04 лютого 2025 року м. Дніпросправа № 280/8030/24
Суддя І інстанції - Стрельнікова Н.В.
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Чепурнова Д.В. (доповідач),
суддів: Іванова С.М., Шальєвої В.А.,
розглянувши в порядку письмового в м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1
на ухвалу Запорізького окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2024 року у справі №280/8030/24 за позовом ОСОБА_1 до Запорізької обласної прокуратури про визнання протиправним та скасування наказу,-
ОСОБА_1 до суду з вищевказаним позовом, в якому просила визнати протиправним та скасувати наказ керівника Запорізької обласної прокуратури № 68 від 12.08.2024 року.
Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2024 року провадження у справі №280/8030/24 закрито.
Ухвала суду мотивована тим, що наказ про призначення службового розслідування не має статусу рішення у розумінні п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України, а тому позовні вимоги у цій справі про скасування цього рішення не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства. Такий висновок у аналогічних за змістом правовідносинах викладено у постанові Верховного Суду від 16.05.2024 у справі № 320/34767/23. При цьому, поняття «спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства» слід тлумачити в більш ширшому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду, про що зазначала Велика Палата Верховного Суду у постановах від 22 березня 2018 року у справі № 800/559/17, від 03 квітня 2018 року у справі № 9901/152/18, від 30 травня 2018 року у справі № 9901/497/18, від 13 березня 2019 року у справі № 9901/947/18.
Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції позивач, зазначаючи про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, оскаржила її в апеляційному порядку.
Просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Апеляційна скарга фактично обґрунтована тим, що спір у цій справі належить до юрисдикції адміністративного суду, а його вирішення є конституційно гарантованим способом захисту порушеного права позивача. Закриваючи провадження з огляду на те, що позов віднесений судом до таких, що не підлягають судовому розгляду, судом не враховані імперативні та незмінні вимоги ст. 55 Конституції України, згідно з якими права і свободи людини і громадянина захищаються судом; кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Окрім того, закриваючи провадження адміністративний не враховував, що позивач, яка просила про судовий захист, обґрунтувала наявність порушення її прав, надала до суду докази протиправності наказу та подальших дій пов'язаних з його реалізацією, які призводять до порушення її прав.
В письмовому відзиві на апеляційну скаргу Запорізька обласна прокуратура просила відмовити у її задоволенні та залишити без змін ухвалу суду першої інстанції.
Перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Положеннями статті 238 КАС України визначено, що Суд закриває провадження у справі:
1) якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства;
2) якщо позивач відмовився від позову і відмову прийнято судом;
3) якщо сторони досягли примирення;
4) якщо є такі, що набрали законної сили, постанова чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав;
5) у разі смерті або оголошення в установленому законом порядку померлою фізичної особи або припинення юридичної особи, за винятком суб'єкта владних повноважень, які були однією із сторін у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва;
6) щодо оскарження нормативно-правових актів суб'єктів владних повноважень чи окремих їх положень, якщо оскаржуваний нормативно-правовий акт або відповідні його положення визнано протиправними і нечинними рішенням суду, яке набрало законної сили;
7) щодо оскарження індивідуальних актів та дій суб'єкта владних повноважень, якщо оскаржувані акти та дії суб'єкта владних повноважень було змінено або скасовано рішенням суду, яке набрало законної сили;
8) щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності суб'єкта владних повноважень, якщо оскаржувані порушення були виправлені суб'єктом владних повноважень і при цьому відсутні підстави вважати, що повне відновлення законних прав та інтересів позивача неможливе без визнання рішень, дій або бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправними після такого виправлення.
При цьому, частина 1 статті 239 КАС України визначає, що у разі якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 238 цього Кодексу, суд повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи.
Як вбачається з ухвали Запорізького окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2024 року, провадження у справі №280/8030/24 було закрито на підставі пункту 1 частини 1 статті 238 КАС України та позивачу роз'яснено, що відповідно до частини 2 статті 239 КАС України у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.
Суд закриваючи провадження не виконав вимогу частини 1 статті 239 КАС України, оскільки не роз'яснив позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи.
Відповідно до вимог статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір.
У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, яка ратифікована Україною 17 липня 1997 року, набрала чинності для України 11 вересня 1997 року (далі - Конвенція), закріплено принцип доступу до правосуддя.
Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами ЄСПЛ розуміється здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.
У рішенні від 28 лютого 2008 року у справі «Церква села Сосулівка проти України» (заява № 37878/02) ЄСПЛ зазначив, що заявник мав доступ до судів різної юрисдикції, проте жодний з них не розглянув по суті його скарги, оскільки суди вважали, що вони не мають юрисдикції розглядати такі питання, незважаючи на те, що процедурні вимоги прийнятності було дотримано. У цьому випадку ЄСПЛ дійшов висновку, що така відмова прирівнюється до відмови у здійсненні правосуддя, що порушує саму суть права заявника на доступ до суду, яке гарантується пунктом 1 статті 6 Конвенції.
Щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права (рішення ЄСПЛ від 04 грудня 1995 року у справі «Беллет проти Франції» (Bellet v. France)).
Конституційний Суд України в Рішенні від 25 грудня 1997 року № 9-зп у справі за конституційним зверненням громадян ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та інших громадян щодо офіційного тлумачення статей 55, 64, 124 Конституції України (справа за зверненнями жителів міста Жовті Води) роз'яснив, що частину першу статті 55 Конституції України треба розуміти так, що кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку. Суд не може відмовити у правосудді, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод. Частину другу статті 124 Конституції України необхідно розуміти так, що юрисдикція судів, тобто їх повноваження вирішувати спори про право та інші правові питання, поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
Винятковою компетенцією суду є правосуддя, тобто здійснювана в передбаченому законом процесуальному порядку правозастосовна діяльність суду з розгляду справ.
Суд зобов'язаний розглядати справу в межах заявлених вимог, а закриття провадження у справі з підстав того, що позовні вимоги у цій справі про скасування цього рішення не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, без роз'яснення позивачу до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи фактично є відмовою в судовому захисті та порушенням принципу доступу до правосуддя.
При цьому, суд апеляційної інстанції зауважує на тому, що суд першої інстанції під час розгляду справи встановивши, що оскаржуване позивачем рішення не порушує його прав, інтересів та не встановлює для нього нових обов'язків не позбавлений процесуальної можливості відмовити у задоволенні такого позову, дотримавшись права особи на реалізацію Конституційного права доступу до правосуддя.
На підставі зазначеного, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, ухвалу суду першої інстанції скасувати та і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Керуючись: статтями, 320, 322, 327, 329 КАС України, Третій апеляційний адміністративний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Ухвалу Запорізького окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2024 року - скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Повне судове рішення складено 04 лютого 2025 року.
Головуючий - суддя Д.В. Чепурнов
суддя С.М. Іванов
суддя В.А. Шальєва