05 лютого 2025 року справа №200/5040/24
м. Дніпро
Перший апеляційний адміністративний суд у складі суддів Гайдара А.В., Блохіна А.А., Сіваченка І.В., розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Адміністрації Державної прикордонної служби України на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2024 року (головуючий суддя І інстанції Бабіч С.І.), складеного у повному обсязі 21 жовтня 2024 року у справі № 200/5040/24 за позовом ОСОБА_1 до Адміністрації Державної прикордонної служби України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовною заявою до Адміністрації Державної прикордонної служби України (далі - відповідач), відповідно до якої просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Адміністрації Державної прикордонної служби України щодо непроведення повного розрахунку з позивачем при звільненні;
- зобов'язати Адміністрацію Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити позивачу середнє грошове забезпечення відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100, за несвоєчасний розрахунок при звільненні за весь час затримки розрахунку по день фактичного розрахунку - 05.07.2024 року.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2024 року позовні вимоги задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Адміністрації Державної прикордонної служби України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 під час звільнення середнього заробітку за час затримки виплати належної йому грошової допомоги на оздоровлення, щомісячної додаткової грошової винагороди та індексації-різниці.
Стягнуто на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; зареєстроване місце проживання як ВПО: АДРЕСА_2 ; фактичне місце проживання: АДРЕСА_3 ) з Адміністрації Державної прикордонної служби України (код ЄДРПОУ 00034039, місцезнаходження: 01601, м. Київ, вул. Володимирська, буд. 26) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19.09.2018 року по 19.01.2023 року включно у розмірі 130182 (сто тридцять тисяч сто вісімдесят дві) гривні 95 копійок.
В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з вищевказаним судовим рішенням, відповідач звернувся до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального процесуального права, просив суд скасувати судове та відмовити у задоволені позовних вимог у повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги посилався на те, що при стягненні середнього заробітку суд першої інстанції не застосував до спірних правовідносин принцип співмірності в межах шестимісячного строку, передбаченого новою редакцією положень ст. 116, 117 КЗпП України.
Сторони в судове засідання не викликались, про дату та місце розгляду справи повідомлялись судом належним чином.
Суд апеляційної інстанції, заслухав доповідь судді-доповідача, перевірив матеріали справи і обговорив доводи апеляційної скарги, перевірив юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідив правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, встановив наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України (паспорт серії НОМЕР_2 ), РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; зареєстроване місце проживання як ВПО: АДРЕСА_2 ; фактичне місце проживання: АДРЕСА_3 .
Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_3 , виданого 15.09.2015 року, позивач є учасником бойових дій та має право на пільги, що встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій.
Позивач у справі проходив військову службу за контрактом в Адміністрації Державної прикордонної служби України та був звільнений з військової служби відповідно до наказу голови Державної прикордонної служби України від 13.09.2018 року № 862-ОС згідно з підпунктом "г" пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" (необхідність постійного стороннього догляду за хворою дружиною, що підтверджується відповідним медичним висновком МСЕК).
На підставі наказу голови Державної прикордонної служби України від 18.09.2018 року № 878-ОС позивач був виключений зі списків особового складу і усіх видів забезпечення Адміністрації Державної прикордонної служби України.
У березні 2023 року позивач звернувся до суду з позовом до відповідача, у якому просив визнати протиправними дії відповідача щодо нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 04.11.2016 року по 28.02.2018 року включно з урахуванням червня 2015 року як місяця для обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) та зобов'язати відповідача перерахувати і виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 04.11.2016 року по 28.02.2018 року включно з урахуванням січня 2008 року як місяця для обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) і здійснити виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 07.06.2023 року у справі № 200/1350/23 цей позов було задоволено частково: визнано протиправними дії відповідача щодо нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 04.11.2016 року по 28.02.2018 року включно з урахуванням листопада 2016 року як місяця для обчислення індексу споживчих цін (базового місяця), а також зобов'язано відповідача перерахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 04.11.2016 року по 28.02.2018 року включно з урахуванням січня 2008 року як місяця для обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) та здійснити виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 18.10.2023 року вказане рішення суду було залишено без змін.
На підставі рішення Донецького окружного адміністративного суду від 07.06.2023 року у справі № 200/1350/23 відповідачем 10.11.2023 року було перераховано та виплачено позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 04.11.2016 року по 28.02.2018 року включно, з урахуванням січня 2008 року як місяця для обчислення індексу споживчих цін (базового місяця), в сумі 55531,53 грн, що підтверджується наданою позивачем до справи банківською випискою по рахунку.
У листопаді 2023 року позивач звернувся до суду з позовом до відповідача, у якому просив визнати протиправною відмову відповідача провести перерахунок і виплату позивачу грошової допомоги на оздоровлення, виплаченої у 2016-2018 роках, щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України № 889 від 22.09.2010 року "Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій", за період з 04.11.2016 року по 28.02.2018 року включно, з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення індексації грошового забезпечення, та зобов'язати відповідача провести перерахунок і виплату позивачу грошової допомоги на оздоровлення, виплаченої у 2016-2018 роках, щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України № 889 від 22.09.2010 року "Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій", за період з 04.11.2016 року по 28.02.2018 року включно, з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення індексації грошового забезпечення, а також визнати протиправними дії відповідача щодо нарахування і виплати позивачу допомоги на оздоровлення, виплаченої у 2016-2018 роках, без урахування у складі місячного грошового забезпечення щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України № 889 від 22.09.2010 року "Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій", та зобов'язати відповідача провести перерахунок і виплату позивачу грошової допомоги на оздоровлення, виплаченої 2016-2018 роках, з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України № 889 від 22.09.2010 року "Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій", та провести виплату з урахуванням виплачених сум. Крім того, позивач просив визнати протиправною відмову відповідача нарахувати і виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суми індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати з 04.11.2016 року по день її фактичної виплати 10.11.2023 року та зобов'язати відповідача нарахувати і виплатити йому компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суми індексації грошового забезпечення за весь час затримки з 04.11.2016 року по день її фактичної виплати 10.11.2023 року.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 05.03.2024 року у справі № 200/7423/23 цей позов було задоволено повністю: визнано протиправними дії відповідача щодо відмови провести перерахунок і виплату позивачу грошової допомоги на оздоровлення, виплаченої у 2016-2018 роках, щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України № 889 від 22.09.2010 року "Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій", за період з 04.11.2016 року по 28.02.2018 року включно, з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення індексації грошового забезпечення, та зобов'язано відповідача провести перерахунок та виплату позивачу грошової допомоги на оздоровлення, виплаченої у 2016-2018 роках, щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України № 889 від 22.09.2010 року "Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій", за період з 04.11.2016 року по 28.02.2018 року включно, з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення індексації грошового забезпечення; визнано протиправними дії відповідача щодо нарахування та виплати позивачу допомоги на оздоровлення, виплаченої у 2016-2018 роках, без урахування у складі місячного грошового забезпечення щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України № 889 від 22.09.2010 року "Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій", та зобов'язано відповідача провести перерахунок та виплату позивачу грошової допомоги на оздоровлення, виплаченої 2016-2018 роках, з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України № 889 від 22.09.2010 року "Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій", та провести виплату з урахуванням виплачених сум; визнано протиправною відмову відповідача нарахувати і виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суми індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати з 04.11.2016 року по день її фактичної виплати 10.11.2023 року та зобов'язано відповідача нарахувати і виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суми індексації грошового забезпечення за весь час затримки з 04.11.2016 року по день її фактичної виплати 10.11.2023 року.
Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 06.06.2024 року вказане рішення суду було залишено без змін.
На підставі рішення Донецького окружного адміністративного суду від 05.03.2024 року у справі № 200/7423/23 відповідачем 28.06.2024 року було здійснено перерахунок і виплату позивачу грошової допомоги на оздоровлення, виплаченої у 2016-2018 роках, та щомісячної додаткової грошової винагороди (згідно з постановою Кабінету Міністрів України № 889 від 22.09.2010 року "Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій") за період з 04.11.2016 року по 28.02.2018 року включно, з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення індексації грошового забезпечення, перерахунок та виплату позивачу грошової допомоги на оздоровлення, виплаченої 2016-2018 роках, з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення щомісячної додаткової грошової винагороди (за постановою Кабінету Міністрів України № 889 від 22.09.2010 року "Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій"), а також нарахування та виплату позивачу компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суми індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати з 04.11.2016 року по день її фактичної виплати 10.11.2023 року в загальній сумі 41257,21 грн, що підтверджується наданою позивачем до справи банківською випискою по рахунку.
Як зазначається відповідачем у письмових поясненнях та підтверджується наданими ним письмовими доказами (довідка-розрахунок, розрахунковий лист), вказана сума в розмірі 41257,21 грн складається з грошової допомоги на оздоровлення та щомісячної додаткової грошової винагороди в сумі 11023,29 грн, а також компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати в сумі 30233,92 грн.
У листопаді 2023 року позивач звернувся до суду з позовом до відповідача, у якому просив визнати протиправною відмову відповідача щодо проведення позивачу на підставі та з урахуванням положень абзаців 3-4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, який було затверджено постановою Кабінету Міністрів України № 1078 від 17.07.2003 року, а також рішення Донецького окружного адміністративного суду від 07.06.2023 року у справі № 200/1350/23 нарахування та виплати індексації-різниці за період з 01.03.2018 року по 18.09.2018 року та зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу на підставі та з урахуванням положень абзаців 3-4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, який було затверджено постановою Кабінету Міністрів України № 1078 від 17.07.2003 року, а також рішення Донецького окружного адміністративного суду від 07.06.2023 року у справі № 200/1350/23 індексацію-різницю за період з 01.03.2018 року по 18.09.2018 року включно, визначену шляхом порівняння розміру підвищення грошового доходу в березні 2018 року з сумою можливої індексації грошового забезпечення в березні 2018 року.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 13.03.2024 року у справі № 200/7422/23 цей позов було задоволено частково: визнано протиправними дії відповідача стосовно відмови у проведенні позивачу на підставі та з урахуванням положень абзаців 3-4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, що був затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 1078 від 17.07.2003 року, нарахування та виплати індексації-різниці за період з 01.03.2018 року по 18.09.2018 року та зобов'язано відповідача нарахувати і виплатити позивачу на підставі та з урахуванням положень абзаців 3-4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, що був затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 1078 від 17.07.2003 року, індексацію-різницю за період з 01.03.2018 року по 18.09.2018 року включно у розмірі 3855,66 грн щомісяця, з урахуванням фактично виплачених сум.
Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 26.06.2024 року вказане рішення суду було залишено без змін.
На підставі рішення Донецького окружного адміністративного суду від 13.03.2024 року у справі № 200/7422/23 відповідачем 05.07.2024 року було нараховано та виплачено позивачу індексацію-різницю за період з 01.03.2018 року по 18.09.2018 року, з урахуванням абзаців 3-4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078, в сумі 25065,65 грн, що підтверджується наданою позивачем до справи банківською випискою по рахунку.
Суд зауважує, що розміри вказаних вище виплат не оспорюються позивачем.
Разом із цим, як зазначає позивач та не заперечує відповідач, під час нарахування та виплати позивачу грошових коштів на виконання судових рішень у справах № 200/1350/23, № 200/7423/23 та № 200/7422/23 відповідачем не був нарахований та виплачений позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.
У наданих на виконання вимог ухвали суду першої інстанції від 07.10.2024 року письмових поясненнях позивач зазначив про те, що заявлені ним позовні вимоги стосуються несвоєчасної виплати грошового забезпечення на виконання рішень суду у справах № 200/7423/23 і № 200/7422/23 (яке було здійснено відповідачем 28.06.2024 року та 05.07.2024 року, відповідно).
Отже, виплата грошових коштів, яка була проведена відповідачем 10.11.2023 року на виконання рішення суду від 07.06.2023 року у справі № 200/1350/23, не є спірною у даній справі, що враховується судом від час ухвалення цього рішення.
Вважаючи, що сума індексації грошового забезпечення не була виплачена позивачеві своєчасно під час звільнення зі служби, вказуючи про наявність підстав для виплатити середнього заробітку за час затримки повного розрахунку на підставі приписів статті 117 Кодексу законів про працю України, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Суд першої інстанції частково задовольнив позовні вимоги, з чим частково погоджується суд апеляційної інстанції.
Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Соціальний захист військовослужбовців та членів їх сімей регулюється Законом України від 20 грудня 1999 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-ХІІ).
Відповідно до статті 1-2 Закону № 2011-ХІІ військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Згідно із частиною першою статті 9 Закону № 2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008, передбачено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Відтак, при звільненні з військової служби та виключенню зі списків особового складу військової частини із військовослужбовцем повинен бути повністю проведений розрахунок. Виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини, без проведення остаточного з ним розрахунку, можливе лише за його письмовою згодою.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.
Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення)) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розмір виплати грошового забезпечення.
Водночас такі питання врегульовано нормами загального трудового законодавства - Кодексом законів про працю України.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року № 8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.
Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, суд приходить до висновку про можливість застосування норм статті 116 та частини 2 статті 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення військовослужбовців.
Суд зазначає, що норми матеріального права (у тому числі положення КЗпП України), з огляду на дату виключення позивача зі списків особового складу та усіх видів забезпечення Адміністрації Державної прикордонної служби України (18.09.2018 року) і дати проведення з ним відповідачем повного розрахунку на виконання рішення суду від 05.03.2024 року у справі № 200/7423/23 (28.06.2024 року) та на виконання рішення суду від 13.03.2024 року у справі № 200/7422/23 (05.07.2024 року), застосовуються судом у даному рішенні в редакції, яка була чинна в період існування спірних у цій справі правовідносин.
Так, згідно зі статтею 116 КЗпП України, в редакції до внесення змін Законом України від 01.07.2022 року № 2352-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" (далі - Закон № 2352-IX), при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, роботодавець повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, роботодавець в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Положеннями статті 117 КЗпП України, в редакції до внесення змін Законом № 2352-IX, визначено, що в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Відповідно до положень статті 116 КЗпП України, в редакції після внесення до неї змін Законом № 2352-IX, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна і додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, які були нараховані працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Статтею 117 КЗпП України, в редакції після внесення до неї змін Законом № 2352-IX, передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Як зазначається Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 року у справі № 821/1083/17, під "належними звільненому працівникові сумами" слід розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем.
Отже, вказаними вище нормами КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У випадку невиконання такого обов'язку настає відповідальність, яка передбачена статтею 117 КЗпП України.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, у тому числі захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, що необхідний для забезпечення його життя.
За змістом частини 1 статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником стосовно своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто реальним виконанням роботодавцем свого обов'язку.
У постанові від 28.06.2023 року у справі № 560/11489/22 Верховний Суд, із посиланням на висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 року у справі № 821/1083/17, зауважив, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, передбачених після звільнення, за встановленими Цивільним кодексом України загальними правилами не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, визначене статтею 117 КЗпП України відшкодування спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає через несвоєчасне здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, який спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період невиконання, в тому числі й після прийняття судового рішення.
Конституційним Судом України у рішенні від 22.02.2012 року у справі № 4-рп/2012 зазначено, що роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, які належать працівнику від підприємства, установи, організації, у строки, передбачені у статті 116 КЗпП України, а саме - в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. При цьому непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівнику його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
У даному рішенні Конституційний Суд України зауважив, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, тож працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення цього правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.
Таким чином, Конституційний Суд України визначив, що для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення із цим працівником остаточного розрахунку.
Отже, виходячи із системного аналізу положень статей 116, 117, 233 КЗпП України, а також враховуючи рішення Конституційного Суду України від 22.02.2012 року у справі № 4-рп/2012 та правові позиції Великої Палати Верховного Суду, наведені вище, можна дійти висновку, що з моменту звільнення у роботодавця виникає обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити працівникові всі суми, що йому належать, і у випадку, коли роботодавець не виконує цей обов'язок, він вчиняє триваюче правопорушення, відповідальність за яке установлена положеннями статті 117 КЗпП України. Припиненням такого правопорушення є проведення фактичного розрахунку, реальне виконання цього обов'язку (виплата всіх сум, що належать звільненому працівнику). Лише після проведення фактичного розрахунку (після виплати всіх сум, що належать звільненому працівникові) починається перебіг строку, визначеного статтею 233 КЗпП України.
Аналогічну правову позицію висловив Верховний Суд у постанові від 12.08.2020 року у справі № 400/3151/19.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає неприйнятними доводи апеляційної скарги відповідача з приводу того, що не може бути "декілька" днів фактичного розрахунку (за різними рішеннями суду), оскільки часткова виплата належних звільненому працівникові сум не свідчить про повний фактичний розрахунок з цим працівником і не може мати наслідком припинення обов'язку роботодавця щодо проведення з таким працівником остаточного розрахунку.
При цьому звернення працівника до суду з позовом щодо нарахування і виплати йому середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у зв'язку з проведенням роботодавцем часткової виплати належних звільненому працівникові сум (певних складових заробітної плати або грошового забезпечення) та задоволення такого позову судом не тягне за собою позбавлення працівника права на звернення до суду з таким позовом у разі виплати роботодавцем іншої частини належних працівникові при звільненні сум.
В даному випадку відповідачем на виконання рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.05.2022 року у справі № 640/24271/20 було виплачено позивачу середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні у зв'язку з проведенням виплати компенсації за невикористану додаткову відпустку, тоді як у цій справі позивачем заявлені вимоги про нарахування і виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у зв'язку з проведенням інших виплат, які були здійснені відповідачем на виконання рішень Донецького окружного адміністративного суду від 05.03.2024 року у справі № 200/7423/23 та від 13.03.2024 року у справі № 200/7422/23.
Суд зауважує, що позивачем у прохальній частині позовної заяви не визначено дату початку перебігу прострочення розрахунку при звільненні, але визначено дату проведення з ним відповідачем фактичного розрахунку - 05.07.2024 року.
Як установлено судом, позивача було виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення Адміністрації Державної прикордонної служби України 18.09.2018 року, і саме у цей день відповідач мав провести з позивачем повний розрахунок.
Отже, датою початку перебігу прострочення розрахунку з позивачем при звільненні є наступний день після звільнення, а саме - 19.09.2018 року.
При цьому суд зазначає, що виплату позивачу належних при звільненні сум грошових коштів було здійснено відповідачем, зокрема, на виконання рішення суду від 05.03.2024 року у справі № 200/7423/23 - 28.06.2024 року, та на виконання рішення суду від 13.03.2024 року у справі № 200/7422/23 - 05.07.2024 року, тобто фактично у даному випадку мають місце дві дати фактичного розрахунку, за кожним з яких підлягає нарахуванню середній заробіток.
З огляду на те, що позивач звернувся до суду з цим позовом 16.07.2024 року, позивачем не пропущений місячний строк звернення до суду з позовом щодо виплат, які були здійснені відповідачем на виконання рішень суду у справах № 200/7423/23 і № 200/7422/23.
У позовній заяві позивач просить суд зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити його на користь середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за весь час затримки розрахунку, не визначаючи суму середнього заробітку.
Питання про обчислення середнього заробітку (середньої заробітної плати) унормовані Порядком обчислення середньої заробітної плати, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100 (далі - Порядок № 100).
Згідно з абзацом 1 пункту 2 Порядку № 100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або для виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.
Абзацом 2 пункту 2 Порядку № 100 передбачено, що працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації чи у фізичної особи - підприємця або фізичної особи, які в межах трудових відносин використовують працю найманих працівників, менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку. При цьому в разі, якщо працівника прийнято (оформлено) на роботу не з першого числа місяця, проте дата прийняття на роботу є першим робочим днем місяця, то цей місяць враховується до розрахункового періоду як повний місяць.
Відповідно до змісту абзацу 3 пункту 2 Порядку № 100 у всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
Згідно з положеннями пункту 5 Порядку № 100 установлено, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи саме з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Відповідно до абзацу 1 пункту 8 Порядку № 100 передбачено, що нарахування виплат, які обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у передбачених чинним законодавством випадках - на число календарних днів за цей період.
Згідно з абзацом 2 пункту 8 Порядку № 100 визначено, що при обчисленні середньої заробітної плати за два місяці, виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати, середньоденна заробітна плата визначається шляхом ділення суми, розрахованої відповідно до абзацу п'ятого пункту 4 цього Порядку, на число робочих днів за останні два календарні місяці, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата, згідно з графіком підприємства, установи, організації.
Абзацом 3 пункту 8 Порядку № 100 установлено, що у разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.
Разом з тим, Порядок № 100 у даному випадку повинен застосовуватись із урахуванням Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України 25.06.2018 року № 558 (далі - Інструкція № 558), яка є спеціальним нормативно-правовим актом у даних правовідносинах та регулює обчислення середньоденного розміру грошового забезпечення військовослужбовців Державної прикордонної служби України.
Відповідно до пункту 5 розділу І Інструкції № 558 розмір грошового забезпечення, що належить військовослужбовцю не за повний місяць, а за декілька днів, визначається, ураховуючи кількість календарних днів у цьому місяці.
Отже, із системного аналізу наведених норм статей 116 та 117 КЗпП України, Порядку № 100, Інструкції № 558 можна дійти висновку, що відповідно до чинного законодавства нарахування середнього грошового забезпечення за весь період затримки розрахунку при звільненні військовослужбовцям проводиться шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на число календарних днів, які мають бути оплачені за середнім грошовим забезпеченням, а середньоденне грошове забезпечення військовослужбовців обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують звільненню, та визначається діленням грошового забезпечення за фактично відпрацьовані протягом цих двох місяців календарні дні на число календарних днів за цей період.
Судом установлено, що позивача було виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення Адміністрації Державної прикордонної служби України 18.09.2018 року, фактично повний розрахунок при звільненні з позивачем на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 05.03.2024 року у справі № 200/7423/23 здійснено відповідачем 28.06.2024 року, шляхом зарахування на особистий рахунок позивача грошових коштів у сумі 41257,21 грн (грошова допомога на оздоровлення та щомісячна додаткова грошова винагорода в сумі 11023,29 грн, а також компенсація втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати в сумі 30233,92 грн), а на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 13.03.2024 року у справі № 200/7422/23 - 05.07.2024 року, шляхом зарахування на особистий рахунок позивача грошових коштів у сумі 25065,65 грн (індексація-різниця за період з 01.03.2018 року по 18.09.2018 року).
Зазначені вище суми проведених виплат позивачем не оспорюються.
Як вказує позивач і не заперечує відповідач, під час нарахування та виплати позивачу грошових коштів на виконання судових рішень у справах № 200/7423/23 та № 200/7422/23 відповідачем не був нарахований та виплачений позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби.
Суд зауважує, що компенсація втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати не входить до складу грошового забезпечення військовослужбовця та не є сумою, що підлягає виплаті військовослужбовцю під час звільнення.
Отже, при обчисленні середнього заробітку щодо виплати, проведеної відповідачем на виконання рішення суду від 05.03.2024 року у справі № 200/7423/23, судом враховуються суми грошової допомоги на оздоровлення та щомісячної додаткової грошової винагороди в загальному розмірі 11023,29 грн (тобто без урахування компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати).
Згідно з наданою відповідачем до суду довідкою про грошове забезпечення позивачу нараховане та виплачене грошове забезпечення за липень та серпень 2018 року (тобто за останні два календарні місяці перед звільненням) - у загальній сумі 31535,30 грн, з яких за липень 2018 року - 15511,10 грн, та за серпень 2018 року - 16024,20 грн. Середньоденний розмір грошового забезпечення позивача склав 508,63 грн.
Період затримки розрахунку при звільненні, що є спірний у цій справі, можна умовно поділити на дві частини - до 19.07.2022 року (до внесення змін до статті 117 КЗпП України) та з 19.07.2022 року (після внесення змін до статті 117 КЗпП України).
За редакцією статті 117 КЗпП України, яка діяла у період з 19.09.2018 року (з моменту початку перебігу прострочення розрахунку при звільненні) по 18.07.2022 року, час затримки розрахунку при звільненні, що підлягає оплаті середнім заробітком, не обмежувався.
Водночас, за редакцією статті 117 КЗпП України, яка діяла у період, починаючи з 19.07.2022 року і по дати фактичного проведення розрахунку на виконання рішень суду у справах № 200/7423/23 та № 200/7422/23, час затримки розрахунку при звільненні, що підлягає оплаті середнім заробітком, був обмежений шістьма місяцями.
З огляду на викладені обставини, до правовідносин, які мали місце з 19.09.2018 року по 18.07.2022 року, судом у даній справі застосовуються положення статті 117 КЗпП України у редакції до внесення до неї змін Законом № 2352-IX, а до правовідносин, які мали місце, починаючи з 19.07.2022 року, - положення статті 117 КЗпП України у редакції, що діяла після внесення до неї змін Законом № 2352-IX.
Аналогічні за своїм змістом висновки були наведені Верховним Судом у постановах від 28.06.2023 року у справі № 560/11489/22, від 30.11.2023 року у справі № 380/19103/22, від 29.01.2024 року у справі № 560/9586/22, від 15.02.2024 року у справі № 420/11416/23, від 23.05.2024 року у справі № 200/2048/23 та інших.
Приймаючи до уваги те, що редакція статті 117 КЗпП України, яка діяла у період з 19.09.2018 року по 18.07.2022 року, не обмежувала час затримки розрахунку при звільненні, що підлягає оплаті середнім заробітком, нарахування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні повністю за цей період є цілком правомірним.
Разом з тим, оскільки згідно з редакцією статті 117 КЗпП України, яка діяла у період, починаючи з 19.07.2022 року і по дати фактичного проведення розрахунку на виконання судових рішень у справах № 200/7423/23 та № 200/7422/23, час затримки розрахунку при звільненні, що підлягає оплаті середнім заробітком, обмежувався шістьма місяцями, у даному разі правомірним буде нарахування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні лише за період з 19.07.2022 року по 19.01.2023 року.
За наслідками арифметичного підрахунку період прострочення розрахунку з позивачем при його звільненні з 19.09.2018 року по 18.07.2022 року загалом налічує 960 календарних днів, а період з 19.07.2022 року по 19.01.2023 року - 185 календарних днів.
Таким чином, розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19.09.2018 року по 18.07.2022 року складає 488284,80 грн (508,63 грн х 960 днів), а за період з 19.07.2022 року по 19.01.2023 року - 94096,55 грн (508,63 грн х 185 днів).
Щодо суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19.09.2018 року по 18.07.2022 року в розмірі 488284,80 грн суд зазначає наступне.
Як було вказано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 року у справі № 761/9584/15-ц, з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності та виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд, за певних умов, може зменшити розмір відшкодування, визначеного статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, і те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника і роботодавця у спірних правовідносинах та співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
У вказаній постанові зазначено, що Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком Верховного Суду України у постанові від 27.04.2016 у справі № 6-113цс16 у тому, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.
При цьому Велика Палата Верховного Суду зауважила на тому, що зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:
1. Розмір простроченої заборгованості роботодавця стосовно виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором.
2. Період затримки (прострочення) виплати цієї заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум.
3. Ймовірний розмір майнових втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні.
4. Інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, а також співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Аналогічні висновки були наведені Верховним Судом у постанові від 20.05.2020 року у справі № 816/1640/17.
Відтак, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, установлених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в незалежності від того, чи позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум підлягають задоволенню у повному обсязі чи частково. При вирішенні цього питання суд враховує такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки у порівнянні із середнім заробітком працівника, обставини, за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати, те що відповідач є органом державної влади, фінансування якого здійснюється з державного бюджету та інших обставин справи.
Дані висновки відповідають висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 04.04.2018 року у справі № 524/1714/16-а, від 18.07.2018 року у справі № 825/325/16, від 30.11.2020 року у справі № 480/3105/19, та висновкам Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 14.11.2018 року у справі № 806/345/16.
Судом, під час вирішення цієї справи, враховані вказані вище критерії, а також правова позиція та механізм врахування коефіцієнта істотності частки складових заробітної плати у порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку, що були наведені Верховним Судом під час вирішення справи № 806/2473/18.
Так, у постанові від 30.10.2019 року у справі № 806/2473/18 Верховний Суд зазначив, що коефіцієнт істотності частки складових заробітної плати (грошового забезпечення) у порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку розраховується за наступною формулою (з урахуванням предмета спору): (виплачена індексація грошового забезпечення чи інша частка недоплачених коштів / середній заробіток за час затримки розрахунку) х 100.
Сума, яка підлягатиме виплаті з урахуванням принципів пропорційності, співмірності та істотності частки складових заробітної плати, розраховується за наступною формулою: (середньоденний розмір грошового забезпечення х коефіцієнт істотності частки складових заробітної плати) х кількість днів (календарних або робочих) затримки розрахунку.
З огляду на встановлені судом обставини, в даному разі коефіцієнт істотності частки, у порівнянні із середнім заробітком позивача за час затримки розрахунку при звільненні за період часу з 19.09.2018 року по 18.07.2022 року, виходячи із суми несвоєчасно виплаченої на виконання судових рішень у справах № 200/7423/23 та № 200/7422/23 грошової допомоги на оздоровлення і щомісячної додаткової грошової винагороди в загальній сумі 11023,29 грн (тобто без урахування компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати), а також індексації-різниці за період з 01.03.2018 року по 18.09.2018 року в сумі 25065,65 грн, складає: (36088,94 грн / 488284,80 грн ) х 100 = 7,39%.
Отже, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19.09.2018 року по 18.07.2022 року, з урахуванням принципів пропорційності, співмірності та істотності частки складових заробітної плати, становить: 508,63 грн (середньоденний розмір грошового забезпечення) х 7,39% (коефіцієнт істотності частки) = 37,59 грн х 960 календарних днів (кількість днів затримки розрахунку, з урахуванням вимог статті 117 КЗпП України в редакції до внесення змін, Порядку № 100 та Інструкції № 558) = 36086,40 грн.
Однак, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що є і інші обставини, визначені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц.
Зокрема, позивач тривалий час з моменту звільнення (з вересня 2018 року до березня 2023 року - приблизно 3 років і 5 місяців, тобто, навіть більше ніж затримка розрахунку в описаному періоді) не звертався до суду для вирішення спору щодо належних йому сум при звільненні (лише в березні 2023 року в справі № 200/1350/23), штучно збільшивши період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості.
Отже, причинами, що пов'язані з тривалістю порушень прав позивача, є в тому числі і його дії, а не лише відповідача.
Апеляційний суд враховує висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, зокрема, пункт 94.6: «З огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача Велика Палата Верховного Суду вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі 11 000,00 грн. Зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було би передбачити з урахуванням статистичних усереднених показників».
З огляду на встановлені обставини та з метою дотримання балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, апеляційний суд вважає за необхідне зменшити розмір середнього заробітку, визначивши його в сумі 5 000,00 грн.
Щодо суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19.07.2022 року по 19.01.2023 року в розмірі 94096,55 грн суд зазначає про таке.
Як зауважив Верховний Суд у постанові від 23.05.2024 року у справі № 200/2048/23, позиція стосовно можливості зменшення судом суми середнього заробітку за час затримки розрахунку із застосуванням принципу співмірності, за наявності істотного дисбалансу між сумою коштів, яку прострочив роботодавець, і сумою середнього заробітку за час затримки виплати, була сформована Верховним Судом за попереднього нормативного регулювання спірних правовідносин, коли стаття 117 КЗпП України не містила обмежень стосовно строку виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Тобто зменшення судом суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні із застосуванням принципу співмірності (за наявності істотного дисбалансу між сумою коштів, яку прострочив роботодавець, і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати) є можливим лише щодо правовідносин, які мали місце до 19.07.2022 року.
До правовідносин, які мали місце після 19.07.2022 року, коли стаття 117 КЗпП України містила обмеження виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні 6-ма місяцями, застосовувати сформовану практику Верховного Суду щодо пропорційності та співмірності стягнутої суми, є недоречним, з огляду на те, що вона була сформована за попереднього нормативного регулювання спірних правовідносин.
Враховуючи наведене вище, приймаючи до уваги чинну в період після 19.07.2022 року редакцію статті 117 КЗпП України та висновки Верховного Суду, в даному випадку у суду відсутні підстави для зменшення розміру відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, за період з 19.07.2022 року по 19.01.2023 року.
Таким чином, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19.09.2018 року по 18.07.2022 року складає 5 000 грн (з урахуванням принципу співмірності), а за період з 19.07.2022 року по 19.01.2023 року - 94096,55 грн, що разом за період часу з 19.09.2018 року по 19.01.2023 року становить 99 096,55 грн.
Щодо обраного позивачем способу захисту суд зазначає, що у даному разі належним способом захисту прав позивача, як працівника, у випадку вирішення спору на його користь, є стягнення визначеного судом, як органом, який виносить рішення по суті спору, розміру відшкодування за час затримки, що прямо випливає зі змісту норми статті 117 КЗпП України та відповідає усталеній судовій практиці Верховного Суду.
Відповідно до частини 2 статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з пунктом 10 частини 2 та абзацом 2 частини 4 статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів. У разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Таким чином, суд частково погоджується з доводами апелянта, що судом першої інстанції в своєму рішенні неправильно застосовано принцип співмірності при визначенні розміру середнього заробітку, який підлягає стягненню на користь позивача за затримку розрахунку при звільненні, а також неправильно здійснений розрахунок середнього заробітку за час затримки розрахунку.
Відповідно до положень ч.1 ст. 317 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для зміни судового рішення суду першої інстанції є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального та процесуального права.
Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Доводи апеляційної скарги в іншій частині є неприйнятними, відтак, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, рішення суду першої інстанції - змінити.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 250, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України,-
Апеляційну скаргу Адміністрації Державної прикордонної служби України на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2024 року у справі № 200/5040/24 - задовольнити частково.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2024 року у справі № 200/5040/24- змінити:
В абзаці третьому резолютивної частини слова і цифри «у розмірі 130182 (сто тридцять тисяч сто вісімдесят дві) гривні 95 копійок» замінити словами та цифрами «у сумі 99 096 (дев'яносто дев'ять тисяч дев'яносто шість) гривень 55 копійок».
В іншій частині рішення Донецького окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2024 року у справі № 200/5040/24 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 05 лютого 2025 року.
Судді А.В. Гайдар
А.А. Блохін
І.В. Сіваченко