справа № 370/706/23 головуючий у суді І інстанції Білоцька Л.В.
провадження № 22-ц/824/3169/2025 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Фінагеєв В.О.
Іменем України
29 січня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд
у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого судді Фінагеєва В.О.,
суддів Кашперської Т.Ц., Яворського М.А.,
за участю секретаря Надточий К.О.,
розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою представником ОСОБА_2 на рішення Макарівського районного суду Київської області від 23 серпня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, поділ майна подружжя, -
У березні 2023 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом в якому просила суд визнати спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_1 :
об'єкт незавершеного будівництва житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що розташовується на території АДРЕСА_1 ;
причіп ПФ 01 ФЕРМЕР, 2007 р.в., № шасі НОМЕР_1 ;
транспортний засіб ВАЗ 21063, 1294 куб.см, 1986 р.в., № куз. НОМЕР_2 ;
транспортний засіб HYUNDAI LANTRA, 1591 куб.см, 1992 р.в., № куз. НОМЕР_3 ;
визнати за ОСОБА_3 право на 1/2 частину об'єкта незавершеного будівництва житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що розташовується на території АДРЕСА_1 ;
стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 суму 67 172,00 грн. в якості грошової компенсації 1/2 частки вартості транспортних засобів набутих у шлюбі, а саме: HYUNDAI LANTRA, 1591 куб.см., 1992 р.в., № куз. НОМЕР_3 ; ВАЗ 21063, 1294 куб.см., 1986 р.в., № куз. НОМЕР_2 ; причіп ПФ 01 ФЕРМЕР, 2007 р.в., № шасі НОМЕР_1 ;
припинити право спільної сумісної власності ОСОБА_3 на 1/2 частину транспортних засобів, а саме: HYUNDAI LANTRA, 1591 ку.см, 1992 р.в., № куз. НОМЕР_3 ; ВАЗ 21063, 1294 куб.см, 1986 р.в., № куз. НОМЕР_2 ; причіп ПФ 01 ФЕРМЕР, 2007 р.в., № шасі НОМЕР_1 .
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з 13 липня 1991 року вона перебуває в зареєстрованому шлюбі з відповідачем.Під час спільного життя, вони як подружжя побудували на земельній ділянці житловий будинок та необхідні господарські споруди та з 2007 року фактично експлуатують об'єкт нерухомості за призначенням. Висновком про відсоток готовності об'єкта нерухомості, вих. №1 від 20 липня 2022 року, проведено обстеження об'єкта нерухомості житлового будинку (літ. А), розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , обстеженням встановлено, що користувач ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 , загальний відсоток готовності об'єкта нерухомості становить 100 відсотків, що також підтверджується Технічним паспортом на будинок. Станом на час звернення до суду з позовом щодо розподілу спільного майна подружжя, шлюб між сторонами не припинено. В Макарівському районному суді Київської області слухається справа з приводу розірвання шлюбу. Окрім цього, за час шлюбу подружжя придбали транспортні засоби, а саме: 01 лютого 2008 року причіп ПФ 01 ФЕРМЕР, 2007 р.в., № шасі НОМЕР_1 - первинна реєстрація ТЗ для індивідуального власника (ТСЦ 3247)», 12 червня 2015 року транспортний засіб ВАЗ 21063, 1294 куб.см., 1986 р.в., № куз. НОМЕР_2 - вторинна реєстрація ТЗ, придбаного в торгівельній організації (ВРЕР ДАІ м. Макарів), 09 липня 2021 року транспортний засіб HYUNDAI LANTRA, 1591 ку.см, 1992 р.в., № куз. НОМЕР_3 - перереєстрація ТЗ на нового власника по договору укладеному в ТСЦ (ТСЦ 8041). Всі транспортні засоби були зареєстровані за ОСОБА_1 . Вказаними транспортними засобами відповідач користується особисто. Доступу до них позивачу не надає. Також в добровільному порядку розділити об'єкт нерухомого майна відповідач не бажає, створює перешкоди у вільному користуванні ним позивачу, також він не реєструє право власності на вказаний житловий будинок та господарські споруди. Позивач неодноразово пропонувала відповідачу врегулювати даний спір в досудовому порядку, про те все було безрезультатно.
Рішенням Макарівського районного суду Київської області від 23 серпня 2024 року позов ОСОБА_3 задоволено частково. Визнано спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_1 :причіп ПФ 01 ФЕРМЕР, 2007 р.в., № шасі НОМЕР_1 ; транспортний засіб ВАЗ 21063, 1294 куб.см., 1986 р.в., № куз. НОМЕР_2 ; транспортний засіб HYUNDAI LANTRA, 1591 ку.см., 1992 р.в., № куз. НОМЕР_3 . Визнано за ОСОБА_3 право на 1/2 частину об'єкта незавершеного будівництва житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що розташовується на території АДРЕСА_1 . Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 67 172,00 грн. в якості грошової компенсації 1/2 частки вартості транспортних засобів набутих у шлюбі, а саме: HYUNDAI LANTRA, 1591 ку.см, 1992 р.в., № куз. НОМЕР_3 ; ВАЗ 21063, 1294 куб.см, 1986 р.в., № куз. НОМЕР_2 ; причіп ПФ 01 ФЕРМЕР, 2007 р.в., № шасі НОМЕР_1 . Припинено право спільної сумісної власності ОСОБА_3 на 1/2 частину вказаних транспортних засобів. В решті позовних вимог відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині визнання за ОСОБА_3 права на 1/2 частину об'єкта незавершеного будівництва житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що розташовується на території АДРЕСА_1 та стягнення 5 000,00 грн. витрат за проведення роботи з експертної оцінки майна через неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову в цій частинівідмовити.
Отже судове рішення оскаржується виключно в частині поділу об'єкта незавершеного будівництва, а саме, житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, що розташовується на території АДРЕСА_1 та стягнення 5 000,00 грн. витрат за проведення роботи з експертної оцінки майна, а відтак, в іншій частині апеляційним судом не переглядається.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 зазначає, що власником житлового будинку АДРЕСА_1 була мати відповідача, ОСОБА_4 , яка також являлася користувачем земельної ділянки площею 0,25 га для будівництва та обслуговування житлового будинку за цією ж адресою. Після продажу своєї власної земельної ділянки ОСОБА_4 надала ОСОБА_1 свої грошові кошти, при цьому останній мав свої власні заощадження. Таким чином на двох особистих депозитних банківських рахунках в іноземній валюті та національній валюті у відділенні Акціонерного товариства «Райффайзен Банк» ОСОБА_1 тримав загальною сумою близько 10 000.00 доларів США. Вказані кошти він і використовував для будівництва нового будинку фактично для своєї матері. Судом першої інстанції як доказ безпосередньої участі позивача у будівництві спірного об'єкта взято, зокрема, виписку по рахунку № НОМЕР_4 за період 15 травня 2007 року по 11 листопада 2007 року та квитанціями про видачу готівки. При цьому, на підставі вказаних документів судом зазачено, що позивач мала особисті кошти. Однак, судом не встановлено та не зазначено у судовому рішенні про те, чи витрачала ОСОБА_3 ці особисті кошти та у якій сумі, при будівництві спірного об'єкту. Квитанції про видачу готівки не всі серед перелічених судом, їх у кількості сім штук на загальну суму 106 095 грн., при цьому всі інші квитанції стосуються валютування та придбання банківського металу. Окрім того, товарні чеки, квитанції, накладні та акти, які подані до справи та прийняті судом як доказ також не доводять придбання та використання будівельних матеріалів під час будівництва спірного об'єкту. Фактично будівництво спірного об'єкту розпочалося в середині 2008 року, що підтверджується доказами і встановлено судом першої інстанції, таким чином жодних коштів позивачем у період травня - листопада 2007 року у будівництві не використовувалося, так само ніяких її коштів не використовувалося при будівництві будинку і пізніше. Товарні чеки та квитанції про придбання певних будівельних матеріалів, які подані позивачем, достеменно свідчать про те, що покупцем товарів був ОСОБА_5 (тобто відповідач) та невідома відповідачу особа на прізвище « ОСОБА_6 ». Інша частина квитанцій, чеків та актів виконаних робіт свідчить що покупцем товарів послуг був ОСОБА_7 , це син позивача та відповідача, який станом на 2007 рік був неповнолітнім і не приймав участі у будівництві будинку. При цьому будь-яка участь останнього у даному процесі не свідчить про спільну сумісну власність позивача та відповідача на об'єкт. Окрім того, судом першої інстанції як доказ прийнято Висновок про відсоток готовності об'єкта нерухомості № 1 від 20 липня 2022 року складений ФОП - ОСОБА_8 . Даним Висновком встановлено, що відсоток готовності об'єкта нерухомості складає 100%. Однак, даний Висновок не є належним та допустимим доказом обставин, що зазначені у позовній заяві. У відповідності до вимог чинного законодавства готовність об'єкта нерухомості до експлуатації визначається відповідним органом державного архітектурно-будівельного контролю. При цьому, на об'єкті повинні бути виконані всі передбачені проектною документацією згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами роботи, а також змонтоване і випробуване обладнання. Таким чином до Висновку ФОП ОСОБА_8 , як до доказу стовідсоткової готовності об'єкту нерухомості слід ставитися критично. Окрім того у вказаного суб'єкта господарювання зареєстровані види економічної діяльності згідно класифікатора: 71.11 діяльність у сфері архітектури. Цей клас включає консультування у сфері архітектури з питань проектування будівель, у т.ч. складання робочих креслень та планування міст, у т.ч. ландшафтної архітектури; 71.12 діяльність у сфері інжинірингу, геології та геодезії, надання послуг технічного консультування в цих сферах. Цей клас включає інженерний дизайн (тобто застосування законів і принципів інженерії в конструюванні машин, доборі матеріалів, інструментів, структур, процесів і систем) та консультування у сферах: проектування машинобудування, промислового будівництва; проектів будівництва інженерних споруд, гідротехнічних споруд і транспортного будівництва; проектів управління водними. ресурсами; проектів у сфері електроніки та електротехніки, добувної інженерії, хімічної технології, машинобудування, організації виробництва, системотехніки, техніки безпеки розроблення проектів систем кондиціонування, охолодження, інженерні розробки щодо контролю санітарного стану та забруднення навколишнього середовища, боротьби шумом тощо; геофізичні, геологічні та сейсмічні дослідження; діяльність у сфері геодезії: вимірювання земельних ділянок та їх меж; гідрологічні розвідувальні роботи; роботи вивчення підземних шарів; картографічна діяльність і діяльність із надання даних що просторових параметрів. Вказані види діяльності не передбачаються надання висновків про ступінь готовності чи вартості об'єкту містобудування.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом встановлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_1 перебувають у зареєстрованому шлюбі з 13 липня 1991 року (а.с. 10 том 1).
На підставі рішення Бишівської селищної (сільської) Ради народних депутатів Макарівського району від 27 червня 2007 року надано дозвіл ОСОБА_1 на будівництво власного житлового будинку (сараю, гаражу, літньої кухні і т.д.) в АДРЕСА_1 на земельній ділянці розміром 0,10 га (а.с. 11 том 1).
25 лютого 2008 року головний архітектор Макарівського району Карпець В.А. затвердив Акт розпланування земельної ділянки, виносу вісей житлового будинку та господарських будівель гр. ОСОБА_1 в АДРЕСА_1 , та на підставі рішення Бишівської селищної (сільської) ради від 27 червня 2007 року, виконав розпланування земельної ділянки з виносем вісей житлового будинку та господарських будівель на присадибній ділянці, виділеній гр. ОСОБА_1 під індивідуальну забудову житлового будинку та господарських будівель. Також ним же затверджено План вказаної земельної ділянки. Цього ж дня відповідач отримав і Свідоцтво на забудову індивідуальної садиби 15 серпня 2008 року. Після чого було розпочато будівництво (а.с. 37-39 том 1).
Рішенням Бишівської сільської ради від 31 травня 2011 року № 56, присвоєно номер на земельну ділянку, яка знаходиться в АДРЕСА_1 і належить гр. ОСОБА_1 , номер НОМЕР_5 (а.с. 40 том 1).
Рішенням Бишівської сільської ради від 28 лютого 2013 №214-22-VІ ОСОБА_1 надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність громадянам України для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,1500 га в АДРЕСА_1 та 0,1000 в АДРЕСА_1 (а.с. 41 том 1).
Вказане рішення від 28 лютого 2013 відповідач не реалізував, що не заперечується сторонами.
13 вересня 2018 року рішенням 164-32-VІІ надано дозвіл з розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність гр. України ОСОБА_1 загальною площею 0,10 га для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель і споруд в межах села Бишів Бишівської сільської ради Макарівського району Київської області по АДРЕСА_1 та підписано Акт встановлення на місцевості та погодження зовнішньої межі земельної ділянки (а.с. 42, 43 том 1).
Висновком про відсоток готовності об'єкта нерухомості, вих №1 від 20 липня 2022 року, складений ФОП - ОСОБА_8 , проведено обстеження об'єкта нерухомості житлового будинку (літ. А), розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , обстеженням встановлено, що користувач ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 , загальний відсоток готовності об'єкта нерухомості становить 100 відсотків, що також підтверджується Технічним паспортом на будинок (а.с. 46-51 том 1).
Згідно звіту про незалежну оцінку житлового будинку від 02 січня 2023 року, наданого суб'єктом оціночної діяльності ФОП ОСОБА_9 , вартість спірного житлового будинку складає, 400 000,00 грн (а.с. 52-64 том 1).
Також судом встановлено, що вказаний житловий будинок не введено в експлуатацію, право власності на нього не зареєстровано.
Згідно Акту обстеження матеріально-побутових умов проживання від 23 жовтня 2023 року житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , вбачається, що умови проживання задовільні, кожна кімната обладнана меблями та техніко відповідно до призначення. До будинку підключено електропостачання, інтернет, підведено газ. За даною адресою проживає без реєстрації ОСОБА_3 з 2007 року і по даний час (а.с. 12).
Ухвалюючи рішення в частині визнання за ОСОБА_3 права на 1/2 частину об'єкта незавершеного будівництва житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, що розташовується на території АДРЕСА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що спірне майно ОСОБА_3 та ОСОБА_1 є об'єктом незавершеного будівництва, який не зданий в експлуатацію та який не зареєстрований у встановленому законом порядку, у зв'язку з чим неможливо визнати його спільною сумісною власністю подружжя, а тому є підстави для визнання за позивачкою ОСОБА_3 права на 1/2 частину спірного об'єкта незавершеного будівництва.
Апеляційний суд не погоджується з висновками суду першої інстанції у цій частині з наступних підстав.
Відповідно до ст. 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований в органі державної реєстрації актів цивільного стану.
Поняття, зміст права власності та його здійснення закріплено у статтях 316, 317, 319 ЦК України, аналіз яких свідчить, що право власності має абсолютний характер, його зміст становлять правомочності власника з володіння, користування і розпорядження належним йому майном. Забезпечуючи всім власникам рівні умови здійснення своїх прав, держава гарантує власнику захист від порушень його права власності з боку будь-яких осіб.
Сімейним законодавством передбачено два режими власності подружжя - особиста приватна власність дружини, чоловіка, тобто кожного з подружжя, та спільна сумісна власність подружжя.
Відповідно до ч. 1 ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Конструкція норми ст. 60 СК України свідчить про застосування презумпції спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати в судовому порядку поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається саме на того з подружжя, який її спростовує. Зазначена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18 липня 2018 року у справі № 401/1221/16-ц, від 03 грудня 2018 року у справі № 525/511/16-ц, від 24 січня 2019 року у справі № 729/1170/16-ц, від 31 січня 2019 року у справі № 686/23104/17.
Належність майна до об'єктів права спільної сумісної власності визначено ст. 61 СК України, частиною третьою якої передбачено, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
За змістом ст. 70 СК України, ст. 372 ЦК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Згідно зі ст. 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (ч. 1 ст. 70 СК України).
Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого із подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.
За приписами ч. 2 ст. 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно виникає з моменту завершення будівництва, а якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації - з моменту прийняття його до експлуатації, а в разі, коли право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації - з моменту державної реєстрації.
Згідно із ч. 3 ст. 331 ЦК України до завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).
Отже, новостворене нерухоме майно набуває юридичного статусу житлового будинку після прийняття його до експлуатації та з моменту державної реєстрації права власності на нього. До цього, не будучи житловим будинком з юридичної точки зору, об'єкт незавершеного будівництва є сукупністю будівельних матеріалів, тобто речей як предметів матеріального світу, щодо яких можуть виникати цивільні права та обов'язки, отже є майном, яке за умов, передбачених законом, може належати на праві спільної сумісної власності подружжю та може бути предметом поділу між подружжям.
Аналогічні за змістом правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 03 грудня 2018 року у справі № 525/511/16-ц, від 20 лютого 2020 року у справі № 496/6067/15-ц.
За змістом частини першої статті 376 ЦК України самочинним вважається будівництво житлового будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майна, якщо вони збудовані на земельній ділянці, що не була відведена особі, яка здійснює будівництво; або відведена не для цієї мети; або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту; або з істотним порушенням будівельних норм і правил.
Відсутність дозволу на будівництво, проекта або порушення умов, передбачених у цих документах, будівництво на земельній ділянці, що не була відведена особі, яка здійснює будівництво, тягне визнання такого будівництва самочинним відповідно до частини першої статті 376 ЦК України.
Головним наслідком самочинного будівництва є те, що в особи, яка його здійснила, не виникає права власності на нього, як на об'єкт нерухомості (частина друга статті 376 ЦК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 916/633/19 вказано, що об'єкт незавершеного будівництва, збудований на земельній ділянці, що на час будівництва не була відведена для цієї мети, є об'єктом самочинного будівництва, на який особа, що здійснила самочинне будівництво, не набуває право власності.
Під час розгляду справи судом встановлено, що спірний житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами побудований на земельній ділянці, що не була відведена особі, яка здійснює будівництво для відповідної мети.
В даному випадку ні позивачу, ні відповідачу у встановленому законом порядку не була виділена земельна ділянка, що розташовується на території АДРЕСА_1 з цільовим призначенням для будівництва житлового будинку.
Зазначене не заперечувалось представником позивача в судовому засіданні суду апеляційної інстанції.
Також зазначене підтверджується наявними у справі доказами, у відповідності до яких 13 вересня 2018 року рішенням 164-32-VІІ надано дозвіл з розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність гр. України ОСОБА_1 загальною площею 0,10 га для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель і споруд в межах села Бишів Бишівської сільської ради Макарівського району Київської області по АДРЕСА_1 .
В даному випадку рішення місцевої ради про надання дозволу з розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність не є правовстановлюючим документом та не створює в особи, щодо якої воно винесено будь-яких прав щодо земельної ділянки.
У відповідності до ч. 6-9 ст. 118 ЗК України, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.
Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає заяву у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.
Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб'єктами господарювання, які є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.
Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, що передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.
У відповідності до вимог ст. 125, 126 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
З матеріалів справи вбачається, що Бишівською сільською радою не приймалось рішень про затвердження технічної документації та передачу у власність позивачу чи відповідачу земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 .
Відтак, здійснене будівництво, про поділ якого заявляє позивач, є самочинним будівництвом в силу вимог ст. 376 ЦК України.
Відповідно до частини другої статті 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяження» якщо законодавством передбачено прийняття в експлуатацію об'єкта нерухомого майна, державна реєстрація прав на такий об'єкт здійснюється після прийняття його в експлуатацію в установленому законодавством порядку.
Визнання права власності на будівельні матеріали та конструктивні елементи, використані для самочинного будівництва, є неефективним способом захисту цивільного права, така позовна вимога фактично зводиться до узаконення самочинного будівництва у непередбачений законом спосіб, тобто до визнання права власності, що є неприпустимим, зокрема згідно із статтею 376 ЦК України (постанова Верховного Суду від 03 червня 2020 року у справі № 722/1882/16-ц, провадження № 61-39287св18).
Отже, у разі здійснення самочинного будівництва неможливо визнати право власності на будівельні матеріали, обладнання та інше майно, що було використано в процесі будівництва.
Встановивши, що спірний будинок у АДРЕСА_1 є самочинним будівництвом, апеляційний суд приходить до висновку, що відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог в частині визнання права власності на нього та його поділ.
Отже, висновки суду першої інстанції щодо задоволення позову в частині визнання за ОСОБА_3 права на 1/2 частину об'єкта незавершеного будівництва житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, що розташовується на території АДРЕСА_1 , не відповідають фактичним обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального права, що у відповідності до ст. 376 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду рішення у цій частині з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні вимог позивача у вказаній частині.
Згідно з ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
При подачі позовної заяви ОСОБА_3 сплатила судовий збір у розмірі 5 343,45 грн. Оскільки апеляційний суд приходить до висновку про відмову у задоволенні вимог позовної заяви про визнання за нею права на 1/2 частину об'єкта незавершеного будівництва житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, сплачений позивачем судовий збір підлягає стягненню на його користь з відповідача пропорційно до задоволеної частини позовних вимог (25,15%), а саме у розмірі 1 343,88 грн. (5 343,45 грн. * 25,15%).
При подачі позовної заяви ОСОБА_3 просила стягнути з відповідача витрати на правову допомогу у розмірі 12 000,00 грн.
На підтвердження понесення таких витрат надано договір про надання правничої (правової) допомоги № 83/23 від 08 лютого 2023 року (а.с. 112-114 том 1), Додаткову угоду від 08 лютого 2023 року (а.с. 115 том 1), платіжну інструкцію від 15 лютого 2023 року на суму 1 000,00 грн. (а.с. 116 том 1), Додаткову угоду від 16 березня 2023 року (а.с. 117 том 1), платіжну інструкцію на суму 6 000,00 грн. (а.с. 118 том 1), ордер (а.с. 121 том 1).
Відповідачем не надано доказів невідповідності заявленої до стягнення суми витрат на професійну правничу допомогу критерію реальності адвокатських витрат, неспівмірності понесених позивачем витрат на адвокатські послуги, необхідності та підстав їх зменшення.
Оскільки позивачем підтверджено належними та допустимими доказами розмір витрат понесених ним на правову допомогу, а відповідач не заявляв про їх неспівмірність складності справи чи обсягу виконаної адвокатом роботи, зазначена сума підлягає стягненню з відповідача пропорційно до задоволених позовних вимог (25,15%), а саме у розмірі 3 018,00 грн. (12 000*25,15%).
Також суд першої інстанції стягнув з відповідача 5 000,00 грн. витрат за проведення роботи з експертної оцінки майна - транспортних засобів, які підтверджені стороною позивача (а.с. 119-120 том 1). У той же час, на переконання суду апеляційної інстанції, оскільки судовим рішенням визнано право спільної сумісної власності подружжя на причіп та транспортні засоби, стягнуто з відповідача на користь позивача грошову компенсацію 1/2 частки їх вартості, витрати на проведення їх оцінки мають нестись обома сторонами у рівних частинах. Відповідно, позивач має право на стягнення з відповідача лише 2 500,00 грн.
При подачі апеляційної скарги ОСОБА_1 сплатив судовий збір у розмірі 1 610,40 грн. Оскільки апеляційний суд приходить до висновку про задоволення вимог апеляційної скарги, сплачений відповідачем судовий збір підлягає стягненню на його користь з позивача у повному обсязі.
Відповідно до ч. 10 ст. 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов'язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов'язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.
Враховуючи зазначене, суд вважає за можливе стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 різницю між сумою судового збору, витрат на правову допомогу та проведення експертної оцінки, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача, та сумою, яку позивач має компенсувати відповідачу. Така різниця становить 5 251,48 грн. (6 861,88 грн. - 1 610,40 грн.).
На підставі викладеного та керуючись статтями 374, 376, 381, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 задовольнити.
Рішення Макарівського районного суду Київської області від 23 серпня 2024 року в частині визнання за ОСОБА_3 права на 1/2 частину об'єкта незавершеного будівництва житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, що розташовується на території АДРЕСА_1 , стягнення витрат за проведення роботи з експертної оцінки майна у сумі 5 000,00 грн. та судового збору, та витрат на правову допомогу скасувати та ухвалити нове судове рішення.
В задоволенні позову ОСОБА_3 про визнання права на 1/2 частину об'єкта незавершеного будівництва житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, що розташовується на території АДРЕСА_1 - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 , адреса проживання: АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_6 на користь ОСОБА_3 , адреса реєстрації та проживання: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_7 , судові витрати у сумі 5 251 (п'яти тисяч двісті п'ятдесят один) гривні 48 копійок.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повне судове рішення складено 04 лютого 2025 року.
Головуючий Фінагеєв В.О.
Судді Кашперська Т.Ц.
Яворський М.А.