05 лютого 2025 року справа №200/2313/24
м. Дніпро
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Казначеєва Е.Г., суддів Сіваченка І.В., Блохіна А.А., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 20 травня 2024 р. у справі № 200/2313/24 (головуючий І інстанції Голубова Л.Б.) за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі- відповідач, ВЧ), в якому просив:
- визнати протиправним не нарахування та невиплату, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», додаткову винагороду в розмірі 30000,00 гривень пропорційно в розрахунку на місяць у період з 01.06.2023 по 31.12.2023;
- зобов'язати нарахувати та виплатити передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», додаткову винагороду в розмірі 30000,00 гривень пропорційно в розрахунку на місяць за період з 01.06.2023 по 31.12.2023.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 20 травня 2024 року відмовлено у задоволені позовних вимог.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій з посиланням на невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить рішення суду скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову.
Скаржник зазначає, що позивач у період з 01.06.2023 по 31.12.2023 здійснював бойові (спеціальні) завдання необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, та мав право на виплату додаткової винагороди у розмірі 30 000 гривень відповідно до постанови КМУ від 28.02.2022 №168.
За періоди липень, серпень, вересень та жовтень 2023 року виплата додаткової винагороди, яка визначена постановою КМУ від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» відбувалась із порушенням вимог чинного законодавства, адже виплачувалась не в повному обсязі, а саме не в розмірі 30 000 грн. з розрахунку на місяць.
Згідно довідки від 03.04.2024, позивачу не нараховано додаткову винагороду за липень у серпні, за серпень у вересні, та в частковому розмірі з вересня по листопад 2023 року.
Скаржник щодо посилання суду на відсутність інформації про виконання бойових завдань у спірний період, зазначає, що у позивача відсутні відомості про конкретні дати участі у бойових діях, адже вони містяться в Журналі бойових дій, а розпорядником даної інформації є саме відповідач.
У свою чергу відповідач, на адвокатський запит, на ухвалу суду про витребування доказів зловживаючи своїми процесуальними правами умисно не надав суду доказів виконання позивачем бойових (спеціальних) завдань за періоди липень, серпень, вересень та жовтень 2023 року, якими зокрема є: копії бойових розпоряджень командира; витяги з Журналу бойових дій стосовно участі Апелянта в бойових діях; рапорти (донесення) командира підрозділу (групи) про участь Позивача у бойових діях, у виконанні бойових (спеціальних) завдань; копії наказів про призначення додаткової винагороди у порядку постанови КМУ від 28.02.2022 №168 в розмірі 30 000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць.
У спірні періоди липень, серпень, вересень та жовтень 2023 року позивача було залучено до виконання бойових завдань згідно з бойовими наказами (розпорядженнями) командира в Урядовому кварталі міста Києва.
Виконання бойових (спеціальних) завдань позивачем згідно з бойовими наказами (розпорядженнями) командира у спірні періоди в Урядовому кварталі міста Києва підтверджується показами свідка ОСОБА_2 , який працює у ППОП №1 ГУНП у м. Києві, та ОСОБА_3 , який працює у ППОП №2 ГУНП у м. Києві, які несли службу разом з Позивачем, та отримували додаткову винагороду у порядку Постанови КМУ від 28.02.2022 №168 в розмірі 30 000 грн.
Від відповідача до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому він просив залишити скаргу без задоволення, а рішення суду без змін.
В обґрунтування зазначено, зокрема. що позивач є військовослужбовцем строкової служби (щодо яких у перші місяці воєнного стану було прийнято рішення щодо не задіяння їх у бойових діях).
Таким чином, відповідно до положень Порядку 260 в Довідці про грошове забезпечення позивача відображаються такі складові як посадовий оклад (420-560 грн.) та, залежно від обставин, додаткова винагорода (в розмірі 30000 або 6000, за місяць пропорційно, та відповідно наявності підстав згідно Порядку 260).
Фактичні виплати додаткової винагороди (які можна побачити як у виписці по рахунку наданій позивачем, так і довідці про грошове забезпечення) здійснюються відповідачем за минулий місяць на підставі наказів про виплату, що формуються за результатами опрацювання рапортів командирів відповідних підрозділів, як це визначено Порядком 260. Так, в довідці відповідача про грошове забезпечення позивача наводяться саме суми виплати у відповідному місяці за минулий, що можна звірити з наданою до позову випискою з банку.
Тобто, виплати додаткової винагороди за листопад 2023 року, здійснювалася в грудні 2023 за результатами опрацювання рапорту командира НОМЕР_2 механізованого батальйону відповідача від 09.12.2023.
Відповідач зазначає, що підстав нарахування та виплати 30000 грн за липень, серпень, вересень 2023 року не було.
З 29.09.2023 військовослужбовці строкової служби отримали право на отримання нового виду додаткової винагороди (6000 грн.), незалежно від залучення їх до виконання бойових завдань, що виплачується лише за фактом проходження строкової служби (але, наприклад, в разі відпустки додаткова винагорода не нараховується), із можливістю застосування її з 01.06.2023.
Після набрання чинності відповідних змін відповідачем одразу було здійснено опрацювання відповідних обставин грошового забезпечення військовослужбовців строкової служби для забезпечення їм виплат додаткової винагороди за попередні місяці. Більшості військовослужбовців (за деякими виключеннями коли такі виплати зробили лише в листопаді) строкової служби відповідачем було здійснено відповідні виплати в жовтні (за місяці липень, серпень, вересень) з розрахунку 6000 грн. на місяць пропорційно часу служби (зокрема, відпустки не враховуються при обрахунку).
У жовтні місяці військовослужбовці-строковики відповідача отримали додаткову винагороду за попередні три місяці в розмірі до 18000 грн. (з розрахунку 6000 грн. на місяць, не враховуючи дні, в які відповідний військовослужбовець перебував у відпустці).
Відповідні виплати додаткової винагороди визначені згідно наказу відповідача від 17.10.2023 за №1954. Відповідні виплати здійснювалися, позивачу 18.10.2023 та 27.10.2023.
Відповідно до частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Суд, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, здійснюючи апеляційний перегляд у межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідно до частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, встановив наступне.
Позивач проходить військову службу у Окремому президентському полку імені Гетьмана Богдана Хмельницького - військовій частині НОМЕР_1 .
Відповідно до витягу з наказу по стройовій частині командира військової частини НОМЕР_1 від 28.11.2020 №255, солдата ОСОБА_1 зараховано до списків особового складу частини, а також призначено на посаду гранатометника 3 спеціального відділення 2 спеціального взводу 6 спеціальної роти НОМЕР_3 спеціального батальйону військової частини НОМЕР_1 .
На адресу відповідача був скерований адвокатський запит від 15.03.2024 з проханням надати пояснення причин невиплати 57 військовослужбовцям, у тому числі й позивачу у період з червня по грудень 2023 року додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 та надати довідки про розмір грошового забезпечення, копії бойових розпоряджень, витяги з журналу бойових дій, рапорти командиру підрозділу про участь кожного військовослужбовця у бойових діях та накази про призначення додаткової винагороди.
Відповідач листом від 03.04.2024 у відповіді на вказаний адвокатський запит надав частину затребуваних документів, зазначивши, що інші документи надати не передбачається можливим у зв'язку з обмеженим доступом.
Відповідно до довідки відповідача від 03.04.2024 № 6614 позивачу у спірному періоді червень - грудень 2023 року нараховано грошове забезпечення в сумі 116940,00 гривень, з яких додаткова винагорода, передбачена постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 складає 114000,00 гривень. При цьому, у серпні та вересні 2023 року додаткова винагорода позивачу не нараховувалася.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та фактам, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Спірним у цій справі є питання розрахунку додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України № 168, на яку позивач має право.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною першою статті 9 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-XII) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
За приписами частини другої статті 9 Закону № 2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Відповідно абзацу 1 частини четвертої статті 9 Закону № 2011-XII грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
За абзацом 2 частини четвертої статті 9 Закону № 2011-XII порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Згідно з п. 2, 3 постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Виплату грошового забезпечення військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу здійснювати в порядку, що затверджується Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Міністерством фінансів, Міністерством інфраструктури, Міністерством юстиції, Службою безпеки, Управлінням державної охорони, розвідувальними органами, Адміністрацією Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації.
Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам визначає Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджений наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року № 260.
Згідно п. 2, 8 розділу І Порядку № 260 грошове забезпечення включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення виплачується в межах асигнувань, передбачених у кошторисі військової частини на грошове забезпечення військовослужбовців. Грошове забезпечення виплачується: щомісячні основні та додаткові види - в поточному місяці за минулий; одноразові додаткові види - в місяці видання наказу про виплату або в наступному після місяця, в якому наказом оголошено про виплату (з урахуванням вимог Бюджетного кодексу України). Грошове забезпечення виплачується за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні на підставі наказу командира (начальника, керівника) (далі - командир). Грошове забезпечення командиру військової частини виплачується за місцем перебування на грошовому забезпеченні на підставі наказу вищого командира за підпорядкованістю.
Відповідно до п. 17 розділу І Порядку № 260 на період дії воєнного стану виплата грошового забезпечення особам офіцерського, старшинського, сержантського та рядового складу може встановлюватися за окремим рішенням Міністра оборони України.
Згідно з Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», який затверджений Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, у зв'язку з військовою агресією російської федерації в Україні введено воєнний стан.
Крім того, Президент України Указом від 24 лютого 2022 року № 69/2022 «Про загальну мобілізацію», на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України та відповідно до частини другої статті 102, пунктів 1, 17, 20 частини першої статті 106 Конституції України, постановив оголосити та провести загальну мобілізацію.
Відповідно до пункту 4 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» Кабінет Міністрів України [зобов'язаний] невідкладно: 2) забезпечити фінансування та вжити в межах повноважень інших заходів, пов'язаних із запровадженням правового режиму воєнного стану на території України.
Згідно з пунктом 6 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» Кабінету Міністрів України [доручено] забезпечити фінансування та вжити в межах повноважень інших заходів, пов'язаних з оголошенням та проведенням загальної мобілізації.
Кабінет Міністрів України на виконання цих указів Президента України ухвалив Постанову № 168, якою, серед іншого, передбачив на період дії воєнного стану виплату для військовослужбовців додаткової винагороди.
Згодом, до Постанови № 168 було внесені зміни.
Відповідно до пункту 1, 2-1 Постанови № 168 (у редакції Постанови № 43 від 20.01.2023, яка діяла з 21.01.2023) установлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Особам рядового і начальницького складу територіальних (міжрегіональних) воєнізованих формувань Державної кримінально-виконавчої служби, що залучаються Головнокомандувачем Збройних Сил до складу оперативно-стратегічного угруповання відповідної групи військ для безпосередньої участі у бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах проведення воєнних (бойових) дій у період здійснення зазначених заходів, виплачується додаткова винагорода в розмірі до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).
Установити, що керівники відповідних міністерств та державних органів визначають порядок і умови виплати додаткової винагороди, одноразової грошової допомоги, розміри виплати додаткової винагороди в розмірі до 30000 гривень.
Так, Кабінет Міністрів України прийняв Постанову від 09 серпня 2023 р. № 836 яка набрала законної сили 11.08.2023 щодо внесення змін до Постанови № 168.
Вказаною Постановою внесено зміни до Постанови № 168, зокрема, доповнено постанову пунктами 1-1 та 1-2.
Відповідно до пункту 1-1, 1-2 Постанови № 168 (у редакції Постанови від 09 серпня 2023 р. № 836), установити, що на період воєнного стану, зокрема:
військовослужбовцям, які здійснюють бойові (спеціальні) завдання у період здійснення заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, щомісяця виплачується додаткова винагорода у розмірі 30000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу виконання таких завдань.
Військовослужбовцям строкової військової служби щомісяця виплачується додаткова винагорода у розмірі 6000 гривень пропорційно часу проходження служби в розрахунку на місяць.
Виплата додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).
Нарахування та сплата податків, зборів, внесків до відповідних бюджетів здійснюється у порядку, визначеному законодавством як для грошового забезпечення.
Постановою Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2023 р. № 1162 внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 р. № 168, а саме:
у пункті 1-1:
в абзаці восьмому слова “додаткова винагорода» замінити словами “винагорода за особливості проходження служби під час воєнного стану (особливого періоду)»;
в абзаці дев'ятому слова “додаткова винагорода» замінити словами “винагорода за особливості проходження служби (навчання) під час воєнного стану (особливого періоду)»;
в абзаці третьому пункту 2-1 слова і цифри “особливості виплати додаткової винагороди особам, зазначеним у пунктах 1-1 і 1-2 цієї постанови» замінити словами і цифрами “особливості виплати додаткової винагороди та винагороди за особливості проходження служби (навчання) під час воєнного стану (особливого періоду) особам, зазначеним у пункті 1-1 цієї постанови, та додаткової винагороди особам, зазначеним у пункті 1-2 цієї постанови».
Відповідно до положень пункту 2 розділу XXXIV Порядку № 260 (у редакції яка діяла станом на 31.01.2023) на період дії воєнного стану військовослужбовцям додаткова винагорода згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» виплачується в таких розмірах, зокрема:
30 000 гривень - військовослужбовцям, які виконують бойові (спеціальні) завдання згідно з бойовими наказами (розпорядженнями) (в розрахунку на місяць пропорційно часу виконання бойових (спеціальних) завдань):
у складі діючих угруповань військ (сил) Сил оборони держави, резерву Головнокомандувача Збройних Сил України Сил оборони держави, розгорнутих пунктів управління Генерального штабу Збройних Сил України, які здійснюють управління діючими угрупованнями військ (сил) (далі - завдання у складі угруповань військ (сил), резерву, пунктів управління);
з протиповітряного прикриття та наземної оборони об'єктів критичної інфраструктури згідно з бойовими розпорядженнями;
із всебічного забезпечення діючих угруповань військ (сил) Сил оборони держави безпосередньо в районах ведення воєнних (бойових) дій згідно з бойовими (логістичними) розпорядженнями.
Військовослужбовцям, які в установленому законодавством порядку відряджені до складу військових адміністрацій у районах ведення воєнних (бойових) дій для виконання завдань в інтересах оборони держави та її безпеки із залишенням на військовій службі, виплата додаткової винагороди здійснюється у розмірі 30 000 гривень.
Відповідно до положень пункту 3-5, 8 розділу XXXIV Порядку № 260, райони ведення воєнних (бойових) дій, склад діючих угруповань військ (сил) Сил оборони держави, розгорнутих пунктів управління Генерального штабу Збройних Сил України та склад резерву Головнокомандувача Збройних Сил України Сил оборони держави визначаються відповідними рішеннями Головнокомандувача Збройних Сил України.
Підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях, виконанні бойового (спеціального) завдання або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії (далі - бойові дії або заходи) у період здійснення зазначених дій або заходів здійснюється на підставі таких документів:
бойовий наказ (бойове розпорядження);
журнал бойових дій (вахтовий, навігаційно-вахтовий, навігаційний журнал) або журнал ведення оперативної обстановки або бойове донесення або постова відомість (під час охорони об'єкта, на який було здійснено збройний напад);
рапорт (донесення) командира підрозділу (групи), корабля (судна), катера про участь кожного військовослужбовця (у тому числі з доданих або оперативно підпорядкованих підрозділів) у бойових діях або заходах, у виконанні бойових (спеціальних) завдань.
Про підтвердження безпосередньої участі відряджених до військових частин (установ, організацій) військовослужбовців (далі - відряджені військовослужбовці) у бойових діях або заходах, командири військової частини (установи, організації), до яких для виконання завдань відряджений військовослужбовець, повідомляють органи військового управління, військові частини (установи, організації) за місцем штатної служби військовослужбовців.
Виплата додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів:
командирів (начальників) військових частин - особовому складу військової частини;
керівника органу військового управління - командирам (начальникам) військових частин.
Відповідно до положень пункту 2 розділу XXXIV Порядку № 260 (у редакції Наказу Міністерства оборони № 566 від 26.09.2023 який набрав чинності 29.09.2023), на період дії воєнного стану військовослужбовцям додаткова винагорода згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» виплачується в таких розмірах, зокрема:
30 000 гривень - військовослужбовцям, які виконують бойові (спеціальні) завдання згідно з бойовими наказами (розпорядженнями) (у розрахунку на місяць пропорційно часу виконання бойових (спеціальних) завдань):
з інтенсивної підготовки для ведення воєнних (бойових) дій у складі військових частин (підрозділів), включених до складу резерву Головнокомандувача Збройних Сил України сил оборони держави;
з управління угрупованнями військ (сил) у складі розгорнутих пунктів управління Генерального штабу Збройних Сил України;
з управління підпорядкованими силами та засобами відповідно до завдань, які покладаються на Адміністрацію Державної спеціальної служби транспорту, у складі розгорнутих пунктів управління Державної спеціальної служби транспорту;
у складі робочої групи або одиночним порядком, визначені Головнокомандувачем Збройних Сил України, начальником Генерального штабу Збройних Сил України, у межах областей України, на територіях яких ведуться воєнні (бойові) дії;
з розмінування (виявлення, знешкодження та знищення) вибухонебезпечних предметів поза районами ведення бойових дій;
у складі діючих угруповань військ (сил) сил оборони держави згідно з переліком завдань, затвердженим Міністром оборони України;
із всебічного забезпечення діючих угруповань військ (сил) сил оборони держави безпосередньо в районах ведення воєнних (бойових) дій;
з протиповітряного прикриття та наземної оборони об'єктів критичної інфраструктури (у тому числі об'єктів транспортної інфраструктури - військовими частинами та підрозділами Державної спеціальної служби транспорту);
6000 гривень - військовослужбовцям строкової військової служби в розрахунку на місяць пропорційно часу проходження служби (пропорційно часу проходження служби).
Верховний Суд у свої рішеннях звертав увагу, що за приписами статті 1 Закону України від 06 грудня 1991 року № 1932-XII «Про оборону України» (далі - Закон № 1932-XII) бойові дії - це форма застосування з'єднань, військових частин, підрозділів (інших сил і засобів) Збройних Сил України, інших складових сил оборони для вирішення бойових (спеціальних) завдань в операціях або самостійно під час відсічі збройної агресії проти України або ліквідації (нейтралізації) збройного конфлікту, виконання інших завдань із застосуванням будь-яких видів зброї (озброєння); район воєнних (бойових) дій - це визначена рішенням Головнокомандувача Збройних Сил України частина сухопутної території України, повітряного або/та водного простору, на якій впродовж певного часу ведуться або/та можуть вестися воєнні (бойові) дії.
Постановка бойових завдань підрозділам (елементам бойового порядку) здійснюється бойовим наказом, під час ведення бою (дій) або в інших умовах бойової обстановки - бойовим розпорядженням. Зазвичай вони доводяться до командирів підрозділів в усній формі.
У бойовому наказі вказується: висновки з оцінювання противника; завдання, які виконуються силами і засобами старшого командира на напрямку дій військової частини (підрозділу), а також завдання сусідів і розмежувальні лінії з ними; бойове завдання військової частини (підрозділу) та замисел бою (дій); бойові завдання штатним і доданим підрозділам (елементам бойового порядку); норма витрат ракет і боєприпасів на виконання бойового завдання; місце і час розгортання ОКП (ксП) та напрямок його переміщення, порядок передачі управління; час готовності до виконання завдання та порядок доповіді замислу старшому командиру.
У бойовому розпорядженні зазвичай командир вказує: стислі відомості про положення та характер дій противника; завдання, що виконуються силами і засобами старшого командира на напрямку дій підрозділів; бойове завдання підпорядкованим підрозділам; час готовності до бою (дій). За необхідності у ньому можуть бути зазначені завдання військової частини (підрозділу), сусідів та інші дані.
Бойові (попередні бойові) розпорядження і вказівки, які віддає командир усно, записуються в журнал відданих і отриманих розпоряджень, у якому відображається: дата, час і зміст розпоряджень, спосіб їх передачі або отримання, кому вони передані або повинні бути передані, від кого отримані.
Щодо застосування в часі внесених до Постанови № 168 змін Постановою № 836 та внесених до Порядку № 260 змін Наказом Міністерства оборони № 566 від 26.09.2023, суд апеляційної інстанції зазначає.
Частиною першою статті 58 Конституції України закріплено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Конституційний Суд України неодноразово висловлював позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів.
Так, надаючи тлумачення статті 58 Конституції України у Рішенні від 09 лютого 1999 року №1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) Конституційний Суд України зазначив, що в регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце (абзаци перший і другий пункту 2 мотивувальної частини Рішення).
У Рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп і від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001 зроблено аналогічні висновки про те, що закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
Водночас Конституційний Суд України звернув увагу на те, що частина перша статті 58 Конституції України передбачає винятки із конституційного принципу неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права (абзац третій пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 09 лютого 1999 року №1-рп/99, абзац другий пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001).
Крім того, у своїх рішеннях Конституційний Суд України постійно наголошує на тому, що ключовим у питанні розуміння гарантованого статтею 8 Конституції України принципу верховенства права є принцип юридичної (правової) визначеності, який вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності норм права, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) та стабільності (абзац шостий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2017 року № 2-р/2017).
Складовими принципу верховенства права є, зокрема, правова передбачуваність та правова визначеність, які необхідні для того, щоб учасники відповідних правовідносин мали можливість завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано (абзац третій пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 11 жовтня 2005 року №8-рп/2005).
Таким чином, державні установи повинні бути послідовними щодо прийнятих ними нормативних актів, а також дотримуватися розумної рівноваги між передбачуваністю (довірою, законними очікуваннями, впевненістю) особи і тими інтересами, заради забезпечення яких у регулювання вносяться зміни. Повага до такої впевненості, як зазначав Європейський суд з прав людини, має бути мірою правового захисту у внутрішньому праві проти свавільного втручання державних органів у гарантовані права (пункт 156 Рішення у справі "Kopecky проти Словаччини" від 28 вересня 2004 року, заява № 44912/98).
Одним із механізмів запобігання свавільному втручанню держави та її органів у реалізацію прав і свобод людини є закріплений у частині третій статті 22 Конституції України принцип недопустимості звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних.
Таким чином, надання нормативно-правовому акту ретроактивної дії не порушуватиме принципи незворотності дії в часі та правової визначеності, якщо ці зміни не погіршують правове становище особи: не встановлюють чи не посилюють юридичну відповідальність, не скасовують і не обмежують чинні права і свободи.
Згідно з п. 2, 3 Постановою Кабінету Міністрів України від 09 серпня 2023 р. № 836, установлено, що у разі зменшення розміру додаткової винагороди у зв'язку із зміною відповідно до цієї постанови порядку, умов її виплати та розміру додаткової винагороди її перерахунок не здійснюється до набрання чинності цією постановою. Ця постанова набирає чинності з дня її опублікування та застосовується у частині виплати додаткової винагороди з 1 червня 2023 року.
Згідно п. 2, 4 Наказу Міністерства оборони № 566 від 26.09.2023 який набрав чинності 29.09.2023, установити, що у разі зменшення розміру додаткової винагороди згідно з цим наказом, її перерахунок таким військовослужбовцям не здійснюється до набрання чинності цим наказом.
Цей наказ набирає чинності з дня його офіційного опублікування, крім абзаців тридцятого-тридцять четвертого пункту 13 Змін до Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджених цим наказом, які застосовуються з 01 червня 2023 року.
Суд зазначає, що положеннями Постанови № 836 та Наказу № 566 визначено, що виплачена до набрання чинності Постанови та Наказу винагорода не перераховується у разі її зменшення.
Отже, до 11.08.2023 винагорода у розмірі 30000 грн виплачувалась військовослужбовцям на період дії воєнного стану.
Після внесення до Постанови № 168 змін Постановою № 836 яка набрала законної сили 11.08.2023, та внесених до Порядку № 260 змін Наказом Міністерства оборони № 566 від 26.09.2023, визначено, що військовослужбовцям на період дії воєнного стану щомісячно виплачується додаткова винагорода в розмірі 30000 гривень у разі якщо вони виконували бойові (спеціальні) завдання згідно з бойовими наказами (розпорядженнями). Військовослужбовець строкової військової служби які не залученні та не виконують бойових (спеціальних) завдань виплачується винагорода у розмірі 6000грн.
Документальним підтвердженням такої участі у виконанні бойових (спеціальних) завдань слугують такі документи: бойовий наказ (бойове розпорядження); журнал бойових дій (вахтовий, навігаційно-вахтовий, навігаційний журнал) або журнал ведення оперативної обстановки або бойове донесення або постова відомість (під час охорони об'єкта, на який було здійснено збройний напад); рапорт (донесення) командира підрозділу (групи), корабля (судна), катера про участь кожного військовослужбовця (у тому числі з доданих або оперативно підпорядкованих підрозділів) у бойових діях або заходах, у виконанні бойових (спеціальних) завдань.
З наведеного висновується, що ключовою умовою для здійснення виплати додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168, є виконання військовослужбовцем бойових (спеціальних) завдань згідно з бойовими наказами (розпорядженнями) та підтвердження цих обставин указаними документами.
Матеріали справи містять довідку відповідача від 03.04.2024 № 6614 за якою позивачу нараховано, зокрема, суму додаткової винагороди: червень 2023 року - 30000 грн; липень 2023 року - 30000 грн; серпень 2023 року - відсутнє нарахування; вересень 2023 року - відсутнє нарахування; жовтень 2023 року - 18000 грн; листопад 2023 року - 6000 грн; грудень 2023 року - 30000 грн. Загалом 114000 гривень додаткової винагороди (а.с.24).
Також, Рапортом від 03.07.2023 командир ВЧ НОМЕР_1 просив виплатити додаткову винагороду за червень 2023 року, зокрема, позивачу у розмірі 30000 грн за період з 01.06.2023 по 30.06.2023.
Згідно Витягу з наказу від 15.07.2023 № 1297 «Про виплату додаткової винагороди військовослужбовцям на період дії воєнного стану за червень 2023 року» та додатку 1 від 15.07.2023 до нього, наказано виплатити особовому складу ВЧ, до якого включено позивача додатком, за період виконання бойових (спеціальних) завдань згідно з бойовими наказами (розпорядженнями) додаткову винагороду у розмірі 30000 грн за період виконання завдань з 01.06.2023 по 30.06.2023.
Рапортом від 07.10.2023 командир ВЧ НОМЕР_1 просив виплатити додаткову винагороду за вересень 2023 року, зокрема, позивачу у розмірі 6000 грн за період з 01.09.2023 по 30.09.2023.
Згідно Витягу з наказу від 17.10.2023 № 1954 «Про виплату додаткової винагороди військовослужбовцям на період дії воєнного стану за вересень 2023 року» та додатку 479 від 17.10.2023 до нього, наказано виплатити особовому складу ВЧ, до якого включено позивача додатком, як військовослужбовцям строкової військової служби додаткову винагороду у розмірі 6000 грн за період виконання завдань з 01.09.2023 по 30.09.2023.
Згідно Витягу з наказу від 20.11.2023 № 2162 «Про виплату додаткової винагороди військовослужбовцям на період дії воєнного стану за жовтень 2023 року» та додатку 310 від 20.11.2023 до нього, наказано виплатити особовому складу ВЧ, до якого включено позивача додатком, за період виконання бойових (спеціальних) завдань згідно з бойовими наказами (розпорядженнями) додаткову винагороду у розмірі 6000 грн за період виконання завдань з 01.10.2023 по 31.10.2023.
Також з вказаного витягу вбачається, що наказано виплатити особовому складу за період виконання бойових (спеціальних) завдань згідно з бойовими наказами (розпорядженнями) додаткову винагороду у розмірі 6000 грн за період виконання завдань з 01.07.2023 по 31.07.2023, у розмірі 6000 грн за період виконання завдань з 02.06.2023 по 31.10.2023
Рапортом від 09.12.2023 командир ВЧ НОМЕР_1 просив виплатити додаткову винагороду за листопад 2023 року, зокрема, позивачу у розмірі 30000 грн за період з 01.11.2023 по 30.11.2023.
Згідно Витягу з наказу від 21.12.2023 № 2368 «Про виплату додаткової винагороди військовослужбовцям на період дії воєнного стану за листопад 2023 року» та додатку 29 від 21.12.2023 до нього, наказано виплатити особовому складу ВЧ, до якого включено позивача додатком, за період виконання бойових (спеціальних) завдань згідно з бойовими наказами (розпорядженнями) додаткову винагороду у розмірі 30000 грн за період виконання завдань з 01.11.2023 по 30.10.2023.
Рапортом від 08.01.2024 командир ВЧ НОМЕР_1 просив виплатити додаткову винагороду за грудень 2023 року, зокрема, позивачу за період з 18.12.2023 по 31.12.2023.
Згідно Витягу з наказу від 22.01.2024 № 146 «Про виплату додаткової винагороди військовослужбовцям на період дії воєнного стану за грудень 2023 року» та додатку 359 та 723 від 22.01.2024 до нього, наказано виплатити позивачу за період виконання бойових (спеціальних) завдань згідно з бойовими наказами (розпорядженнями) додаткову винагороду у розмірі 6000 грн за період виконання завдань з 01.12.2023 по 17.12.2023, та у розмірі 30000 грн за період виконання завдань з 18.12.2023 по 31.12.2023.
Вказані накази не оскаржені та є чинними. Матеріали справи не містять рапортів позивача щодо виплати йому належних сум.
Таким чином, матеріали справи свідчать, що позивачу, як військовослужбовцю, відповідно до Постанови № 168 на період дії воєнного стану за виконання бойових (спеціальних) завдань згідно з бойовими наказами (розпорядженнями) виплачувалась додаткова винагорода в розмірі 30000 гривень за червень 2023 року, липень 2023 року та грудень 2023 року.
Отже, зазначені обставини свідчать, що позовні вимоги в частині нарахування та виплати позивачеві передбаченої Постановою № 168 додаткової винагороди в розмірі 30000,00 гривень пропорційно в розрахунку на місяць за червень 2023 року, липень 2023 року, грудень 2023 року, задоволенню не підлягають.
Також, позивачу відповідно до Постанови № 168, як військовослужбовцю строкової військової служби, який не залучений та не виконував бойових (спеціальних) завдань, виплачена винагорода у розмірі 6000 грн, а саме: у листопад 2023 року у розмірі 6000грн; у жовтні 2023 року у розмірі 18000 грн (6000 грн за період виконання завдань з 01.10.2023 по 31.10.2023, 6000 грн за період виконання завдань з 01.07.2023 по 31.07.2023, 6000 грн за період виконання завдань з 02.06.2023 по 31.10.2023)
Щодо виплати позивачу додаткової винагороди в розмірі 30000 грн за ці ж періоди, колегія суддів зазначає, що позивачем не надано до суду доказів про виконання ним бойових (спеціальних) завдань згідно з бойовими наказами (розпорядженнями).
Колегія суддів звертає увагу на те, що хоча витяги з наказів про виплату особовому складу ВЧ, до якого включено позивача додатком, винагороди у розмірі 6000 грн містить припис щодо виконання особовим складом бойових (спеціальних) завдань згідно з бойовими наказами (розпорядженнями), проте, фактично зі змісту витягів, їх додатків та рапортів, винагорода у розмірі 6000 грн призначена військовослужбовцям строкової військової служби, які не залучені та не виконували бойових (спеціальних) завдань.
Також, матеріали справи не містять належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів виконання ним бойових (спеціальних) завдань у період з серпня 2023 року по листопад 2023 року включно, а також кількості днів участі у таких діях.
Колегія суддів зазначає, що позивач помилково ототожнює проходження служби, залучення до виконання бойових завдань, виконання бойових завдань.
Надані письмові пояснення свідків, колегія суддів не приймає в якості доказів, оскільки вони не можуть безперечно свідчити про обставини на які посилається позивач.
Також суд звертає увагу, що особи які надали їх, зазначили, зокрема, що позивач, у період з липня по жовтень 2023 року ніс службу в ВЧ та виконував бойові завдання. Проте, пояснення не містять посилання які бойові (спеціальні) завдання виконував позивач, на підставі яких бойових наказів (розпоряджень) він їх виконував.
Отже, зміст вказаних пояснень також не може підтвердити виконання позивачем бойових (спеціальних) завдань у період з серпня 2023 року по листопад 2023 року включно.
Інші доводи та аргументи скаржника зводяться до переоцінки доказів, не спростовують висновків судів першої інстанції і свідчать про незгоду заявника із правовою оцінкою судом обставин справи, встановлених у процесі її розгляду.
Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.
Відповідно до положень ч.1 ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, оскільки суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.
Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 20 травня 2024 р. у справі № 200/2313/24 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та не підлягає касаційному оскарженню до Верховного Суду, крім випадків, встановлених п.2 ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повне судове рішення складено та підписано колегією суддів 05 лютого 2025 року.
Суддя-доповідач: Е.Г. Казначеєв
Судді: А.А. Блохін
І.В. Сіваченко