Справа № 420/35947/24
05 лютого 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Марина П.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Херсонській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області, про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Херсонській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області, в якому позивач просить суд:
визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області від 28 травня 2024 року за №213050039189;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Херсонській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за списком № 2 відповідно до п. «б» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з дати подання заяви, а саме з 21 травня 2024 року.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що ОСОБА_1 з 21.01.2005 року по сьогодні працює на посаді молодшої медичної сестри у Херсонському обласному закладі з надання психіатричної допомоги Херсонської обласної ради. Досягнувши віку 50 років, 21 травня 2024 року звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України у Херсонській області з заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до Списку №2 розділу XXIV Постанови Кабінету Міністрів України від 24 червня 2016 року за № 461.
Позивач також вказує, що рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області від 28 травня 2024 року за № 213050039189 мені відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за списком № 2 з посиланням на недосягнення віку встановленого абз.2 п.2 ст.114 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», а саме 55 років.
Позивач зазначає, що рішення відповідача про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах є незаконним. На сьогодні мається колізія, нормативно-правових актів, що мають однакову юридичну силу та по-різному регулюють відносини, щодо умов призначення пенсії за віком на пільгових умовах, яка має тлумачитися на користь дотримання конституційного принципу верховенства права, складовою якого є юридична визначеність для позивача як особи, яка з 2005 року має очікування стосовно права на призначення пенсій при наявності відповідно стажу роботи у шкідливих і важкими умовами праці, - за списком № 2 із застосуванням норми ст. 13 ЗУ «Про пенсійне забезпечення» в редакції по стану на січень 2020 рік.
Отже, вказує позивач, є чинними одночасно два закони, які відносно позивача містять різні правила призначення пенсії за Списком №2 стосовно параметру вікового цензу. Відповідачем взагалі не досліджувалося право на призначення пенсії відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення» із врахуванням прийнятого Конституційним Судом України рішення від 23.01.2020 року №1-р/2020 «У справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року №213-VIII».
Ухвалою суду від 25.11.2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.
Від відповідача Головного управління Пенсійного фонду України у Херсонській області до суду надійшов відзив на позов, в якому представником відповідача зазначено, що позовні вимоги позивача є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Представник відповідача вказує, що за результатами розгляду заяви позивача відповідачем-2 прийнято рішення №213050039189 від 28.05.2024 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до пункту 2 частини 2 статті 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі-Закон № 1058), у зв'язку з недосягненням пенсійного віку. Пільговий стаж за Списком № 2 - 38 років 03 місяці 14 днів (розраховано з урахуванням статті 60 Закону України “Про пенсійне забезпечення»). Підставою для прийняття Відповідачем-2 відмови у призначенні пільгової пенсії, стала відсутність у позивачки необхідного віку - 55 років, передбаченого пункту 2 частини 2 статті 114 Закону № 1058. Головне управління вважає прийняте Відповідачем-2, рішення №213050039189 від 28.05.2024 правомірним та обґрунтованим.
Ухвалу від 25.11.2024 року Головним управлінням Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області отримано в електронному кабінеті в системі “Електронний суд» - 25.11.2024, проте відзив на позов до суду від відповідача станом на дату прийняття даного рішення не надійшов.
Дослідивши наявні в справі письмові докази, оцінивши їх за власним внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді справи, суд встановив наступні факти та обставини.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 21.05.2024 року звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України у Херсонській області із заявою щодо призначення їй пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2.
28.05.2024 року Головним управлінням Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії № 213050039189, з тих підстав, що позивач звернулась за пенсією раніше ніж за місяць до досягнення пенсійного віку (55 років).
Позивач, не погоджуючись з вказаним рішенням, звернулася до суду з даним адміністративним позовом.
Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 2 статті 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до частини 1, пункту 2 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі Закон №1058-IV), право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.
На пільгових умовах пенсія за віком призначається: 1) працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1970 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 55 років - з 1 жовтня 1969 року по 31 грудня 1970 року.
Працівникам, які не мають стажу роботи з шкідливими і важкими умовами праці, передбаченого абзацом першим цього пункту, але мають не менше половини стажу на зазначених роботах, за наявності передбаченого абзацами першим і п'ятнадцятим - двадцять третім цього пункту відповідного страхового стажу пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого абзацом першим частини першої статті 26 цього Закону: чоловікам - на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи; жінкам - на 1 рік за кожні 2 роки такої роботи.
Так, як встановлено судом з матеріалів справи та зазначено відповідачем у відзиві, страховий стаж позивача склав 30 років 4 місяці 26 днів, пільговий стаж за Списком № 2 - 38 років 03 місяці 14 днів.
Також, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII (далі Закон №213-VIII) було внесено зміни до Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-ХІІ (далі Закон №1788-ХІІ), та викладено зокрема пункт «б» частини 1 статті 13 Закону №1788-ХІІ у наступній редакції: на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: б) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1970 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 55 років - з 1 жовтня 1969 року по 31 грудня 1970 року.
Працівникам, які не мають стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, передбаченого абзацом першим цього пункту, але мають не менше половини стажу на зазначених роботах, за наявності передбаченого загального стажу роботи пенсії за віком на пільгових умовах призначаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого абзацом першим частини першої статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування": чоловікам - на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи; жінкам - на 1 рік за кожні 2 роки такої роботи. Зазначене зменшення пенсійного віку жінкам застосовується також у період збільшення віку виходу на пенсію по 31 грудня 2021 року.
При цьому, до набрання чинності Законом №213-VIII діяла така редакція пункту «б» частини 1 статті 13 Закону №1788-ХІІ: на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: б) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком N 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи з шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи жінкам.
Тобто, Законом №213-VIII, який набрав чинності з 1 квітня 2015 року, збільшено раніше передбачений пунктом «б» статті 13 Закону № 1788-ХІІ вік набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема, жінкам з 50 років до 55 років.
Суд зазначає, що Конституційним Судом України 23.01.2020 прийнято Рішення № 1-р/2020, відповідно до пункту 1 резолютивної частини якого визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом № 213-VIII (пункт 1 рішення).
Згідно з пунктом 3 резолютивної частини зазначеного Рішення застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, зокрема, працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, у тому числі жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Отже, Рішенням № 1-р/2020 Конституційний Суд України визнав неконституційними окремі положення Закону № 1788-ХІІ, у зв'язку із чим вони втратили чинність з дня ухвалення Рішення (пункт 2 резолютивної частини Рішення). Одночасно Конституційний Суд України встановив, що підлягають застосуванню відповідні норми в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII.
У зв'язку із цим на час виникнення спірних правовідносин Закон № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 встановлював право на пенсію за віком на пільгових умовах, зокрема за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, для жінок після досягнення 50 років (за наявності стажу роботи та інших умов, визначених в рішенні Конституційного Суду України).
Отже, на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 з одного боку, та Законом № 1058-ІV - з іншого в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах. Перший із цих законів визначав такий вік у 50 років, тоді як другий - у 55 років.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Відтак, у спірних правовідносинах підлягає застосуванню саме норми Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 як найбільш сприятливі для позивача, а не норми Закону № 1058-ІV.
Вказані висновки узгоджуються з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 03.11.2021 у справі №360/3611/20 (вказаною постановою апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області задоволено частково та мотивувальну частину рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 21 квітня 2021 року змінено, виклавши її в редакції цієї постанови, а в решті - залишено без змін), прийнятій за результатами розгляду зразкової справи, у якій рішенням Касаційного адміністративного суду Верховного Суду: позов ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Попаснянському районі Луганської області задоволено; визнано протиправним та скасовано рішення Управління Пенсійного фонду України в Попаснянському районі Луганської області від 17 серпня 2020 року «Про відмову в призначенні пенсії на пільгових умовах за віком згідно з пунктом 2 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» ОСОБА_1»; зобов'язано Управління Пенсійного фонду України в Попаснянському районі Луганської області призначити ОСОБА_1 пенсію на пільгових умовах за Списком № 2 з 12 серпня 2020 року на підставі пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02 березня 2015 року № 213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення».
Відповідно до ч. 3 ст. 291 КАС України, при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
При цьому Верховний Суд визначив ознаки типової справи:
- позивачі є особами, які після ухвалення 23.01.2020 Конституційним Судом України рішення № 1-р/2020 у справі № 1-5/2018(746/15) звернулись за призначенням пенсії згідно зі статтею 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-ХІІ в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213-VІІІ, оскільки вказані норми із зазначеними змінами визнані неконституційними;
- відповідачами є один і той самий суб'єкт владних повноважень - територіальні органи Пенсійного фонду України, уповноважені на вирішення питання про призначення пенсії;
- спірні відносини стосуються набуття права на призначення пенсії на пільгових умовах позивачами, що досягли пенсійного віку, визначеного статтею 13 Закону України від 05.11.1991 № 1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення», у редакції чинній до внесення змін Законом України від 02.03.2015 № 213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», після набрання чинності Законом України» від 03.10.2017 № 2148-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій»;
- позивачами у цих справах заявлено аналогічні позовні вимоги (визнати протиправними дії (бездіяльність) відповідача щодо призначення пенсії статтею 13 Закону України від 05.11.1991 № 1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення», в редакції чинній до внесення змін Законом України від 02.03.2015 № 213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення».
Суд зазначає, що зважаючи на те, що вік позивача станом на дату звернення за призначення пенсії становив 50 років 4 місяці та 14, загальний страховий стаж складає 42 років 7 місяців 0 днів, пільговий стаж за Списком № 2 - 14 років 1 місяць, що сторонами не заперечується та зазначено в оскаржуваному рішенні, суд дійшов висновку, що вона має право на пенсію, відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України від 05 листопада 1991 року №1788-ХІ1 «Про пенсійне забезпечення» з урахуванням Рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 справа № 1-5/2018(746/15) від 23.01.2020.
Відтак, оскаржуване рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 18.05.2023 № 213050032237 є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.
Відповідно до частини 3 статті 245 КАС України у разі скасування індивідуального акта, суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Згідно зі ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом №475/97-ВР від 17.07.1997, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
Отже, «ефективний засіб правого захисту» у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
Таким чином, оскільки суд дійшов висновку про скасування оскаржуваного рішення, яке є актом індивідуальної дії, а для прийняття рішення на користь позивача виконано всі умови, визначені законом, суд вважає за необхідне задовольнити позов і похідні вимоги позивача.
Згідно з ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв'язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що підлягає задоволенню частково.
Відповідно до ч.ч.1-3 ст.242 КАСУ, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Відповідно до ч.1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивачем сплачено судовий збір у розмірі 968,96 грн.
З урахуванням того, що адміністративний позов підлягає задоволенню, з Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області за рахунок його бюджетних асигнувань необхідно стягнути сплачений позивачем судовий збір у розмірі 968,96 грн. на користь позивача.
Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 6, 8, 9, 14, 21, 22, 139, 241, 242-246, 250, 255, 295, КАС України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області від 08 травня 2024 року № 213050039189.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Херсонській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за списком № 2 відповідно до п. «б» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з 21 травня 2024 року.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 968,96 грн.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляд справи проводився в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ).
Відповідачі:
- Головне управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21295057, адреса: вул. Валентини Крицак, 6, м. Херсон, 73000);
- Головне управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427, адреса: вул. Набережна Перемоги, 26, м. Дніпро, 49094).
Суддя П.П. Марин