій області просить скасувати рішення з підстав неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Апелянт вказує про відсутність у позивача необхідного пільгового стажу.
Відповідачем не враховано виписки з наказу про результати атестації робочих місць, видані на тимчасово окупованій території, а висновок суду першої інстанції про наявність підстав для зарахування до пільгового стажу спірних періодів є неправильним.
Також вважає, що зобов'язавши зарахувати певні періоди до пільгового стажу, суд першої інстанції втрутився в дискреційні повноваження органу Пенсійного фонду.
Справа судом розглянута без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами на підставі п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України у зв'язку з поданням апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд доходить висновку, що апеляційна скарга не може бути задоволена з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що 26.03.2024 ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №202 відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Заяву позивача від 26.03.2024 засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності розподілено на структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, - Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області.
Рішенням №122950002667 від 02.04.2024 Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області відмовило ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах у зв'язку з відсутністю необхідної кількості пільгового стажу по Списку №202.
З копії трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 від 17.02.2003 наданої до суду видно, що ОСОБА_1 :
- з 01.09.1999 по 10.02.2003 навчався у ПТУ №74 міста м. Золоте, Луганська обл. (за професією електрослюсар підземний, електрозварник ручного зварювання 3 розряду);
- з 24.02.2003 по 17.04.2003 працював на посаді електрослюсаря підземного з повним робочим днем під землею на шахті ДХК «Первомайськвугілля»;
- з 17.04.2003 по 06.12.2004 служба в армії;
- з 06.12.2004 по 27.06.2022 працював стажером машиніста підземних машин з повним робочим днем під землею; машиністом підземних машин з повним робочим днем під землею у ДП «Петромайськвугілля» шахті «Золоте»;
- з 27.06.2022 по 26.03.2024 працював на посаді електрослюсарем підземним з повним робочим днем під землею на шахті ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» Виробничий структурний підрозділ «Шахтоуправління Тернівське».
Щодо не зарахування до пільгового стажу позивача періоду його навчання з 01.09.1999 по 10.02.2003 у ПТУ №74 міста м. Золоте, Луганська обл. (за професією електрослюсар підземний, електрозварник ручного зварювання 3 розряду) суд першої інстанції вказав, що позивач навчався ПТУ №74 міста м. Золоте, Луганська обл. (за професією електрослюсар підземний, електрозварник ручного зварювання 3 розряду) з 01.09.1999 по 10.02.2003, а з 24.02.2003 працевлаштований на шахту ДХК «Первомайськвугілля» електрослюсарем підземним з повним робочим днем під землею (Список №1).
Отже, після закінчення навчання позивач був зарахований на роботу за набутою професією на посаду, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1.
Оскільки перерва між днем закінчення позивачем навчання і днем працевлаштування не перевищує 3 місяців, суд першої інстанції дійшов до висновку, що період навчання позивача у ПТУ №74 міста м. Золоте, Луганська обл. (за професією електрослюсар підземний, електрозварник ручного зварювання 3 розряду) має бути зарахований до пільгового трудового стажу, тобто відмовляючи позивачу у зарахуванні до пільгового стажу за Списком №1 періоду його навчання у ПТУ №74 міста м. Золоте, Луганська обл. (за професією електрослюсар підземний, електрозварник ручного зварювання 3 розряду) з 01.09.1999 по 10.02.2003, відповідач діяв протиправно.
Що стосується періоду проходження позивачем служби в армії з 17.04.2003 по 06.12.2004 суд першої інстанції зазначив, що позивач на момент призову до лав армії (17.04.2003) працював електрослюсарем підземним з повним робочим днем під землею та був звільнений 17.04.2003 саме з підстави призову до армії, таким чином період служби в армії з 17.04.2003 по 06.12.2004 підлягає включенню до пільгового стажу роботи.
Також суд першої інстанції вказав, що періоди роботи позивача з 24.02.2003 по 17.04.2003, з 06.12.2004 по 13.05.2007, 06.11.2007 по 27.10.2013, з 01.12.2013 по 30.04.2022 та з 27.06.2022 по 25.03.2024 зараховані до пільгового стажу позивача по Списку №1 та Списку №202, що підтверджується копією форми РС-право, у зв'язку з чим відсутні підстави для повторного зарахування означених періодів до пільгового стажу позивача.
Належним способом захисту прав позивача у цій справі суд першої інстанції вважав зобов'язання пенсійного органу повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах від 26.03.2024 та прийняти обґрунтоване рішення, з урахуванням висновків суду.
Здійснюючи апеляційний перегляд справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд визнає приведені висновки обґрунтованими, з огляду на наступне.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 26 березня 2024 року звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №202 відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Рішенням ГУ ПФУ в Хмельницькій області, яким заява позивача розглянута за принципом екстериторіальності, №122950002667 від 02 квітня 2024 року відмовлено ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах у зв'язку з відсутністю необхідного пільгового стажу по Списку №202.
В рішенні вказано, що страховий стаж заявника з урахуванням кратності становить 41 рік 11 місяців 3 дні, пільговий стаж - 20 років 8 місяців 26 днів, в тому числі на підземних та відкритих гірничих роботах (постанова № 202) - 1 рік 8 місяців 29 днів, робота за списком 1 - 18 років 11 місяців 27 днів.
До страхового та пільгового стажу заявника зараховано всі періоди згідно з доданими документами.
Спірним в цій справі є питання правомірності відмови у призначенні позивачу пенсії незалежно від віку відповідно до частини третьої статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з підстав відсутності необхідного пільгового стажу.
Вирішуючи спірні правовідносини, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбаченим законом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, визначає Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV), який набрав чинності 01 січня 2004 року.
Питання призначення пенсій за віком на пільгових умовах та за вислугу років для окремих категорій працівників регулюється статтею 114 Закону № 1058-IV.
Зокрема, частиною третьою статті 114 Закону № 1058-IV встановлено, що працівники, безпосередньо зайняті повний робочий день на підземних і відкритих гірничих роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) з видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт і рудників та в металургії, - за списком робіт і професій, що затверджується Кабінетом Міністрів України, мають право на пенсію незалежно від віку, якщо вони були зайняті на зазначених роботах не менше 25 років, а працівники провідних професій на таких роботах: робітники очисного вибою, прохідники, вибійники на відбійних молотках, машиністи гірничих виймальних машин, сталевари, горнові, агломератники, вальцювальники гарячого прокату, оброблювачі поверхневих дефектів металу (вогневим засобом вручну) на гарячих дільницях, машиністи кранів металургійного виробництва (відділень нагрівальних колодязів та стриперних відділень), - за умови, що вони були зайняті на таких роботах не менше 20 років. Такий самий порядок пенсійного забезпечення поширюється і на працівників, безпосередньо зайнятих повний робочий день на підземних роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) на шахтах з видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, що реструктуризуються або перебувають у стадії ліквідації, але не більше двох років.
За наявності стажу на підземних роботах менше 10 років у чоловіків і менше 7 років 6 місяців у жінок та страхового стажу, встановленого абзацами першим і п'ятнадцятим - двадцять третім пункту 1 частини другої цієї статті, за кожний повний рік зазначених робіт пенсійний вік, встановлений абзацом першим статті 26 цього Закону, зменшується на один рік. При цьому пенсійний вік для жінок не може бути нижчим за вік, встановлений абзацом першим пункту 1 частини другої цієї статті.
Відтак, необхідною умовою призначення пільгової пенсії на підставі частини третьої статті 114 Закону № 1058-IV є наявність відповідного стажу роботи, зокрема, на підземних роботах.
Згідно з абзацами 1 та 2 пункту 2 розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до цього Закону мають право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.
До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону.
Статтею 24 Закону № 1058-IV визначені періоди, з яких складається страховий стаж.
Частиною першої статті 24 цього Закону встановлено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Згідно з частиною другою статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
За положеннями частини третьої цієї статті страховий стаж враховується в одинарному розмірі, крім випадків, передбачених цим Законом.
За кожний повний рік стажу роботи (врахованого в одинарному розмірі) на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, зайнятість на яких давала та дає право на пенсію на пільгових умовах, до страхового стажу додатково зараховується по одному року.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (абзац перший частини четвертої статті 24 Закону № 1058-IV).
Відповідно до Списку робіт і професій, що дають право на пенсію незалежно від віку при безпосередній зайнятості протягом повного робочого дня на підземних і відкритих гірничих роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин), пов'язаних з видобутком вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт і рудників та в металургії, терміном не менше 25 років, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31 березня 1994 року № 202, (далі - постанова № 202) та частини третьої статті 114 Закону № 1058-IV робота за вказані періоди зараховуються до стажу, необхідного до для отримання пенсії незалежно від віку.
Відповідно до статті 62 Закону України від 05 листопада 1991 року № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон № 1788-XII) основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12 серпня 1993 року затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).
Пунктом 1 Порядку № 637 передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Отже, додаткові документи для підтвердження стажу роботи вимагаються лише у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.
Судом встановлено, що трудова книжка позивача серії НОМЕР_1 містить, зокрема, наступні записи:
- з 01.09.1999 по 10.02.2003 навчався у ПТУ №74 міста м. Золоте, Луганська обл. (за професією електрослюсар підземний, електрозварник ручного зварювання 3 розряду);
- з 24.02.2003 по 17.04.2003 працював на посаді електрослюсаря підземного з повним робочим днем під землею на шахті ДХК «Первомайськвугілля»;
- з 17.04.2003 по 06.12.2004 служба в армії;
- з 06.12.2004 по 27.06.2022 працював стажером машиніста підземних машин з повним робочим днем під землею; машиністом підземних машин з повним робочим днем під землею у ДП «Петромайськвугілля» шахті «Золоте»;
- з 27.06.2022 по 26.03.2024 працював на посаді електрослюсарем підземним з повним робочим днем під землею на шахті ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» Виробничий структурний підрозділ «Шахтоуправління Тернівське».
Пунктом 3 Порядку № 637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Відповідно до пункту 20 Порядку № 637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючи довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
У разі відсутності правонаступника підтвердження періодів роботи, що зараховуються до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установленої для окремих категорій працівників, здійснюється у порядку, визначеному Пенсійним фондом України за погодженням з Мінсоцполітики та Мінфіном.
Виходячи з наведених норм Порядку № 637, у разі відсутності в трудовій книжці записів про роботу, такий стаж встановлюється на підставі інших документів, уточнюючих довідок, відомостей та інших документів, які містять відомості про періоди роботи.
Комплексний аналіз наведених вище положень дає змогу дійти висновку, що надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки як такої або необхідних записів у ній, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення.
Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постановах від 07 березня 2018 року у справі № 233/2084/17, від 16 травня 2019 року у справі № 161/17658/16-а, від 27 лютого 2020 року у справі № 577/2688/17, від 31 березня 2020 року у справі № 446/656/17, від 21 травня 2020 року у справі № 550/927/17.
Відтак, коли йдеться про підтвердження роботи в шкідливих умовах праці за Списком № 1, уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників не є необхідними, якщо відповідний стаж підтверджується відомостями, зазначеними у трудовій книжці.
Такий висновок суду кореспондує позиції Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, викладеній в постанові від 20 січня 2021 року у справі № 311/2865/13-а.
Трудова книжка позивача містить записи про спірні періоди роботи позивача, зокрема, відомості щодо назви професії, що належить до Списку №1 та списку, затвердженого постановою № 202, а також про зайнятість повний робочий день на підземних роботах.
Таким чином, відомості, вказані в трудовій книжці позивача, є достатніми для зарахування спірних періодів до стажу роботи позивача, що дає право на призначення пенсії на пільгових умовах на підставі ч. 3 ст. 114 Закону № 1058-IV.
Єдиним доводом апелянта, приведеним в апеляційній скарзі, про відсутність у позивача права на пенсію за віком на пільгових умовах є те, що на підтвердження проведення атестації робочого місця надано документи (накази), видані підприємством, розташованим на тимчасово окупованій території України.
Статус території України, тимчасово окупованої внаслідок збройної агресії Російської Федерації визначає Закон України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15 квітня 2014 року № 1207-VII (далі - Закон № 1207-VII), який також встановлює особливий правовий режим на цій території, визначає особливості діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій в умовах цього режиму, додержання та захисту прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб.
Відповідно до частини першої статті 4 Закону № 1207-VII на тимчасово окупованій території на строк дії цього Закону поширюється особливий правовий режим перетину меж тимчасово окупованої території, вчинення правочинів, проведення виборів та референдумів, реалізації інших прав і свобод людини і громадянина.
За змістом частини другої статті 4 Закону № 1207-VII правовий режим тимчасово окупованої території передбачає особливий порядок забезпечення прав і свобод громадян України, які проживають на тимчасово окупованій території.
Частиною першою статті 18 Закону № 1207-VII передбачено, що громадянам України гарантується дотримання у повному обсязі їхніх прав і свобод, передбачених Конституцією України, у тому числі соціальних, трудових, виборчих прав та права на освіту, після залишення ними тимчасово окупованої території.
Приписами частини другої статті 9 Закону № 1207-VII встановлено, що будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом.
Частиною третьою статті 9 Закону № 1207-VII визначено, що будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків.
Відносно окупованих територій у практиці Міжнародного суду ООН сформульовані «намібійські винятки»: документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян.
Так, у Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21 червня 1971 року «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначено, що держави - члени ООН зобов'язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».
Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) у справах «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016) приділив значну увагу аналізу цього висновку та подальшої міжнародної практики. При цьому, ЄСПЛ констатував, що «Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов'язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим [ЄСПЛ]. Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать" (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, § 96). При цьому, за логікою цього рішення, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, § 92). Спираючись на сформульований у цій справі підхід, ЄСПЛ у справі «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» наголосив, що "першочерговим завданням для прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони [тобто є окупованою]» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016, § 142).
Статтею 14 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод встановлено, що користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.
Верховним Судом в постанові від 27 березня 2018 року в справі №569/15943/16-а зроблено висновок, що відсутність у відповідача можливості перевірити достовірність наданих позивачем документів, які підтверджують його право на пільгову пенсію, внаслідок проведення антитерористичної операції та знаходження підприємств на тимчасово окупованій території, не може порушувати його право на отримання пенсії.
Відтак, судом першої інстанції цілком обґрунтовано при вирішенні цієї справи застосовано вказані загальні принципи («намібійські винятки»), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та Європейського суду з прав людини, а також правові висновки з цього питання, викладені в постанові Верховного Суду від 18 квітня 2019 року в справі № 344/16404/16-а, в контексті оцінки документів, які видані установами, що знаходяться на непідконтрольній українській владі території, як доказів, оскільки можливість збору відповідних доказів на такій території може бути значно обмежена, у той час як вони мають істотне значення для реалізації відповідних прав людини, та зроблено правильний висновок, що всупереч гарантованому статтею 46 Конституції України праву громадян на соціальний захист ГУ ПФУ в Хмельницькій області безпідставно не враховано копії наказів, видані підприємством, що знаходиться на тимчасово окупованих територіях, при вирішенні питання про право позивача на пенсію на пільгових умовах.
Стосовно висновків суду першої інстанції про необхідність зарахування періоду проходження строкової військової служби та періоду навчання до пільгового стажу апелянтом не приведено будь-яких доводів в апеляційній скарзі, тому судом не надається оцінка висновкам суду першої інстанції в цій частині.
Враховуючи наведене, суд погоджує висновок суду першої інстанції про протиправність рішення про відмову у призначенні позивачу пенсії та зобов'язання ГУ ПФУ в Хмельницькій області зарахувати до пільгового стажу за Списком №1 спірні періоди.
Апелянт також не погоджується з обраним судом першої інстанції способом захисту порушеного права позивача, зазначаючи про те, що зобов'язавши зарахувати спірні періоди до спеціального стажу, суд першої інстанції втрутився у дискрецію органу Пенсійного фонду.
У спростування доводів апелянта суд зазначає, що у контексті спірних правовідносини є правильним обраний судом першої інстанції спосіб захисту порушеного права позивача.
Відповідно до частини третьої статті 245 КАС України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Як вказано вище, позивач на час звернення за призначенням пенсії має необхідний спеціальний стаж (з урахуванням того, що має бути зарахований на виконання судового рішення у цій справі) для призначення цього виду пенсії, тому наявні підстави для призначення позивачу пенсії за вислугу років на підставі пункті «е» статті 55 Закону № 1788-ХІІ.
За приписами статті 8 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» №3477-IV від 23 лютого 2006 року встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Так, Європейський суд з прав людини у рішенні від 13 січня 2011 року (остаточне) по справі «Чуйкіна проти України» (CASE OF CHUYKINA v. UKRAINE) (Заява №28924/04) констатував: « 50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює «право на суд», в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), пп. 2836, Series A № 18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати «вирішення» спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах «Мултіплекс проти Хорватії» (Multiplex v. Croatia), заява № 58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та «Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява № 48778/99, п. 25, ECHR 2002-II)».
Таким чином, позовні вимоги щодо зобов'язання зарахувати певні періоди до пільгового стажу є дотриманням судом гарантій на те, що спір між сторонами буде остаточно вирішений і вказане рішення не можливо визнати втручанням у дискреційні повноваження відповідача, оскільки ним такі повноваження були самостійно реалізовані шляхом прийняття оскарженого рішення, яке було предметом судового контролю у межах цієї справи.
З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення.
Оскільки предметом позову в цій справі є дії (рішення) суб'єкта владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, тобто ця справа є справою незначної складності у розумінні п. 3 ч. 6 ст. 12 КАС України, судове рішення суду апеляційної інстанції згідно з п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, передбачених цим пунктом.
Керуючись ст. ст. 6, 7, 8, 9, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08 липня 2024 року в справі № 160/11064/24 залишити без задоволення.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08 липня 2024 року в справі № 160/11064/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття 05 лютого 2025 року та відповідно п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених цим пунктом.
Повне судове рішення складено 05 лютого 2025 року.
Суддя-доповідач В.А. Шальєва
суддя В.Є. Чередниченко
суддя С.М. Іванов