04 лютого 2025 року справа № 580/12014/24
м. Черкаси
Черкаський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Гаврилюка В.О.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 до Центрально-Південного міжрегіонального управління Державної міграційної служби про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , законна представниця) в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2 , позивачка) подала позов до Центрально-Південного міжрегіонального управління державної міграційної служби (далі - ЦПМУ ДМС, відповідач), в якому, просить:
- визнати протиправною бездіяльність Центрально-Південного міжрегіонального управління Державної міграційної служби щодо відмови в оформленні та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року у вигляді паспортної книжечки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
- зобов'язати Центрально-Південне міжрегіональне управління Державної міграційної служби оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року у вигляді паспортної книжечки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
В обґрунтування позовних вимог законна представниця зазначила те, що позивачка та законна представниця звернулись до Центрально-Південного міжрегіонального управління Державної міграційної служби з проханням щодо оформлення та видачі позивачці паспорта громадянина України у вигляді паспортної книжечки зразка 1994 року, однак відповідач з порушенням чинного законодавства та міжнародних правових норм відмовив в оформленні та видачі такого паспорта.
Ухвалою від 06.12.2024 суддя Черкаського окружного адміністративного суду прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у адміністративній справі, вирішив розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
10.12.2024 до суду надійшов відзив на позов, у якому представниця відповідача просила відмовити у задоволенні позову, зазначивши, що звернення ОСОБА_2 та позивачки від 13.11.2024 не відповідає вимогам додатку 1 до Порядку № 456 та до нього не додано повного переліку документів, передбаченого пунктом 1 розділу ІІІ Порядку № 456, у зв'язку із чим не створює правових підстав для ЦПМУ ДМС із обміну позивачу паспорта громадянина України зразка 1994 року, не може бути розглянуте ЦПМУ ДМС як заява про надання адміністративної послуги в розумінні Закону № 5203-VI, Положення № 2503-ХП або Порядку № 456, а тому розглянуте в порядку Закону України “Про звернення громадян» від 02.10.1996 № 393 96-ВР. Вважає, що відмова у оформленні паспорта позивачці фактично не надавалась, а тому спір про право у даній справі відсутній, а позовні вимоги позивачки є безпідставними. Також зазначила, що враховуючи положення статей 22, 32, 34 Конституції України, виготовлення паспорта громадянина України у формі картки з безконтактним електронним носієм не звужує змісту та обсягу існуючих конституційних прав і свобод людини, в тому числі не порушує сутності права особи на повагу до приватного життя. Звернула увагу на правову позицію Верховного Суду висловлену у постанові від 25.07.2020 у справі № 807/85/18.
Розгляд справи по суті відповідно до частини 3 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) розпочато через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі.
Розглянувши матеріали адміністративної справи, повно, всебічно, об'єктивно дослідивши надані у справі докази, надавши їм юридичну оцінку, суд дійшов до такого висновку.
Суд встановив, що 13.11.2024 неповнолітня позивачка із законною представницею звернулись до Центрально-Південного міжрегіонального управління державної міграційної служби із заявою щодо оформлення паспорта громадянина України зразка 1994 року.
Центрально-Південне міжрегіональне управління державної міграційної служби надало відповідь від 14.11.2024 № Ш-246/6.1/3501-24/3501.3/1/354-24, в якій повідомило, що у зв'язку із відсутністю рішення суду про зобов'язання видати паспорт громадянина України зразка 1994 року, відсутні правові підстави для його видачі.
Бездіяльність відповідача щодо відмови в оформленні та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року у вигляді паспортної книжечки позивачка та її законна представниця вважають протиправною, а тому звернулись до суду з цим позовом.
Під час вирішення спору по суті суд зазначає таке.
Згідно зі ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 5 Закону України “Про громадянство України» від 18.01.2001 № 2235-III визначено, що документом, який підтверджує громадянство України, є зокрема паспорт громадянина України.
Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-ХІІ затверджене Положення про паспорт громадянина України (далі - Положення №2503-ХІІ).
Згідно з п. п. 1, 3 Положення № 2503-ХІІ паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу власника та підтверджує громадянство України. Бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Пункт 5 Положення № 2503-ХІІ містить опис паспортної книжечки, її форми та змісту, а також порядок заповнення.
Правові та організаційні засади створення та функціонування Єдиного державного демографічного реєстру та видачі документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи, а також права та обов'язки осіб, на ім'я яких видані такі документи, регулюються Законом України від 20.11.2012 № 5492-VI “Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» (далі - Закон України № 5492-VI).
Згідно з ч. 1 ст. 13 Закону № 5492-VI документами, оформлення яких встановлено цим Законом із застосуванням засобів Реєстру, відповідно до їх функціонального призначення, є документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, яким є , зокрема, паспорт громадянина України.
Відповідно до ч. 2 ст. 14 Закону № 5492-VI документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклета.
Паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України. (ч. 1 ст. 21 Закону № 5492-VI).
Оформлення та видача паспорта регулюється Порядком оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №302 від 25.03.2015 (далі - Порядок № 302).
Суд зазначає, що положеннями Закону № 5492-VI, Порядком № 302, та Положенням № 2503-ХІІ передбачено чіткий порядок, суб'єктний склад та перелік документів для оформлення паспорта громадянина України.
Згідно з п. 13 Положення № 2503-ХІІ для одержання паспорта громадянин подає:
- заяву за формою, встановленою Міністерством внутрішніх справ України;
- свідоцтво про народження;
- дві фотокартки розміром 35 х 45 мм;
- у необхідних випадках - документи, що підтверджують громадянство України.
Відповідно до п.п. 1 п. 7 Порядку № 302 оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін та видача паспорта здійснюються особі, яка досягла 14-річного віку, - на підставі заяви-анкети, поданої нею особисто.
Пунктом 35 Порядку № 302 визначений перелік документів, які необхідно подати заявнику для оформлення паспорта.
Відповідно до п. 37 Порядку № 302 працівник територіального підрозділу Державної міграційної служби, на якого згідно з його службовими обов'язками покладаються функції з оформлення паспорта, вчиняє дії, передбачені пунктами 24 - 29, 32 і 33 цього Порядку, і приймає до розгляду заяву-анкету та додані до неї документи.
Крім того, наказом Міністерства внутрішніх справ України 06.06.2019 № 456 затверджено Тимчасовий порядок оформлення і видачі паспорта громадянина України, пунктом 3 якого передбачено, що оформлення і видачу паспорта здійснюють територіальні підрозділи Державної міграційної служби України (далі - територіальні підрозділи ДМС) особі, яка досягла 16-річного віку, - на підставі заяви про видачу паспорта громадянина України (далі - заява) за зразком, наведеним у додатку 1 до цього Тимчасового порядку, поданої нею особисто.
Аналіз вказаних положень законодавства дає підстави для висновку, що передумовою оформлення та видачі паспорта громадянина України є звернення особи до уповноваженого органу з відповідною заявою, з долученням визначеного переліку документів.
Суд встановив, що позивачка та її законна представниця звернулись до відповідача із заявою для оформлення паспорта у формі книжечки.
Однак, зміст поданої заяви (а.с. 8) свідчить, що вона подана без дотримання вимог п. 13 Положення № 2503-ХІІ, а саме: не надано необхідних для оформлення паспорта документів - двох фотокарток розміром 35 х 45 мм, копії свідоцтво про народження, заяви за формою, встановленою Міністерством внутрішніх справ України. Доказів подання відповідачу необхідних для оформлення паспорта документів позивачка та її законна представниця до матеріалів справи не додали.
Суд зазначає, що відсутність документів, передбачених п. 13 Положення № 2503-ХІІ, унеможливлює оформлення та видачу паспорта громадянина України у формі книжечки, оскільки за своєю формою такий паспорт передбачає вклеювання фотокартки.
З огляду на зазначене, враховуючи, що заявником не дотримано передбаченої законодавством процедури щодо подання документів, суд доходить висновку про безпідставність позовних вимог.
Суд вважає помилковими покликання позивачки та її законної представниці на постанову Великої Палати Верховного Суду від 19.09.2018 у зразковій справі № 806/3265/17, оскільки обставини справи, що розглядається суттєво відрізняються від вищезазначеної справи, що робить висновки Великої Палати Верховного Суду не релевантними до спірних правовідносин.
Згідно частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. При цьому в силу положень частини 2 статті 77 вказаного кодексу, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивачки є необґрунтованими, а вимоги такими, в задоволенні яких слід відмовити.
Під час вирішення питання про розподіл судових витрат, суд враховує таке.
Згідно статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Відповідно до частини 5 статті 139 вказаного Кодексу у разі відмови у задоволенні вимог позивача, звільненого від сплати судових витрат, або залишення позовної заяви без розгляду чи закриття провадження у справі, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Зважаючи на те, що позовні вимоги позивачки, яка звільнена від сплати судового збору відповідно до закону, не підлягають задоволенню, а відповідач не надав доказів понесення судових витрат, то підстави для їх розподілу відсутні.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 9, 14, 73-77, 139, 242 246, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Розподіл судових витрат не здійснювати.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду у строк, встановлений статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Учасники справи:
1) законна представниця - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , паспорт громадянина України серії НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 );
2) позивачка - ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , свідоцтво про народження серії НОМЕР_2 від 25.08.2010, ІНФОРМАЦІЯ_1 );
3) відповідач - Центрально-Південне міжрегіональне управління державної міграційної служби (25015, м. Кропивницький, вул. Ігоря Замоцького, 25-а).
Рішення складене у повному обсязі та підписане 04.02.2025.
Суддя Василь ГАВРИЛЮК