04 лютого 2025 року м. Дніпросправа № 280/8757/24
Суддя І інстанції - Максименко Л.Я.
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Чепурнова Д.В. (доповідач),
суддів: Іванова С.М., Шальєвої В.А.,
розглянувши у порядку письмового провадження у місті Дніпрі апеляційну скаргу Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса)
на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2024 року у справі за адміністративним позовом Територіального управління Державної судової адміністрації в Запорізькій області до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Запорізькій області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - старший державний виконавець Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Запорізькій області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Білан Дмитро Геннадійович про визнання протиправною та скасування постанови,-
Територіальне управління Державної судової адміністрації в Запорізькій області звернулося до суду з вказаним адміністративним позовом в якому просило:
- визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Запорізькій області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) від 09 вересня 2024 року ВП №75220998 про накладення штрафу.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2024 року позовну заяву задоволено повністю.
Визнано протиправною та скасовано постанову державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Запорізькій області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) від 09 вересня 2024 року ВП № 75220998 про накладення штрафу.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Південне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Одеса) подало апеляційну скаргу в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовної заяви відмовити в повному обсязі.
Апеляційна скарга обґрунтована помилковістю висновків суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог. Вказує на те, що вимоги виконавчого листа № 280/8670/23, який видав 28.05.2024 року Запорізький окружний адміністративний суд, боржником не виконані як в частині виплати нарахованої суддівської винагороди, так і в частині нарахування невиплаченої суддівської винагороди. Поважних причин невиконання рішення щодо нарахування невиплаченої винагороди у встановлений виконавцем строк боржником не зазначено, у зв'язку з чим, 09.09.2024 року старшим державним виконавцем відділу БіланомД.Г. обґрунтовано винесено постанову про накладення штрафу на боржника у розмірі 5100,00 грн.
В письмовому відзиві на апеляційну скаргу Територіальне управління Державної судової адміністрації в Запорізькій області просить відмовити у її задоволенні та залишити без змін рішення суду першої інстанції.
Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції при прийнятті судового рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 21.12.2023 року у справі №280/8670/23, серед іншого, зобов'язано Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області нарахувати і виплатити за період з 01 січня 2021 року по 31 жовтня 2023 року, невиплачену ОСОБА_1 суддівську винагороду на підставі статті 135 Закону України “Про судоустрій і статус суддів», виходячи із базового розміру посадового окладу судді - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня 2021 року - 2 270,00 грн., на 1 січня 2022 року - 2 481,00 грн., на 01 січня 2023 року - 2 684,00 грн., з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті.
28.05.2024 року на виконання рішення видано виконавчий лист.
Постановою державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Запорізькій області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) №75220998 від 06.06.2024 року відкрито виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа №280/8670/23, виданого Запорізьким окружним адміністративним судом 28.05.2024 року, в резолютивній частині якого зазначено: «Зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області нарахувати і виплатити за період з 01 січня 2021 року по 31 жовтня 2023 року, невиплачену ОСОБА_1 суддівську винагороду на підставі статті 135 Закону України “Про судоустрій і статус суддів», виходячи із базового розміру посадового окладу судді - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня 2021 року - 2 270,00 грн., на 1 січня 2022 року - 2 481,00 грн., на 01 січня 2023 року - 2 684,00 грн., з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті.».
Листом від 11.06.2024 року №08-03/3475 територіальне управління проінформувало старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Запорізькій області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Білана Д.Г. про те, що відповідно до наказу Міністерства фінансів України від 12.03.2012 року № 333 «Про затвердження Інструкції щодо застосування економічної класифікації видатків бюджету та Інструкції щодо застосування класифікації кредитування бюджету», з 2023 року виплати на виконання судових рішень за позовами суддів на їх користь згідно із законодавством, здійснюються за кодом економічної класифікації видатків бюджету (КЕКВ) 2730 «Інші виплати населенню». У 2023 році видатки за КЕКВ 2730 «Інші виплати населенню» за бюджетною програмою КПКВК 0501020 «Забезпечення здійснення правосуддя місцевими, апеляційними судами та функціонування органів і установ системи правосуддя» на зазначену мету територіальному управлінню затверджені не були. Також, у вищевказаному листі із посиланням на інформацію, надану Державною судовою адміністрацією України у листі від 01.12.2023 року № 11-15636/23, зазначалося про неможливість здійснення перерозподілу видатків з інших кодів бюджетної класифікації з огляду на те, що такий перерозподіл критично позначиться на можливості здійснення судами судочинства. Враховуючи вищенаведене, територіальне управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області зазначило, що не має можливості у теперішній час у добровільному порядку виконати вимоги виконавчого листа № 280/8670/23, виданого 28 травня 2024 року Запорізьким окружним адміністративним судом на користь ОСОБА_1 .
Вимогою від 16.08.2024 року № 78759-2-26.1 боржника зобов'язано надати інформацію щодо виконання вимог виконавчого листа № 280/8670/23, який видав 28.05.2024 року Запорізький окружний адміністративний суд, у частині нарахування за період з 01 січня 2021 року по 31 жовтня 2023 року невиплаченої ОСОБА_1 суддівської винагороди на підставі статті 135 Закону України “Про судоустрій і статус суддів», виходячи із базового розміру посадового окладу судді - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня 2021 року - 2 270.00 грн., на 1 січня 2022 року - 2 481,00 грн., на 01 січня 2023 року - 2 684,00 грн., з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті.
Листом від 29.08.2024 року № 08-03/5095 Територіальне управління повторно повідомило державного виконавця про те, що виплати на виконання судових рішень за позовами суддів на їх користь згідно із законодавством, здійснюються за кодом економічної класифікації видатків бюджету (КЕКВ) 2730 «Інші виплати населенню», а також про те, що у 2024 році видатки за КЕКВ 2730 «Інші виплати населенню» за бюджетною програмою КПКВК 0501020 «Забезпечення здійснення правосуддя місцевими, апеляційними судами та функціонування органів і установ системи правосуддя» на зазначену мету територіальному управлінню затверджені не були. Також у вищевказаному листі територіальне управління проінформувало відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Запорізькій області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про правові позиції Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, викладені у листі від 25.07.2024 № 105780/114587-18-26/20.3.1, адресованому ДСА України, у якому зазначається про те, що відповідно до статті 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
Постановою державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Запорізькій області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) від 09 вересня 2024 року ВП №75220998 за невиконання рішення накладено на боржника - ТУ ДСА України в Запорізькій області штраф у розмірі 5100 грн.
Не погоджуючись із постановою про накладення штрафу, Територіальне управління Державної судової адміністрації в Запорізькій області звернулося до суду з адміністративним позовом про її скасування.
Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при ухваленні оскарженого рішення, виходить з наступного.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до ст.3 Закону України «Про виконавче провадження» примусовому виконанню підлягають, зокрема, виконавчі листи та накази, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.
Згідно із ч.1 ст.5 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
За змістом п.1 ч.1 ст.26 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Частиною 1 статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Відповідно до п.п.1,16, ч.3 ст.18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право: проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону; накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом.
Згідно із ч.ч.1, 2 ст.63 Закону України «Про виконавче провадження» за рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.
У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.
За змістом ч.1 ст.75 Закону України «Про виконавче провадження» у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.
Частиною 4 статті 19 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що сторони зобов'язані невідкладно, не пізніше наступного робочого дня після настання відповідних обставин, письмово повідомити виконавцю про повне чи часткове самостійне виконання рішення боржником, а також про виникнення обставин, що обумовлюють обов'язкове зупинення вчинення виконавчих дій, про встановлення відстрочки або розстрочки виконання, зміну способу і порядку виконання рішення, зміну місця проживання чи перебування (у тому числі зміну їх реєстрації) або місцезнаходження, а боржник - фізична особа - також про зміну місця роботи.
З огляду на вищевикладене, накладення штрафу за невиконання рішення, яке зобов'язує боржника до вчинення певних дій, є видом юридичної відповідальності боржника за невиконання покладеного на нього зобов'язання.
Застосування такого заходу реагування є обов'язком державного виконавця і направлено на забезпечення реалізації мети виконавчого провадження як завершальної стадії судового провадження.
Разом з тим, визначальною умовою для накладення такого штрафу є невиконання судового рішення без поважних причин.
У залежності від характеру правовідносин і змісту зобов'язання, примусове виконання якого відбувається у межах виконавчого провадження, поважними причинами можуть визнаватися такі обставини, які створили об'єктивні перешкоди для невиконання зобов'язання, а їх подолання для боржника було неможливим або ускладненим.
Отже, невиконання боржником рішення суду лише без поважних на те причин, тягне за собою певні наслідки, встановлені нормами Закону України «Про виконавче провадження». Тобто, на час прийняття державним виконавцем рішення про накладення штрафу має бути встановлено факт невиконання боржником судового рішення без поважних причин.
При цьому, поважними, у розумінні наведених норм Закону України «Про виконавче провадження», можуть вважатися об'єктивні причини, які унеможливили або значно ускладнили виконання рішення боржником та які не залежали від його власного волевиявлення.
В свою чергу, засади та порядок фінансування судів установлені статтями 148, 149 Закон України від 02.06.2016 №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII).
Так, ч.ч. 1, 3, 4 ст. 148 Закону №1402-VIII установлено, що фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснюють, зокрема, Державна судова адміністрація України - щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів. Функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління Державної судової адміністрації України.
За приписами ч. 1 ст. 149 Закону №1402-VIII суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 48 Бюджетного кодексу України, розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов'язання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами, враховуючи необхідність виконання бюджетних зобов'язань минулих років.
За приписами ч. 1 ст. 51 Бюджетного кодексу України керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, поліцейських, співробітників Служби судової охорони та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах бюджетних асигнувань на заробітну плату (грошове забезпечення), затверджених для бюджетних установ у кошторисах.
Відповідно до ст.ст. 23, 116 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету можна здійснювати лише за наявності відповідного бюджетного призначення, встановленого законом про Державний бюджет України. Взяття зобов'язань без відповідних бюджетних асигнувань та здійснення видатків бюджету з перевищенням бюджетних призначень є порушенням бюджетного законодавства.
Зважаючи на наведені положення статей 148, 149 Закону України № 1402-VIII, з урахуванням положень Бюджетного кодексу України, виплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких є ДСА України.
Колегія суддів зазначає, що фактичне та у повному обсязі виконання судового рішення у справі №280/8670/23 можливе за умови наявності у Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області відповідних бюджетних асигнувань на відповідні цілі за рахунок коштів Державного бюджету України.
Згідно із усталеною правовою позицією Верховного Суду, сформованою у постановах від 21.11.2018 у справі №373/436/17, від 15.05.2020 у справі №812/1813/18, від 21.05.2020 у справі №310/6910/16-а та від 19.02.2020 у справі №821/1491/17, невиконання боржником судового рішення в частині виплати грошових коштів стягувачу за відсутності відповідного фінансового забезпечення та фактичної відсутності коштів, не може вважатися невиконанням судового рішення без поважних причин.
При цьому, у постанові Верховного Суду від 30.04.2020 у справі №804/2076/17 зазначено, що сам факт відсутності певного результату (виплати коштів за судовим рішенням) не може бути достатнім підтвердженням того, що суб'єкт владних повноважень допустив саме протиправну бездіяльність. Про протиправність може свідчити, зокрема, те, що суб'єкт владних повноважень бездіяв за обставин, коли мав реальну можливість реалізувати свої повноваження, повинен був це зробити, але не зробив (чи зробив несвоєчасно, з порушенням процедури чи інших вимог), що спричинило порушення прав та інтересів особи.
Як вбачається з матеріалів справи, державним виконавцем було направлено Територіальному управлінню Державної судової адміністрації України в Запорізькій області вимогу від 16.08.2024 року № 78759-2-26.1 якою зобов'язано надати інформацію щодо виконання вимог виконавчого листа № 280/8670/23, який видав 28.05.2024 року Запорізький окружний адміністративний суд, у частині нарахування за період з 01 січня 2021 року по 31 жовтня 2023 року невиплаченої ОСОБА_1 суддівської винагороди на підставі статті 135 Закону України “Про судоустрій і статус суддів», виходячи із базового розміру посадового окладу судді - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня 2021 року - 2 270.00 грн., на 1 січня 2022 року - 2 481,00 грн., на 01 січня 2023 року - 2 684,00 грн., з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті.
Водночас, Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України в Запорізькій області не було надано державному виконавцю жодних доказів виконання рішення суду у справі №280/8670/23 в частині нарахування суддівської винагороди ОСОБА_1 .
Разом з тим, обов'язок покладений на Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 21.12.2023 року у справі №280/8670/23 щодо нарахування за період з 01 січня 2021 року по 31 жовтня 2023 року, невиплачену ОСОБА_1 суддівську винагороду на підставі статті 135 Закону України “Про судоустрій і статус суддів», виходячи із базового розміру посадового окладу судді - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня 2021 року - 2 270,00 грн., на 1 січня 2022 року - 2 481,00 грн., на 01 січня 2023 року - 2 684,00 грн., з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті, жодним чином не залежить від наявності відповідного фінансування.
Вказані обставини свідчать про невжиття Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України в Запорізькій області заходів щодо виконання рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 21.12.2023 року у справі №280/8670/23.
З огляду на викладене, постанова державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Запорізькій області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) від 09 вересня 2024 року ВП №75220998 про накладення штрафу є правомірною та не підлягає скасуванню, підстави для задоволення позовних вимог відсутні.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при постановленні оскаржуваного рішення допустив порушення норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду - скасуванню.
Відповідно до положень ч.1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового судового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального та процесуального права.
Керуючись статтями 250, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Апеляційну скаргу Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) - задовольнити.
Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2024 року - скасувати та прийняти нову постанову.
У задоволені адміністративного позову Територіального управління Державної судової адміністрації в Запорізькій області - відмовити.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
В повному обсязі постанова складена 04 лютого 2025 року.
Головуючий - суддя Д.В. Чепурнов
суддя С.М. Іванов
суддя В.А. Шальєва