05 лютого 2025 р.Справа № 591/8048/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Спаскіна О.А.,
Суддів: Любчич Л.В. , Присяжнюк О.В. ,
за участю секретаря судового засідання Труфанової К.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Департаменту патрульної поліції на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 12.11.2024, головуючий суддя І інстанції: Ніколаєнко О.О., вул. Академічна, 13, м. Суми, Сумська, 40030, повний текст складено 12.11.24 року по справі № 591/8048/24
за позовом ОСОБА_1
до Департаменту патрульної поліції
про скасування постанови,
ОСОБА_1 звернувся до Зарічного районного суду м. Суми з адміністративним позовом до Департаменту патрульної поліції, в якому просив скасувати постанову, винесену поліцейським 2 взводу 2 роти 1 батальйону ПОЛК-1 УПП в Житомирській області про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА № 2750520 від 04 серпня 2024 року про притягнення його до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу в розмірі 340 грн.
Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 12.11.2024 позов задоволено.
Скасовано постанову, винесену поліцейським 2 взводу 2 роти 1 батальйону ПОЛК-1 УПП в Житомирській області про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА № 2750520 від 04 серпня 2024 року про притягнення його до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу в розмірі 340 грн.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції (місцезнаходження м. Київ, вул.Федора Ернста, 3, код ЄДРПОУ 40108646) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 484,48 грн., сплачений при зверненні до суду.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Зарічного районного суду м. Суми від 12.11.2024 та прийняти постанову, якою відмовити в задоволенні позову.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначив, що постанова про накладення адміністративного стягнення по справі про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА № 2750520 від 04.08.2024 за ч. 1 ст. 122 КУпАП є законною, а належна фіксація вчинення адміністративного правопорушення може підтвердити правомірність накладення адміністративного стягнення та буде вважатися належним доказом по справі. Також зазначає, що інспектором поліції було забезпечено позивачу можливість реалізації прав, визначених ст. 268 КУпАП, при розгляді справи та такі права було роз'яснено позивачу.
Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в яких наполягав на законності судового рішення та просив залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Також позивач подав до суду клопотання про проведення розгляду справи за його відсутності.
В судове засідання суду апеляційної інстанції сторони не прибули, про дату, час і місце судового засідання повідомлені своєчасно та належним чином.
Відповідно до ч.2 ст. 313 КАС України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
У зв'язку з неявкою у судове засідання всіх учасників справи фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу відповідно до вимог ч.4 ст.229 КАС України не здійснювалось.
Суд апеляційної інстанції розглянув справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги відповідно до вимог ст.308 КАС України та керуючись ст.229 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, що постановою серії ЕНА №2750520 від 04.08.2024 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі на позивача накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в сумі 340 грн.
Відповідно до змісту постанови 04.08.2024 позивач здійснював керування транспортним засобом Skoda Octavia А5, д.н.з НОМЕР_2 на автодорозі Мо0 Київ-Чоп 163 кв. Рухався зі швидкістю 95 км/год в зоні дії знаку 3.29 «Обмеження максимальної швидкості руху 70 км/год», чим перевищив встановлене обмеження швидкості більше ніж на 20 км/год. Швидкість руху вимірювалась приладом швидкості TruCAM ТС 008459, чим порушив п. п. 12.9б ПДР України. За такі дії передбачена відповідальність за ст. 122 ч. 1 КУпАП.
Відповідно до змісту постанови доказів в якості додатку до постанови не вказано.
Позивач вважаючи спірну постанову незаконною, звернувся до суду з позовом.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не в повній мірі дотримано вимоги статті 245 КУпАП щодо об'єктивного з'ясування обставин справи, оскільки перед винесенням постанови позивач виявив бажання скористатись правовою допомогою, однак, відповідачем не вжито жодних дій щодо надання водію можливості реалізувати своє право на отримання правової допомоги.
Колегія суддів погоджується з даним висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Згідно п.п. 8, 11 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про Національну поліцію» поліція відповідно до покладених на неї завдань у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання; регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.
Частиною 5 ст. 14 Закону України “Про дорожній рух» встановлено, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, ПДР та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам, виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.
Єдиний порядок дорожнього руху на всій території України встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року 1306.
Згідно з пунктом 1.3 ПДР України, учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.
Згідно з п.12.4 ПДР України у населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється зі швидкістю не більше 50 км/год.
Згідно з ч. 1 ст. 122 КУпАП перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Так, відповідно до ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданим заходу впливу у зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставі і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюються на основі суворого додержання законності.
Згідно з ст. 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно ст. 283 КУпАП постанова повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення.
Постанова у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис; розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу.
Стаття 251 КУпАП вказує, що доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до ст. 40 Закону України "Про Національну поліцію" (надалі - Закон № 580-VIII), поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою забезпечення дотримання правил дорожнього руху.
Положення Закону № 580-VIII надають право поліції використовувати інформацію відеозапису та фотокартки в якості речових доказів наявності або відсутності факту правопорушення.
Як встановлено судом першої інстанції, що постановою серії ЕНА №2750520 від 04.08.2024 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі на позивача накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в сумі 340 грн. Відповідно до змісту постанови 04.08.2024 позивач здійснював керування транспортним засобом Skoda Octavia А5, д.н.з НОМЕР_2 на автодорозі Мо0 Київ-Чоп 163 кв. Рухався зі швидкістю 95 км/год в зоні дії знаку 3.29 «Обмеження максимальної швидкості руху 70 км/год», чим перевищив встановлене обмеження швидкості більше ніж на 20 км/год. Швидкість руху вимірювалась приладом швидкості TruCAM ТС 008459, чим порушив п. п. 12.9б ПДР України. За такі дії передбачена відповідальність за ст. 122 ч. 1 КУпАП. Відповідно до змісту постанови доказів в якості додатку до постанови не вказано (а.с. 47-48).
Спірним під час судового розгляду справи було питання дотримання інспектором патрульної поліції процедури притягнення особи до адміністративної відповідальності в частині забезпечення права особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, на правовий захист.
Згідно зі ст. 268 КУпАП особа, яка притягається до адміністративної відповідальності має право: знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржити постанову по справі. Справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.
Відповідно до частини першої статті 271 КУпАП, у розгляді справи про адміністративне правопорушення можуть брати участь адвокат, інший фахівець у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи. Ці особи мають право знайомитися з матеріалами справи; заявляти клопотання; за дорученням особи, яка його запросила, від її імені подавати скарги на рішення органу (посадової особи), який розглядає справу, а також мають інші права, передбачені законами України.
Також суд першої інстанції зазначає, що оглядом наданого відповідачем відеозапису з нагрудної камери встановлено, що під час розгляду справи про адміністративне правопорушення позивач заявив інспектору патрульної поліції про бажання скористатись правовою допомогою та у зв'язку з цим заявив клопотання про відкладення розгляду справи. Водночас, відповідачем не вжито дій щодо надання реальної можливості позивачу реалізувати право на отримання правової допомоги, розгляд справи відкладено не було та одразу винесено постанову про притягнення до адміністративної відповідальності, що унеможливило реалізацію даного права позивачем. Пропозиція інспектора скористатися правовою допомогою адвоката на місці, зателефонувавши або зв'язавшись із адвокатом у інший спосіб не може свідчити про забезпечення права позивача на отримання правової допомоги, про це позивачем було повідомлено відповідачу та також було повідомлено про необхідність надання часу для залучення адвоката та забезпечення права на правову допомогу.
Приведені обставини вказують на порушення інспектором патрульної поліції порядку розгляду справи про адміністративне правопорушення, що є підставою для скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення та закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення.
Аналогічні висновки викладено Верховним Судом у постановах від 18 лютого 2020 року в справі № 524/9827/16-а та від 26 травня 2020 року в справі № 640/16220/16-а.
Колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідачем не надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про надання реальної можливості позивачу реалізувати право на отримання правової допомоги, розгляд справи відкладено не було та одразу винесено спірну постанову.
З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідачем не в повній мірі дотримано вимоги статті 245 КУпАП щодо об'єктивного з'ясування обставин справи, оскільки перед винесенням постанови позивач виявив бажання скористатись правовою допомогою, однак, відповідачем не вжито жодних дій щодо надання водію можливості реалізувати своє право на отримання правової допомоги. Отже, такими діями відповідач порушив право особи, яка притягалася до адміністративної відповідальності, на захист.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про те, що постанова про адміністративне правопорушення серії ЕНА №2750520 від 04.08.2024 є неправомірною та підлягає скасуванню.
Доводи апеляційної скарги щодо фіксування правопорушення за ч. 1 ст. 122 КУпАП вчиненого позивачем на прилад TruCAM ТС 008459, як на доказ вчинення позивачем правопорушення, колегія суддів відхиляє, оскільки оскаржувана постанова (пункт 7) не містить посилання на відомості про відеофіксацію правопорушення з приладу TruCAM ТС 008459, а тому з огляду на положення ч. 3 ст. 283 КУпАП, факт скоєння позивачем 04.08.2024 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП не підтверджено належними та допустимими доказами.
Колегія суддів зауважує, що правова природа адміністративної відповідальності за своєю суттю є аналогічною кримінальній, оскільки також є публічною, пов'язана із застосуванням державного примусу, ініціюється органами, які наділені владними повноваженнями, а застосовувані санкції можуть бути доволі суттєвими для особи. У п. 21 рішення ЄСПЛ у справі «Надточій проти України» від 15.05.2008 (заява №7460/03) зазначено, що Уряд України визнав карний кримінально-правовий характер Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Судова колегія зазначає, що сам факт складання постанови про притягнення особи до адміністративної відповідальності не може бути достатнім доказом правомірності рішення суб'єкта владних повноважень за відсутності інших належних доказів і не звільняє відповідача від доведення правомірності свого рішення.
Доводи відповідача, що позивачу було роз'яснено права та обов'язки, передбачені ст.63 Конституції України та ст.268 КУпАП не відповідає дійсності, оскільки позивачу не роз'яснено в повній мірі його права, зокрема, право на отримання правової допомоги, право надавання пояснень, заявлення клопотань, що мало б передувати факту складання постанови, на відеозаписі не зафіксовано.
Суд наголошує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10 лютого 2010 року у справі Серявін та інші проти України зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі Конвенція) зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі Трофимчук проти України ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Відповідно до пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Деякі аргументи не можуть бути підставою для надання детальної відповіді на такі доводи.
Усі інші аргументи сторін вивчені судом, однак є такими, що не потребують детального аналізу у цьому судовому рішенні, оскільки вищенаведених висновків рішення суду першої інстанції не спростовують.
За правилами частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та свідчать про незгоду із правовою оцінкою суду першої інстанції обставин справи, суд апеляційної інстанції підстав для його скасування не вбачає.
Таким чином, колегія суддів, згідно ст. 316 КАС України вирішила залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 270-272, 286, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції залишити без задоволення.
Рішення Зарічного районного суду м. Суми від 12.11.2024 по справі №591/8048/24 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя О.А. Спаскін
Судді Л.В. Любчич О.В. Присяжнюк