справа № 380/13893/23
за наслідками провадження
за нововиявленими обставинами
30 січня 2025 року м. Львів
Львівський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Карп'як О.О.,
секретар судового засідання Марисенко С.П.,
за участю:
представника позивача - Віктюк Р.О.,
представника відповідачів - Цинайко Н.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові заяву відповідача про перегляд за нововиявленими обставинами рішення у справі за позовом ОСОБА_1 до Київської обласної прокуратури, Офісу Генерального прокурора про стягнення середнього заробітку за затримку виконання рішення суду,-
встановив:
Позивач звернувся до суду з цим позовом, у якому просив:
стягнути з відповідача на його користь за період з 22 березня 2023 року по 06 червня 2023 року різницю в заробітку за затримку виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 21 березня 2023 року по справі № 380/16801/22.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не виконав рішення суду про поновлення його на посаді, тому відповідно до статті 236 Кодексу законів про працю України він має право на виплату йому середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 28 листопада 2023 року позов задоволено. Стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за затримку виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 21 березня 2023 року у справі №380/16801/22 за період з 22 березня 2023 року по 06 червня 2023 року в розмірі 214388,90 грн з проведенням необхідних відрахувань відповідно до чинного законодавства.
Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що в період з 22.03.2023 по 06.06.2023 року Офіс Генерального прокурора не виконав покладений на нього законодавством та судовим рішенням обов'язок щодо негайного і добровільного виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 21.03.2023 у справі №380/16801/22 про поновлення позивача на посаді першого заступника керівника Київської обласної прокуратури з 18.10.2022.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25 червня 2024 року скасовано рішення Львівського окружного адміністративного суду від 28 листопада 2023 року та прийнято нове, яким у задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову суд апеляційної інстанції виходив з того, що постановою Верховного Суду від 06 березня 2024 року у справі №380/16801/22 постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 23 травня 2023 року у справі № 380/16801/22 скасовано. Ухвалено нове рішення у цій справі та відмовлено в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Київської обласної прокуратури про визнання протиправним та скасування наказу, в повному обсязі.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 17.10.2024 касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25 червня 2024 року задоволено повністю. Постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25 червня 2024 року у цій справі скасовано і залишено в силі рішення Львівського окружного адміністративного суду від 28 листопада 2023 року.
28.11.2024 відповідачем Офісом Генерального прокурора подано заяву про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Львівського окруного адміністративного суду від 28.11.2023 у справі №380/13893/23, у якій відповідач просить:
задоволити заяву про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Львівського окружного адміністративного суду від 28.11.2023 у справі №380/13893/23, скасувати це судове рішення та ухвалити нове, яким у задоволені позову ОСОБА_1 відмовити повністю.
Заява обґрунтована тим, що рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 21.03.2023 у справі №380/16801/22 позов ОСОБА_1 задоволено повністю; визнано протиправним та скасовано наказ Офісу Генерального прокурора №125к від 17.10.2022 про звільнення ОСОБА_1 з посади першого заступника керівника Київської обласної прокуратури на підставі п.1 ч.1 ст.41 Закону України “Про прокуратуру» з 17.10.2022; поновлено ОСОБА_1 на посаді першого заступника керівника Київської обласної прокуратури з 18.10.2022; стягнуто з Київської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 за період з 18.11.2022 по 21.03.2023 різницю в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи в розмірі 78720 грн; допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді першого заступника керівника Київської обласної прокуратури з 18.10.2022 та стягнення з Київської обласної прокуратури різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи за один місяць в розмірі 19200,00 грн. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 23.05.2023 рішення Львівського окружного адміністративного суду від 21.03.2023 у справі №380/16801/22 змінено, викладено четвертий абзац резолютивної частини рішення в такій редакції: “Стягнути з Київської обласної прокуратури (01014, м. Київ, бульвар Лесі Українки, 27/2) на користь ОСОБА_1 за період з 18.11.2022 по 31.12.2022 різницю в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи в розмірі 27520 грн.». В решті рішення суду першої інстанції залишено без змін. 22.03.2023 Львівським окружним адміністративним судом видано виконавчі листи №380/16801/22, в тому числі і щодо поновлення ОСОБА_1 на посаді першого заступника керівника Київської обласної прокуратури з 18.102.2022 (боржник Офіс Генерального прокурора). Наказом Офісу Генерального прокурора від 07.06.2023 №214к “Про поновлення на посаді», наказ Генерального прокурора від 17.10.2022 №125к про звільнення ОСОБА_1 з посади першого заступника керівника Київської обласної прокуратури у зв'язку з поданням заяви про дострокове припинення повноважень на адміністративній посаді за власним бажанням скасовано; поновлено ОСОБА_1 на посаді першого заступника керівника Київської обласної прокуратури з 18.10.2022. Постановою Верховного Суду від 06 березня 2024 року у справі № 380/16801/22, скасовано рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 березня 2023 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 23 травня 2023 року, якою це рішення першої інстанції залишене без змін, та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову. Тому вважає, що підстави для застосування ст.236 КЗпП України у даній справі перестали існувати з 06.03.2024, тобто з часу ухвалення постанови Верховного Суду у справі №380/16801/22, оскільки ОСОБА_1 втратив статус незаконно звільненого працівника. Встановлення судом касаційної інстанції правомірності звільнення ОСОБА_1 з посади та відсутності підстав для його поновлення у справі №380/16801/22 є істотною обставиною для розгляду справи №380/13893/23, у якій вирішувалось питання застосування ст.236 КЗпП України. Урахування обставин законного звільнення позивача мало б наслідком прийняття іншого судового рішення у справі №380/13893/23, ніж те, яке було прийняте 28.11.2023. Ураховуючи відсутність у позивача статусу незаконно звільненого працівника у суду немає процесуальних підстав для виходу за межі позовних вимог і стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду. Вважає, що необхідно врахувати факт отримання ОСОБА_1 у період затримки виконання рішення суду заробітної плати за іншою посадою. Також вважає, що рішення у даній справі є кінцевим, що не позбавляє суд першої інстанції переглянути його в частинах щодо стягнення середнього заробітку (а не різниці) і стягнення з Офісу Генерального прокурора (а не з Київської обласної прокуратури) з урахуванням нововиявлених обставин - встановлення у судовому порядку відсутності у ОСОБА_1 статусу незаконно звільненого працівника, наявність якого вимагає положення ст.236 КЗпП України.
03.01.2025 від позивача надійшли заперечення на заяву відповідача про перегляд за нововиявленими обставинами рішення у даній справі. Позивач вказує, що рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 21 березня 2023 року в справі № 380/16801/22 адміністративний позов ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Київської обласної прокуратури задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано наказ Офісу Генерального прокурора № 125к від 17.10.2022 про звільнення ОСОБА_1 з посади першого заступника керівника Київської обласної прокуратури на підставі п. 1 ч. 1 ст. 41 Закону України «Про прокуратуру» з 17.10.2022 року. Поновлено ОСОБА_1 на посаді першого заступника керівника Київської обласної прокуратури з 18.10.2022 року. Стягнуто з Київської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 за період з 18.11.2022 по 21.03.2023 різницю в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи в розмірі 78 720 гривень. Рішення в частині поновлення ОСОБА_1 з 18.10.2022 року на посаді першого заступника керівника Київської обласної прокуратури та стягнення різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи за один місяць в розмірі 19200,00 гривень допущено до негайного виконання та судом видано відповідні виконавчі листи. Старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС МЮУ Григорян О.Г. 06.04.2023 року (постанова ВП № 71482711) відкрито виконавче провадження про поновлення ОСОБА_1 на посаді першого заступника керівника Київської обласної прокуратури. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 23.05.2023 року апеляційні скарги Офісу Генерального прокурора, Київської обласної прокуратури задоволено частково, рішення Львівського окружного адміністративного суду від 21 березня 2023 року у справі № 380/16801/22 змінено, шляхом викладення четвертого абзацу резолютивної частини в наступній редакції: «Стягнути з Київської обласної прокуратури (01014, м. Київ, бульвар Лесі Українки, 27/2) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за період з 18.11.2022 по 31.12.2022 різницю в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи в розмірі 27500 (двадцять сім тисяч п'ятсот) грн». На виконання судового рішення у справі № 380/16801/22 наказом Генерального прокурора від 07.06.2023 №214к скасовано наказ Генерального прокурора від 17.10.2022 № 125к про звільнення ОСОБА_1 з посади першого заступника керівника Київської обласної прокуратури, поновлено позивача на вказаній посаді з 18 жовтня 2022 року. Зважаючи на те, що рішення суду у справі № 380/16801/22 не виконувалось, ОСОБА_1 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення. Задовольняючи позов ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі, суди виходили з того, що допущене, у частині поновлення ОСОБА_1 рішення Львівського окружного адміністративного суду від 21.03.2023 у справі №380/16801/22 до негайного виконання -виконано лише 07.06.2023 року.
Позивач вважає, що не вважаються нововиявленими нові обставини, які виявлені після ухвалення судом рішення, а також зміна правової позиції суду в інших подібних справах. Не можуть вважатися нововиявленими ті обставини, що встановлюються на підставі доказів, які не були своєчасно подані сторонами чи іншими особами, які беруть участь у справі. Обставини, що виникли чи змінилися після ухвалення судом рішення, а також обставини, на які посилався учасник судового процесу у своїх поясненнях, касаційній скарзі, або які могли бути встановлені в разі виконання судом вимог процесуального закону, теж не можуть визнаватися нововиявленими. Аналогічна правова позиція висловлена в постановах Верховного Суду від 02.05.2018 у справі № 2а-7523/10/1270, від 02.05.2018 у справі № 303/3535/16-а, від 04.09.2018 у справі № 809/824/17, від 22.11.2018 у справі № 826/14224/15, від 06.02.2019 у справі № 822/862/15, від 10.07.2020 у справі № 823/1440/17.
В рішенні Львівського окружного адміністративного суду від 28.11.2023 року в справі №380/13893/23, зазначено про те, що оскільки рішення Львівського окружного адміністративного суду від 21.03.2023 у справі №380/16801/22 у частині допущеній до негайного виконання про поновлення ОСОБА_1 - виконано тільки 07.06.2023, відтак позивач має право на виплату середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі відповідно до статті 236 КЗпП України за період з 22.03.2023 по 06.06.2023. Зазначене відповідає правовим висновкам Верховного Суду, які викладені в постановах від 31.07.2019 у справі № 813/593/17, від 30.06.2021 у справі №640/7825/19 від 08.11.2019 у справі № 813/5952/15, від 30.01.2019 у справі № 808/1271/18. Таким чином, фактичною підставою для прийняття рішення, яке заявник просить переглянути за нововиявленими обставинами, є не рішення суду про поновлення позивача на посаді, як помилково вважає заявник, а факт невиконання без поважних підстав Офісом Генерального прокурора рішення суду, яке підлягало негайному виконанню. Також, в постанові від 01 вересня 2021 року в справі № 540/677/20 Верховний Суд зазначив, що наведений обов'язок виплатити поновленій на посаді особі середній заробіток за час вимушеного прогулу не залежить від обставин та причин невиконання судового рішення про поновлення такої особи на посаді. Стала судова практика Верховного Суду визначає обов'язок роботодавця виплатити середній заробіток як міру відповідальності за невиконання рішення суду, яке підлягає негайному виконанню. Подальше скасування такого рішення не нівелює обов'язку виконати рішення суду, який існував раніше. Якщо б Офіс Генерального прокурора виконав покладений на нього законом та судом обов'язок негайно виконати рішення суду про поновлення ОСОБА_1 на посаді, то негативних наслідків, передбачених ст.236 КЗпП України не виникло, а спірні правовідносини були б вичерпані результатом касаційного розгляду. В свою чергу, Офіс Генерального прокурора проігнорував чинні приписи закону та рішення суду, яке набрало законної сили, що має закономірний наслідок у вигляді настання передбаченої законом відповідальності. Подальше скасування рішення суду про поновлення особи на посаді не відміняє існуючого в минулому обов'язку Офісу Генерального прокурора та не робить його бездіяльність обґрунтованою чи поважною. Таким чином, обставина, на яку посилається заявник, не може вважатись нововиявленою, а відтак, не може слугувати підставою для перегляду судового рішення у даній справі за нововиявленими обставинами. Верховний Суд в постанові від 23.02.2023 у справі № 540/2782/21 та в постанові від 13.06.2024 у справі № 540/921/21 оцінював, чи є скасування рішення суду про поновлення на роботі підставою для перегляду за нововиявленими обставинами судового рішення про стягнення середнього заробітку, відповідно до статті 236 КЗпП України, за несвоєчасне виконання у подальшому скасованого судового рішення про поновлення на роботі. Скасування Верховним Судом судового рішення про поновлення особи на посаді, несвоєчасне виконання якого слугувало підставою для ухвалення судового рішення про стягнення середнього заробітку, у порядку статті 236 КЗпП України, за юридичним значенням є новою обставиною, що не може бути підставою для перегляду судового рішення в порядку, передбаченому статтею 361 КАС України. Таким чином, передбачений статтею 236 КЗпП України обов'язок роботодавця виплатити працівникові середній заробіток є формою відповідальності роботодавця за невиконання рішення суду, яке підлягає негайному виконанню. Подальше скасування такого рішення не спростовує протиправної бездіяльності роботодавця, а тому не може бути підставою для перегляду за нововиявленими обставинами судового рішення про стягнення середнього заробітку за час його протиправного невиконання. Тому просить в задоволенні заяви Офісу Генерального прокурора про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Львівського окружного адміністративного суду від 28.11.2023 року в справі № 380/13893/23 відмовити та залишити в силі рішення Львівського окружного адміністративного суду від 28.11.2023 року в справі № 380/13893/23.
Ухвалою від 02.12.2024 заяву відповідача про перегляд за нововиявленими обставинами рішення у даній справі залишено без руху.
Ухвалою від 13.12.2024 відкрито провадження за нововиявленими обставинами за заявою Офісу Генерального прокурора - прокурора відділу представництва інтересів органів прокуратури першого управління Департаменту представництва інтересів держави в суді ОСОБА_2 про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Львівського окружного адміністративного суду від 28 листопада 2023 року у справі №380/13893/23.
В судовому засіданні представник відповідачів заяву підтримала, просила її задоволити.
В судовому засіданні представник позивача проти задоволення заяви заперечував, посилаючись на аргументи наданого ним заперечення.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується заява про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами, заперечення позивача, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Відповідно до ч.1 ст.361 КАС України, судове рішення, яким закінчено розгляд справи і яке набрало законної сили, може бути переглянуто за нововиявленими або виключними обставинами.
Згідно ч.2 ст.361 КАС України, підставами для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами є:
1) істотні для справи обставини, що не були встановлені судом та не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи;
2) встановлення вироком суду або ухвалою про закриття кримінального провадження та звільнення особи від кримінальної відповідальності, що набрали законної сили, завідомо неправдивих показань свідка, завідомо неправильного висновку експерта, завідомо неправильного перекладу, фальшивості письмових, речових чи електронних доказів, що потягли за собою ухвалення незаконного рішення у цій справі;
3) скасування судового рішення, яке стало підставою для ухвалення судового рішення, яке підлягає перегляду.
Згідно ч.4 ст.361 КАС України, не є підставою для перегляду рішення суду за нововиявленими обставинами:
1) переоцінка доказів, оцінених судом у процесі розгляду справи;
2) докази, які не оцінювалися судом, стосовно обставин, що були встановлені судом.
Під нововиявленою обставиною розуміють фактичну обставину, яка має істотне значення і яка об'єктивно існувала на час розгляду справи, але не була і не могла бути відома усім особам, які брали участь у справі, та суду. Нова обставина, що з'явилася або змінилася після розгляду справи, не є підставою для перегляду справ. Отже, для визнання обставини нововиявленою недостатньо, щоб особа просто не знала про наявність певної істотної обставини, а потрібно, щоб вона і не могла знати про неї. Якщо вона все-таки могла знати про певну обставину за добросовісного ставлення до справи, тоді ця підстава для перегляду відсутня.
Не вважаються нововиявленими нові обставини, які виявлені після ухвалення судом рішення, а також зміна правової позиції суду в інших подібних справах. Не можуть вважатися нововиявленими ті обставини, що встановлюються на підставі доказів, які не були своєчасно подані сторонами чи іншими особами, які беруть участь у справі. Обставини, що виникли чи змінилися після ухвалення судом рішення, а також обставини, на які посилався учасник судового процесу у своїх поясненнях, касаційній скарзі, або які могли бути встановлені в разі виконання судом вимог процесуального закону, теж не можуть визнаватися нововиявленими.
Аналогічна правова позиція висловлена в постановах Верховного Суду від 02.05.2018 у справі № 2а-7523/10/1270, від 02.05.2018 у справі № 303/3535/16-а, від 04.09.2018 у справі № 809/824/17, від 22.11.2018 у справі № 826/14224/15, від 06.02.2019 у справі № 822/862/15, від 10.07.2020 у справі № 823/1440/17.
У заяві про перегляд рішення Львівського окружного адміністративного суду від 28.11.2023 у справі №380/13893/23 за нововиявленими обставинами Офісом Генерального прокурора вказано, що нововиявленою обставиною є постанова Верховного Суду від 06.03.2024 у справі №380/16801/22, якою скасовано рішення Львівського окружного адміністративного суду від 21 березня 2023 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 23 травня 2023 року, якою це рішення першої інстанції залишене без змін, та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Тобто, як вважає заявник, рішення суду, на підставі якого було прийнято рішення в справі №380/13893/23 скасовано, що є підставою для перегляду справи за нововиявленими обставинами та відмови в задоволенні позову.
Проаналізувавши наведені заявником аргументи, суд дійшов висновку про їх помилковість з огляду на наступне.
Так, як було зазначено в рішенні Львівського окружного адміністративного суду від 28.11.2023 у спраі №380/13893/23:
« Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Виконання судового рішення як завершальна стадія судового провадження є невід'ємним елементом права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Практика Європейського суду з прав людини (справи "Юрій Миколайович Іванов проти України", "Горнсбі проти Греції") говорить, що право на справедливий суд є ілюзорним, якщо судове рішення залишається невиконаним.
Зазначені норми Конституції України знайшли своє відображення в процесуальному законодавстві України.
Так, статтею 14 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України. Судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Відповідно до статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Процесуальним законодавством визначено категорії справ, рішення в яких допускаються до негайного виконання.
У відповідності до пунктів 2 та 3 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються рішення суду про: - присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; - поновлення на посаді у відносинах публічної служби.
Негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно набуває властивостей здійснення і підлягає виконанню не з часу набрання ним законної сили, що передбачено для переважної більшості судових рішень, а негайно з часу його оголошення в судовому засіданні, чим забезпечується швидкий і реальний захист життєвоважливих прав та інтересів громадян і держави.
Згідно з положеннями статті 236 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.
У постанові від 21.10.2021 у справі № 640/19103/19 Верховний Суд з цього приводу зазначив, що негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно набуває властивостей обов'язковості та підлягає виконанню не з моменту набрання ним законної сили, а негайно із часу його проголошення у судовому засіданні, чим забезпечується швидкий і реальний захист прав та інтересів громадян і держави. Належним виконанням рішення про поновлення на роботі необхідно вважати видання роботодавцем (власником або уповноваженим ним органом) про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов'язків. Верховний Суд у цій справі підкреслив, що невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Водночас така відповідальність не поставлена в залежність від дій чи ініціативи працівника.
Як зауважив Верховний Суд у справі № 640/19103/19 відповідальність за затримку власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, встановлена статтею 236 КЗпП України, згідно з якою виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі проводиться незалежно від вини роботодавця в цій затримці.
Середній заробіток за своїм змістом є державною гарантією, право на отримання якого виникла у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою роботу з незалежних від нього причин. Закон пов'язує цю виплату виключно із фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі.
Верховний Суд наголосив, що наведені приписи КЗпП України не містять застережень, що власник або уповноважений ним орган не відповідає за затримку виконання рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, якщо працівник не вчинив додаткових дій, які б вказували на його бажання поновитися на роботі.
У підсумку суд касаційної інстанції у справі № 640/19103/19 констатував, що для вирішення питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі на підставі статті 236 КЗпП України суду потрібно встановити: чи мала місце затримка виконання такого рішення; у разі наявності затримки виконання рішення - встановити період затримки, який необхідно рахувати від наступного дня після ухвалення рішення про поновлення на роботі до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі, та, відповідно, провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період.
Ця правова позиція щодо застосування приписів статті 236 КЗпП України неодноразово висловлювалася Верховним Судом, зокрема, у постановах від 16.02.2018 у справі №807/2713/13-а, від 27.06.2019 у справі №821/1678/16, від 31.07.2019 у справі №813/593/17, від 25.09.2019 у справі №813/4668/16, від 27.11.2019 у справі №802/1183/16-а, від 19.12.2019 у справі №2а-7683/12/1370, від 05.02.2020 у справі №815/1676/18, від 05.03.2020 у справі №280/360/19, від 26.11.2020 у справі №500/2501/19, від 19.04.2021 у справі №826/11861/17, від 24.06.2021 у справі №640/15058/19, від 20.07.2021 у справі №826/3465/18, від 21.10.2021 у справі № 280/5260/19, від 27.01.2022 у справі № 580/5185/20, від 09.11.2022 у справі № 460/600/22 та від 23.03.2023 у справі № 420/8539/21.
Практика Верховного Суду щодо застосування вказаної норм права є сталою та послідовною, а висновки, наведені у вищевказаних постановах, є релевантними до обставин цієї справи.
Верховний Суд у постановах від 31.07.2019 у справі № 813/593/17, від 30.06.2021 у справі № 640/7825/19, констатував, що за встановлення судом факту не виконання на дату звернення працівника із позовом до суду судового рішення, яким його поновлено на посаді, тобто роботодавцем допущено затримку виконання цього судового рішення (яке в частині поновлення на посаді підлягає негайному виконанню), то у цьому випадку, працівник має право на компенсацію, передбачену статтею 236 КЗпП України.
Суд також звертає увагу на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 09.11.2022 у справі № 460/600/22, який урахувавши раніше висловлену Верховним Судом правову позицію щодо застосування статті 236 КЗпП України, зазначив, що приписи частини восьмої статті 235 КЗпП України і приписи пункту 3 частини першої статті 371 КАС України достатньо чітко і однозначно встановлюють, що рішення про поновлення на роботі/посаді підлягають негайному виконанню й цей імператив адресований передовсім роботодавцю. Невчинення позивачем як працівником дій, спрямованих на виконання рішення суду щодо його поновлення на посаді (неподання заяви про поновлення чи не звернення до органу державної виконавчої служби) ніяким чином не впливає на обов'язок роботодавця самостійно виконати рішення суду, допущеного до негайного виконання, яке покладає на нього зобов'язання щодо поновлення працівника на посаді.
Застосовуючи наведені підходи Верховного Суду до обставин цієї справи суд уважає безпідставними доводи відповідача, що право на стягнення заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі виникає лише за наявності вини роботодавця у невиданні відповідного наказу про поновлення працівника на роботі.
Варто також додати, що аналіз статей 235, 236 КЗпП України дає підстави для висновку про те, що законодавець передбачає обов'язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення працівника на роботі і цей обов'язок полягає у тому, що у роботодавця обов'язок видати наказ про поновлення працівника на роботі виникає одразу після оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде в подальшому це рішення суду оскаржуватися. Цей висновок узгоджується із позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 26.11.2020 у справі № 500/2501/19, від 24.12.2020 у справі № 807/2434/15, від 28.05.2021 у справі № 380/2355/20.
Верховний Суд у постанові від 24.01.2019 у справі №760/9521/15-ц зауважив, що: “…Обов'язковість рішень суду віднесена Конституцією України до основних засад судочинства, а тому, з огляду на принцип загальнообов'язковості судових рішень судові рішення, які відповідно до закону підлягають негайному виконанню, є обов'язковими для виконання, зокрема, посадовими особами, від яких залежить реалізація прав особи, підтверджених судовим рішенням.
Належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі необхідно вважати видання власником про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов'язків.
Отже, аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що законодавець передбачає обов'язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення працівника на роботі і цей обов'язок полягає у тому, що у роботодавця обов'язок видати наказ про поновлення працівника на роботі виникає відразу після оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде дане рішення суду оскаржуватися.
Виконання рішення вважається закінченим з дня видачі відповідного наказу або розпорядження власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом, фізичною особою, фізичною особою - підприємцем, який прийняв незаконне рішення про звільнення або переведення працівника.
За змістом норм статті 236 КЗпП України затримкою виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі необхідно вважати невидання власником (уповноваженим органом) наказу про поновлення працівника на роботі без поважних причин, негайно, після проголошення судового рішення.».»
Частинами 1 та 7 статті 235 Кодексу законів про працю України передбачено, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.
Приписами ст. 236 Кодексу законів про працю України передбачено, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.
У пункті 34 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.1992 "Про практику розгляду судами трудових спорів" роз'яснено, що рішення про поновлення на роботі вважається виконаним з дня видання власником або уповноваженим ним органом про це наказу.
Відповідно до ст. 236 КЗпП України виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі проводиться незалежно від вини роботодавця в цій затримці. Закон пов'язує цю виплату виключно з фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі.
Добровільне виконання рішення суду боржником це його законодавчо встановлений обов'язок. Зазначений обов'язок не є похідним від дій особи (подання заяви чи виконавчого листа для відкриття виконавчого провадження), яку поновлено на роботі.
У постанові від 12.06.2019 у справі № 826/18436/16 Верховний Суд зазначив, що наведений обов'язок виплатити поновленій на посаді особі середнього заробітку за час вимушеного прогулу не залежить від обставин та причин невиконання судового рішення про поновлення такої особи на посаді.
Суд також зазначав, що оскільки рішення Львівського окружного адміністративного суду від 21.03.2023 у справі №380/16801/22 у частині поновлення ОСОБА_1 виконано тільки 07.06.2023, відтак позивач має право на виплату середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі відповідно до статті 236 КЗпП України за період з 22.03.2023 по 06.06.2023.
Зазначене відповідає правовим висновкам Верховного Суду, які викладені в постанові від 08.11.2019 у справі № 813/5952/15 і в постанові від 30.01.2019 у справі № 808/1271/18.
Тобто, підставою для прийняття рішення, яке заявник просить переглянути за нововиявленими обставинами є не рішення суду про поновлення позивача на посаді, як помилково вважає заявник, а факт невиконання без поважних підстав Офісом Генерального прокурора рішення суду, яке підлягало негайному виконанню.
Відповідно ч.1 ст. 359 КАС України, постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття. Рішення суду, які передбачали обов'язок Офісом Генерального прокурора виконати їх негайно скасовані постановою суду касаційної інстанції 06.03.2024 року. Отже, до моменту скасування судових рішень, протягом спірного періоду часу, відповідний обов'язок відповідача існував, а тому рішення Львівського окружного адміністративного суду від 21 березня 2023 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 23 травня 2023 року, якою це рішення першої інстанції залишене без змін в частині щодо негайного виконання мали бути виконані заявником.
Як зазначено Верховним Судом, зокрема, в постановах від 23.06.2021 року в справі № 540/1642/19, від 5 березня 2020 року у справі № 280/360/19, аналіз положень ст. 236 КЗпП України, дозволяє стверджувати, що середній заробіток за своїм змістом є державною гарантією, право на отримання якого виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою роботу з незалежних від нього причин. Закон пов'язує цю виплату виключно з фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі.
Для вирішення питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі на підставі статті 236 КЗпП суд повинен установити: чи мала місце затримка виконання такого рішення, у разі наявності затримки виконання рішення - встановити період затримки, який необхідно рахувати від наступного дня після постановлення рішення про поновлення на роботі до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі, та, відповідно, провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період.
Отже, відповідальність за затримку виконання рішення про поновлення на роботі покладається на роботодавця (суб'єкта призначення у відносинах публічної служби).
Також, в постанові від 01 вересня 2021 року в справі № 540/677/20 Верховний Суд зазначив, що наведений обов'язок виплатити поновленій на посаді особі середній заробіток за час вимушеного прогулу не залежить від обставин та причин невиконання судового рішення про поновлення такої особи на посаді.
Аналіз правових норм чинного законодавства, що регулює правовідносини в сфері проходження громадянами публічної служби та звільнення з публічної служби, дає підстави для висновку, що рішення судів про поновлення на роботі є обов'язковими та виконуються негайно з часу його оголошення (набрання законної сили), чим забезпечується швидкий і реальний захист життєво важливих прав та інтересів громадян і держави.
Тобто, стала судова практика Верховного Суду визначає обов'язок роботодавця виплатити середній заробіток як міру відповідальності за невиконання рішення суду, яке підлягає негайному виконанню. Подальше скасування такого рішення не нівелює обов'язку виконати рішення суду, який існував раніше.
Інакше кажучи, якщо б Офіс Генерального прокурора виконав покладений не нього законом та судом обов'язок негайно виконати рішення суду про поновлення на посаді, то й негативних наслідків, передбачених ст.236 КЗпП України не зазнав б, а спірні правовідносини були б вичерпані результатом касаційного розгляду. Натомість, заявник проігнорував чинні приписи закону та рішення суду яке набрало законної сили, що має закономірний наслідок у вигляді настання передбаченої законом відповідальності. Подальше скасування рішення суду про поновлення особи на посаді не відміняє існуючого в минулому обов'язку Офісу Генерального прокурора та не робить його бездіяльність обґрунтованою чи поважною.
Верховний Суд уже оцінював, чи є скасування рішення суду про поновлення на роботі підставою для перегляду за нововиявленими обставинами судового рішення про стягнення середнього заробітку, відповідно до статті 236 КЗпП України, за несвоєчасне виконання у подальшому скасованого судового рішення про поновлення на роботі.
У постанові від 23.02.2023 у справі № 540/2782/21, від 13.06.2024 у справі №540/921/21 в аналогічних правовідносинах Верховний Суд зазначив таке.
Частиною першою статті 370 КАС України передбачено, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби.
Згідно з положеннями статті 235 КЗпП України рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.
Статтею 236 КЗпП України передбачено, що у разі затримки роботодавцем виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.
Отже, роботодавець зобов'язаний негайно виконати рішення суду, яким встановлено незаконність звільнення працівника, в частині поновлення останнього на посаді. Установлений судом факт затримки виконання рішення суду в частині поновлення особи на посаді є підставою для виплати їй середнього заробітку за весь час затримки на підставі статті 236 КЗпП України.
Скасування Верховним Судом судового рішення про поновлення особи на посаді, несвоєчасне виконання якого слугувало підставою для ухвалення судового рішення про стягнення середнього заробітку, у порядку статті 236 КЗпП України, за юридичним значенням є новою обставиною, що не може бути підставою для перегляду судового рішення в порядку, передбаченому статтею 361 КАС України.
Проаналізувавши наведене, суд зазначає, що обставина, на яку посилається заявник, не може вважатись нововиявленою, а відтак, не може слугувати підставою для перегляду судового рішення у даній справі за нововиявленими обставинами.
Щодо доводів заявника про відсутність підстав для стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду саме з Офісу Генерального прокурора, який на думку заявника не є належним відповідачем щодо вказаної вимоги.
Відповідно до висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 15.06.2023 у справі №640/9125/21, посилання суду апеляційної інстанції на ту обставину, що у фактичних трудових відносинах позивач перебував з прокуратурою Київської області, нарахування та виплата заробітної плати, проведення пов'язаних із цим розрахунків здійснювалося прокуратурою Київської області (Київська обласна прокуратура), із чого на їх думку слідує, що відповідальність за несвоєчасне виконання рішення суду у справі №826/17801/14 має бути покладено на неї, є безпідставними, позаяк означені обставини не свідчать, що у цьому випадку виконання рішення суду в частині поновлення позивача на посаді здійснювалося саме обласною прокуратурою.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 17.10.2024 у даній справі встановлено наступне: « Враховуючи наведені вище правові положення, а також беручи до уваги те, що рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 березня 2023 року у справі №380/16801/22 виконано відповідачем 07.06.2023, Суд погоджується з висновком суду першої інстанції про затримку з боку Офісу Генерального прокурора виконання цього рішення у вказаний період, а відтак і про наявність підстав для стягнення з нього на користь позивача середнього заробітку за час такої затримки.»
Відтак, вказані доводи заявника суд відхиляє.
Натомість нових обставин, які існували але не були відомі суду при прийнятті рішення та які могли мати вплив на правильність та обґрунтованість судового рішення встановлено не було, що вказує на відсутність підстав для перегляду рішення за нововиявленими обставинами.
Згідно з частиною 4 статті 368 КАС України за результатами перегляду рішення, ухвали за нововиявленими або виключними обставинами суд може:
1) відмовити в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами та залишити відповідне судове рішення в силі;
2) задовольнити заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, скасувати відповідне судове рішення та ухвалити нове рішення чи змінити рішення;
3) скасувати судове рішення і закрити провадження у справі або залишити позов без розгляду.
Частиною 1 статті 369 КАС України передбачено, що у разі відмови в задоволенні заяви про перегляд рішення, ухвали за нововиявленими або виключними обставинами суд постановляє ухвалу.
З огляду на викладене суд зазначає, що заява про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами є необґрунтованою, наведені в ній обставини не є нововиявленими в розумінні положень ст. 361 КАС України, а тому підстави для скасування рішення Львівського окружного адміністративного суду від 28.11.2023 у справі №380/13893/23 відсутні.
Керуючись статтями 248, 262, 294, 295, 361- 369 КАС України, суд -
ухвалив:
У задоволенні заяви відповідача про перегляд рішення у справі №380/13893/23 за нововиявленими обставинами відмовити та залишити відповідне судове рішення в силі.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання. Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення (проголошення).
Повне судове рішення складено 04.02.2025.
Суддя Карп'як Оксана Орестівна